Помста короля Лева мадярському королю Ласло-1У.

  

    Пара сірих з білими вкрапленями голубів прилетіла на ганок тимчасого помешкання короля русів Лева,який повним ходом вів успішні військові дії з загонами диких куманів (половців) та волохів,що відрізнялися відбірною, приголомшуючою жорстокістю.Король Лев під час того як йшов з своїми непо вними двома полками воїнів через Татри,відправив кількох гінців збирати військо біля великих міст і відправляли під Беріг разом з тисяцькими,яких він назвав.Раннього,свіжого ранку походжав Лев по ганку своєї резиденції в Бере гово та чекав на прихід його уповноваженого представника в жупі,доброго вої на і хорошого господарника Григорія. Побачив  Лев як на присьбу ганку один за одним  прилетіли голуби,які поважно між собою воркували, немов розмов ляли.Лев знав,що голуби приносять новини і був впевнений на приїзд гостей, правда не знав,хто це та з якими звістками,бо дуже не хотів чути поганих звіс ток,таких які приносив його вірний Лавро. Знав король,що без його полків та ще без полків краківського князя бій між королем Рудольфом і Пшемислом 11, скоріше всього закінчиться поразкою його союзника, чеського короля,в кра щому випадку бій не виявить переможця.Прийшов невдовзі Григорій,що був з місцевих русинів і доповів королю, що мадяри в кількох селах готують повстання проти нього,а половці з волохами хочуть брати Берегівську форте цю,браму якої мають відкрити вночі,або днем,місцеві мадяри.Вислухав це повідомлення Лев Данилович,та й питає в Григорія що мав бути його намісни ком в Жупі:»- Скажи мені Григорію,чому мене не люблять мадяри, адже я повернув те,що мені належиться,бо придане це за моєю Констанцією і дав мені цю жупу король Бела -1У,мій  тесть. Те,що теперішній мадярський король Ласло Кун,нагнав звірів- половців на ці землі, мені відомо,бо тортури розкривають писки-роти навіть половцям,без євшан зілля. Багато з них сказали,що за наказами своїх правителів куманів,вони прийшли на ці землі, щоб своєю жорстокістю сіяти паніку між русами і таким чином не пусти ти мене, короля Лева з полками на місце майбутнього бою. Весь цей план одобрив король Ласло,що мав найменування Кун,бо його підтримували всі кумани- половці. Ходив по ганку Лев і продовжував розмірковувати вголос про те,що це дуже підступний план і не міг його вигадати неповнолітній Ласло. На це сказав Григорій-Дозволь мовити,королю.–Говори-  Так я знаю, що це не розум малолітнього короля Ласло,направив половців і волохів в землі нашого королів ства. Мені доповіли мої шпигуни,котрих маю досить при мадярському дворі, що була нарада мадярських і половецьких банів і цей план породили вони разом. Дуже бояться твого військового талану і переживали , що якщо ти будеш на полі бою,то так ним покеруєш,що одержиш велику Перемогу над німецьким королем Рудольфом і мадярським королем-підлітком. Згадували твій внесок в Перемогу під Ярославлем,про те,як ти особисто збив своїм списом найкращо го мадярського полководця Фільнія,а твій батько вбив його. Говорять можновладці як половецькі так і мадярські,що де ти приймаєш участь в боях всюди за тобою аж біжить Перемога,наче твоя наречена. Навіть говорили про твої литовські походи і Перемоги над іхніми князя ми,про те,що це ти приніс першу Перемогу русам над монголами, темника Куремси. Ці слова Григорія були бальзамом лікувальним для короля Руси Лева,бо був він падкий до похвали,а гордість про те,що він дійсно визнаний ворогом як великий полководець,розпирала і без того широкі і могутні груди короля Лева.

-         В цей час,ближче до обіду,королю доповіли,що на прийом до нього проситься боярин Славорус і що він геть виснажений. Коли Славорус піднявся на ганок і схилився в поклоні перед королем,король Лев коротко промовив говори з чим прийшов,а вираз його обличчя свідчив,він в поганому перед- чутті і злість може його собі підкорити. В такі хвилі гніву король Лев ста вав безросудним і навіть жорстоким,не жорстким,а жорстоким. Про це добре знав боярин Славорус і боявся королівського гніву,бо міг через необережне слово,чи навіть інтонацію голосу, позбутися свого життя. Доклад Славоруса був коротким і по суті,а перед докладом йому на плече сів один із голубів. Це побачив король Лев і зрозумів,що це знак від Бога і не давав волі своїм почуттям.Сказав Славорус,що загинув на полі бою чеський король Пшемисл-11,а також тисяцький «галицьких соколів» Святорус,що бій був на рівнині,а не в горах і таку команду дав чеський король,який не мовби шукав смерті. Що в бою загинули майже всі руси,а він з кількома кінними воями та соколами повернувся і знайшов короля. Був в задумі Лев,нічого не говорив,немов забув про Славоруса,аж потім  отямився і спитав: «Чи питався про нього, король Оттокар?» Відповів,що була навіть розмова з чеським королем,який говорив,що хотів доручити ведення бою королю Леву,що мав погані передчуття і що половецькі криві шаблі забрали життя великого полководця і короля чехів. Скупа посмішка облагородила обличчя Лева і він в задумі промовив:»Йди і відпочинь, багато роботи у нас з тобою,Славорусе» Так буденно закінчилась аудієн ція в короля Русів, один голуб полетів вслід за Славорусом,а другий поваж но походжав по перилах королівського ганку.

-          Після обіду,який був дійсно королівським і його провів Лев з своїм  місце вим боярином Григорієм, доповіли,що з коронних земель прибув цілий  Львівський полк з боярином,що проситься на зустріч.На обід подавали прекрасне червоне вино,яке чавилось з Берегівського темносинього винограду і давало неповторний, насичений червоний колір,і яке першим дегустував Григорій сам,без примусу.Закусували п»янке червоне вино  запече ними куріпками,що просто таяли в роті,в глибових тарелях подали запече ну форель,яку запивали білим мускатним  місцевим вином і ще Григорій, мав необережність спитати короля дозволу на запрошення до столу Львів ського боярина,що привів полк.Тільки і сказав Лев:«Ти хто,а я хто, краще мовчки,я сам вирішую»

-              Після ситного обіду,звелів Лев привести на королівську терасу львівсь кого боярина.,куди і перебралась голубка.Сидів Лев на королівському кріс лі ,оздобленому самоцвітами,а саме крісло було із срібла,це крісло подару вав королю його намісник Григорій,недалечко була срібна копальня з што льні якої полонені волохи  витягали  срібло,що оброблялось непоганими місцевими ювелірами.        

-         Зайшов високий,гожий боярин,що низько вклонився королю. Впізнав його король.ще й весело перепитав-Невже це ти, Могутніч.-Так королю,це я, прибув за твоїм наказом з полком кінним з під Львова та околиць. Аж засвітилось мов сонце обличчя короля,йде підмога,а відтак може Викори стовувати її за планами своїми. Перепитав в свого воєводи львівського: «Скільки комонних лицарів привів?»- Почув відповідь- Без 10, десятка,дві тисячі комонних воїв,добре озброєних і вишколених на добрих баских ко нях. Так як ти королю велів,коштів,срібла,злата не жалів я на озброєння та обладунок. Ще спитав, чи прийшли з ним каменомети,на що воєвода відповів,»як ти королю велів,12 каменометів з спеціально навченою обслу гою в Берегові» Настрій в короля ставав дійсно королівським і велів він , щоб на терасу подали чудово-красного,червоного вина і куропаток для них

За вином воєвода Могутніч доповів королю Руси,що він привіз з собою макет герба Львова і  майстрів,але це з своєї ініціативи і просив короля оглянути макет герба і дати добро,або внести свої корективи,чи заборонити використовувати герб. Дав дозвіл король русів і на терасу принесли макет герба Львова. Дуже ретельно оглядав макет Лев,перепитувався в майстрів по декілька раз про деталі,робив зауваження,але по всьому було видно,що одобрює він герб в цілому Тільки перепитав в Могутніча Лев: « Ти ж знаєш,що за невиправдану ініціативу,я караю і жорстко. Але відважився? Молодець!» Від цих слів короля Лева, воєвода світився наче, чудовий, сонячний день і слав в довкілля  сонячні посмішки,які прикрашали буденність. Вніс деякі корективи в герб своєї столи ці Львова,руський король і задолений відійшов в свої покої,де на нього чекала його кохана дружина Констанція.

Лев як і кожний мужчина ділився з своєю дружиною думками. Під час ночі,на ложі королів,Констанція як кожна дуже цікава жінка,розпитувалась в свого чо ловіка,що новий день приніс у її місто Берегове,адже батько Бела дав їй це міс то і всю жупу як придане. Правда поганець малолітній Ласло-Кун,не тільки був причиною смерті її брата Короля Стефана,але це він направив своїх полов ців на цю жупу і сусідські землі та забрав їх у законного власника,а цим власни ком була вона і її король Лев. Королева Русі Констанція як і всі мадяри була скора на гнів,на помсту і на розправу. ЇЇ чоловік вперше розповів їй,що в бою на моравському полі біля Відня,загинув чеський король Пшемисл-11 Оттокар від рук половців. Знала Констанція Святоруса,бо поважав і любив його  Лев і довідалась,що смерть йому принесла отруєна половецька стріла.Розповів їй любий Лев,що в град їхній прийшов цілий полк кінний,руських лицарів і що вони готові виконувати накази короля Русів. Під час палких поцілунків,ніжних пестощів, сказав Констанції Лев,щоб вона давала розпорядження,а він з війсь ком буде їх виконувати. Жартуючи,давала розпорядження королева Констан-ція королю Руси і найперше сказала,що потрібно відправити з міста кілька пол ків руських  в місто Мукачево,котре необхідно захопити і приєднати до Руси.

Другим пунктом її наказу був похід на місто Хуст та захоплення його русами,а в околицях Хуста живе багато русів,котрі ненавидять половців-куманів і бу дуть їм шкодити як зможуть.Міркувала королева і про те,що потрібно захопити Угочську жупу,та все Закарпаття приєднати до руського королівства,бо мешкають тут руси,а мадяри чи волохи тільки де-не-де. Фантазія королеви малювала сцени походу русів з своїми союзниками ногайцями,навіть в Пано- нію,захоплення і розорення мадярської столиці Пешта на берегах Дунаю. Про- сила в Лева бути присутньою при страті короля Ласла,але у відповіль почула потужний храп мужчини після бурних любовних втіх.Спав король Руси,а коро лева Констанція, все плела плани помсти мадярам,яких після смерті брата Стефана,почала ненавидіти.

Сонячний промінчик ніжно цілував короля Лева,що хропів немилосердно і аж свистів храпом.У віконні рами,на допомогу одному промінчику прийшла ціла зграя сонячних зайчиків,які були пустунами і вже всі ніжними лапками танцю вали на тілі руського короля,який проснувся не від їх ніжних дотиків,а від свого богатирського храпу.Побачив калачиком зігнуту Констанцію,яка гарно всміхалась своєму казковому сну,але що вона  там бачила не відає автор. Повні стю в чудовій пам»яті короля Русів пролетів короткометражний документаль ний,правда кольоровий,а не чорнобілий фільм, подій вчорашніх. Вийшов з покою дружини і пішов в свої покої Лев.Позвав прислугу,що допомогла йому одіти королівський,дорогоцінний одяг,що був витонченим і надзвичайно при вабливим,покритий золотом,дорогоцінним камінням і сказав,щоб до прийом ного покою після сніданку позвали Славоруса і Григорія.

 Там довів план свій,що певною мірою будувався на фантазіях королеви,роз давши ролі і військові сили. Славорус був назначений воєводою для  того,щоб підпорядкувати Русі Мукачево,він мав у своєму розпорядженні каменомети і цілий кінний полк та половину полку пішців.Григорій сказав,де  будуть чекати на нього загони русів з Мукачево та його околиць,котрі все зроблять для того, щоб звільнитись від засилля куманів,диких,безпощадних,які правили градом так як хотіли.  

Григорій як намісник Берегівської жупи отримав від короля Лева задачу зама нити в пастку половців з волохами,що готують повстання і знищувати повстан ців на центральній площі міста для остраху мадярам,що живуть тут.

 Воєвода  зі Львова Могутніч,разом із своїм полком мав захопити місто Хуст, його потужний замок,околиці Хуста і всі звільнені від половців та мадярів з во лохами міста  з навколишніми землями і селами мають ввійти в Берегівську жупу. Могутнічу довіряв настільки король,що навіть не обговорював планів захоплення міста Хуста та його замку,давши дозвіл робити відозви до місце вих русинів і залучення їх до боїв з куманами та волохами.

Фактично м. Берегове стало полковим штабом руського війська в Закарпатті, звідки робились військові походи в інші жупи,їх звільнення від окупантів, мадярів,половців і волохів,що були не автохтонами на цій землі. Автохтонами тут були руси-українці. На протязі 1278-1279 років король русів Лев Данилович повністю опанував Берегівську жупу,вигнавши з неї половців-куманів та волохів. Цьому передувала блискуча спецоперація,яку чітко спланував і втілив в життя намісник короля, Гергій. На протязі 10 днів,з Берегово  вийшло майже

2  руські полки з прапорами,на конях,при повному озброєнні і попрямували до

Мукачево. За інформацією  військові руські загони підходили до Берегово,але в місто не заходили,а розквартировувались по інших населених пунктах,бага то з них йшли під Хуст.Дезінформація була пущена,що Берегове фактично пус те і навіть не має війська для охорони короля Лева,що залишився тут з дружиною Констанцією. Неперевершеним майстром неправдивої інформації був Гри горій,який серед мадярів розпустив слух,що місто Берегово,можна захопити майже без бою і малою кров»ю,тому що руських військ в ньому майже не має. Ця інформація була спочатку перевірена мадярами,мешканцями Берегово, серед яких були і шпигуни Григорія. Вони і переконали половців,що найкра щий час брати приступом місто настав,а в винагороду їм буде сам король русів та його дружина Констанція.Половецькі кінні загони разом з кінними волоха ми,серед білого дня,надіючись на підтримку місцевих мадярів,в час коли була відкрита міська брама,за звичкою, кинулись в атаку. Це був жовтень 1278 року і коли не зустрічаючи жодного опору загони опинились за мурами міста та пря мували до резиденції руського короля,міська брама  як мишеловка зачинилась. Половців розстрілювали лучники і арбалетники,яких в місті було аж 3 загони. Це фактично були перші в історії загони для боїв у міських умовах,які сформував сам Григорій,в основному з місцевих мисливців-русів. З під резиденції короля вийшло майже 2 тисячі руських пішців,що вистрої лись в галицьку фалангу і напрочуд вдало розбивали один за одним кіннотні загони,що накочувались на пішців як хвилі.Коли половці відчули,що потрапи ли в пастку вони кинулись до міської брами,де їх вицілював спеціальних загін лучників,що так влучно слав стріли, немов воскресли «степові вовки» антсько го племені,де вождем був Вожак. Стріли як правило влучали в горло половцям і вони снопами падали з своїх коней,видаючи хриплий, передсмертний стогін. Вирвались через міську браму декілька сотень половців та волохів,яких взяли в полон руські вої воєводи Славоруса,які ніби йшли в Мукачево,щоб його завоювати,а практично були в засаді в предвічному карпатському лісі. Про це домовились Григорій з Славорусом,неперевершеним майстром лісових і гірсь- ких засідок.В надвечір»я цього ж історичного дня,коли було взято в полон біль ше 230 половецьких та волохських воїнів в Берегово,до короля зайшов Григо рій і спитав,що робити з захопленими.Король Лев сказав,:»я ж тобі вчора велів, щоб привселюдно знищувати їх на центральній площі міста,так і роби, але в першу чергу знищуй волохів,бо вони з особливою жорстокістю поводились з ремісниками, катували їх,відрубували руки за те,що робили добру справу для нас русів. Хай відрубують їм голови,я вийду на терасу і дам команду на страту,а ти роби помост, все що маєш робити і поясни мешканцям Берегово,що відсікаються голови волохам за те,що катували майстрів і калічили їх і що така КАРА,чекає на всіх ворогів Руси. Був споруджений біля резиденції короля Лева помост і він з Констанцією вийшов на терасу і сказав до горожан» Сьогодні будуть страчені кати майстрів,це волохи,що знущались з майстрів. Григорію приступай до страти.Григорій вивів на помост 15 пійманих волохів, на яких вказали мешканці міста,що вони відрубували і відрізали руки майст рам. На голови їм були накинуті мішки без прорізів для очей. На помості було одне лобне місце,де господарював кат в червоному балахоні. Перед початком страти намісник короля Лева, Григорій сказав,що кожного дня на цьому місці будуть страчуватись вороги Русі,а першиими будуть страчені кати майстрів і наказав кату приступити. Перед смертю з смертника знімали мішок,давали йому останнє слово,а потім два здоровезні парубки,помічники ката,силою гнули шию непокірного до ковбиці. Злітала до гори сокира ката, що була гост ра мов бритва і відтята голова котилась помостом,а з тулуба фонтанувала кров. Волохи не знали руських законів,не знали руської мови,не знали звичаїв русів. Це були нащадки дако-фракійців,які постійно ворогували з слов»янами,тому не говорили нічого,просто віддавали ці пастухи овечих отар, свої душі,правда перед смертю хрестились так як і слов»яни. В перший день було страчено 15 волохів і їхні голови зібрані у 3 мішки і поміще ні в підвал ката. Помост страти було вимито від крові. Наступного дня було страчено вже 30 половців,серед них і двох командирів кінних загонів,що вирва лись з міської брами. Ці вже знали руську мову і руські закони і грозили русам,що повбивають їх всіх,а жінкам поспорюють животи та наб»ють туди каміння,замість потомків. На протязі 10 днів страчували ворогів в Берегово,а сама масова страта була в останній день,коли приїхав воєвода львівський з своїм полком і радісно повідомив королю Леву, що захопив Хуст і його фортецю,а всіх ворогів полов ців,що не чекали нападу на місто ,стратив в Хусті на одній із центральних площ міста. Сказав Могутніч,що прийшли до нього на допомогу ще 2 загони кінних воїв з Самбора і Перемишля,які брали безпосередню участь в захоплен ні міста,а особливо відзначився своїм вмінням загін з Самбора,який майже без втрат захопив фортецю Хуста,яка височіє над округою і розташована на вулка нічного походження горбі. Розповідав,що дуже багато місцевих русів, допомо- гали їм,показували місця,де були волохи,самі їх ловили та вбивали.Тепер Хуст,руський град,а цьому є  документальне пілтвердження указ короля Карла Роберта про те,що Марморощина з Хустом і замок  Мачк, належав руським князям з 1283 року.

Слід зазначити,що до руського королівства ще з 1251 року входила Березька жупа,але в 1278 і 1279 роках Мукачево не було підпорядковане руськими війсь ками і не передано руському королю Леву,який не хотів перемог великою кров»ю як істиний європеєць. В місті було дуже багато мадярського війська та половців,а це викликало б багато жертв. Фактично два роки король Лев керував помстою Ласло Куну з м. Берегова і захоплював та приєднував до русько го королівства все нові і нові землі та жупи,а також її мешканців,котрі в своїй більшості вітали ці дії короля Русів,котрий проганяв жорстоких експлуататорів мадярів, половців,волохів і навіть звільняв русів на певний час від сплати податків.Король Лев втілював свої задуми в життя,використовуючи для цього всі можливі засоби. Так в 1283 році він залучив на свій бік ногайців і пішов походом на Ужанську жупу,яку підкорив мечем і вогнем, тому,що чинили шалений опір в першу чергу ногайцям,половці,яких було безліч в цій жупі.Фактично половці втратили свої пасовища і Батьківщину між Кас пійським і Чорним морем,через багаторазові поразки від монголо-татар. Тому ногайці для половців,що осіли в Трансільванії та угорському королі встві,були кровними ворогами і вони відчайдушно чинили спротив. Прав да ногайці з ними не церемонились,просто вирізали як баранів. Вже і руські полки, перетворювались на кровожадних вбивць половців і волохів,тому що король Лев давав хорошу винагороду за вуха ворога. Ужоцька жупа була повністю підпорядкована руському королю Леву і це був настільки вагомий подарунок для його Констанції,яка ці два роки була в Берегово з своїм коро лем,що вона подарувала королю незабутню ніч кохання і вродила йому дитя кохання наступного року.

Ніяк королю Леву не виходило захопити град Мукачево і це було пов»язано з його небажанням нищити цвіт свого війська. Так трапилось,що разом з ханом Ногаєм  ранньою весною 1285 року,руський король Лев з своїми полками,хан Ногай з 45 тисячною Ордою, рушили приборкувати строптивого Ласло-1У,що сидів у своїй столиці Пешті.Коли зустрілись два товариші Лев та Ногай, а Ногая запросив у цей похід  саме руський король,то Лев сказав,що хоче взяти Мукачеве,а Ногай йому порадив взяти з собою катапульти,що і зробив Лев, взявши всі 12 катапульт в похід. Ногай до них добавив ще своїх 12 і коли підійшли до Мукачева,бан Мукачева,побачивши незліченну кількість татар та русів і стільки,аж 24 катапульти,вирішив не давати серйозного бою,а спасти місто від знищення.До Лева прибув шпигун,який сказав,що завтра вдосвіта міська брама буде напіввідкрита і тільки треба добре вдарити в неї колодою як вона враз відчиниться,а бан фактично без бою здасть місто на милість переможцям. Але за це має обіцяти руський король,що місто не буде спалене і розорене,а Орда не буде довго стояти постоєм в місті. Наступного дня все зробив так як йому нашептав на вухо шпигун і місто капіталювало.

        Похід хана Ногая і короля русів Лева війною в мадярське королівство.

   Сказав Ногай Леву,що цей молодий король Ласло надоїв йому,його половці та мадяри часто наскакують на його кочовища біля гирла півден ного Дунаю, чинять  самосуд,вбивають ногайців і забирають худобу як ве лику рогату так і дрібну. Просив короля Русів  Лева,щоб він пішов з ним в Панонію і захопили вдвох столицю мадярську Пешт,а Ласло вони розіп нуть,бо дуже вже багато біди йде від його правління. Король Лев сам ненавидів короля Ласло,а його Констанція хотіла бачити  страту Ласло Куна,тому не роздумуючи погодився на цю пропозицію,лише викликав Григорія і віддав Мукачево під його управління,а сам з Ногаєм рушив в Панонію.

З вирію повертались лелеки,білі з чорною ознакою,цілими ключами поверта- лись до своїх гнізд і осідали по населених пунктах всієї України-країни русів, вітаючи людей,своїм таким приємним клекотом. Король Русів Лев  вів з собою майже 17 тисяч воїнів русів,могутніх,відважних,спритних,а на повозках , запряжених найкращими кіньми, везлось аж  12 каменометів в розібраному вигляді. Орда Ногая,разом з ханом,маючи 45 тисяч найкращої і дисциплінованої кінно ти також перевозила 12 каменометів,аде на відміну від русів,ці каменомети везли не коні,а така дивовижа як верблюди,майже ніде не бачені в Європі,хіба що під час облог європейських міст. Спільне військо ногайців та русів,яке ввій шло в Панонію і рухалось королівським доменом мадярів складало понад 60 тисяч,лобре навченого,маневрового,озброєного за найращими взірцями, руського  і татарського війська.Це була дуже потужна армія,а її кількість вражала уяву. Ніколи європейські королівства не могли виставити таку кількість воїнів. Відчутною перевагою монголо- татарських Орд було те,що за наказом хана в одному місці збирались всі орди на конях,маючи по 3-4 коні в запасі,а  Велика орда виконувала команди свого проводиря без всяких роздумів, безстрашно і дисципліновано.Це перевага всіх кочових народів над осід лими європейськими,яким потрібно набагато більше часу для мобілізації своїх військ. Тому фактор раптовості,несподіваності і чисельної преваги над ворогом мав вирішальне значення для Перемоги в січах.Панонія зустрічала ногайців і русів своїми рівнинами,що тягнулись на сотні і тисячі кілометрів до гір, які її обмежували з заходу та півдня,ген аж до небокраю. Морозець зранку щипав щоки вояків,які від цього робились рожево-багря ними,а пронизоивий вітер добирав до кісток,особливо кінноту і жоден одяг не допомагав. Проходило кілька годин і вже весняне сонечко зігрівало воїв,які від його тепла, ніби робились жвавіші і військо з каменометами,повозками з бронею руських пішців йшло швидким темпом,адже 70-75 км в день для війська кінця 13 віку,було хорошим показником. На видноколі окремими спалахами пролітали швидкі блискавки і по швидкості з ними ніхто і ніщо в світі не могло сперечатись. Роздавались громи і серед їх могутніх розкатів-голосів можна було бачити,далеко на горизонті кінні загони мадярів чи полов ців,які супроводжували війська,але в бій не вступали. За громами,прийшла перша весняна гроза і така рясна злива заволокла степ,що нічого навкруги не можна було бачити.За командою хана Ногая,його Орда зупинилась перече кати першу весняну зливу і хан направив до короля свого посланця і запро сив Лева до себе в золоту юрту.

 Король Лев приїхав своїм граціозно красивим сірим в яблуках конем, під золоту юрту і разом з Лавром був допущений до хана. Привітались не як начальник і його підлеглий,а як рівноправні і самодостатні приятелі монархи,що є у військовому союзі проти одного ворога.Спитав у Лева Ногай,чи ще далеко до мадярської столиці Пешта і чи можуть мадяри відважитись на атаку під час шаленої грози,яка стіною стояла і здавалось,що небо всі свої небесні запаси води виливає на цей степ Панонії- Норіка. Відповів король хану такими слова ми:»Був я в Пешті,коли з батьком їздили на заручини з Констанцією і був там два рази. Зараз ми на півдорозі до мадярської столиці,і будемо під стінами Пешту через два або 2,5 дні. Висловився Лев і щодо можливості нападу серед страшної грози і його думка була такою-Мадяри не відважаться на напад,бо во ни як правило вираховують силу противника і хоч не боягузи,але своє життя цінують. Половці відчайдухи,вони можуть попробувати навіть атакувати табір і з різних сторін,щоб викликати паніку і перебити щонайбільше ворогів.-

 Між ними йшла розмова поволі, немов рівнинна річка пливла,лише зрідка  богатирські розкати грому,переривали її спокійний плин. Лавро настільки доб ре переводив,що монархи зовсім не відчували якихось незручностей від спілку вання. Ногай запропонував оточити Пешт,взяти його в облогу,виставити каме номети кругом міста,кожний з своєї сторони і намагатися пробити мури столи ці мадярів. Не погодився з таким планом король Лев,а запропонував свій план. Цей план передбачав,розділення Орди на 3 частини,які обійдуть Пешт з півно чі і заходу і виставлять там 12 каменометів,а до них ще 3 візьмуть у русів і зроблять так,що обслуга стінобитних машин буде змішаною,старшими будуть досвідчені руси,а обслуга ногайська. Він з своїми воями та частиною Орди піді йде з східного боку,виставить  каменомети з своїх розрахунків русів і почне штурм мадярської столиці. Повідомив хану,що мається багато шпигунів в нього при дворі короля Ласло і він буде в курсі всіх планів неприятеля,а вже хто володіє інформацією,той володіє світом.Ногай був задоволений королем русів,ходом його думок,не поганим планом,що враховував особливості форти фікаційних споруд столиці мадярів,їх слабкі сторони,а особливо тим,що були в оточенні Ласла хороші,перевірені часом шпигуни,котрих інформація є без цінною в час війських дій. Злива припинила свій шабаш і вмите весняне сонечко поцілувало Панонію  у вуста. Від цього цнотливого поцілунку наступ ного ранку безкрайній степ зазеленів густими травами,що вийшли з своїх зимових сховищ і потягнулись до свого батечка-сонечка.Вирішили стратеги і тактики майбутнього бою захоплення столиці венгрів,що використають план Лева і розійшлись.

 Через два дні,руські полки вийшли на берег Дунаю в районі Пешта,а з заростей верболозу чулись тріади арій солов»їв,які вітали прихід весни на просто прекрасні береги цієї чудо-ріки. Коли ногайські орди,обходили Пешт з півночі і заходу їх зовсім непривітно зустріли брудно-сталеві хвилі Дунаю,які аж ство рювали малий річковий шторм,не обіцяючи ногайцям нічого доброго.Діючи згідно узгодженого плану король Лев виставив своїх 9 (дев»ять) стінобитних машин в  напрямку найслабших точок оборонного східного муру.Він сам знав, а ще йому підказала вірна його Констанція слабкі місця,що маються на східно му валу,тому надіявся наш король пробити отвори в фортефікаційному мурі столиці мадярів. Між ставками монархів діяв кур»єрський зв»язок через  кінних посильних,яких знали в лице.Ногай сповістив Лева,що Орда розстав лена згідно плану і чекає подальших вказівок.Почались сірі будні облоги, розставлялись стінобитні машини,але тільки в ті місця на  які вказав король Русів, а це він робив добре ,проаналізувавши доноси агентів з королівського двору Ласло. Прийняв у своєму наметі 5  своїх агентів,якщо можна назвати своїми служителів культу Момони і довідався від них,що столицю захищають 32 тися чі вояків і мадяр і половців і волохів,що вони розставлені на всі важливі нап рямки.Найбільше охороняється північний напрямок як найменш захищений,а найменше східний як найбільш захищений. Дав команду Лев Данилович і через 2 дні мали йому доповісти,де є найбільш слабкі місця в мурах східного валу.Через два дні знав руський король найслабші точки оборони не тільки із сходу,але і заходу Пешта і з цими новинами відбув до Ногая.Через мілкий брід перейшов Дунай і прибув у ставку Ногая,де випадково зустрів свого старого знайомого, відважного  русина-боярина,що пропав безвісти під час спільного походу Ногайців і його військ на Литву.Згадав,що звати його Орлович,який також впізнав короля Лева,хоча ще не був королем русів тоді,а був Перемишльським князем. Першим спитав Орлович в короля чи впізнає він його і почувши ствердну відповідь,відважився на прохання.-«Допоможи королю,служу Ногаю і ніби непогано мені в нього,але вдома в Самборі цілий виводок орлят маю та й Орлицю,Оксану.Не відпускає мене Ногай і шуткуючи каже,що треба аж 3 мішки золота викупу за мене дати.А де такі кошти я знайду, я ж дрібний боя- рин твій,дрібний шляхтич,що кормився з твоїх рук, господарю.» Промовив це скрізь зуби, середнього віку Орлович,а з очей його поволі котилась зрадлива, скупа, чоловіча сльоза аж до губ і цю сльозу випив він. Розчулила ця сцена ко роля русів і тільки сказав:»Будеш в мене служити боярине вірний» і поскакав до золотого шатра. В шатрі все розповів про особливості оборонного муру з західної частини Пешту,на карті відмітив два слабкі місця оборони та наказав саме там поставити по дві стінобитні машини. Ногай слухав і тішився з свого союзника Лева,який так уміло керує підготовчими роботами спираючись на дані своєї розвідки. Промовив Лев до Ногая:» Думаю завтра спозаранку почати обстріл столиці мадярської і не тільки із заходу та сходу,а із всіх каменометів по всьому периметру. Як ти на це дивишся, брате. Ногай відповів,що добре це сприймає і завтра із західної та північної частини облоги почнеться обстріл в обумовлений час,коли сонце зійде. Спитав у Ногая,чи служить в нього у війську Орлович,боярин з Самбора. З лукавою посмішкою відповів хан:» Ну і що з того,що служить такий в мене. Хіба погано йому в мене служити?» На це по просив хана Ногая,віддати Орловича йому,шоб:»служив в моєму королівському війську,адже друзі ми з тобою. Та й чекають його в Самборі аж 7 ротів моло дих орлят і  орлиця,дружина Оксана.» Ти попросив,я виконаю твою просьбу, але я казав Орловичу,що коштує він три міхи золота викупу,що з цим будемо робити? Не хочу від тебе ніякого золота,ти мій товариш,а це набагато дорожче за золото. Завтра пришлю його до тебе зранку з кур»єром,але маєш підтвердити,що дав за нього три міхи золота,це моя умова,хан має завжди тримати своє слово.»Подякував за Орловича король хану Ногаю і відбув. Не далеко золотого шатра з нетерпінням чекав на короля,Орлович,аж всі губи до крові скусав з переживання.Побачив короля,що скакав на коні повз нього і крикнув: Що коро лю зі мною буде?» І почув відповідь,на яку чекав ціле десятиліття.- Завтра будеш в мене.» Ця відповідь зробила диво з Орловичем,він сяяв наче сонце,сміяв ся,радів наче дитина,перетворився на очах з раба в щасливу і вільну людину.

  Наступного дня всіх здивував сніг,що огорнув всю землю аж до горизонту. А сніг був незвичний,мав особливий колір-біло-рожевий,таким зробили його пелюстки квітучих яблонь,вишень,слив,абрикосів,які розносив хуліган вітер з квітучих садів у всі сторони світу.

 Прибув кур»єр від Ногая зразу коли тільки зійшло сонце і передав королю Леву,що готові до бою його ногайці і до облоги також готові. Спитав в кур»єра,чи передав хан,щось для нього особисто і почув у відповідь від бека,що «хан не слуга королю і не зобов»язаний його обдаровувати,а чекає команди від Лева на обстріл Пешта з стінобитних машин,додавши,що якийсь Орлович переданий руському королю» Відпустив кур»єра,вузькоокого, слюнявого,засмальцованого бека і подумав про себе:»Гірша зла,честь татарська,адже так принизити може хіба татарин.»,давши команду почати обстріл.

 Вийщов з намету Лев і побачив біля нього,свого вже боярина Орловича,а татарського бека біля нього не було,залишив він його.Побачивши короля Орло вич став на одне коліно і по його обличчю градом котились непрошені, гіркі сльози,він плакав і це був плач відважного воїна,який не раз бачився зі смертю. Витягнув свій двогострий меч,поцілував його і промовив:» Присягав я князю Леву,тепер присягаю королю Леву,що не зраджу ніколи його і Русь –країну нашу. Я і рід мій завжди будуть пам»ятати твоє добро королю до мене»

-Не простий ти Орлович,дався не просто,мусів Ногаю аж 3 міхи золота відпра- вити за тебе,бо казав Ногай,що добрий воїн ти і воєнначальник здібний,тому дорогий. Але це вже від нині я буду перевіряти твої військові здібності і хист.

Спершу будеш сотником в Самбірській сотні,а там побачимо. Обняв Орловича, піднявши з білосніжного килиму  пелюсток та поцілував. Орлович втратив дар мови,тільки шепотів:» Дякую,дякую Королю,дякую Леве»

    Цілий місяць тривала облога,кожен день били каменомети в одні точки, а це вже понад третину місяця. В деяких стінах з західного боку Пешта утворились глибокі порожнини,в які посилав своїх ногайців хан. Після страшних і виснаж ливих січ,Пешт не здавався,а король Лев,ніяк не міг пробити стіни зі сходу, маючи найкращі в світі каменомети,які змайстрував його геній і найкращу їх обслугу. Ходили ногайці кілька раз поспіль на штурм Пешта,але обмивались тільки своєю кров»ю,а не мадярською чи половецькою. Навіть Ногай сам приї хав до нього в ставку і мали довгу та змістовну розмову,щодо тактики взяття столиці ворога.Якраз під час зустрічі союзників,руському королю доповіли, що на прийом просяться його два агенти з числа мадярів.Порадившись, виріши ли їх обох послухати,а тлумачом був незамінний Лавро.Доповіли шпигуни,що великий переляк в Пешті зробили бочки з смолою і вогнем,бо багато хат в місті горіли,люди гинули і проклинили короля Ласло за його не розумну політику в пониззях Дунаю,бо прийшов сам Ногай,а це не Телебуга і він всіх мадярів зни щить,а столицю розорить.Сказали королю і таку деталь,що одна із запалюва льних бочок,як їх назвали шпигуни,залетіла прямо на подвір»я королівського замку і від неї загорілись стайні короля Ласло Куна. Вогонь страшно налякав коней,які повилітали з стаєнь і наче божевільні метались по королівському дворі у вогняному зареві,сіючи паніку і страх серед королівської свити. Говори ли,що по траекторії польоту вичислили,котра із стінобитних машин так далеко швирнула запалювальну бочку,що натворила стільки переполоху.  Запропону вали королю Леву,звичайно за гроші,притому немалі,що серед ночі запалять вогонь в одній із центральних кімнат  замку  мадярського короля,який буде го- ріти цілу ніч і який добре видно в стані короля Русі,щоб обслуга каменомета провела коректування польту і в наступні дні більше таких запалювальних бочок-гостинців направляли королю Ласло в його дім.

 Ця ідея прийшлася до смаку обом монархам,котрі погодились,що це може створити паніку в середовищі двірських слуг короля Ласло,який через нервовий зрив, може допустити не одну,а декілька помилок,що допоможуть ногайцям і їх союзникам русам та дозволять захопити Пешт.

 Кілька ночей горів вогонь в одній із королівських двірцевих  кімнат Пешту, а

Обслуга,так би мовити ,на теперішній лад,далекобійної гармати,провела корек цію польту,щоб чітко попадати в королівський палац. Було кілька пробних пострілів запалювальних діжок і вони всі до одної залетіли в королівську забу-дову,вчинивши страшний переполох. Після цього,ще один каменомет був ско ректований на цю ціль і почалось пекло вже в королівському Пешті. Починав ся голод,продуктів місто не отримувало,про те мало необмежену кількість річ кової води Дунаю,який серед літа міг спричиняти інфекційні захворювання серед мешканців в мирні часи,не говорячи про облогу.Сталось так,що два каме номети,що були спарені немов сіамсьські близнюки,своїми постійними обстрі лами запалювальними діжками королівського палацу і майже точними попа даннями,викликали небачену паніку серед королівських радників короля Ласло, серед його командирів,а він як недосвідчений воїн втратив залиш ки розуму і наказав створити бойову групу для прориву східного валу,де був король Лев і його війська.Лев про це повідомив Ногая і наступний ра- нок горів кров»ю червоного кольору, бездумних половців,особистої охоро ни короля Ласла,а також вражав смертями багатьох тисяч мадярів,що намагались розбити пішців короля Лева,його чудову кінноту і неперевер шених ногайців. Ласло вислав передовий загін своєї половецької охорони, який напоровся на сотню Самбірчан,під керівництвом Орловича,який не тільки зустрів багатьох своїх знайомих та друзів серед самбірської елітної дружини,але вимагав від  земляків ногайської дисципліни,до якої привик, і домігся свого. Ось ця Самбірська сотня, в якій  було набагато більше воїнів,приблизно 400-500,зустріла кінний загін половців влучними пострі лами з арбалетів,довгими піками-списами,котрі не одного половця звали ли з коня і пощекотали ребра. Всі команди Сотника Орловича викону вались синхронно і бездоганно,так що передовий загін особистої охорони короля Ласло-1У втратив більше 200 кіннотників,а решта половців повер нулись назад в Пешт.

  Вечеріло,сонце скотилось за небосхил,солов»ї охрипли від своїх арій сонцю, ніхто нічого не очікував,коли східна брама Пешта нараз відчинилась і з неї немов навіжені вискакували кумани на конях,сотнями,тисячами,які своїми кривими шаблями вбили не одного руса і ногайця,увірвавшись в табір Лева. Лев  мав розумову особливість,що зводилась до того,що чим складнішою була військова ситуація,тим правильніші,майже бездоганні і швидкі приймав рішення. Тому коли довідався про напад на свій табір,маючи в запасі 4 тисячі ногайців,котрі були в засаді в лісі разом з львівським воєводою Могутнічом і його полком,дав команду перерізати відступ на схід мадярському королю Ласло і його війську,що негайно було зроблено.Король Лев,очолив свою особисту охорону,що мало біля тисячі воїнів і поскакав у гущу бою,де неми лосердно насідали мадяри. Без ліку було вбито мадярів на полі брані,вони з дисциплінованого війська перетворювались в хаос на конях і вискакували на рівнини,степи і втікали із своєї столиці,де їх вбивали руси Могутніча і ногайці.

   Король Лев раптом побачив короля Ласло-Куна,всього в броні позолоти,що була залита людською кров»ю і цілими згустками,звисала з королівських шат. Така злість,така ненависть переповнили душу руського короля Лева, що він спрямував свого коня в гущу охоронців Ласла,а за Левом йшла лавою його кіннота.з руським гаслом на вустах «Слава! Слава! Слава!!!» Король Лев ніби перенісся на поле бою під Ярославлем і відчував кончу потребу вбити бана Фільнія,що переселився в душу короля Ласла Куна. Крикнув,виходь на бій, негіднику! І десь на віддалі 15-20 метрів від нього був мадярський король Ласло,який був несусвітнім страхопутом,що бачучи короля русів Лева,не вийшов на двобій,хоча був набагато молодшим,а пришпорив коня і скакав геть з поля бою.Лев кинув йому в догонку списа,що пробив круглий золочений щит короля мадярів,який прикривав спину короля і травмував його,але не вбив.

  В цю хвилю,половецька стріла змією вкусила руського короля біля лопатки і він відчув якусь страшну втому. Правда встиг побачити,що вої Орловича з сво їх арбалетів розстрілюють половців,що падають на землю з прокльонами,а його на свої руки підхопив Орлович, також ранений. Далі втратив свідомість.Фактично Орлович спас життя королю Леву.

Коли прийшов до себе,не зрозумів де він,адже добре пам»ятав бій з королем Ласло і його ганебну втечу. Біля нього було багато ногайців,котрі розмовляли своєю мовою,якої він не знав,грецьку знав дуже добре,латину знав досконало, володів німецькою,польською,не говорячи про свою рідну руську чи старо- українську,а ось мови кіпчацької-половецької чи ногайської не знав,хоча нама гався вивчити і тюркські мови,але не хватало часу,а ще бажання. Через декі- лька хвиль зайшов його Лавро,якого він перепитав,де він і що з ним? На це Лавро сказав,що хан Ногай,забрав його в свій табір,коли довідався,що стріла половецька була зараженою,якоюсь особливою отрутою,а лікар короля Іван, не міг дати йому ради і вилікувати. Ногай сказав,що має кількох знахарів,що скоро піднімуть короля русів.В цю хвилю підійшла стара,збабчена і потворна ногайська жінка,котра наказала Лавру,перевести її слова.Вони були загрозливі

«Добре,що прийшов до пам»яті,бо вже 11 день як в безпам»ятстві і думала,що вже не вилікує від отрути половецької, короля Лева. Сильно спух він весь від дії отрути.Лише вилазка нічна ногайців,що привели декількох половецьких жі- нок,дозволила узнати про склад отруйного половецького зілля,яким намасти- ли наконечники стріл воїни перед виходом з Пешта. Але вони не знали з яких рослин зроблено отруту,про це знали кілька старших жінок,що варили це отру йне зілля і від нього не було протиотрути. Ось цю половецьку жінку привели і вона під муками розповіда з чого варила зілля і навіть сказала,яким може бути протиотрута.Все переводив Лавро королю русів,а ногайка вимагала коро- лівської винагороди за спасіння королівського життя,бо протиотрута тільки випробовувалась і розроблялась.В перші дні Лев чуть не помер від мазі,яку вона йому давала,але потім вона перестала експериментувати над ним,бо вели- кий Ногай, заборонив,говорячи їй,що спалить на ватрі її,дітей та внуків, якщо не спасе Лева.Тому вона готувала мазі,але випробовувала їх на поранених половецькими стрілами ногайцях,а їх було досить і знайшла протиотру ту,має її мазь допомогти королю русів. Лев покрився потом,його  то знобило то в жар кидало,і він виснажений поринув у сон. Коли прийшов до себе від Лавра дові дався,що ще 5 днів пройшло,а він нічого не їв,лише пив бульйон,не приходячи до тями.  Страшенно схуд король Лев,аж вітер ним гойдав як листком.Зайшов Ногай, присів біля Лева і чемно спитався чи одужує він,не дочекавшись відповіді, вийшов.З цього дня,просто звірячий апетит, пробудився в ньому і він поїдав, що раз більшу кількість їжі та м»яса. Поправив здоров»я і розпитував як справи,що з Пештом,де Ласло.Тільки хан Ногай сказав йому правду, що боягуз Ласло втік з невеликим загоном,а Лев і ногайці тоді розбили неймовірну велику Орду половців та мадярів,що вчинили прорив і вийшли з осади. Тільки вбитих було 11 тисяч і ще 4 тисячі було взято в полон. Що в цей день,чи наступний,серед ночі в Пешт прорвався з західної сторони великий загін важкоозброєних німецьких лицарів з королем Рудольфом на чолі і це було настільки несподівано,що жодного полоненого не взяли його воїни,жодного німця не вбили. Що король Рудольф очолює тепер оборону Пешта і були нічні вилазки його воїнів,котрі спалили 7 із 24 стінобитних машин.Лев тільки спитав,чому не вберегли,а Ногай відповів,що 5 машин втратив він,а тільки дві руські полки, і то ті,що били по королівському палацу  запалювальними діжками.Питав поради в Лева,що далі робити,бо вже добігає два місяці осади,а Пешт не півдкорений, Ласло хто його знає,де,а серед ногайців починається голод,бо всю траву навколішню випасли коні,то тепер б»ють коней і їдять. А ногаєць без коней,це просто татарин голодний,а не воїн.Так пройшло кілька днів король Лев  був дуже виснажений,змарнів весь, схуд,але вже міг сідати на коня з сторонньою допомогою,бо ще був дуже слабкий. Сам на свої очі бачив як ногайці кількох худющих коней завалили і поїдали,варячи в казанах,а дехто їв сире м»ясо. Прийшов король в золоте шатро хана,де обговоривши всі можливі варіанти,вирішили монархи йти геть від Пешта.адже вони своєї основної мети досягли.Король Ласло Кун втратив третину,чуть не половину свого війська,залишив  свою столицю і ганебно втік з недобитками половців  і не знати,де вештається. Король Рудольф захищає тепер мадярську столицю,а вони з ним не мають конфліктів,так що осада столиці за таких обставин позбавлена будь якого сенсу. Ногай сказав,після того як 11 тисяч половців і мадярів загинули в одному бою,тільки дурень буде нападати на ногайські стойбища в низинах Дунаю. Так закінчився похід короля Лева з його союзником ханом Ногаєм та осада столиці мадярів і основні події пов»язані з австрійським вузлом,королем Ласло Куном, німецьким королем Рудольфом Габсбургом.Чуть не забув сказати, що король Лев віддячив ногайській знахар ці по королівськи.Готовий як на мене сюжет для повнометражного художньо го фільму про велич і грандіозність особи руського (українського) короля Лева Даниловича і його феноменальних Перемог над мадярами та половцями. Такий фільм,можливо привів би до тями і розуму прем»єр-міністра Угорщини Віктора Орбана в світлі його лакейської позиції щодо президента РФ В. Путіна і всіх мадяр щодо ОСВІТНЬОЇ РЕФОРМИ В Україні та сепаратизму мадярів

Закарпаття.

             Боротьба короля Лева за краківський престол.

                          

 Дуже важливий характер мала смерть краківського князя Болєслава Стид- ливого в 1279 році. З ним скінчилася старша, краківська лїнїя потомства Кази- мира Справедливого. За краківський престіл розгорілась ціла династична війна,в якій брав участь вже тоді король Русі Лев.Енерґійний Лев вирішив здобути собі краківське князївство й висунув перед краківським панством свою кандидатуру,але вона не  пройшла: Як каже літописець ”по смерти в. кн. Болеслава, не було князя в Лядській землї і тому захотів собі це князівство  Лев, але панство польське,їх можновладці, не хотіли руса. Король Данило направив свого сина Лева до хана Алтин Орди,на його вимогу йти у війсь- ковий похід на Польщу. Цим незвичним кроком король з одного боку проявив лояльність до Орди, а з іншого – дав зрозуміти що якщо і гратиме з татара ми у вірного васала, то лише за своїми правилами. І навіть після того як форте ці його держави були зруйновані,а Бурундай відійшов з володінь Данила, звер хність татар над нами виражалася майже виключно в тому що галицькі князі мали разом з ханом ходити в походи проти литовців, поляків,мадярів.Галицько-Волинське князівство,яке мало назву Королівства Руського, змогло відстояти свою свободу і державність. Доба правління королів Данила Романо- вича, Лева Даниловича і Юрія Львовича була добою розквіту нашої держави. Зростали міста, розквітала торгівля, будувались храми і фортеці.

По страшнім походї Бурандая (1259/60) Татари на якийсь час зникають з  Галицько-волинської лІтопису,майже на 15 рокі.  В ці роки Золота орда сильно підупала,її розїдала міжусобна боротьба,якщо не сказати війна.По смерті  царя Берке,фактичним можновладцем Алтин Орди стає меклярбекемір Ногай, що утримував  власть аж до кінця XIII віку. Ногай управляв від імені номінальних ханів,  то скидав й вбивав незручних собі (як було з ханом Тула-Бугою,Телебугою  як його називали наші лІтописи, аж поки сам Ногай не наложив головою в боротьбі з ханом Тохтою 1300 року) Відносини між Галицько-волинськими князями-королями й Ордою,та фактичним її правителем,Ногаєм,склалися такі:

1.Князі-королі Галицького-Волинські признавали татарських ханів, чи їх  представника  Ногая, своїм зверхником; літописець кілька разів наголошує, що ”тоді були всі князі руські в волі татарській,або як засвідчено »в неволі татарській гнівом божим покорені”Залежність від Татар була тому,що князі  Волинські змушені були підкорятись ханам та  показувати свою підлеглість. Наприклад хан Телебуга прийшов  на Волинь  на ріку Горинь,там зустрів його князь Мстислав з напоями і з подарунками,а йшов хан в похід на Польщу. Проходячи  повз Кремінець на Перемишль,на ріці Липі зустрів його князь Володимир з напоями і подарунками,а під Бужковичами наздогнав його князь-король Лев з напоями і подарунками” 

По друге, князі мусіли на поклик татарський йти в похід з своїми полками.  З літописів відомо,що Татари закликали їх до участи в походах тільки на сусідні землї -на Литву (1277 р.), на Угорщину (1285), на Польщу (1286),часом  мотивували це так, ніби роблять цї походи або закликають до участи в них руських князів в їхніх інтересах .Прикладом слугує заклик Ногая  до руських князів про похід на Литву. Ногай переказує до них через своїх послів: „ви все скаржитеся мені на Литву, отже я посилаю вам військо з воєводою Мамшієм -підіть собі з ним на своїх ворогів”. Це був заклик до руських князів,а фактич но примус до військового походу. Були випадки,коли король Лев Данилович просив сам військової  допомоги від Татар: так походи Татар на Литву 1275 р. і на Польщу 1280/1 років. сталися за проханням короля Лева.

                          Король Лев і  його стосунки з Телебугою та Ногаєм.

Велика кінська Орда,біля 130 тисяч татар,йшли лісовою дорогою в Польщу Городоцьким трактом, через теперішнє місто Мостиська,що на Львівщині. Вів цю Орду хан Телебуга,що у свій час переміг Володимиро-Суздальське князів- ство ,а з ним як союзник,правда вимушений до цього, виступав король Лев. По приїзду з Сараю,в Лева не було жодних ілюзій,щодо татарви. Він знав,що вони тільки використовують руські військові полки для грабунків інших держав,але цьому запобігти король не міг,бо тоді б його міста грабувались,а люди б брались в полон.Так було і тепер,коли могутня Орда,стояла під Галицькими воротами-брамою його столиці  Львова. Як міг не підкоритись хану Телебузі Лев Данилович,коли його страшна,досвідчена і навчена в боях орда,стояла біля Галицької брами і за командою хана могла знищити його столицю,хоча всі му ровані фортифікації королем Левом були відновлені,а місто-град стало ще більш потужним і могутнім.Телебуга мав з собою багато стінобитних ката пульт і вони могли бути ним використані для пробиття  мурованих стін та захо плення Міста-столиці.Мусів,хотів чи не хотів Лев цього,дати присягу на вір ність  номінальному хану Алтин Орди,Телебузі. Фактично ця присяга перет ворювала короля Русі Лева на васала Золотої Орди.Знав наш король, що в цей час в Золотій Орді йде тяжка,виснажлива,тонка і жорстка як весь кочовий монгольський світ,боротьба,НЕ НА ЖИТТЯ,А НА СМЕРТЬ,між ханом Те лебугою і Другою особою Орди,беклярбеком Ногаєм.Але,що мав робити, коли біля стін  його столиці стояла немилосердна сила кочовиків,кінна Орда, і не було на те  ради.Після того,як мав розмову з ханом Телебугою,Лев Данилович дав команду своєму галицькому львівському полку, готуватись до термінового виходу,бо кожен день постою Орди біля стін Львова,був великою бідою для горожан. Багато міщан було вбито татарами,багато пропадало без вісті,вже не кажучи про те,що цю величезну кількість людей,коней потрібно було прокормити і то добре кормити. Ця татарська приязнь була гіршою за неприятельську війну з литовцями, поляками, чи мадярами. Більше того, піс ля того як помер краківський князь у короля Лева появились плани на те,щоб стати і краківським князем,адже стіл княжий був вільний,а спадкоємців у Болеслава не було.Ось за допомогою військ Телебуги,надіючись на могутність татарського війська, марити почав столом краківським ,король Руси Лев і вірити у свою фортуну. Але не так сталось як гадалось. На ціле десятиліття затяг нулась війна за Краківський стіл між Левом Даниловичем і князем Лешком Чорним, що увінчалась поразкою руського короля.

 Наступного дня Орда знялась з своїх місць і рушила на Польщу у військовий похід. По відходу Орди, на місці їх постою,залишилась випалена земля,але не сонцем,а  Ординськими кіньми,верблюдами. Біля Львова,на десятки кіломет рів простяглась пустеля. Міщани полегшено зітхнули,а між собою з пересу дом обговорювали польський похід,знали добре,що татарва безжалісна,а їх король веде Орду, на захоплення Кракова.

Хан Телебуга мав свої плани,щодо Кракова,який хотів зробити столицею світового ханства.Він в п»яті мав мрії-ілюзії Лева,щодо Кракова і не збирався своїх відважних воїнів губити заради мрій Лева. Слід сказати,що на думку автора, постулат про те,що «де ступила нога росіянина,де пролилась його кров і де є його мова-це земля «русских»-бере свій початок з часів Золотої Орди,її походів та завоювань і цей менталітет- окупанта домінує і по теперішній час в так званих «русских»,адже вони є прямими спадкоємцями Алтнн Орди.

Хан Телебуга використовував свій царський титул і до Орди приєднались недо битки безземельного і неудачного князя Ростислава з династії Чернігівських князів. Цей акт приєднання мав місце біля Перемишля,а йому передувала жахлива сцена приниження руського князя,перед татарським ханом. Ростислав був на колінах перед Телебугою вже хвилин-5-10 в його золотому шатрі,коли король Лев зайшов в шатро на запрошення хана. Телебуга все робив свідомо, він знав,що Данило Галицький з сином Левом розбив війська князя Чернігівсь кого Ростислава  Михайловича під  містом–градом Ярославом  в 1245 році, повз який йшли татарські війська.Коли князь Ростислав побачив короля Лева,що фактично вирішив долю битви на користь галицького монаршого дому і збив з сідла видатного мадярського полководця Фільнія,перед його очима живим калейдоскопом пройшла вся Ярославська битва.Згадав цей зять мадярського короля Бели-1У,що батько Лева дав йому град Перемишль і все Перемишльське князівство,на яке він по праву претендував,про свої мита рства по королівству Венгрів.Злість,ненависть,чорна заздрість охопили всю душу цього нікчемного князя Ростислава,він готовий був вбити Лева,але він був на колінах перед Телебугою,а Лев був достойним партнером хана і його гостем. Приниження князя Ростислава не знало меж,але він на колінах далі благав царя Телебугу,щоб він взяв його і його дружину під свою опіку. Телебуга уважно подивився в очі Леву і сказав йому:» Ось в що перетворює відважного князя поразка,чи розумієш це,Леве?»Так коротко відповів Лев,а про себе подумав,»ТЕЛЕБУГО,НЕ ТИ і не твої татари, перемогли мадярські, польські, руські полки цього нікчеми князя,а мій батько, стрий Василько і я» Тому краще помовч,перше візьми МЕЧЕМ Краків, а потім щось смій гово рити» Телебуга як цар,милостиво кивнув головою і сказав,що бере під свій захист Ростислава і його військо,а після Перемоги,щедро винагородить Ростислава,може навіть князівством десь в Русі дасть.Підвівся з колін Ростислав,низько кланяючись і відбиваючи поклони обличчям до царя, а задом до вход,у вийшов з золотого ханського шатра.

 Їдучи чудовим зеленим лісом,який цього дня слав такі ніжні лісові пахощі,що мов дурман окутували короля Лева,королю на думку-спогад прийшло видіння військового походу на Литву,після того як в 1275 році град Дорогочин захопили литовці князя Тройдента,розорили і спалили його.,а мешканців майже всіх вирізали. Згадав як був на коронуванні королем батька Данила,а з ним були всі його сини,в тому числі і князь Роман після чеського походу.Згадав бабусю свою,,Єфросинію-Ганну,котра вблагала Данила коронуватися королем Руси і він прийняв корону, скіпітер, державу з рук легата Папи Римського. Згадав як говорила до нього бабця,що бачила віщий сон,де він Лев і його нащадки будуть королями Руси.І вже не потрібно їм буде кожен раз коронуватись Папою. Що розширить Лев державу свою і зміцнить її і буде вона могутньою,будуть ра-  хуватись з нею сусідні королівські монарші доми і не тільки королівські,але й князівські.Але жодного слова не говорила Єфроясинія-Ганна про спільні війсь кові походи з монголо-татарами на держави сусідів.

Згадав король,що Переміг литовського Верховного князя, Тройдента в 1275 році,що був йому союзником після смерті князя Войшелка,котрого він вбив, що звільнив від литовців град Дорогочин і відбудував його,що прикрасив міс то це гарними Божими храмами,що був в храмі,де коронувався його батько Данило.Скупа чоловіча сльоза оросила гарне обличчя короля,яке було обрам лене русявою підстриженою борідкою, бо туга-спогад про батька нутрувала його душу,котрого він так любив,а батько віддав королівський титул не йому,а молодшому від нього Шварну. Ніяких докорів сумління король Лев не відчу- вав,він знав,що ноша в монарха важка і відповідальна,не завжди будуть розу міти його вчинки навіть нащадки. Не корив себе,що переміг литовців в боях, що вони були його союзниками,а потім ворогами. Знав король,що вічних союз ників не має,а є вічні інтереси свого народу,своєї держави. Навіть не допускав до голови думки,що погано робить йдучи війною на Краківське князівство,на князя Лешка Чорного і що в союзі він з татарською Ордою. Думка,що спас Львів від розорення і спустошення саме він,гріла його душу постійним теплом.

         Похід хана Телебуги з королем Левом на Краків.

     Була рання весна,з під снігу вилазили цілими пригорщами підсніжники у вологих темних лісах. Соловейки в гаях висвистували такі неперевершені мело дії,неначе були чудо-композиторами і заодно граціозними музикантами. З королем Левом було два його полки,один піший,що складався в основному з міщан Львова,Самбора,Перемишля,а другий полк був комонний,що складався

з дружинників-бояр зі всього його королівства. Що пішці,що кінні воїни ,були озброєнні якнайкраще,що дивувало хана Телебугу,який не раз перепитував ко роля Лева для чого він так серйозно озброює свої полки. На це чув хан відпо відь достойну, військового мужа. «Не личить нам русам бути гірше озброєни- ми за наших сусідів-ворогів,бо мусимо ми їх Перемагати,а не вони нас.»

Біля Перемишля,до військ хана Телебуги,приєднались княжі полки Волинсь ких князів,братів Лева. Всі руські полки мали своєю особливістю одинаковий однострій. Лев Данилович, їдучи лісом,прокручував у своїй голові картини  минулорічної війни за польську спадщину по смерті Болеслава Встидливого,з яким був родичем,щвагром, тому що мав за дружину Болеслав ,сестру Констан ції Мадярської.Це був 1279 рік від різдва Христового,він саме повернувся з походу в мадярське королівство,про це вже йшлося.Саме ця обставина давала королю Леву юридичні підстави для військового,правда невдалого походу, проти претендента на Краківський престіл, Лешка Чорного. Хочу сказати,що між королем Руси Левом Даниловичем та Краківським князем Лешком Чор ним точилась збройна боротьба за краківський престіл до самої смерті краків ського князя в 1288 році,тобто ціле десятиліття.В думках королівських, білкою неспокійною,бігала думка,що з допомогою монголо-татар хана Телебуги і воїнів своїх братів він розіб»є ворожі польські загони,а Телебуга вручить Краківський трон йому.Людина мріє,а Бог дає або не дає збутись людським планам.

Основою  руського вiйська княжої доби була постiйна княжа дружина,складена з професiоналiв,якi за свою службу отримували бенефiцiї (княжі подарунки оплату з військових походів) та земельнi лени.Служба була для бояр,спадко- вою,починали її з “детських” i “отрокiв, потiм ставали “гридями” i “боярами”. Служба у княжiй дружинi давала можливiсть зробити адмiнiстративну, полi тичну кар’єру.Самi князi,проходили всі  ці ЩАБЛІ з самого дитинства. Дружинники були важкоозброєними кiнними лицарями. Чисельність княжої дружини не була великою: залежно вiд розмiрiв i потуги князiвства дружина могла мати вiд кiлькох десяткiв до кiлькох сотень воїнiв. Бiльшi дружини дiлилися на “стяги” (хорогви). Бойовий знак “стяг” давав орiєнтацiю на полi бою бiйцям одного пiдроздiлу, що були в одинакових  доспiхах.У XIII ст-тті вiйська князiв (як князiв земель так i удiльних князiв) складались з дружини та “списiв”- дружин васалiв.“Спис” (початково “копье”). Полк, який мав у своєму складi 900 “списiв” налiчував трохи бiльше 7000 бiйцiв.Тільки у 1445 р. за реформою Карла VII у Францiї вперше була встановлена постiйна чисельнiсть “спису” у 8 воїнiв: 6 латникiв i 2 лучники. “Списи” васалiв теж зводились в “стяги,за територiальним принципом.» Незначна чисельнiсть власної дружини i вiйськ васалiв, утримання яких коштувало досить дорого, змушували князiв пiд час усобиць звертатися до чорних клобукiв (торкiв, берендеїв, ковуїв пече нiгiв та половцiв), або скликати земське ополчення. Земське ополчення складалося з вiльного сiльського населення та, судячи з окремих статей “Руської правди”,виконувало роль легкої кавалерiї. Мiське ополчення виконувало роль пiхоти,легендарні руські-галицькі пішці. Очолював цю частину вiйська- тисяцький, якому пiдпорядковувались соцькi (сотники) та десятники. Подiли мiського населення за професiйними ознаками на сотнi та ряди,вiдбивають архаїку мiського ополчення-пішців.Лев Данилович, в часи, коли він був тільки перемишльським князем,міг мати-600-800 воїнiв військової дружини,а коли став королем Русі,звичайно міг виставити набагато могутнішу і чисельнішу війському кінну дружину.Тому князі,королі, монархи,не могли обійтися без ополчення і мусіли працювати над його озброєнням та бойовою підготовкою. Таке добре треноване ополчення складало лінійну піхоту,яка не боялася кава лерійських атак і лучників. Для цього захисне озброєння піхотинців мусило включати достатньо сильне бронювання. Самі ополченці навряд чи змогли би забезпечити себе всім необхідним, тому їх озброєння у Галицько-Волинській державі йшло за кошт князівського чи королівського скарбу,в першу чергу з доходів від солеваріння,озброювались полки руські.Князь мусів часто збира ти і тренувати таке ополчення, беручи на себе всі витрати, пов’язані з такими заходами.Умови,в яких опинилася Галицько-Волинська держава після монго льської навали, вимагали саме таких дій. У 1257 р. галицько-волинська пiхота стримала атаку важкої монгольської кiнноти пiд стiнами Володимира. Муж нiсть та стійкість такого піхотинця-ополченця, що був “простий чоловiк”, зафi ксована Галицько-Волинським лiтописом.Об’єднане галицько-волинське вiй сько з ополченням (виходячи з числа удiлiв, якi входили в Галицько-Волинсь- ку землю i приймаючи мобiлiзацiйнi можливостi 1241 року в Теребовлянсь- кому князiвствi в 3300 воїнiв) в часи короля Данила Романовича та його сина Лева Даниловича могло виставити до 30 тисяч польової ратi. У ХIII ст. бiльше вiйська не мiг виставити жоден князь Русі,не могли виставити більше війська сусідні монархії. Для боротьби з угорцями чи сусiднiми польськими князями цих сил вистачало.Як і його батько  Лев Данилович багато уваги приділяв впро вадженню прогресивних технічних новинок в галузі озброєння.У ХІІІ столітті швидкими темпами нарощувалося бронювання.З’явились високi стоячi комi- ри,кольчужнi панчохи (нагавицi),збiльшилась довжина кольчуги. Вага кольчу ги зросла з 5,5-6,5 до 10 кг.Одночасно почали вживатися “дощатi бронi” - пластинчатi панцирi, в яких пластини при скрiпленнi находили одна на одну i цим самим подвоювали захист.Пластини були випуклi, вони  значно пом’якшу вали силу удару. Розвиток цього виду панцирiв привiв до лусковидного панци ра,котрий вiдрiзнявся вiд пластинчатого однаковими розмiрами лусок-пластин (6 x 4-6 см) i способом крiплення до шкiряної або полотняної основи шнурiв- кою з одного краю i 1-2 шарнiрами-заклепками.Таким чином виглядала бро ня руських полків в поході на Краків.Окремi елементи пластинчатих панци рiв з’явилися в Русi значно ранiше нiж у сусiдiв. Наприклад,наручі-наколотни- ки стали примiнятися на Заходi тiльки з XIV столітті.В домонгольський перiод конi в Русі не мали спецiального захисту.Данило Романович першим ввiв “личини” i шкiрянi кояри для захисту коней, запозичивши їх вiд монголiв.За Лева Даниловича захист коней став звичним.Стали використовуватися крім луків і самостріли-арбалети. Самостріл був вдосконаленим луком з тятивою i ложем посерединi. Впираючись ногою об землю або в стремено, стрiлець натя- гував руками тятиву,зчiпляючи її з зачепом (горiхом). При пострiлi гачок (колiнчатий ричаг) виходив iз заглиблення горiха,останнiй повертаючись, визволяв тятиву з кованим багатогранним наконечником,котрий мав бiльшу пробивну силу нiж стрiла.  Судячи iз численних знахiдок арбалетних стрiл експедицiй в Уричi,цей вид зброї при обороні галицьких фортець використо вувався часто.З ХIII століття значного поширення здобула метальна артилерiя. Станковi каменомети-самострiли (на чотирьох опорах з дерев’яною станиною) могли метати камiнь “в пiдйом людинi” (тобто десь біля.50 кг) i запальнi сумiшi.Вiзантiйськi i арабськi каменемети мали прицiльну дальнiсть 80-120 м, китайськi - 75-150 м.При облозi руських мiст монголи ставили 12-32 пороки, не залишаючи надiй захисникам. Багаторяднi лiнiї оборони мiст Галицької та Волинської земель свiдчать про знайомство з цiєю зброєю задовго до появи монголiв.Не випадково традиція, і я у своїй першій книзі,назвали  князя Лева “винахiдником удосконалених машин для здобування фортець.”Король Данило та його син,Лев Данилович,першими із руських монархів стали засто совувати мобiльнi машини,і це не впливало на темп маршу їх вiйська, яке, з машинами у 1244 році. за день подолало 60 км вiд Холму до Люблiна.Король Лев,з своїми полками ще швидше переміщався по лісовій та гірській місце вості,перевозячи деталі метальної артилерії на повозках.Солідним рiвнем фортифiкацiї вiдзначались фортецi Карпатської лiнiї оборони, особливо Тус тань з висотною п’ятиповерховою забудовою та поєднанням відповідно до природних умов кам’яних i дерев’яних укрiплень,згадаймо про особливості цієї фортеці,в часи білих хорватів,що згадуються в першій книзі.

Після того, як у 1259 р. на вимогу Бурундая, були розібрані укріплення основ них галицьких і волинських міст,князь,а потім король Лев Данилович,зумів їх відбудувати та ще й посилити,бо мав чудових інженерів у своєму розпоряд- женні.В час коли монголо-татарська Орда,вже заходила з польських рівнин, полів в гори Татри,королю Леву доповіли,що до нього прибули посланці беклярбека Ногая з дуже важливим повідомленням. Король Лев знав Ногая вже давно, недавно повернувся з ним з війського походу у Венгрію проти короля Ласло Куна, тому без всяких роздумів і вагань запросив у свій королівський намет послів.Ось яка розмова мала місце між татарським представником і королем, причому розмова була так би мовити тет-а тет.Перед королем Левом був довірений Ногая,другої особи після хана Телебуги в Золотій Орді,а фактично правителя Золотої Орди.Звали цю довірену особу Ногая- Махмуд, якого особисто знав король Руси. Знав король,що тільки по надзвичайно важли вих справах міг бути Махмуд на переговорах і тільки в критичних ситуаціях, Ногай направляв свого так би мовити «міністра закордонних справ»

Після привітань спитав Лев у Махмуда,що його привело в недоторкані ліси Польщі,на що почув відповідь:» -Наказав тобі королю Ногай Великий,щоб ти з своїми полками залишив хана Телебугу» Перепитав король Лев у Махмуда» -Чого так маю поступити,адже фактично присягнув я хану Телебузі у вірності і маю виконати свою обіцянку та взяти град Краків» Може й так,відповів йому хитрий Махмуд,але візьмете град Краків і буде там столиця Світового Ханст ва,яку обрав собі за столицю Телебуга,а ти королю позбудешся своєї столи ці,Львова,бо Орда Ногая,стоїть у Високому Замку,який здобула збройно і тільки чекає наказу Ногая штурмувати  все твоє місто-столицю»

Аж в холодний піт кинуло Лева,не чекав він такого повороту подій,знав,що татари підступні і бувають підлі,але не міг і подумати,що ненависть між татар- ськими можновладцями Алтин Орди,може зайти так далеко,хоча знав,що Ногай ненавидить Телебугу.

- Наказує тобі наш хан Ногай,негайно повертатись з своїми полками до Львова і не надавати військової допомоги Телебузі,бо скоро не буде він царем Алтин Орди, а може взагалі буде позбавлений життя Ногаєм.-

 Слова Махмуда вивела короля Лева з тяжких роздумів,він був в розпачі,не знав,що має зробити,адже його два полки,просто б були розчавлені і знищені, якщо б цар Телебуга довідався про зраду руського короля.

 Махмуд чекав відповіді,а Лев не міг йому нічого сказати.Просто по лицю чи тав думки руського короля, Махмуд,тому з лукавою посмішкою,промовив:«Ро зумію твій розпач,королю,але так як знаю тебе давно,дам тобі пораду файну. Тримайся Ногая,він наймогутніший зі всіх монголів та татарів,йому всі коряться, його боїться навіть Телебуга,що мріє про світове панування. Побачиш, що його страшна Орда потерпить поразку від війська Лешка Чорного князя Краківського,та його чеського союзника,коли не буде мати твоєї підтримки»

Мовчав Лев,та уважно слухав Махмуда,котрий продовжував свою мову: «- Знаєш, королю, зробимо так. Ти завтра,з позаранку виведеш свій полк галиць- ких пішців разом з катапультами,які заставив тебе взяти в похід Телебуга та разом з  незначною частиною кінного полку підеш на Львів,а я буду в Телебуги в золотому шатрі,бо маю йому передати новину від Ногая,який підтримує Леш ка Чорного.Я йому скажу,що ти захоплений в полон,серед ночі і тебе повезли зв»язаного до Ногая під Львів,де він стоїть з Ордою. Але серед глухої ночі, ма- єш створити ситуацію свого полону моїми воїнами,віддавши наказ воєводі вести війська назад до Львова. Цим самим ми обманемо шпигунів Телебу-ги,яких багато в твоїх полках і котрі доповідають хану про кожен твій крок,а він тобі не вірить,знаючи,що дружите ви з  моїм паном-Ногаєм. Я ж полякаю Телебугу,що якщо він намагатиметься відбити тебе з полону Ногая,то Ногай вдарить йому в спину з своєю Ордою,що є недалеко від його Орди.»

       Король Лев відчував всю небезпеку цього плану,але думка про втрату своєї столиці Львова,просто паралізовувала його мозок і він міркував, який під ступний хан Телебуга,котрий хоче використати його найкращі в світі катапульти і їх досконалу обслугу,щоб підкорити  Лешка,захопити Краків,а потім з нічим залишити короля Лева,перетворивши Краків в столицю Алтин Орди. Ні, краще синиця в руці, чим журавель в небі, подумав король і вже рішуче промовив Махмуду: «-Згоден я,бо під примусом пішов в цей похід,»-злукавив він,а щоб ці слова виглядали більш правдоподібно,почав розпитувати Мах муда,яким чином його захоплять і де буде його піший полк зустрічати свого короля і як вивести з поля бою  решту його кінного полку. Розпитував, чи може Ногай наказати його братам,князям Волині,повернутись з Краківського похо ду на свої землі.На ці питання відповів Махмуд,що не мав вказівок, щодо князів Волині від Ногая,тому нічого з ними вирішуватись не буде.

   А план-імітація захоплення в полон був простий і правдоподібний. Біля пів-ночі татарський загін з галасом та гучними криками ніби ввірветься в піший  галицький полк і зв»яже короля Лева прямо в його наметі, вине се,закине на коня і зникне в темряві ночі. Ніхто з русів не постраждає. При став на цей план Махмуда король Лев,бо вірив йому і знав,що кожне його слово є правдою від друга Ногая,який ніколи не лукавив з ним.

Серед ночі.дикий лемент-вереск розірвав лісову тишу поляни,на якій розташувався піший полк короля Лева. Він був у своєму наметі,повністю одітий, озброєний,практикуючи переміщення і ночівлю в своєму позолоченому наметі як в кінному так і в полку пішців. Король напередодні викликав воєводу Сміли ча і наказав йому не чинити опору,коли татари опівночі увірвуться в їх табір і захоплять його. Наказав більшу частину пішців негайно відправити іншою дорогою,а не Городоцьким трактом,в керунок Львова,і щоб катапульти перевозились на візках,запряжених добірними кіньми. Цією дорогою був шлях на теперішній Краковець на Львівщині і назвав місце в лісі,де його має чекати воєвода з полком.Татари захопили короля Лева і повезли його в ніч. За наказом воєводи був створений шум,що нагадував бій,але несподіваний напад серед ночі кінних татар,позбавив галицьких пішців можливості переслідування татарви і звільнення свого короля.

       Наступного ранку,коли тільки зійшло сонце і гріло напівпромерзлу землю, в золоте шатро хана Телебуги,зайшов Махмуд.Махмуд був ввічливий,але рішучий і переказав,що сьогодні вночі він і його воїни захопили короля Лева, якого везуть назад у Львів,де на нього чекає Ногай зі всією своєю Ордою,що під страхом смерті наказав руський король своєму пішому полку негайно повертатись до Львова.Махмуд попередив хана Телебугу,що якщо він захоче визволити Лева,то вся Орда Ногая вдарить у військо Телебуги і не відбудеться тоді підкорення Краківського князівства та захоплення Кракова,що має бути столицею Телебуги. Лютий з виставленими жовтими іклами Телебуга,плював отруйною слюною в різні сторони і говорив,що він вб»є Ногая,що в нього понад 120 тисяч найкращих воїнів. Що Ногай від сили має 60 тисяч пастухів, які є попіл для його непереможної Орди. Що він,Телебуга,переборов військо Володимиро-Суздальського князівства,що він найсильніший із всіх Чінгізідів. На завершення своєї місії представник Ногая,Махмуд, сказав,що в князя Краківського Лешка Чорного з Ногаєм договір про дружбу,то хай Телебуга не дратує його пана,бо їх війська можуть розбити Орду Телебуги,а його як і коро ля Русів Лева,захопити в полон.

 Ці слова забрали залишки розуму хана,він наче зійшов з глузду і несамовито кричав,що він не боїться Ногая,що він не боїться Лешка Чорного і його чар,що він не король Лев,а всіх виріже і знищить,а Краківське князівство через кілька днів буде його і без короля Лева та його полків. Чорна злість скрізь жовті зуби хана летіла до Махмуда і вигнала його з золотого ханського шатра з словами: «Передай Ногаю,що він мій ворог віднині і до моєї смерті і що я обов»язково вб»ю його»

     Хан Телебуга дав команду і його Орда продовжила рух,опинившись в горах Польщі,що носять назву Татри. Це південний захід сучасної Польщі,що має кордон з Словатчиною, і в цих горах проживали польські гуралі,їх так і тепер називають. Страшенно розлючений хан безпричинно покарав кількох своїх беїв,які намагались заспокоїти його.Орда татарська як величезний удав заповз ла в гірське поселення Закопане,яке зустріло ворога насторожено-вороже. Навіть природа немов розлютилась на Телебугу і його військовий похід  крижано-холодним поглядом спостерігала з кам»яних- лисих скель,що геть не мали лісу і були покриті величними сніговими шапками. На хвіст удава напав загін гірських гуралів,на могутніх гірських конях. Цей загін діяв злагоджено,за продуманим планом.Коли тіло Орди разом з головою вже було в Закопане, РАПТОВО,з гір, на вузьку  стежину,звалилось кілька величезних ялиць, які перегородили дорогу,так що татарська кіннота не могла подолати цього бар»єру. З усіх сторін,на хвіст Орди посипались сотні і тисячі стріл,які вбивали татарську легку кінноту,що була без броні і стріли  гуралів попадали в шию, або око ворога.Лучниками були мисливці-гуралі,яких око було треноване десятиліттями. Сотні татар попадали з коней на землю створивши кучу малу і тоді з гір,мов  снігова лавина,одіті в білі овечі кожухи,без крику кинулись пішці-гуралі,які з остервенінням,гострими шаблями, відрубували голови переляканим татарам,які не змогли організувати належного спротиву. Кри- чати почали гуралі до татар і випитуватись в ще живих,хто їх просив в гості, чого вони непрошені прийшли в Татри. Дехто з татар говорив гуралям, що вони просто пройдуть їхнім краєм,не хочуть війни з ними,а хочуть підкорити Краків і Лешка Чорного покарати,бо не має права він бути князем. На це розлючені гуралі,окрилені перемогою,відповідали,шо вони передовий загін свого князя Лешка Чорного,який навчив їх військового мистецтва,а далі по  Краківській дорозі їх чекають дійсно регулярні війська їх князя разом з війсь ком Чеського короля. Бо гуралі-це ополчення. Власне там чекає на татарську Орду неминуча смерть.Говорили гуралі татарам,що їх мольфари-відьмаки допомагають своєму краю і проковтне їх гірська земля,відкривши свої пащі-провалля.

 Тим часом,король Лев зранку наступного дня,в повному військовому королів ському обладунку,з прекрасним сталевим мечем,що мав золоту рукоять, в шо ломі,що аж горів та сяяв на сонці своїми самоцвітами, і золотом,заїхав на була ному коні в розташування свого пішого полку. З ним заїхала ще ціла кавалькада кінних повозок, якими перевозили катапульти. Король тільки сказав воєво ді:»Негайно рушаймо з цього лісу до Львова,бо може Ногай захопити столицю мою.Йдемо без відпочинку,спереді моя кінна дружина,а ззаді наш похід прик риє частина мого кінного полку,який приведе мурза Махмуд з своїм туменом. Частиною незнаячною і найменш досвідченою король Лев пожертвував, зали шивши в розпорядженні хана Телебуги,щоб створити враження правдоподіб ності його викрадення.

Швидкi маршi завжди були сильною стороною кращих полководцiв. Пiд час маршiв зброю i панцирi везли на возах, що дозволяло збільшити темп маршу. Данило i Василько Романовичi навiть з iнженерними машинами робили 60 км за добу.Вiйсько Льва Даниловича робило ще швидшi маршi, причому у лiсовiй та гористiй мiсцевостi. Так наприклад з цього військового походу два полки короля Руси  дійшли до Львова за 3 з половиною дні,правда цілком виснажені.

     По приходу до своєї столиці,побачив король,що град Львів стоїть на своїх семи горбах не розорений,не покорений,а йому на весь рот чарівною посміш кою шле вітання,кам»яний Високий замок і ще багато кам»яних та дерев»яних споруд і фортифікацій міста,які він сам спорудив.

    Побачивши таку гарну картину,король з своїми полками зайшов в столицю і відправив до хана Ногая свого довіреного представника,Лавра,який мав поп росити вибачення в татарського можновладця за те,що тільки завтра відвідає його золоте шатро,бо сильно стомлений переходом.

Наступного ранку як тільки туман розійшовся і сонце випило його воду та гос подарювало по Галичині,король Лев в прекрасному королівському одязі,що аж виблискував всіма кольорами веселки на сонці,разом із своєю свитою та ек-кортом,рущив на красних конях до стоянки хана Ногая,котрий з нетерпінням чекав його. Жодних ознак того,що король Лев є його полоненим,Ногай не пока зував,бо був розумний і далекоглядний. Як і належиться біля золотого шатра Ногая,його охорона зупинила Лева та його свиту, на їх вимогу була здана зброя З королем Левом,в шатро ввійшов Лавро,що мав статус як у Ногая Махмуд і до того був хорошим тлумачем-перекладачем,бо добре знав татарську мову, якою Лев слабо володів. Лев Данилович за наказом свого батька короля Дани- ла їздив в столицю Золотої Орди на величну ріку Волгу в град Сарай,а брав з собою свого вірного Лавра,що був тлумачем йому,бо знав багато іноземних мов. Хан Ногай також не був поліглотом і не добре знав староукраїнську мову, тому обидва можновладці потребували послуг перекладача.В шатрі золотому, не менш прикрашеному за шатро Телебуги, на золотому троні у вигляді птаха, возсідав володар і фактичний правитель Золотої Орди,Ногай,що був ровес ником короля Лева.

Король Руси Лев,широким жестом руки віддав шану хану Ногаю і промовив що він виконав волю свого брата Ногая і прибув у Львів разом із своїми війсь- ками та каменометами.Підвівся з трону золотого Ногай,підійшов до Лева і рву чко обійняв його як свого побратима. Це був момент істини і перевірки  чоло вічої дружби обидвох можновладців. Якщо б Лев не прибув у ставку Ногая,то став би його особистим ворогом,хоча і так вже став ворогом Телебуги як до речі і Ногай. Хан сказав,що він також тримає своє слово і його багатотисячна Орда,а вона дійсно була багатотисячною,десь біля 70 тисяч кінного монголь ського війська,навіть не пробувала штурмом брати столицю короля Лева. Жвавий діалог двох монархів,за деякими даними,навіть побратимів,протікав так, що сторонньому могло здатись,що говорять однією мовою вони,а це пояснювалось професіоналізмом Лавра.

Хан Ногай,розповів своєму другу,королю Леву,що він мусить зігнати з трону Телебугу,бо в нього прогресує психічне захворювання і він хоче переверши- ти героїчні діяння хана Бату-Батия,та захопити всю Європу,а своєю столицею зробить Краків.

     На це відповів,точніше спитав Ногая,Лев:»- Це Ваші стосунки,але чому ти наказав мені повертатись у Львів,пригрозивши захопити мою столицю,якщо не залишу Телібугу?»

      Посміхнувся у свої рідкі вуса,Ногай і відповів:» Знаю я тебе королю вже не один рік і знаю,що запальний ти і неврівноважений,можеж наробити непри ємностей як собі так і мені. Ти не знав,що Хан Телебуга,дуже розраховує на твої каменомети,які навіть кращі за китайські,а в порівняння з візантійськими вони навіть не йдуть. Знав він і про те,що найкраща обслуга в цих катапульт є в тебе.Крім цього твої пішці,не один раз показали,що вони чи ненайкращі вої, при захопленні фортець і відбитті кінних атак супротивника,а в гірських боях вони неперевершеніТому  швидко підійшов Телебуга до твоєї столиці і фактич но заставив тебе силою своєї Орди йти в похід проти краківстького князя Леш ка. Знав він і про те,що ти прагнеш захопити Краківський престіл,бо маєш на те право,по смерті бездітного твого шваргра. Знав він і що твориться в твоїй голові,що маєш,надію велику,коли буде підкорений Краків,то Телебуга,  поба чивши внесок твоїх полків у Перемогу над НЕПРИЯТЕЛЕМ,подарує тобі Краківське князівство і сам Краків.» Аж почервонів з натуги король Лев,ще так не було,щоб буквально всі його потаємні замисли немов на тарілочці були викладені і в точності розгадані. Розсміявся Ногай,дивлячись на Лева,обличчя якого оросив піт,що котився по обличчю і сповзав в пишну, підстрижену борідку,та й рече:

-Знаєш князю-королю,в чому сила татарська? Правильно в кінній Орді. Але другий фактор,ще важливіший. Всі беки,мурзи,не говорячи про  беклярбеків та ханів,наділені великим Божим таланом,розумом,логікою і передбаченням дій супротивника. Тому у військових баталіях,в тому міс ці, де потрібна перевага військ,вона створюються. А третьою складовою захоплення більшої половини земної кулі є  жорстка дисципліна і таємна, шпигунська робота. Ти думаєш,що всі твої начальники, бояри, воєводи, дружинники вірою і правдою служать тобі,бо Ви співвітчизники? Ой,ні не так,багато з них служать грошам, Момоні і навіть серед твоїх найближчих друзів-приятелів є такі,що за гроші видають наприклад мені, всі державні твої плани,є такі лазутчики і в Телебуги.

 Ось тому я,володар Алтин Орди.слуга Аллаха,знаю всі твої плани і потаємні думки,які керують твоїми вчинками.

 У відповідь на це промовив Лев:»-Добре,відкрив ти мені очі брате,на багато речей,але не сказав правди,чому велів мені вертатись від ляхів до Львова і яку ти маєш з цього користь?»

 В розкосих,рисячих очах Нагая,заграли вогники і він відповів:» А чи не заба гато ти хочеш знати,Леве? Будеш багато знати, скоро зістаришся і після цих слів весело розсміявся. Але ти мій друг і тобі я можу довіряти,бо ти прийшов сам,а міг Махмуд тебе силою до мене привести,бо мав такий наказ від мене.

   -  Так ось. Хан Телебуга мій особистий ворог і я мушу його Перемогти. Про те,що Телебуга,хоче перетворити Краків у свою нову столицю і залишити Са-рай,я знав,бо про це мені доповіли,коли він збирав беків і розповідав їм про свої плани походу на Польщу. Сказав він,що викорстає і тебе короля Руси у своїх планах,бо маєш ти добре навчені полки для осади Кракова. Сказав,що проголосить Краків своєю столицею зразу ж після його захоплення і тоді ти не відважишся,просити Краків для себе.До мене приїхали посли краківського кня зя Лешка Чорного і умовили мене втихомирити гординю Телебуги. Я від них знаю,що у союзниках матиме князь польський чеського короля і вони вдвох готують достойну відповідь хану на полі бою і бій буде в гірській,лісистій  міс цевості.Я дав слово,що допоможу цим достойним монархам,але не військово, бо не маю права за нашим Законом,таке створити.Телебуга вищий за рангом і є ханом Золотої Орди,а я є другою особою після нього.

   З цієї причини,поки я збирав Орду по всіх своїх стійбищах в степу широкому від Волги до Дунаю,Телебуга вже був під Львовом. Тоді наро дився в мене план забрати тебе ще до  бою,бо без твоїх полків,тумени Телебуги будуть безсилі і будуть покарані польським князем та чеським королем, розбиті. Що зараз і зробив,тепер впевнений,що через кілька днів прийде звістка про повний розгром туменів Телебуги в Татрах,бо не вміють в горах наші вої воювати, а добре воюють на рівнинах,в степах, ді ти ми степів безкраїх.

    Після цієї довірливої розмови між ханом Ногаєм та королем Руси Левом

Даниловичем між ними склались дружні військові стосунки,вони виступа

ли як рівні сторони і король Лев не був васалом Ногая,а навпаки викори-стовував Орду Ногая у своїх військових походах на Литву,Угорщину,По льщу,правда за згодою хана Ногая. Це були рівноправні стосунки монар-хів,яких ніколи не мали з Алтин Ордою князі Володимиро-Суздальського князівства та їх правонаступники князі Московські .Тому спроби декого з лакуз Москви трактувати статус Лева як князя,а не короля,тому що Ногай не міг йому такого позволити є брехнею несусвітньою. По собі су- дять лакеї Золотої Орди,вони понад 350 років були рабами,васалами Алтин Орди,а потім васалами до 1700 року Кримського ханства,тому не можуть навіть допустити думки,що Західна Русь була в інших, рівноправ них стосунках з Алтин Ордою і що нею правив король.

  Після тривалої розмови двох можновладців і бенкету,яким не був традиційно татарським,де гості мали пити п»янкий елітний,«чорний кумис» як вираз пова ги до хана і приниження руського князя чи короля,а вживали вина заморські і пива чеські,правда не поїдали свинину,бо всупереч мусульманським законам це,розійшлись монархи і Лев із своєю свитою поїхав у свою столицю.Хан Ногай як нам відомо прийняв магометанство в 1270 році в своєму захід ному улусі і разом з своєю Ордою був на полях Львівських ще з тиждень,коли його вірний Махмуд, загнавши 3 коней до смерті,сповістив своєму господарю про повний розгром Орди Телебуги в Татрах. Тільки дочекавшись цієї радіс ної звістки для себе і зустрівшись з королем Левом в його замку, відмітивши як вірні союзники цей день Перемоги,дав наказ хан Ногай і його величезна Орда рушила від Львова на схід до  тимчасової столиці своєї, міста Бакоти.

                                 СТРАШНА ПОРАЗКА В ТАТРАХ.

Хан Телебуга просувався з своїми дикими Ордами вже Татрами,які по мірі підходу ближче до Кракова все частіше перетворювались в просто голі,кам»яні вершини,покриті білосніжними шапками снігу та льоду.

      Згідно ж домовленності між краківським князем Лешком Чорним і його військовим соратником королем Вацлавом Моравським їхні війська об»єд нались в районі Татр і там біля рік Дунаєвця та Вісли,де вони творили напів вигнуте тіло лука,саме там мав бути даний генеральний бій татарам Телебуги.

        До Лешка Чорного на взмиленому коні прискакав представник хана Ногая

Махмуд,котрий сповістив князю про те,що два полки галицького короля Лева, разом з королем повернулись до Львова і участі у битві приймати не будуть. Ця новина була виключно хороша-файна і князь Лешко разом з чеським монар хом,королем Вацлавом,обговорювали її і виходячи з цього факту будували план вирішального бою. На кону стояло дуже багато,адже хан Телебуга,хотів захопити Краків і перетворити його на столицю світового ханства, мав бажан ня перетворити Краківське князівство в адміністративну одиницю Алтин Ор ди,в улус,яким було вже давно Володимиро-Суздальське князівство. Також в його планах було підкорити собі і Чеську державу,перетворивши її в свого сателіта,а по можливості,якщо добре підуть справи,розбити,підкорити всю Європу і обмити копита своїх монгольських коней у водах Атлантичного океану.

 Князь Лешко Чорний добре,навіть досконало знав бойові можливості піших і кінних полків галицького короля Лева,адже між ними вже були військові січі, але ці бої відбувались в основному на рівнинах. Знав,що в полках галицьких є спеціально навчені загони для боїв у гірських умовах і ці загони бійців були ніким не перевершеними у мистецтві гірського бою. Називались ці загони коро ля Лева «гірські соколи» і не було випадку,щоб хтось колись їх переміг.

Коли ж ця радісна звістка ввійшла до вух князя,він надзвичайно зрадів і розка зав чеському королю Вацлаву,про те,що одного разу бачив бій цих неперевершених соколів із своїми,накож спеціально навченими,мешканцями Татр, гуралями. Розповів Вацлаву,що основу «гірських соколів» складають мешканці Карпат,бойки та гуцули. Їх ще з дитячого віку забирають у матерів і вони про ходять спеціальний вишкіл в горах,де їх вчать усім премудростям бою в горах і ніколи не використовують для боїв на рівнинах. Це свого роду гірська гвардія, яку вчать за спартанськими правилами. Вчать соколів воєводи, які самі бойки або гуцули,а їхнє мистецтво гірського бою відточене наче лезо найгострішої шаблі.Гуралі з Татр горяни,їх також муштрували на випадок бою у горах ,але в жодне порівняння з галицькими соколами вони не можуть стави-тись,бо набагато слабкіші. Згадав як його гуралі втікали від соколів в горах, коли влаштували засаду.Просто одна команда бойківського воєводи,повне перегрупування загону і майже всі горяни-гурулі загинули від стріл випуще них з арбалетів,а ті що втікали,були порубані шаблями. Згадав,що хотів післа ти допомогу гуралям в Татрах,але його відрадили від цього наміру,говорячи що галичани, перетворюються на невидимих,розчиняються чи зливаються з стовбурами ялиць,смерек,сосен чи буків і тільки тоді нападаючи,вбивають,ко ли ворога можуть дістати стрілами чи шаблями,а потім як «мара» щезають.

В українській історії,яка буде тілом 3 книги,такі воїни називались «характерни ками» і їхнє надпотужне вміння сягає своїм розлогим корінням сивої давнини століть,часів білих хорватів і панування рідної віри-язичництва.

План вирішального бою був простим як все геніальне. Знаючи, що «гірських соколів» на полю бою не буде,а місцевість хоча і гірська,але далеко не лиса і татари ніколи не були навчені військовим Перемогам в горах,вирішили монархи дати бій біля річки Дунаєвця і Вісли,використовуючи рельєф місцевості.

    Коли військові дружини та полки добре навчені,вистроювались в бойові порядки,до короля Вацлава попросився на прийом один з його співвітчизників, сивий як голуб Кароль і прийняв його король. Кароль повідав Вацлаву,що всі в його краї,дуже переживають за результат бою з татарською Ордою і знають, що їхня свобода та навіть життя залежать від результатів цієї битви. Мовчав Вацлав,бо розумів,що не для цього прийшов чаклун з словацьких Татр,щоб говорити банальності,напередодні бою.Тоді говорить волхв до короля чехів, «-зібрались ми,всі маги,волхви,мольфари  наших гір на  віче,де одноствйно ви рішили,що маємо допомогти нашим людям,нашим воям в боротьбі проти пога них монголів. Вибрали мене як самого старшого по віку серед нас для того щоб я доніс позицію магів, королю до його серця та вух. І хай наш король Вац- лав скаже мені чи приймає він допомогу волхвів та магів,що не є христия нами,щоб ми прикликали свою потугу і розбудили Татри,котрі в пащах своїх проваль,знищать підлого татарина,що без дозволу йде в гості і вбиває наших дітей. І коли король скаже мені це зробити,за моїм сигналом почнуться дива в Татрах,і поглинуть вони в свої безодні тисячі і десятки тисяч поганих ізмаїл- тян». Наказав волхву чекати його наказу,а сам подався в табір свого друга,князя Лешка,що був на березі річки Вісла і також вистроював свої військові ряди.

    Лешко Чорний на граціозному арабському скакуні обїзжав своє військо, віддавав накази,розташовував полки один за одним і роздавав накази воєводам,як вони мають діяти під час бюю,що вони мають розпочати бій і тиснути на татарські тьми,а татарва під їх потужним ударом має відступати до гір,де  для манев ру обмаль місця. Чув Вацлав як говорив воєводі полку гуралів князь Лешко,що за його командою,відмахом жовтого прапора,мали гуралі рубати сокирами во рога вже в Татрах. Сказав воєвода гуралів,що до князя з якоюсь важливою новиною,проситься на прийом один із самих міцних Волхвів гуралів,Януш і просив князя прийняти його. Якраз в цю хвилю приїхав на своєму білосніжно- му коні в сірих яблуках король Вацлав і попросився бути присутнім під час розмови з мольфаром Янушом,при цьому розказав про свою розмову з волх- вом Каролем. Вислухали мольфара Януша,котрий розповів,що був збір всіх чародіїв, Польщі недалечко звідси, в Закопане,котрий делегував його до князя з пропозицією надання допомоги війську князя проти татар,і допомоги не прос тої чи військової,а допомоги від сил,котрі не визнає християнство. Запропонував Януш землетрус потужний в горах Татрах,навіть виверження вулкану, якщо буде така потреба,пробудження в своїх берлогах ведмедів,котрі мають розривати на куски татарву,напади диких вовчих зграй на татар,напад одино ких рисів,навіть лосі будуть вбивати загарбника.

Був і я в Закопане як турист,містечко нагадує наш Трускавець,а може більше Яремче. Запам»яталась пригода,коли один із наших туристів,звали якого Ген надій,що був з Краматорська,побачивши повозку гуралів і чудових коней,що нагадували ваговозів,не спитався дозволу в гураля і почав фотографувати його та його повозку.Це настільки взбісило гураля,що він польською мовою, по чав погрожувати  фізичною розправою туристу. Геннадій встиг відхилитись від бича гураля і не відбулось міжнародного скандалу,але перестав фотографувати гуралів. Гуралі за своїм характером і темпераментом нагадують наших бойків і гуцулів,такі ж запальні,зухвалі і з своїм загостреним відчуттям спра ведливості.

 Відбулась нарада монарша і спитали вони у Янека,чи не будуть потерпати від цих стихій природи та диких звірів  їхні вої,бо не знають як будуть розверта тись військові події та сама битва. Мольфар сказав,що треба тільки одно го,умовного сигналу і тоді спільна дія всіх магів князівства Краківського приз веде до землетрусів і виверження вулкану,а він сам має таку силу,що може в любу хвилю побудити ведмедів з зимої сплячки,та дати команду всім лісовим звірям нападати на агресора.Порадившись на місці,вирішили монархи,що допомогу мольфарів і чаклунів потрібно приймати як чехам так і полякам Леш ко Чорний сказав,що коли Януш почує завивання вовків багатьох три рази підряд і ревіння медведів два рази підряд,тоді хай дає команду на землетруси і виверження вулкану. Зараз вже близько Орда від поля бою і тому для паніки в їх рядах,хай їх порвуть ведмеді та понищадь вовчі зраї трохи.На тому і порішили.

   Мольфар  Януш щось шепоиів на одній із полонин,яку зі свіх сторін світу, принизували холодні,березневі вітругани.За кожним його реченням щось від бувалось в природі Татр,раптово,в небо із гір вилетіли беркути,соколи,хижі яструби, орли,що немов по команді нападали з висоти пташиного польту на татар,які бачили страшні знамення в небі. Великий чорний хрест розділив небо на чотири частини,а із хмар падали каменем сотні і тисячі орлів, беркутів, яструбів,що роздирали кігтями обличчя вузькооким монголам та татарам,а багатьом кінним воїнам,своїми надміцними  дзьо бами пробивали череп. Коли тільки закінчувався наліт з повітря,з лісових хащів немов примари вибігали цілі зграї лісових сіроманців,які без роздумів,страху,не вибираючи жертв, кидалися в саму гущавину татарсь кого війська і несамовити кусали загарбників. Багатьох татар загризли вовки,а величезну кількість їх страшенно покусали, при чому укуси були не в одному місці,а в декількох. Лісові вовки нападали по 2 -3 на одного татарина з різних сторін і мов скаженіли від їхньої чорної крові, що фонта нами била з їхніх тіл.Сотні якщо не тисячі татар були покалічені вовками, і вийшли з ладу,бо пропасниця била їхні тіла після вовчих укусів,а  скажені вовки мов по команді,продовжували атакувати зайд і вбивати їх. Притому багато полягло і вовків. В Гуральських селах,поміж Татрами після цього поширилась легенда,що верховний мольфар Януш,перетворився на вовкулаку і командував всіма зграями вовків по всьому шляху руху Орди,а його вірні учні,також були перевертнями,перетворившись на вожаків вовчих  зграй,котрі безпощадно нищили ворога в людській подобі.

     На одній із лісових гналявин паслось ціле стадо лосів і на цю поляну виїхав татарський кінний загін. Побачивши травоїдних тварин,після того як з неба їх атакували хижі м»ясоїдні птахи,вирішили татари трохи зайнятись мисливством та постріляти з степових луків в лосів,адже з них вбили не одного сайгака  біля гирла Волги,де кочували їхні кочовища. Почали з криками переслідувати лосів і влучно стріляти в них стрілами,так що декілька величезних лосиних туш опинились на ледь зеленій траві поляни. Решта стада втекла в ліс. І тут ста лась небачена ще досі подія. З гущавини лісу на галявину з трьох різних сторін вибігло багато лосів-самців з опущеними вниз розлогими, масивними рогами. Вони брали коней разом із вершниками на абордаж,кидали на роги,підкидали в повітря і вбивали їх,а очі лосів світились червоним кольром,кольором крові і ненависті. Немов за командою лосі швидким бігом переслідували мисливців-татар,які від такого дива,порозкривали роти ,перетворившись з мисливців на їх жертв, і втікали в одну сторону лісу,де не було лосів. Коли останні з татар виїхали на околицю лісу,просто на них вибігло декілька сотень скажених лисиць в переміжку з дикими вовками, що остервеніло нападали на завойовника,кусали,рвали зубами плоть,перегризали горло.Декілька десятків татар загинуло від цього напа ду,після чого вирішили доповісти хану Телебузі про неординарні події в Орді,які закінчуваличсь невипривданою смертю багатьох воїв. В золотому шатрі,де на золотому троні возсідав цар-правитель Алтин Орди, Телебуга, відбувалась цікава для нас та християн-читачів сцена.В шатро зайшли три беки,котрі повзком,наче погані гадюки,плазували  до золотого трону,а удав-хан,виставив  туфлю,яку цілували по черзі мерзенні створіння. Хан чи цар,мав уже непоганий настрій, який йому підняли його блюдолизи, розповідаючи якою  грандіозною буде його Перемога над Краківським князем, що виставив тільки 40 тисяч війська, рахуючи ополчення з міщан та селян. Татари ніколи не рахували ополчення за повноцінну військову потугу,навіть після поразок темника Куремси,від ополченців Володимира Волинського.Всі три беї,були одночасно темниками і мали в своєму підпорядкуванні стільки хоробрих вої нів татар,скільки все Краківське князівство змогло виставити. А вся Орда мала від 120 до 130 тисяч кінноти,це було небачене для Європи військо,яке після себе залишало спустошену,без травинки землю. Ну і що з того,що немає з ним короля Лева і його двох полків, ну це  7-10- тисяч,зато з ним в поході два князі Волині з своїми полками,а ще князь Ростислав з венгрів з своїм загоном,не говорячи про його непереможну Орду,що не знала поразок.

 Обізвався  перший темник,якому дозволив говорити Цар,який розповів про лосину охоту і про напад на воїв скажених лисиць з вовками і десятки смертей серед воїнів. Другий темник доповів хану про чорний хрест над Закопане і про  остервенілий напад хижих птиць. А третій розповів Телебузі,що під час атаки з повітря птахів,з лісових хащ вискакували цілі вовчі ватаги,котрі немов поду-ріли і нападали на цілі військові татарські загони.

Тільки й спитав у своїх темників цар Телебуга-Скільки в твоєму тумені загиб лих,і так у трьох беїв? Почувши відповідь,що загалом менше ніж тисяча воїнів, причому значно менша,лише розсміявся і сказав,що це їх дурні видумки та забобони.Хай готують свої тумени до бою,що буде або завтра або через день

    Коли Орда вийшла на півкруглий вигін річок Дунаєвця та Вісли недодалік від Кракова,спустившись з польських Татр,то побачила величезне військо,яке грізно клекотало і рвалось у наступ.Телебуга дав команду готуватись до наступу татарським туменам і вони почали перегруповуватись,аж тут страшне ознаменування осінило чорне в хмарах небо.Серед чорного неба,над місцем бит ви, полотно неба розривали з різних сторін блискавки,які могутнім гро мом, попереджали про неминучість битви. Аж по центрі напівкола від ріки Вісла, розверзлася чорнота неба і над всією округою яскравим сіянням засіяв хрестиянський хрест,та так яскраво,що аж сліпив очі. Із цього божого сліпучого,яскравого хреста,тисячі різних птахів,беркутів,орлів, яструбів, соко лів піднімались у вись і звідтам каменем падали вниз,лиш інколи поправляючи крило для того, щоб скерувати свій політ. Але жодна хмара не вродила дощу,замість нього татарські загони осипала ціла злива хижих птахів. Ці всі птахи нападали тільки на татар,вицарапували очі,пробивали голови міцними дзьобами,але жодний з хижих птахів не спікетував на воїна Краківського князя чи короля Чехії. Це на свої очі побачив Телебуга,але тільки відмахнувся як від надоїдливої мухи думки,що це страшне знамення для татарського війська.

       Князь Лешек Чорний дав команду і його треноване,навчене в боях військо, першим пішло у наступ,це  було не бачено  для татар,вони перші завжди почи- нали бій і перемагали. А тут бій розпочав супротивник.

 Краков»яни йшли  дугоподібною щільною лавою вершників в кольчугах, ма- ли   нагрудники із сталі, за спиною мали округлі обтягнуті лосиною шкурою щити. Кіннота польська мала по двох боках лучників піших,що були кращі із кращих і сипали стрілами іх луків,а підійшовши ближче  уражали ординців з арбалетів Небо і так було чорне від хмар,а тут навіть та частка неба,що сяяла хрестом,потемніла від стріл з обох сторін.Орда,що не встигла вистроїтись в бойові порядки почала впадати в паніку і вертатись в гори. За польською кін- нотою в бій пішла  чеська кіннота,а ці дії були передбачені монархами і чітко  виконувались.За чехами пішла польська піхота, озброєна рогатинами,яка де- монструвала чудеса мужності.За однією лавою ополчення йшла друга,третя,  йшли одна за одною, їх було безліч,та коли ординці проривали перший ряд-  потрапляли в пастку  наступних лав, що йшли ззаді, і там  пропадали.

   Татари пробували кілька разів прорвати лінію оборони спільного краківсько-чеського війська,але не зуміли і з цієї причини відступали до річки Віслок,щоб перегрупуватись і почати контрнаступ. На небі горів і виблискував хрест,який сповіщав християнських воїнів,що вони мають отримати Перемогу і наводив страшну паніку на татарські тумени,в яких паніка переростала в безлад,безлад- в хаос,а військом вже не міг  керувати сам Телебуга. Цей хаос в татарських туменах посилювали хижі птиці,котрі з небес пікірували на окремі загони і вбивали окремих воїнів та травмували сотні. Перегрупуванню військ Алтин Орди не судилося відбутись,а прорвати наступаючі полки слов»ян Телебузі не вдавалося,а відтак розчистити дорогу для облоги і взяття Кракова,татари не мали сил. Телебуга зрозумів,що це критичний момент для його Орди і кинувся з своєю тисячою охорони до витоків Дунаєвця,що витікав двома рукавами з під гори Магури,маківка котрого була покрита білосніжним брилем,що звисав аж до самих очей Магури,котра ой як непривітно дивилась на татарських зайд. Телебуха намагався навести порядок у  татарському війську і повести його в бій, але його тумени перетворювались на стада баранів, котрі не розумі ли його команд,не виконували їх,а все далі і далі відходили до підняжжя гір,з яких вийшли,перетворюючись з Ординців в цапів- відбувайлів

Два водяні потоки,що випливали з під Магури,утворили межиріччя Ду наєвця,де татари були повністю розбиті поляками і чехами. Це було видовище не для слабонервних,багато татарви від побаченого і пережитого посходи ло з розуму. А за домовленністю з мольфарами,відчуваючи коли наступає самий небезпечний момент бою, князь Лешик Чорний та король чехів дали умо вні знаки. Тишу перерви між суцільним боєм,що тривав з самого ранку і до 17 години,розірвало серед білого дня трьохразове виття стаї воків,а за ним послі дував двохразовий ведмежий рев. В цей же ж час,почув і побачив умовний сигнал короля Чехів Вацлава,що подав сигнал синім знаменом і це бачив сло вацький мольфар Кароль. В один і той же час по всій території протистояння почався землетрус.Ординці,перетворювались на зомбі, котрими керував не хан Телебуга,а вони виконували накази мольфарів-чародіїв.Коні татарські ставали дибки, вовки вили несамовито,гірські кряжі Татр,покриті льодом та спресованим білим снігом,немовби здува лись і готові що хвилі випустити з своїх надр внутрішнього духа-черво ного ведмедя–велета, що був з магми. Від землетрусу,скоріше чим це виз начено часом,з гірських барлог,вилазили ведмеді, схудлі,голодні,хижі і кровожадні А це все відбувалось за волею волхвів поляків та чехів,котрі дуже своєчасно викликали могутні сили зем лі,які почали трощити все на своєму шляху.Чесько–польське військо нестримно наступало, притискаю чи до гір збожеволілих від страху татар, які  на відміну від галицьких соколів, не знали гірських стежин-доріг,лазівок, лабіринтів та урвищ,не знали що мають робити. Ось де були потрібні навики та знання гірських соколів,котрі одні із всього татарського війська могли припинити паніку-жах і привести до тями татарські тумени. Для цього досить було розумної команди воєводи галицьких соколів і його безумовне виконання. Але короля Руси Лева Даниловича з його двома полками пішців і кіннотників,не було в розпорядженні Телебуги,бо їх забрав Ногай. Проклинав все на світі Телебуга і в безсилій злобі поклявся собі,що помститься Ногаю та королю Леву,якщо залишиться живим, бо бачив,що розгром його війська йде повним ходом.Татари,вміли воювати на рівнинах,на степових просто рах,вони не знали особливостей гірських боїв,а Татри-гори,причому нема лі як з Польського боку так і Словацького.Земля двиготіла під вершни ками,коні робились некерованими,сковзалися,котилися в безодні, тягну чи за собою татараських вершників.Провалля-ущелини, немовби голодні звірі  та алтарі війни забирали жертви війни в свої пащі і вже не відпуска ли з обіймів смерті. Пронизливі до кісток, зимні гірські вітри, всмоктува ли в себе порохотягами-протягами,татарських воїнів і під сніговими лавинами,яких викликали слов»янські мольфари вмирали, задихались, калічились,втікачі від своєї долі,татарські зайди і гинули їх десятки тисяч. Почався землетрус, який переріс у виверження вулкану і з гірських кряжів,спочатку малими грудками,що утворювали більших снігових баб, які породили снігових велетів,снігові лавини,немилосердно і жорстоко вбивали зайд. При тому котились з тих гір,по ходу тягнучи за собою кам»яні валуни,величезні камені,куски скель,де в підніжжі було найбільше татарів.А там,з–під землі, вискакували  гуралі в  білих кожухах,що мали своєю особливі стю заплетені коси і в  шапках з китицями,рубали смереки,ялиці,сосни  своїми гострими сокирами,загороджували ними дорогу,і в утворених пастках добивали  непрошених  в гості зайд.

На кривавий бенкет виповзали з яруг-берлог розбуджені із зимової сплячки  ведмеді-вбивці,що немов очманілі кидалися на татар,розриваючи їх на куски, та поїдаючи людську плоть. Не були це ведмеді- шатуни,що не лягали в зимову сплячку і голод їх перетворював на людоловів,а були це голодні ,спраглі до крові ведмеді,котрі хай несвідомо та за наказом волхвів,захищали свій край від непрошених двоногих звірів в людській подобі.Татарву вони поїдали з задоволенням.На бенкет  сходили з  верхів вовчі зграї,щоб доїдати залишки людські. Ті з ординців, що зуміли втекти від смерті в горах  і зійшли  в долини, наче Бог покарав їх,забравши залишки розуму,почали грабувати скотні двори, де була худоба.Не знаходили ТАТІ  порятунку в гірських долинах. Із стійбищ, стаєнь  вискакували озброєні сокирами чабани-гуралі,котрі захищали свою худобу й розчереплювали голови зайдам.

Орда розбігалася по горах і Татри навіки поховали татарську навалу. Нищівна поразка Телебуги від військ краківського князя Лешка Чорного і чеського короля Вацлава,короною  ганьби прикрашала титул царя Золо тої Орди.Але було ще його життя,Чингізіда ,і його потрібно було рятува ти.Телебуга із своєю тисячою охорони зійшов назад у долину, що зеленіла між рукавами Дунаєвця, й скликав сюди  своїх кінних і піших недобитків, яких ще не  поховали Татри.

Землетрус розколов не одну скелю, із їх тріщин витікала гаряча, аж руда кипля ча вода,а подекуди і розплавлена кров гір-магма. Каламутні води ринули вниз водоспадами й затоплювали долину Дунаєвця,утворивши кипляче  озеро. Бага то татарських вершників разом з кіньми знайшли свій  вічний спочинок в кип- лячому вулканічному озері,зварившись заживо,а тих,що залишились живі, розстрілювали як мішені  гуралі-ополченці.  

 В день християнського свята Сорока мучеників і магометанського дня весни Навруза, очистилася   від скверни земля польська,котра всіма своїми силами, дикими звірами,землетрусами,виверженням вулкану і героїзмом,відвагою сво їх воїнів і чехів відстояла свою свободу. Лише ще раз не пощастило князю –броднику Ростиславу,який знову не на того поставив,Телебуга виявився нев- дахою як і він. Але мав Ростислав ше надію на хана Ногая і на його талан,тому не пішов у Венгрію,а пробирався крізь гори до Львова,надіючись найти Ногая там.Правда не знайшов Ногая у Львові,але знайшов у Бакоті,що стала тимчасо вою столицею хана Ногая.Не сподобався князь Ростислав Михайлович бекляр беку Ногаю і все його красномовство не допомогло. Промовив Ногай» Йди геть з моїх очей і більше не світися переді мною. Бо замість ласки знайдеш свою смерть.»   

Хан Телебуга втратив в 1280 році при Краківському поході більше половини своєї Орди,а залишки недобитих туменів в Татрах зібрав,пішовши геть з гір,які зустріли тільки смертю його воїнів. Йдучи Татрами,його Ординці,то видивля лись в небі хижих птахів,то чекали нападу ведмедів та вовчих стай. Аж тут  три випадки нагадали недобитій Орді,що вони на ворожій землі. З верховіть старих ялиць,коли проходив один із татарських загонів дрімучим,древнім, гірським лісом,на  кіннотників хвоста загону,безшумно напали рисі,котрі пере гризли горла трьом татарам,залишивши їх серед зелених смарагдових лісів Словатчини в зарослях гірської лаванди. За звичкою про це доповіли Телебузі, який вже не відмахувався від поганих новин і знаків як від набридливих мух,а дав команду скоріше покинути ворожі Татри і вийти на рівнини,де все так при-вично і зрозуміло для кочівників. Може Татри названі Татрами в честь небаче ної досі перемоги предків західних слов»ян, поляків та чехів,нащадків Щека, над татарами- ізмаїлтянами,синами пекла,хто його знає?

              Король  Руси Лев і його військові діяння. Перемоги і поразки.

  Король Руси,Лев Данилович,самий достойний серед синів короля Данила,був

одночасно самим войовничим та мав  військовий талант.Після того як  Лев за- лишив хана Телебугу,без своїх пішців,»галицьких соколів»,шо були непевер- шеними воїнами гір і хан Телебуга потерпів страшну поразку від чехів та поля-ків,стосунки між   ханом Телебугою  та королем Левом були виключно воро- жі.Соправителі Золотої Орди два хани Телебуга та Адгуй рахували своїми кровними ворогами ПРАВИТЕЛЯ південно-західних земель  (улусу)хана Ногая та короля Руси, Лева Даниловича.

 Це в свою чергу давало можливість королю Леву проводити внутрішню і навіть зовнішню політику своєї держави,не залежно від Алтнн Орди і її правителів.

 Не можна порівняти статус Галицько- Волинської держави при королю Леву та його нащадках із статусом  північних та східних князівств,які були перемо- женими,а відтак мали статус адміністративних одиниць,що входили в Алтин Орду. Ці князі платили важку данину Золотій Орді,цю данину збирали спеціа- льні збирачі данини,баскаки.Князі при змінах столу,мусіли брати ярлик-під твердження від царя Алтин Орди,а міг  хан і не дати ярлик ,що не раз робили різні хани.В  північно-східних князівствах колись Київської Русі, татари встановили перепис населення для того,щоб збирати данину зі всіх живих «крестьян»,тобто християн.Крім цього,коли поступала якась скрага на князя, розбір скарги відбувався в хана і ханом,не говорячи про те,що князі  мусіли ходити у військові походи Орди,а про якусь незалежну внутрішню чи зовніш ню політику цих князівств не було й мови.

 Слід нагадати читачу,що хан Батий,не підкорив Галицько-Волинське князів ство силою зброї в час свого загарбання Русі,коли тут правив Данило і тому Данило Галицький отримав статус Короля Русі від папи Римського в 1253 році і не питав дозволу в Батия на коронування. Другим королем Русі згідно запо віту став його молодший син Шварно Данилович,що не був коронований Папою Римським. Король Шварно став творцем праобразу Великого князівс тва Литовського,МОГУТНЬОЇ європейської держави,об»єднавши королівст во Руси з Литвою,правда на недовгий час,що було визвано його смертю та від сутністю спадкоємців і він також не питав дозволу на коронування в царя-хана.Правда в тому і я про це згадував в першій книзі,що титул царя чи імпера тора Золотої Орди був наданий візантійським імператором цим  монголо-татар ським монархам, тільки в 1272 році.Королем був  Лев Данилович і королівсь кий статус не вимагав щораз підтвердження Папою Римським чи Римським імператором.Це був спадковий титул і царі Алтин Орди не мали права погод жувати чи заперечувати цей  королівський титул ні з позиції права сили,ні з позиції юриспруденції. На відміну від теперішньої імперії зла-РФ, в Золотій Орді визнавали міжнародне право і дотримувались його.Тобто Золота Орда, якою керували царі та хани монгольського та тюркського походження, була набагато цивізованіша чим теперішня Росія,котра не визнає жодних міжна родних Законів,захоплює неналежні їй землі,проводить геноцид корінних народів і веде себе гірше чим варварські держави,користуючись право вим нігілізмом.

 Як і всі його попередники,король Лев Данилович проводив цілком незалежну від Алтин Орди внутрішню і завнішню політику,особливо,коли він залишив Телебугу в Татрах і став другом беклярбеку Ногаю. Цей статус давав можли- вість королю Леву,не походжувати питання приєднання до своїх земель Бере- гівської та Мукачівської жуп з ханами Телебугою та Адгуєм. Більше того,якщо порівняти статус Ногая,що був беклярбеком Золотої Орди і був другим після перших, то він не міг та й не мав права вказувати з ким має право воювати чи заключати мир король Лев. Як свідчать історичні факти між королем Левом Даниловичем і беклярбеком Золотої Орди Ногаєм склався військовий союз на рівноправних засадах,де кожний із суб»єктів мав одинакові права і тільки доб ровільно допомагав іншому,правда в цій спілці домінував Ногай.

        Король Лев проводив роботи по спорудженню оборонних,захисних спо руд не тільки своєї столиці Львова,а всіх важливих міст-градів свого краю русів. Він так укріпив свою столицю,що коли хан Телебуга ходив на Польщу військовим походом в 1286 році і намагався розорити Львів,то простоявши два тиждні біля Львова так і не відважився його штурмувати,дивлячись на обо ронні мури столиці Руси. Правда віддав наказ і коли руси виходили за міські вали,їх переслідували,виставляли голими на мороз,вбивали,коли вони намага лись провезти в град пашу чи продукти харчування.Підрахував король Лев втрати, після поганого постою хана Телебуги під Львовом і вони були значні, адже загинули або пропали безвісті 12 тисяч 500 громадян.

 Поразка понад 100 тисячної Орди в Татрах  від краківського князя Лешка Чор ного та короля Чехії була найтяжчим ударом по Золотій Орді за часи її існування.Наслідком цього походу стало відсторонення від вла ди та страта хана Телебуги і прихід до влади нового хана Тохти. Страта хана Телебуги була справою  рук Ногая та його інтриг.У Золотій Орді були настільки напружені стосунки,  що в перші роки свого царювання хан Тохта, тримав свою столицю в місті Мохші (Наровчаті) в центрі так званої «исконно русской земли», де одночасно ще й зберігав скарбницю і карбував монети.Хан Ногай  як доморощений павук, що добре знав всі особливості взаємостосунків Алтин Орди, постійно плів інтриги, щодо великих ханів Золотої Орди.Хан Ногай,ще на початку 70 років 13 століття прийняв магометанство-іслам,а в усій Золотій Орді іслам був визнаний державною релігією тільки ханом Узбеком на початку 14 століття.Ногай міняв ханів-правителів як маріонеток, залишаючись другим,бо першим стати аж ніяк не міг через статус свого по ходження в царській династії.Всі Чингізиди почали поступово залишати старійшину–інтригана і переходити на бік Тохти.Відкрита ворожнеча між ханом Золотої Орди Тохтою і улусним володарем-ханом,беклярбеком Алтнн Орди,Ногаєм розпочалася із 1297 року. Скоро та ворожнеча перейшла у відкрите воєнне протистояння. В улусі Ногая стався надзвичайно сильний мор, коли  Ногай втратив половину людей і майже всі свої табуни та отари.Після такого мору поширювати владу свого улусу на північні землі Русі (України) у Ногая не було ні можливості, ні потреби.А далі відбувся невдалий похід на Польшу та Угорщину. І хоча Улус Ногая у тому поході зазнав найменших втрат завдяки хитрості Ногая, але почалася його ворожнеча з великими хана ми, спочатку з Телебугою, а по спливі  певного часу з Тохтою.

Лев I Данилович
Regis Rusie, Princeps Ladimerie
Лев Данилович, на фоні — м.Львів
Король Русі
Правління	1264-1301

За даними Галицько-Волинського літопису, Лев  Данилович  вперше вступив у бій 1245 року під Ярославом.У 1247 році для зміцнення союзу з Угорським королівством Данило Романович одружив його з донькою короля Бели-1У Констанцією,рідною сестрою,мадярської принцеси Канегунди,котра була дружиною краківського князя Болеслава Встидливого. На знак цієї події було засновано місто Львів,назване іменем Лева-Данилом Галицьким.У 1252—1254 роках разом з батьком Лев успішно воював з монголо-татарським темником Куремсою,про що йшлося..Після смерті  короля Данила 1264  року,не отримав, ні Галицького князівства,ні Холмського престолу,може король Данило позба вив Лева спадкування через  вбивство литовського князя Войшелка?,а (обидва  ці князівства дісталися молодшому брату Шварну),а може через наші птуваня галицьких хрунів Правив яко князь Перемиським князівством. Верховним правителем,Руського Королівства тоді був брат Данила Галицько- го, Василько.В 1269 році помер король Шварно і Лев успадкував  Галич, Холм, Белз і Дорогочин, князівства,що були базовими  та коронними і належали королю Руси Данилу Галицькому,об»єднавши їх в одне  королівство.1270 року помер Василько Романович що, перед смертю пішов у монахи, і Лев відтоді міг вважатися верховним правителем,сюзереном і королем Галицько-Волин ської держави.Лев не був коронований Папською короною, і на те не було пот реби,адже ні король Данило,ні його молодший син,король Шварно Данилович, не відмовились від унії (релігійного союзу) вселенської католицької церкви з православною церквою Руси,що був заключений Данилом Галицьким і Папою Римським Інокентієм-1У в 1247 році.Свій вплив на Галицько-Волинську дер жаву Ногай зберігав до своєї загибелі в 1300 році,але цей вплив був номіна льний,а не вирішальний.Крім того,що Лев Данилович за правом спадкоємства  був королем Руси і весь цивілізований європейський світ визнавав його таким.Він ще був Великим князем Київським, друкував монети та мав печатку на якій був зображений на троні, увінчаний короною й зі скіпетром у правій руці.Король Лев у 1272 році переніс свою столицю до Львова.Згідно з хронікою Бартоломея Зиморовича,іншими древніми документами,король Лев біля 1271 року відбудував Львів, спорудив Високий замок,навіть перебув у ньому одну холодну зиму,але наступного року пере ніс резиденцію в новозбудований Низький замок на березі річки Полтви.Львів з цього часу був  столицею найбільшої держави Русів,після завоювань  Київсь кої Русі ханом-ханів Батиєм,якою найдовше правив король Руси Лев Данилович.Після смерті краківського князя Болеслава  Сором'язливого 1279 року,підтримував в боротьбі за краківський престол,сина рідної по крові сестри Предслави, Боле слава-11 Мазовецького,та вів тривалу,виснажливу війну з польським краківсь ким князем  Лешком Чорним, про що буде йти мова далі. Приєднав до Коро лівства Русі Закарпаття,точніше його частину з Мукачевом, Береговим,Хустом,Берегівську жупу біля 1281 року. Про це кілька слів. Берегівська жупа за короля мадярів Бели -1У була вотчиною його дочок і передавалась як придане його руським зятям- князям. Спочатку нею володів князь Рости слав Михайлович з чернігівської гілки руських князів,за яким була замужем дочка  угорського короля,а після 1247 року,ця земля була під управлінням Перемишльського князя Лева Даниловича .1247 рік  це умовна дата весілля князя Лева Даниловича з угорською принцесою Констанцією. Є гіпотеза про те,що військовий похід з війною на Мадярське королівство в 1281 році був викликаний потребою захоплення і приєднання до свого королівства граду Мукачева. Військо короля Лева взяло Мукачів без особливих труднощів і без великої крові,навіть замку Паланок брати штурмом не прийшлося. .Наступного 1282 року через агресивну політику Мадярських королівства, король Руси Лев, вимушений був кликати на допомогу беклярбека Ногая, котрий дав війська,які разом з військами короля Лева,на довший час відбили бажання мадярам до експансії на незайняті землі південого і східного Приду нав»я, адже ці землі були ногайськими і там кочували  його стійбища. Цей приклад демонструє певне співпадання інтересів короля Лева і беклярбека Ногая, щодо Мадярщини.За   ініціативою Ногая в 1284 році відбувся ще один військовий похід в Угорщину,разом з  ханом Телебугою.Їхній спільний війсь ковий похід на певний час приборкав стремління мадярського короля полове цького походження Ласло 1У, на військову експансію на південь Дунаю. Хочу сказати, що наш король Лев приєднав до Галицької держави міста   Мукачево, Хуст, Берегово, звільнивши русів  від  мадярської окупації. Король Лев  був зятем Бели IV,і спочатку взаємини з Угорщиною були дружні до 1270 ро ку,коли помер угорський король Бела 1У.Після цього трапилаась війна між Руським королівством та Мадярським.Що було причиною війни між ними,нам  точно невідомо,але є деякі історичні хроніки в Європі,що стверджують,що причина війни в нападі половців і волохів на русів,під час походу військового,короля Лева.Знаємо те,що війська короля Лева спустошили Угочанський комітат під час цієї війни. Власне тоді король Лев  оволодів  більшою части ною Закарпаття, тому що в літописі сказано,що 1299 року, Григорій, наджупан Берега,виступає як «урядник руського короля Лева.На деякий час було визво лено з-під гніту угорських феодалів частину закарпатських земель, захоплених Угорським королівством.А мадяри,коли окопували Закарпаття,завжди прово дили жорстоку експлуатацію і національне пригноблення русів (русинів).Та й як може діяти загарбник-кочівник,тільки лякати і таким чином тримати в покорі.Іншому мадяри не навчені, а цей народ сформувався в основному з  асимільованих венграми кочових етносів,таких як гуни, авари,половці та інші.Треба відзначити,що після захоплення Мукачево і Берегово наш король призначив там намісником свого королівства Григорія,який управляв  Берегівською жупою навіть після смерті короля Лева,за правління короля Юрія-1Львовича. Про це є запис в Галицько-Волинському літописі. Беклярбек Золотої Орди Ногай не мав законних підстав для проведення власної міжна родної політики,але всупереч “Ясі” намагався її проводити і проводив. Думаю, що використовуючи свою іншу посаду як хана-управителя самого західного улусу Алтин Орди,як представник молодшої гілки Чингізидів,Ногай спробу вав реалізувати власну зовнішню політику,яка певною мірою відрізнялася від доктрини ханів Алтин Орди,а інколи йшла цілком всупереч їх планам.Хан Ногай не мав права на проведення  зовнішньої політики,але проводив її,таким чином можна трактувати його взаємовідносини з можновладцями Галицько- Волинської держави, які хоч і номінально визнавали залежність від Золотої Орди,проте проводили власну внутрішню  і зовнішню політику, виступаючи як федерати в складі монгольської армії.

                              Беклярбек Ногай.

Початком виходу Ногая на міжнародну арену як самостійного суб’єкта  можна вважати 1265 рік – рік смерті хана Берке і переїзд темника з діючої армії на Кавказі в Північне Причорномор’я, де його чекала армія, що розбагатіла на грабунках у Болгарії після походу на Константинополь 1264 року З початком 70-х років Ногай починає активну зовнішньополітичну діяльність,яка не завжди відповідала політиці ханів Алтин Орди.

Вищеописана подія,коли Львівський Високий Замок був захопленим Ногаєм і король Лев ВИМУШЕНИЙ був повернутись  з під Кракова,залишивши хана Телебугу і його Орду,яскраве свідчення того,що Хан Ногай проводив свою неза лежну від Золотої Орди політику,втручаючись в справи Галицько-Волинських монархів. Саме під час походів проти  Литви,Польщі,угорського королівства, означилася самостійність політичної лінії беклярбека.Проводячи власні набіги на Європейські країни, паралельно з ханськими, він завжди досягав кращих результатів. Так в 1284 році Ногай і Телебуга організовують військовий похід на Угорщину,з якого поверталися цілком по-різному: Ногай зі здобиччю, а Теле буга на одній кобилі з жінкою. Це означало одне,Ногай як військовий полково дець був набагато талановитіший,мудріший і хитріший чим хан Золотої Орди, Телебуга,а може щасливіший і удачливіший.Так було і в 1286 році, коли Телебу га грабував лише бідні околиці Судомира, а Ногай багаті землі біля Кракова. Щоб задовольнити потреби армії Телебуга змушений був після повернення грабувати землі своїх союзників–руських князів,які сильно від цього потерпали і ненавиділи його.Східні джерела підкреслюють невдачу Телебуги в цьому поході, говорячи, що від голоду татари змушені були їсти м’ясо собак і дохо дило до  канібалізму.

Неодноразові поразки хана Телебуги ,якого можна сміливо порівняти як неу дачника з мадярським королем Белою-1У, в західних походах, значно підірвали авторитет Золотої Орди в Східній Європі. Цього часу відбувається консоліда ція угорського королівства,правителі якого починають готуватися до агресив- ної зовнішньої політики, претендуючи, передусім,на юридично вільні землі в Східному і Південному Подунав’ї. Але сила Ногая, продемонстрована ним під час походу 1284 року, на певний час стримувала угорську експансію.

Беклярбек Ногай офіційне прийняв іслам, про яке Ногай сповіщає Єгипетсь- кому султану,підносить його зовнішньополітичний статус,тому що хан Тохта наступник Телебуги,ще тримався “Чорної віри”.В в стосунках з му- сульманськими країнами хан Тохта виступав лише як тимчасовий фактор, який є другом за політичних обставин,але ворогом за законами Ісламу.Окрім того, він виставив себе як продовжувач політики Берке-хана, що не достатньо підтримувалася Менгу-Тімуром та Туда-Менгу.Налагоджуючи відносини з країнами, котрі номінально не підпадали під зверхність золотоординських ханів, Ногай не полишав поза зоною своєї  уваги і відносини з васальними Сараю, Руськими князівствами. У цій сфері основним вектором його зацікавлен ності стало переведення під свій особистий контроль князів. Армія Ногая   допомагала в походах королю Леву на Польщу ,Литву. Існує версія, що у проти стоянні рідних братів між  королем Левом і Волинським князем Мстиславом, Ногай  підтримував  Галицького короля, тоді як Волинських князів підтриму вав Телебуга.

Окрім західних руських земель,Ногай намагався встановити свій контроль і над північно-східними князівствами, які безпосередньо межували з воло діннями хана і могли надавати йому матеріальну підтримку.Тому після припи нення західних походів Ногай починає свою експансію на схід, яка особливо посилилась після смерті в 1290 році Телебуги. Він направляє своїх баскаків із загонами,набраними у своїх володіннях, для заснування окремих слобод,які  мали забезпечити матеріальну підтримку беклярбеку. Яскравим прикладом цього є ситуація 1282 року з баскаком Ахматом, що будував свої слободи в Курській області Чернігівського князівства землях, князь яких Олег, офіційно визнавав своїм царем Телебугу. Вплив Ногая розповсюджувався   Ахматом,що був не тільки баскаком-збирачем данини,а був і відкупником податків. Князь Чернігівський Олег за допомогою людей Телебуги перешкоджав Ахмату, вико нувати обов»язки баскака.Скарга Ногаю  Ахмата викликала похід армії Ногая у відповідь на дії Олега, який завершився спустошенням Курської землі і визнанням Олегом зверхності Ногая. Отже, ми бачимо, що на початок 80-х років, Ногай фактично встановлює систему двовладдя в східних князівствах: офіційним сюзереном князів виступає хан,а збирає податки та вирішує внутріш ні питання Ногай, при чому проводячи власну політику, протилежну політи ці хана.

 На 1293 рік до сфери  впливу Ногая  входили Володимирське, Переяслав ське,Московське,Тверське,Суздальське,Юр’ївське,Дмитрівське,Можай-ське князівства.Великий князь Дмитро Олександрович сам збирав подат ки,відправляючи їх потім Ногаєві.Фактично Золотою Ордою правив беклярбек Ногай,хан півенно-західного улусу,а царі-хани Алтнн Орди були в його умілих руках тільки маріонетками,дії яких розробляв і вті лював в життя Ногай,являючись особою,що першою серед татар прийняла іслам за державну релігію в своєму улусі.       

                     Люблінський похід і приєднання Люблінського Князівства.

Найважливішим питанням в тогочасній політиці князів було ставлення до ординського іга. Золота орда в другій половині XIII ст. прийшла до деякого занепаду і її натиск на Галицько-Волинське князівство послабився. Але коли влада перейшла до Ногая, ординці знову почали гостріше пригнічувати князів.  Ординські хани не втручалися у справи княжого управління, не призначали своїх баскаків,але вимагали участі князів у своїх походах та сплачування дани ни. Проти своєї волі галицько-волинські князі разом з ханськими ордами ходи ли у воєнні походи проти Литви 1277 р.,в Угорщину 1285 р., в Польщу у 1286- 1288 роках.Ординці за сталим звичаєм кочовиків нещадно грабували безборо нні міста і села. В 1288 році, орди Телебуги, перебуваючи під Володимиром, «робили велике насилля в місті і пограбували незліченну силу худоби і коней» і «Спустошили Володимирську землю, не давали з міста вийти за харчами,а як хто виїхав,одних повбивали,інших грабували і коней відні мали»

Те саме було під  Львовом. Щоб задобрити ханів, князі виходили їм назустріч «з питтям і подарунками» .

 В різних історичних джерелах є різні дати,різні роки завоювання руськими королями, польського міста Любліна. Я притримуюсь думки,що Люблін,який

знаходився і зараз знаходиться на віддалі 60 км від  бувшої столиці Русі-Хол ма,а це одноденний перехід піших полків,був завойований військом руських полків і татарською Ордою на протязі 1286-1288 років Польські історики приписусють захоплення Любліна ще королями Данилом Галицьким та його братом Васильком Даниловичем і що  підпорядкування цього князівства русам тривало понад 50 років Є непевні історичні дані,що говорять про те,що син короля Лева,майбутній король Русі-Юрій Львович намагався мечем підко рити Люблінську землю,але через брак військових сил,не взяв силою Люб ліна, спустошив околиці і відступив. Король Лев Данилович невдовзі після поразки сина Юрія,помирився з ханом Телебугою і в 1286 році  ніби підкорив Люблін та околиці.

 Після успішного військового походу короля Лева з беклярбеком Ногаєм на мадярську столицю Пешт і фактично визнання  своєї поразки  малолітнім мадя рським королем  Ласло Куном,напади половців-кунів та мадярів на південні і східні причорноморські степи,де випасались стада ногайських татар,припи нились. Ця обставина слугувала тому,що Ногай переключив свою увагу на пів денний захід,на Болгарське царство,на Сербію і не турбував військовими похо-дами за своєю ініціативою руського короля Лева.

 Але не так було з царем і одним із великих ханів Алтин Орди Телебугою,що повернувся з своїми недобитими в Татрах ордами на ріку Волгу,до своєї столи ці,Сараю. Пройшов певний час і хану –ханів шпигуни постійно тлумачили од- не, що король русів,Лев,не зраджував його,що його дійсно захопив Ногай і він мусів дати команду своїм полкам повертатись до своєї столиці Львова,бо Висо кий замок захопив Ногай. Після роздумів,згадав Телебуга,що частина пішого руського полку,короля Данила,загинула в Татрах,захищаючи його від чехів. Це був аргумент,котрий зняв всі підоздри в підступності короля Лева,і він хан Телебуга,пробачив йому все. Але не змирився він з ,своєю чорною поразкою від Краківського князя,Лешка Чорного в Татрах, вирішив помститися йо му,а заодно перевірити лояльність короля Лева і у випадку відмови від походу в Польщу війною,розорити королівство Русів.

Така,гола правда без прикрас і видумок,а все інше від лукавого. Потрібно та кож мати на увазі,що хани,королі,князі це в першу чергу люди,що мають свій характер,які враховують ті чи інші політичні обставини,розклад сил,а симпатії і антипатії,відходять на задній план. Бере гору принцип,немає вічних друзів і не має вічних ворогів,а є вічні інтереси своєї держави.Своя сорочка ближче до тіла.Так було і зараз у взаєминах між ханом Телебугою та коро лем Руси Левом.

 Після того як син Лева Юрій, безуспішно намагався захопити Люблін,а між королем Левом та краківстким князем Лешком Чорним постійно точились пог- раничні війни,результатом яких було захоплення кількох руських чи польсь ких сіл,встановився паритет,який нікого з можновладців Русі чи Польщі не влаштовував.

Хан Телебуга зібрав в Заволжі дадаткових кілька туменів,замовив з Китаю стінобитні машини,які були хану доставлені,взяв з собою обслугу монгольсь- ку,а також вимуштруваних кілька загонів для штурму міст і в 1286 році,весною рушив знову військовим походом на Краківське князівство.Не полишав мрії зробити Краків столицею свого хантва,тому що Краків був би по середині його володінь,адже мріяв хан про захоплення всієї Європи,аж до Антлантично- го Океану. Але цьому походу передувала велика дипломатична робота і в першу чергу з своїм першим заступником  і першим супртивником Ногаєм та руським королем Левом. Беклярбек Ногай у властивій йому наглуватій манері сказав представнику хана,що він з своєю Ордою,не зможе підтримати похід Телебуги на Краків,тому що зайнятий військовими справами на заході свого улусу в Болгарському царстві. Однак його не турбує доля Лешка Чорного і його столиці Кракова. На запитання бека,що він скаже про короля Лева і його участь в поході Телебуги на Захід,відповів,що як вирішить Телебуга так і буде,але він радить хану делікатно поводитись з Левом і видати ситуацію так,що цей похід є  більше в інтересах русів чим монголо-татар,а він не має права керувати Левом,хоча вони друзі. Бек,що спеціалізувався  в Телебуги на дипломатичних питаннях,докладно доповів хану всі обставини і нюанси роз мов з Ногаєм та королем Левом у Львові,навіть на інтонацію голосу звертав увагу,на міміку лиця. Почувши від свого бека хороші новини від Ногая, а ще кращі від короля Русів,дав команду йти в Західну Русь і зупинитись біля Воло димира та Львова. Орда,за командою хана Телебуги моментально знялась з насиджених місць і рушила у військовий похід. Саме в швидкості перемішень і прийняття рішень одноособово ханом була і дотепер є перевага кочових народів над осілими,землеробськими.

Коли Орда зупинилась біля Володимира на Волині,то за наказом Телебуги до орди було долучено два Володимирські полки пішців,яких провадив сам князь За великим проханням Володимирського князя після тижневого постою,май же 100 тисячної кінної Орди в околицях міста,Орда знялась і пішла на Львів,а перед цим було забито стільки худоби і навіть людей, так якби місто було у во рожій облозі.

 По приходу до Львова,в золоту юрту до хана Золотої Орди Телебуги,рушив руський король Лев,який розумів,що все майбутнє його королівства,залежить від  результатів розмови з ханом. Крім цього багато корисних порад Лев Дани лович отримав від свого друга Ногая,який через свого повіренного Махмуда, поділився ними. Біля золотої юрти хана  король Лев і його свита були зупинені ханською вартою,котра забрала всю зброю і в юрту був допущений тільки сам король Лев і його тлумач-перекладач Лавро.

 Знаючи ординські звичаї,король Лев дотримувався їх,бо навіть якась дрібнич ка могла коштувати життя,а Лавро,іноді інтонацію хана дублював. Виказавши хану Золотої Орди Телебузі всю необхідну повагу,наговоривши безліч комплі- ментів,показавши всім своїм виглядом повну покору,за порадою Ногая  не тор кався теми того,що мусів залишити хана біля Кракова і що відсутність його галицьких (гірських) соколів була причиною поразки Орди під Краковом. Хан Телебуга вислухав короля Лева,ПОСМІХНУВСЯ і як би нічого між ними не трапилось,сказав:»Чув я,що хочеш доказати Ти мені свою вірність і кличеш ме не в Похід на польські князівства.Чи це так і чи правильно я зрозумів твоє зап рошення в похід проти твого злішого ворога Лешка Чорного? » Король Лев

був здивований таким повортом розмови,це виглядало так,що він,король Лев, запросив хана Телебуга в цей польський  похід,а хан послухав його і прийшов йо му на допомогу проти Лешка Чорного.Намагаючись виправити ситуацію тіль ки й спитав хана: «Чи підемо володарю на Краків» Почув у відповідь хитре:» А ти де пропонуєш йти,королю? « Думка з швидкістю світла металась в голові короля русів,на щастя хан не знав змісту цих думок.А в голові гуло від перена пруги,тривоги,від нервового стресу.На кону все життя,на кону доля королівст- ва,доля походу,як бути,що робити? Аж тут без дозволу короля взяв слово Лаврін-тлумач і по татарськи,щось сказав хану,який посмішкою широкою відповів на слова Лавра,а Лев нічого не зрозумів.

 Лаврін виручив короля Лева,бо був тонким психологом і бачив які страшні муки приносять Леву його тривожні думи,а це відбивалось на його лиці,з якого вже добре навчився читати Лавро, немов з книги. Сказав тільки Леву:» Йдемо

на Краків,а там як Бог дасть» На це Лев спитав в Телебуги :»Якщо візьмемо оружно Краків чиїм він буде? Телебуга на це хитро відповів: Спочатку треба взяти місто,щоб його ділити.Це так кажеш королю,неначе вже вбив ведме дя,зняв з нього шкуру і не знаєш кому подарувати її. А Я пам»ятаю,що мину лого разу тебе і твоїх воїв не було» На цьому перша аудієнція закінчилась, та було сказано Леву,що його запросять ще раз,щоб обговорити деталі похо ду,але не сказано коли?»

   Це коли,тривало аж 2 тиждні. Стада величезні коней ходили навколо Льво ва і вищипали за цей час всю траву.Ландшафт біля столиці Русі поступово перетворювався із смарагдових полів та лісів  в жовтого кольору пустелю, не- наче випалену землю. Кожен день королю доповідали,що монголи знущаю ться з русів,які виходять за  межі столиці. Були  випадки вбивств і знущань над русами монголів і все вказувало на те,що хан Телебуга не вірить Леву та далеко не так прихильний до нього як Ногай. Але,що міг зробити король Лев,адже не кликав його хан Золотої Орди на аудієнцію,а сам без запрощення прийти не міг.З кожним Божим днем постій татар біля Львова перетворювався на пекло. Не забуваймо,що Орда це кінне військо і якщо татар було біля 100 тисяч,то коней в 3-4 рази більше,тому що кожний татарин брав з собою в похід 3-4 коней. Тобто біля Львова випасалось більше 300 тисяч коней,а коней треба годувати не тільки травою,але й добірним вівсом і все це мав забеспечити Лев Двнилович. Він бідний вже не знав,що має робити і йому порадили шукати під тримки в близького оточення хана,а для цього треба було їх обдаровувати дорогими подарунками,золотом,сріблом.Думаю,що хабарництво на Русь за несли монголо-татари і воно прижилось тут,бо викорінити його ой як важко навіть зараз. Король Лев послухався своїх радників і вимушений був роздавати дарунки-хабарі наліво та направо,адже це  був один із діє вих способів життєдіяльності кочового суспільства.Завдячуючи хабарам король знав,що Телебуга вирішив в такий спосіб провчити строптивого руського володаря, але наказав не приймати жодних посольств від русів.Хотів чи не хотів цього Лев, але не був він вільним в прийнятті рішень,адже під брамами міста його імені стояла 100 тисячна Орда,котра могла розорити, підкорити Львів легко. Мусів король русів прислуховуватись до радників і терпіти,бо ще не всюди було відновлено фортифікаційні стіни по периметру Львова,а без мурів годі мрія-ти про оборону. «Зліше зла честь татарська»

   На 14 день постою ,аж на вечір,був Лев викликаний до ханової золотої юрти в яку як і в минулий раз зайшов тільки з Лавром. Знову та ж сама процедура вітання,красномовства,підхалимства,а інакше ніяк,це етикет монгольського двору і про страшні наслідки його недотримання знав Лев,адже за вказівкою короля Данила був у татарській столиці Сараї як заложник. Тому машинально виконував процедуру і навіть не пробував показати свою значимість. Телебуга був неудачником,якщо порівняти його з Ногаєм,але був  номінальним ханом-царем,якому мусів підкорятись король Русі.  На зустрічі в золотій юрті Телебу- га взяв в свої руки віжки правління і дав зрозуміти Леву, хто господар ситуації.  Спитав і одночасно наказав хан:» То коли йдемо на Краків,королю,завтра чи пізніше? Бачу що гостинно приймаєш постій Орди і розсміявся в обличчя Лева

Така зухвалість хана викликала інстиктивний протест в короля Русів,по лицю йшли ходуном суглобні мускули,лице покрилось багрянцем,та потом,а це були перші ознаки приступу шаленства Лева Даниловича,які робили його лють стращною. Ці ознаки добре знав  Лавро і за домовленністю з королем мав право тлумач в рідких випадках,застерегти від необдуманого кроку,що і зро бив Лаврін, сказавши королю ,що треба відповідати хану.Ця фраза вивела з за ціпеніння Лева і він промовив:» Мій володарю,мої полки і я готові за твоїм наказом рушати на Польщу хоч завтра» На це сказав Телебуга: «На Краків в гості до твого недруга Лешка Чорного, та й мені він по правді також ворог. Маєш Леве повести в похід 3 полки,два піші,один комонний і забрати з собою на війну всіх твоїх «галицьких соколів»,бо минулого разу їх не було і з очей Теле буги вилітали іскри гніву,але вмів керувати своїми почуттями хан,Тому тіль ки перепитав,то скільки «галицьких соколів» піде на війну,думаю,що цього разу візьмемо Краків і буде достатньо роботи їм при штурмі. Відповів Лев, що можуть піти в похід до 1,5 тисячі гірських  соколів,бо частина з них несе службу в гірських містах держави і не збере він їх швидко. Довго ще тривала зустріч можновладців,обговорювались всі деталі походу,марщрути пересу вання,місця зупинки. Аж тут несподівано в юрту ввійшов рідний брат короля Лева,луцький князь Мстислав Данилович,що прибув у ставку хана на його вимогу військового походу.Нагадаємо читачу,що в і першому поході на Краків приймав участь князь Волинський Мстислав і бачив він поразку ганебну Теле буги,але мусів виконувати накази хана.Телебуга набагато прихильніше ставив ся до князя Мстислава чим до його рідного брата короля і сюзерена Русі Лева. Це було  видко по його поведінці,бо став із свого золотого трону і підійшов до волинського князя та обійняв його.Обнялись і два рідні брати,бо давно не бачи лись. Хан Золотої Орди Телебуга сказав,що завтра зранку,війська знімаються з постою і йдуть на Краків і цьогь разу він підкорить столицю Поляків,а Лешка Чорного обов»язково повісить,а може спалить.  На цьому аудієнція в Телебуги завершилась,а наступного ранку гучні і дзвінкі сурми руських полків спові стили львів»ян,що їх король та полки його йдуть воювати Лешка Чорного. Підійшли війська до місць знайомих в Татрах,де ніби-то був забраний Ногаєм

король Лев і знову якісь незнані  для Лева явиша почали що раз частіше трап-

лятись. Дива почались за Закопане,в лісах,що тягнуться по горах в напрямку

Кракова.Коли кінний полк короля виїхав на велику поляну і почав готувати обід,а за полком руських кіннотників,в»їхав на цю ж галявину майже цілий тумен татар,то немовби за татарами гналась якась нечиста сила,яка разом з кочівниками залетіла на поляну.На поляну за татарами вилетіла незліченна аж чорна хмара круків,які кружляли у височині і подавали страшні звукові сигна ли « кра-кра-кра» і Лев сказав своєму тисяцькому Муравському,що напевне недалечко вже Краків,якщо стільки чорних круків на поляні. Муравський був в попередньому поході і на свої очі бачив попередження природи непро- шеним гостям,тому сказав:»Боюсь королю,що Телебугу і його Орду переслі- дує Страшний фатум і якісь чари,бо з цього розпочався погром війська і приро- да мов взбунтувалась та нишила татарву»Після цих слів тисяцького почався жахливий танець смерті. Чорні круки мов за комендою полетіли у вись,а так їх багато було,що вони своїми чорними крилами зробили над поляною «соняч не затемнення»,так що вої ледь впізнавали один одного. За цим послідувавав якийсь клич для круків-воронів і вони зі зловіщим краканням кинулись вниз. Король Лев так перелякався цієї небаченої ним повітряної атаки,що дав команду згуртуватись окремо від татар і приготуватись до бою, але не з поляка ми,а їх круками. І тут король Лев побачив,що до нього підлетів величезний крук,що мав над головою золоту корону і промовив:» Якщо не хочеш з військом своїм  погибелі,тікай  і не воюй проти Кракова і то через день-два,бо потім піздно буде».Круки,де по 2-3,а де по 5-7 нападали виключно на татарську кінноту і багатьох відважних татар вбили,а сотні їх воїв були поране ні,в кого око вибите,в кого голова проломана міцними дзьобами. Серед русів ні один кіннотник не постраждав,а татар багато. Не до обіду було.

 Коли виїхали з поляни лісової і переміщувались древнім пралісом нічого не говорило,що декілька хвилин тому на татар був вчинений раптовиий повітря ний наліт небесного птаства. Різні птахи виводили свої прекрасні трелі,а солов»ї просто заливались своїм чудовим співом,неначе вітали напад круків на татар. Як тільки виїхали в лісових нетрів –хащ на лісову дорогу,де було мен ше дерев і лісова дорога змією звивалась поміж гір,гори озвучило дике зави вання вовчої зграї. На цей заклик відповіла друга,третя вовча ватага і весь ліс був пройнятий диким завиванням вовчих зграй,здавалось,що їх безліч. Страх паралізовував мозок,але Лев крикнув своїм воям,ГОТУЙСЬ ДО БОЮ. Цією лісовою дорогою рухалась вся Орда і полки руські. Лев тільки бачив як попри нього тінями вискакували вовки,оскалювались на короля,але бігли далі. Серед суматохи,знову картина,яку король русів не зможе забути до своєї смерті.

Ззаді почув шелест трави і біля нього стояв велетень вовк сіро-чорної масті, який був більший набагато від Лева Даниловича і пильно дивився в очі короля, якого страх паралізував. Побачив Лев над вовчою головою корону золоту і по чув слова в своїй голові,але жодний із воїнів його охорони не чув їх.:» Ти король русів,Лев,а я король Вовків-Вожак,теж колись був людиною і був вождем антського племені,звали мене колись Вожак. Ти чого сюди подався за Телебу- гою,Краків хочеш,так не получиш ні ти,ні хан, його. Ми з тобою однієї крові,а татарська чорна і погана на смак,вдосталь її напробувався в час першого походу Телебуги. З ганьбою тікав хан звідси,бо вся природа  противилась його походу і поклало тут свої голови багато татар.

 Маєш час королю русів,забратись звідси,бо якщо не виконаєш мого застере ження і підеш брати Краків,то спочатку,посміхнеться тобі доля-фортуна,а потім фіглярка відвернеться від тебе і загинеш ти і не виконаєш своєї місії на землі. Скоро будеш мати розмову з Телебугою.відговори його від подольшо го походу на Краків,бо згине і він. Бог зараз на стороні Лешка Чорного,але невдовзі помре він,тому має він міць нечувану,яку ніхто не може здолати. Білі і навіть чорні духи йому допомагають.Ти чув,я сказав,а тобі вирішувати» і пропало видіння дивне. А вовки,зчинили паніку серед хвоста татарської Орди і нападали на татар  з-за дерев,в скачку збивали воїнів з коней і перегризали горло татарське,з якого фонтанувала чорна  від ненависті кров. Лев дав команду і його полк не приймав участі в бою між воками та татарами. Тата ри стріляли у вовків з луків,багато з них загинуло в цьому бою,але кожен вовк вбив не менше чим 5 татар,так що загинуло тоді біля 2- тисяч татар і жоден руський воїн навіть не був травмований. Ось що творилось під час походу на Краків і це на свої ясні,аж сині як озера очі, бачив король Лев,що був бого боязким і знав,що ці знамення не для добра,бачив знамення під час Ярослав ської битви Тому вирішив або втікати з своїми полками поки не піздно,або загинути,якщо судилось.Не був Лев з лякливих та боягузом не був,але не хотів прошатись з життям через марнославство хана Телебуги і його хотіння зробити Краків столицею Золотої Орди.

     Підходив вечір. Сутінки окутували  Краківську землю м»якою периною, війську як татарському так і руському треба було зупинятись на ночівлю. Ко роль Руси Лев з своїми полками був у хвості колони і коли йому прийшов хан ський наказ ставати табором на ночівлю з велечезним задоволенням виконував цей наказ Телебуги. День цей висмоктав у нього всі його внутрішні сили і він дуже хотів відпочинку як і його полки,вої яких були перелякані страшними знаменнями. Лев Данилович дав команду відшукати добру місцину для ночівлі і коли йому доповіли,що таке місце є неподалік біля якоїсь місцевої річечки,по прибутті на неймовірної краси місцевість,дав команду на ночівлю.

Тільки розставили його королівський намет,навіть не захотів чекати вечері,а зразу пішов в намет і буквально за кілька хвилин з нього роздавався могутній, але якийсь тривожний храп,який аж  переходив в співанку- свист.Спав король і то міцно.Його батькові королю Данилу час від часу снились віщі, пророчі сни,а Лев таких снів не мав і в цьому винив король тільки буйний характер і нестримну вдачу свою,а також вбивство свого кума Войшелка.Думав Лев,  і не безпідставно,що Бог забрав цей дарунок бачити віщі сни у нього за гріхи його.

Притулившись головою до подушки з лебежого пуху,відразу ж заснув і бачить

Сон,але не якийсь буденний,а віщий. Сниться королю,що до його кінного пол ку,який йшов Татрами,підїхав на коні, чорної масті,та такої чорної як ніч, лицар в прекрасних золотих доспіхах,що вказували на те,що він благород ної крові. Представився як князь Крак і спитав в Лева: « Ти КОРОЛЮ чого, ПРИПЕРСЯ НА МОЇ ЗЕМЛІ. Я тебе в гості не кликав. Хочеш слави і підко рити мій град,мою столицю,що названа в мою честь і подарувати його хану Телебузі.? А Телебуга зробить з Кракова столицю Алтин Орди,і ти не переможеш Лешка Чорного,згинеш в борні.

Скажу тобі королю Леве,що руси та поляки браття по крові і по духу і не личить братам вбивати один одного. Щось хотів заперечити проти  Лев і про підступи князя Краківського Лешка,розказати засновнику граду цього, але не міг сказати й слова. Продовжував князь Крак свою розповідь і розпо вів,що він з своїм племенем Білих Хорватів за наказом короля Самослава, переселився в ці землі з Галичини,з тих земель,де ти королю Леве зараз правиш. Заснував я місто це як місто для свого племені. Король Самослав, це твій пращур,кров його в твоїх жилах і навіть по характеру ти подібний

до нього. Напевне душа Само переселилась в твоє тіло,тому ти такий не-перебачуваний,різкий,сміливий і відчайдушний.Знай Леве,ти маєш  місію на Землі,але вона не в тому,щоб допомагати поганому ізмаїлтянину захо пити Краків і зробити його столицею Золотої Орди замість Сараю на Вол-зі. Ти маєш місто-столицю Львів,що засноване твоїм батьком Данилом і назване в твою честь. Бережи і розбудовуй свою столицю,але не за рахунок мого граду. Мало міст у світі,що носять імена князів чи королів. Ти і я серед них,бо вчинками і діяннями своїми заслужили це право.Тому я зараз  перед тобою,а ти вислухаєш мене і зробиш так як я скажу,продовжив Крак.

 Завтра як тільки Боже Сонечко відчинить браму дню,до тебе прибуде гонець хана,який запросить тебе в золоту юрту хана. Але перед цим буде знамення ве-лике,по всій землі,яку осквернила нога монгольського коня в цьому поході, почнеться землетрус. В тому місці,де знаходиться твій полк, розверзеться земля і поглине татарву,майже цілий тумен і з землі краківської підуть сльози у вигляді водограю,що будуть знаком для Тебе і твого спасіння.Назавжди міс це загибелі татарського тумену буде увінчане назвою,»татарський водопад»,а недалеко від нього вічно буде горяча й тепла вода як знак-попередження для  непрошених гостей-зайд.

По приїзду в ставку хана,ще одне чудо,буде знаменням-попередженням Тобі і Телебузі.Вулкан проснеться і буде свою ненависть до татар випльо вувати з свого рота як дим з люльки та кидати величезні камені,уламки цілих скель на татар. Багато кінноти татарської загине,але не будуть на-віть травмовані твої воїни. В юрті будуть всі князі,воєнначальники татар ські,що ведуть свої тумени на Краків,ти будеш крайнім-останнім. Буде питатись у Вас поради хан Телебуга,бо мало хто знає,як його тумени наполовину поріділи від поразки князя Лешка Чорного та чеського коро ля,а у всьому можновладцям допомагали волхви-мольфари і вся природа краківського краю.Різні думки лунатимуть,але ти коли будеш говорити посліднім,відчуєш,що землетрус посилюється і в цю хвилю забіжить бей,який скаже,що зовсім близенько розверзлась земля,утворила потворну і страшну па щеку-провалля в яке тисячі воїнів падуть і пропадають проклинаючи хана. Ти тільки скажеш,що це воля Богів християнських і Божий знак не йти на Краків, бо і так його не візьмете,а всі загинете.Стане тихо і лише комар літатиме між Вами та всі його чутимуть. Ти запропонуєш похід на Люблін і послухати має тебе хан,що піде з своїми туменами на Люблін та візьмете його штурмом. Приєднаш королю цю землю до свого королівства,а ще зустрінешся з Чеським королем Вацлавом,який став тобі другом на довго.

Затям королю! Ми одної крові,двоюрідні браття і цей  віщий сон знак тобі,що прощене тобі вбивство Войшелка- Лавра Богом,але маєш виконувати святу Бо-жу волю і чим скоріше відбудувати Спаський монастир та побудувати Лаврів- ський,де закінчиш свій життєвий шлях і прийдеш до нас,твоїх пращурів.Знай королю,що поляки походять від Щека, як і чехи,брата рідного Хорива. Хорив твій і мій пращур і багатьох русів. А був ще старший між ними брат звали яко го Кий,то він над ними всіма старший був по смерті батька Ора Він засновник народу полян-антів,що з часом стали русами Слухай моїх слів і уникнеш смер ті.» Сонце навіть не вийшло з-за хмар,ранок був мов після перепою і аж трем тів як зробити комусь погане. Лев проснувся від поганого передчуття,іглами їжака дошкульно та боляче штрикала-колола його совість,що мала свій палац у сонячному сплетінні короля,теребила душу,що нестерпно боліла. Промені сонця навіть не пробивались через свинцеві хмари і господар життя Сонце наче і не збиралося відкривати браму дня.Лев позвав слугу і він йому приніс звичний сніданок короля в поході (твердий козячий сир,великий кухоль теплого козячого молока,мід, житню хлібину,пахучу мов сама весна). Снідав король русів, і в цю хвилю,забіг в королівський намет Лавро,без попередження  не попросивши дозволу і застав Лева за сніданком. Аж перекосилось від злості  королівське лице,що нічого доброго Лавру не обіцяло. Лавро стояв мовчки,а король доїдав сир та допивав молоко і все це відбувалось без жодного слова. Коли завершив снідати король тільки промовив,говори,бо вб»ю. І вірний Лавро сказав,що приїхав татарський бей і він негайно має від»їхати в золоту юрту,до хана Телебуги,що за декілька кілометрів від їх нічного табору. Спитав-де бей, відповів,чекає розпоряджень і додав,хотів до короля  в намет особисто бей пройти,але не дозволив. Правильно зробив-і вийшов на галявину біля річечки. До нього підіг бей і Лавро пояснив,що в хана на нараді зібрались всі полководці і він має  негайно їхати. В цей момент,щось неймовірне почало робитись навкруги.Там де текла річка-невеличка,крім руського полку,ще стояв майже цілий тумен татарський. Не довіряв до кінця хан Телебуга королю Леву та боявся нападу на хвіст колони гуралів,які багато нещасть принесли татарам минулого разу.Аж тут задвигтіла земля,покрилась якимись чудернаць кими-хвилями,які буквально за секунди,показували своє днище,що знаходи лось на багатокілометровій глибині. В деяких місцях земних розломів клекоті ла кров землі,бурлюча,червона магма,що дуже швидко піднімалась вгору.

З страшним ревом і гулом річечка пропала в безодні,але через декілька се кунд  стався страшний обвал скелі,який оминала річка. Скала впала під землю в на місці падіння утворилась пропасть,куди мов навіжені кида лись татарські коні,несучи своїм вершникам смерть. Прокльони,погрози, чорна лайка долинало з провалля і татар забрала смерть,яка  була зовсім не співчутлива. Весь тумен татарський пропав безвісти,його забрали Тат- ри,а над проваллям кружляли чорні,противні круки,які наче шамани смерті кракали,віщуючи всім смерть. Перепитав у бея чи бачив він таке і сказав до смерті переляканий посланник хана,що ще такого жахіття за своє немолоде життя він не бачив. Полк руський і залишки тумену втіка ли з цього проклятого місця прудкіше за світло,яке де-не-де пробивалось крізь чорнезні хмари.Коли руський король повернув голову то побачив,що на місці безодні утворився водоспад з під якого чулись прокльони хану,а пото ки води випаровувались,утворюючи клуби густогої пари.

 Король Лев зайшов в золоту юрту хана останнім з полководців,бо його полк був у хвості колони.Підібгавши під себе ноги,в позі лотоса, сиділи та- тарські темники,мурзи,волинські князі.Хан сказав,щоб Лев присів,що він і зробив і тільки почали обговорювати,що робити далі як Телебузі допо віли,що з перекошеним від жаху лицем,рветься до нього його довірений бей,що був у Лева і привіз його. Звідусіль чулось одностайне,що треба йти на Краків,брати штурмом столицю Краків і розіп»яти князя Лешка Чор ного,а ось ці землетруси,вовки,-його робота та чаклунів польських. Але татар ніхто і ніколи не перемагав,тому Перемога буде за ними.

Дозволив хан,щоб в юрту пропустили бея і перед очима полководців стояв щур,такий забитий і нещасний,що викликав тільки жаль,але слова його були страшними:»Володарю,через милі дві звідси,провалилась  і стала безоднею зем ля,яка взяла з собою на той світ кілька тисяч кінноти татарської і настільки страшна сила в землетрусу,що немов у пащу удава біжуть миші,так у безод ню кидались коні із вершниками.Розповів як бачив на свої очі в таборі короля Лева як пропала річка,а в страшне і глибоке провалля скакала татарська кін нота,але на диво жоден руський воїн не постраждав. Розповів,що річечка перетворилась на великий водопад із під нього,з провалля,проклинали хана татари і цей Краківський похід. Відчув по  всьому своєму тілу король Лев,  тремтіння- дрож і це бачив хан Телебуга та й всі присутні в золотій юрті бачили це.Якісь хвилі бігали по тілу Лева,він неначе ввійшов в транс,нікого не бачив,але говорив тільки з ханом. Сказв хану,король Лев:» Дійсно правду каже твій бей. Перед самим відїздом з нічного мого табору,утворилось страшне провалля,що забрало річечку,а в безодню попадали тисячі татарських воїнів, безстрашних і хоробрих.Зараз цей бей говорить,що недалеко звідси утвори- лась безодня,яка поглинула тисячі кінноти татарської. Я бачив круків і їх ца-ря,що нападали на нас і він говорив,щоб ми забирались звідси,а якщо не забе- ремось,то загинемо всі. Це ж мені сказав король вовків,якого я бачив так як тебе,хане. А ще у сні до мене приходив князь Крак,засновник міста Краків,що велів передати тобі,що твоя Орда разом з руськими полками не підкорить і не візьме Краків,хіба,що загину я і ти загинеш,хане. Перед смертю стоїть Лешко Чорний і тому його оберігає християнський Бог. Іншим разом перемо- жемо і візьмемо Краків,але не зараз. Не хоче цього наш Бог. Але у сні сказав мені князь Крак,що можемо йти і брати штурмом град польський Люблін і що візьмемо його ми з тобою силою нашої зброї і  можливо в цьому поході.Для цього негайно маємо піти з Татр та з під Кракова і навіть не пробувати його захопити,бо інакше нас всіх чекає смерть. Не стільки від зброї поляків та їх союзників загинемо як  від сил магічних природи та звірів,бо чорна і біла магія та їх слуги в розпорядженні Лешка Чорного,який Тобі і мені особистий ворог.

 Всі мовчали і дивились на хана Алтин Орди,його слово мало вирішальне зна чення.Спитав хан у Мстислава Волинського,що він думає про те,що сказав король Лев і почувши  його відповідь,що він підтримує брата Лева,промовив Телебуга:»Значить не на часі. Не можу я воювати з Богами,хай не моїми,а хрис тиянськими. Можу перемогти будь-кого, тільки не Бога. Тому йдемо на Люб- лін.» І знялась Орда разом з полками руськими та залишили Татри.

Ще до походу з ханом Телебугою на Краків в 1286 році,король Лев заприяте- лював з королем Чеським Вацлавом і між ними склались винятково дружні сто сунки,які тривали до самої смерті короля Русі Лева.Ще до трагічних подій 1286 року,між цими королями була міцна чоловіча дружба,яка пояснювалась підтримкою королем Вацлавом намагань заволодіти Краковом королем Ле -вом, а потім підтримкою свого племінника,сина Предислави як претендента на Краківський престіл.Лев буквально у всьому підтримував чеського короля Вацлава-11,а особливо в його боротьбі за королівський Польський престол і завдячуючи підтримці короля Русів,чеський король з 1300 по 1305 рік був королем Польщі. Хочу константувати,що в часи середньовіччя, коли вже були сформовані нації-етноси Європи, дуже велику,якщо не визначальну роль відігравали монархічні династії.В Польщі це королівська династія П»ястів,яка не була в етнічному плані виключно польською.У Венгрії правила династія Арпадів,що не складалось тільки з етносу мадярів. В Русі, теперішній Україні, в ці часи правила королівстка династія Романовичів,яка також не  складалась винятково з етнічних русів. В Чеському (Моравському королівстві) правила королівська династія Пшемислів,що була далеко не однорідною в етнічному плані.Згадаймо,що в ці часи,на історичну арену,вийшла німецька королівсько-імператорська династія Габсбургів,що як знаємо також не була однорідною. Згадаймо теперішню Великобританію чи Англію,де зберігся інститут королів і нам достовірно відомо,що Англією править не чиста англійська королівська династія,а скоріше німецька.Ці мої спостереження за європейськими монар шими династіями я привів для того,щоб читачі зрозуміли одну банальну істи ну,а вона криється в тому,що правили середньовічними державами коро лівські династії,які не завжди співпадали з назвами королівств.

Візьмім для прикладу  теперішню Росію,,час який ми досліджуємо,не сформу- вав ще великоросів,теперішніх «русских» як етнос,а правила там дина стія Рюриковичів,що не була руською, чисто слов»янською,яка потім вимерла і на зміну їм прийшла монгольська династія Чингізидів,що пра вила Московією 250 років, і ці 250 років  теперішня Росія,фактично не мала своєї держави,а була територією Алтин Орди. Після Чингізідів правила династія монарша-Романовичів,що походять з боярського роду Кобил.Та й Московію, аж ніяк в етнічному плані не можна назвати Руссю і спадкоємницею Русі Київської.Етнічний базис московитів-угро-фінсь кий,а форма правління від Алтин Орди,тому РФ є спадкоємницею Золотої Орди і аж ніяк не слов»янської Руси.Спадкоємцем Русі Київської, причо- му однозначно прямим,першої черги спадкування,є Русь наша,Галицько-Волинська і народ наш слов»янський,що звався русами до 20 століття,сам себе так називав.В силу історичних зазіхань касапів,вимушений був зміни ти свою істинну історичну назву руси на модерне українці.В часи правлін ня монаршої династії Романовичів наша Руська держава виходила далеко за межі теперішньої Галичини та Волині, охоплювала Київське князівст во, князівства теперішньої Білорусі,Литви,теперішньої Польщі,тому королівська династія Романовичів не була тільки руською в етнічному відношенні як до речі і всі монарші династії Європи,адже жінки як правило брались за дружин з інших монархій,інших етносів і тим самим вже нащадки королівські,мали наполовнину розбавлену кров.Чистих королівських монархій  в етнічному сенсі ніколи в Європі не було,але родинні стосунки всередині монаршого дому грали чи не вирішальну роль і цьому приклад  руський король  Лев Данилович,який всі свої  війсь кові,дипломатичні  баталії,  приносив на алтар родинних стосунків.

Дещо про дружбу королів. Як нам відомо,чеський король Пшемисл Оттокар-11 загинув в бою під Маршофольдом в 1278 році в бою з німецьким королем і засновником Австрійської королівської династії Рудольфом 1 Габсбургом. То-  ді  ж королем Чехії або Моравії став його малолітній син Вацлав-11. Вацлаву-11 було тільки 7 (сім) років в 1278 році,а народився він в 1271 році в Празі  і був сином відомої нам з сторінок нашої книги Кунегунди, чи Канегунди,рідної сестри дружини короля Лева, Констанції.А вони обидві були дочками  мадярсь кого короля Бели-1У.Ще цікавий момент,чеський король Вацлав-11,був ону- ком,двоюрідного брата короля Руси Лева Даниловича,горезвісного Ростисла- ва Михайловича з Чернігівської князівської династії.про якого йшла мова в битві під Ярославом та й пізніше.Цікаві династичні паралелі напрошуються з мадярською королівською династією Арпадів,але чуть в іншому ракурсі.

По смерті відважного і великого короля Чехії Пшемисла Оттокара розгорілась чуть не війна за опікунство над малолітнім Вацлавом. Його мати Кунегунда ві діграла в цьому не маловажну,а доволі значну,якщо не визначальну роль. Опі куном став Завішьо фон  Фалькенштайн,коханець,а потім чоловік вдови Куне гунди,який на цілих 10 років став фактичним правителем королівства Чехії,до досягнення повноліття королем Вацлавом-11.

 Король Богемії Вацлав-11,що правив з 1278 року по 1305роки,був і королем Польші в 1300-1305 роках,тобто в його руках були віжки правління аж двома центрально-європейськими монархіями,навіть трьома,забув про Венгрію і  правив ними доволі успішно.

Вацлав-11 мав дві дружини. Першою дружиною  чеського короля була Юдіта

ГАБСБУРГ,так так,не дивуйся шановний читачу,дочка засновника австрійсь кої династії,німецького короля Рудольфа-1 Габсбурга. Заручини між королівсь кими сім»ями мали місце в 1279 році. Ці заручини були в Празі, столиці Чесь кого королівства. А далі ше цікавіше.Принцеса Юдіта була ровесницею короля Вацлава,тобто вона як і він народилась в 1271 році.На час їх заручин,що мали місце через рік по смерті короля Пшемисла Оттокара-11 в 1278 році, кожний із них мав по 7 років,це були заручини королівський династій,а не дорослих королів і це був політичний крок. Шлюб між Вацлавом та Юдітою був в 1285 році,а молодим тоді вже було по 15 років і проводився він в центральному Празькому соборі.На шлюбну церемонію було запрошено багато королів, се- ред них  і король Руси, Лев Данилович,який був родичем молодого чеського короля по материнській лінії і на запрошенні його  настоювала мати Вацлава Кунегунда. Крім того король Лев був військовим союзником батька Вацлава-11,короля Пшемисла Оттокара у війні проти молодого мадярського короля Лас ло Куна та його союзника короля Рудольфа-1 Габсбурга.Знала мати Вацлава, що її сестра і дружина Лева-Констанція,ненавидить нового короля Венгрії Лас ло Половця,бо він був причиною смерті їх брата короля Стефана. Знала Кане- гунда що король Русів,разом з ханом Ногаєм ходили військовим походом  в Угорщину та чуть не захопили її столицю Пешт. Король Ласло спасся втечею і ледь не загинув піл час облоги  столиці  від руки короля Лева. Про це ми опові дали раніще. Лев, руський король, був на шлюбній церемонії,де познайомився з  молодим королем Вацлавом і між ними відбулось декілька зустрічей. На  молодого короля Вацлава король Лев справив надзвичайно хороше враження, він був підкорений його військовими талантами,своїми Перемогами і надзи чайною доброзичливістю.Вся дружба між молодим чеським королем Вацла вом і зрілим та досвідченим руським королем Левом, пояснювалась грандіоз ним впливом особистості Лева на Вацлава.

Але був і другий ,інший бік медалі. На шлюбній церемонії своєї дочки Юдіти

був її батько король Рудольф-1,там він побачив і короля русів Лева Данилови ча,якого,якщо пригадуєте,намагався схилити до військового союзу,але отри- мав не друга,а ворога. Розумів,що присутність короля Лева на шлюбній церемо нії,не є випадковістю і довідався,що це королівська вдова Канегунда запросила Лева на шлюбну процедуру свого сина і його дочки. Це був свого роду натяк і противага амбіціям німецького короля і засновника Габсбурської династії Ру дольфа-1,а також виклик.

 Роздратований король Рудольф-1,не сумнівався,що вдова королівська Куне- гунда плете інтриги проти його монаршого дому і цьому доказ присутність на шлюбній церемонії короля Руси Лева,що був йому не другом,а був против- ником і ворогом.         По цій причині,після шлюбної церемонії Рудольф-1.забрав свою дочку  Юдіту до свого королівства,а міг залишити і в Празі. Офіційна версія того,що Юдіта,поїхала з батьком до свого королівського замку,було те, що королева Кунегунда мала неофіційний за»язок з опікуном Вацлава-Заві- шею фон Фалькенштейном. Це офіційна версія,а не офіційна в тому,що присут ність руського короля Лева на шлюбній церемонії його дочки в 1285 році,була для Рудольфв Габсбурга повною несподіванкою і він, щоб тримати події під своїм контролем,вирішив мати біля себе свою дочку Юдіту. На шлюбній проце дурі було оголошено,що коронування чеського короля Вацлава-11 з короле- вою Юдітою буде в 1287 році в Празі. Правда в тому,що коронування в 1287 році не відбулось,а відбулось воно аж через 10 років в 1297 році і через два тижні після коронування королева Чехії Юдіта померла.

 В житті трапляються речі,які пояснити логікою чи доцільністю,або здоровим глуздом не можливо.Не можна пояснити  міцної чоловічої прив»язаності між королями Левом та Вацлавом. Їхні стосунки більше подібні на стосунки батька з сином чим на взаємини королів різних держав,в кожної із якої безсумніву бу-ди свої інтереси,що не завжди співпадали.Видається мені,що дружбою  русько го і чеського королів упраляв Господь Бог через душу загиблого в бою вели- кого чеського короля Пшемисла ОТТОКАРА-11,бо він часто приходив у снах

до свого сина Вацлава і підказував при потребі як і що та коли зробити.Бував він і в снах короля Лева,тому дружба цих королів,старого і молодого,досвідче- ного і не дуже,але двох по характеру запальних мужчин,може слугувати прик-ладом для других можновладців і особливо  в теперішніх час.Хан Золотої Орди Телебуга вдруге не дійшов до Кракова,який мав перетворити на столицю свою і вдруге  сама Природа вмішалась в хід подій та не дала підкорити це місто.Це був фатум,рок і власне так хотів Бог. В історичниих джерелах існують різні точки зору,шодо правління руськими монархами землями Любліна. Деякі Польські першоджерела твердять,що Русь володіла  Люблінською землею 57 років. Наш Руський літопис говорить,що король Данило з своїм братом Васи льком здійснили дуже швидкий рейд в один день з Холма до Любліна,що на віддалі 60 км від Холма,обложили його,виставили пращі-каменомети і поляки побачивши велику перевагу руського війська, здали місто. Також є тверджен ня про те,що Люблін час від часу виходив з підпорядкування русів і тому владу над ним приходилось повертати силою зброї.

 Коли хан Телебуга наказав королю Леву залишитись в золотій юрті,то вони обговорили яким маршрутом будуть йти на Люблін,де тумени татарські бу дуть чекати на піші полки руського Лева,як потім і по якому маршруту будуть йти маршем і де до них приєднається князь Мстислав Данилович з своїми волинськими пішими полками. Детально було обговорено скільки каменоме- тів з собою візьме король Лев,а скільки хан,а також план захоплення Любліна. Було два плани,один Телебуги,що мав головним  і визначальним змістом обло гу тривалу,розбиття стін фортеці,штурм та взяття міста та його знищення пов не. Лев пропонував план блискавичного походу,несподіваного нападу і взяття міста просто з маршу. Король русів пояснював хану,що має багато в Любліні шпигунів,які дадуть йому знати,коли і як краще почати наступ та на плечах поляків увірватись в місто-град, захопивши його. Зійшлись на тому,що в залеж ності від обставин остаточно вирішать, який план буде застосований на прак- тиці. Також монархи зійшлись на тому,що Люблін буде повернутий королівст-ву русів,бо вже давно з часів короля Данила, належить галицькому монаршому

Дому,а місто буде піддано карі за непокору і віддане татарам на пограбування і не тільки місто а й вся округа. Король русів у своєму таборі,в своєму наметі, приймав шпигунів з Любліна.Їх було два і вони детально розповіли йому про обстановку в місті,скільки  війська князя Лешка в місті,які настрої панують в ньому,а також довідався про те,що багато горожан з симпатією ставляться до Болеслава 11 Мазовецького,сина сестри Лева.Шпигуни радили нападати на місто,коли відчинять міську браму,а вже у випадку,якщо буде сильний спро тив, брати місто в облогу  та штурмувати його.Розплачувався з шпигунами Лев Данилович своєю монетою,що карбувалась в його столиці Львові і на монетах був напис Лев-1, король Русі.

              Підкорення Любліна  королем Левом та ханом Телебугою.

При зустрічі в обумовленому місці з ханом Алтин Орди,остаточно прийняли план Лева,що попробують захопити місто зненацька і на спинах захисників вдертись в нього. Це мав здійснювати спеціально навчений  штурмовий тумен з частиною кінного полку русів. Якщо цей план провалиться і місто не вдастся захопити,то тоді Люблін візьмуть в облогу і все рівно підкорять його. Король Лев,за домовленністю з ханом,мав проінформувати його,коли буде потрібен штурмовий кінний татарський тумен для атаки на міську браму і де цей тумен має розташуватися. Атака була несподіваною,тому що швидкі татарські коні,  раптово вискочили з лісу,що оточував Люблін в тому місці,де тільки що, від- чинилась міська брама. Цей  татарський спецзагін був вишколений відмінно і його головним козирем була швидкість та раптовість. Завдяки цим факторам, громом серед ясного неба для захисників фортеці,було те,що на малих, низь- корослих,але стрімких конях степу, вискочило з лісу дике,вузькооке війсь ко,яке шаблями кремсало все живе навколо і за мить вже захопило міську браму,правда частину,а не всю. З другого яру,на допомогу татарам,подався кінний руський полк в якому були «галицькі соколи»,які не тільки в горах були майстрами бою,а ще й неперевершеними майстрами взяття фортець з наско ку.Завдячуючи« галицьким соколам»друга частина  міської брами через недов гий проміжок часу була звільнена від польських воїнів,яких при захисті поляг ло немало від зброї руської.Коли брама міста Любліна була захоплена повні стю і звільнена від охоронців,за наказом хана Телебуги туди ринули татари,з диким вереском, гамом, шумом  і в своїй люті вони були безпощодні. За все погане,що трапилось з ними під Краковом,ці дикі воїни степів, мсти лись оборонцям і жорстоко мстились Міський воєвода,що мав вдосталь воїнів,вирішив вибити з брами татар і русів і його хоробрі вої неймовірними зусиллями та втратами, майже витіснили нападників і вже всюди чулись переможні вигуки поляків. Король Лев,оцінивши ситуацію,дав команду лучни кам «галицьких соколів», вицілювати польську кінноту і на раз полетіли влучні стріли соколів в горлянки захисників міста.Стріли були з отрутою, тому повержені в диких муках, катались по зеленій траві і в конвульсіях гинули. Трупи коней і людей геть загородили всю міську браму,а каштелян-воєвода дав команду прибирати їх,щоб дати можливість закрити браму для ворога. Цей хід як добрий шахматіст прорахував король Лев і галицькі соколи з вибраних ними місць оборонного валу, вицілювали «похоронників» і стріла ми вбивали.Скільки поляків полягло при захисті міської брами ніхто не раху- вав, але їхні смерті були марними,тому що  свіжий тумен хана Телебуги був скерований  для прориву оборони і прорвав її. Увірвавшись в місто татари вчинили страшну різанину в ньому. Вони рубали шаблями навіть дітей,тіла яких були розрубані навпіл,вбивали старих і немічних,вбивали навіть безне- винних немовлят,гвалтували і вбивали молодих та старших дівчат і жінок. Кров лилась рікою,а татари,немов вампіри з насолодою пили її. Це був жах, буквально через кілька годин,нікого на вулицях вже не було,хіба трупи і гайво роння над ним.Під час масових вбивств від татар чулись прокльони, адресо вані Кракову та всім полякам,за ті страшні жертви,які вони понесли під час двох безуспішних походів на Краків,де полякам помагала навіть іхня земля, їхні дикі звірі,птаство.Це чули руси,котрі розуміли татарську мову і розносили поголос,що татари мстяться за свої поразки та криваві жертви. Як було домовлено рівно дві доби,вдень і вночі татари грабували град Люблін і винищували людей.Навіть був випадок,коли вої польські заховались в стінах величного костелу і намагались перечекати біду та втекти. Але якийсь бей, помітив чи почув шум в костелі і дав команду спалити оборон ців живцем. Костел був дерев»яний і в ньому загинули відважні сини Польщі в страшенних муках,бо вирватись не могли. За командою царя Телебуги по спливу двох діб,погром Любліна припинився,а місто з околицями було переда но королю русів Леву,який повернувся до своєї столиці Львова,боячись,щоб татарва Телебуги не розорила його столицю як Люблін. Телебуга набрав досить багато здобичі, скарбів з золота та срібла,а також живого товару-ясиру,над якими глумились татари і відходив на Волинь до Володимира,яким керував князь Мстислав Данилович. Телебуга йшов разом з Мстиславом,але не зважаючи на хороші  відносини,страшно розорив місто Володимир та його околиці,про шо є навіть згадка в Галицько-Волинському літописі. Не можна  було татарам вірити ніколи як зараз не можна вірити касапам-москалям.

               Дружба короля Русів з чеським королем Вацлавом.

 В 1288 році помер Краківський Великий князь Лешко Чорний і тим са-мим закінчилось довоготривале протистояння між королем Руси Левом і  ним за Краківський стіл.Закінчилась  погранична війна між державами.

 Потрібно відміти,що король Лев як родич і вуйко свого племінника Болеслава 11 Мазовецького,сина сестри Предслави,приймав  активну участь в допомозі своєму племіннику Болеславу в його претензіях на Краківський престол і був на його стороні у міжусобній Польській війні 1289 року.Чому Краківський престіл,а не Варшавський чи інший? Тільки тому,що Краківське князівство зай мало провідну,домінуючу роль серед інших польських князівств і хто володів Краковом,той в ці часи володів всією Польшею як державою.Тільки на почат ку Х1У століття Польща стала королівством,коли був коронований королем Владислав Локеток,а до цього Польським королем був Вацлав-11,(1300-1305 рр),який одночасно був королем трьох центрально-європейських монархій, Чеської,Венгерської та Польської. З цього висновок,що королівство Русі стар ше за Польське королівство на півстоліття (50 років) і як бачимо з історичних хронік,князі,королі Русі приймали безпосередню участь в боротьбі за Краків -ський стіл,бо мали на це підстави,в першу чергу родинні стосунки з преден- тами на престол.

Внутрішні чвари в які вступило Венгерське королівство та боротьба за Краків ський престол,по смерті бездітного Краківського князя, були для короля русів

Лева Даниловича,благодатним грунтом для його войовничої натури і експансії на Захід. Король Лев зосередив свої зусилля на розширенні впливу,навіть захо пленні інших земель,підвищенні  міжнародно- правового статусу королівства Русів. Так до руського королівства відійшла майже вся Закарпатська Русь і теперешнє Люблінське воєводство в Польщі. На думку багатьох вчених-істо риків і на мою скромну думку,королівство Руси в часи володарювання династії Романовичів було прямим нащадком Київської Русі,тому що не було підко- рене Галицько-Волинське князівство,а з 1253 року Руське, королівство, силою зброї монголо-татарських завойовників,хана Батия,чи когось з його наступни- ків. Були підкорені багато князівств цим ханом,в першу чергу Володимиро-Суздальське князівство в 1237-1238 роках і перетворені на улуси,тобто адміні стративні одиниці монгольської імперії,а потім Алтин Орди. Силою зброї не переміг хан Батий війська Данила Галицького і тому Русь Галицька НЕ ВХОДИЛА  як адміністративна одиниця в Золоту Орду,а була васалом, тому платила данину тільки воями під час походів Орди в Польшу, Венг рію,Литву.Була таким же ж васалом як і Візантійська імперія, Венгрія, котрі платили данину навіть більшу чим Русь,але  не були адміністратив- ними одиницями монголо-татарської держави,мали всі  державні атри бути,серед них дипломатичні зносини з іншими країнами та монархіями. Влас не такий статус мала і Руська королівська держава в часи правління короля Лева Даниловича. Тому недолугі потуги російських борзописців претендувати на спадкування історії Русі-це маячня,тому що до 1700 року Московія,спадкоємниця- Володимиро- Суздальського князівства, була  адміні стративною одиницею татарської держави Золотої Орди,була платником данини  правонаступнику Алтин Орди- Кримському ханству.

 Слід сказати декілька слів про укладання союзу між чеським королем Вацла вом -11 та руським королем Левом-1.

 Цей договір був,і це ми бачимо по діях обох монархів,але його оригіналу чи навіть копії не збереглося,тому можемо лише здогадуватись про зміст догово ру- угоди Договір був укладений після 1288 року.Думаю,що обидва королі йо го уклали під час походу короля Лева на Польщу разом з ханом Ногаєм в 1289 році. Тоді зустрілись два монархи,що симпатизували один одному вже давно і так як чеський король Вацлав-11 вже мав 18 років,був повнолітнім,але ще не був Краківським князем і польським королем,то тоді при зустрічі сказав русь- кий король чеському:» Знав я твого батька покійного,великого талану  чоло вік і надзвичайним полководцем був. Вигравав майже всі бої-битви,розширяв кордони Чеського королівства і його держава була могутньою та простяга лась від Дунаю до Балтики,де Оттокар заснував місто Кенісберг. Я поважав твого батька і навіть заключив з ним військовий союз в боротьбі проти мадяр ського короля Ласло-Куна,який дуже багато шкоди зробив для  мого королів ства. За умовами договору,я разом з своїми воями спішив на з»єднання з твоїм  батьком під Брно,але не зуміли ми Руси з своїми полками, прийти на поле бою. Негідний король Ласло Кун в час коли я був в поході,направив в мої коронні зем лі диких половців і даків-волохів,що пустошили мій край. Дуже хотів я з своїми трьома полками воїв,а це було біля 10 тисяч добре навчених воїнів, побити німецького короля Рудольфа -1,до якого приєднався Ласло Кун і щоб Вікторія З»єднала мене,твого батька та краківського князя в нерозривний військовий союз,який був би не переможним. Але через половців  Ласло,мусів з під Кракова,разом з своїми полками,повертатись в свій коронний край і вою вати з зайдами. Тому не допоміг я батькові твоєму,а він так надіявся на мене, а я лишень міг відправити до бою свій кращий загін «галицький соколів»,які майже всі загинули і не змогли захистити твого батька,короля Оттокара-11.Знаю,що маєш Вацлаве,непереборне бажання приєднати до свого королів ства Краківське князівство і я тебе в цьому підтримаю. Скажу тобі,що розумію як гнівається на твою матір Кунегунду,твій тесть Рудольф-1 і що він навмисне забрав твою дружину з заручин з собою і  цьому я причина,тому що відомо мені,про шлюб матері з твоїм опікуном Завішею фон Фалькен штайном. Присилав Рудольф до мене своє посольство,щоб схилити на свій бік,але не пристав я до нього,бо чуть не братами ми стали з твоїм батьком. Зараз маю перед ним обов»язок допомогти тобі, королю Чеському,стати могутнім монархом і я це зроблю. Давай наступного 1290 року розпочни війну з Краківським князівством і я прийду тобі на допомогу з своїми полками,а може ще й татар приведу.»

 Це був фактично монолог короля Лева перед молодим чеським королем Вацла вом,який сприймав Лева за свого батька,а мати говорила йому,що він їх родич і має за жінку її сестру Констанцію,котру дуже любить. А вірний король Лев до смерті і за жодних обставин не зрадить. Чітко пам»ятав слова матері Вацлав.

Похід з ханом Ногаєм на Краків приніс спустошення околицям цього міс- та і воно не було взяте спеціально в 1289 році по причині того,що не хотів Ногай,щоб хан Телебуга перетворив Краків на столицю Золотої Орди, тому «галицькі соколи» майже не виявляли свій військовий талант.Но гай й з величезними награбованими скарбами і ще й дарунками польсь ких монархів,взявши незлічену кількість рабів (ясир) з числа поляків, успішно повернувся в свої землі.

  В 1290 році почалась польсько-чеська війна в якій приймав участь король Руси Лев Данилович. Але її  торкатись не будемо,тільки скажемо,що Великий князь Польщі Пшемисл-11,за результатами Перемог чеських і руських полків над польськими,вимушений був передати чеському королю Вацлаву-11 Краків ське князівство,що було головним в Польші. Фактично з 1290 року Вацлав-11 був і князем Краківським,але не всі князівства польські йому підкорялись. Всі інші польські князівства підпорядковувались Великому князю Польщі-Пше- мислу-11.Підсилення чеського королівства фактично  Краківським князівст- вом і участь у польсько-чеській війні руських полків під керівництвом короля Лева, не на сміх розлютили тестя короля, Рудольфа 1-Габсбурга. Він плів інтри ги,а в цьому був неперевершеним майстром і за його звинуваченням,був стра чений другий чоловік Кунегунди,Завіша із Фалькенштейна в 1290 році. Цілих 10 років  чеський король Вацлав-11 був краківським князем і тільки в 1300 році коронований  вже королем Польщі в тодішній столиці Польщі,Гнєзно. Перша дружина чеського короля Вацлава, Юдіта вродила йому 10 синів і дочок і після їх коронування через 2 тижні померла в 1297 році. Королівство не могло зали шатись без королеви,а молодий король Чехії  без дружини,тому вдруге одру жився на дочці польського короля Пшемисла-11 і нею була Ельжбета Рикса, котра подарувала королю дочку.Зазначу,що чеський,польський та венгерський король  в одній особі Вацлав-11, був королем Великої держави,навіть більшої ніж в часи його батька Оттокара-11,бо все Польське Королівство входило до нього та ще й Венгерське. Правив уміло,достойно і грамотно з своєї прекрасної столиці Праги.

За час правління короля трьох королівств Вацлава-11 в його державі та по всіх Європейських країнах була введена, ходила багато років Валюта-чеський грош Це свого роду теперішнє Євро,бо  монета ця,підкріплялась міццю всієї держа-ви і в Чехії було розвідані найбільші запаси срібла у Європі.

 Монетний двір королівства знаходився на Кутній горі,а з неї за переказа- ми рудокопи видобували 20 тон сріблав за рік. Чеська Монета надзвичай но шикарна, красиво оброблена-була офіційною валютою Русі,хоча була валюта короля Русі Лева-1 і вони обидві ходили у вільному обігу. Крім цього за короля Вацлава-11 було прийнято,здається перший в Європі, Кодекс про шахти,де були детально регламентовані відносини з видобут ку корисних копалин.Згадаю,що король Польщі Владислав Локеток переховувався у Венгерському королівстві,а після смерті молодого коро ля Вацлава-11 в 1305 році, якому було тільки 34 роки,став королем Поль щі.Нагадаю цікавому читачу,що в 1299 році відбулась зустріч руського короля Лева з чеським королем Вацлавом-11в Брно. Це було напередодні коронування Вацлава-11 королем Польщі і ця зустріч мала доленосне значення для Вацлава-11,чеського короля,тому що його тесть Пшемисл-11, фактично подарував  йому Польське королівство,яке простягалось від холодного Балтійського моря до кордону з Чехією. На цій зустрічі в Брно, вже старий,але з ясним розумом і непоганим здоров»ям король руський, Лев ,пообіцяв королю Вацлаву,що якщо тільки виникне потреба він при шле свої полки на допомогу чеському війську.Сам не знати чи очолить їх через здоров»я і поважний вік,але буде керувати руськими дружинами достойний полководець.

Дивні діла твої Господи! Мав король Русів Лев Данилович зустрітись з чесь ким королем Пшемислом Оттокаром-11 в 1278 році в Брно,але не зустрілись та загинув Великий король Великої Чехії. Пройшов 21 рік і все таки в Брно зустрівся вже старий король Русів Лев Данилович з королем чехів Вацлавом-11,сином короля Оттокара для того,щоб молодий чеський король через рік став королем Польщі. Йшов 1299 рік від різдва Христового,а на самому почат ку Х1У СТОЛІТТЯ,в 1300 році, Вацлав-11 став королем Польщі.Через рік в 1301 році помер великий король Русі Лев,потужний воїн,надзвичайний полко водець,Переможець,що не знав поразок, хороший дипломат,людина із склад ним характером,прекрасний господарник  та могутній політик,котрий підняв стяг королівської Русі-України надзвичайно високо,та так,що народ його, тепе рішні україці, мають ким пишатися і гордяться своїм королем. Життя продов жувало свій рух і на відміну від королівських династій Арпадів,В»язів що вимирали,не залишаючи потомків чоловічої статі,династія руських королів Романовичів продовжувала свою велику і славетну історію.

                   Король Русі Лев і його діяльність перед смертю.

 Ціле десятиліття з своїх 30 років королівського правління,король Лев, присвя- тив   розвитку свого краю-раю,його економічному і культурному підйому, релі гійному об»єднанню русів-українців  та славі Королівства Руси. Це золоте 10-тиліття тривало тоді коли Лев не воював з сусідами,а мав час та можливість займатись внутрішніми справами своєї держави. Це золоте лесятиліття тривало з 1290 ро ку по 1301 рік. Тому кінець 13 століття і початок 14 століття наше королівство процвітало і було одним з наймогутніших на континенті.

Коли пишеться друга частини трилогії,надзвичайно злободенне питання стоїть перед Україною 21 століття. Томос,або визнання материнською Константи нопольською церквою помісної,автокефальної української церкви і її незалеж ності від   патріархату РПЦ (російської православної церкви) Я не хочу на сто-рінках книги говорити про те,що РПЦ і її філія в Україні УПЦ МП створені безбожним І.В.Сталіним,про незаконність канонічності цієї з дозволу ска зати церкви,про те,що 1-ий імператор Російської імперії Петро-1,створив посаду обер-прокурора,котрив управляв справами церкви одноособово в інтересах імператора Петра-1,самодура,ігноруючи думку синоду,про те, що попи цієї церкви-агенти ФСБ правонаступниці КДБ.Я переконаний в тому,що Вселенський Патріарх Варфоломій дасть Томос для української православної церкви і вона буде незалежною від Москви та повернеться до рідної матері Константинопольської церкви,з якої вийшла і назавжди покине погану мачуху РПЦ,котра всією своєю мізерною душею,спорченою срібнолюб ством,намагається перешкодити поверненню  української церкви до  своєї матері. РПЦ розуміє, що без УПЦ МП вона не буде найчисельнішою церквою православ»я,не буде мати того впливу на українських людей,що має зараз через  свої парафії в Україні,і не буде мати тих колосальних дохо дів,що має від культової діяльності УПЦ МП,що звільнена від багатьх податків державою Україна,але бороться проти неї.

Хочу нас повернути на 700 років назад і сказати,що король Лев Данилович доклав дуже багато зусиль,знань,зв»язків,коштів для того,щоб у нашому Русь-кому королівстві була своя митрополія,а не Київська,бо в цей час Київські землі входили як адміністративна одиниця в монгольсько-татарську імперію і втрачали свій статус.Митрополити з Києва перебирались в Володимир- на- Клязьмі,залишаючись зватися Київськими,але керували не з Києва.Кожна са- мостійна держава має атрибути державності,серед них і церква,яка в незалеж- ній державі також має мати незалежний статус. Все можливе було зроблене королем Русі Левом Даниловичем для того,щоб Руське короліство мало свою незалежну церву і свою митрополію. Наступник короля Лева,його син Юрій-1 Львович,домігся того,що в 1303 році було проголошено окрему від Києва мит- рополію і дозвіл на це дав Константиноаольський Патріарх Афанасій.Базис цієї величної історичної події заклав саме король Руси,Лев Данилович,але не дочекався результатів,бо був покликаний на Божий суд. Митрополія Галиць  ка заснована 1302-1303 роках.зразу ж після смерті короля Лева До неї входили  єпархії: Галицька, Володимирська, Луцька, Перемиська, Турів ська,Холмська;було 4 митрополити: Нифонт, Петро, Гаврило, Теодор; Галицька Митрополія скасована в 1347 році на вимоги московських кня зів,відновлена 1371 року.Дослідник історії Церкви о. Софрон Мудрий вва жає,що Галицька митрополія постала десь близько 1301 р.,за пралінння короля Лева Даниловича (1264-1300),з потреб його держави та за його особистою ініціативою.Утворення Галицької митрополії було підтверджене Царгородом наприкінці 1301 року.На мою думку ініціатором,батьком Галицької митропо лії, був король Русі Лев Данилович і його до цього  рішочого кроку спонукала позиція київських митрополитів,які залишаючись зватися Київськими,а Київ входив в Галицьку Русь,перебували вже у Володимирі –на- Клязьмі, теперішня Росія. Маю свою думку- припущення ,що король Лев,після того як його батько Данило в 1247 році прийняв унію з католицькою церквою,звернувся до Кон стантинопольського патріарха,що був Вселенським патріархом серед мирян православного вірування,через гріх вбивства ним литовського князя Войшел ка,який був православним і намагався відвідати Афон, святиню православ»я. Але я не претендую на істину,бо  могли бути і інші підстави звернення  до православного патріарха,серед яких те,що Папи Римські так і не спромоглися на організацію хрестового походу проти кари світу, безбожних синів пекла, монголо-татар.У 1303-1311 роках Царгородський (Константинопольський), престол-патріархат очолював Святіший патріарх Афанасій. Галичину,що була єпископією Руси,підвищив до митрополії візантійський імператор Кир Андроник Палеолог (1282-1328рр) за святішого патріарха Кир Афанасія р. 6811 (1303р)” (І. Власовський). Першим галицьким митрополитом став Нифонт (1302/1303-1305).Його призначення відбулося  за короля Русі Лева Даниловича після перенесення митрополитом Максимом (1283-1305) свого осідку з Києва до Володимира-на-Клязьмі (1299 р).Король Русі Лев повертався з Брно, де мав останню зустріч з чеським королем Вацлавом -11. В  дорозі до Самбора його застала звістка про те,що митрополит Київський, залишив Київ і подався в Залісся,де зупинився у Володимирі-на- Клязьмі. Король Руси вже давно докладав зусиль для того,щоб його Руське королівство мало свою митрополію,тому що всі 30 років свого правління вважав своє  руське королівство, єдиним нащадком дрвньої Русі,що мала за свою столицю Київ,а Володимир- на- Клязьмі,що був в Заліссю,визнавав землею чи адміністратив ною одиницею,монголо-татарської імперії.Те,що митрополит Київський, Максим зробив  фактично митрополичим осередком Володимир -на -Клязьмі, викликало в королівській душі обурення,тому що розумів,які наслідки може мати цей крок Максима. Сонечко так добре пригрівало цього літа 1299 року, що виглядало на те, буде хороший врожай зернових,жито вже повністю нали лось і колосилось. Король Лев,їдучи з Брно,вирішив заїхати в Лаврів,де вже мав бути збудований Онуфріївський Божий храм,заїхати в Спаський монас тир,поспілкуватись з сповідником і настоятелем Преображенського Монасти ря отцем Софронієм,якому дуже довіряв,любив і цінував. Пішов до сповіді король до отця Софронія,по приїзду в Спас і добре висповідав ся,після чого на душі короля стало легко-легко. В келії королівській,де останніми роками жив король,відбулась розмова між ними,яка мала величезне значення для країни Русів-України.Всю інформацію по митрополиту Максиму розповів отцю Софронію король Лев і про головне не забув сказати.А головне в тому,що весь митрополичий двір разом з митрополитом вирушили у Володимир -на -Клязьмі і звідти  будуть правити Руссю.Просив Лев Данилович у свого сповідника,а одночасно наставника духовного,поради,що і як має робити для народу нашого руського.Довго терлася розмова,перескакувала з однієї теми на іншу, переривалась тривалими паузами-роздумами і знову з новою силою розгорялась наче ватра  в котру підкинули добрі букові поліна. Знав отець Софроній митрополита Максима давно,але не знав як має королю препід нести інформацію про його срібнолюбну душу.Момона і гордість не одного можновладця привели до Сатани,а Максим був слугою Момони.Якось про це сказав королю його сповідник,а як вийти з ситуації,що склалась, сам не знав і не знав,що порадити. Попросив дозволу у короля допустити до їхньої бесіди монаха з Афону,що був старцем і походив з русів та приїхав в гості до своєї наймолодшої сестри,що мешкала в Самборі і котрий часто був гостем у Софронія. Звали Афонського старця-монаха, Миколай, і був він допущений  до розмови. Поволі текла між ними трьома бесіда та довідався король Лев,що монах Миколай не раз і не два був в Патріаршому соборі в Константинополі і знав добре патріарха Афанасія,з яким мав тривалі розмови на релігійні теми,бо Афанасій мудрий книжник. Ось вже пізно вночі запропонував Афонський монах Миколай, королю Леву, післати до патріарха Констан- тинопольського делегацію королівську з дарунками, а також листа з пропо зицією,кого він бачить митрополитом Галицьким. Порадив монах обгрунту вати потребу королівства в митрополичому сані, адже є вже митрополит Максим в Русі,а в Галичині є єпископства Руської митрополії.Навіть зголо- сився написати такого листа Миколай і при потребі поставити свій підпис після підпису короля Руси. Король Лев сказав,що все обміркує досконало і завтра дасть свою остаточну відповідь. Добре думав вже немолодий король Лев,думав,що незабаром передасть правління в руки свого сина Юрія,бо здоров»я вже не те і роки беруть своє. Думав як забеспечити Королівству Русі процвітання і єдність.Те,що монах Афонський Миколай, знає патріарха Афанасія і вони в хороших стосунках,видавалось Леву ДАРУНКОМ  долі кош товним в його немолоді роки. Бо якщо патріарх Афанасій дасть королівству його митрополію,то це забеспечить єдність  народу,а ще може це згладить ВИНУ за вбивсто ним свого кума Лавра-Войшелка, православного.

 Наступного вечора тривала розмова трьох,котра заклала в фундамент нашої держави,релігійну самостійність і самодостатність як митрополичого Гали цького столу,ще далеко до того коли Московське царство, підкупом, підлістю і обманом,включило землі Київської митрополії в свій Московський патріар хат.  Перепитав у Миколая  король,чи дійсно він береться написати мудрого листа Вселенському Патріарху Афанасію і що дасть підпис під цим листом монаха Афону Миколая.,і чи знає його підпис, патріарх. Відповідь була достойна монаха Афону, котрий сказав,що ніколи слів на вітер не кидає і якщо король Руси скаже,за два- три дні лист буде готовий.Також запевнив Лева Даниловича,що патріарх Афанасій добре знає стиль його письма і його підпис, бо не один лист скеровував він патріарху з Афону і часто обговорювали свої листи в розмовах в Константинополі.

  Король Лев попросив монаха Миколая скласти листа до патріарха старо грецькою мовою,сказав,що знає її,і що в скорому часі в Спаський Преображен- ський монастир приїде його старий Лавро,якому треба буде передати лист з підписом Миколая,а він як король свій підпис і печатку поставить пізніше,та й віддячиться Афонському старцю. Після цього відїхав король з своєю свитою і прибув у Лаврівську Онуфріївську церкву,що була прекрасною кам»яною будів лею в Романському стилі. В цей час майстри-художники завершували роботу над розмалюванням стін і закінчували іконостас. Фрески і розпис були чудово-довершеними і викликали в короля захват,а ось іконостас несподобався коро-лю,був запримітивний як на його смак і бідний,далеко не те,хотів бачити король Русі в храмі, де буде похований. З Брно наш король привіз дарунки чесь- кого короля Вацлава і було багато серед них злитків срібла з Кутної гори,де видобувалось чеське срібло і де знаходився монетний двір. Вирішив наш король дати чеське срібло і руське золото для іконостасу Онуфріївської церкви і тому позвав майстра-чеха,що займався іконостасом,та мав з ним тривалу розмову

В ході розмови з художником,а художники особливо тонко сприймають оточу ючу дійсність в образах,довів Мілошу своє бачення іконостасу,а Мілош,навіть зумів малювати ті чи інші частини іконостасу зі слів короля Лева. Лев вже був набагато терпиливішим і вносив певні уточнення в малюнки художника і юве ліра одночасно,Мілоша.До пізнього вечора засидівся король з Мілошем, але образ іконостасу був готовий та такий,що смакував королю русів.

 З самого ранку як тільки сонечко викотилось з-за гори,Лев і його дружина вже скакали з Лаврова в град Самбір . В Самборі дав команду скарбнику і з запасів королівських було виділено золото і срібло для Мілоша,щоб зробив королівсь ким іконостас,такі які бачив в Празі,Брно,в Божих домах-храмах. Все було зважене і пораховане в присутності короля,а Мілошу це доставляв вже старий староста каменярів Самбірських-Степан,якого любив Лев за  майстерність, по- рядність.Сказав скарбнику Злотолюбу,щоб приготував дарунок коштовний  для Миколая,але не вдавався в подробиці хто це і за що дарунок.

    Їхав король Лев з своїми «галицькими соколами»,котрі у всіх походах супроводжували свого монарха і були з ним в Брно, до своєї столиці Львова. Сонце поволі піднімалось до зеніту,у височині виспівували жайворонки,та так прикрашали свій спів тріпотінням маленьких крилець,що здавалось ніби якісь

непорушні істоти у вигляді крапок та ком,облагороджують небусну синь. За Самбором тягнулась рівнина відносна,аж до самого Львова. Це була рівнина діда  Дністра,який вирвався з гір і вже тут не так шалено котив свої хвилі. На землях цих  до самого виднокраю золотом горіли поля жита і так аж до Львова. Подумав собі король які правильні барви його державного стягу і як скоро треба у Львові визначитися з майбутнім митрополитом,підібрати дарунки для патріарха,щоб він захотів визнати митрополію,а ще треба подарунки для кесаря-імператора Візантії Андроника Палеолога,якого король Лев знав особисто і якому вирішив від себе написати листа.

 По приїзду до своєї столиці Львова,що на очах перетворювався з поганої каче чки в прекрасного лебедя,відпочив трохи з королевою Констанцією,якій розпо вів про зустріч з її племінником Вацлавом,що має стати королем Польщі і з його матір»ю Кунегундою і про новини від митрополита Максима. Наступ ного дня наказав король зібрати свою шляхту для вирішення життєво важли вого питання митрополії Руського королівства.Вся королівська шляхта русів і духовенство підтримали думку короля Лева про звернення в Константино- поль з проханням про переведення галицьких єпископств в статус митрополи чий,незалежний від Києва,бо небезпечна це тенденція,коли митрополит керує Руссю не з Києва,а з якогось заліського Володимира- на- Клязьмі. Як показала наша історія ці побоювання були не безпідставні,бо до цього часу,в 21 сто літті не можемо ми українці, вийти з під впливу і керівництва Російської православної церкви Московського Патріархату. За порадами мудрих свя шенників Галицьких та Волинських зі всієї кагорти достойників,та після

Особистої розмови з ним,на посаду Галицького митрополита було висуну- то королем Русі особу-Нифонта.Між королем Левом та майбутнім митро политом Галицьким Нифонтом в присутності спадкоємця трону Юрія-1 Львовича були узгоджені всі питання,що стосувались релігії.За вказівкою Лева Даниловича і під його диктовку було написано листа до імператора Візантії Андроника Палелога від короля Руси з проханням надання статусу митрополичого дому королівству Русі.В листі  пояснювалась позиція того, що Русь короля Лева,є єдиною спадкоємницею Київської Русі,так як інші князів ства,що входили в Русь,підкорені монголо-татарською імперією і являються її складовою,адміністративно-територіальними одиницями.Лист підписав Лев, король Руси,мова листа була древньогрецька-державна мова Візантійської імперії,якою спілкувався імператор Візантії Андронік Палелог. Подарунки для імператора вибирав сам король Лев,бо знав смаки Андроніка і власне по цій причині з королівської скарбниці були вибрані прекрасні діадеми з золота інкрустовані рубінами,сампфірами та іншими самоцвітами і які були непере вершеними шедеврами ювеліриних майстрів з Богемії. Король Лев особисто сформував делегацію,назначив старшого делегації і відправив її в Царград,ще до того як до  Вселенського патріарха була відправлена друга делегація також з листом і подарунками від короля Руси.

 Після того,коли було визначено єдину кандидатура на митрополичий сан Гали цької митрополії Нифонта,король з своїми «галицькими соколами» відїхав до Самбора для зустрічі з Афонським монахом Миколаєм та предстоятелем Свя то Прераженського Спаського монастиря Софронієм.Вертаючись до Самбора а віддаль в майже 100 км, король проходив за один раз,зранку виїзжав, а під вечір вже був в Самборі,бо не був обтяжений  пращами-каменометами і їх перевезенням. Цікавинкою є те,що король проїзжав повз якесь поселення на берегах Дністра і спитав у боярина,що за поселення, про яке не знає. Відповів боярин,що це поселення русів,котрі після татарських погромів Самбора, перебрались з цього граду і почали освоювати нову землю,що зветься Погонич.Зараз там Новий Самбір. На 10 день повернувся руський король в Самбір і йому доповіли,що лист готовий і підписаний Миколаєм,а сам він гостює в своєї хворої сестри і знаходиться в місті.

Наказав король принести йому листа,сам розпечатав його і почав читати древ нєгрецький текст листа. Читаючи лист,який мав підписати,був вражений сти- лем викладу,навіть його писарі не могли виразити свої думки там гарно і розум но. Жодних зауважень до тексту листа не мав,був готовий його підписати,але позвав до себе скарбника і велів йому підготувати два подарунки,один на зав- тра для Патріарха Афанасія,а ще один для Афонського старця Миколая, який наказав принести до себе в світлицю.Гонець від короля, Лавро, сам визвався позвати монаха Миколая  і привести його з хати сестри до замку короля. В хаті в самому серці Самбора,знайшов Лавро Афонського монаха,що був сивий мов голуб,до столу їх припрошувала його сестра,що була сивою мов голубка і далеко не молодою.

Так познайомились Афонський монах Миколай з Лавріном,міністром закор донних справ як би тепер сказали, і їхнє знайомство переросло в чоловічу друж бу,бо сподобались один одному і так склалось життя,що Лавро по смерті коро ля Лева,служив ще довший час його сину королю Юрію-1. Саме тоді  був ви даний Томос для Руси,коли вже король Лев помер,а результати роботи їхньої про митрополита Галицького Нифонта, були вже а 1302 році і Миколай сповіс тив про це першим Лавра.По приходу в королівський Замок провів старця в королівську світлицю Лавро і відійшов,а про що вони говорили здогадував ся,але не знав достовірно,бо не підслуховував. Прийняв гостя по королівськи щедро король Руси, Лев Данилович. В світлиці був накритий багатий стіл і навіть французьке вино красувалось на ньому,запросив Миколая до столу і вони вдвох вечеряли. Чув Миколай про те,що в свої молоді роки король вбив князя Войшелка під час застілля,відмовлявся,але не встояв перед спокусою доброї бесіди.Під час розмови,що текла вільно і плавно,немало тем обговоре но і навіть така,яка стосувалась підпису Миколая,бо він був специфічний і підробити його було неможливо. Спитав король чи впізнає патріарх підпис його,на що отримав відповідь,що впізнає,бо не один лист писав Афанасію і отримував від нього відповіді,але звичайно було б краще,якщо він би сам пере дав патріарху цей лист,бо це б мало великий ефект. Тоді Лев почав просити старця,щоб він очолив делегацію руську до Вселенського патріарха і то дуже просив. Миколай на ці просьби відповів,що не знає як бути,бо сестра його хво ріє тут у Самборі і може вже не побачаться вони,бо старенькі вже обоє.На це

сказав король,що кращий лікар королівства буде біля сестри Миколая,якщовін дасть згоду і очолить делегацію до патріарха в Константинополь. Пили чудове французьке вино,мило спілкувались і під час бесіди спитав Миколай чи прав дою є те,що вбив король Лев свого кума,князя Литви,Войшелка під час застіл ля. Відповів король після довгої задуми,що це правда,але не хотів він вбива ти Войшелка навмисно,просто був молодим,характер мав запальний і вважав,що кум його і хресний батько його сина Юрія, поступив несправед ливо, передавши все Литовське князівство його брату Шварну,що мав за дружину сестру Войшелка. Була банальна чоловіча сварка під час якої ненароком вдарив Войшелка своєю  важкою рукою,а він заточився, вда рився об гострий кут стіни і від цього удару помер. Говорив скрізь сльози король Лев,що дуже шкодує,що так сталося,на старості років розкаюєть ся у цьому вчинку,але воскресити Войшелка не може і буде перед Богом відповідати за цей свій гріх.

Афонський монах спитався в короля чи готовий він в свої роки стати мона- хом,як багато руських монархів робили,готуючись до суду Божого. Після три- валих роздумів, відповів король,що готовий стати монахом і спокутувати свої гріхи як Онуфрій,бо це його друге ім»я,що дала йому його бабця Ганна-Єфро синія,шо походила з імператорського візантійського роду Янгелів. Миколай Афонський порадив королю похоронити себе разом з Войшелком-Лавром в одній церкві і що цей вчинок його буде свідчити на його користь на Божому суді,та запевний короля Русі,що перехід офіційний   руського королівства на православ»я і Томос від Констанитинополя суттєво зменшать вину короля Ле ва,бо вбитий Войшелк,був православним. Пізно розходились монах Миколай і король русів Лев,але хотів Лев Данилович,щоб прийняв дарунок королів ський від нього  Миколай. Категорично відмовлявся Миколай від дарунку і тоді промовив король,не треба тобі,то дай на храм Божий,де є монахом. Домовились,що сформують за декілька днів делегацію до патріарха Афана сія,лікар буде в Самборі,а Миколай прийме дарунок руського короля для храму Божого в Афоні,де є монахом.

 Дійсно була сформована ціла делегація  достойних священників королівства Руського,на яких вказав король Лев і яким довіряв настоятель Спаського Пре ображенського монастиря,Софроній.Декілька днів на них чекали король, Афо нський Монах Миколай,що був назначений старшим делегації і предстоятель Спаського монастиря,куди прибували священники,а дорога до монастиря у декого була доволі далекою. Декілька днів провели у постійному спілкуванні

достойники руського королівства і король Лев попросив дозволу в Софронія стати монахом Спаського монастиря,якому він подарував Созанський монас тир з землями та Страшевицький монастир,не говорячи вже про те,що за кош ти короля в 1295 році була побудована замість дерев»яної,кам»яна монастирська церква і багато каменярів будували келії та інші споруди в монастирі. Як сказав король так і сталось,бо приїхав в Самбір його особистий лікар,що взяв ся лікувати сестру Миколая і жив у замку. Софроній сказав,що може помістити сестру Миколая в жіночий монастир,бо відчував афонський старець,що вже більше не побачить свою сестру Євпраксію живою. Але відмовилась вона і сказала,що буде доживати в Самборі рідному і попросила в брата допомоги,що якщо буде немічна геть, то хай за нею доглядає якась самбірчанка до її смерті.

Король сказав,шо такий догляд за Євпраксією він організує і забеспечить. Старець Миколай прийняв належний йому подарунок від короля Лева і повів, що офірує його на реставрацію церкви,де служить Богу, монахом. Також отри мав дарунки для Вселенського Патріарха Афанасія,навіть підказував Леву Даниловичу, які  ювелірні вироби цінує патріарх і вибирав їх із скарбниці,що була в Самборі. Наближався час розлуки старших за віком людей,які стали ду же близькі духовно,ближчі чим рідні брати бувають і розуміли всі,що не побачать більше Миколая Афонського. Але отець Миколай пообіцяв,що зробить все можливе,щоб його рідна земля,його рідне королівство Русів,отримало незалежного від Києва митрополита і пообіцяв королю Леву,що буде його інформувати листами про всі важливі події з Константинополя. Коли вже вся делегація була сформована,отець Софроній благословив її на дорогу,а король

Лев дав листа,що забеспечував можливість безпечно їхати не тільки руськими землями,але й мадярським королівством у Грецію. Був до делегації приставле ний військовий кінний загін «галицьких соколів»,що мали оберігати делегацію під час дороги від небезпек і керував ним мудрий та досвідчений тисяцький Андрій.Скупа,чоловіча сльоза оросила обличчя шляхетного руського короля Лева і спромігся тільки побажати своєму другу, афонському монаху Миколаю, безпечної дороги і щасливого виконання місії. Також крадькома,ніби стидаю чись, обняв і поцілував короля Лева, старець Миколай,що був сивий як лунь і сказав:»Прощай мій королю. Дай моїй сестрі поміч. Хай Господь тебе боро- нить» Сховав вираз свого обличчя в густій сивій бороді,куди втекла зрадлива сльоза і дав команду рушати.

 Король Русі Лев Данилович прийняв постриг монаший і жив у Спаському монастирі під Божим наглядом та любов»ю настоятеля монастиря Софронія,з яким постійно спілкувався,було про що поговорити обом поважним старшим людям. Прийняв монаший чин після того як отримав листа від афонського мо- наха Миколая,котрий запевнив його,що був з делегацією у вселенського Патрі арха Афанасія,котрий благословенно прийняв делегацію королівства Руси і сказав,що буде мати Русь свого митрополита,котрий був у делегації. Це був обумовлений знак і король Лев зимою 1300 року покликав у свою столицю Ль- вів свого єдиного сина Юрія та інших можновладців,де склав свій заповіт в користь сина Юрія,з умовою,що буде він правити  королівством тільки після смерті Лева,заповівши мир і спокій королівству Руси. Взяв  король Лев обітни- цю в сина,що він не буде як батько провадити постійно військові баталії,а буде королівством управляти по можливості без воєн і житиме Русь в мирі.

Помер король Руси Лев Данилович в монастирській келії Спаського мона стиря під іменем Онуфрій і про те,що Онуфрій був королем Руси,мало хто знав. Попросив свого сповідника отця Софронія монах Онуфрій, щоб було його тіло поховане в Онуфріївському Лаврівському монастирі і захороне не в одному приміщенні з тілом вбитого ним Литовського князя Войшел- ка-Лавра. Про волю свого батька  бути похованим в одному монастирі з Лавром-Войшелком знав король Руси Юрій-1 Львович і виконав батьків ську волю. Божі глибочезні очі подивились в душу короля Лева пізньої листопадевої ночі 1301 року і покликали її на суд вічності. Так закінчив свій земний шлях  король Русі Лев Данилович,а пам»ять про нього живе і в наш час і буде жити вічно.