Галицька королівська династія.

                                       Король Лев.

                                     Одоакр-Отко.       

 Рим називають батьком міст Європи як Київ матір’ю  міст  Руських.Рим це цивілізаційний  мегаполіс Європи,до якого вели і ведуть  всі шляхи.В Римі просто безліч древніх архітектурних шедев рів,які збереглись до наших днів. Хоча б Форум,де відбувались гарячі дебати між патриціями-сенаторами Риму. Колізей,де гладіатори вмирали заради прихотей громадян Риму, виходячи на бій із страш ними звірами такими як леви і де були кровопролитні бої між гладіа торами.Жест,рух пальця громадянина Риму,визначав життя,чи навіть смерть для переможеного.Я згадую відвідини Риму як захоп люючу пригоду у вічному місті світу. Рим був володарем,який воло дів  багатьма європейськими державами, монархіями. Рим був госпо дарем не тільки європейських держав, але володіння Римської імперії простягались і в Азію і в Африку,а вся велич Риму трималась на плечах легіонів.Римські легіони назавжди стали взірцями військової дисципліни,величних і могутніх Перемог над ворогами імперії чи рес публіки,їх військовий талант ніхто і ніколи не перевершив і не пере вершить.Міць Риму забеспечувалась і кількісно,адже мав в деякі історичні періоди Рим,понад шістсот тисяч відважних легіонерів. Правдою є те, що Рим ніколи не підкоряв Русь і Русь Риму не підкорялась і не підкорилась.Маємо ми, древні руси,а теперішні українці ,чим гордитися.Це імператор чи король Риму,який його підкорив і правив всією Римською імперією 14 років,Одоакр. Перемо гу,князю ругів,рутенів,русинів забеспечила його армія,що була наба гато меншою якщо порівняти її з кількістю Римських легіонів.Рим захопив князь русів Одоакр в 470 році від Різдва Христового. Вимо- вити ім»я Одоакр для слов»янина не просто,але це важковимовне ім»я отримало назву та пояснюється тим,що про нього писали не Руси,а вчені інших етносів,що мають свої особливості вимови слов»ян ських імен. Слов»янська назва князя русів і імператора –короля Римської імперії Отко. Одоакр-Отко походить з Римської провінції Панонії-Норік,що з 375 року заселяли древні руси-КАРПИ. Готський історик-хроніст називає Одоакра ругом(русом).Нам відомо,що Рим ський імператор дав дозвіл на заселення і освоєння Панонії племенам карпів , від яких пішла назва Карпати,де вони проживали. Ці племена були слав»янськими (венедськими),рутенськими і власне ОТКО народився від карпів.Ріс Отко з шустрим розумом,великою смекалкою,відважним воїном.За слов»янським звичаєм був обраний князем, на колі волхвів на один рік.В Панонії,друга назва якої Норік, прожи вали і інші не слов»янські племена. Отко-Одоакр був настільки впливовим і успішним князем у древніх русів,що фактично підкорив не слов»янські племена і вони виконували волю князя Ругів. В середньовічні часи в Європейських країнах назви рутени і русини були тотожніми і використовувались як синоніми.Так називали сучасних українців. Самійло Величко, наш великий історик,у часи свого життя,був дуже грамотною, освідченою людиною,добре обізна ною з працями польських істориків,таких як Ян Длугош,що був поляком,а не русином,тому його не можна запідозрити в симпатіях до русів. Ян Длугош називає Одоакра русином. «Від того Руса, пер- шого (прабатька) і насельника Русі,веде коріння й рід русин Одоакр. В рік від Різдва Христового п’ятсот дев’ятий, за папи Лева Першого та імператора Лева Першого,він з’явися до Італії з руським війсь ком,узяв Тициній, зруйнував його вогнем і мечем, узяв у полон та відру бав голову Оресту,а Августула,що насмілився захопити імператор ську владу, вигнав. Увійшовши зі своїми (воїнами) переможцем до Риму,він володів королівством усієї Італії, і ніхто не наважувався йому опиратися. Після його чотирнадцятирічного надзвичайно мирного та спокійного правління, Теодоріх,король готів, з величезни ми зусиллями пробився в Італію через Болгарію і Панонію.Змучений трирічною облогою Равени (Риму) був змушений здатися Одоакр і потрапив у полон до Теодоріха,. Коли Одаакр був в полоні, Теодоріх  убив,його, а захоплене руське королівство Італії, Теодоріх передав собі і готам».(Щавелева Н.И. Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша (Книги I–VI). М., 2004  с. 220). Існує ще одна історична пам’ятка, яка називає Одоакра русином. Це плита церкви Св. Петра  в місті Зальцбург, Австрія з написом: «Літа Господня князь рутенів Одоакр (Odoacer Rex Rhutenorum),Гепіди, Готи, Унгари (Угорці) та  Герули,лютуючи проти Церкви Божої блажен ного Максима з 50 його товаришами, що переховувалися в цій печері,через віроспові дання скинули зі скелі,а провінцію Норик спустошили мечем і вогнем» За часів Одоакра руги жили в римській провінції Норік (сусідні тери торії сучасної Австрії, Баварії та Словенії)  Оселилися вони там як союзники римлян. Людина, що поховала Західну Римську імперію 475 року, колишній слуга і писар короля гунів Аттили Орест.Орест скинув римського імператора Юлія Непота, і проголосив новим ціса рем свого сина,Ромула Августула. Для подальшої історії цікавим  є повідомлення Пріска Панійського, що 448 року до Константинополю прибуло посольство від Аттили на чолі з батьком Одоакра,Едіко.У складі посольства був і майбутній батько імператора Риму,Орест. Орест висловлював своє невдоволення Пріску з приводу того, що йому не надають такої пошани,як Едіко. Згідно гунської ієрархії, Орест поступався рангом батькові Одоакра. У 469 році Едіко був по-зрадницьки вбитий Теодеміром,батьком майбутнього короля остготів.                   

 

                                 Руги, Рутени, Русини

Ругів згадує Тацит (І століття) у творі «Германія», і зазначає, що вони живуть на узбережжі Балтики на схід від Ютландського півострова,поруч із готами та лемовіями. Клавдій Птолемей (ІІ ст.) згадував про ругів, що жили на Балтиці, десь між Віслою та Одером. Готський історик Йордан (V ст.) зазначав,що руги жили по обидва боки океану, тобто Балтійського моря.

    Продовжувач «Хроніки» Регінона (Х ст.), під 959 р. повідомляє, що до імператора Оттона І прибули посли Елени, королеви ругів  «regina Rugi», яка була хрещена в Константинополі. Очевидно йдеться про Велику княгиню Русі Оль гу.В англійській «Хрониці» Роджера з Говедену (ХІІ ст.), під 1016 роком згадується про Едуарда, сина Едмунда, який утік від короля Канута в землю ругів «terram Rugorum, quam nos vocamus Russiam». «Король тієї землі, на ім’я Малесклод, коли почув і зрозумів, хто, він з пошаною прийняв його».  (Матузова В.И. Английские средневековые источники IX — XIII вв. М, 1979 - с.  58).  Під Малесклодом слід розуміти Великого князя Русі Ярослава Мудрого. Дочка Ярослава Анна, що вийшла заміж за короля Франції Генріха І також згадується як дочка «короля ругів» (гех Rugorum) в «Історії норманів» Гийома Жюм’єж ського (ХІ ст.).  (Назаренко А.В. Древняя Русь на международных путях. М., 2001 - с. 45).

  В історичних джерелах назви руги і рутени часто використовуються як синоніми,а це руси.Перші згадки про рутенів, які жили в Галії,  знаходимо в «Запис ках про Гальську війну» Юлія Цезаря (кн. І, розділ 45): «Кв. Фабій Максим переміг арвернів та рутенів, проте римський народ їх пробачив, і не зробив їх країну своєю провінцією, і не наклав данину».Згадуються вони і в «Історії брит тів» Гальфрида Монмутського,що датується початком ХІІ століття. На почат ку розділу 54 читаємо: «Між тим, як згадується в римській історії, Юлію Цезарю після підкорення Галії довелося побувати на узбережжі рутенів. Розгледівши звідти Британію..В 475 році Орест був батьком малолітнього імператора,а син Едіко–провідником римської армії, що складалася з «варварів»-різних народів Європи. Це військо спробувало скористатися хистким становищем Ореста, і почало вимагати від нього землі в Італії, як винагороду за вірну службу.Орест відмовив, наказав Одоакру вгамувати бунтівників. Одоакр пообіцяв  легіонам земельні ділянки в Італії, та закликав їх повстати проти узурпатора Ореста,і підтримати легітимного імператора Юлія Непота. 23 серп ня 476 року Ромул Августул був скинутий з трону римських імператорів. Одоакр зглянувся на молодість і красу 16-літнього юнака, залишив його жити, та призначив чималу пенсію. Щоправда,його батько Флавій Орест, був страчений,а «легітимний» імператор Юлій Непот,нічого не отримав. Одоакр вирішив обійтися без   імператорів,що не мали повноважень. Фактично оголосив себе імператором,точніше королем,через свою Вікторію.Тому відіслав усі цісарські регалії Риму до Константинополя,імператору Зенону. Згідно реформ Діок летіана в Римській імперії запровадили так звану Тетрархію. Для поліпшення управління величезними територіями імперію поділили на чотири частини, кожною з яких керував свій цезар-імператор, але це була єдина країна. Згодом кількість цезарів зменшилася до двох: в Равені (Римі) та Константинополі (Візантії). Імператор Східної частини імперії Зенон не визнавав імператором Заходу,Ромула Августула,вважаючи «легітимним» Непота.Одоакр визнав цілісність Римської імперії,а значить  номінально був підлеглим імператора Зенона.,а фактично був  королем Західно-Римської імперії.

 Перед війною Одоакра з королем рутенів (русів) Февою була цікава подія,а саме заручини імператора чи короля Західної Римської імперії з сестрою братів і князів слов»ян Кия,Щека та Хорива,Либіддю або Лебеддю. В Панонії чи Норіку  був монастир Святого Северина і в цьому монастирі Одоакр мав зустріч з святим Северином і тривалу розмову з ним. Северин ім»я яке досить розповсюджене і тепер в  західній Україні.Святий Северин,передбачив Одоа кру те,що він стане володарем Західно-Римської імперії. Северин навіть сказав майбутньому імператору в якому місяці він має захопити Рим. На невпевнен ність майбутнього імператора-короля,сказав,що він матиме за дружину свою рутенку, а по теперешньому русинку-Лебідь, і вона буде з своїми трьома братами Києм,Щеком,Хоривом в нього в монастирі через 2 дні. Одоакр знаходився в монастирі,коли надвечірря монастиря було охоплене жвавим рухом та криками. Побачив через вікно своєї келії як на монастирське подвір»я заїхала   князівська процесія,що складалась із 3 князів та однієї княги ні та їх свити.Їх  князівський статус видавала богата одежа та шляхетні манери поведінки. Одоакр знав князів антів,але вперше побачив неземну красу їх сестри Лебеді,що дійсно захоплювала всіх своєю нечуваною красою. Коли Одоакр вийшов з келії на подвір»я монастиря ,то повз нього на прекрасному білому коні,одіта у все біле, пропливла біла лебідонька,бо мала видовжену як у лебідки шию. Ось ця чарівна лебідонька,наче красне сонечко, подарувала свою посмішку майбутньому королю- імператору,що втратив голову від її кра си і проїхала далі за братами.Святий Северин мав розмову з князями  слов»ян-антів, але зміст цієї розмови нам не відомий.Отко,не міг дочекатись ранку,щоб зустрітись з святим,а так не мав права турбувати святого Северина, бо боявся покарання. З самого ранку,коли сонечко тільки зійшло і посилало своїх послів у келію Одоакра,він проснувся,одівся і бігом побіг до Северина, що вже був на ногах і поважно походжав по прийомному покою свого монасти ря,ніби знав,що з хвилини на хвилину,браму його покою,відкриє Отко.Отко в запалі забіг в покій монастиря і застиг з подиву.Біля Северина сиділа білосніжна королева Либідь і привітно посміхалась до гостя. Северин спитав: »Що не спиться, князю? Чого прийшов так рано,ти ж не жайвір як я,а сова, любиш довго спати» Спантеличений побаченим Отко став глухонімим  і нічого не смів промовити на слова Святого.Побачивши таку оказію,сказав святий Севе рин,а це був муж сивий і в літах,до красуні Лебеді:»Залиш нас дочко,бо маємо розмову,яку твої вуха не мають чути» Граціозно піднялась красуня Либідь  і вийшла з покою,залишивши мужчин для поважної розмови.Не знала вона,що мова буде стосуватися її та майбутньої  долі.Коли Лебідонька вийшла,немов вийшов з під її чар, Одоакр, спитав у Северина,хто це така? На це відповів провидець:» Це майбутня дружина твоя,яку ти любитимеш навіть більше чим своє життя,але вона крім щастя і кохання,принесе тобі дитя любові,а ще твою  і свою смерть від рук германського короля,що забере в тебе владу над Римом.» Спохмурнів від цього пророцтва Отко,але сказав,що дуже запала йому в душу ця антська красуня-княжна,тому він би хотів її сватати. На це спитав Северин, чи знає він її братів,а особливо князя Кия,який старший у них і він приймає всі важливі рішення в його роді і не тільки. Відповів,що знайомий він з Києм,що вони всі руги-руси і мають одну мову та навіть звичаї майже тотожні. Святий Северин мав від Бога дар передбачення і знав,що так хоче Бог,щоб Одоакр взяв собі за дружину княжну Либідь,яка стане королевою-імператрицею Римської імперії.Наказав монаху,щоб він покликав антських князів Кия,Щека та Хорива в прийомний покій,а ще оголосив Одоакру,що він  захопить королівство ругів, яке розташовувалось біля Панонії,а також Далмацію  завоює. Їхню розмову перервав прихід трійці князів,які віддавали шану поважному віку Севери на,але не були християнами.Просто знали,що він премудрий Волхв і ходили до нього за порадами.Піднявшись, промовив до антських князів Северин їхньою мовою, яку сам добре знав,бо був слов»янином-русом і ці слова були адресовані і Одоакру,що також був ругом-русом і не потрібен був між ними тлумач-перекладач. Хоче ректи з князем Києм майбутній імператор Риму Одоакр,а я цій розмові свідок зі сторони Одоакра,а Щек та Хорив зі сторони Кия. Промовив мовою ругів-русів Одоакр до Кия:» Брате Кий,ти князь антів,а я князь ругів Панонії і ми родичі.Святий Северин рече,що в скорому часі я буду королем-імператором Риму,я йому вірю і знаю, що він завжди каже правду.Дуже мені сподобалась твоя сестра Либідь,знаю,що ти їй зараз за батька,бо Отець Ваш Ор, помер. Тому прошу Тебе як батька, дозволь Либеді вийти за мене заміж,а я вже все зроблю для того,щоб вона була щасливою у шлюбі.Ще одне буду просити в тебе князю Кию,дозволь сестрі своїй Либеді, щоб вона стала християнкою,бо я визнаю Бога одного Ісуса Христа як і святий Северин.» Князь Кий позвав до себе братів своїх і вони мали нараду, після якої Кий промовив до Одоакра:» А звідки ти знаєш,що любий ти моїй сестрі Либеді, не один князь хотів її руки в нашому граді Києві,але всім відмовляла княжна,сестра наша.Може і тобі відмовити гарбузом.Чи бачились ви,чи розмовляли,чи розумієте один одного,чи кохаєте один одного?»  Тоді в розмову вступив святий Северин,котрий мовив такими словами:» Їх шлюб благословленний Богом на небесах,я це бачу і знаю. Тому Либідь не від мовить Одоакру бо і він любий їй.Не буде гарбуза,а буде весілля,бо погодиться Либідь.Либідь вже майже християнка,але шлюб по християнських канонах з Імператором  Одоакром,даватиме сам глава церкви- Папа Римський. Спитав у Кия дозволу Северин на те,щоб позвати їх сестру Либідь. І дозволив князь Кий,але в душі сумнівався дуже,бо знав який крутий норов має його сестра, скількох достойних мужів відпровадила від столиці їхньої  Києва,ні з чим,а точніше з гарбузом При чому завжди пояснювала Кию, що то не її воля,а воля Богів,і вона наречена Бога.Тому Кий був упевнений в тому,що Либідь відмовить Одоакру.Лебідкою,у всьому білому,запливла в монастирський прийом ний покій,княжна антів, і побачивши своїх братів,святого Северина і Одоакра, зашарівшись багрянцем,зрозуміла,що щось важливе вирішується тут. Серде- нько лебідки чуть не вискакувало з грудей,вона була в передчутті того,що Одоакр сватає її. Коли сватали інші,не мала жодного почуття до них,тому безжально відмовляла.А ОДОАКР сподобався їй з першого погляду,тому не могла йому відмовити.Та  сам її наставник, святий Северин, говорив їй напе- редодні,що буде мати мужа із ругів-русів,який буде імператором Риму,а зватимуть його Одоакр. Тому опустила очі, озера- сині до низу,і чекала своєї долі.Тоді підійшов до неї красень Одоакр,високий на зріст, гожий лицем, стрункий і могутній мов молодий дубок і сказав :» Я  кохаю тебе і будь моєю дружиною як в щастю,так і в горю, поки смерть не розлучить нас» За її реак цією уважно спостерігали три пари очей її братів,а саме важливіше, очі старшого брата Кия,який після смерті батька Ора,був головним у роді полян-русів.Дивився за Либіддю і святий Северин,який як і її брати,чекав на її відпо- відь. Ніхто не намагався вплинути на її вибір. Вона була абсолютно вільною у своєму виборі і в своїй мові. Від її відповіді в цю хвилину залежала і майбутнє Римської імперії,а також інших народів,в тому числі і її народу-руського. Не можна все пояснити однією логікою,десь людиною керує і інтуїція,і серце і душа, і Божа Воля. Сказала до Одоакра Либідь-Лебідь: «Любий ти мені, згідна я бути твоєю дружиною і приймаю хрещення. Але весілля наше буде тоді тіль ки,коли Ти виконаєш волю нашого Господа Ісуса Христа і станеш імперато- ром Риму,така моя умова. Я ж буду тобі вірною дружиною до кінця днів на ших» Не вірив своїм вухам Князь Кий,що його сестра Либідь дала згоду і тоді перепитав у сестри,чи вона добровільно дала згоду чи бува хто на неї не чинив тиску?Урочисто відповіла Лебідь:»Я про це сказала Вам брати мої в присут- ності святого Северина і мого Господа Бога Ісуса Христа,буду дружиною Одоакра»Такі були заручини і невдовзі Одоакр виконає і свою обітницю захо пивши з своїм військом могутню столицю Ойкумени-Рим та ставши імпера тором– першим королем західної Римської імперії чи теперішньої Італії Як обіцяла Лебідь,вона вийшла заміж за імператора Риму Одоакра І СТАЛА ІМПЕРАТРИЦЕЮ-королевою Римської імперії.Дав дозвіл і сам вінчав імператора Одоакра з Лебіддю,Папа Римський.Так відбулось весілля в самому Римі і вічне місто величало руську пару римських  королів-імператорів.Старший брат Лебеді  Кий, як і двоє його братів, Щек і Хорив, стали шваграми імператора Одоакра,а Кий крім цього  був його другом. Всі три брати були на весіллі своєї сестри Лебеді в Римі. Відомо,що Верхов ний князь Антів,Кий був на прийомі у імператора Східно-Римської імперії Зенона в 484 році від Різдва Христового.  

    Готський історик Йордан писав: «Невірний рід Росомонів, який тоді поряд з іншими виявляв покірність йому (королю Германаріху), скористався наступ ним зручним випадком обдурити його. Адже після того як король, рухомий люттю,наказав якусь жінку по імені Суніхільда з названого роду за підступ ний відхід від чоловіка розірвати, прив’язавши до лютих коней і спонукавши (коней) бігти в різні боки, її брати Сар і Аммій, бажаючи помститися за заги бель сестри,вдарили мечем в бік Германаріха”. (Йордан. Гетика.  § 129) Саксон Граматик повідомляє,що король Данії Ярмерікус (Германаріх) одружи вся із Сванхільд, але через наклепи стратив за допомогою коней. Ярмерікус гине від помсти рідних вбитої ним дружини. Цікавим є ім»я Сванхільда,яке в перекладі з давньогерманської означає «сван-лебідь,хілт-битва). Питання стоїть в тому,коли відбувались ці події,чи в 1У,чи в У століттях нашої Христо вої ери.Українські дослідники припускають,що Сунхільда і Либідь,сестра легендарного князя Кия,це одна і та ж особа. На це вказує дослідник Валерій Шевчук та історик М.Ю.Брайчевський. На думку сучасних істориків Одоакр жив в У столітті і в цей час жив князь антів-полян Кий та його брати Щек і Хорив,а з ними і їх прекрасна сестра Либідь жила в У столітті.

Завоювання Риму Одоакром.

За змістом «Повісті врем’яних літ», Кий з братами намагався закріпитися на Дунаї, де були готи.Коли Кий з братами прийшли на Дніпро з берегів Дунаю, Либіді з ними не було.Либідь чи Лебідь по весіллю з першим і єдиним імператором-королем Західної Римської імперії,що походив з русів, нащадками якого є українці, Одоакром-Отко,залишилась з своїм чоловіком в Римі і мала на нього надзвичайний вплив. Цим пояснюється те,що правління Одоакра було дуже мирним на протязі 14 років,адже Лебідонька наша, була  лагідна,  не кровожадна і позитивно впливала на свого чоловіка,першого короля Італії. Їхнє велике кохання породило своє дитя і ним був син,названий Телою. Либід дю річку біля Києва, назвали в пам’ять про сестру засновників Києва,яка загинула від рук готів.Одоакр став цезарем,точніше королем Західно-Римсь кої імперії, так як йому передбачив святий Северин. А зробив це Одоакр для того,щоб поміняти форму правління імперії,змінивши не тільки назву із Захід но-Римської імперії на Італійське королівство,але й саму форму правління. Коли Одоакр після пророцтв святого Северина, в Панонії об»єднав племена герулів та тюрингів з частиною племені ругів з яких сам походив як і його батьки,він пішов в теперішню Італію. Переходили ці об»єднані Одоакром племена гори Альпи і це була страшна подорож,бо багато воїнів на перевалах загинуло,тому що не знали і не мали практики переходів таких високих, крутих,обледенілих гір.Декілька десятків  чудово озброєних воїнів,що були прос то жахливо відважні, в свої обійми забрала смерть. Коли племена вийшли з   Альпійських гір і опинились в Італії,то їх вождь Одоакр, перерахував чисе льність свого війська і його було 47 тисячі боєздатних і відважних воїв,не рахуючи старих,немічних,жінок,дітей,які йшли за своїм королем,щоб підко рити Рим та Італію. Цікавим фактом є те,що приведені в Італію  Одоакром племена осіли на постійно в італійських землях,а землі в Панонії,де вони раніше проживали,освоювали племена лонгобардів,котрі ще відіграли значну роль в заході сонця Слави Західноримської імперії.До цього,племена,що захоплювали вічний Рим,плюндрували його,грабували як і інші міста і йшли геть на інші землі,так робили наприклад вандали з Африки. ОДОАКР,вибрав так тику швидких переміщень і його шпигуни доповіли йому,що військо Ореста, який був узурпатором і зробив імператором Римської  імперії свого сина Августула,чекає на них у повній боєвій готовності біля Павії. Двома коло нами війська Одоакра,підійшли до місця битви майже одночасно і перша коло на,що була дуже добре організована і складалася у своїй більшості з воїв племені ругів, раптово та несподівано,напала на  римські легіони Ореста. Легіони Ореста були тільки з вигляду Римськими,в них не було славнозвісної римсь кої дисципліни, а складались вони з варварів гунських племен, в основному аварських,де в свій час писарем в Атіли,служив Орест. Кінні воїни Одоакра, виїхали на поле і з улюлюканням кинулись в атаку. Орест подумав,що це основні війська самозванця,як він називав Одоакра, і кинув проти них свої найкращі легіони.Кіннота Оттко відступаючи,вивела Ореста легіони на луч ників,пращників і легіони пішців,які дисципліновано виконували команди своїх начальників і просто косили легіонерів Ореста як траву. За цей час підій шла друга колона, що мала час на перегрупування і захід з іншого боку,так що легіони Ореста,опинились в лещатах і були безжально  розчавлені-знищені.В полон потрапив і узурпатор Орест,що не був хорошим воєнначальни ком-полководцем,а був в Атіли непоганим писарем,а ці посади різні і вимагають різних знань.До Одоакра,що був чудовим стратегом і тактиком, приволокли конем  Ореста,який проклинав його і весь його рід. Одоакр дав команду і Орест був страчений не  як воїн,а як писар,його просто за кололи мечем.Син Ореста,імператор Августул, побачивши повну пораз ку своїх легіонів, ганебно втік з поля бою,але зберіг своє молоде життя, тому що новий король Італії,врахував його молодість і красу і крім жит тя, дав йому як бувшому імператору,достойну пенсію.                               Занепад латинської Римської імперії.   Сонце величі і Слави непереможної Римської імперії,що заклала підвалини цивілізації у всьому західному світі,поволі,але неухильно котилось до небо- краю і ось-ось мало зайти за горизонт. Сонце величі латинської цивілізації зайшло в 476 році,коли Одоакр,змістив з трону останнього Римського імпе ратора,Августула Ромула та вбив його батька Ореста,що узурпував владу в Римській Імперії. Попробуймо,хоч трохи привідкрити  для читачів той древній світ заходу сонця Великої Римської імперії,бо не одне захоплення Риму, Одоакром,стало причиною занепаду наймогутнішої Римської імперії. Рим.Форум.По ньому неквапливо,поважно походжають сенатори,котрі обмі нюються думками. Ці думки  сенаторів тривожні,бо нічого доброго не бачать у майбутньому,колись могутнього і найсильнішого в світі Риму. Прийшов 192 рік нашої ери,який увінчався несподіваною смертю правління Коммода.  І загинув правитель Коммод від рук свого найближчого оточення, що покликало за собою страшну біду і цією бідою була чергова громадянська війна, яка поклала край ілюзіям,мріям Римських патриціїв про стабільність і процві тання імперії. Переможцем у внутрішній,братовбивчій громадянській війні вийшов імпера тор  Септимій Север (193-211 роки).Було третє століття нашої ери,в Римі існувала своя,назвемо її,язичницька релігія,споруджувався Пантіон,що являється геніальним витвором Римських архітектрорів і до цього часу прикрашає своєю грандіозністю та величчю вічне місто.  В Римі на протязі 3 (третього) століття змінилося 22 імператора, це був небачений досі хаос,немов рукавички мінялись імператори,які приходили до імператорських почестей ,завдячуючи своїм арміям-легіонам.Імперія тремтІла від внутрішніх негараздів,її тіло роз»їдала  невиліковна хвороба,чорна зависть і жадоба влади «солдатських імператорів».Імперія немов у пропасниці все більше підходила до своєї загибелі,а тут ще зовнішній чинник. Римська держава постійно зазнавала ударів германців та парфян. Економіка імперії тріщала по швах і розвалювалась від постійних війн. Правда в тому,що немає безнадійних ситуацій,є безнадійні правителі,котрі свої особисті інтереси ставлять вище державних. Але не таким був Діоклетіан,що правив Римською імперією в період з 284 по 305 рік Христової ери.Діоклетіан фактично зупинив розпад і загибель Римської імперії,завдяки його реформам було лікві довано републіканську форму правління і було забрано з управління всі інсти тути республіканського правління. Наступні імператори Риму,вже не завуальовували свою необмежену ніким і нічим владу. Діоклетіан здійснив адміністративну реформу.Він розділив імперія на тетрархію(правління чотирьох). Разом із своїм генералами він розділив владу в імперії між: Діоклетіаном і Галерієм,який поселив в Панонії карпів як своїх союзників і з них вийшов Одоакр на Сході, та Максиміаном і Констанцієм на Заході. Але це була лише короткочасний перепочинок, тимчасове покращення загального стану організ му,перед його смертю.Після того як Діоклетіан,Максиміан  перестали управляти своїми частинами імперії,знову починається боротьба за владу. Пере можцем у цій бортьбі виходить імператор Костянтин у 324 році. Констянтин новою столицею держави  обрав грецьке місто Візантій у Фракії.Це місто носило різні назви і було Царградом,а в честь імператора перейменовано в Константинополь. Костянтин як імператор запровадив державною релігією християнство,яке всі його попередники піддавали гонінням,а прихильників християнства мучили,катували і навіть страчували.Після смерті Костянтина, Римська імперія остаточно розпадається на дві частини–Західну Римську імпе рію та Східну Римську імперію.Східна Римська імперія, яка увійшла до істо рії під назвою Візантія, проіснувала ще понад 1000 років, а Західна загинула у 476 році.            Західна імперія доживала свій вік.Постійні навали варварів, повстання у про вінціях зменшували територію імперії. Спочатку, Рим втратив контроль над Британією у 410 році. Іспанія та Північна Африка були втрачені до 430 року. Нашестя гунів на чолі з Аттілою, близько 450 року ледь не призвело до загибелі імперії.Лише епідемія чуми врятувала імперію від загибелі.У вересні 476 року командувач германськими найманця ми Одоакр скинув останнього римського імператора Ромула Августула. Західна Римська імперія припинила своє існування.                   СМЕРТЬ ПЕРШОГО короля  Італії Одоакра-Оттко.    Король-імператор Італії Одоакр загинув від руки готського короля Теодоріха, після кількох поразок від готів,серед них була поразка біля Верони,а також облога дворічна в столиці Римі,після якої Одоакр здався на волю Перемо жця.Переможцем був готський король Теодоріх,який зробив великий бенкет, на честь своєї Перемоги,де на бенкеті власноручно вбив  Одоакра.Сунхільду страчують за наказом короля готів,вона, і її чоловік належали до народу чи то росомонів,чи ругів-русинів.Тепер ми знаємо,що це слов»яни- руси.Але якщо припустити,що Сунхільда, це Либідь,то найймовірніше нею буде саме дружина Одоакра.На думку багатьох сучасних істориків  князь Кий, його сестра Ли бідь,швидше за все жили в V столітті,коли й Одоакр.»Автор схильний дума ти, що Одоакр-Отко як історична,а не видумана, особа,жив у У столітті,а не в 1У столітті.Допускаю,що дружиною імператора-короля західноримської імперії Одоакра, була Либідь,а князі Кий,Щек та Хорив були йому шваґрами, і це не вигадка,а припущення,що базується на деяких історичних фактах. Військове щастя було на боці Теодоріха.У 489 році він розбив війська Одоа кра при Ізонцо, трохи згодом – біля Верони. 490 року війська Одоакра зазнали нової поразки у битві при Адді, і він змушений був сховатися в столиці своєї держави–місті Римі (Равена).Після двох років облоги Одоакр змушений був погодитися на умови Теодоріха.6 березня 493 року Теодоріх влаштував урочистий бенкет на честь свого переможеного супротивника, під час якого підступно власноруч убив Одоакра.Згодом був убитий син Одоакра-Тела, якого батько раніше проголосив імператором Риму. У в’язниці голодною смертю загинула дружина Одоакра Лебідь- Сунхіцльда.Про неї майже нічого не відомо,крім імені. Але її ім’я може розповісти багато і ми зробили спробу, враховуючи історичні дані готських літописів пов»язати ім»я Сунхільда з іменем княгині антів, сестри князів Кия,Щека і Хорива-Либеді-Лебеді. Варто згадати,що Одоакр мав війну з королівством ругів,де королем був Фелетей і переміг це короліство,приєднавши до своїх земель і це схиляє мене до думки,що національна ознака в древні віки не була домінуючою,бо Отко був русом,але воював і підкорив королівство ругів (русів),тому що так вимагали інтереси Італійського королівства,яким він правив як король. В цей час  сполохнула війна між Одоакром,котрий уже декілька років панував в Італії,та Фелетеєм,котрий звався також Февою,королем ругів. Цей Феле- тей  знаходився в ті дні на північному березі Дунаю, що відділяв його від Нори ка.Одоакр,скликав племена над якими здавна панував, а саме турлінгів, геру лів та частини ругів, всіх, що перебували під його владою, а також народи Італії,пішов на Ругиланд». (Павел Диакон. История лангобардов. СПб.: 2008 - с. 52). Після запеклих боїв королівство ругів припинило своє існування. У 480 році почалося повстання в Далмації,проти  римського імператора Юлія Непота.Одоакр вирушив на допомогу повсталим, і наступного року  481 приєднав Далмацію до своїх володінь. Всі пророцтво святого Северина щодо Одаокра, збулись.Він був королем-імператором Західно-Римської імперії,мав за дружину королівну Лебідь з русів,мав сина,що загинув майже одночасно з ним,переміг  короля Ругів- Феву,приєднав Далмацію до володінь своєї держави. Посилення позицій Одоакра викликало занепокоєння імператора Візантії Зенона. Ще у 476 році  Зенон наділив Одоакра титулом римського патриція, підтверджуючи цим його владу над Італією.488 року титул римського патри ція отримує король остготів Теодоріх. Імператор Зенон фактично благослов ляє гота на боротьбу за Італію і стравлює Теодоріха з Одоакром.    Слід згадати нашого Великого Гетьмана Богдана Хмельницького і його універсали-відозви до українського козацтва» Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу!»

Те саме стосується й іншої згадки про Одоакра. На похороні Хмельницького, його сподвижник Самійло Зорка сказав: «До тебе звертаюся з доброю мовою, милий наш вождю, державний руський Одонацерю, славний Шкандербеку». (С. Величко...- с.209).

  Можна з певною вірогідністю стверджувати, про русинське (українське) походження Одоакра. Може він мав за дружину Либідь – сестру Кия, Щека і Хорива. Так це було чи ні, можливо ми ніколи не дізнаємося. Наявний істо- ричний матеріал викликає більше питань, аніж дає відповідей, бо історичні джерела можуть бути суперечливими, і навіть фальшивими.

   Я намагаюсь як автор, з різних історичних документів, вивести хронологічну послідовність історичних подій,що мали місце в житті руського (праукраїн- ського) народу з прадавніх часів і до цього часу.Тому розповідь про імператора-короля Одоакра і його діяння поєднана з 1 книгою,що стосується короля Самослава і розселенню пращурів майже всіх слов»янських народів по землях Європи. Я впевнений в тому,що всі слов»янські народи,всі без винятку,вийш ли з однієї прабатьківщини і нею була праУКРАЇНА. Всі слов»янські народи потім віднайшли свої нові історичні Батьківщини,переселились туди із Краю-Раю, освоїли їх і створили свої держави. Наш могутній арійський корінь дав

Потужні сходи у вигляді багатьох слов»янських держав після королівства Ве лика Хорватія,яку створив і очолював перший праруський (праукраїнський) король Самослав. В часи його правління за весь час існування слов»ян було реальне об»єднання всіх слов»ян у єдиному війську,котре зломало хребет Аварському каганату і поборювало  короля франків Дагоберта. Але Самославу

Передував король Італії чи Імператор Західно-Римської імперії,який підкорив її силою зброї і був етнічним русом-Одоакр або Оттко. Велич нашого прадав нього народу вражає уяву-ми  українці,нащадки народу Велетня-древніх русів і наша Слава не вмре і не загине ніколи,бо наші пращури дали життя всім слов»янським народам.

   МОГУТНІЙ КОРОЛЬ РУСІ- ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ.                                                                                                                                    

Самим потужним королем Руси після Данила Галицького був його син,Лев Данилович,котрий у постійних війнах з королівськими домами сусідніх народів,доказав,що Русь,навіть перебуваючи у  певній васальній залежності від монголо-татар, є могутньою державою.Крім цього король Лев правив Руським королівством,а це була більшість земель України,та ще землі теперішньої Польщі,Литви,Білорусі,найдовше з усіх руських королів,понад 30(тридцять) років.Згадаймо,що король Данило,не зумів зібрати військову потугу Європи для визвольної війни на звільнення Руських князівств і Перемоги над азійсь- кими ордами монголів, хоча дуже поважав зусилля Папи Римського Інокентія-1У,спрямовані на досягнення цієї мети.Визначальним був факт зради «свя того Росії» Олександра Невського  ідеї звільнення Русі від ярма татарсько го.Він не пішов на союз з Данилом Галицьким та своїм єдиноутробним братом Андрієм Ярославовичем,не пристав на лист Папи Римського. Всю відому йому інформацію про повстання на руських землях і союз европей ських країн,що готувались звільняти Русь від панування дикого деспота, Олександр Ярославович видав хану Алтин Орди,Батию та побратиму і сину Батия, Сартаку. Князь Лев,знаходився під впливом батька-короля Данила,знаючи яку величезну кількість зусиль доклав  він для об»єднан ня Європи для хрестового походу проти нащадків синів пекла, безбожних ізмаїльтян,монголотатар.Данило Галицький поклявся своєму брату Василь ку, після того як повернувся з Сараю від Батия, що  звільнить Русь від рабства і він  був непримеренним ворогом Орди.Лев Данилович приймав активну участь у захисті земель Галичини і Волині від орд внука Чінгізхана, Куремси, що намагався повторно підкорити Русь.Руські війська короля Данила і його сина Лева вперше в нашій і світовій історії Перемогли монголо-татарські тьми і показали всьому світу,що можна Перемагати навіть досі непереможних Військове мистецво і доблесть короля Лева значно розширили землі Руського королівства, що було  найбільшим у Європі.В   істориків України  є різні тлума чення щодо статусу Лева Даниловича,одні називають його князем, батька ж, Данила Галицького-безсумнівним королем,а вже сина  Лева Юрія-1 королем, інші посилаються на європейські літописи, хроніки, величають Лева Данило вича достойним КОРОЛЕМ РУСИ. Автор  підтримує  Другу версію,  та вважає, що Лев Данилович був королем Руси,цьому підтвердженням є хроніки європей ських монарших дворів,які б самозванця ніколи не включили в аристократичне коло королів Європи.Слід зазначити,що молодший син короля Данила, Швар но Данилович,був нетривалий час королем Русі- Галицько-Волинської держа ви і Великим Литовським князем, по смерті батька,  до того як королем став старший син короля Данила,Лев  Данилович.Король Русі,Данило Галицький помер в 1264 році від Різдва Христового,а Шварно Данилович став королем Галицького-Волинської держави в 1264 році і правив нею до 1269 року  та  кня зівством Литви,тобто  5 років. Шварно  Данилович народився в 1230 чи в 1233 році,а помер в 1269 році.Король країни Русів, Великий князь Литовський,по сметрі батька був князем, Белзьським,  Дорогочинським, Галицьким.

                                               

                    

          Король Русі та Великий князь Литви-ШВАРНО ДАНИЛОВИЧ.

   

 Варто про його правління сказати більше,хоча воно було короткотривалим. Шварно помер бездітним.В 1253 році Шварно одружився на дочці Великого князя Литви Міндовга,ім»я якої історії не відоме,але ввійшов представником  Галицького монаршого дому до правлячої тоді  в Литві монаршої династії.Він не примазувався до цього  князівсього литовського роду,а отримав литовське князівство  законно  за ВОЛЕЮ  Великого литовського КНЯЗЯ Войшелка,сина Міндовга. Шварно був спадкоємцем корони короля Данила як носій найвищої влади в регіоні Центральної і Східної Європи.  Литовський князь Міндовг, мав єдиного спадкоємця,князя Войшелка, що був під гнітючим враженням вбивс тва в родині .Син Міндовга, Войшелк добровільно  передав  (Шварну) усю  вла ду над  Литвою, а сам став правовославним монахом,що ходив в Афон,а життя закінчив в Лаврівському монастирі Старосабіщини. Територія  утвореної в результаті шлюбного акту держави, вражаюча. Протягом 1267-1269 років.це була найбільша країна в Європі, кордони якої простягалися від Балтійського до Чорного моря  В цей час угорський король Андрій ІІ вигнав  Тевтонський орден із Молдови і є ймовіність того, що Бродницька земля  повернулася у володіння Галича. Князь Шварно розбив у 1262 р. мазовшан під Черськом в результаті чого Дорогочинське князівство повернуло собі усі давні землі бу жан до Вісли.Столиця цієї величезної держави (Холм).Є свідчення,що король (Шварно) щорічно отримував 1000 гривень прибутку з  видобутку покладів солі у Бохні та Величці і виходить так, що кордони КОРОЛЯ Шварна Данило вича на заході практично впритул наблизилися до Кракова. Приходилось мені бувати в Кракові неодноразово, це дійсно столиця королівської Польщі.Чого тільки вартий Вавельський замок, грандіозність споруди вражає уяву, я вже не говорю про те,що в ньому поховані всі королі Польщі і Речі Посполитої.Серед них є засновник династії Ягелонів,князь литовський і король Польський, гран- діозний полковдець і Переможець німецьких лицарів у Грюнвальській битві 1410 року, Ягайло. Цей литовський князь, став королем Польщі, а  його батько Ольгерд ,створив Велике Князівство Литовське,яке включало в себе українські етнічні землі як на заході,так і на сході. ЯГАЙЛО був королем Польщі, був ко ролем Русі, саме він спас королівську польську корону від вимирання,але династія Ягеллонів,фактично не мала в собі польської крові,вона на  2\3 була з руської  крові,а на 1\3 з литовської. Чудовий пам»ятник королю Ягайло прикрашає Краків на одній із площ цього прекрасного міста,а ще Яге лонський універстет,а центральний ринок-Суконніци!!! На жаль, цей вражаю чий уяву підйом України-Русі тривав не  довго.Вже у 1269 році Шварно,хоч  був наймолодшим сином короля Данила, несподівано помер і був похований біля нього в кафедральному соборі м. Холма.Роки  правління Короля Руси Шварна не пройшли для нас безслідно. Великі князі на початку ХІV століття лише відновили те, що було вже створене руками талановитого  молодшого сина Данила Галицького,Шварна. Саме він започаткував процес інфільтрації  руської-української мови, віри, юридичного права та навіть звичаїв.Короля Шварна сміливо можна називати русько-литовським королем-предтечею ВКЛ і фактичним засновником ВКЛ. Хто його знає,якою б була доля України, Центральної та Східної Європи,якщо б Шварно Данилович  не помер так рано, якщо б залишив  після себе спадкоєців,якщо б Войшелка не вбив Лев Данило- вич,якщо б існувала держава русів-українців та литовців? Можливо б це була наймогутніша держва Європи,в якій  панувала б гармонія і взаєморозуміння між литоцями і  древніми українцями.Коли повстла пробле ма захисту України від татаро-монголів,наші предки,на відміну від московитів, які ганебно стали на коліна перед кочівниками,без жодних вагань обрали спільну державність з литовцями.З історичної точки зору це був абсолютно виправданий крок. Цим кроком наші предки вибрали європейський шлях   розвитку,а московити-азій ський.Литовці далеко не монголи і не татари Щоб усвідомити це, достатньо подивитися на сучасну Росію, на те, наскільки під впливом монголів,змінився менталітет і характер росіян,їх державний устрій, (демократичний централізм, а фактично імперський) з якою патологічною ненавистю вони ставляться до усього оточуючого світу і,насамперед до своїх сусідів. Як вони ненавидять литовців і українців, а ще поляків. Всі ці народи для них кровні вороги, що колись були в одній державі, яка була наймогутнішою державою Європи. Росіяни називають себе одним народом з українцями,а відтак ніби претендуют на нашу древню історію,немаючи жодних на це підстав.Їх бісить те,що українці не визнають москалів своїми братами,говорять іншою мовою, мають цілком відмінну від них історію, культуру, звичаї, традиції.Щодо звичаїв,тра- дицій.  В кацапів навіть не має колядок, не має гаївок,а це той аргумент,що вка зує на їх неслов»янство і на те,що росіяни наймолодший із народів,що примазали себе до історії Руси,ніколи русами не бувши.Хочу звернути ува гу читачів на те,що Росія як  остання імперія, пропаде,якщо не буде жити за принципом»Розділяй і володарюй.» РФ і її цар В.В.Путін, черпають свою підлість з своєї власної історії, тому прикладають всі зусилля, щоб розсварити нас.з поляками.Після сварки, кожного окремо буде легше розбити.Для цього нагадування про Волинську трагедію, про Степана Бандеру,знищення пам»ят ників УПА. Відповідь українських націоналістів на ці прояви польського шовінізму і перекручування фактів історії, також не завжди толерантна і адек ватна.Чого тільки вартий підрив польського туристичного автобуса на Львів щині,але злочинців не піймано і ними може бути якийсь поганий кацап, який спить і бачить як поляки і україці воюють між собою і вбивають один одного Тільки сліпці і дурні,не роблять висновків з уроків вчительки історії. Українці і поляки не раз і десять раз вбивали один одного,згадаймо три розполіли Речі Посполитої і війну між нашим Великим гетьманом Богда ном Хмельницьким та Польщею.Ми підірвали міць Польщі і вона як  могутня держава зійшла з історичної арени, перетворившись в немічну, поділе ну країну,що породило комплекс меншовартості поляків.Але це і для українців має бути уроком,ми розвалили Річ Посполиту, об»єднавшись з самодержаною царською Росією, але на цілі три з половиною століття потрапили  до неї в рабство-кріпацтво.Якби не підготовча робота, яку провів король Русі і вели кий литовський князь Шварно  Данилович,створивши праобраз могутнього державного утворення ВКЛ, то подібна до росіян доля, могла чекати  на українців на три з половиною століття раніше, могли б і ми втратити праг нення до волі-свободи і перетворитись на людей,що не мають сили волі і розуму.На відміну від свого батька короля Данила Галицького,король Лев як і князь Лев, не мав у своєму штаті літописця,який би докладно описував  його життя.По цій причині відомості про Лева Даниловича і його діяння набагато скудніші від інформації,що мається у нас відносно короля Данила Галицького. Якщо проаналізувати всі військові дії  князя, а після 1269-1270 року,короля Русі - Лева,то прослідковуються факти того,що Лев Данилович, брав участь у всіх військових битвах свого батька Данила. Вперше ми довідуємся про участь молодого Перемишльського князя у битві під Ярославом в 1245 році з літопису (Галицько-Волинського), Руського. Молодому князю тоді було 18-19 років і він командував полком,що зіграв одну із вирішальних ролей у Перемозі над князем Чернігівським,спас свого батька Данила Галицького від ганьби, смертельно поранивши угорського бана Фільнія і завдав могутнього удару в фланг мадярського полку. Цей удар був настільки вчасний і потужний, що князь Ростислав Михайлович,дав команду на відступ,і втік з поля бою,побачивши,що кращий з кращих угорсь ких полководців,Філя,попав в полон. Опис Ярославської битви напевне є найкращим зі всіх,які є у руських літописах.У війську галицького князя було 4 полки.Двірський Андрій очолював Передовий полк,в який входив загін комонний,степових половців.Великий полк очолював сам Данило Романович, а полк правої руки був у керівництві його рідного брата Василька Романовича-князя Волині.Полком лівої руки командував улюблений син галицького князя, Лев Данилович,але враховуючи його дуже юний вік,йому допомагав досвідче ний воєвода, Василько Гаврилович.Претендент на галицький престол  Ростис лав хотів першим ударити в головний полк, розбити його і тоді на його думку, результат битви  був би на його користь.Але назустріч головному полку князя Ростислава,вийшов не головний полк Данила,а передовий полк його двірсько- го Андрія,якого князь Чернігівський,почав перемагати,тому що в нього була основна сила головного полку-мадяри і їх бан Фільній.Бачучи,що зять мадярсь кого короля Бели -1У починає вигравати битву,великий тактик Данило,кидає на допомогу двірсько му Андрію,кілька стягів свого Великого полку.Але і це не допомогло,під сильними ударами мадярів, піші вої і комонники мусіли відступити до річки Сян. Палантин Фільній, що командував мадярами, вирі- шив, що це той момент, коли треба брати Перемогу в свої руки і кинув у бій свої основні сили. Аж тоді, був введений в дію Великий полк Галицького війська і битва розпалась на дві складові,в яких приймали участь залишки Передового і Головний Галицький полк з головним полком предендента на стіл,князя Ростислава з угорцями, під проводом їхнього досвідченого полко водця Фільнія. Другим фрагментом був бій між Полком Правої Руки, яким керував брат Данила Галицького,князь Волині, Василько Романович,який фактично розбив полк поляків,завдяки своїй відвазі і військовому таланту. Вирішальну роль і значення в перемозі Данила Галицького і його військ у самій великій битві Руських князів 13 століття під Ярославом, відіграла  своєчасна атака свіжих сил полку Лівої руки під управлінням юного князя Перемишльського, Лева Даниловича. Ця атака прийшлася у фланг головного полку Ростислава.Полк молодого галицького Лева несподівано обійшов кінноту Фільнія і настільки потужно протаранив головний полк Ростислава, що вказаний,побачивши повну поразку,ганебно втік з поля бою як і із сторінок історії,а Фільній був схоплений  в полон,страчений  князем Данилом. Битва під Ярославом була достойним бойовим хрещенням для ЮНОГО галицького князя Лева і несподівана атака його полку,принесла Велику Перемогу галицькому монаршому дому і ввела на сторінки історії прекрасного полководця, відважного і мудрого князя, а потім  короля Руси,Лева. Автор у першій книзі детально зупинився на коронуванні королем Руси Данила Галицького в Дорогочині,участі батька та сина в Чеському поході на підтримку брата, Романа Даниловича, у війні за Австрійський престол. Зали шилось не висвітленим питання зимового походу 1253-1254 років у Ятвязьку землю проти князя Стекинта та зрад людей галицького пониззя, королю Дани лу, спроб темника Куремси перетворити Галицько-Волинську державу в раба Золотої Орди та Перших перемог руських монархів над татарським військом-туменами Куремси. В цій книзі я намагатимусь висвітлити ті бої,в яких прий мав безпосередню участь князь і Король Русі,Лев Данилович.,як і  його держав ницькі діяння.

       Перемога королівського монаршого дому Данила Галицького над Куремсою.

 Зимовий похід вже короля Русі Данила Галицького з його улюбленим сином Левом проти князя Стекинта,мав своєю особливістю те,що Перемишльський  князь Лев Данилович,виконував волю свого батька короля Данила,тому що ходив  війною до Бакоти в Болехівську землю для того,щоб привести до тями і покори боярина Милія,що став ординським баскаком і підтримував  Курем су.Але цьому передувала інша важлива подія.Знаходячись в поході проти князя Стекинта,молодий Галицький Лев,вбив ятвязького князя і здобув блискучу Перемогу над Ятвягами. Це була чергова Перемога Перемишльсь кого князя над ворогами. За наказом короля і батька, молодий князь Лев, зібравши своїх воїв, вночі,а точніше на світанку,серед зими,швидким маршем кинувся шукати і приструнювати баскака Куремси, Милія,що зрадив Данила Галицького так як був довіренною особою короля Руси.Сталось так,що частина земель Галицьких на Пониззі,а також південна Київщина,коли тут управляв татарський темник Куремса, зрадила Данила Гадицького і визнала зверхність Куремси,а відтак і Золотої Орди. Куремса назначав своїх баскаків на ці землі,котрі стягували данину на користь Алтнн Орди.Ярлик від хана Батия, що був даний Данилу Галицькому,не передбачав баскаків на землях Галицько-Волинської землі і сплати  данини. Галицько-Волинське князівство було в певній мірі тільки васалом Золотої Орди (залежним) і платило дани ну васалів(так звана данина кров»ю) на ВІДМІНУ від Володимиро-Суздальського князівства,що було повністю під владою Орди.Васальна держава,приймала участь і виставляла свої війська в закордонні походи Орди,але не мала обов»язку платити данину,яку збирали баскаки з других руських князівств.Галицько-Волинське князівство  не було завойоване царем Батиєм і його ордами, тому не зобов»язане було платити цю данину як наприклад Володимиро-Суздальське князівство, що було підкорене монголо-татарськими Ордами.Саме ця обставина розв»язала руки коро лю Данилу,який вирішив провчити зрадників,одночасно приструнити татарського намісника,темника Куремсу.Тенденція ЗРАДИ була смертель но небезпечна як для короля Руси, так і для державних   інтересів   Руси. Змиритися з цим Данило Галицький не міг, а тому почав акції з наведення ладу і повернення теперішніх земель Поділля під власний контроль.Ще під час походу галицько-волинських полків на Литву, татарський темник Куремса, здійснив похід на Пониззя,назначаючи там своїх баскаків,що мали управляти довіреною їм округою.У Бакоті місцевий намісник Милій перейшов на бік Куремси і в Бакоту було призначено його баскаком Король Данило Галиць кий, що повернувся з литовського походу і довідався про це, вирішив покарати зрадника.До Бакоти вирушив князь Лев,з корусом кращих дружинників,який захопив Милія і відіслав його до батька. Данило помилував віроломного намісника і відправив його назад.в Бакоту. Чому це зробив король Данило,не зрозуміло?Це рішення мало під собою якісь вагомі внутрішні причини.По приїзду в Бакоту Милій вдруге зрадив короля і піддався татарам.,але за зраду заплатив смертю. Посадник Кременця, Андрій, провадив подвійну політику, і це для нього закінчилося трагічно, служив і нашим і вашим,татари вбили йо го і правильно зробили. Згадаймо теперішній час,коли в Криму,цілі військові гарнізони,прокуратура,міліція,суди перейшли на строну окупанта-моска ля. Зрадників з давніх давен презирають і ненавидять навіть ті,до кого вони перейшли служити.І в наш час зрадників карають як суди так і людська мораль.Але продовжимо нашу тему. Дії Куремси можна розглядати як спробу розширити територію безпосереднього контролю татар. Баскак, представ ник хана в завойованих землях,який мав збирати данину і контролювати місцеву владу,придушувати вияви непокори.Тюркське "баскак-"це придушувач."Ось така складалась ситуація, баскаків Куремса плодив як курчат, квочка. Данило Галицький вживав заходів для досягнення тактичних цілей.Влітку 1253 р. до Звягеля рушив Данило Галицький з братом Васильком та синами Левом і Шварном. Допомогу прислав ще й литовський князь Міндовг.Місто було взяте,  а далі,як зазначив літописець, Данило "...город запа лив, а людей вивів і оддав їх на поділ,-то брату своєму,а то-Львові,інших-Шварнові».Коли литовці,які запізнилися, підійшли до міста, то побачили лише "самі головні та псів, що бігали по городищу".Куремса не міг не відреагувати на цю подію,і восени 1255 року рушив на Волинь,зібравши багато туменів. Романовичі були заскочені зненацька,але не розгубилися.Василько збирав війська у Володимирі, а Данило у Холмі. Під Володимиром війська темника Куремси були  вперше розбиті і це зробив талановитий полководець князь Волині,Василько.Перемогу у військовій січі з татарами,які вислали важко озброєну кінноту під стіни Володимира в 1257 році,забеспечили озброєні до зубів і добре вишколені пішці ополчення,що складались з городян,вони вперше в історії зупинили наступ  татарської кінноти своїми вмілими діями. Після поразки під Володимиром-Волинським, Куремса з Ордою подався під Луцьк,що в цей час був доброю фортецею, але й тут не зміг  взяти Луцька і з чорною ганьбою повернувся додому.Так господь Бог наш розпорядився,що в час облоги Луцька ханом Куремсою, за Божим  велінням,русам допомогла сама погода,точніше матір Божа. Коли з каменомета запускались валуни на стіни фортеці, вітер був настільки потужним, що кам»я ні валуни повертались з під стін Луцька в табір татарський і багатьох  татар побило і повбивало. Це викликало паніку в Орді Куремси і татари між собою говорили,що місто захищає Матір Божа,що бачили її як вона ходила поміж городян,а коли тільки катапульта запускала свій снаряд,за помахом руки матері Божої,знімався шалений буревій,котрив повертав снаряди татарам.Перша перемога руського короля Данила Галицького і його війська над внуком Чінгізхана, Куремсою, мала винятково важливе значення,бо було доведено,що і монголо-татар можна Перемагати.Це була перша Перемога полків руських монархів,королів Данила і Василька,по інших версіях,князя Волині,над монголо-татарським війсь ком. Король Данило, обрав зручний момент, коли верховний  монгольський цар,Менгу,воював в Азії,а йому допомагали золотоординські війська,вирішив провести широко масштабну каральну акцію проти громад, що "прилучилися" до татар.Узимку 1257 року воєвода Данила Галицького,Діонісій Павлович, захопив Межибож,а полки князя Лева Даниловича вдерлися на Побужжя, громлячи "татарських людей",населення, що визнало владу татар.Королі Руси Данило і Василько пустошили Болохівську землю (територію у верхів'ях Случі та Південного Бугу). Навесні 1255 року Шварно Данилович здійснив похід у басейни річок Случі й Тетереву,тоді були взяті Городок, Сімоць, Жедечів та Звягель,після чого "прийшли білобережці, чернятинці і всі болохов ці з покорою до  короля Данила. «

Бурундай і вимушені походи руських князів проти Литви і Польщі.

 В 1257 р. ханом Золотої Орди став Берке (1257—1267), який почав провадити більш жорстку політику.Замість Куремси,що не справився з королями Руси, в 1258 році,ним присланий,темник Бурундай,котрий,за словами літописця,був "безбожний, лютий, з безліччю полків татарських, з великою силою.» Бурундай був набагато розумніший за Куремсу і не діяв так прямолінійно як Куремса, тому що не садив баскаків на землі Галицькі і Волинські. Прибувши в галицько-волинські землі, Бурундай сповістив, що йде походом на Литву і поставив перед Данилом умову,якщо Данило хоче підтвердити дружбу з татарами, то повинен піти з ним.Відмова означала б війну і волею- неволею доводилося йти на своїх союзників. Данило сам не пішов у похід, а відправив Василька, котрий за свої дії отримав похвалу від Бурундая.Наступного 1259 року Бурундай несподівано з'явився знову. Цим часом у Володимирі Василько видавав заміж за чернігівського князя Андрія Всеволодовича, свою доньку Ольгу.На весіллі були Данило,Лев,Шварно та багато інших князів і бояр. Звістка про прихід Бурундая засмутила князів і зіпсувала свято.Весілля було в розгарі.Музики витинали такі коліна,що танцівники аж обливалися потом. Відбувалось грандіозне князівське руське весілля,де спиртного випивалось без ліч,де весільні пісні рвали струни сердець,де столи ломились від весільних страв,що були неймовірно смачні. Так би тривало це радісне весілля і далі, якби,не чорна звістка про прихід Бурундая.Ось де підтвердження слів Галицько-Волинського літопису про те,що «гірша будь якого зла,честь татар ська.» Бурундай з своїми туменами під стінами столиці Волині в час коли йде весілля. Ворогів добровільно на весілля ніколи не кличуть. В нашого народу з часів Бурундая є поговірка:» не прошений гість-гірше татарина»В наш час це стосується непрошених на наші землі гостей-росіян-кацапів-ватні- ків,які не тільки непрошеними прийшли на наші землі,але вбивають «русскоговорящих даунів», вбивають їх у їхніх хатах, самою новітньою зброєю,яку «купили у воєнторгах» Такого брата мати, гірше за самого страшного ворога. Росіяни з їхнім великодержавним шовінізмом з 1654 року найгірші,найпідліші,найстрашніші вороги українського народу. Піс- ля приходу Бурундая,була невелика сімейна рада, на якій вирішили,що назустріч татарам з подарунками поїдуть  князь Волинський ,Василько з Левом та холмський єпископ Іоанн. На сімейній раді, знаючи, що Бурундай дуже злопам»ятний,а також вислухавши аргументи короля Данила,про те,що він не може їхати на зустріч,тому що хтось має залишитись і керувати державою,на випадок,якщо Бурундай захопить послів, вирішили,шо його потрібно брати хитрістю.Василько нагадав,що він минулого року ходив з галицькими полка- ми на Литву,що були розбиті полки Міндовга,багато міст литовців було взято і що Бурундай хвалив його військову майстерність. На це король Данило відповів:» І що нам з того,адже втратили ми союзника і перетворили Міндовга на злішого ворога,бо вважає він,що це ми, галицький монарший двір, навели  татар на його князівство,так і потомки його будуть думати. Не пробачить він нам цього,ой,не пробачить!» Василько Данилович тоді сказав,»Зі мною в Литву ходив твій син Лев,тобі йти не можна аж ніяк,тоді ми вдвох підемо до Бурундая і я запрошу його на весілля моєї дочки, хоча дуже не хочу цього робити. Візьмемо йому богаті подарунки,може не захоче він,чіпати наших міст,але напевне кудись збирається йти війною,бо дуже багато туменів татарських біля наших стін.Якщо захоче Бурундай нас завоювати,не здолаємо його,бо набагато менше маємо війська,а Європейські монархи військово нам не допоможуть» На цьому і порішили,а для більшої значущості делегації включили в її склад холмського єпископа Іоанна і ця делегація направилась в ставку темника Бурундая.По приїзду в ставку  темника  делегацію монаршого галицького двору, Бурундай не прийняв зразу,а за звичаєм кочових народів, протримав їх два дні і за цей час до Василька Романовича доходили різні слухи.Шептали йому на вухо,звичайно за золото,що Бурундай страшно злий на них,за те,що не прибув йому на зустріч король Данило,говорили,що він страшно покарає посольство і все Галицько-Волинське королівство за те,що відважились коронувати королем Данила, являючись васалами Алтин Орди і їх царя. Князь Волинський вислуховував цю інформацію,проводив зустрічі з начальством татарським,де була потреба обдаровував поганих мурз-хабар- ників і намагався якось вплинути на Бурундая,який за своїм статусом був набагато нижчим короля Данила,але мудро використовував титул предста вника Золотої Орди.Князь Лев шаленів від обурення,що темник Бурундай,не приймає делегацію їхню,не один раз говорив своєму стрийку Васильку, що треба повертатись у Володимир і дати бій підлому татарину.На цю гарячку молодого князя Лева, досвідчений волинський князь, відповів так: » Подивися Леве,скільки полків татарських привів з собою Бурундай,його табір-ставка простирається до самого  небокраю- горизонту. Війська не менше ніж 80-1000 тисяч,всі татари на конях,з собою привезли стінобитні машини.Що наші князівства можуть їм протиставити? Максимум-25-30 тисяч воїв, відважних, але більшість з них пішці,а татари чи монголи, серед туменів їхніх  їх було досить багато, народжуються в сідлі і є неперевершеними ніким у світі лучниками. Потрібно спокійно сприймати все що навколо нас діється, прийти на аудієнцію і намагатися зменшити гнів Бурундая богатими подарунками і приставати на всі його вимоги та просити, щоб він не нищив наших міст. Просив Лева,щоб він мовчав на зустрічі з Бурундаєм, від усіх них буде говорити тільки він,Василько Романович.Не погоджував ся з своїм стрийком Лев Данилович через молодість і запальний характер, але знав,що батько,король Данило,назначив старшим делегації свого бра та і тому хотів чи не хотів він цього,а мусів виконувати його волю та ще й єпис коп Іоанн, підтримав Василька,а не його. Перед очима молодого удільного Перемишльського князя Лева відкривалась картина,яка приголомшувала уяву. Дійсно військовий табір Бурундая сягав небокраю,татарських  кінних воїнів не можна було злічити так їх було багато. Побачив вперше князь Лев  верблюдів, які ревли і плювались,так що одному татарину такий верблюд, заплював все лице,що бідний перестав бачити.Думав князь,що у злобі вб»є татарин, твари ну,а він мовчки витер свою мармизу,щось по татарськи сказав в адрес верблюда і все.Бачив  князь вперше і китайські стінобитні машини,що були так сконструйовані як вежі,але як праща заправлялись величезним камін ням,яке било в одну точку стіни і розбивало її. В цей пролом йшла татарська кіннота,дика і безжальна сила,що вбивала все живе на своєму шляху. Бачив це молодий князь,коли минулого року ходив за наказом батька у Литовський похід разом з військом Бурундая.Згадав собі князь,за що саме хвалив темник татарський князя Василька.Смертники,а це були полки галицько-волинських князів,за наказом Бурундая, використовувались для осад  литовських міст.На світанку одного дня,коли всі спали,з воріт литовської фортеці на прекрасних конях, вилетів кінний загін,який накинувся на  піший полк Василька Романо- вича. Керував цим  волинським полком тисяцький Ратобор,що мав за звичку, зранку, обходити сторожові пости полку,через своє безсоння.Цього ранку,сам ангел-охоронець розбудив Ратобора вдосвіта,не міг він спати.В сонячному сплетінні,де говорять перебуває людська душа,творилось щось незрозуміле. Це був наче бій між добрими і поганими силами і від відчутних ударів прос нувся Ратобор.Заснути вже не міг. Край неба засірів,але сонце ще не зійшло. Пішов тисяцький перевірити як його сторожові вої несуть вранці службу,бо по собі добре знав,що найбільше хочеться спати на світанку.Коли підійшов до 2 поста,що був найближче до його палатки,побачив,що молодий піший воїн,аж хропе,а не стереже фортецю.Стусанами розбудив сплюха і тільки почав доводити  його до тями,коли побачив,що з воріт фортеці на конях, наче прима ри,вискакувала литовська кіннота,яка летіла прямо на його табір. Був досвідче ним воїном тисяцький Ратобор,не раз і не десять, ходив у військові походи на литовців разом з своїм князем Васильком.Брав активну участь у боях під Ярос- лавом,де його пішці  зупинили наступ кінних поляків і фактично розбили їх. Мав  відчуття небезпеки настільки розвиненим, що князь Василько найбільше йому довіряв.Коли литовська кінна дружина виїзжала за ворота,голосно скомандував до воїв строжі,щоб піднімали весь полк,а сам побіг до другої сторожі і дзвінкий голос сурми, звуком тривоги, розбудив ранок. Всі піші вої Волині проходили вишкіл-муштру  в своїх городах-містах і тому добре знали, що мають робити.Знали вони,що декілька хвилин можуть мати вирішальне значення для життя чи смерті,Перемоги чи поразки. Без тисяцького оділи свої військові обладунки,військову зброю взяли в руки і за командами сотників та десятників були готові до відбиття нападу,але не бачили нападників. В цю хвилю підбіг Ратобор і дав команду вистроїтись в фалангу  в напрямку воріт фортеці.Тільки була виконана його команда і списи скеровані туди,як появи- лась литовська кіннота,що безстрашно накинулась на фалангу.Але з різних боків на кіннотників полетіли влучні стріли волинських лучників,що були на флангах.Багато комонників впало з коней і їх добивали пішці своїми двогос трими мечами.Не вдалось литовцям заскочити зненацька волинян і саме це зіг рало вирішальну роль у Перемозі.Тисяцький відіслав гінців,котрі попередили князя Василька про подію.Князь Волинський зголосив про ворожу вилазку темника Бурундая,котрий до воріт фортеці відправив кінних татар,що разом з полком пішців Волині через браму захопили фортецю Литви,яка чинила героїч ний спротив на протязі 15 днів. На спинах відступаючих кіннотників Литви у фортецю увірвалися татари, які нищили все на своєму шляху. Ось цю блискучу Премогу  пішого полку князя Василька, відзначив Бурундай,похвалою. Думав князь Лев,навіщо так багато стінобитних машин взяв з собою Бурундай і прий шов до висновку,що напевне хоче захопити галицькі міста ця хитра бестія. Уважно придивлявся до конструкції  китайських машин молодий князь,а вже в поході на Польщу побачив ефект від їхньої дії і в майбутньому використо- вував удосконалену метальну машину  в яку добавив колеса.Ранком наступно- го дня князю Васильку доповіли,що ближче до обіду відбудеться аудієнція у Бурундая і говорили князю, що дуже злий і сердитий темник і не знати чи повернуться живими з аудієнції, князі. Василько Романович настільки любив свого старшого брата Данила,знаючи що може повернутись до своєї столиці Володимира мертвим,настільки любив свій Край,що свідомо обрав цей шлях і очолив делегацію,а ще всю удачу і неудачу поклав на Господа нашого Ісуса Христа і наказав готуватись. Бурундай прийняв посольство після обіду у своє му позолоченому шатрі і насупивши брови спитав:» Де Данило?.»Василько низько вклонившись, взяв ініціативу у свої руки і промовив:» Володарю! Весіл ля моєї дочки з Чернігівським князем було перед твоїм приїздом.Данило був на ньому,але щось недобре зїв,отруївся і мусів повертатись в Холм та лікува тись.Немає його у Володимирі, в Холмі він.» Цим реченням був вибитий голов ний аргумент Бурундая, котрий хотів вбити короля Руси за те,що не прийшов і не вклонився наміснику Золотої Орди. Цар Золотої Орди Берке,наказав Бурун даю приборкати непокірного Данила і його державу,але не говорив,що його треба вбити за поразки Куремси,або за те,що він хворий не з»явився на очі тем ника.Знав він і те,що якщо буде порушено закон Золотої Орди і скарги надій дуть до царя,то він Бурундай,може не тільки позбавитись статусу представни- ка Золотої Орди,але може і позбутись голови. Тоді лукаво спитав у Василька?: «Де ж твої весільні подарунки князю Волині, для царя Берке,щось не бачу  їх?» Хлопнув у долоні Василько і його бояри занесли просто чудові подарунки, серед них було багато грецьких тканин оброблених золотими візерунками, ювелірних виробів із золота,срібла. Один виріб ювелірний взяв з подарунків князь Василько і мовив до темника: »Знаю тебе володарю як могутнього полко водця,якому кориться весь світ,тому прошу прийми від нашого монаршого до му знак нашої поваги і покори «меч сталевий, двогострий,ручка якого золота та інкрустована самоцвітами» і низько схиливши голову,подав цей меч Бурун даю.Це була вирішальна мить аудієнції і від цього залежало майбутнє. Бурун дай прийняв подарунок і уважно оглянув його,залишився задоволений ним і сказав-спитав,чи вже відсвяткував весілля дочки Ольги,князь Василько,бо добре знав всю обстановку,адже працювало на нього багато шпигунів. Василь ко відповів,що фактично весілля завершується, але він як щедрий господар запрошує дорогого гостя на весілля. Бурундай коротко промовив:» Буду ЗАВТ РА,а через два дні ти із сином Данила-Левом,підете зі мною в похід на Поль щу.»Після аудієнції вся делегація вирушила в град Володимир,де зустрілася з королем Данилом,якому розповіли всі подробиці розмови з Бурундаєм,про їхню орду,про каменомети і про те,що Бурундай планує відвідати Володимир і побувати на весіллі княжни Ольги. Вислухавши все, король Данило  прийняв рішення,серед ночі покинути Володимир,щоб Бурундай не знав про його об ман.«Воістину,зліше зла, честь татарська»Рідний дядько має покинути весілля своєї племінниці,бо на весіллі буде темник татарський.Приїзд темника Золотої Орди у Володимир був пишним,але мирним. З Бурундаєм прибули кілька десятків його мурз і іхня охорона,але місто не піддавалось нападу і продовжувало мирне життя.На зустріч Бурундаю,вийшов сам князь Василько з нареченою, своєю донькою Ольгою та зятем князем Чернігівським,зустрі- чали як найкращого гостя.За весільним руським звичаєм подали темнику татар ського війська, хліб та сіль,він їх прийняв і навіть поклонився молодим, бо вже був на руських весіллях і знав звичай.Після цього князь Василько запросив представника Золотої Орди в княжий замок,де в окремих палатах були розстав лені столи з напоями і чудовими стравами для гостей-татар. Але по прибуттю в ці палати сказав Бурундай,Васильку,щоб гостину переніс в сад і шоб все від бувалось за татарським обрядом.Василько відповів, що він не знає татарсь кого обряду,бо брат Данило був в Сараї і отримував ярлик на князювання від царя Батия. На це Бурундай сказав,щоб він позвав брата Данила. Добре,що він виїхів вночі з міста і недалеко була столиця Галицько-Волинсь кої держави Холм.Відповів темнику,що немає Данила в місті-граді і звелів темник,щоб приставили трьох його мурз,які будуть керувати весільним частуванням татар.Було взято кілька простих татар,які наглядали за приготу ванням кухарями плову,шурпи, шашликів і куштували-пробували вони їх,бо не вірив Бурундай русам,могли їх всіх отруїти. Вся гостина перемістилася в сад,де гості зривали груші,вишні піздні,яблука ранні,а в саду були поставлені маленькі татарські столи,на які подавали напої спирті та страви з баранини. Татарська гостина відрізнялась від слов»янської,баранину їли руками,жирні пальці рук витирали у свої халати,лиця татарські аж лисніли від жиру,жодних пісень не було. Але спиртні напої вживали татари,з задоволенням поглинали руські меди в необмеженій кількості,вина заморські дуже швидко з діжок перейшли у черева татарські, але біля діжок мав бути татарин-виночерпій,що споглядав за розливом.Наказав Бурундай, щоб прийшла дочка Василька з своїм чоловіком,князем Чернігівським в сад і тримав тост-промову,яка звелася до того,щоб у них народилось стільки діточок скільки зірочок на небі і щоб завжди виконували волю царя Золотої Орди,Берке.Потім,вже п»яний,наказав зачитати свій наказ про те,щоб Данило Галицький зніс всі фортифікаційні споруди по всіх містах Галицько-Волинської держави,в тому числі і в Во лодимирі, Данилові,Львові,Перемишлі,Самборі,Кременці,інших містах,  для  підтвердження того,що він (мирник)  Алтнн Орди,а не ворог її. В нака зі було сказано,що у випадку не покори і не знесення мурів мурованих,ці міста-гради будуть підкорені татарськими військами,а мури  мають бути знищені,і знищува тимуть їх військові дружини руських князів,що виру шають з ним у військовий похід на Польщу.Почуте з вуст татарського мурзи руською мовою, викли-кало жах і паніку,а Бурундай своїми вузенькими жир ними очима-шпаринами,спостерігав за оточуючими і голосно сміявся. Ось така честь татарська, коли ти руками своїх воїнів маєш зносити оборонні споруди, які вся держава десятиліттями будувала.Ось що таке, васал,котрий хоче він цього чи не хоче, але мусить виконувати волю свого царя чи його представника. З цих позицій і розцінює автор походи князя Лева і Василька в Литву та  Польщу, з темником Бурундаєм   і розорення  литовських і польських міст.Не з своєї волі це робили руські князі,а під примусом монголо-татарським і тому образи деяких борзописців з польського чи мадярського боку є безпід ставними. Не були ми в цей час і одній державі, під керівництвом одного коро ля,не рідні ми по крові і по мові,а васалами в Золотої Орди було Руське Королі вство,а не Польське, Мадярське чи Литовське князівства. Якщо  не пішли б  у ці військові походи руські полки,що б нас чекало? Князь Лев намагався сказати,що наказ несправедливий,але йому цього не дав зробити стрийко,бо знав, що будь що можна побудувати,тільки не можна воскресити із мертвих, тих кого вбили. Підвівся намісник Золотої Орди і пішов до виходу,за ним йшла його особиста охорона і мурзи.В дуже поганому настрої проводжав татарсь кого намісника князь Василько Романович, якому через плече кинув Бурундай, щоб через два дні з трьома полками руських воїнів,прибув до нього в ставку,а два полки мали бути з пішців,один кінний. У вказаний час князь Василько з  молодим князем Левом прибули в ставку Бурундая з двома пішими полками. Комонний полк галицьких воїв мав зустріти тумени Бурундая десь біля Холма. Про це доповів хану Бурундаю князь Василько,а Бурундай прославився тим, що це він підкорив Рязанське  і Володимиро- Суздальські князівства. Хан від дав наказ і 100 тисячна орда знялась з під Володимира і рушила в напрямку м. Холма,де мав перебувати король Руси-Данило Галицький,який мав видати грамоту на знищення обронних споруд міст-городів. В цей час король Руси знаходився у своїй столи ці Холмі і скликав боярську раду, на вирішення якої поставив одне питання:» Що робити з оборонними спорудами міст-городів Галичини і Волині,які наказав Бурундай знести».Довго і по різному говорили бояри,тисяцькі, воєводи,але всі сходились на тому,що  Руське королівство не вистоїть у боротьбі з стотисячною Ордою Бурундая,а сусіди,європейські королівства, військово не допо можуть нам. Виходило так,що хоч круть,хоч верть,але треба готувати  королівську грамоту і наказати містам держави, роз- бирати свої оборонні споруди,а цього робити королю,ой як не хотілось,адже ціле десятиліття вся його держава  укріплювала свої міста, свої замки-фортеці, а тепер сам  король їх розоряє. Душу Данила Романовича охопив розпач,він чудово розумів,що якщо не видасть такої грамоти,то міста і люди в них будуть захоплені ворогом, лютим татарином,а тоді це кінець його королівству.Люди можуть відновити міста,а небіжчики вже нічого не відновлять і не побудують. Треба розуміти, що в 13 столітті людей було набагато менше чим у 21 столітті і люди були основним скарбом будь-якої держави,як і зараз,доречі. В душі короля велику смуту зробили слова його молодих бояр і воєвод,котрі говори ли,що король розбив тумени хана Куремси і може розбити Орду Бурундая. Ой як хотілося Перемоги над татарвою,але здоровий глузд підказував,що це в даний час нездійсненна мрія. Одне вирішив король,що за жодних обставин не здасть татарам свою столицю Холм,але боярській раді нічого не говорив. Надіявся на нестандарний і жвавий розум свого брата Василька з яким ще з дитинства мав потаємні знаки, які нікому крім них двох,не були знані, а Васи лько провадив три полки Галицько-Волинські в похід проти Польщі. Бурундай підходив до Холма і викликав до себе князя Волині Василька і строго спитав у нього,де третій кінний полк,що мав приєднатись до них.Відповів князь,що не знає цього,що це має бути полк Данила.Почувши ім»я ненависного йому короля, хан Бурундай сказав,що завтра Орда буде біля Холма,а до цього часу не має грамоти Данила на знищення оборонних споруд його городів. Розпалю ючись щораз дужче,хан Бурундай сипав прокляттями на адресу Данила, сказав,що якщо завтра Данило не вийде назустріч його війську як (мирник),то він буде розцінювати це як зраду і зруйнує його столицю з лиця землі зітре,а самого короля розіпне на хресті.Лице Бурундая в люті робилось страшне і перетворювалось на потворну маску жаху.де вузькі щілини очей осипали Василька блискавками поглядів ненависті. Пішов Василько з ханської юрти,а через 3 години йому доповіли,що прийшов з кінним полком тисяцький Соколович і,що проситься до нього на прийом з повідомленням від короля. Наказав щоб негайно привели Соколовича та очікував його в своїй палатці. Знав тисяцького Соколовича вже давно і відав,що брат його Данило, повністю довіряє йому. По приходу в шатро тисятський розкланявся князю і попросив розмови з ока на око. Наказав Василько вийти всім з шатра,навіть сину Данила,Леву.Всі без розмов вийшли,залишивши князя з тисяцьким один на один.Сказав Соколович, що питає король Данило,як йому бути з грамотою про розібрання оборонних валів міст і що робити з Холмом.? Ще просив поради у свого мудрого брата чи виходити йому назустріч Бурундаю з хлібом- сіллю,чи зустріти ворога у фортеці і дати відсіч його Орді.Відповів на це волинський князь так:» Не треба моєму брату і королю виходити з своєї столиці Холма. Якщо вийде,то розіпне його на хресті як Ісуса Христа,поганий Бурундай для остраху і повчання для всіх слов»ян,а не тільки русів. Хай грамоту підготує король і винесуть грамоту для Бурундая делегація його бояр. Бояр  король нап равить тих,кому менше всього довіряє,бо страчені деякі з них будуть.А мають сказати темнику Бурундаю,що король перед їх приходом відбув на виклик Папи Римського в Польщу.Саме головне,щоб король дивився на знаки брата, які він подасть,коли буде пропонувати городянам Холма здати  столицю і розіб рати оборонні вали міста»  З цим відбув полководець короля Данила в Холм і розповів королю про зустріч і розмову з братом Васильком. Наступного ранку,коли сонце вже добре припекло землю,на горизонті майорів стольний град короля Данила, Холм, який був дуже добре побудований дійсно на горбі-холмі і здавався неприступним. Після пожежі 1256 року,король Данило так укріпив свій стольний град,стільки мурованих з каменю оборонних будівель спорудив,що столиця Руси,град Холм,був дійсно перетворений на неприступ ну фортецю. Бурундай був роздратований, але знав,що кінний полк галицький є в його обоймі і тепер чекав поклону від короля Руси Данила та його грамоти на розорення оборонних валів його міст. За його наказом до міста підійшов князь Василько з сином Данила-Левом та своїми воїнами і вони мали вести переговори з містянами Холма. Відчинилась могутня брама столиці Данила і з неї виїхала делегація боярська,котра сказала, що король Данило Романович у відїзді,до Папи відбув у Краків,тому просить вибачення,що не може як мирник,зустріти хана Бурундая,але виконує його волю і передає королівську грамоту на знищення оборонний споруд градів його держави. Цю відповідь отримав Бурундай і дуже розлютився,це була явна неповага до нього як пред ставника Алтин Орди. Тому він наказав схопити делегацію,піддати її тортурам і вивідати,чи король Данило в Холмі,чи дійсно відїхав до Кракова.Один слабодухий боярин під тортурами під час дізнання,ледь повертаючи пересох лий язик,просив,щоб прийшов хан Бурундай, яко му він скаже правду. І сказав негідник,помираючи,що король Данило не поїхав ще у Краків,а знаходи ться у Холмі і готується відбивати облогу татарську,що має вдосталь продовольства та питної води і не боїться він Орди,бо поспішають йому на допомогу під Холм,війська європейських королів.Наказав Бурундай зменшити муки цієї погані і вбили його.А все це був план князя Василь- ка,який наказав боярам посольства негайно здавати місто на милість хана Бурундая. При цьому він підкидав камінці в повітря і вони падали та вдарялись об землю.За діями брата спостерігав король Данило,який з дитинст ва пам»ятав, що цей потаємний знак означав, захищай фортецю і не здавай град.Цю мову жестів знали тільки брати Романовичі,а підкидання камінчиків ще означало,що татари будуть  намагатись захопити столицю за допомогою каменометів і потрібно бути готовим,щоб вивести їх з ладу.

Бурундай лютував,дивлячись на міцні мури міста Холма,допускав,що його китайські стінобитні машини,не розіб»ють їх. Але лють перемогла здоровий глузд і тому він наказав своїм полководцям готуватись і виставляти каменоме ти для облоги і знищення столиці короля Данила. Він знав,що Василько часто бував в гостях у свого брата Данила в Холмі,а відтак добре знав і про особливості захисту оборонних валів фортеці,тому викликав його в свою позолочену юрту. Знову та сама картина,гнів,лють так спаскудили лице Бурундая,що його слова про те,що Холм буде стертий з лиця Землі,Васильком сприймались дуже спокійно. Темник Бурундай  як котел клекотів негативом,від його злості в різні сторони розліталась  отруйна слюна злоби,а лице на очах перетворювалось в потворне,яке скрізь червоні від люті  вузькі очиці кидало блискавки, ніби ними намагалась спалити князя Василька. З кам»яним лицем князь Волині вислуховував страшні погрози цієї потвори і не промовив ні слова. Коли словесний понос у Бурундая пройшов,він сказав:»Ти у брата Данила був не раз в Холмі,я чув як ти говорив громаді Холма,щоб здавалась на мою ласку.Тобі я вірю,ти не Данило,брехливий,що сидить за стінами фортеці і думає,що я його не дістану там і що йому допоможуть війська королів Європи. Якщо візьмемо з тобою Холм,ти будеш Великим князем Руси,а не її королем. Цар Берке дасть тобі ярлик на управління всією твоєю державою,включаючи Київ. Тому мусиш розмістити так стінобитні машини,щоб вони проламали стіну і при тому в декількох місцях. Будуть проломи в стінах,будеш Великим князем Руси. Я дам тобі тумен монгольський,з котрим прибули  китайські стінобитні машини. Є серед них, воїв моїх,майстри,що будуть обслуговувати каменомети. 3 дні даю тобі і Холм має бути взятий,а ти будеш Великим князем, бо вірю я тобі. Ось в дії принцип імперій:»Розіляй і володарюй!»,який діє і в наш час,особливо в РФ, яка є спадкоємницею,правонаступницею Золотої Орди і є імперією зла.Був викликаний монгольський полководець,якому Бурундай віддав накази і він низько поклонився князю Васильку в пояс,сказавши,що буде виконувати всі його накази. Після цього Василько з монгольським полко водцем вийшли з юрти Бурундая і попрямували в палатку князя Волині.

Знав князь Василько,де в оборонних редутах Холма,є проблеми,але знав і про те,в яких місцях є аж три підземні тунелі,що ведуть з Холма на зовні і що в цих містях найтовстіші стіни стольного граду. В душі князя Волині після спо-кусливої пропозиції Бурундая,щодо того,щоб він став монархом Галицько-Волинської держави, нічого не відбувалось,жодних емоцій. Це пояснювалось тим,що не вірив і не хотів вірити окупантам князь Волині,вважав окупантів ворогами Русі,презирав колаборантів таких як Олександр Невський,які зара ди влади,зраджували навіть своїх рідних братів і свій народ. Тому  ні на хвилю не засумнівався князь у своєму братові королю Данилу,бо знав ще з часів Доро гочинської битви,що брат його ніколи не зрадив і не зрадить,а титул королів ський був йому для того потрібен,щоб звільнити всю Русь від панування татарви. З цієї причини в 1247 році була заключений церковний союз (унія) між Католицькою церквою та Православною церквою Руси.Отримавши повно важення від Бурундая,князь волинський дав наказ полководцю монгольсько- му на спорудження стінобитних каменометів і вказав місця,а їх було три,де мали бути виставлені ці китайські машини. По відїзду до своїх полків був покликаний князь Лев у шатро,якому було сказано,щоб він півдготував дові рену особу,яку знає король Данило і їй будуть повідомлені всі подробиці, котрі вона розповість королю,і нікому іншому. Лев знайшов серед своїх перемиш льських воїнів,того якого добре знав король Данило і довіряв йому, що пішов у Холм і  доповів королю про те,що каменомети-катапульти в кількості 3 (трьох) будуть виставдені напроти підземних ходів-тунелів, що ведуть з столиці на околиці міста Холма. Проінформував Златко короля про те,що катапульти виставляють,обслуговують і охороняють не татари,а монгольсь- кий тумен.Князь Василько рекомендував серед глупої ночі, перед світанком,  напасти руським воям на охорону і спалити каменомети. Порадив князь Васи лько своєму племіннику Леву,щоб він пильно придивився до катапульт китай ських і запам»ятав всі потрібні деталі для спорудження стінобитних китайських машин,що були кращі за європейські,тому поїхав до монгольсь кого воєводи і віддав йому команду спрямовану на те,що князь Лев спостерігав за всім,а для більшої правдоподібності через тлумача монголу було пояснено, що князь Лев брав участь в минулоріч ному поході Бурундая на Литву.

Князь Лев,який вперше бачив верблюдів і дивувався сцені з плюгавим татари ном,зрозумів для чого татарам потрібні були верблюди,коли побачив як ними перевозяться дерев»яні конструкції катапульт до місця їх зборки. Картина виглядала так,від 15 до 20 верблюдів, приймали участь в перевозці деталей до місця дислокації каменомету,звідки він мав бити в муровану стіну Холма. Верблюди робили декілька ходок з констукціями .Деталі відбирали монголи і на кожного з верблюдів  вантажились певні деталі,які з погоничем приходили на місце,на яке вказав князь Василько Романович і там вигружались.Деталі моментально розбирались майстрами і монтувавався скелет катапульти. Верблюди переносили важкі вантажі в точній послідовності і йшли один за од- ним, розмірено, повільно.Монгольські майстри  не квапились, а ретельно і доб ротно кріпили деталі до основи міцними шнурками,але деколи  використовува ли дерев»яні цвяхи. Князь Лев дав команду одному із своїх воїв,що мав дар до малювання,щоб він не помітно для монголів,змальовував особливості китай- ських деталей,які не характерні для європейських каменометів,а другий запа м»ятовував розміри цих деталей.Навіть син Данила Галицького Лев,який спас життя своєму батькові у битві під Ярославом,що десятки разів ходив з королем у військові походи і приносив тільки Перемоги,не знав,що в трьох місцях,на які вказав волинський князь і де ставились стінобитні машини є підземні ходи, що ведуть до них і що в цих місцях найбільш товсті муровані з каменю стіни. Тільки один каменомет зробили до ночі монгольські майстри і він був готовий ламати стіни столиці руського короля,два інші були не готові, точніше в різній степені готовності,до виконання своїх функцій.Василько доповів Бурундаю, про те,що один каменомет готовий до роботи,а два інші будуть завершені наступного дня,один в обід,інший вечером.Бурундай перепитав у свого монго льського воєнначальника чи не можна прискорити облаштування каменометів раніше,працюючи вночі, і отримав відповідь,що можна.Тільки гарантій того, що стінобитні машини будуть справно працювати не дав,говорячи, що машини можуть травмувати і вбивати своїх воїнів через неполадки в роботі. Тоді Бурундай залишив цю тему і сказав,щоб наступного дня з самого ранку вистав лений каменомет бив по стіні Холма,а інші добудовувались.

Наступного ранку,ледь сонце привідкрило свої очі від сну,як монголи вже випробовували свій каменомет на стіні Холма,деякі постріли каменем були задалекими,такі перелітали міські мури і кілька з них розвалили дерев»яні хати міщан,інші не долітали і до стіни. Монгольським майстрам вдалось через 5-6 годин пристрілки домогтись влучності пострілів,які влучали в одне місце в стіні,але стіна видалась напрочуд міцною і витримала  обстріл аж до самого вечора. За цей час завершилось спорудження двох інших  каменометів китайсь кої конструкції і вони ближче до вечора почали також обстріл оборонної стіни.

   Король Данило вийшов на міську стіну і спостерігав за тим як стінобитна ма-шина кидає каміння на його столицю і навіть не пошкодила оборонну стіну, бачив,що дві інші машини виставлені в тих місцях,до яких легко буде дібра- тись підземними ходами і спалити їх. Відзначив для себе,наскільки розумний і передбачливий його молодший брат Василько,що фактично дає шанс для вій ськової вилазки його пішцям і знищення каменометів. Однак знав король, які татари підступні і видав розпорядження для воїв,щоб добре стерегли дії непри ятеля і зразу сповіщали його,якщо татари підуть у наступ.Бурундай, бачив,що перший день облоги змарновано,тому після обіду розпорядився,щоб його спеціально навчені загони, попробували взяти штурмом один із кусків оборонних мурів столиці галичан.Коли спека зменшилась значно,на вказану Бурундаєм ді лянку муру,кинулись кілька загонів штурмовиків з довжелезними драбинами,а їх наступ прикривали спеціально побудовані машини у вигляді круглого щита, що мали своєю особливістю платформу на 4 (чотирьох) колесах. На цій плат формі були ординці і щит значно зменшував втрати наступаючих від стріл, пращ,арбалетів захисників Холма. Перший штурм Холма провалився,тому що коли штурмовики по драбинах лізли стінами-мурами,то їх зустрічали «найкра щим спиртним» для непрошених гостей, гарячою аж киплячою смолою і кипя тком.Це «спиртне» настільки отверезило непрошених гостей,що татарва, забравши з поля бою десятки,сотні ошпарених,вбитих воїнів, відступила від Холма.

Серед ночі раптово змінилась погода і ураганний вітер зривав дахи хат і так налякав татар і монголів,що вони доповіли про це Бурундаю,який навіть не вийшов з своєї золотої юрти,а наказав чекати світанку і йти в бій. Близько 5 години ранку підземеллями Холма йшли спеціально навчені загони пластунів, котрі були місцевими городянами,добре знали околиці Холма,були відважні і чудово озброєні. Їхні старші командири віддали команди і пішці знали,що в їх руках доля столиці і що тільки вони можуть спасти людей від смерті,якщо знищать,спалять,зруйнують каменомети.Коли три загони плазунів вийшли з підземель,то їх зустрів поривчастий вітер,але вже не ураган і проливний дощ. Часу на роздуми не було.Кожен із загонів опинився напроти стаціонарного каменомета і за заздадегідь розробленим планом,де  воїни знали,що мають робити,кинулись на сплячих монголів,які навіть прибрали своїх вартових через негоду.З собою пластуни мали факели,просочені нафтою і цими факе лами були підпалені всі три китайські стінобитні машини.Перед цим, врахо вуючи дощ, були сокирами підрубані опори на яких тримались катапульти,а також дерев»яні деталі конструкції.Після цього катапульти яскравим вогнем, який освітив всю околицю,довго горіли,а сильний вітер розносив іскри полу м»я в різні сторони. Монголи,що стерегли катапульти,кинулись до зброї, але дуже багатьох прямо у сні вбили руські вої,перерізавши на спанні їм горлянки. Ті з монголів,що мали бути на варті,були в окремому шатрі,на певній віддалі від каменометів, спаслись.Загинуло від зброї русів близько 1 тисячі монголів в цю ніч,а пластуни розчинились в туманах світанку та димі від згарищ і ніхто не міг пояснити звідки вони взялись і куди поділись.

Бурундая розбудили голосні верески його охоронців,що сповістили йому про те,що всі три каменомети догорають і що багато монголів перебито русами. Просто ошаленів від наглості русів Бурундай і наказав сурмити наступ. В бій

були кинуті провірені в боях тумени воїнів,вони не боялись смерті,а йшли на стіни фортеці як зазомбовані,без роздумів,без страху.За цей час встиг оцінити Бурундай всю ситуацію і як досвідчений полководець шукав зраду серед своїх.

Першими під підоздрою були руські полки,їх князі,тисьцькі,воєводи. З голови не виходила одна думка,як це можна,щоб усі три каменомети в один час, були знищені,це попахувало зрадою. Тому викликав Бурундай князів Василька та Лева до себе,хотів переконатись,що вони в таборі. Якщо б їх не було,то це б оз начало,що вони зрадники. Але прийшли князі руські заспані і нічого впопад відповісти на питання Бурундая не могли. Лише один князь Лев сказав,що напевне є зрадники серед монголів,бо такої страхітливої ночі,спали вартові. Бурундай сказав,щоб руські вої були готові до штурму Холму і викликав для дізнання тих монголів,що залишиоись живими.Всі монголи одностайно заявили,що на них напали шайтани не знати звідки і так само невідомо куди зникли. Їх забрала ніч. Тільки один молодий монгольський воїн під тортурами признав ся,що всі вартові каменометів залишили свої пости і пішли спати,бо не могли подумати,що хтось у таку ненасну і жахливу ніч відважиться їх атакувати Жод ного руського воїна на полі бою не знайшли. Хан Бурундай був у відчаї і нака- зав наступного дня стратити всіх без винятку вартових каменометів. Другий день осади приносив для Бурундая лише погані і страшні новини.Крім тих,  яким перерізали як баранам горлянки,а їх було не менше 1 тисячі і всі вони були майстрами по обслуговуванню катапульт,загинуло біля 3,5тисяч добірних воїнів,що штурмували столицю галичан. Єдина відрада,що не всі катапульти в цю ніч буди знищені,залишилось їх ще 8. Хан Бурундай приймає рішен ня і дає команду Орді та руським полкам йти у військовий похід на Польщу,а коли будуть повертатись з походу,то обов»язково знищить столицю Русів і їх

короля Данила.

 Орда Бурундая залишила облогу Холма і рушила з війною на Польщу. Те,що у своїй люті хан Бурундай змітав польські міста з лиця землі,говорити не варто

Варто нагадати,що польські історики,всі звинувачення щодо знищення поль ських міст і людності покладають на князя Волині, Василька Романовича, а одна з легенд говорить,що він замолював свої гріхи у Святоюрському монастирі у Львові. Волинський князь Василько був самодостатнім князем Волині і не був васалом Польських князів,а був васалом Золотої  Орди і по першій вимозі мусів надавати свої військові дружини для походу Орди. Тому ці дописи поль ських борзописців про князя Василька і його  надзвичайну жорстокість та участь у польському поході хана Бурундая в 1259 році, можна розцінювати тільки як історичну необхідність,викликану історичними обставинами.  Підко ривши Польщу,спаливши велику кількість її міст,набравши велечезну кіль кість ясиру-невільників,обтяжений вантажем,повертався хан Бурундай до своїх стійбищ вже задоволений результатами походу,але територією королів ства Руси.Мізки Бурундая розривала від образи думка,що його великого полко водця Алтин Орди,принизив якийсь король Данило. Згадував наказ царя Менгу про підкорення міст руського королівства і розібрання оборонних споруд градів Руси,щоб у випадку потреби,легко і без значних зусиль можна було при боркати непокірних руських монархів. Орда була розділена на декілька загонів і князь Лев з одним із піших полків йшов з татарами своїм Перемишльським князівством.Коли підходили до стольного граду Перемишля, викликав його до себе Бурундай та сказав:«Ти князь Перемиський,завтра під стінами міста буде мо.Зачитаєш міщанам наказ свого батька короля Данила про здачу міста і роз бирання оборонних споруд.Тебе побачать твої горожани і без крові обійде мось, подобаєшся ти мені,відважний і розумний.Але якщо не виконають твій князівський указ твої піддані,знищу Перемишль як інші міста» На це відповів Лев Данилович,що міщани виконають його наказ і розберуть оборонні спору ди міста,але просив однієї милості,щоб в Перемишль на постой не заходили вої,бо можут виникнути непорозуміння між русами та монголами,а він цього не хоче. Бурундай на це  не відповів,лише промовив «Завтра побачимо»

Наступного дня князь Лев Данилович,який стільки сил,грошей,зусиль майстрів вклав у спорудження оборонних споруд своєї князівської столиці, вимуше ний був власноручно знищити багатолітню працю своїх рук. Що поробиш? Ти васал,а не повноправний господар своєї землі. Князь з своїми боярами, одітий в красиві князівські одежі,на чудовому коні, гарцював перед могутньою брамою Перемишля.Перемишль не відчинив воріт перед татарськими тумена ми,а його воєвода,готувався до відбиття атак татарських. Та й не знав воєво да,що сам князь буде під стінами свого граду,не було ще тоді ні мобільного,ні стаціонарного телефонів.Промовив князь,щоб до нього прибув його воєвода з делегацією і він зачитає королівську грамоту Данила, свого батька. Впізнав свого князя,вже старий і досвідчений воєвода і наказав кільком боярам їхати з ним,а ворота-браму відразу за ним зачинити. Якщо побачать зраду,хай до останнього воїна захищають,Перемишль.Зустрівся князь Лев з своїм воєво дою, сльоза заступила  очі князю,не міг читати грамоти свого батька,передав грамоту одному із бояр і наказав зачитати її зміст,а сам у смутку,схилив голо ву.Воєвода Мудрагель,почувши слова грамоти,тільки промовив до свого любого князя Лева:» Того не може бути,не для цього цілих 7 років укріпляли ми місто,щоб своїми руками його розорити» Сумно,але владно промовив князь Лев:»Хочемо чи ні,але мусимо,бо інакше розорить Бурундай Перемишль і зітре з лиця землі, а людей погонить в полон» Це і мій наказ Мудрагелю, повер тайсь у місто і нехай на моїх очах розбирають мури кам»яні. Інакше не можна»

 Жодного татарина на переговорах не було,але вони пильно стежили і диви лись. Воєвода поскакав назад і почалась робота по розборці мурів фортеці, але брама міста була зачинена. Князь Лев зайшов в золоту юрту і сказав,що мури розбирають,а лице його було в сльозах. Бурундай тільки спитав чому брама міська не відкрита,на що Лев акуратно відповів,що хан не велів цього робити. Посміхнувся лукаво Бурундай,бо дуже люблять азіати підхалимство, але про мовив: « Добре не буде постою туменів моїх в Перемишлі,але маєш за свій рахунок кормити тумен мій і свій полк і через 2-3 дні розібрати мури» Так і сталось.Через два дні стіни муровані навколо князівської столиці були розібрані,так що татари при потребі могли розорити Перемишль дуже легко,але цього не відбулось,бо наказав темник Бурундай Орді йти до граду Самбора, який оборонявся вже кілька днів біля Стрільбищ.

Орда на конях швидким темпом просувалась в напрямку Самбора,через теперішні Нижанковичі,Добромиль,Хирів,Стару Сіль,які не мали мурованих оборонних валів,а багато з вказаних населених пунктів мали іншу назву. В 1241 році хан-ханів  Батий розорив Самбір,але князь Лев Данилович за свій кошт відновив фортефікаційні споруди міста,бо воно мало дуже вигідне геогра фічне та військово-мелітарне значення,тому що забеспечувало сіллю з своїх околиць центральну Європу.Через місто проходив відомий Руський шлях в теперішнє Закарпаття і не треба забувати,що повним ходом йшло спорудження Лаврівського монастиря,де будуть зберігатись мощі святого Онуфрія і вже давно у Спасі діяв Свято- Преображенський монастир і ця округа для князя Ле ва мала надзвичайно важливе значення.Саме сюди спрямував вістря свого по ходу проклятий Бурундай. Князь Лев,знаючи,що спротив Самбора,очолює вірний йому  молодий воєвода Бабич,був переконаний,що він не здасть міста татарам за жодних обставин. Тому, щоб спасти місто від повного знищення,а його горожан від смерті,князь мав розмову з ханом Бурундаєм та сказав йому, що місто буде здане хану без бою,а муровані стіни знесені,коли він віддасть команду своєму воєводі. Справа в тому,що Бурундай розпорядився так,що орда розділилась на три частини після підкорення Польщі. Однією частиною керував він особисто і в неї входив син короля Данила,Лев,яка йшла Галичи ною князя Лева,а другою керував Василько Романович,князь Волині,який пообіцяв хану розібрати всі муровані оборонні споруди міст Волині. Третьою керував полководець монгольський і вона мала свій напрямок,але це була дій сно Орда розбійників,котра захоплювала міста і вбивала їх мешканців.Був розумним і хитрим Бурундай,розбирався в людях,бачив,що князь Лев запаль- ний,відважний і навіть безросудний в бойових січах,а це означало тільки одне, що міста його уділу,можуть вчинити достойний опір татарам. З цієї причини всі три каменомети були в туменах Бурундая,вони себе зарекомендували вик-лючно позитивно при облозі польських міст і не раз допомагали захоплювати польські фортеці та міста,що чинили спротив. Князь Лев зробив так,що його вої,описали та намалювали ті креслення катапульт китайських,які залишились після Холма. Він бачив їх страхітливу потугу в дії,коли від ударів камінних снарядів,в мурованих стінах утворювались велетенські пробоїни,куди з диким вереском мчала дика татарська кіннота і знищувала все живе у польському місті.Бачив в дії в Польщі і механічні механізми,що базувались на платфор- мах,на яких кріпились велетенські щити,за якими ховались татари під час захо плення міст.Тоді зародилась думка,переставити катапульти на колісні платформи і загородити платформу округлими щитами. А зараз підневільний  Бурундаю князь Лев, мусів йти до свого Самбора,щоб приборкати його охоронців, відважних горян-бойків,які хребет аварам переломили. І не було на те ради. Йшов з своїм пішим полком князь Лев,а з ним везли й три катапульти,які у випадку чого могли проламати стіни  бойківського Самбора так само легко як і оборонні редути польських міст. Все це розумів Лев,але серце не підпорядковувалось розуму,а закипало кров»ю від люті і ненависті до татар,але нічого вдіяти Перемишльський князь не міг.»Зліше зла честь татарсь ка» По приходу в Стару Сіль Бурундай звелів переночувати тут своїм туменам і чекати на князя Лева. Назавжди запам»ятав цей проклятий похід на Польщу і повернення через землі свого князівства князь Лев,тому мав стійку відразу до монголо-татар,яких ненавидів всіма тембрами своєї душі. Князь Лев став королем Руси  в 1269 році після смерті свого молодшого брата Шварна і тому припущення деяких істориків про те,що його співпраця з ханом Но гайської Орди,була перешкодою його королівського титулу є лише припу щенням,а не фактом.Не може бути слугою монарх,перед 2 особою держа ви,Золотої Орди.

 Швидким темпом піший руський полк зайшов в Стару Сіль,де князь Лев був на прийомі в золотій юрті Бурундая. Бурундай мав хороший настрій,посміхав ся,навіть сміявся і сказав,що його піддані русини чинять шалений опір передовому загону його війська. Спитав чи зможе Лев,приборкати непокірних. На це коротко відповів князь:» Мене будуть слухатися,адже я господар їхній. Тебе всі татари і монголи слухаються,навіть ми,руські князі» Поблажливо посміх нувся хан Алтин Орди та промовив:» Шкода мені твоїх русів,якщо припинять чинити спротив і розберуть оборонні мури Самбора,не чіпатиму я цього граду,а підемо далі на Львів. Якщо ні,то рознесу стіни граду цього каменометами, а відважних руських воїв покараю смертю. Так що вибирай князю,маєш не великий,але все таки вибір» Лев Данилович попросив Бурундая,щоб він пропустив його піший полк попереду татарських туменів і він буде мати розмо ву з своїм воєводою.Бурундай знав всю важливу інформацію і перепитав: «Думаєш що послухається тебе Бабич,воєвода міський,розбере  муровані стіни міста» Сказав Лев:» Я знаю,що так і буде» Наступного ранкового дня піший полк руських воїв з своїми стягами був на марші першим. Князь Лев провадив полк на гарному коні,що аж виблискував під князем дорогоцінною збруєю. Біля  Стрільбищ з самого ранку тривав бій між руськими воями та туменами татар.Коли підійшли ближче до місця бою,князь Лев,дав команду сурмачам,за грати мелодію Перемишльського полку. Це було зроблено моментально, а татарська кіннота моментально припинила наступ. На своєму вороному коні вперед виїхав князь Лев з боярською делегацією. Через деякий час назустріч князю виїхав його вірний воєвода Бабич,звали якого Михайло,а з ним загін охо рони. Побачивши,що перед ним князь Лев,воєвода зіскочив з свого коня,підбіг до князя і низько вклонився йому в пояс. Розчулений князь зіскочив з коня і обійняв вірного воєводу та поцілував його. Це все відбувалось на очах руських воїв,які почули слова подяки від князя Лева своєму воєводі Михайлу за героїзм

Не знав, воєвода,що наступної хвилини скаже князь страшні слова,що  треба розбирати стіни міські,муровані і не вступати в бій з татарами. Сказав ще Лев, що за ним йде декілька туменів самого хана Бурундая і треба припинити опір, бо буде погано всім. Аж заплакав з розпачу самбірський воєвода,та тільки перепитав князя,що робити з воями,котрі в Бачині,стережуть дорогу з півночі.

Лев сказав,щоб воєвода відкликав їх до Самбора і там розмістив,а сам дав команду воям розбирати потужні міські мури,які з такими важкими потугами були побудовані після бича Божого,Батия. Скупа чоловіча сльоза скотилась по різьбленому князівському обличчю і сховалась в його бороді. Через два дні мурована кам»яна цитадель перемиського князя була розібрана,а Бурундай, дотримав свого слова і не чіпав міста та його мешканців,а рушив з  Ордою в напрямку Львова.

 Не довга дорога від Самбора до Львова,неповних 100 км,тому не довгим був перехід з під Самбора до Львова для кінної орди,трохи довшим був перехід для пішців. Місто Лева в час походу Бурундая не було таким великим,могутнім як зараз,воно інтенсивно розбудовувалось і вже мало муровані обронні стіни-мури. Бурундай за виробленим правилом позвав у свою золоту юрту кня зя Лева і лукаво посміхаючись спитав,що збирається робити з своїм містом Ле ва,перемиський князь? Князь ненавидів хана Бурундая, як і виклики в цю юрту,але що він міг зробити проти сили туменів татарських,тому крізь зуби прошипів «Знесу я мури,так як цього хочеш Ти» На цьому і розійшлись. Князь Лев з своїм полком прибув наступного дня після приходу Орди під Львів. Татарські вершники викликали на бій русів і навіть відбувся бій між кінним дружиннком князя Лева-могутнім Ганичем і татарським кінним воїном.В  цьо му двобої Ганич сказав супротивнику татарину,що татари ніколи не візьмуть Львів,бо він дуже укріплений, а захисники його могутні і відважні вої,які не бояться монголів як він не боїться татарського батира.Злобою перекошене обличчя татарина тільки прошипіло, «я тебе вб»ю,а Львів ми знесемо з лиця землі.» Кілька заїздів на конях зі списами не давали результату,це був двобій лицірів,але коли Ганич побачив жовто-синій стяг свого князя,то наліг на ворога,доклав усіх зусиль і простромив списом хвалька,що умитий кров»ю своєю,падав із свого коня до ніг переможця. Довідався про це Бурундай і розцінив цей знак як поганий для Орди. Дивився хан на укріплення Львова,які піднімались увись і розумів,що нелегко йому буде взяти це місто,якщо воно буде чинити спротив.Але знав Бурундай, що князь Лев тримає своє слово,тому вирішив ще раз взяти без бою ,град потужний і тому позвав князя Лева до себе в юрту. В юрті була доволі довга бесіда між ханом та князем і суть цієї розмови звелась до того,що якщо північно-східна стіна міста будуть розібрані міщана ми і не буде відновлюватись князем,якщо Лев дасть таке слово Бурундаю,то Бурундай віддасть наказ Орді і вона не чіпатиме Львова як і не чіпатиме Холма.Знав Лев,що хан Бурундай тримає своє слово,і вже дуже любив свого батька, короля Данила його старший син,тому не хотів,щоб при закінченні польського походу,завершилось все великою кров»ю для міщан Львова і Хол-ма. Знав князь Лев,що самим великим скарбом держави  є її люди, особливо міщани,майстри,що при потребі могли звести нові укріплення,ще потужніші і могутніші. Тому сказав хану Бурундаю,що він вірить йому,що тільки просить не стирати з лиця землі Холм,столицю його батька і за це зараз на його очах віддасть команду воєводі Львова і північна та східна частина оборонних валів міста буде розібрана. Князь із своїм князівським стягом та кількома боярами вирушив до стін Львова,а йому назустріч виїхав воєвода Львівський, досвідче ний полководець,бороду якого  побілив сріблом час,а прізвище його Верхолич з своїми дружинниками,серед яких виділявся богатирською поставою, ниніш ній герой двобою,Ганич. Зупинився князь і до нього підбіг воєвода Верхолич, що схопив князівського коня за уздечку і допоміг князю Леву зійти з коня. Князь Лев любив свого Львівського воєводу бо будував він і палац князівський і церкви прекрасні,навіть мостив вулиці каменем,а воєводою був непереверше ним.Знав князь,що якщо Верхолич буде захищати Львів, то багато тисяч монго лів впадуть в бою і хто його знає чи вдастся 3 каменометам зломити стіни фортеці Львова. Але синівська любов до короля Данила взяла верх і він обняв ши воєводу почав говорити,що треба розібрати північну і східну стіни міста і тоді Бурундай не буде нападати на місто. Тут без дозволу, зовсім недоречно встряв у розмову герой Ганич,який вирішив,що перемога над батиром монго льським,дає йому право перечити князю.

Сказав до князя такі слова: «Князю наш! Я переміг величезного татарина в бою сьогодні і знаю думку воїв наших. Ми всі загинемо за Тебе князю і може пере- можемо Орду.Не давай наказу свого,щоб розбирати мури,безборонним тоді буде Львів і монгол поганий захопить його,а мешканців виріже.» Суворо про мовив до свого лицаря князь Лев »      Хоробрий ти і лицар відважний,але моло- дий та дурний. Не твого розуму справа,що робить господар. Він знає,що має робити. Треба спасати наш люд,майстрів наших,воїв наших, відважних героїв, а не думати про кам»яні стіни. Спорудимо нові,коли на це буде час і Львів вря-туємо. Ще раз дозволиш собі влазити в розмову князівську,страчу тебе» Аж то ді дійшло до хороброго княжого дружинника,що на кону стоїть доля держави,а не його перемога.Замовк і жодного звуку більше не було від Ганича,бо добре знав він, що князь Лев не поступається йому у відвазі,а в своєму гніві перет- ворюється на лютого звіра. Воєвода Львова схилив сиву голову і поромовив тільки:»Коли маю розібрати,князю» Лев Данилович відповів « Три дні у тебе»

Через три дні східна частина мурованого валу була розібрана до фундаменту, але не до кінця була розібрана північна стіна. Бурундай побачив,що його наказ майже виконано князем Левом,тому дав наказ Орді,рушати на Кременець на Волинь і не  йти на Холм. Позвав до себе князя Лева і промовив до нього.:» Я пізнав тебе. Ти хоробрий і розумний,але не безрозсудний як твій батько Данило. Все що тобі я доручив,ти виконав. За це, ціную Тебе. Тепер твій похід закінчився,мені доповіли,що твій стрийко,князь Волинський, Василько, розбирає мури оборонних споруд по всіх містах свого князівства. Він тоже мудрий,а не безрозсудний. Тому ви мені обидва від нині друзі,а не вороги. Ворог мій твій батько, Данило-король.Наступного разу я вб»ю його і ти будеш князем всієї своєї держави. А на знак дружби між Бурундаєм і тобою я дарую тобі свого коня і свою позолочену шаблю і проголошу перед всією Ордою,що ти майбут ній князь Галицької держави і друг мені.» Як сказав хан Бурундай, так і зробив. Перед всім монголо-татарським військом вручив князю Данилу коня молодого в яблуках і шаблю гостру із золотою рукояттю.Промовив коротко: »Люб мені князь Лев і буде монархом він скоро своєї землі. Не люб мені король Данило, вб»ю я його»Після цього віддав наказ і Орда рушила на Волинь інспектувати- роботу князя Василька по розібранню оборонних споруд волинських міст,а князь Лев, залишився у Львові і поспішив до своєї Констанції.Є правда і вона в тому,що підлабузники (по галицьки-хруні) доповіли королю, що хан Бурун- дай перед всією ордою хвалив його сина Лева і казав,що скоро  буде  Лев мона рхом всіх земель держави,бо вб»є він Данила. Розповіли королю Руси Данилу Галицькому,що Бурундай,обдарував його сина  Лева найважливішими пода рунками,які тільки може зробити володар кочівників і це кінь в яблуках та шабля з золотою рукояттю. Підступний та хитрий був хан Бурундай,хотів він дуже розсварити короля Данила з його старшим сином Левом і цей підступний план йому вдався.

 В своїй столиці Холмі,король Данило,повірив «галицьким хруням»,що князь Лев,хоче зайняти його королівський трон,тобто хоче його смерті. Не знав і не здогадувався король Руси,що його старший син Лев,спас його самого і град-столицю Холм від знищення,не доповіли йому про це «хруні»,бо самі не знали.В душі визнавав король Данило,що найкращим з його синів на королів ський трон,був старший син Лев,який був відважним,розумним,але запальним.

Боязню за трон пояснюється те,що Данило зробив спадкоємцем королівського

Трону, свого молодшого сина Шварна,а не Лева. Але так напевно вимагав Бог, так і сталось,адже реалізувати свої плани Данилу Романовичу так і не вдалося, щодо повного визволення земель Галичини і Волині з під ярма монгольсь кого.Переконався не один раз руський король,що «зліше зла честь татарська», але створене і зміцнене ним Руське королівство проіснувала у надзвичайно несприятливих  умовах майже сто років.Лев Данилович,король Руси,що пра вив  як король найдовше, практично все життя провів в у сідлі з мечем в руках, „князь думен и хоробор на рати, немало бо показа- мужьство свое во многых ратех”,винахідник машин для здобування фортець”, не потурбувався про влас ного літописця,а волинські редактори,князі яких дуже неприхильно ставилися до свого старшого брата,перенесли цю неприязнь на сторінки Галицько-Волин ського літопису.Лев Данилович є вельми популярним серед різних верств українського населення,вулиці,цілі квартали,окремі будівлі,в різних містах Галичини носять його ім»я,особливо на землях його колишніх князівств.На сторінках Галицько-Волинського (Руського) літопису,інших документів, про -ступає образ одного з найбільших військових і політичних діячів княжої доби.

Фактично,в часи найбільшого національного гноблення українців поляками, мешканці Львова,Самбора,Дрогобича,Стрия,Перемишля,що зараз в Польщі,та інших міст Галичини і Волині,добре знали,що вони були кметами, майстрами, міщанами,шляхтою короля Руси Данила,короля Шварна,короля Руси Лева, короля Руси Юрія та інших королів Руси,гордились цим статусом і не визнавали жодної зверхності над собою окупантів.В даний час,окупанти України-росіяни- москалі,що є національною меншиною і їх потомки, розуміють,що во ни не корінні мешканці Краю і тому намагаються нашкодити   державі Україні всіма засобами.Українці зобов»язані протиставити окупантам свою культуру, свою солов»їну мову,свою Велику історію,свою вроджену впертість і творити могутню,демократичну державу,що буде процвітати в колі демократичних дер жав Європи,а не загинатися в злиднях «Русского мира», корумпованого, жахли вого.

                                             Галицький  Афон.

В Старосамбірському районі Львівської області за народними переказами спо конвіків був слов»янський Афон,а виникнення церков і монастиря в с.Спас, відносять до часів білохорватського Стільського князівства.Є думка,що засновником Святопреображенського Спаського монастиря був князь бойківський,Славобор,рідний брат короля хорватів Самослава і зять бойківського князя Буйтура.Пригадаймо,що саме він і його дружина Славуня були першими християнами Бойківщини,адже до цього їх схилив рідний брат Велет,що князював в теперішній Словенії.Правда за переказами,спорудження монастиря та церкви почалось після смерті короля Хорватів Самослава,який дотримувався до своєї смерті,віри предків. Але перенесімось в трохи пізніші часи,в часи котрі описуються зараз і стосуються руського Королівства.  Перемишльський православний владика  обрав своєю резиденцією монастир святого Спаса, поблизу Самбора,де перебував до 1079 року.З цим монастирем пов’язане існу вання окремого,незалежного від перемиського, самбірського єпископату.У XII столітті Самбірський єпископат був самостійним і мав своїх єпископів, які пе ребували у Спаському монастирі.Існує народна  легенда про те,що засновни ком монастиря святого Спаса,був князь Лавр,який дав велику суму грошей на будівництво цього і  Лаврівського монастирів.Лавр-це чернече ймення литовсь кого князя Войшелка, котрий відрікся від влади в Литві на  користь короля Ру си Шварна Даниловича, що був першим королем, після  смерті короля Данила Галицького.Заслуговує уваги той факт,що другий король Руси,Шварно Данилович не коронувався Папою Римським, і повторно не приймав унії. З часу коронування королем Данила Галицького Папою Римським і до того як вся королівська Династія Романовичів не зійшла з історичної арени,через відсутність спадкоємців по чоловічій лінії,спадкування пере давалось від батька до сина. Це мало місце не тільки в Галицько-Волинсь кому королівстві,але така практика спадкування  королівського титулу і трону була у всіх монарших династичних дворах Європи,без винятків. Тому спроби деяких псевдовчених,перервати династичну королівську династію Романовичів, домислом, що Лев Данилович не був королем Руси,а був лише князем, є вигадкою і грає тільки на руку горе вченим Росії,які навіть Анну Київську,королеву Франції, проголосили «русской княжной»,особливо це кумедно звучить з вуст «величайшего из истори ков В.В. Путина» Войшелкова сестра,дочка  князя Міндовга,була видана заміж за короля Шварна,її ім»я історії не відоме,але відомо,що Шварно Данилович був королем Русі і Великим князем  Литви певний час. З своєю литовською дружиною  Шварн Данилович не мав спадкоємців(був бездітним) і тому не втілив у життя свій сокровенний задум-об»єднання Руського королів ства з Литовським Великим князівством. Цікавинка в тому,що Лавр-Войшелк і Лев Данилович були кумами і за деякими даними,Лавр був хрещеним бать ком сина Лева,короля Руси Юрія-1,з династії Романовичів.Князь Лавр, згада ний у грамоті короля Лева Даниловича 1292 року.Лавр чернече ім'я Великого князя Литовського (1264-1268 р)  Войшелка,який у 1255–1257рр. був ченцем у Преображенському монастирі в Спасі,а перед своєю смертю в Онуфріївсь кому в Лаврові.Перша споруда монастиря стояла на горі Бучині, де була цер ковця св. Івана Предтечі,а зараз сільський цвинтар.,але вона не має відношення до древнєруського періоду.Експедиція під керівництвом М. Рожка  дослід жувала ту частину,де зараз монастир, і виявила артефакти давньоруського періоду XII - XIV ст. Завдяки цим знахідкам М. Рожко довів, що монастир існував з княжої доби в одному місці. М. Рожко знайшов поховання, які перерізають фундаменти церкви.У нижній частині культурного шару знайшли полив’яні плитки, які використовувались ще в домонгольські часи. Виявили  муровані камери завдовжки 2,2 м, завширшки 1,5 м.в яких були людські кістки  що передані на дослідження.Народна традиція говорить,що ще  за життя Лев Галицький часто відвідував свій монастир.Литовського Князя Войшелка похо вали у Лаврові.Войшелка убив саме Лев Данилович. За однією з гіпотез князь Лев не хотів убивати Войшелка.Можливо,це був нещасний випадок. Тому Лев Данилович мав відчувати докори сумління,тим паче,що Войшелк був його кумом. Вважаю, що монастир заснував Лев Данилович,а назвав його на честь святого покровителя Онуфрія як хотіла його бабця Єфросинія та на честь загиблого від його руки  кума Войшелка-Лавра,як символ розкаяння і гірку,навіть вічну пам’ять  про цю князівсько-монашу трагедію. У грамоті, виданій у Перемишлі,король Лев пише,що його «дядько» (кум) князь Лавр про дав монастир перемиському владиці Антонієві(документ зберігався у мона стирській бібліотеці до 1939 р.) Перша документальна згадка про монастир походить з 1407 р.В Онуфріївській лаврі свого часу зберігалася частина мощей святого Онуфрія. Це було єдине місце зберігання його мощей у Східній Європі (інші частини зберігались в   Константинополі,Римі ,Брауншвейзі). Мощі були втрачені під час татарських набігів XVI ст,але з Божої ласки мощі святого Онуфрія знаходяться в наш час в Лаврівському монастирі,котрий діє, має 4 монахів і в церкві проводяться літургійні служби Божі.Лаврівський мона стир є найдавнішим монастирем Святого Онуфрія в Україні, з якого цей культ швидко поширився по Галичині.Треба  згадати Онуфріївську церкву в столь ному граді Львові,котру заснував Лев Данилович. Згадаймо,що крім світсько го грецького імені Лев,король Русі мав церковне грецьке  ім»я  Онуфрій і божі храми святого Онуфрія росли по всій Галичині  як гриби після дощу (Львів,Підгірці, Добромиль і т.д.) та  йшли далі на схід по всій Русі.Перекази пов»я зують заснування монастирів у Спасі та Лаврові з королем Галичини та Володимирії Левом Данилович.Після смерті брата короля Шварна 1269 року Лев Данилович опанував його холмсько-дорогочинський уділ,а після смерті короля чи князя Василька, став патроном (сюзереном) волинських князів як найстарший поміж Романовичами, перенісши  королівську резиденцію до нової  столиці Львова (1270 року чи 1272 року)

                        Трагедія між Левом і Войшелком.Вбивство Лавра.

Про вбивство Левом Даниловичем князя Войшелка. Трагедія трапилася 1267 року під час (з’їзду князів) у Володимирі- Волинському Під час княжого зїзду Войшелк оголосив про намір передати право на титул князя Литви Шварнові Романовичу. Після зїзду Лев приїхав до Войшелка в монастир і запропонував випити  з ним по чарці.Після  Войшелк помер.Прийнято вважати, що Лев убив свого кума (Войшелк був хресним батьком Юрія Львовича),майбутнього коро- ля Галицько-Волинського королівства, через заздрощі до брата Шварна Вби вство під час розпиття спиртного. Випити по чарці- «для воїна така поведінка звична,для ченця- далеко не найкраща»Під час розпиття  спиртного між ними виникла сварка,через намір Войшелка передати право на князювання над Литвою його братові Шварну Даниловичу.Войшелк говорив,що його сестра є заміжня за Шварном,а Лев посилався на те,що він Войшелк є другим батьком (хрещеним батьком) його сина Юрія і він має більше прав на князівство чим Шварно. Словесна перепалка підігріта вином переросла у банальну  чоловічу бійку під  час якої гарячий характер Лева,зіграв з ним злу шутку,а важка рука князя вдарила Войшелка,який від цього удару заточився  та падаючи невдало вдарився головою об кут стіни  і відразу помер на місці Це реконструкція подій автором,який не претендує на істину. Та й хто може відтворити події 1267 року, адже очевидців події,які б донесли нам правду  смерті Войшелка-Лавра не було.Навіть слідчий,розслідуючи вбивство,повинен дослідити всі обставини,які  як обтяжують вину так і знаходити пом»якшуючі або вип равдовуючі обставини і тільки після цього робиться висновок про винува тість чи не винуватість особи. Лише суд може визнати людину винною чи не винною у вчиненні злочину. Як було насправді тепер ніхто не скаже. Говорять правду вчинки,а не слова. Вчинком,який вказує,що Лев Дани лович на своєму суді совісті, розкаявся в тому,що відібрав життя в свого кума ,є те,що монастир носить  чернече ім»я Войшелка, Лавр і має назву Лаврівського монастиря.Совість- це найвищий суддя в кожному із людей-це шепіт БОГА всередині нас і він є найсправедливішим у світі. Тому вчин ки наші-мірило совісті.А поховання у одному монастирі Лева Галиць кого-короля Русі і Великого князя Литовського Войшелка-вбивці та його жертви-говорить про одне,це не було умисне вбивство,це був нещасний випадок.Згадаймо,скільки випадків вбивств,нанесення важких тілесних ушкоджень на побутовому грунті фіксуються в наш час в Україні і причи ною трагедії часто бувають дрібниці,навіть слова, на які тверезий, не звер нув би уваги,а під впливом алкоголю-слова ставали вбивцею не раз.

Хто його знає як би пішов хід історії,якщо б не це прикре вбивство. Умисне,не умисне, зараз ніхто не дослідить,але залишився слід в назві населеного пункту Самбірщини-Лаврів і цю назву дав монастирю,король Русі-Лев Данилович в честь свого кума Войшелка-Лавра.Те, що Лева Даниловича  поховано в Лав рові,а не у стольному Львові, свідчить той факт,що у Лаврові в церкві св. Онуфрія була аркосолія (ніша в стіні з аркоподібним перекриттям на рівні під логи),що служила для поховання князя Лева.Справа в тому,що первісний монастир був дерев’яниний і згорів.Будівничі нової церкви запланували спеціа льну аркосолію для перенесення тіла короля Лева,там  його і перепоховали. За наказом монаха Онуфрія цю аркосолію побудували чехи Карел і Янек, котрі так полюбили цю землю,що залишились на Самбірщині навіть тоді,коли Лев Данилович ,дав їм дозвіл покинути межі князівства як винагороду за успішну побудову Лаврівського монастиря,реконструкцію Спаського монастиря і ве лику роботу в Самборі та Львові,при спорудженні замків і церковних храмів. Вони дуже полюбили князя Лева,вже знали його запальний характер і спочат ку хотіли їхати до Чехії,але цього не дали їм зробити дружини їхні з діточка ми,бо одружились чеські майстри з красунями нашими і вже рідною стала ця земля для чехів, та й Карел шуткував: « Вернулись ми з тобою Янек в праотчу землю,звідки наші прадіди прийшли в благодатну Чехію»,а тепер ми повер нулись на споконвічні землі  слов»янської матері.

                               Король Лев у Львові та Холмі.

    На ціле десятиліття в землях Перемишльського князівства настав мир і ця земля під мудрим управлінням князя Лева розвивалась, будувалась, облагоро джувалась. Повним ходом йшло будівництво Львова. Був споруджений, зруб- лений з дерева,князівський замок-можна назвати його шедевром дерев»яної архітектури,бо зрублений був  із дуба без викорстанння жодного  металевого цвяха.Стояв  він на Високому Замку і з усіх усюд продувався лютими зимови ми вітрами,так що незатишно було в ньому.Весь 1259 рік князь Лев з Констан цією прожили в ньому і не один раз вислуховував Лев від Констанції гіркі слова образ,щодо чудових королівських палаців у Венгрії і незатишних та поганих палаців Лева. Була правда в словах княжни, а особливо дошкульними були її гнівні вимоги про побудову нового палацу в низині біля ріки Полтви,бо там не виють голодними вовками зимні лютневі вітри,котрі не давали спати подружжю пів-ночі.Однієї лютневої ночі,після сварки з Констанцією, князь ночував у своїх покоях і проснувся від дикого завивання вовків,котрі бігали по дитинцю і вили,волали на повний місяць та так скажено,що розбу дили не тільки його,але і всіх його слуг та дружинників. Боярин Славорус з кількома лучниками,що мали гарний нічний зір,вибіг з палацу і почали вої стріляти у вовків. Кілька сіроманців впали на яскравий білих сніг,що аж сліпив зір своєю білизною,пробиті стрілами,а біля них яскравим червоним маком серед лютого місяця,зацвіла вовча смерть. Князь не виходив із своєї світлиці-упочивальні, але й не спав,а думав, що має робити.Розумів князь,що його люба Констанція також не спить через завивання лісових звірів і нічого не говоря чи,одівшись пішов в її покої,де пообіцяв своїй коханій,що весною буде закла дено новий замок в низині біля Полтви, щоб вона споглядала ріку,як свій Дунай і не будили її солодкий сон вовки. Цієї ночі у подружньому ліжку князь Лев пообіцяв своїй дружині,що побудує для неї церкву-костел за католицьким стилем,щоб вона могла бути на месах католицьких ксьондзів. Що обіцяв князь Лев,це обов»язково виконував як і його батько король Руси Данило Галиць кий. Відвідав князь Лев столицю Руського королівства,прекрасний Холм,де був престол його батька-короля. Зимовий ранок щипав морозцем княжі щоки, які від здоров»я і молодості покрились гарним рум»янцем.Цим рум»янцем наче сонцем осяяв королівську приймальну, старший син Данила,який любив свого батька-короля більше свого життя. Під час зустрічі з батьком,відповів на бездіч батьківських запитань Лев і саме головне,без жодної задньої думки,без ніякого лукавства чи хитрощів,щиро розповів про те,що Бурундай,подарував йому красеня коня і шаблю з золотою рукояттю за те,що він розібрав муровані мури Львова.Розповів,що хан,пообіцяв йому не чіпати Холм і короля Данила, якщо всі укріплення міст будуть розібрані і що домігся він від Лева такої обіцянки. Все розповів батькові-королю Лев,лише одне забув сказати. Ось з цієї недомолки виросло велике непорозуміння між королем і його старшим сином. Не сказав Лев,що хан Бурундай пообіцяв йому титул князя всієї Русі після смерті  короля Данила і що обіцяв вбити Данила наступного разу.Ось ця фраза Бурундая не виходила з голови короля Данила і фактично його улюб ленець,старший син Лев,мав бути причиною його майбутньої смерті. Не придав цьому значення князь Перемишльський,любив батька понад життя, спас йому життя в Ярославській битві, тепер знову спас королівське життя вже під Львовом,спас столицю Холм від знищення і спустошення, батько був йому прикладом у всьому,тому не міг подумати,що батько так детально його розпи тує,тому що не довіряє. Король Данило Галицький любив свого старшого сина Лева,але доноси шпигунів насторожили його і посіяли в його серці зерна недовіри до сина,адже прикладів зрад і вбивств за престол було дуже богато не тільки в Заліссю,але і в Європі.Нічого не сказав і не спитав у Лева король Данило,але в його голові калейдоскопом промайнув віщий сон про заснування міста Лева,відвідини мадярського короля Бели-1У аж двічі,весілля між Левом і Констанцією,а перед цим його неймовірне приниження в столиці Золотої Орди перед царем Батиєм. Згадав король те добре,що зробив для свого старшо го сина Лева,але геть забув ті факти,де його син проявив усю синівську любов до батька і не раз спасав його життя від смерті.Така є натура людська і вона часто приводить до трагедій і історичних непорозумінь,а навіть до змін в істо рії певного народу.З роздумів короля Данила вивело запитання сина,що він порадить йому стосовно князівської резиденції у Львові і побудови церков. Король Руси сказав сину,що завтра буде неділя і вони обидвоє подивляться на всю незрівняну красу мурованого Холму,на пречудові церкви столиці Руси і що Лев якщо захоче,може взяти трохи майстрів з Холму для побудови храмів Львова.Холм має датою свого заснування 1220 рік і місто мало аж три етапи свого розвитку,що пов»язані з Данилом Галицьким. Перший етап це зведення князем початкових укріплень на узвишші,другий етап (1237-1240 роки),коли було споруджено град (місто). Потім була страшна монголо-татарська навала в 1241 році і серед зими в січні-лютому того року цар монгольський Батий спустошив Галицько-Волннське князівство. Він захопив і розорив столицю князівства Володимир,а також Галич,але не зумів захопити Холм. Можливо тому,що були розорені дві столиці Галицько- Волинської держави в час коли Данило Галицький з своїм сином Левом були на сватанні в короля мадярів Бели-1У,наш князь вирішив перетворити Холм у свою нову (неприступну) столицю. Збудований на вершині пагорба Холм не потерпів від хана Батия в 1241 році.Згідно з літописом, «Холм “дерлалъ бо біаше Бъ. “(т) безбожны(х) Татаръ»,хоча його оминула монгольська орда. Про це йдеться в іншому місці літописного тексту: «и созда гра(д) иныи (близько 1237 р.) егоже Татарове не возмогоша прияти, егіда Батыи всю змелю Роускоую поима, тога и цр(к)нь стои Троицізажьжена бы(с), и пакы создана бы(с)». Завойовники спалили ремісничий посад Холма і розміщену в ньому церкву Св. Трійці  Саме тоді Данило Романович вирішив перенести столицю своєї держави до новозбудо ваного Холма: «видивъ же се кнзь Данило яко Боу поспівающоу містоу томоу нача призывати, прихода і Німціи Роусь, иноязычникы, и Ляхы идяхоу днь и во днь и оуноты, и мастерівсяции біжахоу ис Татаръ, сіділници и лоучници, и тоулници, и коузниціжелізоу и міди и среброу, и біжизнь, и наполниша дворы, “кр(с)ть кра(д) поле села». Церква Святої Трійці в ремісничому передмісті (посаді) Холма була зразу ж відбудована князем Данилом. Із завершенням монгольської навали на Русь розпочався новий,третій етап розбудови Холма, фактична побудова міста-столиці Галицької держави. Він тривав до 1256 року, коли місто знищила страшна пожежа,після якої Данило Романович відродив його. Цей етап, тривав до смерті короля 1264 року й завершив яскраву сторінку історії міста, Данилового періоду. Князя Лева недільного ранку розбудив приємний і тихий голос градничого боярина, який нагадав князю,що король Данило ,чекає на нього для поїздки по столиці. Лев за допомогою своїх двох слуг,одів князівський військовий одяг, підперезався зброєю і в супроводі своїх бояр пішов у королівські світлиці свого батька,Данила.Церковні дзвони Божих храмів столиці Галичини кликали християн всіх конфесій до Божих храмів на служби Божі.Церква Св. Івана Золотоустого, князь Данило дав обітницю збуду вати її ще в 1220-х роках, коли закладав перші укріплення на холмському узвишші: „и возлюбивъ місто то, и помысли да сожижеть на немъ градецъ малъ, “біщася Боу и стмоу Иваноу. Златоустоу, да створить во имя его, ырквь и створи градіцъ малъ».Проте виконано цю обітницю, тільки в 1240-х роках і то не до кінця Цей грандіозний Божий храм було збудовано в межах княжого дитинця на Високій Гірці.Як свідчить літописний опис,церква Св. Івана Золотоустого була замковим храмом,храмом короля Данила і його дворян-бояр,дружинників. Разом з королем Данилом його старший син Лев цього недільного ранку відбули службу Божу-Літургію в цьому храмі. А служба Божа була приурочена відвідинам Холма князем Перемишльським.Наступна церква, Св. Кузьми і Дем'яна,яку відвідали Данило з сином Левом,але оглядали її тільки ззовні,бо повним ходом йшли реставраційні роботи в середині храму. Цей храм збудовано після монгольської навали,коли Данило Романович черго вий раз „видивь же яко Боу поспівающоу містоу томоу" і розпочав третій етап розбудови міста,закликаючи сюди ремісників,зводячи нові фортифікаційні споруди.Тоді ж він і „созда црквь стыма безміздникома".Трохи осторонь в Галицькому літописі стоїть оповідь про спорудження церкви Богородиці в Холмі: «Въ лі(т) 1260. Созда же церквь привеликоу, во граді Холмі, во имя престыя приснодвыя Мрия,величествомъ,красотою не мене соущихъ древ ни(х).Літописна оповідь в подіях, що стосуються 1253 року, одночасно фіксує церкви Богородиці й Св. Івана Золотоустого. Цей рік є датою відліку для церк- ви Богородиці,тобто початком його будівництва і тому не  міг бути заверше- ним на час відвідин Левом Холма. Церква Богородиці містилася не в княжому дитинці, як храм Св. Івана Золотоустого, а поряд з Високою Гіркою-на Горі Кафедральній.Жоден із відзначених у Галицько-Волинському літопису храмів до нашого часу не зберігся.Можна погодитися з думкою польського дослідни ка Петра Красного, що церква Св. Василія Великого та   церква Св. Івана Золо тоустого з Галицько-Волинського літопису – та сама споруда в межах княжого дитинця. Однією з найяскравіших холмських пам'яток є відома в історичних документах від 1620-х років чудотворна ікона Холмської Богородиці. Останні реставраційні й мистецтвознавчі дослідження показали, що це унікальна пам'я тка візантійського малярства XI століття винятково високої якості мистецько- го виконання.Її появу в Холмі треба пов'язувати з діяльністю Данила Романо вича.Львівський історик Леонтій Войтович, вважає. що Холмська ікона Богоро диці могла бути родинним образом роду Даниловичів. Справді, Галицько-Волинський літопис засвідчує старання князя прикрашати реліквіями споруд жувані в місті храми, зокрема й церкву Св. Івана Золотоустого: „окраси же иконы еже принесе не Кыева каменьемъ драгымъ, и бисеромъ златымъ и Спса, пр(с)тое Бціиже емоу сестра Феодора и вда из монастыря Федора, иконы же прине изо Оуроченого, Оустрітенье, “(т) “ца его, Дивоу подобны, яже погоріша во цркви стго Ивана, “динъ Михаилъ “стася чюдны(х) тіхъ иконъ». Літописні свідчення про діяльність Данила Романовича у своєму місті дають достатньо підстав погодитись з думкою про можливість появи ікони Богоро диці в Холмі саме за його правління.Король Руси Данило Романович з своїм старшим сином,що мав бути спадкоємцем після його смерті,князем Перемиш льським Левом, обїзжали фортифікаційні споруди столиці Галичини Холма і потуга стін стольного граду просто вразила Лева. Він спитав у батька як трапилось так,що під час облоги Холма,всі три монгольські каменомети,були знищені вогнем,а жодна із стін де були каменомети не була розвалена? Король Данило,лише посміхнувся в густу кучеряву,прикрашену сивиною бороду і ті льки сказав сину,що на все вища Господня воля,нічого не говорячи про свій план з братом Васильком і його грандіозне втілення,яке не дало Бурундаю, захопити і зруйнувати Холм. Побачив князь Лев  унікальну  церкву на вежі  в Стовп»є–таке поєднання на теренах Галицько-Волинського королівства біль ше не фіксувалося. Ця кам»яна вежа в Стовп»є служила прототипом вежі в Спаському монастирі,а слугувала вона для того,щоб не давати можливості ворогу переходити річки.Архітектурний комплекс княжого Холма, що сфор мувався в ХІІІ столітті, був плодом цілеспрямованих зусиль князя і короля Данила Романовича з розбудови своєї столиці. Залишений нам галицько-волин ським книжником стислий опис не дає змоги скласти повної його картини. Тому в пригоді дослідникам стають також пам'ятки – як збережені досі в самому місті та його околицях, так і зафіксовані на гравюрах і світлинах минулих часів.

      Спаський монастир і Лаврівський Онуфріївський монастир плід рук короля Лева Даниловича.

 З досліджень,Спаський монастир був розташований на мисоподібному підви щенні у межиріччі Дністра та його  приток і складався з господарського двору та монастирських будівель Монастир був оточений камяною стіною за якою знаходились дерев'яні келії з південного боку при огорожі та мурована церква і оборонна вежа.В монастирІ було двоє воріт,що знаходились на  заході одні  з них дерев'яні, другі муровані.Гіпотетично муровану церкву Спаського монас тиря реставрували чеські каменярі,котрих з Чеського походу спровадив тоді ще Перемиський князь,Лев Данилович.Спаський та Лаврівський монастирі, були одними з найбільш потужних осередків духовності й культури Руського королівства.Тут у 1289-1291 роках писалось рукописне Євангеліє "кьнязу Львоу Даниловичю" переписав "многрЂшный мнихъ Василько". Відомий також обмін кодексами між даним монастирем та Городиським і Лаврівським у XIII столітті.Торгівлі книжками в той час не існувало, але монастирі таким чином поповнювали свої збірки.Зберігся скромний антимінс перемишльського єпис копа Михайла Копистенського із Спаського монастиря, який 1603 р. вишила його родичка Катерина Копистинська,що є цінною оригінальною пам’яткою українського шиття,що зберігається в Національному музеї у Львові. Монас тир Преображення в Спасі мав серйозний оборонний характер,особливо його оборонна вежа. Це був витвір грандіозного  будівництва,котре на зламі Х11-Х111 століть започаткував засновник королівської Руської династії-Роман Мстиславович.

                                                       Ворота.
Зараз важко уявити, наскільки важливим було це місце для русинів колись. Не дарма саме цьому монастирю сильні світу цього дарували ікони та робили пожертви. Не дарма думка лаврівського настоятеля була часом другою по важливості після самої Перемисльської катедри. Навіть той факт, що саме Лав рівську обитель найчастіше зображали на іконах XVII ст. в Галичині, про щось говорить.Інші перекази говорять,що  ченець Лавр (князь Войшелк, 1264-1267),  був учнем архимандрита Григорія, посла Лева Даниловича до папи Інокентія IV.Лев Данилович з Войшелком були кумами.За підробленими грамотами князя Лева (XVI століття) засновником Лаврова був саме Лев Данилович. В одній з грамот, яка зберігалася в обителі до 1939 р., згадано, як князь Лавр продав монастир перемиському владиці Антонію.Дата заснування Лаврів- ського  монастиря на погляд автора це  1270 рік. Такої думки я притримуюсь, виходячи з часу ненавмисного вбивства Левом свого кума Войшелка-Лавра та народних переказів,що Лев сильно побивався за своїм кумом і тому швидко будувався Лаврівський монастир. Про ХІІІ ст. говорять і знайдені археологами в 1986 році уламки тогочасної кераміки. Перша ж достовірна письмова згадка про монастир датується XV століттям.

Колись монастир лежав на Івановій горі між Грабовою і Бучиною. Зараз на цій площадці  ще можна побачити залишки старих валів. В XVI ст. монастир перебрався на вже відоме нам місце.Онуфріївська церква тут стояла,дослід- ження 1986 року датують її фрагменти ХІІІ ст. Пізніше тут було поховано ще одного  молдавського господаря, Костянтина Бесараба з дружиною.

В XVII ст. Лаврів об'єднує не лише галицьких, а й валаських вельмож – нечас- тий випадок. Скит підтримує відносини з Молдовою. В підземеллях Онуфріїв- ської церкви в 1675р. похований один з молдавських господарів, Степан Пет ричайко. Це перше з відомих там поховань. В криптах Лаврова спочивають православні митрополити і уніатські єпископи, а у 1681р. тут знайшов спочи- нок єрусалимський митрополит Макарій.В 1675р. за монастирською "Хроні- кою" реконструюється в барочному стилі церква св. Онуфрія. Так розпочався великий етап перебудови комплексу (1675- 1705).  З 1678р. на монастир багато жертвує родина Урицьких: саме на їх кошти й ведуться переробки.. З 1693р. в Лаврові був новійіат, який потім переріс в духовну семінарію.

У 1707р. скит горить, але церква майже не постраждала: згоріли лише дахи.

1767-им датується детальний опис монастиря ігуменом Полікарпом Волян ським. Церква мала 6 дерев'яних бань, критих гонтою, а їх маківки були пок риті бляхою.У передсінні було 2 сповідальниці. Двері були подвійні на залізних завісах. Існували бібліотека та "скарбець". Вівтарів нараховувалося 7. Навколо монастиря йшов мур з оборонними вежами по кутах з дерев'яними галереями.Ще були стайні, стодоли, господарські приміщення у дворі, слив ник, гумно, пекарня тощо.

15 серпня 1767р. страшна пожежа нищить всі дерев'яні будівлі монастиря та цінні документи. Після пожежі в стіні мурованої каплиці раптово віднаходять домовини князів - можливо, Лева та Лавра. Ігумен П. Волянський в присутно сті настоятелів сусідніх монастирів відкрив ці поховання під товстою срібною  бляхою. Її потім таємно переплавили й продали, а на виручені кошти віднови- ли монастир. Останки князів же було перепоховано.Було кілька безпорадних  спроб ігумена В.Сторожинського довести імператору Францу-Фердінанту суспільно-корисну роль монастиря (може, шпиталь? чи школу зробимо?) - і 23 жовтня 1788 року отримано дозвіл на заснування німецької школи, яка існу- вала до 1911р. (перший директор А.Гутковський). Скиту всеж довелося відда- ти уряду 60 фунтів (понад 33 кг) срібла.У 1811р. в Лаврів зі скасованного Білин ського монастиря переноситься "чудотворна" ікона богоматері, побачити яку приходили тисячі прочан.

З 1884р. Лаврів перейшов до василіан. В 1902-1909рр. на місці старого скиту зводиться нове приміщення келій. 1910-1914рр.: ще одна реставрація церкви, під час якої знищено всі барочні риси храму.Найбільший розквіт монастиря припав на 1920-30рр. Тут працює Василіанський ліцей. В багатому архіві збе рігалися стародруки. Тільки посівної землі монастир мав 1000 га, а лісу - 750 га (станом на 1930).

Перші совєти грабують монастир, його архів на підводах вивозиться в тодіш ній райцентр Стрілки, де палають стародруки з усієї околиці. Влітку 1941р. монастир слугує більшовицькою казармою. Після війни і аж до серпня 1994р. використовується як школа-інтернат для дітей з вадами розвитку. Притвор до західної частини храму прибудовано в ХІХ ст.Фрески XV століття - на теми акафістов Богоматері (нижній регістр), середній регістр займають зображення пророків у медальонах, у верхньому регістрі - Вселенські собори.

Лев Данилович,князь галицький та король Руси відомий заходами військового розширення меж своєї держави, розбудовувач міста Львова. Під час правління князя та короля Лева продовжувалася справа укріплення Галицько-Волинських земель. Відомий  король Лев як  щедрий жертводавець на будівничий цер ков  і монастирів. На думку автора, місто Лева почало будуватись в 1245-1247 роках.У 1256 році йде перша  ЛІТОПИСНА згадка про місто,в якому було видно заграву страшної пожежі,що вирувала в стольному граді короля Данила Холмі.Львів  став центром внутрішньодержавної політики короля Данила, а згодом його сина короля Лева у  Перемиських землях. Відразу по смерті коро- ля Данила вищий титул в державі зайняв король Шварно Данилович, який володарював у Галицькій землі до своєї смерті 1269 р. і зауважу, Шварна,свого брата,Лев не вбив,не отруїв.В декого може скластись думка,що Лев Данило вич був маньяком- вбивцею,що йшов до королівського статусу,через трупи рід них.Це не так.Спостерігається в діяннях короля Лева якась особлива Родинна турбота про своїх сестер,їх чоловіків,про родичів королівського дому Романо вичів. І ця турбота у всьому добра,лагідна,навіть безкорисна.

Наступником  КОРОЛЯ Шварна став інший Данилович,король Лев.Перш за все перед королем  Левом  стояло завдання бути в мирі  з найсильнішою і най агресивнішою державою тієї доби-золотоординцями та Ногайською ордою. Ординці визнавали в Левові великого монарха-короля Південно-Західної Русі. Король Лев торував дипломатичні стежини і до найближчих своїх сусідів  По- льщі,Угорщини,Чехії,лицарських орденів. Не втрачав зв’язків король Лев і з представниками інших княжих родів. Використовував король  випробувану часом шлюбну дипломатію. У 1282 р. король Лев одружив свого сина Юрія з донькою Ярослава Тверського.Лева Галицького називали сином короля, королем,внуком Романа Великого.Його генеалогія була вже спадково королівською,тому що після смерті його батька короля Данила, другим королем Руси став його молодший син Шварно Данилович і він  Шварно, не коронувався, подібно до свого батька, королівською короною Папою Римським.Такою була практика в монарших домах Європи,не потрібно було підтверджувати статус короля через коронування синів короля Папою Римським.Традиція Данилово го королівського титулування вже на його синах-спадкоємцях ,виявилась як закріплене королівське визнання, рівносильне всім королівським династіям Європи. Тільки у випадку позбавлення короля  королівського титулу Папою Римським,могла виникнути потреба в повторному коронуванні спадкоємця трону. Неодноразово до імені й титулу самого Лева додавали слово «король» («Leonem Regem Ruthenorum» Левом,королем  Руським). Не дивлячись на важ- кі зовнішні обставини, король Лев почав  будувати нові архітектурні комплекси,окремі споруди культового призначення.У Львові споруджується церква св. Миколая,що була  церквою для самого короля Лева і його рідних,а також королівської русинської шляхти. Свідоцтвом того,що руський король Лев був толерантним до інших конфесій є спорудження ним  церкви Іоанна Хрестителя з латинським обрядом богослужіння для коханої дружини Констанції, доньки угорського короля Бели-ІV.Як обіцяв Констанції Лев,так і виконав свою обіт ницю.У 1295 р. фундуванням(за кошти короля Лева) споруджено муровану церкву у Спаському монастирі с.(Спасі). Король Лев був і ревним поширю- вачем культу предобного Онуфрія. Відомо,що святий Онуфрій,походив з королівського  Перського роду,був спадковим принцом. Онуфрій в свій час, став затворником в Єгипетській пустелі і жив в монастирі 10 років. Але це зда лось для нього залегкою ношею,і він пішов в пустиню,де прожив затвор ником,голим,босим,не голеним,одна кість,в Пустині 60 років.Таким диким  його зображають на іконах. Прославився святий Онуфрій даним йому  даром, зцілювати жінок і дарувати щастя материнства жінкам,але не тільки цим даром обдарував наш Госполь святого Онуфрія.За грошової підтримки Короля Лева зміцнювався Лаврівський Онуфріївський монастир.Згодом Онуфріївська чер неча громада виникла і в королівському місті Лева.Останні роки свого життя король Лев провів у замку на Замковій горі у Спасі, де й помер 1301 р. Як свід чать давні перекази, перед смертю, у Спаському монастирі, король прийняв чернечий постриг.З метою дослідження історії, архітектури,живопису  та архіву, Лаврів відвідували відомі діячі України:( І. НечуйЛевицький,  Головацький,І.Франко,М.Грушевський,І.Крип'якевич,О.Барвінськй ,А.Шептицький). Після Другої світової війни в монастирських приміщеннях комуністи-сатаністи створили школу-інтернат для неповноцінних дітей.Це дуже симво лічно,тому що тільки неповноцінна радянська влада могла так бездушно знищувати перлину культури Галичини.Та й дочекалась того, що звичайні галичани,презирали владу безбожників-антихристів і перші пішли проти безду ховної комуністичної та атеїстичної влади. У церкві святого Онуфрія в цей час був склад,у дзвіниці зберігали вугілля, в інших приміщеннях діяли сільські школа, бібліотека та клуб.25 червня 2011 року,завдячуючи  влади ці Іринею Білику,до Лаврівського монастиря повернунулись мощі св. Онуфрія. Про тягом ХІІІ- XV століть мощі святого знаходились у Лаврівському монастирі, але при татарських набігах були втрачені.Мощі передали в Лаврівський монастир завдяки старанням настоятеля Лаврівського монастиря о. Миколая Ковалишина,ЧСВВ.Мощі святого Онуфрія,Великого покровителя породіль,через 500 років знову повернулись до Лаврова, надіємось назавжди. Некрополь Лаврова вражає і засвідчує феномен міжконфесійного єднання,де спокійно співіснують,один одного не проклинають,а благословляють багато визначних людей різних  конфесій. Згідно заповітів прихильників культу святого Онуфрія,були поховані в Лаврівському монастирі, а не у своїх кафедра льних храмах і першим серед них був король Лев Данилович.В монастирі поховали господарів-князів Молдавських-Степана Петричайка і  Костянтина Басараба, єрусалимського патріарха Макарія Лігаріда (1681 рік).В підземеллях Онуфріївської церкви є некрополь, корені якого сягають княжих часів, коли тут було кладовище.-цвинтар.Після прибудови бічних крил у 2-й половині XVII століття,там побудовані крипти,серед них крипта владик  Перемишль ських Греко-католицької конфесії-Винницьких у південному крилі.

Після смерті Данила Романовича галицькі та волинські землі залишались однією державою, правильне ім»я якої Русь. Галицько-волинське князівство це термін який не відповідає історичній правді,а історично вивіреним і правдивим є назва Русь,адже всі князівства руські були підкорені силою зброї татраської,а землі Західної Русі монголо-татари не підкорили мечем.Король  Лев(1264–1301 рр). значно розширив батьківські володіння. Він приєднав до своїх земель Люблінську землю в Польщі і повернув частину Закарпаття з м. Мукачеве. У 1272 році він переніс столицю Галицько-Волинської держави до Львова, Лев підтримував жваві дипломатичні відносини з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом.Юрій I Львович (1301–1308 рр. прийняв королівський титул,за заповітом свого батька короля Лева,також був королем Руси.

   Історія Галицько-Волинської держави після короля Данила Галицького

Смерть Данила Галицького, загрожувала не лише ослабленням, а й можливим роздробленням Галицько-Волинської держави.Стрийко Василько Романович, брат короля Данила, формальпо залишився за старшого в роді,але мав свої князівства у Володимирі і Бересті.  Сини короля Данила- Лев Данилович мав за собою Галицьке, Перемишльське і Белзьке князівства. Князь- Мстислав Данилович мав Луцьке князівство, а Шварно Данилович — Холм і Дорогичин. До відкритого протиборства між родичами не дійшло, але й любові і взаєморо зуміння між з ними не було.Співпрацювали дійсно Василько Романович і Шварно, які  проводили  мирну політику. На противагу їм князь Лев Данилович був діяльним і войовничим князем.  Літописна характеристика говорить, що "...Лев був князь мудрий, і хоробрий, і сильний у бою,- немало бо показав він мужності своєї у многих ратях". Для  нащадків, короля Данила татарська проблема залишалася головною і ставлення руських князів до татар було одна кове  негативне.  Питання залучення на свою сторону татарських орд розділяло нащадків короля Данила на два табори.Якщо брат Данила, Василько Романо- вич,та сини короля, Шварно   і Мстислав уникали татарської допомоги і за най меншої нагоди не йшли з татарами у похід, то Лев Данилович досить часто використовував татарську допомогу у вирішенні зовнішньополітичних зав дань,але не як князі Володимиро-Суздальщини,що повністю були рабами ха нів Алтин Орди,а як рівноправний партнер. Така позиція Перемиського князя Лева  викликала непорозуміння і невдоволення його братів-князів. Причина невдоволення була, адже спільні з татарами походи Лева Даниловича на Польщу та Литву робили Волинські князівства чуть не ворогами монгольської  імперії.Литва в цей час консолідувалась і перетворювалась в централізовану державу Татарські вторгнення у Литву разом з князем Левом,спонукали волин ських князів шукати союзників для відсічі. Такими союзниками на певний час стали чернігівські князі, з якими встановилися тісні, у тому числі й родинні, зв'язки.Згадаймо,хоча б шлюб дочки Василька Романовича з сином князя Чернігівського,на якому був присутній темник татарський Бурундай,про якого йшлося раніше. В 1263 році литовські князі Тройнат і Давмонт під час походу литовських військ на Брянськ замовили вбивство Великого князя Мін довга,який в поході і загинув.Але святе правило бумерангу в черговий раз показало свою дійсну силу.Литовський князь Тройнат в 1264 році був вбитий і в цей рік помер і король Русі - Данило Галицький. Насторожує циферка 4,яка в кінці  числового ряду символізує смерть. Є доцільність розкри ття питання вступу на литовський престол сина Міндовга- Войшелка,про якого згадуємо як в 1 книзі,так і тепер,адже його зречення  від великокняжого литовського престолу,відіграло дуже важливу роль в подальшій долі Литви та України. Князь Войшелк,звернувся за допомогою до свого швагра Шварна, який мав дружиною рідну сестру Войшелка,ім»я якої не збереглось. Також він заручився підмогою пінських та новогрудських полків. За їх допомогою князь Войшелк утвердиася на Великокняжому литовському престолі,але Войшелк фактично розділив владу зі Шварном.Літописець з цієї нагоди записав: "...коли ж Войшелк княжив у Литві, то став йому помагати Шварно- князь і Василько, бо він був назвав Василька отцем собі і володарем". Правління  князя Вой- шелка відзначалось тим,що він вимушений був подавляти бунти,які провоку вала опозиція і часто каменем спотикання було те,що Войшелк правив з Шварном Даниловичем,який був рус,а не литовець.Розправившись з опозицією і міцно взявши владу в руки, Войшелк вирішив піти в монастир, а Шварна зали шив князем Литви.Такий розвиток подій обіцяв   грандіозні,просто величезні вигоди для Галицько-Волинської держави,але необдуманий вчинок Лева Дани ловича,зіпсував всю перспективу взаємовідносин між Литвою та Руссю. До Василька Романовича звернувся князь Лев з пропозицією зустрітися разом із Войшелком. Останній побоювався Лева, але Василько заспокоїв його і зустріч відбулася у Володимирі в квітні чи то 1267 чи 1269 років. Після застілля і розмов князі роз'їхалися -Войшелк поїхав у монастир святого Михайла, що був під містом. Туди подався також і Лев Данилович, і після бурхливої розмови вбив Войшелка.Як допускають,зробив це Лев через образу, що Войшелк передав великокнязівський стіл не йому, чи його синові Юрію, а Шварнові. Того ж року помер і Шварно, а до влади в Литві прийшов "...окаянний і безбожний, і проклятий,і немилосердний князь Тройден".До Галицько-Волинського князів ства Тройден ставився вороже, оскільки його три сини загинули у прикор донних сутичках з Васильком Романовичем. У 1275 р. Тройден напав на Доро гочин,захопив місто і вирізав населення. Того ж року Лев Данилович з татара ми зробив похід у відповідь. У 1277 р. король Лев разом з татарами здійснив ще один похід на Литву.Частими були прикордонні сутички. З другої поло вини 80-х років XIII ст. князем у Литві став Будивид, який налагодив дружні стосунки з луцьким князем Мстиславом Даниловичем і передав йому задля миру Волковийськ. Політику Будивида продовжив князь Вітень (1295—1315), якого частина дослідників уважає сином Будивида. Загалом від протистояння з Литвою Галицько-Волинське князівство лише втратило. Ятвязька зем ля,контрольована колись Данилом Галицьким,перейшла під владу литов ських князів. Більшість Чорної Русі також перейшла до Литви, а Пінське князівство вийшло з-під влади волинських князів і упродовж певного часу залишалося незалежним.

                                Литовські війни короля Лева Даниловича.

Повним ходом йшов 1269 рік землями Галицько-Волинської держави,несучи з собою багато змін,які мали для України-Руси доленосне значення.

 Лев Данилович як би і хто би,що не говорив,зробив фатальну помилку ,помилку страшну і безповоротну, помилку всього свого життя,бвивши навмисно чи не навмисно,в гніві чи в п»яному екстазі, князя Литви, Войшелка.Ця смерть була в 1269 році,що потягнула за собою,напевне смерть литовського князя і короля Руси Шварна Даниловича.Мотивом вбивства Левом Даниловичем Великого князя Литовського Войшелка була безглузда помста,чи чорна заздрість за те,що Войшелк зробив Вели ким князем Литви його молодшого брата Шварна,а не  його особисто,або його сина Юрія

 В литовських відносинах зупинімся  на смерті Мендовга.Вороги Мендовга  -братаничі Тренята (Стройнат) і Товтивил поділили між собою землї Мендовга, а Войшелк, син Мендовга, втік у Пінщину.Це був час коли Пінське князівство  вийшло з під влади Волинського князівства і було самостійним.Чому Вой шелк  втік туди,а не на Волинь,чи  Галичину, можна тільки припустити,думаю- чи що  він не помирився з своїми руськими свояками.Незабаром один за дру гим були вбиті Товтивил і Тренята, і Войшелк з пінськими полками вернувся на свою батьківщину,в Литву. Він бажав помститися над противниками свого батька, й шукаючи проти них опори,знову зблизився з Романовичами.  Враження таке,  що князя Войшелка з»єднувало з Волинню та Галичиною наба гато більше ніж з рідною йому Литвою,а може пояснення в тому,що Войшелк був віруючим православним християнином,а не язичником,як литовці в цей час. Лїтописець говорить, що Войшелк „нареклъ бяшеть Василка отца собЂ и господина”,а це   було по смерті короля Данила. Волинський князь і старший роду Романовичів, Василько прийняв Войшелка під свою опіку і разом з Шварном помагали йому  в боротьбі з ворогами. Завершивши Перемогою свою внутрішню війну з ворогами своїми і ворогами свого батька Міндовга, Войшелк захотів знову повернутись до свого монашого чину і монашого життя. Не хотів він більше нести тяжкий хрест відповідальності за долю Литви  і передав біля 1267 року своє князївство королю Руси Шварну,який був Вой шелку швагром, бо заміжньою була сестра Войшелка за Шварном.

 Неймовірна, світла і багатообіцяюча,що трапляється раз на  довгі століття, пер спектива,засіяла на горизонті Руської держави.Князівство Литовське переходи ло на становище аннекса Галицько-Волинської держави, його землі  та литовці як етнос,підпадали під впливи українського права й культури,що були на незрівнянно вищій щаблині розвитку,чим язичницька Литва.Цей успіх був нетривалий та коротким в часі. Статус аннекса  опирався тільки  на розпоряд ження князя Литви Войшелка, і фактично відійшов в небуття разом з його смертю. Літописець каже,що  король Шварно просив швагра,аби Войшелк княжив з ним разом,але той не згодився і пішов в монастир святого Данила в Угровську.Не хотів цього «солодкого» хліба державної відповідальності князь Войшелк, був ситим і шукав миру у своїй душі з Богом. Бог приготував іншу долю Войшелку,а з ним забрав всі перспективи унії між Литвою та Руссю,не мудрий, скажений вчинок Лева Даниловича. Хто знав в ці далекі часи,що могутній монарший рід Рюриковичів-Романовичів припинить і то невдов зі своє існування по чоловічій лінії.Літописець детально описує цю  подію  і вона  настільки харизматична ,що я процитую це оповідання повністю за першим президентом України- М.С.Грушевським

„Під той час (коли Войшелк пішов знову в черцї) прислав Лев до Василька з такими словами: „хотїв би я зійти ся з тобою, аби при тім був і Войшелк”. Василько післав по Войшелка, на страстнім тижнї, так кажучи: „прислав до мене Лев, аби сьмо зїхали ся — а ти не бій ся нїчого”. Войшелк бояв ся Льва і не хотїв їхати, але на Василькову поруку поїхав і приїхав на сьвітлім тижнї до Володимира; пристав у монастирі св. Михайла Великого.Марко Нїмець запро сив до себе на обід усїх князїв: Василька, Льва і Войшелка. Почали обіда ти, пити й веселити ся; Василько напивши ся поїхав до дому спати, а Войшелк поїхав до монастиря,де заїхав.Потім Лев приїхав до нього до монастиря і почав говорити Войшелкови:„куме, напиймося по чаші вина!” І почали пити. Диявол же, нїколи не хотячи доброго чоловічому роду, вложив то в серце Львови, що він убив Войшелка з зависти,що він дав Литовську землю його брату Швар ну” )

Для Короля Шварна, смерть Войшелка,який був його моральною опорою в Литві,а також моральним авторитетом,що здобув перемогу над своїми внут рішніми ворогами, була відчутним,неприємним ударом,адже швагро загинув від руки рідного,старшого брата, Лева. Ця думка,якою зрадливою може бути доля,як така побожна людина,могла загинути,віддавши добровільно всю верхо вну владу цілої держави,просто паралізовувала мозок. На все вища Господня воля,але змії ядовиті-думки,звили в голові короля Шварна,гніздо погане,і ко жен день,кожну годину,болюче і смертельно ранили його серце-дущу. Розумів король Русі,що маючи тільки два князівства по смерті батька, Холмсь ке і Дорогочинське  та ще королівський титул, довго прийшлося б йому збира ти всі землі Галичини і Волині під один скіпітер,а ще розумів король,що монголи з татарами йому не союзники і що в будь-який час можуть змістити його з престолу.Усвідомлював  він і те,що тільки випадок зробив його королем Русі ,адже брат Лев старший від нього і прислужився королівству набагато більше чим він,а те,що батько король Данило заповів йому стати королем,то це не стільки його заслуга як заслуга галицьких «хрунів». Ці хруні,своїм нашіптуванням в королівські вуха,породили в короля Данила страшну підозд ру,що Лев хоче його смерті і хоче за допомогою татарської орди стати королем А одного ранку,коли тільки сонечко,заглянуло у королівське віконечко і король Шварно, проснувся-його душу вкусила страшна думка-здогад.Ось ця думка звела Шварна в могилу.Як міг його стрий Василько Романович, запроси ти його швагра Войшелка і брата Лева в одне місце,фактично на гулянку, адже знав він який буйний характер в Лева і що боїться його Войшелк. Був страст ний, чорний, другі звуть його світлим ,тиждень,а тут замість того,щоб дотримуватись всіх вимог Великого посту,найближчі,найрідніші йому люди влаштували банальну п»янку.Підігріті вином емоції,затуманений спиртним розум,зіграли просто  фатально-страшну роль у вбивстві. А ворог людський Сатана, потирав руки від задоволення,що князі п»ють по чорному, із кожним келихом все більше втрачають розум і йдуть прямо в пекло,до нього в гості. Коли князь Лев вбив Войшелка,не розуміючи,що робить страшну помилку,сам Люцифер прийшов в монашу келію,де також випив,але вже духмяної, свіжої, аж киплячої, людської крові,що була краща за вино і попиваючи кров Войшел ка слухав негідні для Бога,а такі милі чорту ,слова.«Це тобі куме,за дарунок Шварну» і дуже потішався з цих слів,бо знав,що забере аж 2 княжі душі.,а не одну. Войшелк монах,тому у страстний тиждень не мав права вживати спиртне,в час коли Господь  Ісус віддавав своє життя за гріхи людства,за це покарав його смертю Сатана. Другим слугою сатани став князь Лев,який не тільки за намовою вічного брехуна, вбив свого кума,але й продав йому душу, сказавши сакральну фразу про дарунок  Шварну. Ці страшні думки зводили короля Руси з розуму,він перестав їсти,пити. Вірна литовська дружина намага лась розрадити короля,але Шварно твердив одне,що це через нього загинув Войшелк,що через нього його старший брат Лев піде в пекло і що він скоро сам помре,а доля Руси і Литви буде іншою, чим могла б бути. Не буде добра на цих землях,ой довго не буде. Всі блискучі перспективи Романової династії на литовське князівство пропали разом із смертю Войшелка і смертю короля Шварна,який не залишив спадкоємця на королівський і Великокняжий литовський престол.Жахлива,просто гнітюча депресія опанувала короля Шварна,який так із неї і не вийшов. Ця депресія визвала фізичну хворобу, яку ніхто не міг діагностувати. Помер великий предтеча можливої і реальної держави литовців та праукраїнців,король Руси Шварно Данило вич,не залищивши спадкоємців. Великокнязівську владу в Литві перейняв Тройден, і супроти Романовичів та  взагалі  руського етносу, зайняв ворожу, непримиренну позицію,яка приводила до кривавивх сутичок та січ. Волинсь кий літописець згадує Тройдента вкрай негативно за  поганство, і говорить, що він з Володимиром Васильковичом не мав хороших стосунків,бо його три брати полягли в війнах з Васильком. Зате спочатку у нього була  „велика любов” до Лева,однак  почалася у нього дрібна погранична війна то  з Володи миром, сином Василька,то з Левом,який по смер ті Шварна, приєднав до своїх володінь Холмське та Дорогочинське князівства. Лев за те помстився Тройде ну, позвавши на нього Татар в 1275 р., а в друге вже Ногай сам запропонував Романовичам похід на Литву, і вони знову ходили туди з Татарами. 1269 року Лев Данилович намагався підкорити Литовське князівство силою зброї свого війська,але цей намір не мав успіху. Цього не хотів Бог,тому воля людини проти Божої волі,це як мураха немічна супроти воїна- велетня.

 Володимир і Лев вели війну з дикими Ятвягами. Короткі літописні згадки не дають відповіді , чи робилися  походи руських полків для відстрашення від нападів, чи для дальшого розширення руської території, розпочатого Данилом. Оповідаючи про похід зимою 1273/4 р. літописець каже, що Ятвяги не відва жалися битися й просили миру. Голод 1269 року сильно підтяв Ятвягів, так що вони, вислали посольство до Володимира, просячи прислати до них хліба на продажу:,говорячи  так: „Господине княже Володимире! приїхали ми до тебе від усіх Ятвягів, надіючися на Бога і на твоє здоровє! Господине, не помори нас, а перекорми,пішли до нас,господине,жито на продажу, а ми купи мо радо: чого зхочеш -чи воску, чи біли, чи бобрів, чи чорних кун, чи серебра, дамо тобі радо”.Володимир вислав хлїб до них човнами, Бугом і Наровою, але його пог рабули на дорозї Поляки, і з того потім вийшла війна у Володимира з Мазов шем.

Декотрі слуги Шварна пристали були до походу Литви на землї Болєслава краківського, і з сього вийшла погранична війна 1266 р., де брав участь окрім Шварна ще й Василько з сином. Щоб закінчити її, Болєслав запросив Василька на з'їзд,і Василько  поїхав, але на дорозі довідався,„що Ляхи учинили лесть” тобто шахрайство-обман.Ляхи в цей час напали на Белзькі землі і почали пали ти села. Василько розлютився, розвернувся і сильно понищив їх, але  Шварно погнався за ними, з великим полком, напав на них в дуже невигіднім місці і через це потерпів поразку,після чого було заключено перемир»я. Романовичі навіть помагали Болеславу в боротьбі з шлезькими князями, в 1273 році.

                    Король Лев і чеський вузол.

Взаємини  Польщі та Галицько-Волинської  Русі як держави в цей період були дуже поганими і напруженими.Часто виникала прикордонна війна з незначними походами, які мали метою відвертий грабіж.З польської сторони наступали як краківські, так і мазовецькі князі- проти них виходили  король Лев,та його брати князі Волині, Володимир і Мстислав. Ці війни можна назва ти звичними і прикордонними,бо результатом Перемог було те,що до десятка сіл прикордонних переходило під управління одного чи іншого польського князя.

Королівсько- княжа  династія братів  Романовичів мала в цілому  майже одина- кову політику по відношенню до сусідів, але в деяких випадках була різниця  і то суттєва в політиці  обох монархів, двоюрідних братів, Володимира Василь- ковича князя Волині і Лева Даниловича,короля  в майбутньому часі.

 Галицько-Волинський чи Руський літопис дає різні характеристики цим монархам, вони відрізнялися характерами- вдачами. Володимир Василькович вдався в свого батька князя Василька Романовича і був більш спокійний та врівноважений.чим Лев. Володимир хворів,часто не міг брати участі у воєнних походах,але активно займався  внутрішньою політикою свого князівства, буду вав церкви, монастирі,замки.Був книжником,цікавився різним мистецтвом та письменством,любив розмови філософські, і літописець називає його «книжни ком великим і філософом, якого не було у всій землі...». Яблуко від яблуні не далеко падає так і син Василька Володимир успадкував батьків розум і талан ти.

Цілковита йому протилежність Лев Данилович,його двоюрідний брат. Лев,  це воїн, який брав участь майже у всіх боях та залюбки ходив у далекі походи,так як його батько король Данило Романович. Був по характеру холериком, нестри мної вдачі, у гніві убив литовського князя Войшелка.Войшелк  віддав княжий титул своєму щвагрові Шварнові,за яким була замужем його рідна сестра, кот ру Войшелк дуже любив.Коли князь Володимир  Василькович був присмерті і давав розпорядження спадкування, Лев просив надати йому Берестя,але Володимир відмовив йому, говорячи Леву,що він гордий,в людська пиха,дуже погана риса людського характеру. Король Лев Данилович був достойним сином достойного батька короля Данила Галицького,але успадкував батьків ський військовий талант,а дипломатичний талант в нього був слабше розвину тим чим в короля Шварна Даниловича.                                                                                                                              

   В Польщі відбувались міжкнязівські усобиці і на кону тоді було найси льніше Краківстке князівство та його столиця прекрасний Краків. Ці міжусоби ці були викликані відсутністю спадкоємця по чоловічій лінії в Краківському князівстві,по смерті князя Болеслава,що не мав спадкоємців з сестрою Лева.  Король Руси Лев звернув на це увагу та на Польщу,де проходила між польсь кими князями боротьба за краківський престіл,а  він також мав право на спадку вання Краківського столу. Лев спершу задумав захопити Краків собі , я описав цю подію трохи раніше,де навіть природа Татр,була в гніві на похід хана Теле буги,щоб підкорити Краків і зробити з нього столицю всесвітнього ханства. В цих намірах хана Телебуги плани Лева  на Краків не мали жодного шансу збу- тися.1289 року  король Лев знову вирушив військовим походом на Краків, під тримуючи кандидатуру Болеслава Земовитовича,доходив аж в Сілезію з свої ми полками проти супротивників свого родича Болеслава. Деяка хроніка війсь кових протистоянь між польськими князівствами та Галицько-Волинською державою.

1279 року мазовшани під Пултуськом пограбували волинські човни з хлібом, що на прохання ятвягів,напралялись в їхні землі,щоб запобігти голоду серед них і що вони присилали до князя Волині своє посольство з таким проханням. З цього ФАКТУ виник конфлікт князя Володимира Васильковича з Конрадом, сином Земовита. 1280 року король Лев ходив у Сандомирщину з своїми війсь ками, а князь Лешко Чорний на Переворськ,а інші польські війська  нападали за град Берестя-Брест в теперешній Білорусі.1282 року військо волинського  князя Володимира Васильковича ходило на допомогу Конраду Земовитовичу проти його брата Болеслава.Вже тоді між двоюрідними братами королем Ле вом та князем Володимиром виникали певні непорозуміння ,а стосувались вони підримки різних князів Польщі.1285 р. Болеслав Земовитович ходив на Щекарів, а Лев і Володимир вислали військо на його місто Вишгород та під Люблін.

 Військові полки короля Руси Лева,добре озброєні,прекрасно вишколені, маю чи спеціальні загони навчені для специфічних боїв у гірських умовах швидким темпом рухались територією теперішньої Чехії в напрямку Сілезії. Очолював своє військо сам король Лев,гарний,підтягнуто-високий,фізично витривалий і здоровий до того постійно войовничий,напевне оправдовував своє ім»я,що йому  дала його бабця Єфросинія-Ганна.Мав король Руси Лев мрію таку, щоб його держава була найбільшою в Європі,а армія найсильнішою на цьому континенті. Для досягнення  мети не жалів король нічого і просто величезні су ми грошей йшли на озброєння  королівського війська,на його постійний виш кіл. Майже всі кошти,що надходили в королівську казну від торгівлі сіллю, в  основному продажу, йшли на військо,яке за твердженнями,європейських літо писців було чи не найбільш боєздатне та могутнє з армій європейських монархів. Дуже добре,що в Королівстві були великі залежі природної солі в Солянуватці,Дрогобичі,Старій Солі,Старій Ропі і її поклади розробля- лись та продавались в Європу,а звідти надходили кошти, адже сіль ціни- лась в тодішні часи як золото.Амбітні плани Лева підтримував беклярбек Золотої Орди,хан Ногай, «фартовий»,не те,що Телебуга,що на йоту не мав  талану Ногая. Разом із ордою Ногая король Лев тримав у напрузі всі коро лівські двори Європи і вони боялись міці руського війська та татарської кінноти. Всі європейські монархи, як правило королі,шукали дружбу з коро лем Левом і намагалися приєднати його у військові союзи проти своїх недру гів.Король Мадярщини,Стефан,по смерті свого  нефартового батька Бели-1У, вирішив,що війною зможе перемогти ворога Венгрії, чеського короля Отто кара,з яким вів  війни ще його батько за спадкування Австрії. Результатом цієї війни  в малярського королівства була забрана не тільки частина земель,а і королівські атрибути мадярської королівської династії Арпадів.При цьо- му нагадував чеському королю Оттокару,що його союзником був Руський ко роль Лев,а його брат Роман Данилович був певний час герцогом Австрії. Мадярський король Стефан,був рідним братом дружини Лева, Констанції, надіючись на родинні стосунки з королем Руси,знаючи,що його армія,навіть боєздатніша за армію Данила Галицького,намагався схилити короля Лева до військового союзу.Спочатку руський король під впливом своєї дружини  Кон станції був готовий навіть підписати договір письмовий про військовий союз з королем Стефаном,але вимагав,щоб частина Австрії,яка має кордон з тепе рішньою Словатчиною,була йому передана до руського королівства. Стефан був достойним сином свого батька короля Бели і успадкував від нього хитрість та підступність.Він надіявся,що король Лев підпише письмову угоду про війсь ковий союз,не читаючи його,а зміст її був так сформульований,що жодних гарантій на передачу австрійських земель під управління Русі, не було, навіть у випадку перемоги над військами Оттокара. Навчений гірким досвідом схильності до шахрайства мадярів як це було під час Чеського походу його полків з полками його батька, руський Лев вирішив застрахуватись, взяв ши в делегацію як би зараз сказали правника-міжнародника. Хоча король Лев був воїн,і дуже подібний на свого батька короля Данила Галицького,він як і батько  мав гострий розум.Цей його крок був  позитивним,адже королю Сте фану не вдалось обманути Русів,не давши  як Бела 1У австрійський трон волин ському князю Роману Даниловичу і залишивши його помирати з голоду в обло женній чехами фортеці.Цього не відбулось, бо правник-міжнародник,ще й тлумач,що був з королем  Левом,вивчивши союзний військовий договір,сказав Леву,що не потрібно його підписувати,бо жодних гарантій король Стефан на входження земель Австрії в склад Руського королівства,не дає.А відтак жодної вигоди від цієї війни Русь не буде мати. Під час королівського бенкету,коли вже було випито багато хорошого мадярського  вина,а цей час вже мадяри навчились робити вино,добре підвипивший Лев, спитав у Стефана:» Як так швагре,що хочеш аби я з своїми воями воював чеського Оттокара,а не хочеш в договорі загарантувати,що віддаш частину Австрії нам,русам. Це ми вже проходили,в чеському поході,коли наші вої перемогли чехів не в одній битві,а мій сват,а твій батько Бела-1У,залишив мого брата Романа в оточеній фортеці на погибель. Добре,що втік брат на Волинь. Якщо хочеш,щоб мої полки йшли на війну з Оттокаром, вноси зміни в договір і гарантуй,що  рівнинні землі Авс трії будуть в мене. Ні,не піду на війну, хай тобі кумани (половці) помагають, їх у тебе в королівстві багато»Аж в піт кинуло короля мадярів від цих слів русь кого короля.Говорив Лев з ним як рівний з рівним і не давав себе обманути, хоча всі його шпигуни твердили,що король Русів воїн безстрашний,але погано розуміється в юриспруденції і тому можна його обмахлювати,особливо підпо ївши файним вином,до якого Лев схильний та ласий. Але ні,не такий Лев наїв ний, а говорить як муж державний і це в той час, коли вже почалась війна з чехами. Мав необережність король Стефан сказати,ніби сміючись,що держава в Русів велика,а військова потуга могутня і навіщо йому Австрійські землі потрібні. Почувши це король Лев спохмурнів, насупив брови і його лице зразу і різко змінилось та стало подібне на грозову хмару,що готова в любу хвилю  видати шалений шквал.Сказав швагру Стефану,-«це не твоя заслуга,а моя. Я не піду війною на чехів,вони нам брати.» Стефан,неочікував такого повороту розмови і глянувши в обличчя короля Лева,побачив в його очах сталеву рішу чість,а те,що желваки на скулах ходили ходуном, не віщувало нічого доброго і говорило,що Король Лев злий. Знав від сестри Констанції,що Лев у гніві бу ває страшним,але сам цього не бачив і не дуже вірив словам сестри. Спитав у короля як здоров»я сестри,племінників його,  почувши,одне слово,добре, зро зумів,що не треба випробовувати долю далі.За  помахом руки Короля Венгрів, ввійшли прекрасні танцівниці,що наче павліни у всій своїй красі танцювали перед двома королями. Лев Данилович відволікся від своїх  тривожних думок,а Король мадярів уникнув неминучого скандалу,достойно вийшовши з непрос- тої ситуації.Ця війна угорського короля Стефана з чеським королівством не мала доленосних наслідків для мадярів і завершилась підписанням в 1271 році мирної угоди між  цими центрально-європейськими державами. Правда мала ця розмова двох швагрів-королів, велике значення для стосунків між руссю та мадярами. Король Лев,коли підпорядкував Мукачево і Берегово руському (українському)королівству говорив своїм боярам: »Пішов я на землі,що належали мені як придане за жінкою,тому,що швагер Стефан, підступніший і підліший за мого свата Белу-1У,а його двоюрідний брат Ласло Кун(Половець) теперішній король мадярів,ворог мій» Ось так інколи в історії націй буває,що не правильне або не з тією інтонацією ска зане слово,може мати серйозні, навіть доленосні наслідки. Був непрос тий,якщо не гордіїв,то чеський вузол, пов»язаний з Австрійський престо лом,в якому безпосередню участь приймав король Руси Лев Данилович, вже вдруге.Розгляньмо його з історичної точки зору.

                           Австрійський чи Чеський вузол.

 Зазначу,що після цієї  королівської розмовки чи назвімо це розмовою коро лів,король Стефан обміркувавши добре всю ситуацію і дбаючи про те,щоб до лучити галицьке військо разом з військом краківського князя Болеслава Стид- ливого до військової спілки проти чеського короля Оттокара Пшемисла-11, пішов на компроміс і запропонував руському монарху Леву фактично все  тепе рішнє Закарпаття і частину Словатчини. Королі-швагри знайшли спільну мову і помирились,а Лев Данилович взяв на себе зобов»язання представити свої полки для битви з чехами без письмових зобов»язань. Переконав його Стефан, що він як король Мадярщини виконає свою частину договору і віддасть Закар- паття,де живуть в більшості русини, руському королю Леву,але після Перемо ги над чехами і повернення земель,що втратив його батько Бела-1У у війні з чеським королівством. Така пропозиція короля Стефана була досить вигідною для руського королівства і в першу чергу тим,що теперішнє Закарпаття межує з Галичиною,народ один руський,а в Словатчині,що межує з Закарпаттям, також живуть русини. Живуть і по сьогодні.Тобто король Стефан поступав поря дно,а король Лев як родич прийняв цю  вигідну для своєї держави пропозицію. Але людина планує та Бог вирішує. Не так сталося як гадали королі. Так і у нашому випадку трапилось,тому що сюжет «австрійського вузла»  настільки круто був повернутий,закручений і зав»язаний ,що напевне жоден письменник навіть з буйною уявою не міг би такого нафантазувати. Розпочнемо з того,що король Венгрії Стефан,раптово  помер 6 серпня 1272 року під час облоги,а смерті короля передували просто дивовижні події,які наклали моторошний слід на хід історії центральної Європи.Була банальна любовна інтрижка між королевою Єлизаветою Половецькою та  словонським баном бароном  Йоахі мом Гуткельдом,що відіграв рокову роль в смерті короля Стефана.Цей барон  захопив  мадярського принца,що був неповнолітнім,Ласла-1У і  заточив чи сховав його в замку біля Загреба  в Хорватії.Половці або куни були запроше ні мадярським королем Белою 1У на війну проти чеського короля і «просла вилися своєю кровожадністю» в цій війні, вбиваючи старих і малих, про що йшлося в першій частині книги. До 40 тисяч половців було поселено  в Трансільванії і ось їхній ставленик Ласло-1У внаслідок інтриг  Єлизавети Кун і її коханця, став королем Угорщини 3 вересгя 1272 року. Подальші події наби рають дивовижних обрисів і немов сніжний ком котяться з альпійських голих скель,перетворюючись на сходження снігової лавини, котра накрила європей ські народи і їх монарші доми.В цей час прибічники короля Венгрії Бели 1У висунули претендентом на королівсткий титул, внука короля Бели,що звався також Бела,але був сином руського князя з Чернігівської династії Ростислава Михайловича,про якого йшлося і в Ярославській битві в також в подіях походу  хана Телебуги на Краків.Був претендент на королівський трон Бела і племін ником руського короля Лева Даниловича та краківського князя Болеслава Стидливого,а також чеського короля Пшемисла-11 Оттокара. На дім королеви-інтригантки був вчинений напад.Потім прийшла друга смерть.

       Барон Йоахім Гуткель мав спільника і ним був барон Генріх Кесечі та вони

вдвох плели плани,наче павуки павутиння, і затягували туди своїх жертв,де вбивали. Так і сталося з претендентом на королівський титул Венгрії,принцом  і князем Мачви Белою,котрий добровільно зрікся престолу в користь  двоюрід- ного брата Ласла. Ця подія зречення прав на престол Угорського королівства претендента Бели в користь Ласла, грандіозно відмічалась як свято,куди був запрошений Бела. Під час бенкету,після того як було випито не один бокал червоного як кров мадярського вина,пролилась людська кров і це була кров претендента на королівство Бели.Барон Генріх Кесечі вбив Белу,розтрощив- ши йому голову булавою в листопаді 1272 року.

Це була реалізація підступного плану головного кровопивці Мадярщини баро на  Гуткельда. Вбивство Бели йому було вигідне,так як він посватався до Ма рії.Хто така Марія,як ви думаєте? Не мучте себе здогадами. Це була донька герцога Австрії,Романа Даниловича і брата короля Лева та Гертруди Ба- бенберг,що була спадкоємницею частини Штирії. Дійсно не відомі плани Господні,хто б міг подумати про такий поворот подій через такий час,коли ба-тько її Роман Данилович був князем Волині,а дочка виходить заміж за бридко го павука,котрий вирішив мати ще землі Штирії,маючи під собою Братислав ську жупу і являючись королівським надскарбієм.

 Але в австрійському вузлі приймають участь не одна дійова особа,а багато. 1 листопада 1273 року рейстаг німецьких князів обрав Королем Рудольфа фон Габсбурга,що мав під собою невеликий замок десь у Швейцарії,а став родона чальником цілої королівської, а потім імператорської династії Габсбургів,твор ців Австро-Венгерської імперії,однієї іх наймогутніших і найславніших в Євро

пі. Тільки  ставши королем,Рудольф фон Гасбург в 1274 році, висуває програму звільнення незаконно захоплених земель чеським королем Пшемислом-11 Оттокаром і до цієї дієвої програми зразу ж починають летіти не бджоли,а трутні,може навіть оси з отруйними жалами.Так інтриган барон Гуткельд, одружившись на Марії і маючи право на її спадок,а цим спадком була значна частина земель Штирії,звернувся до короля Рудольфа фон Габсбурга. Король прийняв його,вони мали довгу і змістовну бесіду,тому що хотів Габсбург долу чити до війни Угорщину з її войовничими половцями,котра мала значні золоті запаси,а ними якраз керував надскарбій Гуткельд. Крім цього чеським королем Оттокаром були забрані королівські регалії монаршого дому Арпадів і німе цький король пообіцяв барону Гуткальду,що коли король Ласло,приєднається до війни з своїми військами, у випадку Перемоги,всі атрибути королівської влади будуть повернуті Венгрії. Самому ж барону король Габсбург підтвердив право на Штирію. Після цього барон Гуткальд зробив все для того,щоб король Ласло пристав на військовий союз з королем Рудольфом і виділяв для цього кошти із королівської скарбниці охоче.

Чеський Король Пшемисл-11-Оттокар,довідавшись про смерть свого родича, претендента на королівський титул Угорщини Бели, ще а 1273 році напав на Угорщину,котра погрузла в двірцевих інтригах та переворотах і не могла чинити достойного опору.Швидким марш-кидком його війська підійшли до   трьох венгерських міст трьома колонами і захопили їх. Серед захоплених Королем Оттокаром міст був Дьор. Цей крок чеського короля означав війну,але він не враховував того,шо маловідомий,малоземельний та малочисельний німецький король Рудольф фон Габсбург, виділявся не звичайним,а великим розумом і нестандартними організаторськими здібностями. Завдячуючи свому розуму і здібностям король Рудольф в 1275 році оголосив чеського короля Пшемисла-11 Оттокара зрадником. Цей акт короля Рудольфа приєднав до нього як союз ника Мадярського короля Ласла. В 1276 році король Рудольф зненацька вторг ся в австрійські володіння чеського короля. Було захоплено багато фортець,а чеські військові гарнізони   австрійських міст розбиті. Цей нес подіваний напад багатьма колонами,які майже одночасно появились біля  австрійських фортець-міст,де військові гарнізони були окупантами,а місцеве населення складалось з  німців-австрійців,які надавали посильну допомогу військам короля Рудольфа,було громом серед ясного неба для чеського короля Оттокара. Пшемисл 11-Оттокар потерпів повну поразку,тому, що не був готовий до бойових дій і зневажав короля Рудольфа, вважаючи його війська неспроможними на захват фортець та й взагалі на проведення військових дій. Ось ця недооцінка противника привела до плачевних наслід ків,адже Оттокар втратив  не тільки  всю Австрію,але й захоплені ним землі Венгрії. 25-26 листопада 1276 року у Відні був оголошений Віденський трак тат згідно з яким Пшемисл-11 Отткар втратив всю Австрію і мав повернути цілі комітати,захоплені ним в мадярських землях.Чеського короля було зобо в»язано крім звільнення мадярських земель повернути династичному дому  Арпадів угорського королівства всі королівські регалії,незаконно ним забрані. ( Монографія Леонтія Войтовича»Загадки Австрійського Вуз ла-1272-1278» Львівський національний університет Імені Івана Франка: кафедра історії середніх віків).

     Щоб взяти передишку і підготуватись до серйозної війни Оттокар пішов на хитрість. Він віддав королю Рудольфу і його союзнику королю Ласло-1У тільки Шопрон,заявивши,що поверне всі землі Венгрії і віддасть королівські рега лії Арпадів тільки  тоді коли Ласло-1У досягне повноліття. А життя тривало і приносило нові сюрпризи.

 В квітні 1277 року,цей павук ненаситний і інтриган поганий, барон Гуткальд, котрий був причиною смерті короля Стефана і принца та претендента на королівство Мадярське Бели Ростиславовича,загинув сам. Бог завжди керує світом і його путі не є відомими смертним,це Божий промисел не відомий ні сильним світу цього,ні простим смертним.В Словонії,теперішній Словенії, столиця якої Любляна і де був баном певний час барон Гуткальд, розгорілась внутрішня боротьба між словонськими магнатами Бобончиками і Гуткальдом та його при бічниками. В результаті цього протистояння,бан Словонії,барон Гуткальд,що намагався забрати Словонію під свій вплив,загинув.Стався випадок,що вимагав негайного вирішення. Коханка загиблого барона,королева Єлиза вета Кун спираючись на підтримку засновника роду Габсбургів, короля Рудо- льфа,проголосили короля Ласло-1У,якому виполвнилось лише 15 років, повно літнім і повносправним.Ласло -1У отримав прізвище Кун,бо його активно підтримували половці. В липні 1277 року король Ласло Кун підштовхує військовий союз з королем Рудольфом до війни з чеським королем Пше- мислом-11 Отткаром.

 В цей  орієнтовно час,а можливо трохи пізніше, трапляються події,які безпосе редньо торкнулись короля Лева і нашого королівства. Після поразки від Рудо льфа в Австрії та своєї відмови виконувати Віденський трактат,Король Чехії Пшемисл Оттокар розумів,що йому потрібні надійні союзники,котрі допомо- жуть на полі бою. З сусідів в союзниках він хотів бачити Руського короля Лева Даниловича,що мав прекрасне військо,що було навчене брати фортеці в горах і мало спеціальні гірські загони «Галицьких соколів»,а також військо краківсь кого князя,що славилося своєю доблестю.

 Як це зробити?Найкраще поріднитись,бо це,зобов»язує,а кров споріднює. В короля Руси Лева,була дочка Олена Львівна.Польський генеалог Казимир Ясінський стверджує,що старший син опольського князя Владислава, Казимир  женився на Олені ,дочці руського короля Лева.Виникає закономірне питання,а причому тут  військовий союз між руським і чеським королівствами та їх королями.Це питання викликає звивування,адже відомо,що краківський князь Болеслав Стидливий, мав військовий союз з королем Оттокаром,а швагри Лев та Болеслав обговорювали питання військового союзу з ним. Ми не знаємо і напевне вже ніколи не довідаємося, які були взаємостосунки між монарщими дворами Габсбурга,Ласло Куна і короліським руським монаршим двором. Одне можна з впевненністю сказати,смерть мадярського короля Стефана, що був рідним братом дружини короля Лева, Констанції та дружини Кра ківського князя Болеслава Стидливого,прихід до королівської влади в Угорщині малолітнього Ласло- 1У,що був під впливом половецької знаті, значно ускладнив взаємостосунки між мадярським та руським королівст- вами. Князь Владислав був у близьких стосунках з чеським королем,а шлюб дітей став запорукою і військового союзу між Руссю та чеським королівством. Вже влітку 1277 року імператорські дипломати вважали руського і польського монархів союзниками чеського короля і незабуваймо,що всюди і при дворі короля Рудольфа і короля Ласло-1У та Пшемисла Оттокара активно і дієво пра цювали шпигуни. 21 січня 1278 року в столицю Руси Львів і до її короля Лева приїхав досвідчений чеський дипломат Пардус,син  Непалаха. На мій погляд саме під час зустрічей представника дипломатії чеського короля Оттокара, Пар дуса з королем Руси Левом у Львові в січні 1278 року,вдалося створити військо вий союз завдяки  великому хисту чеського дипломата,що зумів переконати короля Лева в потребі створення військового союзу Чеського королівства і Руського королівства з польськими князівствами для консолідвції слов»янсь ких сил в боротьбі проти німців та мадярів.

Намагався схилити на свій бік  нашого руського короля Лева і засновник авст рійської монаршої династії, король Рудольф Габсбург,що доручив 21.08.1277р ведення переговорів з Руссю ченцю Геріху фон Брене. Переговори мали місце, але не мали позитивного результату і це було пов»язано з тим,що на час прове дення дипломатичних переговорів принцеса Русі Олена, вже була заміжня за князем опольським, Казимиром,а військовий союз між чеським та руським королями вже скоріше всього був укладеним. Король Лев не міг і не хотів зак лючати договору з німецьким королем Рудольфом Габсбургом через  те,що в його союзниках був мадярський король Ласло Кун,якого наш король вважав причиною смерті свого швагра Короля Стефана і які стали непримиренними ворогами. Як показав час,ці два королі ненавиділи одне одного,а війни між ни-ми були звичним явищем. Не маловажним,якщо не вирішальним фактом того, що князі Волині,не пішли на військовий союз з табором німецького короля Ру-дольфа,було те,що король Лев був сюзереном всієї Галицько-Волинської держави і мав хороші стосунки з Ордою хана Ногая,яка на той час була чи не найсильшою з військових потуг в Європі. Тому дипломатичні хитро щі німецького дипломатичного посольства у Волинських князівствах не мали успіху,бо знали брати Лева Даниловича,що він буває шаленим,а йо го вірні союзники ногайці є надзвичайно жорстокими.

 Як говорить хроніка Оттокара Штірійського,якій слід вірити, на допомогу своєму союзнику чеському королю Пшемислу-11 Оттокару, руський король Лев Данилович відправив значну кількість добірних воїнів і вів їх на бій сам король Лев. Зустріч чеських,польських,руських військ мала відбутися в райо ні м. Брно,де на союзників чекав чеський король в липні 1278 року.

     Знову погана доля втрутилась в хід історії і так сталося,що неперевершений полководець,талановитий стратег і тактик,Лев Данилович не зміг очолити своїх соколів,не міг повести їх у бій і навіть вимушений був забрати з собою біль шу частину своїх полків (кінного і пішого),не дійшовши до поля бою. Причи на такої на перший погляд незрозумілої поведінки руського короля криється у повідомленні Томаса Тусца з Павії (1212-1284 рік) Це повідомлення пояснює поведінку руського Лева не тільки влітку 1278 року,але ненависть між королем Левом і мадярським королем Ласлом Куном у майбутньому.Оточення короля Ласло,а воно було в основному з вельмож половецьких,довідавшись про те,що

Король Руси Лев,веде свої геройські полки в Брно для підтримки чеського короля Оттокара,зібралось на нараду. На цій нараді були різні пропозиції,дехто з половецьких і мадярських магнатів пам»ятав,що саме Лев Данилович з своїм Перемишльським полком був причиною Перемоги військ Данила Гали цького над князем Ростиславомі їхніми військами,що очолював бан Фільній. Говорили,що це Лев під Ярославом,збив списом їхнього найкращого полковод ця Фільнія ,а його батько Данило Галицький вбив Філю в 1245 році. Говорили вельможі,що має неабиякий військовий талант король русів Лев і може бути головною причиною поразки німецько-мадярської коаліції в майбутньому бою

з чеською армією. Рада мадярських і половецьких банів вирішила,що королю Леву,аж ніяк не можна прийти з своїми полками на поле битви. Тому виріши ли,що потрібно підняти самі боєздатні половецькі загони разом з волохами, і направити їх в ті жупи Закарпаття,де має свої володіння руський Лев,а частину швидких половецьких загонів направити за Карпати,в межиріччя Дністра та Пруту,котрі мають сіяти смерть і страх посеред русів. Страх за задумом мав стати причиною того,шо Лев Данилович не поведе свої війська особисто на поле бою в район Брно,а вимушений буде обороняти свої землі. Простий,але геніальний план.

    З повідомлення Томаса Тусца відомо,що літом,в серпні місяці 1278 року  швидкі половецькі кінні загони разом з загонами волохів (румун) вдерлись в межиріччя Дністра і Пруту,сіючи навколо свого походу жах і смерть,що викликало паніку серед руських поселенців і воїнів.

   Король Лев із своїми двома полками йшов на допомогу чеському королю Оттокару  до Брно,де було назначене місце зустрічі військ союзників. Військо йшло звичним маршем серед прекрасної природи  передгір»я польських Татр. Це була 1 декада серпня 1278 року і нічого не говорило про страшну трагедію, що почалась на коронних землях Галичини і в Закарпатті. Зозулі,провіщали королю Леву багато років життя,а соловейки настільки ввійшли в смак,що просто навіть не звертали увагу на військові полки русів,аж захлиналися від свого неперевершеного і чудового співу. Був полудень. Король дав команду на зупинку і військо зупинилось на прегарній лісовій галявині. Сонечко серпне ве  в  полудень припікало і багато воїв скинули свою броню,щоб відпочити, добре пообідати і далі йти в Татри,що виднілись вдалині. Відпочивали безпеч но,бо була виставлена сторожа,яка стерегла від непрошених гостей. Місце для багатьох бояр було відоме,адже  майже тут зупинялись перед поверненням до Львова. Почулись крики і на галявину-поляну вискочив взмилений кінь,а на ньому ледь живий вершник. Впізнали,це був Лавро,особа боярського роду, особливо близька королю Леву. Ніхто його не зупиняв,зупинили лише його охоронців. Лев зразу ж відклав гарячий та великий шмат паруючої оленини і з подивом роздивлявся свого боярина Лавра,що був і головним тлумачем і голо вним дипломатом,якому він довіряв як собі.

- Королю наш. Біда велика в коронному краю. Погані вбивають русів,плюнд- рують землю, грабують міста наші,вбивають як міщан так і селян. Лев подумав,що хан Телебуга так несвоєчасно вирішив його провчити,пославши свої тумени,в час коли він в поході. Були в містах-фортецях військові залоги неве ликі,але хіба могли вони стримати лють татарську. Перепитав у Лавра,хто напав Телебуга з ординцями?- Лавро,обтираючи пересохлі від спраги губи,від повів:-Ні,королю.- То хто ж тоді? Лев був ощелешений відповіддю свого бояри на- Половці-кумани погані. На швидких конях,мов мара, з»являлись серед білого дня,коли брами міста були відчинені,залітали в град,вбивали всіх русів,кого тільки бачили і малих і старих,жінок,дітей,дідів,а воїв,яких схопили, розпинали на хрестах.За половцями йшли загони пішців і комонних волохів,котрі лютували і  знущались над королівськими людьми,особливо реміс никами,яким руки відрубували і відпускали.- Аж в піт кинуло,Лева. Не чекав він такого удару в спину від короля Ласла. В голові думки мов птахи літали, причому різні,суперечливі. Що робити?Як поступити.?З однієї сторони, май же половину дороги пройшли з полками,недалеко вже Краків,де до нього мають приєднатись дружинники князя Болеслава Стидливого і вже разом йти до граду чеського Брно

 З іншого боку. Хто врятує руські міста,руський люд від ворогів як не він,їх король,адже ніхто навіть не подумає про їх життя.Це його,короля Русів пробле ми. Знав кровопивць куманів Король Лев,ще з часів першого чеського походу,ці вампіри на конях,що були з Белою 1У,вбили біля 100 тисяч чехів, моравів, навіть священників вбивали,а для остраху на плотах сплавляли розіп»ятих воїв по річках.Ці  думки були його думками і з ніким король ними не ділився,але вони мали вирішальне значення для прийняття рішення Лице королівське перетворилось в маску,яка не відображала жодної емоціЇ,жодного переживання,правда очі,ці дзеркала душі людської,говорили. Говорили Лавру,якщо б я тебе  не знав  і не цінував,то вбив би,без всяких роздумів. –Тяжку НОВИНУ привіз мені ти Лавре,ой тяжку. Навіть не знаю,що маю робити? Може вбити тебе,щоб не приносив як сорока на хвості, погані новини і пристально глянув на боярина,який знав запальний характер короля і мовчав,знав це запорука того, що залишиться живим. А там як Бог дасть.

-         Ні живи,вже не раз носиш ці препогані новини,боюсь я їх,але тяжка моя королівська корона і рішення приймаю я,а не хтось за мене.

-         Воєводу Розумнича,до мене- Як він підійшов,король промовив,поведеш частину пішого полку з «галицьких соколів» і трохи кінноти до Кракова. Доповіш краківському князю,що я не буду в бою,Ласло наслав на мої землі половців поганих і волохів. Йду на них і вижену з мого королівства. Ти ж бережи воїв,особливо соколів,не знати де буде бій,в якій мівсцевості. Ти зараз сформуй загін наш і йди,а ми перепочинемо і після тебе рушимо в землі руські.-

-          Сказав король до Лавра і до своїх тисяцьких,що мають три години відпочинку,хай випасають коней,самі відпочинуть і через словацькі Татри швидким маршем підуть спасати русів у своїх жупах на Закарпатті,що потерпало найбільше від нашестя половецької саранчі та дичини волось- кої. Сам доїв вже холодний кусок оленини,підійшов до величної сосни і приліг під нею,подавши знак відпочинку у вигляді смачного і густого храпу короля. Прокинувся король Лев,коли сонце вже не так смажило землю і мовив до тисяцьких: Шикуйте полки,рушаємо назад додому,будемо немилосердно і люто бити ворогів наших за смерть русів.

Не повні два полки короля Лева,після короткотривалого відпочинку на поляні лісу неподалік Велички,що зовсім близенько від Кракова,за наказом свого короля,рушили дорогою в Татри,але не польські,а словацькі. Проходили посе лення солеварів і їхні дружини продавали сіль,яку з задоволененям купляли  руські воїни що мали гроші,бо дешевшою була..Король Лев,не заходив в Кра ків,до свого швагра, Болеслава Стидливого і його дружини,сестри Констанції, бо його плани кардинально змінились і він мав йти та спасати русів у руському краї,де зайди половці та волохи вбивали його спаввітчизників і тероризували їх. Воєвода Розумнич-Мудрик про все розповість краківському князю і як належиться організує похід спільний польсько-руських воїв у Брно,бо знав Лев,що князь Болеслав занедужав і то доволі серйозно і просив швагра короля Лева,щоб він очолив перехід спільних військ під Брно.Не симулював хворобу краківський князь,але невдовзі по бою,що розрубав Чеський або Австрій ський вузол, помер. Помер  князь Болеслав Стидливий в 1279 році,не зали шивши після себе спадкоємців,це викликало династичні спори за Краків- ський престол, що тривали ціле десятиліття аж до смерті князя Лешка Чорного в 1288 році. Чеський вузол по смерті чеського короля Оттокара-11 був розрубаний,а новий вузол Краківський викликала смерть князя Болеслава Стидливого,яка створила боротьбу за престол і аж 2 (два) походи татар в Краківське князівство,що було головним серед польських князівств. Польща в цей час не була центразізлваною державою,а складалась з окремих країв-князівств.

 Бій,що розрубав Австрійський вузол і остаточно вирішив Австрійську проблему спадкування герцогства,відбувся біля Дюрикруга (Сухих Крут) 28 серпня 1278 року.Чеський король Пшемисл 11-Оттокар з 15 липня 1278 року чекав союзників під Брно і йому доповіли,що князь краківсьвкий Болеслав не зможе прибути,тому,що хворіє. Мав велику надію на участь в бою руського короля Лева,що був визначним стратегом і тактиком військових баталій і прославився між всіма монархами Європи своїм військовим мистецтвом. Навіть подумував чеський король віддати керівництво всіма військами союзників Леву,покла даючись на його військовий талант. Правда гіркою пігулкою остудила запал чеського короля,коли під Брно прибув  воєвода руський Розумнич-Мудрик із спільним польсько-руським військом і цей загін,правда добре озброєний і виш колений,складав менше 1 тисячі воїнів.Війська мало бути значно більше, адже за умовами військового союзу слов»янських держав до 2\3 частини військ мали складати поляки та руси,а 1\3 чехи. В договорі було зазначено,що у випад ку Перемоги над  королем Рудольфом до Русі відходила вся теперішня частина Закарпаття,а також частина теперешньої Словаччини,Прящівщина,де і зараз проживає багато русинів.Польщі,точніше Краківському князівству,у випадку військової фортуни,також відходили значні  землеволодіння в рівнинній зоні Мадяршини-Панонії та Словаччини.Воєвода руський доповів Оттокару,  що король Лев не зможе прийти і приймати участь в бою,бо на Русь напали полов ці та волохи короля Ласла Куна і король русів мусів з під Велички повернути на Русь,щоб спасати своє королівство.Розповів,що русів було 3 повні полки, один пішців,а другий та третій кіннота,які майже повним складом швидким маршем йшли в коронний край русів. Король чехів підрахував все своє  союзне військо і перед ним вималювалась досить неприваблива картина,адже війська було трохи більше 6 тисяч,правда 1 тисяча з них були лицарі,а мало бути 18 тисяч.  Це найбільше турбувало короля Пшемисла,не знав він скільки війська виставить німецький король Рудольф з своїм союзником мадярським королем Ласло Куном.

 Король Оттокар,знав,що вже нічого змінити не може і тому вирішив дати бій в тому місці,яке вважав добрим для бою. Його війська прибули на Моравське поле,де недалеко від місця січі ріка Морава впадала в Дунай. Це моравське поле,де вирішувалась доля центрально-європейських країн,знаходилось непо далік від Відня в рівнинній частині Австрії. На цю обставину,як не вигідну для спецзагонів русів «галицьких соколів» доповів королю Пшемислу-11, вже тися цький цього спецзагону відомий нам з 1 книжки, Славорус. На це йому відповів чеський король,що він хотів передати управління всіма союзними військами руському королю Леву,та риторично спитав-«І де він,де його преславні полки? Може ти  Славорусе очолиш наші війська і розібєш Рудольфа та мадя- рів?.  Промовчав Славорус,лише сказав,що в горах,його кожен воїн вартує 15-20 воїв,а на рівнині,вони як і він ,такі як всі.- На це Оттокар тихо промовив до Славоруса,та його друга Святоруса,що були друзями з першого чеського похо ду і ніколи не розлучались,бо дали таку собі обітницю перед Богом,що бачив він віщий сон. В цьому сні його кликав до себе в потойбіччя його батько і він пішов до нього на  той світ. Отже,загину я і один із Вас загине,а другий буде важкоранений і вернеться в своє королівство руське інівалідом,або його розір ве ведмідь в лісових нетрях.-Сльоза скупа,чоловіча,котилась обличчям чесько- го короля,а він навіть не ховав свого стану розпачу. Та закінчив такими слова ми:»Не одну Перемогу я отримав над мадярами і їх союзниками, королівство моє одне із наймогутніших в Європі. Але на все Воля Божа,якщо маю загинути,то хай так і буде,старий вже я,весь ранами вкритий,що кожну ніч ниють,а якщо маю Перемогти,то дай мені Боже і моїм союзникам цю Перемогу.» Війська короля Пшемисла-11 Оттокара були вистроєні на полі бою і зустріча- ли ворожі полки короля Рудольфа брязканням мечів та шабель об щити. Військо короля Рудольфа та короля Ласло-1У Куна підійшли на поле бою під вечір і побачив Рудольф,що приблизно одинакова кількість воїнів є в обох супротивників. В його війську налічувалось до 8,5 тисяч воїнів,основу яких складали  кінні куни (половці) та мадяри,їх у війську було 2\3 ,а 1\3 складали німці Рудольфа,добре озброєні та дисципліновані лицарі. Бій,точніше кривава січа, відбулась між німцями з мадярами з одного боку і слов»янського союзни цького війська з другого боку, 28 серпня 1278 року. Король чеський Пшемисл-11 Оттокар з самого ранку повів своє військо назустріч долі. Сонячне промін- нячко вигравало на золотих латах- бронях короля всіма барвами веселки і чеський король з відкритим забралом скакав на білому коні на зустріч своїй долі. З ним був його загін охорони з 300 лицарів чехів,які всі як один загинули на Моравському полі під час лютої січі і до цього часу чехи складають та співа ють їх хоробрості, торжественні гімни.Був порубаний кривими половецькими шаблями король чеський і загинув як достойний лицар на полі лютої січі. Русь кі «галицькі соколи» як могли так бились,але їм був непривичним бій на рівни ні,тому майже всі руси загинули і не міг їх спасти навіть воєвода Мудрик,що давав команди на відхід,але отруйні половецькі стріли вбивали як русаків так і поляків,вбили і руського воєводу.Не побачив своєї страшної поразки великий король Чехії Пшемисл-11 Оттокар,не побачив хто з руських тисяцьких заги нув, але на небесах зустрів Святоруса. А в центральній Європі сходило сонце слави нової  могутньої держави Австрії і  королівської династії Габсбур гів, яку заклав король Рудольф,що зумів Перемогти непереможного досі чеського короля Пшемисла-11 Оттокара та його союзників русів та поляків. Тисяцький «галицьких соколів» Славорус,важкопоранений отруйною полове цькою стрілою з десятком воїнів свого загону та кількома вцілілими кінними молодими руськами боярами, побачивши,що майже всі їх друзі лежать на кри вавому моравському полі, вбиті і дивляться мертвими очима у вічність, відій шли з поля бою і повернулись через гори Татри в Закарпаття,де розповіли коро лю Леву про страшну поразку від Рудольфа. Ця поразка і напад на Русь полов ців з волохами перетворили молодого короля Ласло Куна на затятого ворога короля Руси Лева Даниловича,який не тільки відібрав від нього багато жуп в Закарпатті,а чуть не позбавив його життя під мадярською столицею Пештом, коли меклярбек Ногай з своєю Ордою пішов з королем Левом, перемагати мадярське королівство.