Король Руси- Юрій-1 Львович і його правління.

Після смерті короля Лева і  волинського князя Мстислава  всі галицько-волинські землі з’єдналися знову в одне королівствовство під владою сина Лева, Юрія. Це був король потужної  життєвої енергії і ще за життя  свого бать ка,короля Лева,робив спроби поширити свою територію,наступаючи на Люб- лін  і Берестя.,правда не взяв їх силою зброї,але це зробив за нього його батько, король Лев.Дійсний спадкоємець королівства Русі він як монарх,проявив свою силу тим, що прийняв титул короля Русі в час коли в Константинополі готу вався Томос на митрополію Галицьку.На своїй печатці Юрій зображений сидя чи на престолі в короні на голові та з скіпетром в руці За яких обставин  коро лівський титул,надзвичайно важливий у середньовіччі,став прикрашати вінценосне чоло останнього короля Русі Юрія-1 Львовича, першоджерела не дають ніяких відомостей.І не мають давати,як я вже говорив в книзі, королівсь кий титул не вимагав підтвердження під час переходу від батька до сина.Цей принцип діяв по всій Європі,у всіх Європейських королівських династіях і розповсюджувався на Руське королівство,що було європейським і жило за йо го законами.

В часи правління короля Руси Юрія-1 Львовича руське королівство досягло процвітання економічного,життя стабілізувалось,не було постійних війн з сусі дами та й згадаймо,що ціле десятиліття правління короля Лева Даниловича було мирним,а добробут русів суттєво покращився.Правив король Русі Юрій-Львович з 1301 по 1308 рік. Правда в мелітарному плані в 1302 році Польща повернула собі Люблінську землю і руське королівство втратило частину, приєднаних королем Левом земель,тобто Русь позбавилась не своєї етнічної території і граду Любліна,зате здобула мир і процвітання.

Король Юрій був двічі одружений,мав двох жінок. Першою була дочка Тверсь кого князя,в шлюбі з якою король мав одного сина, Михайла,що  помер 1286 року геть дитиною. Другою його дружиною стала рідна сестра Польського короля Локетка та дочка князя Казимира Куявського Єфимія з якою він мав аж 4 дітей. Серед них двоє продовжувачів королівського роду Романовичів,двоє синів: Лев-11 та Андрій,а також дві донечки .Першою дочкою короля Юрія з Єфимією була Марія,що вийшла заміж за мазовецького князя Тройдента і в шлюбі з ним мала князя Земовита-111,була його матір»ю,померла в 1341 році. Другою донечкою в королівського подружжя була Анастасія,що  стала дружи- ною князя Олександра Тверського.

Цікавим є той факт,що внуками дочки короля Руси Юрія Львовича АНА СТАСІЇ,були король Польщі і Речі Посполитої Владислав Ягайло і Великий князь Руський Свидригайло. До цієї теми,щодо місця та ролі литовських князів і наших монархів в історії України- Руси,повернемось в 3 книзі.  Свою королів ську могутність Юрій підкреслив також тим, що створив окрему митропо- лію,точніше,митрополія була оголошена Томосом Константинополького патрі арха Афанасія в 1303 році офіційно. Заклав фундамент для цієї надзвичайної ваги події король Русі, Лев Данилович,про що йшлося  попередньо.

             Король Русі Юрій-1 Львович

В 1301 році,поховання короля Лева, проводив його сповідник Софроній  згідно передсмертної волі руського короля.  На похоронах не був і не міг бути Афонський монах Миколай. А похорони були такі,що в Спаську монастирську обитель,здавалось,з»їхалась вся Русь,вся її шляхетна верхівка,бояри,тисяць- кі,дружинники як галицькі так і волинські,було надзвичайно багато просто-люду-кметів. Йшов дрібний дощик,але небо було все в хмарах. Здавалось,що небо плаче за достойним і могутнім королем Русі Левом,а жіночий плач-лемент і причитання,навіть на суворих лицях воїнів викликали гримасу болю і страждання і по лицях котились строгі мужські сльозинки,що ховались в боро дах воїнів.

Були на похоронах монархи сусідніх держав і серед них Великий король Чесь- кого королівства Вацлав-11,який прощався з королем Левом,наче з своїм бать ком, були князі польські,литовські.Провадив похорони і син Лева,король Русі Юрій Львович разом з настоятелем Спаського монастиря і його сповідником Софронієм.Вся Русь проводжала в останню путь до Бога,надзвичайно хороб рого,розумного полководця,могутнього стратега і талановитого тактика війсь кових баталій,вірного сина своєї землі,при потребі дипломатичного, могутньо го і любого для всіх русів,короля Лева,що найдовше правив своїм народом і зробив королівство Русі найбільшим за територією і найславнішим за свою історію.Сказав Софроній,що розпорядився монах Онуфрій і король Лев,щоб похоронили його в Лаврівському Онуфріївському монастирі разом з князем Литовським Войшелком,що мав монаше ймення Лавр. Прах князя Войшелка і монаха Лавра покоївся в Лаврівському монастирі,ще до смерті короля Лева за його розпорядженням.За командою Софронія тіло короля на своїх плечах несли до самого Лаврова як  королі так і князі, тисяцькі,вірні воєводи, бояри, дружинники і так  було багато охочих провести і віднести тіло короля Лева до місця його вічного спочинку,що була аж ціла черга. По дорозі,зупинялись в місцях, де проводив свої дні король,віддавали шану як королю так і такому місцю та зупинились біля сторожового-стрілецького Тершівського замку.З Дубового замку вийшов воєвода Мудрагель та його стрільці,щоб провести в останню путь свого монарха і як строжа,по обидва боки від гробу, супровод- жували короля у Лаврів на вічний спочинок. Поки йшла похоронна процесія, небо звільнилось від чорних осінніх хмар,дощ перестав йти і немовби сам Господь, казав душі Лева, «буде тобі прощено твої гріхи смертні,в тому числі вбивство Войшелка-Лавра».За іншими переказами було похоронено в один день останки Великого князя Литви Войшелка,монаха Лавра та короля Русі Лева Даниловича і монаха Онуфрія в Онуфріївському Лаврівському монасти рі,але чи окремо чи разом, не відомо.

 Через 2 місяці ,після поховання короля Лева,прийшов перший лист від Афонського монаха Миколая до Лавріна,який служив у короля Юрія Льво вича як би зараз сказали міністром закордонних справ,а король Юрій сам попросив Лавра,залишитись у нього на службі,бо про це сказваа його батько Лев і він сам виріс при Лавріні і цінував його як неперевершеного ніким дипло- мата і прекрасного тлумача. В листі інформував Миколай,про те,що успішно доїхали до Константинополя,а їх делегація була прийнята Вселенинським православним патрірхом Афанасієм. Що монах Миколай сам очолював делега цію на аудієнції патріарха,який був здивований тим,що делегацію,очолює він особисто,а почувши прохання про надання митрополії Руському королівс тву,тільки перепитав у Миколая:» Ти що маєш до королівства Русі?» На це питання відповів афонський старець,що «Королівство Русів є його батьків щиною,а король Лев Данилович-його другом»   Після аудієнції Вселенський патріарх наказав залишитись Миколаю і вже сам- на- сам в розмові багато чого виясняв про унію,про інші питання взаємовідносин Руського королівства з Папським престолом. Питав,чи був організований хрестовий похід Римським Папою проти монголо-татарської Орди.Почувши відповідь,що папський прес тол так і не зумів організувати хрестового походу проти татар, сказав монаху Миколаю,Вселенський православний Константинопольський Патріарх Афана сій,таке:»Тепер я розумію,чому руський король Лев,батька якого Данила, коро лем коронував  Папа Римський,фактично відходить від унії і просить митропо лії у мене. Це тому,що не виконали Папи  своїх військових зобов»язань і дале ко не вся Русь звільнена від іга татарського Але я не зможу надати військової допомоги королю Леву,бо це прерогатива імператора Візантії, а не моя. Знаю,що Лев,звернувся до імператора з листом і ми будемо думати про митрополію для Західної Русі»

Лаврін відписав афонському монаху Миколаю і сповістив йому гірку та непри-

ємну новину про смерть короля Руси Лева Даниловича. В листі зазначив,хто з

можновладців,королів,князів удостоїв руського короля Лева віпровадити в останню путь і про те,що величезна черга з них була,коли несли гріб з Спасу та хоронили великого короля в Лаврівському Онуфріївському монатистирі. Сам король Великої Чехії Вацлав-11 ніс  особисто гріб короля Лева і гірко пла- кав,що похоронили короля Лева і Великого князя Литви Войшелка в Онуфріїв

ській церкві Лаврова,про те,шо було багато польських і литовських князів на

похоронах.Похвалився Лаврін і своїм новим-старим статусом дипломатично- го керівника при королю Юрію Львовичу.Також говорив,що скоро старцю Ми колаю і  вселенському патріарху Афанасію будуть скеровані листи короля Русі Юрія,які він готує про Томос на Галицьку митрополію від Константинополя і просив допомогти в цьому питанні.

 Дуже засмутила старця Миколая звістка про смерть короля Лева. Думав він, що отримає Томос король Русів Лев,а тоді вже може вмирати,бо виконав свою життєву місію на Землі,але Господь позвав його до себе навіть раніше за нього. Але поки є ще трохи здоров»я,вирішив прискорити отримання Томосу сином короля Лева,королем Юрієм,якого тільки кілька рах бачив за своє життя монах

Миколай. Він передав дорогоцінності на ремонт старої церкви і на спорудже- ння нової,які отримав як дарунок від короля Лева. Повним ходом йшли будіве льні роботи і в цей час він отримав листа від Веленського Константинопольсь-ського патріарха Афанасія,який просив його прибути терміново в Константи- нополь для вирішення питання про Томос. Усвідомлював Миколай,що він вже старий,може в любий час померти,так і не виконавши своєї обітниці перед ко-ролем Левом про Галицьку митрополію,незалежну від Києва. Тому негайно зіб равши свої нехитрі та бідні монаші пожитки, пішов до настоятеля Афонського монастиря в якого попросив дозволу покинути монастир,тому що його викли кав кір Афанасій в Константинополь. Отримавши дозвіл настоятеля монастиря

з першою оказією Афону,вирушив до Константинополя кораблем по морю і вже невдовзі був на порозі патріаршого собору.

 Патріарх Афанасій,зразу ж прийняв старця Миколая в своєму покої для прийо му достойних гостей,обійняв,розцілував і запросив до розмови,сказавши,що до нього надійшов лист від короля Русі Юрія Львовича,а якому він просить прискорити надання митрополії Галичу і спитався в Миколая,що він про це ду-має. Не знав Вселенський Патріарх про смерть короля  Русі Лева і тому хотів чути думку афонського старця,а свого друга,Миколая. Розповів Миколай,що буквально кілька днів тому отримав листа від Лавріна з Львова,в якому він сповістив прискорбну новину про смерть короля Лева,про поховання його в Онуфріївському монастирі разом з князем Войшелком,якого вбив Лев в свої молоді роки. Текла поважна бесіда між слугами Господа на Землі,під час якої

розповів монах,що король Лев,мав християнське ім»я Онуфрій,котре йому да-

ла його бабуся Єфросинія,що була сестрою чи донькою візантійському імпера- тору Ангелу.Торкнулись теми,що цей імператор Візантії,певний час під час смути в імперії, переховувався в Галицькому князівстві в часи правління там батька Данила Галицького- Романа Мстиславовича. Ця дружба між імпера тором Візантії та руським Великим князем Романом споріднила їх монарші роди,тому що Єфросинія-Ганна вийшла заміж за Романа і власне вона була бабусею для короля Лева Даниловича і прабабцею для короля Юрія Львовича.

    В цей саме час до Вселенського Патріарха Афанасія прибув посильний від імператора Візантійської імперії,що запрошував його в гості і це також було викликано листом короля Русі Юрія Львовича до імператора Андроника Пале лога. Посланник імператра був прийнятий негайно і з ним було узгоджено час аудієнції в імператорському палаці,ща мав відбутись через 7 днів. Процедура надання Томосу є надзвичайно марудною і консервативною,тому зустріч імпе ратора Візантії з Вселениським Патріархом через тиждень була виключенням з Правил етикету Константинопольського монаршого двору.

 Все це відбувалось на очах Афонського старця Миколая,котрий під час поваж ної розмови з патріархом Афанасієм,пристав на його пропозицію бути в деле гації Вселенського православного патріарха на прийомі у Візантійського імпе-ратора Андроника Палелога і навіть дав згоду на те,щоб мати слово перед імпе ратором,якщо це буде потрібно. Це все про що йде мова сталось в 1302 році. Був поселений афонський монах Миколай у своїй келії,яку мав в патріаршому дворі за велінням Афанасія і мав з патріархом довгі розмови про всі обставини життя в руському королівстві.

Так пролетів тиждень в і в назначений час делегація Вселенського Патріарха Афанасія,в яку входив Миколай, відбула в палац імператора Візантії Андрони- ка Палеолога. Слід зазначити,що за візантійською традицією,без обдарувань жодне питання не вирішувалось,а тим більше такої поважності як митрополія.

Вже пів року знаходилась делегація від королівства Русі в Константинополі, але питання про Томос на порядку денному навіть не стояло. Король Русі Юрій

Львович біля свого батька Лева, знав всі тонкощі дипломатії і навіть такі нюан-си як обдарування імператорів та Патріархів, було йому відоме. Більше того, перший дипломат руської держави,Лаврентій,а одній із розмов,невимушено так дав зрозуміти королю,шо варто було б відправити коштовності імператору Візантії та й лист не зашкодив би,а ще й Патріарху Вселенському Афанасію теж. Спитав у Лавра король Юрій,але ж мій батько вже обдаровував їх. Відпо відь була геніальною.»Це твій батько їх обдарував по королівськи,а не Ти. Зараз Ти король держави Русів і для твого королівського правління потрібен Томос на митрополію.Тому,щоб не сиділа наша делегація в Константинополі роками без Томосу,треба віддячитись вже Тобі,теперішньому королю Русі.»

    Саме коштовні подарунки від Юрія Львовича імператору Візантії Андро нику з династії Палелогів та його лист йому,викликали потребу в зустрічі імператора з Вселенським Патріархом,який також напередодні отримав прек-расні подарунки від руського короля Юрія та його лист.

     Все відбувалось згідно  ритуалу візантійського двору і Патріарх Афанасій з делегацією був у коронній залі імператорського палацу. Під час зустрічі висо-коповажних осіб імперії, імператор вислухав думку Афонського монаха Мико-лая ,котрий описав Андронику Палелогу внутрішню і зовнішню обстановку навколо королівства Русів, добірною старогрецькою мовою. Відповідав на всі запитання імператора чітко і лаконічно,що дуже сподобалось імператору,вима лювавши ситуацію в найкращих тонах і відтінках. Тільки спитав імператор Візантії,а як бути з унією  Руси з Римським престолом,що була заключена в 1247 році,ще не королем Русі,а князем її,Данилом Галицьким.? Це питання на

Засипку в повній бойовій готовності прийняв Миколай. Він сказав імператору те,що він хотів чути. Відповідь звелась до того,що королівство Руси,не отри мало військової допомоги від європейських монарших дворів для визволення Русі з під гніту синів пекла-ізмаїльтян,монголо-татар,яку гарантував галиць ко-волинському монаршому дому,Папа Римський. Не вдаючись в деталі, Мико лай сказав, імператору,що Томос  на митрополію просить Руський король тепер і розуміє,що військової допомоги від імператора Візантії він не отримає, адже різні системи правління є в Римі і в Константинополі,тому і не про сить,хоча військова могутність Русі зараз найбільша. А просить король Юрій митропополію тому,що митрополит Київський з Русі разом з митрополичим домом виїхав у Володимир-на –Клязьмі,що далеко від Києва і ще далі від Галича,а це створює труднощі в церковному управлінні державою Русів, спадкоємницею якої є тільки Руська держава з столицею  у Львові. Всі решта руських князівств втратили будь-які ознаки держави і перетворились в улуси (територіально-адміністративні одиниці) монгольської імперії. Власне ця обставина стала причиною звернення до імператора Візантії і Вселенського Патріарха.

Звернувся до Вселенського Патріарха Афанасія візантійський імператор Ан- дроник  Палеолог:» Звідки цей Афонський монах все знає про Русь?» На що отримав лаконічну відповідь Афанасія:» Рус, монах Миколай і це він готовив листа до мене,ще за короля Лева Даниловича» Після цього розповів про візан- тійську принцесу Ганну- Єфросинію,що була матір»ю короля Руси Данила Галицького і про тісні контакти між Візантією та Руссю з давніх давен. В заду- мі промовив імператор Андроник:» Нещодавно наш імператорський дім дарував монголам в 1272 році -царський титул і  не будуть монголи йти вій ною проти нас,якщо дамо митрополію Руському королівству,бо це рнлігійні питання,а не політичні.Монголи до цього часу язичники і в релігію не лізуть».

На цій оптимістичній думці візантійського імператора закінчилась офіційна частина аудієнції. Після цього Вселенський патріарх Афанасій залишився на запрошення імператора, в його палатах для вирішення деяких питань,які не мали чути сторонні вуха. Фактично осінню 1302 року питання Галицької мит-рополії в Константинополі було вирішене,а рукопокладання на першого Гали-цького митрополита патріархом Афанасієм відбулось на початку 1303 року. З цього часу існувала Галицька  православна митрополія,що була незалежною від Киїівської митрополії,яка перемістилась з Києва до Воломимира- на- Клязь мі у Володимиро- Суздальському краю. Галицька православна митрополія на 270 років старіша Московського патріархату і це історичний факт,від якого касапські церковні ієрархи нікуди не можуть втекти,крім заперечення і брехні.

 Старець Миколай,повернувся на святу гору Афон,де служив і надалі Богові як монах. На його очах росла нова монаша церква,що споруджувалась за кош ти його друга,руського короля Лева,що була в красивому Романському стилі, який так любив Лев і про це знав Миколай. Часто  спостерігав за будівельни- ми роботами він і вимагав від будівничих певних архітектурних особливостей, які були притаманні Онуфріївській церкві в Лаврові,зітхав і плакав монах і тіль ки вітер та хмари бачили цю його слабкість та тугу (банування) за королем Левом.Написаний ним лист королю Юрію,де в деталях було змальовано аудієн цію в імператора Візантії Андроника Палеолога та його позицію,щодо надання митрополії Руському королівству,що була позитивною,відправлено в Русь. ВІдмічав в листі і позицію Вселенського  патріарха Афанасія,який був за  нада ння митрополії і обіцяв найближчим часом рукопокласти першого Галицького митрополита, Нифонта,що був в  делегації і не міг дочекатись того коли буде висвячений митрополитом Галицьким.Написав Афонський Миколай листа і Лавріну,своєму товаришу,якого розпитував про стан здоров»я своєї сестри та просив допомоги при по требі для неї,знаючи,що Лаврін опікується його сест рою за наказом короля Лева,але не знав,чи так само,залишилось за короля Юрія.Був у листі до Лавріна і натяк на те,що не вистачає грошей на споруд ження нового храму  в Афонському монастирі,де він монахом,але жодної про сьби про виділення коштів з королівської скарбниці не було. Знав Миколай, що Лаврін,дуже розумний і любить його,а якщо буде можливість,то він отри має кошти і завершить будівництво храму на святій горі Афон.

 Так біг час,але він наче сповільнив свій біг для руського королівського двору,

бо не було митрополита ще на Галицькій митрополії. Серед зими,яка не така люта як у нас в Галичині,Вселенський Константинопольський Православний Патріарх Афанасій в своїй патріаршій резиденції за участю митрополитів вис вятив під час синоду першим Галицьким митрополитом Нифонта,здійснив обряд рукопокладання і після цього факту Руська Галицька митрополія почала своє життя в  королівстві Русі.Про це листом від патріарха Афанасія був повідо млений король Русі, Юрій Львович,а від Миколая-Лаврін,тому що ці листи ра зом з оказією було відправлено в Руське королівство митрополичою делега- цією Нифонта,який вручив їх адресатам.

Ще продовжувалось листування між Миколаєм Афонським та Лавріном,але знаємо тільки те,що в Самборі церква носить ім»я святого Миколая,одна із древніх церков Львова теж Миколаївська.Чи ці назви пов»язані з Галицькою митрополією до  появи якої доклав великих зусиль Афонський монах Миколай на даний час точних відомостей чи доказів немає,є припущення,але не більше. Відомо,що Лаврін,організував висилання до Афону золота,срібла з королівсь кої скарбниці для завершення спорудження церкви і він ще довго опікувався сестрою монаха Миколая,яка пережила свого брата,що опікувався нею з Афону.Відомо також,що Афонський монах Миколай за кошти руського коро лівства завершив будівництво  Божого храму на святій горі після чого помер. Король Юрій на початку свого володарування брав участь у боротьбі, що точилася між польськими князями, і серед воєнних подій був вимушений відвести свій гарнізон з Любліна 1302 року.Пізніше з польськими князями встановилися мирні відносини,закріплені шлюбом доньки короля Русі Юрія, Марії, з мазовецьким князем Тройденом.

Король Юрій і його сини перебували в доволі хороших відносинах і жили в мирі з Німецькими Орденами. Цей мир,взаєморозуміння та навіть дружба, пояснювалась доволі просто. Основою порозуміння була торгівля між королів- ством Руси та Балтійськими краями,а також те,що німецькі ордени та їх прави- телі як і руські королі брали до уваги страшну і реальну небезпеку зі сторони монголо-татарської Орди.

Відносини з ординцями залишалися напруженими. Їх хани вимагали від  королів-князів Русі щорічної данини. Є різні версії стосовно статусу синів коро ля Юрія, Андрія і Лева.Одні історики твердять,що обидва як Андрій так і Лев, що до речі був названий в честь діда Лева, мали статус королів   Русі і князів Володимирії,себто Волині і для цього викорстовують аргумент, посилання на  відтиски королівської печатки свого батька короля Руси Юрія-1 Львовича на різних документах,що дійшли до наших днів.Автор вважає,що статус королів Русі-сини короля Юрія Львовича,втратили після 1303 року. Це пояснюєится тим,що  Західна Русь в 1303 році отримала з Константинополя, столиці Візант ійської імперії,осередку Вселенського Православного Патріархату, статус митрополії.

А пояснювалась така необхідність і потреба в окремій від Києва митрополії тим,що Київські митрополити втікали із зруйнованого неодноразово татарами Києва і оселялись у Володимирі-на-Клязьмі,теперішній РФ., в це місто було столицею улусу,тобто столицею адміністративної одиниці Алтин Орди і напа- дів на них татари не чинили. Московського князівства тоді ще не було,а було Володимиро-Суздальське князівство. Отже, унія (союз), що мав місце між католицькою церквою та православними Русі в 1247 році,а опісля коронування Данила Галицького в 1253 році,папським легатом,в Дорогочині,королем Русі, в 1303 році,втратила свою юридичну силу і стала нікчемною. Власне сини останнього короля Русі,Юрія Львовича,вже самі,у документах,що видава лись латинською мовою,не називали себе королями Русі,а іменували себе,князями,хоча користувались королівською печаткою свого батька короля Русі Юрія Львовича.

Польський історик Длуґош переказує зміст папської були, адресованої яко- мусь rex Ruthenorum,щодо обіцянки,переказаної папі в листах і через послів  про прийнятия унїї з Римом і признаня Руссю влади папи.Длуґош стверджує, що намови папи не зробили враження на того „руського короля” і він залишив ся при грецькій вірі Я думаю,що цим руським королем був не хтось інший як король Юрій Львович,який не захотів приймати повторно унію з Римською курією,тому що вже мав з 1303 року Томос на митрополію від Вселенського Патріарха Константинопольського Афанасія.

Длуґош, каже, що  руський король Юрій помер 1308 р, в день святого. Юрія, так само як в день Юрія родився і був охрещений. Цікава характеристика Юрія,взята з якогось руського літопису:„був він муж мудрий, ласкавий і для духовенства щедрий; за його правління Руська земля тішилася спокоєм, сла вилася  своїм богатсвом”. Ці  слова сходяться з іншим джерелом-житієм Петра, митрополита,Юрієвого обранця, писаного митрополитом Кипріяном при кінцї XIV віку Оповідаючи про часи короля Юрія, це житіє каже: „тогда бо бяше въ своей чести и времени земля Волынская(так зветься тут взагалі держава Юрія),  всякимь обиліємъ и славою преимуща, аще нынЂ по многихъ ратяхъ.» Час правління короля Юрія був часом розквіту,сили  і слави Галицько-волинської держави, і про упадок „блискучої” Данилової держави  ще не було жодної  мо ви,а Русь була могутньою,економічно стабільною і процвітаючою держа- вою.Столицею Русі Юрій Львович  ніби зробив Володимир.,що на Волині,а не на Клязьмі,але це може бути неправдою,бо нам відомо,що незалежні європейські джерела стверджували,що столицею Русі,після Києва,був тільки Львів.

Не можна обійти теми участі земель Закарпаття в історії Руського королів- ства,адже правдою є те,що в 1301 році зійшла з історичної сцени мадярська королівська династія Арпадів,втративши нащадків по чоловічій лінії. Почався період нестабільності ,розбрату і боротьби за королівський престол Мадярщини. Слід згадати,що Руссю тоді почав правити король Юрій Львович і династія галицького монаршого дому,яка була потужною,тому що король Юрій,мав двох синів,продовжувачів королівського роду Романовичів і ніхто не міг подумати,що скоро зайде сонце і Галицької монаршої династії Романо вичів.На землях,що примикають до теперішнього Закарпаття,яке в свій час майже  все підкорив король Руси,Лев Данилович,правив ужанський і землин ський наджупан Петро,син Петне,що був власником великих земельних волоінь  на кордоні з Руським королівством. Так як  король Юрій Льво- вич був сином короля Лева і матері Констанції,що була дочкою угорсь- кого короля Бели-1У,він мав династичні права на спадкування королів- ського мадярського трону по лінії Арпадів. В цей час королем Угорщини став Карл Анджу і проти нього  і його правління почав боротьбу наджупан Петро,що надіявся втягнути в боротьбу за престол галицький королівсь- кий двір.

 Наджупанові Петру  це вдалось і як свідчать літописи,згадуваний нами посад ник Галицького королівства,Григорій,що мав у своєму підпорядкуванні, Бере гівську жупу,до якої входимли такі міста як Мукачеве і Хуст підтримував пов стання Петра за вказівкою короля Юрія Львовича,за якого він правив над землями Закарпаття. Невеликі військові загони руського посадника Григорія приймали безпосередню участь в боях з військами короля Угорщини Карла Анжу,але сам король Русі Юрій Львович і його війська, участі в домашній свар ці мадярського королівства не брали. Через певний час  незначні військові заго ни русів потерпіли поразку від військ Карла Анжу,а сам посадник Галицького королівства Григорій,зійшов з сторінок літописів. Це дало підстави вважати, що Руське королівство до 1315 року мало у своєму підпорядкуванні  Закарпат тя, а через поразку повстання наджупана Петра в період до 1322 року Закарпат тя відійшло знову до Угорського королівства.Як зазначалось відхід від влади короля Руси Юрія Львовича історикам достеменно не відомий як і  причини відходу від королівської влади. Польський істрик Длугош стверджує,що це був 1308 рік,але що було причиною відходу від королівської влади,чи смерть,чи війна,чи королівські  двірцеві інтриги, нам не відомо. Відомо,що король Юрій Львович виконав заповіт свого батька Лева Даниловича і його правління було без воєн,держава Русів процвітала і була могутнього, народ  русів любив коро ля і благоденствував. В короля Юрія було два сини Андрій і Лев-11,які після смерті батька короля,вдвох правили державою Русь і їхнє правління було подібним до правління двох братів Романовичів-короля Данила Галицького і  його брата князя Василька Романовича.

               Королі Русі Андрій і Лев Юрійовичі та їх правління.

Правили князі Андрій і Лев-11 разом і захищали  незалежність своєї держави та протистояли натискові ординців, спираючись на своїх західних союзників-німців-германців та дружні стосунки з польським королем В.Локетком..Є думка,доволі розповсюджена,що сини короля Юрія були дуже дружні,любили один одного,були  близнюками і правили наче один монарх,хоча кожен з них мав свою державу-край. Їхнє правління порівнюють з правлінням братів Рома новичів,Данила та Василька і ставлять між ними знак рівності як достойних, хоробрих, відважних,однодумних,розумних та цілеспрямованих монархів. Князь Андрій правив Волинню,а князь Лев-11 правив Галичиною,але у різних істориків різні точки зору,щодо краю правління монархів і їх статусу чи то королівського чи князівського. Немає одинакового трактування початку їх правління,одні називають 1308 рік як рік смерті їх батька короля Руси Юрія Львовича,а інші 1315 рік, коли вони як співправителі Руської держави увійшли на сторінки історії. Автор схильний думати,що після отримання митрополії з Константинополя їхнім батьком Юрієм Львовичем і його відмови від унії з Римським престолом,королівство Русів мало статус православного королів- ства,але ним правили князі,а не королі,тому що брати Андрій та Лев відмови- лись від унії,яку пропонував їм Римський папський престол. Не хотіли і не мог ли сини піти проти волі  дідуся короля Лева Даниловича і батька короля Юрія Львовича,щодо православної митрополії,наданій руському королівству в 1303 році Вселенським  Константинопольським патріархом Афанасієм. Не виключе ний варіант,що королівський статус тримався за правителем Галицького краю, а князівський був за правителем Волині. Ніхто не скаже точно чи були вони королями чи князями.  В листі 1316 р. до Німецького ордену князі одностайно заявили про готовність захищати землі ордену від загарбників. А така одноз начна позиція двох братів,говорить тільки про те,що  Західна Русь вже далеко не боялась Алтин Орду,а чинила їй серйозний спротив. Існувала реальна небезпека, захоплення країни Русів Алтин Ордою і про те, що ординці можуть оволодіти  країною Русів, твердив король Польщі, Владислав Локеток.Він говорив,що таке сусідство з Алтин Ордою було б для Польської держави дуже небезпечним. «Владислав Локеток в листі до папи в 1323 р. пише, що ці два князі були йому «непоборним щитом» проти жорстокостей завойовників.З цих висловів виходить, що Андрій і Лев займали потужне і сильне становище проти Орди і не піддавалися на її вимоги,тобто наші землі вийшли з під впли ву Алтин Орди остаточно і навіть готові були до війни з татарською Ордою. В цей час  цілком інша ситуація в Московії,її князі підніжки трону ханів Алтин Орди,лакеї і раби монголо-татар, цілком покладались на військову міць Алтин Орди,тому що рахувались територіально-адміністративними одиницями мон гольської держави. Ми,галицьке  руське Королівство воювали з монголо-татарами,а Володимиро-Суздальські князі  як потім і Московські,лизали чоботи татарських ханів. Політичний союз галицької  монаршої династії з куявською,забеспечив шлюб короля Юрія Львовича з донькою Казимира куяв ського, Евфемією, внучкою Конрада мазовецького, сестрою Локєтка, давши нашій руській державі на певний час політичну стабільність.Видається мені, що шлюб короля Русі Юрія Львовича з сестрою Локєтка Евфемією чи Єфи мією, був причиною того,що політика Руського корорлівства по смерті короля Лева Даниловича до чеського королівства  і їх короля Вацлава-11,кардиналь но змінилась і стала ворожою,адже в королівських  європейських династіях кровне родство грало домінуючу роль.

Юрій залишив по своїй смерті двох синів: Андрія і Лева, що правили своєю країною,своєю Батьківщиною, Королівством Русь.Першу звістку про них ми маємо в грамотї Володислава Локєтка з 27 червня 1315 р.Цією грамотою, укладаючи союз з скандинавськими і поморськими князями против бранден- бурґських маркґрафів,Локєтек розповсюджує свій родинний вплив   на  свояків  князів польських,на угорського короля та на „своїх племенників, руських кня зів»,забеспечивши цим самим міць цього родинного союзу.  З 9 серпня 1316 р. маємо грамоту видану вже самими Юрієвичами, що називають в ній себе Dei gracia duces tocius terre Russie — Galicie et Lademirie, й відновляють союз з пруськими рицарями. В  цій грамоті,що Андрій,що Лев-11,величають себе Королями Русі.

Андрій Юрійович
Dei gratia duces totius Terrae Russuae, Galiciae et Ladimiriae
Король Русі
Правління	1308-1323
Попередник	Юрій I Львович
Наступник	Володимир Львович
Інші титули	Князь володимирський

Андрій і Лев Юрійовичі у 1316 році брали участь у боротьбі краківського і поморського князів проти магдебурзьких маркграфів.Налагодивши тісні союзницькі зв'язки з польським королем Владиславом I Локетком і Тевтонським орденом,вони намагалися послабити залежність від Золо тої Орди.Сприяли торгівлі між галицькими і польськими купцями. Успішно боролися проти монголо-татар, захищаючи західнослов'янські землі від ординців.

Сини короля Русі Юрія Львовича Андрій та Лев за припущеннями українських вчених народились одного року 1286 і були синами королівського подружжя сестри польського короля В. Локетка  Єфимії та руського короля Юрія Льво вича.          Думаю,що Андрій Юрієвич та Лев-11 Юрієвич були близнюками від одних батьків,але старшинство прийшло до Андрія бо він першим побачив світ.Про правління руських братів-близнюків нам відомо як правило із праць польських істориків,таких як Ян Длугощ,що жив через 150 років по смерті титульного короля Русі Юрія Львовича в 1415-1480 роках,і який так висвітлює історичні події як вигідно для історії поляків. Російські історики  все,що не в інтересах росіян, трактували  так як їм вигідно.Ну а як можна трактувати істо- рію королівства Русі-Галичини як не з позиції перекручування фактів,адже то ді тільки появлялось Московське князівство в складі Золотої Орди, це ж треба признавати,що Руссю правили королі,котрі не підкорялись царям Алтин Орди,в воювали з нею і захищали Європу від неї. Це ж треба визнавати першо родство русів-українців і говорити,що їхня історія,це історія народу русів,а історія «русских»-це горе історія народу раба-московського чи мокшанського. Московською байкою є те,що столиця Русі була братами князями-королями перенесена з Львова до Володимира.Достовірно відомо з джерел,які є незалеж ними,а саме першоджерела іспанського монахаз-ченця «Книга знань про всі королівства»,де чітко і однозначно зазначено,що столицею нашого королівст ва був Львів. Питання столиці Руського королівства в наш час війни з РФ є над звичайно актуальним і важливим.І ще на один факт слід звернути увагу. Як бачимо, весь історичний матеріал про короля Юрія Львовича та його синів Андрія і Лева польські та московські історики   приховали чи знищили. Все те робилося, аби доказати відсутність нащадків-чоловіків роду королів Галицьких. Тому хоча князі-королі Андрій і Лев вперше згадуються у 1315 році,та початок їхнього правління перенесено на 1308-ий, аби зменшити роки правління титулованого короля Русі-України  Юрія Льво- вича.Сучасні українські історики,стверджують ,що до цього часу збереглися два документи - оригінали з давніх князівських часів Андрія і Лева II.,читачу оригінали,а не копії.!

 Ось їх текст, з деякими поясненнями:

«Важливою складовою зовнішньої політики останніх володарів Галицько-Волинського князівства були їхні взаємини із Тевтонським Орденом (офіційно знаним як «Братство Тевтонської церкви святої Марії Єрусалим- ської»).Орден, що постав наприкінці XII ст., перебував під зверхністю імпера тора Священної римської імперії та Папи римського. Рицарі-тевтони наси льно насаджували християнство, активно просуваючись на схід Європи… Угода 1316 р. є унікальною латиномовною пам’яткою, що вийшла з княжої канцелярії Андрія та Лева Юрійовичів.

«Вельможному панові і улюбленому у Христі братові Карлу з Тревері, великому магістрові ордену шпиталю святої Марії Тевтонського дому в Єрусалимі та іншим братам цього визнання у Пруссії.

Андрій і Лев, з Божої ласки князі всієї землі Русі, Галичини та Володимир щини, [шлють] поздоровлення… Оскільки між шановними мужами, вашими попередниками — магістром і братами прусськими, з одного боку, і нашими найяснішими предками-з другого, процвітали вияви люб’язності та добродійс тва взаємного сприяння, тому й нам відрадно з вами єднатися цим зв’язком прихильності та щирої дружби,.. що в давнину [пов’язувала] наших предків, як це ширше сказано у відповідних документах та угодах. Ми, бажаючи за прикладом наших предків бути з вами у щирій дружбі та прихильності і друж ніх союзів, від давніх днів поміж нами укладених, узагалі нічим не зменшити, радше з Божої волі щедріше примножити, будемо старатися надійно захис тити ваші землі від татар і від будь-якого іншого ворожого нападника, як тільки це нам випаде…

На засвідчення цього ми звеліли написати даний документ, зміцнений силою наших печаток»

Цей оригінал документу вказує на те,що правителі і монархи Русі Андрій та Лев з достоїнством і честю властивою для королів Русі і повагою до керів ництва Тевтонського Ордену,беруть на себе зобов»язання захищати  їхні зем лі від татар і від буль-якого іншого ворожого нападника,як тільки це їм випа де,тобто при любій зручній нагоді. Я Вам скажу,цей оригінал документу, говорить пр високу професійність королівської чи князівської руської канце- лярії і про статус держави Русів,яка цим самим документом доказує,що вона не улус Алтин Орди,а самодостатня держава,що має зовнішні зно- сини з зарубіжними суб"єктами права і може захищати Тевтонський Ор ден від татар та будь яких інших ворогів. Тобто  королівство чи князівст- во Русі заявляє в цьому документі про свою  військову спроможність захи щати Тевтонський військовий Орден від недругів,а цей крок братів-близнюків багато чого вартий.

«…Галицько-Волинські князі брати-близнбки дбали про економічні інтереси свого краю. Це унаочнюють привілеї на вільну торгівлю купцями з Торуні й Кракова, видані Андрієм Юрійовичем одночасно у серпні 1320 року

  Оригінал  листа  Андрія Юрієвича від 27 серпня 1320 року.

«Андрій, Божою ласкою князь Володимирщини і володар Русі, висловлює достойним мужам радникам, лавникам і всім громадянам у Торуні прихиль ність і палку у всьому зичливість.

Нехай знає ваша достойність, що ми, прагнучи добра для нашої землі, а також користі всім приїжджим, які бажають побувати у нашій землі з тканинами, товарами або будь-якими іншими речами, за вашою власною радою, … бояр і наших вельмож, надаємо всім приїжджим на … прохання таке право, що жоден з митників наших або урядовців не повинен від них брати тканини або товарів, ні їх конфіскувати. Врешті, … всі ці права, які за часів нашого блаженної пам’яті батька мали на землі Руській усі купці, хочемо, щоб подібним правом знову всі приїжджі або купці користувалися. Також, якщо якомусь приїжджому або купцеві, що прибув на нашу землю, хтось із наших у нашому краю завдасть якусь кривду, прикрість чи насильс тво, і це буде доказано, то за кожен несправедливо відібраний або взятий динар зобов’язуємося віддати два.

Все це іменем нашої влади, з нашого боку і з боку всіх наших постановляємо неухильно дотримуватися» 

Оба листи-оригінали засвідчують високу самоповагу українського князя,  міць та силу держави, що стоїть за ним.

З цього висновок ,дбали брати про економічну стабільність Руської держави,про її розвиток,і як на мене є нам з кого брати приклад. Можно- владці України можуть з успіхом брати свій спадок правової науки,ще з часів королів-князів Руси,наприклад Андрія Юрієвича і втілювати в жит тя,вони досконалі і економічно доцільні,а відтак життєдайні і можуть забеспечити приплив інвестицій у нашу державу.

Польські та російські історики майже постійно говорять про обох князів, як єдине ціле, що може пояснюватись тим,що брати Андрій та Лев були одноутробними братами- близнюками і їх  зовнішня політика була то- тожною,але своїми державами,(Галичиною та Волинню)правили окремо як самодостатні монархи.Обидві імперії  загарбників як Польська Річ Поспо- лита так і Російська імперія були зацікавлені в  (припиненні існування) на українській землі  королівського роду  державців Данила Галицького. Польські хроністи недоговорювали, замовчували, хитрували і таким чином спотворю- вали історичну дійсність, допомагаючи своїм королям виправдати факт загарбання руських земель, спочатку Галичини та Волині,потім Поділля,  далі — Київщини, Черкащини і т.д. Московити діяли відверто грубо, нахабно: «Так було тому, що ми так сказали».І крапка!Хто не розумів – Сибір і крап ка..Власне цим  відрізнялась політика Московського царства від європейсь ких монархій,адже Московія була як і зараз є,агресивною, диспотичною державою,яка вище всього ставить право сили,а не силу права.

Як бачимо з листа князя Андрія, у серпні 1320 року, він був «володарем Русі»,тобто королем Русі та особисто володів «Володимирщиною». Столи цею держави у ті роки був Львів. Нас підштовхують до думки про столицю у Володимирі,,-ЦЕ НЕ ПРАВДА. Скажіть, а як вони могли вчинити, якщо близнюки і поважали один одного?!!

Довіряти, перш за все, слід незалежним джерелам. А таким є — «Книга знань про всі королівства…».

Польським королем із 1320 року став рідний брат матері руських правителів Єфимії ,Владислав Локетек, який за  допомогою  племінників Андрія та Лева, об’єднував  розрізнені Польські землі в одне королівство і використовував міць Русі як непереборний і міцний щит  проти  в першу чергу  Золотої Орди. Згадаймо про те,що хан Телебуга  неодноразово намагався захопити Краків і зробити  його  своєю всесвітньою столицею,але Бог не дав цього .У Золотій Орді до влади в 1311–1312 роках прийшов юний хан Узбек, батька якого попередній хан Тохта знищив.Ми знаємо, що король Галицько-Волинської держави Юрій ,був у дружніх відносинах з ханом Тохтою, в той час як батько Юрія Львовича  КОРОЛЬ Русі Лев Данилович, був другом беклярбе ку Ногаю і вони багато раз допомагали один одному. Король Юрій допомагав  хану Тохті у протистоянні з улусним ханом Ногаєм. Мало ваго ме значення тільки те,що відбувалось тепер.Цілком логічно припустити, що за таких історичних розкладів хан Узбек, вважав своїми ворогами і синів короля Русі Юрія Львовича, батько яких допомагав його ворогу хану Тохті. Після того, як хан Тохта впродовж 1300–1301 років знищив усіх синів-спадкоємців хана Ногая, онук Ногая Каракисек втік до польського князя Владислава Локетека.

«В том же году… (701 год = 6 сент. 1301 — 25 августа 1302 г.)… бежал Каракисек, сын Джеки, сына Ногая. Вместе с ним убежали два родствен ники его, Джерик-Темир и Юлу-кутлу. Это [произошло] оттого, что когда Тохта убил брата своего Сарайбугу и сына Ногая, Турая, то Бурлюк послал требовать [к себе] Каракисека. Тогда последний и оба упомянутых лица бежали. Бегство забросило их в страну Шешимен, в местность, называемую Будуль, поблизости от Кракова. Вместе с ним отправилось до 3 000 всадников. Шешимен и соратники его приняли их у себя, и они остались у них… прокармливая себя мечами [своими] » 

Хан Узбек, прийшовши до влади в Золотій Орді, мав  набагато кращі відносини з польським королем Локєтеком, ніж з Великим князем Андрієм Юрійовичем та його князівством. Незаперечним є той факт,що хан Узбек запровадив в Золотій Орді іслам як релігію цієї держави. З цієї причини дуже багато татар,які сповідували Нестеріанство,втікали в Москву,де була правос- лавна релігія нестеріанського пошиву і йшли на службу до московських кня-зів,а потім царів. Вже про це йшлося в першій книзі,що 25% дворянства Росії мають своє етнічне коріння в Золотій Орді і були етнічними татарами. Ось ці 25% татарського дворянства привили Росії страхітливу тоталітарну систему,небачений централізм і дикунський егоцентризм,що є критерія ми існування останньої імперії зла в світі і такою зараз є РФ. На мій погляд московське православ»я в теперіщній Росії,якою править син пекла Путін В, є нічим іншим як нестеріанською єрессю. Після знищення РПЦ в 1918-1921 роках,православну церкву і Російський патріархат заново сотворив І.В.Сталін,для того,щоб РПЦ претендувала на роль Вселенського патріархату і допомагала йому на Балканах,підкоряти балканські держави. Церковна ієрархія створювалась викоючно із сту качів,агентів КДБ,котрі до небес восхваляли КПРС  і її генсеків, знищува ла національні церкви,такі як УГКЦ,УАПЦ і в час повернення  до своєї материнської церкви Константинопольського Патріархату,чинить стра шенний спротив виходу з під її юрисдикції українського православ»я. Згадаймо,що РПЦ править «патріарх» Кирило,агент КДБ в якого Бог не ІСУС Христос,а ідол,Момона,якого проковтнула потвора «срібнолюб ства»,адже  який релігійний діяч світу, має свою монополію на тютюн,   розїзжає на шикарних яхтах і багатомільйонних  ексклюзивних машинах не російського виробництва,кому везе свої мільйони євро УПЦ МП кож ного місяця,кожного року,відриваючи ці людські гроші від своїх  сімей,своїх парафій. «Кирил і його  з дозволу сказати церква в Україні-це слуги Момони,котрих знищить ТОМОС Константинопольської материнської церкви, що зробить канонічною нашу Українську православну церкву,яка не буде слугою РПЦ,а буде служити Господу нашому Ісусу Христу,та не буде возити данину погану, Кирилу ГНУСУ чи Гунляєву в Москву. Адже там взагалі повертаються до джерел Нестеріанства і є вже ікони Сталіну,душа якого горить в пеклі,малюють ікони В Путіну,а так звані московські попи «цілують-лижуть  руки як собаки» цій потворі і виспівують блатня цьку «Мурку». Падіння нижче плінтусу,це вже все, опускатись більше немає куди,хоча багато з цих (попів) заробляють своїми попами-содоміти.

Вернімось до 14 століття і до тих фактів,які висвітлюють проблеми взаємо відносин між Алтин Ордрю і руським королівством.

 Лаврентій Похилевич у своїх «Сказаниях о населённых местностях Киевской губернии», що вийшли друком 1864 року,писав:

«В 1312 году Юрий князь Слуцкий, по свидетельству Стрыйковского, с Андреем Немировичем на урочище Ротку поразил на голову Татар, потерявших здесь, під Білою Церквою. 8 000 убитыми» 

Цікавим є те,що в цьому бою,брав безпосередню участь король Руси Лев-11 Юрієвич,який цим  боєм  керував. Подейкують,що король Лев-11, мав завдатки характерника-мольфара,хоча був християнином,глибоко-віруючою людиною. Дружина військова короля Лева знаходилась біля міста Біла Церква, що на Київщині і з нею був військовий загін слуцького князя Юрія. Слід відмітити,що за Київщину точилась кривава війна між Золотою Ордою та Руським королівством не один рік і не одне десятиліття,була вона реальною і в 1312 році,коли владу в Орді взяв у свої руки молодий хан Узбек.Цей Узбек,  по всій Золотій Орді як державну релігію запровадив магометанство,взявши приклад з беклярбека Ногая,що в своєму західному улусі,запровадив маго метанство в 1270 році. Доволі потужний загін  хана Узбека був на землях Білоцерківщини,щоб забеспечити можливість збору данини з місцевого русь кого населення,яке визнавало владу Руського королівства і Волинського князі вства,які не платили данини,згідно ярлику та грамоті хана Батия,видану могутньому королю Руси Данилу Романовичу і згідно якої його нащадки королі-князі Андрій та Лев відмовлялись допускати на свої землі збирачів податків.

 У військовій дружині короля Лева,що прибув з своєї столиці Львова для наведення порядку,було двійко характерників-мольфарів,один з яких мав прізвище Іськович та виділявся найбільшими,надприродними здібностями. А другим був його родич Калинич,котрий також мав незаурядні здібності харак терника,але підпорядковувався Іськовичу. Король Лев-11,коли вони маршем прибули до Білої Церкви і сам на свої очі побачив,що татари збирають данину

з місцевих,позвав Калинича та Іськовича на нараду,бо довіряв їм і завжди брав

з собою у військові походи. Розмова між ними була жвавою,але Калинич більше мовчав,Іськович навпаки брав нитку розмови в свої руки і успішно її розкручував ,але підкорявся у всьому волі короля. Спитав Лев- 11 у мольфарів-характерників,що будемо робити із загоном татарським,що забеспечував без печність збору данини.,адже він сильніший і більший за наше військо. Ісько вич сказав,що треба напасти на цей загін і знищити його,а для цього необхідно пустити на татар ману-мару,щоб татари бачили у своїх,руських дружинників і нищили самі своїх. Запевнив короля,що Калинич неперевершений  майстер в цьому мистецтві і забеспечить виконання своєї частини плану,а він зробить так,щоб руські дружинники найменше поранень від стріл та шабель татарсь- ких отримали. Спитав ще Лев,коли краще втілювати в життя цей план і отри мав відповідь Іськовича,що найкраще вранці наступного дня,коли туман буде пеленою для руських воїв і їх не бачитимуть татари. Неодмінною ознакою – характерника є так званий «оселедець-чупер»-пасмо волосся, яке росте з маків ки голови.Такий оселедець-чупер мав Іськович,а талант мольфара йому передався від його батька,а батьку від діда,бо походив цей рід від білих хорватів і їх волхвів,тобто був спадковим характерником чи мольфаром. Ще древні арійські воїни мали «чупер», косу-що означало приналежність до касти воїнів - кштаріїв. Ця особлива зачіска зустрічалась завжди там, де побували арії. Зачіски  «оселедці» мали древні вірмени, скандинави, вікінги, кельти західної Європи. Пасмо волосся видно на зображенні хетського воїна з гроб ниці фараона Хоремхеба, що правив у Єгипті 3400 років тому. «Оселедці» носили на голові представники різних релігійних груп Індії. Декотрі історики наголошують на тому, що коріння українських характерників слід шукати в давньоарійській культурі і я з цим погоджуюсь. Адже, на території сучасної України в давнину жили арійські племена, частина яких у другому тисячолітті до христової ери, вирушила до Індії,а частина залишилась,на землях Арійсь кого Краю–Раю, взявши участь в етногенезі слов’янських народів,в першу чергу русів-українців..Каста воїнів-характерників була відома і за часів Київсь кої Русі, і після Хрещення Русі. Історики в своїх дослідженнях доводять,що українські характерники-нащадки волхвів, носіїв древніх ведичних знань.В народі характерників називали голдівниками ( «голдувати»  означає чародіяти  заморочниками( вміли напускати «морок»-мару-ману,туман,сон), знахарями та чародіями. Різниця була в напрямку діяльності  характерника,його рівню майстерності,тому що всі напрямки мольфарства не можна було освоїти навіть фізично,тому між характерниками була вузька спеціалізіція. Крім того, що характерники були особливими,майже невразливими воїнами і чародіями, вони ще були віщунами і цілителями. Віщуном і цілителем був король Лев,але не мав тих таланів,що мали мольфари Калинич та Іськович, кожен з них був неперевершеним майстром у своїй сфері. Знав Лев про результати бою напе ред і тому наказав своїм воїнам і дружині удільного слуцького князя Юрія роз бити табір і відпочивати,а завтра їх розбудить він сам особисто,але не говорив яким чином. Руси були в діброві,а татари на відкритій місцевості,які після чудних випадків,що траплялись з ними біля Кракова в Татрах, панічно бояли ся лісів і гір та звірів,що живуть у них. Зранку як тільки сонечко зійшло,до кожного дружинника у сні прийшов пугач,що наказав вставати, одіватися, чекати команд,причому пугач говорив голосом короля Лева- 11,а звуку пугача довкілля не чуло.Удільного князя Юрія Слуцького привів у палатку Лева посильний короля,якому король розповів про план і участь його війська в бою.Сказав, щоб не дивувався,коли татари будуть вбивати самі себе, але війсь ко його,має завданням,оточити татар і не дати жодному з них вийти з КОЛА оточення.Йому в цьому буде допомагати кінна королівська Львівська дружи на,а він сам буде керувати боєм. Ніхто з темників татарських не має знати,що сам король Лев-11 з своїми воїнами брав участь в побитті татарського туме ну.По команді Лева,коли тільки татарський табір просинався і ще солодко потягувався від сну,на них неочікувано,шулікою, напав першим, загін слуць кого князя Юрія з страшним шумом та улюлюканням,імітуючи напад татар. На виході з діброви були характерники Іськович та Калинич,який щось шепотів,розмахував руками і за кожним помахом його рук в напрямку татарсь кого табору утворювались цілі хмари мани,які летіли на поле бою. Татари, протираючи очі від сну, бачили навколо себе незліченну кількість руських кінних і піших воїнів,котрі немилосердно вбивали їх,кричучи до них,що їхні баскаки не мають права збирати данину. Щось жахливе,  почало творитись, татари масово вбивали своїх,бо ім здавалось,що це руські воїни. Особливо багато татари вбивали піших воїв,ніби русів,а це були татарські воїни,що не встигли озброїтись і сісти на коней. Були серед цього хаосу і кінні вої короля Лева і удільного князя Юрія,вони вбивали непрошених гостей професійно.У декількох татар,що спаслись втечею і бачили тисячі позбавлених  життя татар, склалось враження,що їх перебила неочікуваним та раптовим нападом, війсь кові дружини слуцького князя Юрія, про що інформували хана Узбека. Про те,що татари масово самі себе вбивали нічого не говорили хану,бо цього не бачили завдяки віртуозній майстерності мольфара чи одного з перших харак терників,Калинича.Іськович зробив так, що тіла руських воїв, котрі здійсню вали напад на татарський табір,немовби покрились крицею,яку не брали ні гострі мов леза татарські шаблі,замовив стріли,які змінювали напрям і не вби вали русів. Фактично лише декілька руських воїнів отримали легкі поранення в той час,коли вся поляна була покрита чорним татарським трупом і при підрахунку їх було багато,8 тисяч майже цілий тумен. Найбільш яскравою особливістю характерників була їхня невразливість та недосяжність для стріл та шабель ворога. З давніх давен в українського народу була віра в заговірне молитовне слово,так зване живе слово, яким можна відвести лихо та біду, збе регти здоров’я та життя людини. Відомо, що характерники замовляли стріли, мечі та шаблі,щоб вони «йшли до Матері-Землі,до чистого поля,щоб ножі булатні та шаблі гострі,сокири та стріли були сумирними, не робили шкоди воїнам.Щоб тіло було міцніше каменю,а одежа міцніша панциря та коль чуги,та щоб від кам’яної одежі тої і стріла, і шабля відскакували як молот від ковадла, щоб залізо та сталь вертілися як жорна у млина,але тіла не тор калися.Характерники жили в поєднанні з природою,вчились розуміти Все світ,розвивали свій Дух. На сході такі люди мали титул «Ботхісатва»,а в Україні-їх називали «крир».Князі чи королі–характерники, могли передбачати результат бою,могли бачити те, що відбувалося на відстані ( в таборі ворога, на далеких шляхах ) за допомогою дзеркал,які носили назву «верцала, верцад ла». Король Лев за допомогою цих верцадл бачив як кілька татар втекло з поля бою,але наказав своїм воям і воям князя Юрія не переслідувати їх,бо бачив наперед результат цього бою і знав,  про що саме будуть доповідати молодому і запальному хану  Узбеку про цей бій. Хан Алтин Орди не повів свою Орду на Русь,бо був впевнений,що в цьому бою не приймали участі війська Андрія та Лева Юрієвичів і навіть не догадувався,що цю страшенну поразку татарам зробили два характерники Калинич та Іськович.В одному із боїв загинув характерник Калинич,не залишивши потомства. Рід же ж Іськовичів зберігся до нашого часу,а його потомки живуть в Одесі,в Західній Україні,є патріотами України і прославляють Україну та свій рід. І їм не буде кінця.У часи правлін ня хана Узбека (1312–1342 роки) польський король Владислав Локетек установив цілком нормальні відносини з ханом Орди, використавши нащадків улусного хана Ногая та поселивши їх на корінних польських землях(Краківщини.)Польський Монарх Локетек переорієнтував  Галицьку Русь за допомогою родинних стосунків з союзника татар в надійний щит держави. Король Польщі,В.Локетек добився того,що Галичина та Волинь перетворились на  ворога Алтин Орди,і наша держава була головним ворогом Золотої Орди,в той час як князівства теперішньої Росії були покірними слугами цієї держави і її структурними одиницями.Тому до сьогодні існу ють  ментальні відмінності між нами українцями,нащадками легендарних русів та слугами і лакеями Орди москалями-касапами,які і є прямими спадкоємцями Алтин Орди. До 1700 року Росії не було,а було Московське царство- яке у 18 столітті в часи правління самозванного імператора Петра1,  Московію ним названо Російською імперією,а самого себе він назвав імператором Російської імперії,не страждав імператор комплексом мен шовартості,а навпаки хворів невиліковно манією величі. Народ християн ський  з  крестьян-переіменовано«русскими». Навіть назвати по людськи як в Європі народ свій не вмів,перетворивши їх на віки вічні з іменника в прикметник і цей народ байстрюк,претендує на нашу історію. Якщо б це була негідна історія,то ніколи цей «великорусский» »народ не претенду вав б на право називатись її спакоємцем,а залишив б її (історію) нам українцям.Українці,щоб відрізнятись від дикуна,вимушені були поміня- ти своє горде ім»я русин на українець.яке не гірше від руса. Історія нашого українського народу-героя, набагато важча і складніша за історію народа-урода,багатовікового раба всіх правителів русских,які мають найбільше серед народів землі ознак психічного захворювання-манії величі,не маючи жодних підстав,гордитись своїм НЕ ДРЕВНІМ мину- лим. Але це відступ, історія істинних русів продовжувалась,а історики лише на підставі листа Владислава Локетека до Папи Іоанна XXII дізналися про загибель обох братів (Андрія і Лева II..)в 1323 році при невідомих обставинах».Я гублюся від здогадок і не знаю як називати наших монархів ,адже в своїй Грамоті з печаткою Андрій Юрійович  титулував себе королем  Галичини та Володимирії. Загинув одночасно з Левом ІІ Юрійовичем 1323 року, на думку деяких істориків-у боротьбі з монголо-татарами на ріці Ірпінь, інших -з литовцями, захищаючи від них Підляш шя. Литовсько-руські літописи XVI століття розповідають, ніби Андрій і Лев Юрійовичі названі Володимиром Волинським і Левом Луцьким загинули у війні з великим князем литовським Гедиміном.Натомість Локетек у листі 1323року до Папи Римського- писав,що ці князі, були захистом Польщі від татар, нещодавно загинули,ймовірно,у боротьбі з Золотою Ордою.Як автор я довіряю більше  листу короля Польщі Локєтка до Папи,бо в таких листах,на такому рівні,говорять правду,якою володіють.Є народний переказ про загибель руських монархів чи- то князів чи- то королів Русі,але братів-єдино- утробних-близнюків в 1323 році. Цей переказ має право на існування,тому що правдоподібний і має під собою історичні факти..Говорить він,що ранньою весною 1323 року на Киівщину,шо входила в склад  Галицько-Волинської Русі ВДЕРЛАСЬ Орда хана Узбека,що мала своєю метою приборкати непокірних руських князів Андрія та Лева,які постійно захищали Польщу і землі християн ських держав-орденів від нападів татар,причому успішно. Довідавшись,що величезна татарська Орда хана Узбека, переходить наші Київські землі і знищує на своєму шляху все живе,що зветься руським,в тому числі бере штур мом міста,два брати вирішили,що двома колонами своїх військових дружин йдуть на Київщину,де дадуть генеральний бій татарській Орді. Навіть визна- чили точний час і місце зустрічі своїх військ. Знав князь Андрій Юрійович,що в брата Лева, маються кілька характерників-мольфарів, котрі самі можуть вирі шити долю бою. Були в нього також такі волиняни,що за своїм талантом не поступались мольфарам-галичанам і вони також мали брати участь в поході його дружини. На місці зустрічі перед вирішальним боєм,мали волхви-мольфари зустрітись і вирішити яким має бути план бою. Але людина планує,а Бог… вирішує,причому одноособово вирішує,без врахування думок  обох сто рін.Військові загони князя Андрія прибули на 3 дні раніше чим полки князя чи короля Галичини Лева-11 і це пояснювалось тим,що віддаль була меншою з Волині на Київщину чим з Галичини туди ж. Мав нараду князь чи король Русів Андрій з своїми волхвами і вони сказали йому страшну річ,що він буде розбитий татарами,ще до приходу брата близнюка Лева-11.Довго не наважува лись говорити,що він загине першим із братів через своє первородство і заги не від стріли татарської,яка буде отруєною і що жоден з чародіїв волинсь ких не зможе його спасти. Говорили,що тільки в передгір»ях Карпат є один характерник- мольфар,котрий йде у війську короля Лева,що може попередити смерть обох братів і що він всіма силами намагається прибути на місце бою скоріше чим це домовлено між братами,бо наперед знає,яка трагедія може трапитись,якщо полки Лева не випередять графік і що на кону також життя галицького короля Лева. Андрій монарх Руси, тяжко задумався,адже не мав спадкоємців чоловічої статі,які б могли бути спадкоємцями трону Волині,мав дочку,але вона фактично не могла спадкувати,їй треба було б вийти заміж і тільки тоді його зять мав право спадкування Волинського столу. Не боявся він смерті,по характеру був дуже подібний до короля Данила, знав що його брат близнюк Лев має  двох синів, звати яких  Володимир і Дмитро,якщо доля забере життя  обох близнюків ,то спадкоємець трону королівства Русі є. Не знав монарх Русі тільки одного,що ще до приходу і з»єднання їхніх військ з Левом загине він.Тяжким чугунним язиком дзвону били думки об голову короля-князя Русі Андрія,він тремтів від передчуття своєї смерті, але вирішив зустріти її гонорово як личить  воїну-герою.Набатом засурмила тривогу сурма,прожогом вискочив з своєї палатки і побачив мов перший раз таку глибінь синього холодного неба, яка манила та кликала в свої просто ри,обіцяючи набагато краще життя в небі чим на землі.Тільки  Андрій дав розпорядження і його відважні волиняки встигли вистороїтись у знамениту фалангу пішців,а кіннота чекала в засаді разом з стрільцями- лучниками,коли на поле бою вискочили тумени сарани-татарви,які на скаку стріляли з луків стрілами і багато дружинників з його охоронного загону впали на землю і обій няли її мов дівчину, та спустили свій дух, віддавши Богу. Король Русів вперше за своє життя був в розпачі,не знав,що має робити і в думках просив –благав брата близнюка Лева,щоб він поспішив йому на допомогу.Цей клич брата Андрія колькою в грудях відчув Лев,що був у денному переході від місця січі. Він дав команду і його 3 полки, два з яких кінні,чудово озброєні,швидким маршем,на повнім скаку, намагались змінити хід історії. До короля Лева-11 підійшов вірний його мольфар Іськович,котрий з тугою і болем промовив: «Не втигнемо, десь зараз і загине твій брат Андрій,я б міг допомогти,але зада леко ми і не зможу я  звернути стрілу отруйну татарську,в вона паскудна впнеться в око короля і від яду загине він» Почав кричати на Іськовича король Лев,що він такого не бачить і не відчуває, що  брат Андрій живий і він вб»є мольфара,якщо його пророцтва збудуться. Але щось в душі Лева-11 йокнуло і тоді Іськович промовив: Згинув Андрій, якщо ти не хочеш згину ти,завертай військо назад,ще не піздно» Лице Лева скосила гримаса болю, він відчував всі муки брата,що помирав,а тут ще ненависний голос харак терника-мольфара і він в розпачі кинув бойову сокирку в нього. Харак тер у Лева -11 був запальний як у діда  короля Лева-1,він загорявся мов сір ник, але легко відходив.На щастя не попала в Іськовича бойова сокирка,чи своїм вмінням він змінив траекторію її руху,але не поранений вискочив з намету короля і замовчав,до часу загибелі короля Лева.Іськович виконував свої зобов»язання,щодо охорони життя і здоров»я Лева,тільки не відважу вався потрапляти йому на очі. Король Лев-11 буйствував і від його шаленства потерпіло двоє дружинників-охоронців.Кажуть,що людині написано в книзі долі,те і буде,як не крути. Король чи князь Андрій давав свої останні команди як полководець і багато,якщо не катастрофічно багато татар,впало від влучних стріл його стрільців,багато татар позбулося голів своїх у січах з кінною дружи ною волинського можновладця,а частина від зброї пішців-городян погинула. Але мольфари не просто так говорили,що загине Андрій. Так і сталося,коли брат-близнюк Лев відчув різку біль в своїх грудях в районі серця.В цю секунду пущена з лука стріла  безвусого татарина,що була затравлена трун ком степового зілля і степової змії, влучила в очне яблуко князя Андрія,який від цього влучання, відчув легке пощипування в оці,а потім перестав бачити. Буквально через пару хвилин,він вийшов зі стану збудження,викликаного боєм і просто впав на землю. До нього підбігла його охорона,що за привичкою взяла князя в коло охорони і побачивши в оці стрілу,зразу ж позвала княжого лікаря. Лікар Матей,оглянув князя, який жваво говорив і питався весь час чи прибув його брат Лев,побачив якісь дивні посиніння лиця в області витеклого ока,але списував це посиніння на рану.А Андрій мов свічка танув на очах своїх людей, щораз менше говорив, починав хрипіти,а з рота сочилась якась жовта піна. По цій піні Матей зрозумів,що стріла,яка вибила князівське око, була отруйною. Він мав з собою протиотруту від декількох татарських трунків і дав випити князю той,що мав йому допомогти. Князь Волині,на деякий час вийшов з гарячкового стану,свідомо оглядав людей і весь час питався,де його брат Лев і коли почув,що Лева і його полків не має,знову впадав в незрозу мілий стан,а через певний час приходив до тями.Звали волинського чаклуна-волхва, Світовид і знав він про те,що очолюють Орду Узбека, два хани ТИ МУР І ДАВЛЕТ.Дуже шкода було Світовиду свого короля Андрія,бо знав він,що  той невдовзі помре від татарської отрути.Вирішив помститися ВОЛХВ за цю смерть і приготував отруту страшну,від якої не було жодного спасіння. Цією отрутою він змастив наконечники всіх своїх стріл і позвав до себе молодшого за віком чаклуна Стрілобоя,який був так названий через своє неперевершене ніким мистецьво управляти стрілами. Сказав-наказав Світо вид Стрілобою,що він пригледів місце хороше при броді на річці,через який невдовзі буде перепрадятися Орда хана Тимура і Стрілобой з його стріл має поразити в шию Тимура і вмре татарський хан. Це буде йому подяка за смерть короля Андрія.

Відправились два волхви Волині в зарослі верболозу,облюбували місце з якого весь річковий простір броду проглядався аж до другого берега і чекали. Питає Стрілобой у Світовида,а що робити,якщо і друга татарська Орда хана Давлета буде через брід іти. Отримав відповідь,що Давлет,це не його проблема,а проблема карпатських волхвів короля Лева,що незабаром буде тут і вб»є Давлета також отруйною стрілою карпатський мольфар. Орда переправ лялась річковим бродом і дав Стрілобою 3 отруйні стріли Світовид та вказав на хана Тимура,що зайшов своїм чудо-конем в річку. Всі ці три стріли були в долі секунди відправлені в хана Тимура,дві отруйними жалами вп»ялись в горло ворожого полководця,а одна вибила праве ханське око. Впав з коня хан Тимур і чуть не захлиснувся річковою водою,але ханська варта витягнула його з ріки,а він дав команду прочесати верболози і впіймати його вбивць. Мов зграя озвірілих собак кинулись татари виконувати команду свого пове лителя і через кілька хлилин вже шастали зарослями верболозу.Не бачили вони волинських чародіїв,тому що Світовид пустив пелену,яка скривала їх,а коли небезпечно приближались татарські собаки до місця засідки,не розуміли і не бачили звідки  вилітають і  кусають їх оси, цілий рій ос нападав на татар і страшенно кусав. Світовид бачив,що їм обом загрожує небезпека і тому віддав всі свої заражені ядом стріли молодому волхву,який так розпоря дився ними,що ціла гора аж чорних татарських трупів була біля їх засідки а месники повернулись у руський табір.Хан Тимур помер навіть скоріше за короля Андрія.

  Прийщовши до свідомості побачив біля себе воєводу Войтовича,котрий був з галицьких бояр,але вже давно вірою і правдою служив князю і перепитав його,що з волинськими полками і татарською саранчою. Почув невтішну відповідь,що багато кращих воїнів полягло на ратному полі,полки на поло вину зменшились,але побили татар дуже багато,навчені вже давно як перема гати непереможних.Кожен рус  що загинув,забрав з собою якнайменше 5 татар  але вони всі йшли до пекла,а руси в рай,бо захищали свою святу Київську землю. Андрій тільки перепитав чи можна вивести полки з поля бою і розмістити десь в густому лісі і почувши відповідь воєводи,що можна,дав йому команду формувати залишки полків і вивести їх з поля страшної січі,а його забрати звідси. Вже прийшов до пам»яті в лісі,навколо була темна ніч,а біля князя-тільки його лікар Матей, кимарив. Дав йому команду,щоб прибули всі воєводи,тисяцькі і священник,бо хоче він висповідатись. Слова розради не сприймав,тільки сказав,що батько його кличе до неба і що там краще ніж на землі. При повному розумі в останнє висповідався перед своїм священником і сказав,щоб його шляхта слухала його передсмертну волю. Велів передати Леву,що просить його,щоб його син Володимир,а може молодший Дмитро, став князем Волині по його смерті і все що є його власністю він заповідає своєму племіннику,котрий буде князем Волині. Просив передати брату близнюку Леву його ширу любов до нього і велів йому як старший молодшому брату,бити татар поганих і попробувати звільнити всю Русь з під татар ського ярма.Західна Русь має бути могутнім королівством і спиратись на дружбу з Тевтонським Орденом і Польським королівством. Сказав,щоб похо рони ли його у Володимирі,а він мусить йти до батька короля Юрія,що зове його в небо. Після цього, тихо помер.Тільки на 2 день зустрілись полки короля Лева-11 з недобитими полками Андрія і король Лев почув від воєводи Войтовича про смерть брата,про його заповіт,щоб син його Володимир або Дмитро був князем Волині і це так розчулило Лева,наче забрало його весь розум. Він як сюзерен руського королівства дав команду воєводі Войтовичу приєднати один полк волинських пішців до своїх 3 полків і йти та громити татар, виконуючи останню  волю брата Андрія. На заперечення воєводи,що татарська орда наче саранча обсіла Київщину і їх так багато,що не можна навіть злічити,тільки промовив :» Я їх всіх полічу і покладу поряд з Андрієм» Немов зійшов з глузду король Лев-11,не дослухався до ніяких порад,а шукав своєї смерті, яку знайшов від стріл татарських,отруйних,що в»пялись в шию коро ля,коли він з своїми полками наздогнав татарську Орду.Навіть не покли кав своїх полководців,тисяцьких та воєвод, не давав жодних розпоряджень,не складав планів бою,а побачивши Орду на марші,немов здурів і дав команду своїм полкам атакувати татар причому в лоб,а татар було безліч і вони були повернуті лицем до руських полків. Це був вчинок самовбивці, зовсім не мудрий, але накази у війську виконують,а не обговорюють,тому  два кінні  руські полки пішли в атаку,проявляючи чудеса мужності,відваги, війсь- ково го мистецтва. Вів їх їхній король Лев -11,який навіть не захотів слухати свого вірного воєводу Мудрича, що говорив королю,що треба обійти татар і вдарити в бік Орді,бо ніхто і ніколи не перемагав татар в зіткненні лобовому. На це відповів Мудричу Лев-11,роби,що знаєш,а на мене не звертай уваги. Немовби щось вело короля Лева і він виконував накази невідомого,що вів його на смерть беззастережно. Коли король Русів Лев-11 на своєму чорному коні вискочив першим і ззаді нього чорними крилами розвівався його червоний плащ, побачили його татари і почали на ходу вицілювати його. Дві стріли смерті вп»ялися своїми жалами в горло королівське,а зо два десятки були відведені волхвом Іськовичем,але не міг захистити безумного короля його вірний мольфар. Такою була доля короля Лева-11.Побачивши,що король заточився і падає з коня до нього підїхала його кінна охорона і була свідком страшної сцени,коли чорний кінь немов сказився і бив  копитами по  грудях короля Лева,забираючи в нього залишки життя.На очах охорони король Русі Лев-11 загинув,але чи від отруйних стріл татарських чи від  ударів коня смер ті,невідомо.Воєвода Мудрич командував боєм і дав команду,пішцям,що підій шли на поле бою, щоб їхні стрільці захищали відхід кінних полків галицьких як і захищали їх від Орди, викопані напередодні ями- пастки,на узбіччі лісу. Один з полків кінноти був у засаді і за командою воєводи мав у самий найваж ливіший момент бою,вдарити в бік наступаючої Орди. Ці ями,які викопали пішці князя Андрія і на дно цих величезних ям закопали безліч гострих колів, прикривши землею,травою,гіллям-спасли руські полки від повного розгро му,бо  майже два кінні полки відійшли в ліс і в бою участі не приймали до наказу воєводи.САРАНЧА на конях,татарва пішла в атаку,тому що це було небачено,щоб Орду хтось посмів атакувати прямо в лоб. Влучні стрі ли руських лучників,піки-копія пішців та ями-пастки стримали перщий наскок-натиск татар,поки кіннота русів відходила в ліс,а татари в ліс не пішли.Хан Давлет дав наказ наступати повторно і заходити в  Ірпінський ліс.Тумени ринули виконувати наказ свого хана Давлета і почалась страшенна січа між русами і саранчою-татарвою,якої на полі бою було набагато більше чим руських воїв. Король Лев помирав і біля нього гірко плакав його вірний мольфар- Іськович. Коли прийшов до свідомості Лев та побачив біля себе вір-ного Іськовича і сказав йому:»Помру я,треба було тебе послухати і не йти смерті в зуби,але пізно про це говорити. Чую кличе мене батько до себе в небо. Тебе ж мій вірний мольфаре про одне попрошу. Помстися за мою смерть хану Дивлету і вбий його,хочу я з ним бути на суді Божому і бачити як він піде у пекло. Бо я на його улус не нападав,а він прийшов війною,забрати в мене і брата Київську святу землю. Ще знай,що моя воля остання буде такою. Коли я помру то очолити має наше Руське королівство (Галичину і Волинь) брат мій рідний Дмитро,від одного батька ми ,короля Руси Юрія, походимо, правда матері в нас різні. Брат мій більше любить книги чим війну,а мене моя харизма до смерті довела,бо жодного бою я не пропустив.» І не приходячи до пам»яті послідній з повноправних та дійсних монархів Русі,король Лев-11,помер, віддавши свого духа господу Богу,висповідавшись перед своїм відходом на небо, своєму сповіднику і давши йому останні розпорядження,які повністю співпадали з тими,що були у Іськовича..Мольфар- волхв Іськович виконав наказ короля Лева і сам приготував з карпатських трав зілля отруйне, вістря однієї стріли  вистояв у цьому вареві 8 годин,після чого пішов до воєводи Мудрича та спитав чи хан Давлет веде свої тумени у бій. Мудрич сказав,що напевне спозаранку завтрішнього, поведе хан Давлет свою Орду в наступ,бо захоче знищити військо руське,знаючи,що король Лев загинув у бою,але на нього чекають великі сюрпризи і хто його знає,хто кого переможе. Не ліг спати мольфар карпатський,а готувався до світанку і до виконання волі свого короля Лева. Ранок плакав дощем за королем Левом-11 Юрієвичем,а хан Давлет вирішив розбити руських воїнів і тим самим  забрати преміцний щит від Європи. Іськович забрався на величезний дуб,звідки виглядав Давлета.Ріс дуб окремо від лісу,одинаком у полі,як  і він карпатський характер ник.Хан Давлет  повів свою Орду в наступ,надіючись розбити військо русів без їхнього полководця, короля Лева,але не знав,що смерть його сидить на дубі і спостерігає за ним. Ставка хана Давлета розташовувалась біля одиноко го дуба і з його крони вилетіла стріла долі,яка забрала життя в хана Давлета. Після смерті Давлета його орда була розгромлена вщент руськими полками під керівництвом воєводи Мудрича і цар Золотої Орди Узбек відмовився від думки втручатись у спадкові справи монаршого дому галицьких королів-монархів Романовичів.

 ПЕРЕМОГОЮ ЗАВЕРШИВСЯ БІЙ з Ордами ханів Золотої Орди Тиму ра та Давлета в Ірпінській битві 1323 року,але якою ціною дісталась ця Перемога.Загинули королі –князі Руського королівства Андрій і його брат близнюк Лев-11,пішла в небуття монарша королівська династія галицького короля Данила Романовича,скоріше слава монаршого гали цького роду,бо були ще прямі спадкоємці нашого королівського роду-князі Острозькі. Є в українській істріографії інша точка зору,як на мене, правдоподібна,а про неї далі.Варто нагадати читачам,що в руських джере лах, літописах,грамотах ніде не згадується правління князя Володимира Львовича з 1323 по 1324 чи 1325 рік,таке згадування мається тільки в польських джерелах.Те,що в польських джерелах, сильно насторожує,адже через кілька десятиліть Польща захопила Руське королівство,а для цього потрі бен благовидний привід. Князь Володимир Львович  ніби був сином короля Лева-11 і княжни Ольги Романівни і ніби народився в 1306 році та номінально правив  після смерті свого батька Лева -11 та стрия Андрія Юрієвича з 1323 по 1325 роки.Не має жодних  згадок про його сім»ю,про його дружину, синів, дочок,мається тільки запис про його смерть в 1340 році.Не реальним є той факт,щоб життя не залишило по собі жодних слідів. Чому це за живого князя Володимира,який помер аж 1340 року правив Дмитро Детько? Це ж  Є повним абсурдом,ніким не поясненим. Фактично Руською державою правив ніби боярський ставленик Дмитро Дедько,якого поставила на правління боярська рада. Не могла існувати боярська рада,яка призначала своїх ставленників з числа бояр,це б була абсолютна узурпація влади. Боярська рада ніби запроси ла на  правління Руським столом, двоюрідного брата князя Володимира Льво вича, про якого нічого ми не знаємо,племінника братів-близнюків Андрія та Лева Юрієвичів,сина їхньої  рідної сестри Марії Юріївни, Юрія-11-Болеслава Тройденовича з королівського польського роду П»ястів. Український історик В. Белінський притримується іншої думки і взагалі не згадує правління якогось Володимира,а говорить,що Руссю правив син  короля Юрія, Дмит ро,що не був ніяким боярином чи ставлеником боярської ради,а був сином руського короля і великим князем   Русі. Ця  версія більш правдоподібна чим вимисли польських  шовіністичних істориків,які щоб приховати свою агресію та захоплення влади  в нашій державі у 1349 р заявили,що Русь не мала спадкоємців свого королівського роду.Це було виправданням їхньої агресії та захоплення Львова в 1340 р,з вивезенням,а фактичним викраденням, атрибутів   руської (древнєукраїнської) королівської  династії Слід згадати,що король чи князь Русі Андрій Юрійович залишив по собі дочку Ганну-Буче,яка ще відіграє значну роль в нашій історії. 

           Правління короля-князя  Юрія-11 Болеслава Тройденовича.

Правління останнього князя-короля королівства Русі-Юрія-11 Тройденовича припало на складний в політичному відношенні час. Він був католиком,мав перше ім»я Болеслав,яке змінив на ім»я Юрій-11 як і змінив католицьку віру на православну.Як нам відомо королівство Русі з 1303 року мало статус митро полії Константинопольського Вселенського Православного Патріарха,а митро полію надав патріарх Афанасій,  в час правління короля Русі Юрію -1 Львови ча.Статус галицької митрополії був незмінним,тому що всі наступні монархи Русі не пішли під крило Римського Папського престолу та залишились право славними.Якщо дивитись правді в очі,то Болеслав Тройденович,не міг стати королем чи князем Русі тільки тому,що  згідно тих же ж польських письмових джерел,живим був дійсний володар Русі,князь чи король Володимир Львович. Якщо притримуватись точки зору нашого видатного історика В.Белінського, то правив Руссю-Галичиною з 1323 року часу загибелі Лева та  Андрія, князь чи король Русі Дмитро.Юрій-11 мусів за допомогою війська перемогти  монар хів Русі або Володимира  або Дмитра і тільки тоді міг стати королем- князем Руського королівства чи Галицько-волинської держави.На печатці Тройдено вич титулувався як Юрій Божою ласкою Король Русі (Georgius Dei gratia Rex Russiae).Близько 1325 року з допомогою литовських і польських військ Болес лав-Юрій-11 захопив владу в Галицько-волинському князівстві.,або в королів стві Русів Симпатизував католикам,але  самостійно прийняв православну віру й ім'я Юрій,тому що в час  його коронування і правління, Русь,була православ ним королівством.Не у всьому підтримував Польщу,що в цей час відрод жувалась і перетоворювалась на міцне короліство і яка мала претензії до королівства Русі,монархом,якого він був.Угорське королівство також мало претензії до Русі пов»язані з тим,що майже все Закарпаття з найбільшими містами Хуст, Берегово,Мукачево,Ужгород входило в королівство Русь після завоювання його королем Русі Левом-1.Для того,щоб забеспечити рівновагу в балансі між агресивними сусідами король Юрій-11 вимушений був підтри мувати хороші,навіть дружні,союзні відносини з Тевтонським Орденом, Лит вою, священною Римською імперією.Про те,що  король Русі Юрій-11,що похо див з династії П»ястів,а не руської династії Романовичів, дбав про Руське королівство,а не Польське, свідчить його спроба повернути Люблінщину,якою за короля Юрія-1в 1303 р заволоділо Польське королівство. Ця спроба не увінчалась успіхом,правда був підступно вбитий намісник Георгій Рознью. Викладений факт в чергове підтверджує мою думку, що в середньовіччі вагоме значення мали інтереси престолу,навіть династії , але аж ніяк не національна ознака.1327 року Юрій-11 уклав союз з Тевтонцями, надавши дозвіл торуньським купцям торгувати у Королівстві Русі.У 1330 році Польське королівство і Велике князівство Литовське спільно діяли проти Тевтонського ордену таравського князя Земовита,тому Юрій II розірвав союзну угоду. В 1331 року був намовлений польським посольством і  можливо частиною боярської верхівки одружитися з донькою  Великого князя литовського Геди міна,Офкою-Евфимією. Юрій -11 не був закостенілим католиком,а дбав і про духовний грунт руської держави. Так в 1331 році король фактично відроджує Галицьку православну митрополію,яку очолив  митрополит, ставленик Юрія-11,Гавриїл. Даючи характристку королю Юрію,говорячи король, я маю на це право,тому що про це свідчила його печатка.Він як багато його попередників на престолі,використовував військову  татарську потугу як на мене,щоб не да ти зблизитись мадярському і польському королівським дворам,які тільки чекали,щоб ослабла міць нашої держави,яку намагались розділити між собою  віками і що в кінцевому випадку і трапилось. В 1332 році за допомогою татарських туменів напав на Мадяршину,але не для повернення земель Закар паття,а може й для цього.? Хто його знає,що було в голові князя чи короля Руси в 1332 році? За його правління в 1339 році було надано магдебурське право місту Сяніку чи Саноку,що зараз в Польщі. Більшість населення на той час в цьому граді складали етнічні Руси,але заселялись в це місто і інщі міста королівства, німецькі колоністи. Прагнучи зміцнити  свою монаршу  владу, вів боротьбу проти  руських бояр в якій спирався на міщан.Бояри йому віддячили оригінальною смертю «отруєнням».В Мадярському Вишеграді в 1335 та 1338 або 1339 роках,відбувались з»їзди монархів за участі посольств Польщі та Угорщини,які прийняли доленосне для України рішення. Враховуючи те,що король Русі Юрій-11,не мав прямих спадкоємців,територія його володінь мала відійти до польського короля Казимира як старшого за титулом родича.Потім на це Вишеградське  монарше рішення посилались і навіть зараз поси лаються польські історики як на підставу захоплення Руського королівства. Але ПРАВДА в тому,що жодних письмових доказів участі короля Юрія-11 чи участі його посольства,у Вишеградському монаршому зїзді не має. Значить  проти волі Юрія-11 було воно прийняте.Якщо таких доказів не має,під сумні вом легітимність та законність рішень Вишеградського монаршого з»їзду і прийнятого ними рішення,щодо права  польського короля Казимира на руський край-королівство. 1340 року бояри організували проти Юрія II змову: отруїли його, за одними відомостями, у  граді Володимирі за даними Ігоря Мицька,за іншими,у церкві святого Юра у Львові.Ініціаторами  отруєння були Данило Тобільський  та управитель  королівського дому Теодор Варра. У радянські часи,та й у часи Української держави, довгий час трималося кліше, стеріотип того,що  руські бояри отруїли свого короля Юрія-11 через його підтримку католицизму та чужоземців,що підривало авторитет русько го боярства,яке все було православним.Це ідеологія совка і не більше. Я схиль ний  підтримувати думку професора Львівського державного Університету Л.Войтовича про те,що змовники-бояри,керувались своїми шкурними інтере сами в підтримці іншого претендента на руський престол і цим претендентом був ставленик Польщі та Мадярщини.Крім цього можливим є варінт того,що змова польського короля Казимира-111 з угорським Людовіком-1, проти короля русів Юрія-11,була викликана його явно протипольською позицією і його союзом  з Тевтонським Орденом та Литвою. Після отруєння Юрія-11 за офіційною версією,титул короля Русі перейшов до Литовсько-Володимирівського князя Любарта (правління 1340-1349 роки) і запеклою, довготри- валою боротьбою за руський королівський престол між Польщею-Литвою-Венгрією,що завершилася тільки в 1387 року,фактичним розподілом земель Руського королівства, руського краю  та Волині між Польщею та Литвою. Польський король Казимир II1  по отруєнню Юрія-11,негайно зробив коротко- часний набіг на Перемишльску землю,потім ненадовго опанував Львовом. Відтоді в  князя Любарта,Ольгерда почалася багаторічна суперечка з польсь кими королями за спадщину  Руських королів.  В 1349 році Казимир III  вдруге захопив Галицьку землю.У квітні 1350 року угорський,а з 1370 р і польський король Людовик, заключив угоду,за якою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство пожиттєво своєму вую Казимирові III, який після цього став титулярним королем Русі.! При відсутності сина в Казимира III Королівство Русь поверталось до Людовика Угорського разом з Королів ством Польським,а при наявності сина він повинен був виплатити  відс тупне за Королівство Русі. Після смерті короля Казимира ІІІ Великого (1370), який не залишив нащадків, Польща перейшла під владу його племінника угорського короля Людовіка (Лайоша) Великого з Анжуйської династії (1326–1382). Але і Людовік не мав чоловічого нащадка. Після його смерті польська шляхта захотіла відновлення власної монархії й запросила на престол молодшу доньку Лайоша І, Ядвіґу (1371–1399), яку коронували у Кра кові 16 жовтня 1384 року. Польські магнати поспішили одружити юну коро леву з сином великого литовського князя Ольгерда Гедиміновича,хоча вона ще дитиною була заручена з австрійським герцогом з монаршого дому Габс бургів. Православний Яків (Ягайло) Ольгердович задля цього перейшов на католицизм.Уклавши 18 лютого 1386 року шлюб з Ядвігою, він був короно ваний 4 березня того ж року на краківському Вавелі і став польським королем Владиславом ІІ Ягайлом (Яґєллом),засновником Ягеллонської династії. Король і королева залишалися до смерті Ядвіґи співправителями.Таким чином на заміну персональній унії Польщі та Угорщини прийшла Кревська унія, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 року в м. Крево. Вона передбачала об'єднання Польщі і Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви та литовського князя, який ставав польсь ким королем, одночасно залишаючись Великим литовським князем.

  Корольь Любарт-Дмитро і воєвода Перемишльський Дмитро Дедько в нашій історії. (Версія)

Львівським Дослідником- істриком І. Мицьком введено в науковий обіг як пер шоджерело,пом»яник Преображенського кафедрального монастиря с. Спас Старосамбірського р-ну Львівської області. Із цього першоджерела,яке не може говорити неправду,нам відомо,що Великий Литовський князь Гелимін-Прокопій мав за дружину дочку короля Русі Лева Юрієвича на ймення Леоніда і вона так була названа в  його честь. Леоніда була матір»ю князя Любарта-Дмитра і тому по кужельному праву литовський князь Любарт-Дмитро мав найбільш вагомі підстави на спадщину Романовичів.Неабияким доказом права на спадкування Любартом монаршого престолу Романовичів як королів Русі, було те,що його 1 (першою) дружиною була дочка короля Русі Анлрія Юріє вича-брата Лева Юрієвича, Ганна- Буче і цей шлюб з нею давав йому аж подвій не право на спадкування руського королівського двору. Практично Любарт мав фактично подвійне право на спадкування руського монаршого дому,тому що його матір»ю була руська королева Леоніда і його дружиною була прин цеса руського королівського двору Ганна.,про яку я згадав трошки раніше. Після смерті двох  королів  Русі братів-близнюків в боях з татарами хана Узбе ка в 1323 році,які за деякими даними,не мали спадкоємців чоловічої статі, Любарту було всього 11-12 років і Литва запізнювалась з претензіями на русь кий королівський двір,хоча її війська зимою 1323 були під Берестям. Я не торкався теми того як Юрій-11 став королем Русі в 1325 році,а він був онуком короля Русі Юрія-1 і мав повне право претендувати на руський стіл. Більше того після перемовин між Польщею,Венгрією,Литвою та ханом Золотої Орди Узбеком та боярською радою руського королівства,дійшли згоди,що королем Русі має бути Болеслав Тройденович і він ним був.Правда Галичиною-руським королівством, правив князь Дмитро. Ця згода монархів держав централь ної Європи завершилася 16 жовтня 1325 року шлюбом між сином, спадкоєм цем короля Польщі В.Локєтка, Казимиром та дочкою Великого князя Литовського Гедиміна-Альдоною- Ганною. За цією домовленністю Любарту було передано східну Волинь з Болоховим. Кілька слів про створення Великого князівства Литовського«Перше писемне джерело, яке чітко фіксує політичну організацію литовського суспільства,-це договір 1219 р. між литовськими князями та волинськими князями Данилом і Васильком. З нього видно, що Литва є конфедерацією,на чолі якої стояло п’ять старших князів В Литві йшов.процес концентрації влади,в той же час,Литва стала об’єктом агресії німецьких держав,військових чернечих орденів. На теренах прусів і ятвягів формується Тевтонський орден, а на теренах латгалів, земгалів і куршів- Лівонський орден. Тому Литва прагнула розширення на південний схід на територію Київської Русі» Білоруські історики стверджують, що вони ніякого стосунку до Русі не мають і не мали. «Александр Гваньини, служивший комен дантом Витебска в 1561–1568 годы,в своей знаменитой «Хронике Европейс- кой Сарматии» (1578 г.) указывал, что население Витебска-литовцы (литви ны). Никаких «беларусов» или «русских» там не было. В Витебске говорили на литовском языке (дзекающем западно-балтийском,ныне «беларуском»),но документация велась на русском языке Киева (ныне украинском)»В земли Западной Беларуси (сердце ВКЛ) с 1200 по 1340 годы бежали от немецко-польской экспансии около 100 тысяч человек из Пруссии и до 150 тысяч из Полабья и Поморья.Сюда мигрировали около 300 тысяч человек, что кажется вполне возможным, учитывая внезапный и необъяснимый «взлёт ВКЛ» как «могущественной державы региона» ,появившейся «вдруг» на земле ятвягов» Зрозуміло, що втекти та пройти сотні кілометрів глухими заболоченими ліса ми вдавалося тільки молодим і сильним людям, Так білоруська земля і так зване Велике Литовське князівство,ядром якого стали білоруські князівства (Вітебське, Турівське, Новогрудське, Полоцьке, Слонімське та інші) дали прихисток слов’янам і балтам,ставши ядром нової потужної держави,  Велико го Литовського князівства. Фактор посилення цього державного утворення (впродовж другої половини XIII століття) прийшлими людьми став головним і домінуючим. « Найкращим доказом, що білоруси були литвинами- є те, що у них не було такого історичного явища, як козацтво. Білоруси ставилися  воро же до наших славних чубатих козаків.Дещо,про особу Дмитра Дедька. Я вважаю,що такого боярина в  нашій історії не було.Був Великий князь Русі Дмитро Юрійович,що був третім сином короля Юрія Львовича,це був брат Андрія та Лева,який народився  біля 1303 року.Його польські хроністи схова ли,витіснили з сторінок літописів, вкинули брехливу тезу про  Львівську бояр ську республіку та її керівника Дмитра Дедька.Виникає закономірне питання, для чого? Відповідь банальна,але в ній вся правда.Кожен державний народ трактує події історії так як йому вигідно. Як можна було пояснити світу агре сію і захоплення Львівського королівства як не відсутністю спадкоємців по чоловічій лінії,після смерті князів-королів-братів близнюків, Андрія і Лева. Якщо б це був якийсь самозванець,то ніхто б з монархів Європи з ним не раху вався,а він представляв королівство Русів-теперішню Галичину. Якщо б він був простий урядник-боярин,то королі Польщі та Венгрії з ним контактів не тримали,а швидко поставили б його на місце. Офіційна історіографія твер дить,що є докази того,що Дмитро Дедько був у родинних стосунках з монар щим королівським руським монаршим двором Романовичів. І дехто із істриків припускає,що його батько (Кудин?) взяв заміж,чи пошлюбився з дочкою (сестрою?) короля Андрія Юрієвича .З нашої розповіді випливає,що не могла бути заміжнею за батьком Дмитра Дедька, дочка короля Русі Андрія-Ганна,вона була дружиною  князя  литовського Любарта.Є цілком інша, альтер нативна викладеній точці зору,думка,якої притримується наш неординарний і хороший історик В. Білинський,я її перекажу,де цитуючи,а де і своїми слова ми,зберігши  суть.Літопис Руський доведений до 1292 року, і в ньому немає жодної згадки про смерть першої дружини князя Юрія Львовича та його нас тупне одруження.Тому,треба думати,що польські хроністи та пізніші москов ські історики (знамениті дяки), розриваючи рід Данила Галицького на дві складові частини Галицьких і Острозьких,були зацікавлені розірвати його саме на 1292-му році. Скоріше за все, узимку із 1292 на 1293 рік померла перша- дружина князя Юрія, і на початку 1293-го, маючи від народження 31 рік, син Великого князя Лева Даниловича,Юрій,одружився вдруге.Його другою дружиною була українська православна княжна Варвара, це думка і дослідження нашого видатного історика В.Белінського. Хочу звернути нашу увагу на той незаперечний факт, що рід українських князів Острозьких вів своє походження від князя Данила Галицького та Святого Володимира Київського. Це визнавалося незаперечним фактом у Польській державі та у Великому Литовсько-Руському князівстві в XV–XVII століттях. Ось що пишуть з цього приводу сучасні українські історики:«За часів В.-К. Острозького й невдовзі після його смерті спостерігалося намагання утвердити думку, що Острозькі ведуть свій початок від давньоруських князів,зокрема Володимира Святославовича. Таку думку, висловлює в панегіричній поемі придворний поет Вели кого Князя Острозького Симон Пекалід «Про Острозьку війну» (1600)Так само письменник-полеміст Захарія Копистинський в апології «Про всесвітлого та преславного Василія,князя Острозького,воєводу Київського» частини об’єм ного твору «Полінодія» (початок 20-х рр. XVII ст.), твердить, ніби цей рід сягає своїми витоками князів Володимира Святославовича та Данила Рома новича Галицького. Нащадками давньоруських князів вважали Острозьких також польські хроністи Матвій Стрийковський, Олександр Гваньїні та Бартош Папроцький. Такий погляд був загальновизнаним у кінці XVI -на початку XVII ст., що засвідчив австрійський дипломат Е. Лясота 1594 р. у своїх записах про Україну»У 31-річного князя Русі (України),її короля  Юрія Львовича, від другої дружини були діти.Серед них,син Дмитро Юрійович, що засвідчив у своєму поминальнику Києво-Печерській лаврі,знаменитий полко водець Костянтин Острозький (Галицький) напередодні власної смерті (1530 рік).В 1293 року король Юрій Львович одружився другий раз.Польські хроністи  приховали факт другого одруження короля Юрія та народження в його новій сім’ї  сина, князя Дмитра, аби дати польському королю Казими ру III, який посів польський королівський престол у 1333 році, можливість стати претендентом на Руське королівство та, по суті,загарбати його 1349-го. Робили тому, що друга дружина князя Юрія-Варвара,була від народження православною,а не католичкою як перша і позбавляла Папський престол та Польську Корону «законного шляху» заволодіння руською землею.1323 ро ку,виконати  задум заволодіти Великим Галицько-Волинським князівством чи руським королівством їм не вдалося.Поки польський король Локетек вів лис тування із Папським престолом,угорським королем та германським імпера тором,пояснюючи свою поведінку,Львівський престол Великого Галицько-Волинського князівства чи руського Королівства,зайняв православний наща док роду-Дмитро Юрійович Галицький,якого,польські хроністи та українські історики  видають за боярина Дмитра Дедька, що є  «доважком брехні».У 1323–1349 роках «Львівська боярська республіка» існувати не могла. Її би за 26 років існування придушили чи то руські (українські) князі,чи то католицькі держави,які  полювали, насамперед,за Львівським королівським престолом. Доказом цього твердження є свідчення іспанського мандрівника та його праця «Книга знань про всі королівства, землі та володіння, які є у світі». Ця праця написана саме про ті роки (1323–1346). У ній нема жодного слова про «Львівську боярську республіку» та її правителя боярина Дмитра Дедька. Та й як така єресь могло потрапити в європейський документі?Після 1349 року «Львівське королівство», про яке йшла мова у «Книзі знань»,припинило існування.Ось такі анекдоти підкинули нам історики.Того, 1323-го,року католицькій Польщі вдалося досягти тільки часткового успіху.Під тиском скатоличеної частини роду монархів Галицьких та Польського королівства, представнику польських князів,удалося,після довгих перемовин із Великим Галицько-Волинським князем Дмитром Юрійовичем,зайняти волинську частину князівства. Відбулося таке лише 1325 року під папською загрозою воєнного походу. Послухаємо давніх польських хроністів:«Польський хроніст XIV ст.Ян із Чарнкова авторитетно засвідчив, що волинські бояри обрали собі князем Болеслава, сина Мазовецького князя Тройдена і Марії, сестри Андрія і Лева Романовичів».У Польщі  сидів на троні з 1333-го року новий король Кази мир III,який, по суті, нічим не був пов’я заний з Руссю. Отримавши звістку про отруєння князя католика Болеслава-Юрія II у Володимирі та знаючи, що Великий князь Галицько-Волинської держави Дмитро Юрійович з воєнною дружиною обов’язково буде присутнім на заходах із поховання, польський король Казимир III не поїхав на похорон свого родича, а, зібравши невелику ватагу,рушив до столиці держави,Львова. «22 квітня, обминаючи прикор донні укріплення міста, до Львова поспішає польський король Казимир III, який забрав із княжої скарбниці. «…золото, срібло, перли, дорогоцінні каміння і клейноди, серед яких були два золоті хрести з великими частками дерева господнього хреста,дві корони величезної вартості,оздоблені дорогими камін нями і перлами, а також мантію і розкішний трон, всі в золоті і каміннях». Довідавшись про цей бандитський напад на свою столицю, Великий князь Дмитро разом із сином Данилом, вирушив до Львова та прогнав непрошеного гостя,грабіжника Казимира III, вже в травні місяці 1340 року цей лиходій був у Кракові. Зазначимо: викравши королівські регалії в 1340 році зі Львова, польська держава досі не повернула їх Україні.За державні символи –клейно ди (інсигнії) -в середні віки точилися війни, їхня втрата прирівнювалася до втрати влади.Згадати можна факт захоплення клейнодів Мадярського коро лівства під час кривавої війни між чеським королем Оттокаром-11 та коро лівською угорською династією Арпадів,про що попередньо я вже говорив. Після  1340 року король Казимир не мав наміру відмовлятись від своїх претен зій на Галицько-Волинську державу. В цьому його підтримували угорський король Людовік і папа Климент VI,котрий призначив на поневолення Руського краю Польщею,половину папської десятини протягом 4-х років і під тис ком котрого Тевтонський орден підтримав у війні Польщу».Казимир  III чекав слушного часу. І він його дочекався у 1349 році,коли Великий Галицько-Волинський князь Дмитро разом із своїм сином Данилом на чолі війська перебували у воєнному поході  на сході держави,в черговий раз звільняючи від татар землі Київщини.Завдавши несподіваного,підступного удару, польсь кий король Казимир III, загарбав більшу частину Галичини та Волині: Холм, Белз, Берестя, Львів, Галич, Володимир.Власне тоді,в 1349 році, Польща як держава, підкорила руське королівство з столицею у Львові,силою зброї,а перед цим в 1340 р польський король Казамир-111 викрав всі королівські клей ноди з Львова. Ось така подвійна підлість польського королівства привела до втрати нашої української державності.Слід ЧІТКО І ОДНОЗНАЧНО заявити що руське королівство,королівство Львів,Галицько-волинська держава до його завоювання і анексії в 1349 році поляками, були однією територією,якою управляв одна королівська династія Романовичів,що мала свою державну  староукраїнську мову,мала свою помісну Галицьку церковну православну мит рополію, даровану Константинополем і була у всіх аспектах самодостатньою державою.Руське королівство у складний час постійної агресії східних і захід них сусідів понад століття, вистояло у надзвичайно  несприятливих, поганих історичних умовах і Перемагало ворогів, навіть монголо-татарські Орди.

 Битва за Белзьке князівство між Великим Литовським князівством і польсько-мадярською коаліцією.

   Холодний,з страшними завірюхами лютий місяць господарював в Белзькому князівстві,був 1352 рік. Удільний Белзький князь Семен Наримунтович,був васалом законного Галицько-Волинського короля Любарта Гедиміновича,що був християнином і при хрещенні отримав ім»я Дмитро, очікував,коли його позве до себе,король Галицько- Волинської держави.Не довго чекав удільний князь,бо позвав Семена король Любарт на розмову,що  мала дуже велике зна чення для ВЛК,а точніше для долі,майбутнього Галицько Волинської держа ви-Русі,якою правив і був її королем.Розмова була в Лучеському (Луцькому) замку,в тронній залі,а весь замок на цей час,був вибудований з волинського мореного дубу,а не кам»яний та цегляний як зараз. Удільного Белзького князя Семена король Любарт прийняв найпершим,бо крім того,що був йому роди чем,ще трапилась оказія,коли князь Семен отримав травму під час облоги Бел за військом польського Короля Казимира.З цього часу,князь Семен,став фак тично калікою і кожен його виїзд за межі Белза був страшною мукою для ньо го.Просився на аудієнцію сам Семен,бо викликати його до себе король Любарт не хотів,адже добре знав,що окалічів Семен,захищаючи його інтереси,а вигляд фізичних страждань удільного князя,викликав в короля почуття провини в Семеновій трагедії. Король Любарт з династії Гедиміновичів,як нам відомо з поіменника Лаврівського (Спаського) монастиря мав матір»ю дочку короля Руси Лева,яка носила ймення Леоніда,сучасною мовою Львівна. Любарт був заручений з дочкою другого короля Русі, Андрія,які два як Данило і Василько, правили своєю державою, та загинули майже одночасно від рук татарських в Ірпінській битві.Загибель останніх королів руської династії Романовичів Лева та Андрія, викликала потребу в законному спадкуванні галицько-волинського королівського трону і король Любарт мав всі законні права на спадкування королівського руського трону.Але був казус,адже король Польщі в 1349 році, Казимир, силою зброї підпорядкував королівство Русі своїх братів Андрія і Лева-11,захопивши Львів,а до цього мав претензії на спадкування руського королівства по смерті Юрія-11,що не мав спадкоємців по чоловічій лінії. Безпосереднє право на спадкування королівства Русі мав король Угорщини Людовик(по мадярськи- Лайош),котрий був з Анджуйської (французької) династії і претендував на престоли ще і Польщі, Болгарії, Неаполя, Сицілії, Боснії,а за деякими даними навіть на престоли Візантії і Поділля. Угорське королівство було на час описуваних подій в 5 разів більше теперішньої Угор щини  і включало землі Хорватії,Далмації,Істрії та Волощини-Румунії і Молдо ви.Склався між королем Русі Любартом та польським королем Казимиром і його союзником мадярським королем Людовиком-Лайошем, КОНФЛІКТ інтересів,який неминуче вів до війни між цими державами.Семен долаючи  страшні завірюхи,що нагадували йому його нестерпні  фізичні страждання,хо тів сповістити свого сюзерена і короля,що війська угорського Людовика спі- шать на з»єднання з військом польського короля Казимира,що обложило його Белз. Міг удільний князь Семен відправити з цим посланням і свого воєводу Дроздовича,якого добре знав король Любарт,бо він його призначав воєводою,а ще й фактичним комендантом Белза,але не став, сам поїхав,щоб сповістити про страшні новини для Белза і для всього руського королівства.У короля Русі Любарта в цей час гостював його рідний і старший брат Кейстут Гедиміно вич,що був Великим князем Тракайським ( в Литві) та берестейським удільним князем,що входило в склад Галицько-Волинської держави.Кейстут почув від Любарта,що приїхав Семен,князь Белзький і захотів бути присутнім при розмо ві.Світлиця,прийомний покій,тронна зала Луцького королівського замку,не бу ла такою розкішною як прийомна світлиця короля Лева у Львові,але справляла гарне враження своєю надзвичайною чистотою і різьбленням по дереву,яке було просто шедевральним.Не міг король Русі Любарт мати своєю столицею Львів,тому що столицю Русі захопив польський король Казимир в 1349 р і Львів потрібно було відвойовувати у поляків,що були в коаліції з Мадярським королівством,а це означало страшенну війну майже з усією Європою.Король Любарт з братом Кейстутом в королівській прийомній світлиці прийняли Белзького удільного князя Семена,який вразив короля своєю худобою і страж даннями-гримасами,що пробивались на обличчя князя і які він ховав,але не всі зумів сховати. Любарт обійняв свого родича і спитав як його здоров»я,але на це відчув якесь внутрішнє пручання і гостру відповіль, що він приїхав королю доповісти про страшну загрозу від королів Угорського та Польського для коро лівства нашого, а не для того,щоб чути співчуття від його каліцтва. Доповів Семен,що в околицях Белза зараз є біля 25 тисяч кінного і  пішого польського війська,а до них на з»єднання спішить з Мадярщини понад 40 тисяч мадярсь кого війська,основа яких кумани-половці та волохи. План їх такий,що після зєднання військ,вони будуть брати штурмом Белз,а у нього в розпорядженні тільки десь 400- 500 воїнів і то не дружинників,а ополчення з міщан Белза та навколишніх сіл. Етнічно вони всі русини,але приймають Короля Любарта і Семена князя як своїх,а не ворогів і в першу чергу тому,що вони,Любарт і Се мен православні християни,а не католики  чи язичники і спілкуємось їхньою руською мовою,а не своєю. Зради від них чекати годі,але з таким військом він не вистоїть і не захистить Белз,бо ще лютий надворі,а морози скували кригою все довкілля в тому числі і багато боліт.Просив допомоги військової від короля Русі.В розмову втрутився Великий князь Кейстут,що був язичником і не прий няв християнства ні західного,ні східного обряду,та спитав в князя Семена»-Чого ж ти князю просиш допомоги в короля Любарта,а не в свого Бога,хай він тобі допоможе захистити твій Белз» Знав Семен,що Кейстут має великий вплив на Любарта,але не витримав знущального тону і відповів йому- Я не до тебе прийшов просити допомоги,а до свого короля Любарта,а якщо Господь Бог захоче то він спасе Белз і все королівство руське від поразки,а я за короля віддам своє життя, якщо так буде треба Богові.- Не тобі,князю мене вчити, кому я маю вірити- Королю чи Богу. Богові боже,а кесарю кесарево.» Від цих слів аж погано стало Великому князю Тракайському і він вперше промовчав,а може пожалів князя Семена,адже не раз і не сотню раз говорив латинни кам,різних християнстких орденів,коли силою своїх воїнів підкоряв їхні фортеці,-щоб ім допоміг їх Господь Ісус Христос,тому що боги литовські йому допомагають перемагати німців. Розмова тривала і перепитав Любарт,чи не замулило джерело води гарячої біля Белза і як князь Семен думає разом з воєво дою Дроздовичем протистояти облозі Белза союзницьким військам,адже йдуть з королем Лайошем і французькі корогви і навіть Неаполітанські,а також боснійські загони. Мовчав Семен,бо знав,що тільки Боже провидіння може спасти Балз і все королівство руське від поразки,переважаючих в сотні разів сил ворога.Спромігся сказати,що джерело теплої води,не замулило і не замерз ло,а потужне воно,бо чомусь воєвода Дроздович постійно його розчищає,а на його питання для чого, відповідає,що прийде час і знадобиться воно,так як би знав щось. Король Русі Любарт був грамотним і розумним від природи,тому знав,що 300 спартанців, прийняли смерть від персів,але як герої не пропустили в тисячі раз більше військо в Спарту і в Грецію,що привело до Перемоги греків над персами. Знав Любарт і те,що  майже немає надлишкових військ у своєму розпорядженні і не може дати багато їх, хороброму і вірному князю Семену, тому чеканячи кожне слово,промовив:»- Князю мій! Я не зможу тобі допомог ти як ти хочеш. Майже немає військ у мене в Луцьку для Белза,навіть тисячі воїв тобі я дати не зможу, хіба що кілька сотень вірних русинів-волинян, добрих лучників,бо з мисливців вони.Скажи Дроздовичу одне слово,час прий шов на теплу воду,а він знає,що має зробити. Покладайся на воєводу і на нашо го Господа Бога, Ісуса Христа. Це він творить чудеса і якщо на це його воля вийдемо ми з цієї халепи військової і Перемога буде за нами. Великий князь Кейстут також розпорядився дати кількох русинів,що були християнами кня зю Семену,які були хорошими лучниками і сказав на прошання,що не врятує його Ісус Христос,а загине він в бою. На це відповів Симен Кейстуту,що на:» все воля Господня і якщо він має загинути,то з радістю загине,захищаючи короля Любарта.»Король Любарту тільки сказав:» Не знаю,чи русини спартан ці і чи захочуть за нас гинути,але те,що хоробрі вони наче Леви і вмілі вої,це є правда. Дякую за поміч,а плану захисту Белза не маю,може має Госполь Бог і заплакав,так що його обличчя було в гримасі болю і відчаю.»Наступного дня,з самого ранку,коли сонечко ласкаво посміхалось Божій днині, після хурделиць і завірюх,рушив князь Семен з  дружиною та майже двома сотнями піших воїв, які йому дав для захисту Белза король Любарт,до свого княжого міста.

Дорога була доброю,погода чудовою, так що навіть настрій в удільного князя  піднявся і все що трапилось з ним в Лучеську він не сприймав  дуже трагічно і в чорних барвах. Десь і болячки відступили,тільки полоззя санок на яких їхав князь, ледь скріпіли на морозі,що пощіпував князівські щоки і вони від цього робились гарними-красними. Так пробігло з десяток верст і князівська колона почала вїзжати в Белзьке князівство,аж тут глибочезну тишу довкілля  просто розірвав голос молодої вовчиці. Сутеніло,на небі вже був повний місяць,який сріблом свого світла.освічував дорогу князю Семену. Аж тут цей вовчий неспо кій вовчиці переріс у вовче виття на повний місяць,чи мала гін вовчиця,чи просто вила на місяць,не знаємо. Знаємо,що через декілька хвиль,з десяток вовчих горлянок,немов якусь серенаду влаштували для одинокої вовчиці,що напевне закликала самців до кохання,а може й ні. Це  виття вовчої зграї чулось із заходу та вивело з стану спокою князя Семена,який в своїй голові припу стив,що це знак від литовських Богів і князя Кейстута,який попереджає його,що до Белза вже наближається погана вовча Ватага мадярів з їх ватагом-королем –Лайошем. Щоб не попасти в просак,надіслав князь Семен,кілька загонів своїх розвідників,які мали його сповістити про те,чи є на шляхах воро жі засади чи то польські,чи мадярські,без різниці. Один із загонів пластунів,що були одіті в білі одежі,а на ногах мали снігоступи-лижі і яким керував його дружинник Дорош,доповів,що з північної сторони є засада поляків,яка готує- ться до нападу,але не є багаточисельною,тому що не знає,що Белзький князь веде до міста 150 воїнів з Лучеська.Очолює цю засаду,польський воєвода Бара- баш,що був з етнічних русинів,але за гроші вже давно проміняв патріотизм на хорошу зарплату,яку йому платив король Польші Казимир Великий і він навіть приймав участь в захопленні руської столиці Львова.Семен,вирішив, випробувати в бою свій резерв і тому дав команду своєму воєводі Дорошу, якому довіряв у всьому, напасти на польську засаду і знищити її. Дорош сам повів пішців у бій і вивів частину з них у глибокий тил поляків,це було не менше 30 воїнів,що мали арбалети і серед них виділявся загін з десяти арба летників Кейстута і був серед них старший Вітаутас,який просив воєводу Дороша дозволу на участь в бою. За задумом Дороша,близько 15 воїнів,серед них тільки кіннота,з неймовірним гамом вилетіла на поляну,де палало вогни ще  поляків,які нічого не знали і собі спокійно відпочивали і почали  лоскотати їхні ребра піками та списами аж до смерті, немилосердно крем сати  гострими та кривими половецькими шаблями, двогострими русь кими мечами,гамселити по головах булавами,сидячих біля вогнища поль ських воїв. Кожний рух руських воїнів був продуманий зі всіх сторін і їхні дії відзначались синхронністю,так що біля ватри залишилось мертвими біля 25 поляків,але їхній проводир Барабаш,тільки йому відомими  лісовими стежками,покинув поляну,що слала смерть із кількома своїми охоронцями, і доповів королю Казимиру про напад русинів на його загін,що був у засаді і про його знищення.Друга частина поляків,рятуючись від раптового і несподіва ного нападу,напоролась на засаду арбалетників і лучників Кейстута,які майже в притул розстріляли ворогів, а залишилось на полі брані,біля 18 пішців. Князь Белзький, якому доповів  воєвода Дорош,про те,що майже знищено польську засаду і тільки воєвода Барабаш спасся втечею,тільки і промовив:» Жаль,що втік,а то я б йому пригадав про удар булавою в моє обличчя і втечу до поляків, наших ворогів.» Після цих слів дав команду спішитися,щоб ввійти в своє місто Белз,ще до глухої ночі,хоча яка вона глуха,коли вислуховувала протяжтне вовче завивання на місяць,що було розбавлене кінським іржанням польських коней,що розбрелися по лісу без своїх господарів.

 Віддаль від Лучеська (Луцька) до Белза не далека і тому князь прибув в свій град невдовзі,а там його зустрів воєвода Дроздович і вони вдвох мали розмову з ока на око, без сторонніх. Розповів хворий князь Семен чи як говорили тоді Семеон,що не зміг дати король Любарт достатню кількість війська для оборо ни Белза,а дав лише 150 воїв,та ще з десяток лучників дав Кейстут,брат його і що вони хороші воїни,бо випробував їх у бою з поляками Барабаша,що були з засаді,але більшість з них загинули від рук воїв Вітаутаса.Друга частина вої нів, які дав король Любарт,були русинами-волинянами,серед яких виділявся Ярош високий,статний,жилавий і спритний,якого рекомендував воєводі Дроздовичу в сотники, князь Белзький. Також сказав князь,що король Любарт сказав йому передати воєводі,що Час настав для гарячого джерела і що він знає, що має робити. Сказав,що Любарт,розумів в яких умовах Белз,але просив його і воєводу бути спартанцями і не пропустити мадярських вовків вглиб Русі,але не надіявся на це. Розповів князь Белзький своєму воєводі,що бачив в Лучеську останнього з Великих князів руських, Дмитра Галицького з роду монархів короля Данила і що навіть перемовились кількома словами,а Дмитро сказав, щоб прислав гінця в Острог,а він відправить свого сина Данила з війсь ком на допомогу,коли поляки з мадярами захочуть брати Белз приступом. Довго і досить детально обговорювали белзські спартанці своє страшне становише і не бачили жодного виходу із ситуації,коли Белз зі всіх сторін буде оточений і його візьмуть в облогу вороги. Воєвода Дроздович сказав,що з завтрішнього ранку оборонний вал,що складався з дубових і загострених на кінцях паль, будуть постійно обливати водою,а мороз,який не слабшав,скує в слизьку кригу оборонний вал і зробить його майже не приступним. Семеон згадав,що в місті, яке було маленьким є достатня кількість харчів,навіть для тривалої облоги. Через 3 (три) дні мадярський король Лайош (Людовик) з французької Анджуйської королівської династії разом з своїми військами,а їх було майже 40 тисяч, прибув в район Белза,що на Львівщині,скориставшись зимною зимою та морозами,які зробили прохідними болотисті і заводнені землі Волині.Через місяць або два його війська не змогли б навіть прибли зитись до Белза,через вихід з берегів річок,струмків,які перетворювали ці землі в непрохідні болота. Про прибуття мадярського короля на місце  майбут нього бою сповіщали неприривні вовчі сонати вовчої зграї,яка у всіх походах супроводжувала короля мадярів і йшла за куманами (половцями),наче це був їхніх оберіг-талісман. З історії відомо,що батько короля Людовика,Карл-Роберт,коли захопиа угорський трон,винищував і майже  винищив всіх представників монаршої династії Арпадів,а на звільнені місця були ним постав лені французи,з яких походив Карл. Основу війська,притому дуже сміли ву,мадярського короля Лайоша, складали (половці-кумани),які втікаючи від монгольського розгрому,за дозволом короля Бели-1У,переселились і освоюва ли землі Мадярщини,вірою і правдою служачи мадярам і всіма тембрами душі, ненавиділи монголо-татар,котрі вигнали їх із рідних земель між Каспійським та Чорним морем.Також у війську мадярському були дикі волохи (пастухи), яких підкорили та перемогли мадяри. Про це,автор говорив раніше.Виникла потреба у вирішенні спірного питання про спадкування руського королівства і можливості уникнути кровопролитних і смертельних битв між державами центральної Європи. Король Русі,Любарт, не збирався на зустріч з королями Польщі та Венгрії,тому,що твердо знав,що Казимир,що Лайош,не прийшли з своїми багаточисельними військами з добром на  його землі,а прийшли мечем забрати у нього його руське королівство і його корону. Вигадкою є те,що землі Волині і частини Галичини,були включені в склад Великого Литовського князівства. Це не так. Король Любарт мав усі законні права на ці землі,тому що його мамою була дочка руського короля Лева,на ймення Леоніда,що означає Львівна,а за дружину він мав дочку одного із двох королів Русі,Андрія та був його зятем. Версія про те,що королем Любарта вибрала боярська гали цька дума,після отруєння руськими боярами останнього короля Русі Юрія-11-Болеслава є ущербною і не вартує жодної уваги, тому що наскрізь брехлива та неправдоподібна і я це доказую в цій книзі. Король Любарт  і його праління було подібним,майже тотожним з королівським правління короля Русів Швар на Даниловича. На зустіч від  Короля Русі Любарта був відправлений князь Белзький, Семеон. Дуже важливл знати,що Руське королівство і його землі не розчинились у ВКЛ,а були самостійним центральноєвопейським королівством і суб»єктом міжнародних і міждержавних відносин в часи королювання короля Русі Любарта.Князь Семеон сидів на приставному похідному кріселку напроти польського короля Казимира і в похідному шатрі короля Лайоша і між вказа- ними тривав словесний бій за королівство Русі і хто його законний король. Перекладачем у князя Семеона був боярин-тлумач з русів,що походив від Хорватів білих,прізвище якого Бурмич. Це був статний,високий з струнким станом і гожий лицем мужчина,який добре знав нашу староукраїнську чи (староруську) мову,старопольську і мадярську,яку  досить складно освоїв Людовик-Лайош.Королі Польщі та Венгрії мали своїх представників-тлума чів,які користувались своїм правом представляти інтереси  своєї держави (ди пломати) і висловлювати свою думку,що мала співпадати з королівською. Венгерське королівство представляв хорват і в цей час Хорватія вже входила у Мадярське королівство давно,а в храмах Хорватії,що була католицькою, мовою Богослужінь була древня-слов»янська чи древнєруська,яку добре знав і володів нею досконало князь Семен  і добре її вивчив під час перебування в полоні.Чув він від хорвата,що був високим,з сивим благородним волоссям і аристократичними рисами обличчя давно відому йому історію про короля Ко ломана ,Андре,які були королями  Галицько-Волинської Русі,але чомусь не розповідав хорват,що втікали ці королі з Галичини ганебно,бо не сприйняв їх люд руський і галицькі бояри.Так тікали мадярські королі з наших земель,ну, просто так скоро,що наші галичани,хотіли їх наздогнати, але не зуміли,бо були вже у своїй Панонії. Говорив хорват,що однією з дружин короля Угорщини Карла-Роберта була онука короля Русі Юрія. На цей монолог представника Мадярщини відповів боярин Бурмич такими словами:» Добре шановний. Але що до цього має король Лайош,адже він походить не від русинки,а походить від полячки і на цьому тримається Ваш мадярсько-польський союз і тому вій ська Ваші на наших землях,до речі Волині, а не Галичини» В розмову втрутився представник Польщі і її короля Казимира,що стверджував про заповіт,який склав король Русі Юрій-Болеслав на користь Казимира-короля Польщі. Ця заувага викликаза заперечення зі сторони Бурмича,який сказав:» Брешете шановний. Король Юрій-Болеслав був молодим чоловіком і мав свою рідну кров своїх дочок. З якої це радості він міг підписати зречення в користь короля Казимира як старшого польського королівського роду,маючи свою рідну кров у своїх дочках,в той час і до сьогодні Казимир не має спадкоємців по чоловічій лінії.Чого ж Юрій-Болеслав мав позбавояти своїх майбутніх зятів,їх законно го права на спадкування.? Більше того,наш король Любарт має спадкові права на королівство Руси»На це отримав відповідь,що русини- православні схизма тики несподівано та раптово отруїли короля Юрія-11-Болеслава,через те,що він був хрещений католиком,а не православним. На це Бурмич резонно заува жив,що тільки був хрещеним католиком Болеслав,але коли приймав королівст во Руське,то перейшов на східний-православний обряд і навіть ім»я своє змінив з Болеслава на Юрій, та воював Люблінську землю,яку заселяли більшість католиків. Що раз більше запалюючись,Бурмич сказав до короля Казимира такими словами:» Королю,зразу ж після смерті свого брата Болеслава-Юрія,як ти міг з Кракова,захопивши Перемишль,піти на Львів і захопити його як столицю руську. Чому ти забрав всі клейноди королівської руської династії Романовичів-Рюриковичів. Чому штурмував Львів. Не міг ти королю за 6 днів зібрати військо і завоювати столицю Русів Львів,аж ніяк не міг. Знав ти,королю заздалегіль про те,що брат твій Болеслав буде» отрує ним» і підозрюю я,що це ти зробив, щоб мати претензії на руський королівсь кий стіл»Розгорталась така полеміка,що могла перерости у велику неприєм ність. Князь Семен,заставив свого представника Бурмича замовчати і мовчки вислухав те,що король Любарт не має прав на королівство Русі і на корону,але жодного аргументу про те,що Любарт був онуком одного із руських королів і зятем другого короля,так і не почув із вуст опонентів.Семен добре розумів,що словесний бій між ними,ніякої переваги його князівству і руському королівс тву,не дасть і аж тоді промовив,звертаючись до королів:- Всі ці слова,не стосуюится мене,князя Белзької Землі. Я отримав це удільне князівство по закону від свого короля Любарта,за пролиту мною кров . Так і ви,королівські милості,даруєте своїм вірним  шляхтичам,удільні князівства,особливо для родичів. Ви знаєте, що я родич короля Любарта. Тому я князь короля Любар та, буду боронити свою землю до останнього воїна. А ви,як королі знаєте,що русини,дуже затяті. Не віддамо ми Вам Белзу і спішить нам на допомогу сам король Любарт з братом своїм Кейстутом та своїми дружинами,а ще на підході татарська Орда Хана Джанібека. Подивимось,хто кого?»

                       Бій за Белз-(руські спартанці)

Перша письмова згадка про Белз міститься у «Повісті врем'яних літ», де гово риться,що в 1030  році місто було відвойоване Ярославом  Мудрим у поляків.  Тоді Белз  був великим містом Він знаходився  на берегах річки Солокії, що впадає в Західний Буг. З трьох сторін  місто було захищене валом, а з південної крутим узвозом,що увінчувався частоколом з дуба.Всередині містечко було розділено валом, що відокремлював Дитинець,на якому розташований  князів ський замок,від околиць ремісників.В 1349 році король польський Казимир III захопив Белз, як й інші волинські міста, серед яких  Берестя,що належало фактично князю Кейсту і Берестейське князівство стало причиною того,що Кейстут,що воював на заході з німецьким лицарями-був єлиним з литовських князів з династії Гелиміновичів,котрий надавав посильну допомогу королю  Русі Любарту.Саме в 1349 році відбулася зрада воєводи Белзького Князівства, Барабаша,що перейшов на службу до короля Польщі Казимира-111,а перед цим служив вірою і правдою  князю Семену. Власне Барабаш розтрощив лице та ногу князю Семеону своєю булавою,зробивши князя Белзького на все життя калікою.Казимир 111 залишив королю Русі Любарту тільки місто Лучеськ -Луцьк,з околицями, але вже через рік,в 1350 році, литовські князі повертають собі волинські землі,в  тому числі і Белз,який за вірну службу подарував разом з князівством, король Русі Любарт,своєму удільному князю Семеону та призна чив замість  Барабаша,воєводою князівства і самого  Белза,боярина та волинсь кого шляхтича, Дроздовича.Описувані автором події,щодо Белза,були викли кані військовим союзом між королівством Польщі та Венгерським королів- ством,а також підтримкою Папою Римським своїх католицьких королів у боротьбі з православною схизмою.В лютому 1353 року Людвік наздоганяє Казимира ІІІ під Белзом, де він стоїть з великим військом.За час переговорів між королями та князем Белзьким Семеоном,а це тривало аж 3 повних доби,за іншими даними-цілий тиждень,воєвода Дроздович наповнював водою з гарячого джерела рови, в тому місці,де найбільш вірогідно було чекати штур му. Але з річки Солокії  навіть зимою було прокопано невелику канаву за допомогою розігріву землі дровами,яких у лісах  було багато і цією річковою водою наповнювались всі рови,що оточували місто.Вода, під дією лютого морозу,перетворювалась в  в слизьку,замерзлу кригу, під якою ця крига мала пастки,тому що коли хто провалював лід-кригу,то опинявся к крижаній купелі-пастці по горло,а це була невблаганна і неминуча смерть в страшних муках.

 Керував цими роботами по наповненню ровів водою волинський дрібний шляхтич Ярош Дмитро,що був молодою,рухливою та надзвичайно кмітливою людиною,яку рекомендував воєводі Дроздовичу,князь Семеон і який приїхав як піший воїн від короля Любарта. Після успішного виконання Яро- шем реального завдання,яке могло спасти місто Белз та перевірки кожноден- ної белзьким воєводою якості та кількості виконаних робіт,Дроздович приз начив Яроша старшим в князівську дружину,ніби сотником. Призначенню пе редувала подія,яку на власні очі бачив воєвода і комендант Белза. По небу наче плив рікою,то пропадав,то виринав у хмарах,сокіл,який пронизливо кричав. Дружинники Симеона почали закладатися на те,хто вб»є стрілою сокола отри має дарунок з князівськиї запасів і це була велика сулія медовухи,яку мав князь але на час облоги в місті діяв сухий закон. Десятки стріл сполохали небо,але жодна з них не попала в сокола. До дружинників-лучників підійшов молодий Ярош і попросив лук зі стрілами.З нього молоді дружинники почали кепку- ва ти,висміювали його,говорячи,що це не воду спускати в рови,а потрібне трену вання багатолітнє,щоб мати такий талант.Це чув Дроздович,але Ярош, немов води в рот набрав,онімів,просто кілька раз перекладав лук з руки в руку, підно сив його до неба,цілився,а потім опускав,не зробивши жодного пострілу.Так тривало кілька хвилин, і коли світло- синя хмара,наче річкова хвиля,гойдала сокола,різко вгору був піднятий лук і одна стріла полетіла до сокола,який пронзений стрілою впав до ніг Яроша. Була навкруги мертва тиша, припини лись кпини і глузування. А ЯРОШ взяв в руки,ще живого сокола і промовив до лучників:» Так вчив мене стріляти мій неньо в Лучеську і я з дитинства непо гано стріляю із лука,та й з арбалета не гірше можу,та й пращею володію добре. Так треба стріляти птаха,однією стрілою» Всі лучники жваво обговорювали подію,коли підійшов воєвода Дроздович,якого ніхто не бачив, зате все бачив воєвода,який одним реченням і вирішив долю молодого Яроша. Сказав до лучників воєвода:» Від нині над Вами старшим буде Ярош,його накази-це мої накази,хтось з Вас грозився медовуху ставити товариству,ну і я приєднаюсь до Вас.» Медовуха знайшлась і було обмите призначення сотником лучників Дмитра Яроша,котрий відіграв особливу роль в обороні Белза і не тільки. Цікаво читачу знати,що к час коли Белз був захоплений польським військом короля Казимира 111,якого підлабузники назвали Великим,а він таким не був,бо віддав німецьким лицарям,чеському королівсту,Брандебургу,польські землі Балтійського помор»я і перемістив свої військові потуги на Русь.В Белзі стояв шлюз,який з»єднував ріку з ровами. Ось цей шлюз був використаний воєводою Дроздовичем за наказом короля Любарта Особливістю,якої не знали поляки,було те,що шлюз мав у собі секрет,тому що біля нього недалеко було гаряче джерело,яке мало два русла,за допомогою яких можна було гарячу воду скеровувати в два різні напрямки.За наказом Дроздовича,сотник Ярош з кількома дружинниками-стрільцями кожної Божої днини витягав,розблоко- вував заглушку-шлюз і гаряча вода по жолобу спрямовувалась в рів,де очіку вався найбільший штурм союзних військ. Так тривало майже тиждень і гаряча вода наповнювала рів,але зверху замерзала,тому,що були сильні морози,а під низом,не промерзала,відтак утворювались оболонки і на це надіявся король Русів Любарт,що важкі,закуті в броню лицарі будуть провалюватись і робити муться заручниками цієї каверзи та мішенями для лучників та арбалетників. Сотник Д. Ярош,знайшов серед дружинників- лучників,кмітливого і сильного фізично воя,на ймення Святослав і цей Святослав порадив сотнику,а Ярош воєводі,щоб кілька днів гаряча вода другим руслом поступала в два другі рови.Як передбачив Святослав,після першої оказії,королі Польщі та Мадяр щини кинуть своїх воїнів в другі місця,де на них чекатиме такаж пастка. Воєвода висловив свою згоду і два повних дні гаряча вода поступала в два другі рови,наповнюючи їх,зверху замерзала,а знизу ні. Згодом,під час штурму в цих ямах-пастках загинуло багато непрошених в гості, лицарів.Після цих дипломатичних баталій,які тривали між союзниками- королями та Князем Бел за Семеоном,які як нам відомо,завершиоися відмовою здати Белз,а ще вирі шувалось багато питань обміну полоненими і ці перемовини тягнулись майже тиждень,сюзні королі вирішили взяти штуромом місто. Король Лайош, Людо- вик,притягнув з собою для взяття фортеці Белза,небачене в цих землях диво , бомбарду,а обслуговували її гармаші з Італії,точніше Неаполя. Вона мала бага то особливостей,серед яких товста стінка,в яку упирався ствол бомбарди,після вистрілу.Ствол бомбарди  добре склепаний обручами залізними  був довделез ним. .Бомбарда лежала на видовбаній колоді.Заряджалась Бомбарда великим каменем-ядром,що був обмотаним лахміттям і мотузками-линвами,які були просочені нафтою,що загорялась від вогню,який давав заряд пороху,що містився з зарядному пристрої,який був окремо від бомбарди. Лафет, в ті часи, був простим і представляв собою збитий з дерева станок. Другий день мадяри з поляками штурмують князівський Белз безуспішно,а град цей стоїть і не ду має здаватись. Навпаки його захисники-волиняки,роблять успішні вилазки з обмерзлого з усіх боків Белза, та так успішно,що вже декілька тисяч лицарів загинуло.Коли в перший день облоги король Лайош виставив свою бомбарду, то мав надію,що кілька пострілів з неї ядрами,що горіли,розіб»є в друзки  дерев»яну браму Белза,так як вона не була з каменю і не була покрита мета лом,хоча знаходилась у вимурованій з каменю прибрамній території і була на міцних залізних завісах.Називалась брама Водяною,хоча не була облита водою і не перетворилась на кригу як стіни фортеці.Два постріли ядрами з бомбарди, потрапили точнісінько у міську Водяну браму,але не розбили її в друзки,до брами кинулись мадяри,що сокирами рубали браму,що аж щепки від неї летіли,а кумани-половці у штурмі участі не брали,бо не любили штурмів міст руських.В хвилину нвйбільшої небезпеки для брами,воєвода русів Дроздович, дав команду і з стіни виступили зо два десятки лучників на шгурах,що були ними операзані і всі як один почали вистрілювати мадярських нападників,що сокирами рубали браму,яка горіла. Багато таз званих сокирників забрала з собою смерть і влучні стріли стрільців –лучників,яких на стінах ніщо не могло дістати, а вони діставали все. За командою скривались в місті і за командою виходили наче з обмерзлої стіни. Одна із стріл випущена лучником Святос лавом влучила в шию влемінника угорського короля Лайоша і цей  королів ський племінник Ференц,що був так би мовити талісманом мадярів,не прихо дячи до свідомості, помер і був забраний з під Водяної брами.Це викликало паніку в сокирників,які за командою свого короля відступили від брами. Побачивши Ференца мертвим Лайош сказав королю Казимиру,щоб він слав своїх воїнів на штурм фортеці і Водяної брами,а його гармаші та арбалетники, які охороняли гармашів,зроблять діру в брамі і при потребі у бій підуть поло вці для взяття фортеці.

Так і зробили як задумали.Гармаші-неаполітанці з бомбарди ще кілька раз пос лали ядра у Водяну браму і ці ядра разом з вогнем зробили в брамі отвір, куди кинулись польські вояки,а за ними кумани.На них чекала страшна несподі ванка,хоча нападники опинились всередині надбрамної вежі.За першою бра мою, що була захоплена,постала перед їх очима,друга брама,ще потужніша та оббита листовим залізом.На  двох бійницях,було багато стрільців та арбалетни ків,які вицілювали польських лицарів і клали їх безліку,стріли як правило впинались в шию або очі,праве чи ліве,наконечники стрід були заражені отрутою і від цих попадань русів-волинян, поляки були скошені мов покоси косарями.Після того як в надбрамній вежі опинились кумани-половці,що були пішцями, їхні ряди сторашенно поріділи через град стріл,які осячими жалами впинались в різні ділянки тіла і виклакали страшні муки та конання нападни ків, адже вони не мали  на собі броні. На ворогів з вежі падало каміння,яке  також забирало життя як поляків, що були в броні,коли пробивало шоломи, так і куманів,які були без металічних лат. Перед очима союзників відкрилась картина,на яку вони не чекали.На обмеженому просторі внутрішньої брами на мадяр та поляків чекала несподіванка у вигляді підковоподібного кам»яного муру. Власне з цього кам»яного муру на нападників лилась розплавлена смола та окріп і це робили жінки,тому що всі мужчини були задіяні в боях. Стрілець Олько,Олег,з свого арбалету клав одного за одним польсьских лицарів,що були до самих очей захищені латами,тому що багато стріл відскакували від їх броні,наче горох від стінки. Стріли Олька,попадали тільки в око,це був один з найкращих арбалетників Кейстута,якого віддав князь Литовський,бо був він русом та християнином православним. Вже і стріли в нього закінчувались,аж тут їх йому приніс німець Белзький,що майже втратив всю сім»ю під час попереднього захоплення міста поляками Казимира Звали німця-германця Генріх,був він неперевершеним ковалем в місті,який присягнув Семеону–кня зю,що помститься за своїх 7 дітей,яких забрала смерть,це  він приносив стріли для арбалету Ольку,бо його дружина Марія,разом з кількома русинками, виготовляли тіло арбалетної стріли і увінчували її наконечником Генріха. Генріх тільки промовив русу- Ольку,»брате, скільки треба стільки й матимеш стріл.,тільки вбивай поганців за моїх дітей» Олько тільки махнув головою і слав посланців смерті полякам,але сам був ранений однією із  отруйних стріл кумана і ця стріла забрала його життя,хоча Генріх відтягнув арбалетника до свого дому,де жінки намагались спасти йому життя, та марно. Трупи напад ників заполонили весь вільний простір міжбрамний і тоді поступила команда короля Казимира,щоб спеціальні сани,на яких поміщався таран з метадевим наконечником із воями арбалетниками,пробив другу Браму. Це була реальна загроза для русів-спартанців і вони могли втратити фортецю. На щастя ними командував досвідчений воєвода Дроздович,який дав команду і добра сотня пішців волині,озброєна для ближнього бою булавами, кривими половецькими шаблями,двогострими руськими мечами,кинжалами  кавказькими,ножами татарськими,кинулась на гвардію польського короля,коли сани з тараном прорвались на майданчик біля других воріт.Це була різня,якої світ не бачив, волиняки на чолі з Дроздовичем з своїм бойовис гаслом .. ВО.. ЛИ. НЬ, кину лись в рукопашний бій в якому не було їм рівних. Навіть галицький спецназ в минулі роки,а звали їх «галицькі соколи» побоювався волиняк під час боїв на відкритому просторі,а не в горах чи лісах. Дроздович воєвода голосом сурмою закликав своїх белзських пішців вбивати пшеків і сам скосив п»ятьох поляків своїм двогострим мечем. З ним був його побратим,якого ймення Барс,і цей герой Волині та Белза,засіяв біля себе гори трупів арбалетників і лицарів сво єю булавою,що була окута залізом і мала в 3 (трьох) місцях виступи-роги заку ті залізом. Барс мав надлюдську силу і кожен його удар був вивірений і точний і був він особистим охоронцем Дроздовича. Поклавши біля воєводи з 15 поля ків,весь захляпаний кров»ю і мізками ворога, стояв Барс як втілення відваги Белза і незламності його воїв,а його побратими косили косами смерті своїх ворогів. Але ж так трапляється,коли Господь наш,хоче воїна- героя собі в охо рону і військо ангелське,то забирає в  свої небеса такого. Так і Барс був прос тромлений польським списом і віддав Господу нашому Ісусу Христу свою душу,ставши назавжди охоронцем Белза На санях,що підїзжали до  других во ріт,були дві діжки-бочки і Ярош,що також брав участь у вилазці спартанців-русів,стріляв запаленими стрілами в ці бочки,але вогонь на инх гасили поляки. Тоді Д. Ярош взяв в руки каміння,одним промазав,а другим розбив бочку,з якої полилась чорна нафта і зразу ж за цим пішла запалена стріла,яка запалила нафту,що горіла аж червоно-синім полум»ям. Поляки кинулись з саней в різні сторони і навіть не намагались загасити вогонь,який щораз більше розгорався. Вогонь перекииувся на другу бочку,що запалала і в цю мить пролунав страш ної потуги вибух,який в друзки розніс сани і сотні польських лицарів, зна йшли свою смерть від вибуху діжки з порохом,що мала рознести другу Белзьку браму. Отримавши таку страшну відсіч і не можучи злічити своїх втрат вбитими,не рахуючи поранених,королі вирішили,наступного ранку йти на штурм Белза і захопити його,адже його захищпють якихось 500-600 воїнів, більшість з яких ополченці,а не регулярна руська дружина,про це доповів мадярському королю його шпигун,що жив у Белзі. Король Лайош,вирішив помститись за смерть свого племінника Ференца і з самого ранку,коли мороз аж тріщав під ногами мадярських вовків,очолив штурм міста.Людовик був при повному параді,маючи королівську броню на своєму білому у сірих яблуках коні, гнав і гнав свої вовчі стаї на штурм фортеці,а вони мов хвилі відскакуали від Белза,що був перетворений розумним Дроздовичем в ковзанку.З стін фор теці вої скидували довжелезні драбини,рубали їх гострими сокирами, а воло хи, мов лантухи падали з висоти на рови і пробиваючи кригу  тонули, прокли наючи короля Людовика. З  самого ранку і до полудня  тривав бій,тисячі лица рів в обладунках попали в пастки,адже під вагою їх броні ламався крихкий лід і вони опинялись в пастках- ямах з холодною водою,що вивертала судоргами-корчами їхні руки та ноги і вони безсилі та немічні з грізних лицарів, перетво рювались на легкі мішені, яких просто розстрілювали з арбалетів,луків, пращ, руси-волиняни. На другий день бою прибув загін руського острозького князя Данила,який відзначився тим,що його вої застосували забутий метод бою з використанням метальних дротиків. Внаслідок цього острозька  князівська дружина положила на полі брані зі сторони дубового узвозу Белза, тисячі кінних половців,яких післав мадярський король Людовик в надії,хоч в якомусь місці прорвати оборону тих клятих русів,але і тут отримав так по зубах.що аж голова затріщала.Чомусь весь час бою вила вовча половецька зграя,хоча міся ця вже давно не було на небосхилі. Аж тут трапилась подія,яка змінила на десятки років хід нашої, української-руської історії.Сотник Ярош,разом з своєю сотнею приймав безпосередню участь і бою і не один десяток мадярів та поляків розстріляв то з свого лука,то з арбалета,то кидав каміння пращею, яке попавши в шолом лицаря пробивалл його і  смерть звала. Людовик,ближче до обіду,вирішив сам повести своїх воїв на приступ і гарцював на своєму білому як сніг коні, біля рову. Сонечко в обід трохи більше припекло,але рів здавався надміцним,а крига вічною,тому відважився мадярський король сту пити конем на лід-кригу рову і нічого не сталося,лід не проломився під вагою королівських лат та вагою коня.За цим спостерігав боярин шляхетний Д.Ярош, якому підказав один із його стрільців на ймення Ярополк,що на відстані стріли,знаходиться мадярський король Людовік,а так як Ярош найкращий стрілець серед оборонців Белза,хай попробує з арбалета вбити його.Тоді Перемога  русів-спартанців буде повною. Взяв Ярош в руки арбалета,довго вицілював і все таки післав стрілу в короля малярів,аж тут спіткнувся на льоду підкований  королівський кінь,так що Лайош вимушений був нагнутись і стріла смерті не знайшла своєї цілі. Ярош був шустрий розумом і побачивши білого в яблуках королівського коня на білому аж блискучому льоді рову на карачках,прийняв блискавичне рішення і скомандував Ярополку «за мною» побіг до короля з піднятою вверх булавою. За ним біг нічого не розуміючи Ярополк,Святослав і ще з десяток лучників його сотні. Підбігши до Лайоша наніс страшної сили удар по шоломі мадярського короля своєю велечезною дерев»яною булавою,що мала один  ріг,окутий залізом. Ось цей ріг пробив шолом угорського короля Людовіка і король опинився поверженим руським шляхтичем і втратив свідомість. Його спасли королівські охоронці,що відбили небаготочисельну атаку  руських спартанців. Зранку наступного дня половецькі вовки продовжували своє страшне виття, немов говорячи Людовіку:» Йди геть з під Белза,бо загинеш» Так і зробив мадярський король,але перед цим був викликаний на розмову князь Симеон з воєводою Дроздовичем за НАМО ВОЮ мадярських  порадників. Князь Симеон хворів і не прибув до Лайоша,а воєвода  Белза підписав нічого не значущу угоду,за якою Белз формально визнавав зверхність угорського короля над собою,повісивши на Белзьких му рах угорську корону. Отримавши Сатисфакцію і незліченну кількість вбитих мадярів,куманів,волохів,неаполітанців, французів, як говорить мадярське дже рело, Лайош пробіг Галичину і попрямував на Мункач (теперішнє Мукачево) Є дані,що Д. Ярош,разом з воєводою Дроздовичем та декількома дружин никами намагались вбити Людовика одним із перших в історії вогнеметів і влучили у вікно хати,де відпочивав після контузії Лайош. Але від полум»я проснувся мадярський король і вискочив з палаючої хати і тим самим спас собі життя.Слід зазначити,що король Любарт, здійснював активні дії,спрямовані на приборкання пихи та гонору мадярського короля  Лайоша та польського короля ,тому він звернувся за допомогою до татарського хана і до підручних йому темників,що кочували Поділлям. Читач пам»ятає, що ще в часи коронації королем Данила Галицького на Поділлі спостерігались намагання місцевого люду перейти під управління темника Батия Куремси,що був внуком Чингіз хана, який навіть своїх баскаків насаджував на ці землі,особливо в Бакоті. Ці дії потягнули за собою перші перемоги русинів над татарськими туменами. Посли від короля Любарта скакали день і ніч до хана Джанібека,що кочував ближче до Волги,а багато інших послів, шукало місцевих подільських беїв,тем ників,війська яких могли вдертись в Мадярське королівство,в Панонію та в Польщу і вчинити там такий переполох-рейвах,що заставить королів повер тати свої війська від Белза для спасіння своїх коронних земель.Гінці короля Любарта,аж в улусі Ногая, що давно загинув як і багато його нащадків,а прави ли в ньому нащадки хана Батия, віднайшов  темника Кулпу,який за хорошу винагороду пообіцяв скерувати в Панонію аж 2 татарські тумени,що кочували Поділлям і які могли наробити переполоху на землях королівства мадярсь кого.Мав  Кулпа особисту неприязнь до куманів мадярських,які з земель свого мадярського поселення,нападали на   східні землі  Валахії,куди заходили його кочовища,і ці землі буквально через декілька років стали незалежним Молдав ським князівством.Місцеві Волохи винуватцем нападів на них куманів, вважа ли татарського темника Куремсу,кількість кочовищ якого суттєво зменшилась внаслідок «чорної смерті- чуми» в період з 1348 по 1353 рік і його тумени подільські суттєво зменшились в кількості і він не переслідував куманів иа мадярів в цей час. У Кулпи  було 6 синів. Троє з них були мусульманами, стар ший Абдаллах,середущий у зеленій чалмі,що вказувало на відвідини Мекки, звали якого Хаджи-бей,що заснував Одесу,а не російська імперіатриця Кате рина,як брешуть москальські історики, та молодший Кутлуг.Історії відомо,що темник Кулпа з своїм туменом татар, приймав активну участь в поході хана  Джанібека в Панонію і його  подільські татари,де тільки могли нишили полов ців,брали їх масово в полон та продавали в рабство, і саме цим прославився Хаджи-бей,а з мадярами,такого насилля,не чинили. В цей час творилась осман ська держава і засновниками османської імперії були Осман та Орхан Це я до того, що в час коли Лайоша війська були біля Белза і намагались його взяти штурмом чи частина його військ була в Італії і воювала за Неаполь,якщо б напружився,міг зібрати навіть до 150 тисяч війська з усіх земель свого королів тсва. Кзязь Семен говорив своєму воєводі Дроздовичу,що мав їхати на Перемо вини з Венгерським та Польським королями,що Лайош-Людовик «чуже бачить під лісом,а свого не бачить під носом»,а він знає,що багато Лиха прине се мадярам Османська імперія,навіть підкорить мадярське королівство,яке довгі століття разом з своїми сателітами будуть рабами османів як і Сербія та Хорватія.Перед своєю смертю белзький князь Семен став ясновидцем,що бачив майбутнє королівств-держав і їхніх правителів.Він сказав Дроздовичу, щоб він говорив  королю Лайошу,що головна загроза на майбутнє чекає його від тюрків-сельджуків і їх Османської імперії і що найкраще попередити біду, скинувши майбутніх поработителів християн Балкан, в Егейське море в час коли угорське королівство міцне і може легко перемогти тюрків-сельджуків. Після перемовин з Лайошем і великих втрат,що понесла його дружина та ополчення, Белзький князь Семен був на прийомі у венгерського короля і пред рік йому безславну поразку під Белзом і порадив забиратись геть,поки не прок ляв він його.Гординя це страшний гріх і через гордість не послухав скалі ченого Семена король Людвік.Він навіть домігся того,що свого роду сатис факційний договір між ним,королем Людовиком та белзьким князем Семеном Наримунтовичем був підписаний,що Белз визнає владу мадярського королів ства, але це тривало не довго,тому,що помер Семен і передав князівську владу над Белзьким князівством Юрію Наримунтовичу,перед цим проклявши мадяр ського короля. І навіть своєю смертю не дав свого князівства клятому ворогу мадярському королю. Белзька земля, як і Луцька, Володимирська, Холм ська й Берестейська,історична Волинь,фактично залишися під владою литовсь ких князів. Белз був під владою князя Юрія Наримунтовича який в 1366 році за допомогою хитрості не віддав Казимирові місто. А в 1376 році місто Белз знаходилося під облогою венгерського короля Людвіка,який пішов походом проти князя Юрія Наримунтовича. Поляки билися за Холм і  взявши столицю короля Даниоа Галицького,приєдналися до короля Лайоша.Облога Белзу тривала 7 тижнів (про це писав  сучасник тих подій,пруський хроніст Герман з Вартберґе).За даними «Словника географічного Королівства Польського», Людвік Угорський надав Белзьке князівство Юрію Наримунтовичу ленним правом. Міг князь Юрій і тримати облогу більше, але допомоги дістати не міг. Інші князі обороняли свої землі. Холмсько-Белзьку землю було відібрано від Юрія Наримунтовича і приєднано до Галичини, під управу Владислава,князя Опольського.З Белзом пов'язана і історія  чудотворної ,тепер польської ікони –Ченстоховської Божої Матері,що потрапила на  галицькі-українські землі че рез святителів Кирила і Методія. До Белзу чудотворна ікона потрапила через князя Лева Даниловича,який був і князем Белзьким,про що йшлося у першій книзі.З іконою пов'язане чудо,яке бачили тисячі оборонців Белза в час його облоги татарами.Місцеві мешканці, уповаючи на захист Пресвятої Богороди ці, винесли  ікону на мур міської фортеці. Одна з татарських стріл влучила в лик Божої Матері. З рани потекла кров, а на татар спустилася повна темрява. В темряві татари піддалися паніці і підняли зброю один на одного та повби вали самі себе. Від жаху ті, хто залишилися живими, втекли   геть від міста. З того часу на святій і чудотворній іконі залишився трикутний шрам. В Белзі чудотворний образ знаходився в храмі княжого замку до 1377 р. Потім ікону було перевезено  князем Владиславом Опольчиком до Львова, а пізніше до польського містечка Ченстохова,за назвою якого вона відома.1388 року Белзьку землю король Ягайло передав князю Земовиту IV,своєму шваґру, чоловіку сестри Олександри.

           Князь Дмитро Юрієвич і кзязівський рід Острозьких.

Розпочалася довга, виснажлива війна руського(українського) князя Дмитра Галицького проти польсько-угорської окупації. Звичайно, з 1349 року Дмитро Галицький, переніс свою столицю до Луцька, а сина Данила посадив в Острозі. «До самої смерті 4.08.1383 р.(дату смерті дозволяє уточнити запис Івана,свя щенника церкви Св. Катерини на переписаному ним Псалтирі в річницю смер ті великого князя Дмитра,яка зберігається у Флоренції в бібліотеці Лоренцо Медічі.»Дмитро не тільки зберіг під своїм правлінням Волинську землю (1340– 1383),  але і в умовах боротьби з потужним польсько-угорським союзом намагався відстояти і Галицьку землю (1340–1349,1353–1354,1376–1377).Були періоди, коли польсько-угорські війська займали навіть Володимир та Луцьк». Нас переконують, що тим князем Дмитром був литвин Любарт Гедимінович, але чому його не називають Любартом Гедиміновичем-литовським іменем,а хрещеним ім»ям, Дмитро.На цьому аспекті я далі зупинюсь.В російській істо ричній науці немає жодного факту, коли б князя йменували хрещеним іменем. Згадаймо так званих Олександра Невського,Дмитра Донського, Івана III, Васи ля III.Але так вигідно російській імперській історіографії,щоб оправдати поль ського імперського загарбника і захоплення ним Галичини в 1349 р через відсутність спадкоємця і вимирання (ніби-то) королівської  галицької династії. Не забуваймо аксіому,якщо Росія та її  історики,визнають, що був Великий князь чи король Галицько-Волинської держави Дмитро Юрієвич,то їм прийдеться визнавати і те,що вся їхня історія «великорусского народа» повністю спотворена і сфільсифікована Послухаємо польського історика Д. Зубрицького за його працею «Хроніка міста Львова»1844 року видан ня:«1370 року литовські русини негайно вигнали поляків з Володимирського замку,відібрали й інші замки й міста, якими останній король польський Казимир III володів у Володимирі за трактатом 1366 року,навіть вдерлися у Сандомирське воєводства» Данило з Острога був  першим князем  Холмсь ким, а титул князя Холмського не міг бути дарованим королем  іншої держави, Польщі Казимиром. У поляків у повсякденні є вираз  уродзонний пан,шляхтич. Так якщо взяти європейську історію то не міг будь- хто себе назвати князем чи боярином,коли таким не був. За цією аналогією звичаєвого права можна твердити,що син князя чи короля Русі Дмитра Юрійовича, Данило,був народ жений у статусі  руського князя ,якому ще був дарований титул Острозького князя.,його батьком.Не забуваймо,що батька Данила Острозького,за поминаль ником Києво-Печерської лаври,складеним Костянтином Острозьким напередо дні 1530 року, звали Дмитром, а діда Юрієм, і оба вони були князями. «Данило з Острога,князь Холмський» не міг бути родоначальником князівського роду Острозьких.У нього був батько,дід, прадід і так далі, які теж були князями та королями. Отже, на рік (1366) згадки про князя Данила-він уже належав до українського (руського) князівського роду.Послухаємо істориків:«За влас ною генеалогічною легендою, Острозькі походили від волинської гілки Моно маховичів-Романовичів,нащадків Романа й Данила Галицьких.За архівними матеріалами князівського роду Острозьких,вони походили від Данила Галицького та його батька- першого Великого князя  Галицько-Волинсь кого князівства Романа Мстиславовича ,який володів князівством у 1199–1205 роках. Польська і Російська імперії написали для українського народу своє трактування української історії, де позбавили нас державно сті та роду, розірвали рід правлячої князівської української (руської) династії Галицьких-Острозьких та замість князя Дмитра,сина Юрія Львовича,а той був внуком, Данила Галицького, підкинули вигаданого боярина Дмитра Дедька. Таким чином українців позбавили законного правителя, а отже, можливості мати державу.У середньовічні часи народи без визнаних, тоб то узаконених Римом правителів, існувати в Європі не могли. Це аксіома! Поминальником князя Костянтина Острозького,що зберігається в Києво-Печерській лаврі,де похований його прадід Федір Данилович Острозький, предки роду Острозьких по чоловічій лінії мають такий ряд:1. Князь Юрій,2 Князь Дмитро,3 Князь Данило,4.К-зь Федір, 5. Князь Василь, 6. Князь Іван, 7. Князь Костянтин. Лаврський поминальник склав особисто князь Костянтин Іванович Острозький, тому в ньому помилок імен не може бути,аксіома! Ми нащадки давньої Русі,не маємо права ганьбити чи недовіряти своїм предкам. Таке собі дозволяли робити тільки правляча верхівка давньої Московії та більшовицькі плебеї.У 1355 році польський король Казимир III,захотів узако нити свої завоювання у Константинопольського Патріарха, направивши  свою людину для висвячення в митрополити. Казимир III у листі до Константинопо льського Патріарха писав про законне здобуття «землі Русі» «Князі Русі були мої родичі і сії князі залишили Русь (умерли чи загинули на війні. і земля осиро тіла. І після того я, Король Ляхії, придбав землю Русі» Як бачимо, польський король Казимир III не згадує про свій воєнний похід на Львів 1340 року, коли він спалив Високий та Низький замки і вкрав зі Львова «коронаційні інсигнії галицьких королів».Казимир-111 кожного разу (1340, 1349, 1352) діяв, пору шуючи існуючі на ті роки закони, вчиняв звичайний бандитизм. Польські історики та хроністи, після того як  подібні вчинки їхнього короля благословив Папа  в 1341 році,а Константинопо льський Патріарх висвятив представника польського короля Казимира III на руську (українську) митрополію, ЗАКРИВАЛИ ОЧІ на очевидні та грубі порушення  тоді діючого Закону. Тара ном  наступу католицизму на наші землі стала Польща,вигадавши причину,ві- дсутність нащадків (спадкоємців) у законних королів Русі- Данила Галицького і Юрія Львовича (онук Данила).  Українські історики перебільшують вплив Золотої Орди на Велике Галицько-Волинське князівство.Зрозуміло,що він був значним, особливо у XIII столітті.Вплив відбувався через південно-західний улус хана Бувала (Мовала),брата Батия.Зв’язок Великого Галицько-Волинсь кого князівства із Золотою Ордою в часи  короля Лева Даниловича продовжу вався через улус брата хана Батия — Мовала. Цей улус, десь із 1265 року, ще за часів правління Золотою Ордою хана Берке, перебрав до своїх рук онук Бувала (Мовала), Ногай.В Літописі Руському бачимо, як тимчасовий баскак хана Берке в улусі, Бурондай чіплявся до князів-королів Данила, Василька і Лева з різними вимогами.За часи правління Золотою Ордою Менгу-Тимура,а це 1266–1282 роки, вояки тієї держави тільки двічі з’являлися на теренах Великого Галицького князівства,у 1274,1280 р , на прохання короля Лева. Перший раз Лев просив допомоги у Менгу-Тимура у війні з князем Тройде ном, коли той вирізав місто Дорогичин, другий раз  у хана Ногая проти поля ків. Все! Це за Літописом Руським. Тобто, за часів короля Лева Даниловича та Менгу-Тимура (1266–1282 роки) відносини між Золотою Ордою та Великим Галицько-Волинським князівством були найбільш  гармонійними і дружніми. У Літописі Руському немає жодної згадки ні про данину, ні про ханських баскаків на Русі (Україні). І навіть улусний хан Ногай у ті роки прирощував свої володіння в причорноморських та придунайських степах, не посягав на Київську землю.«Син Лева Юрій І називав себе «королем Русі,великим князем Київським,Володимир-Волинським,Галицьким,Луцьким і Дорогочинським» На печатці Юрія І міститься його зображення з короною, скіпетром і латин ський напис, який перекладається як «печатка володаря Георгія (Юрія) короля Руси» та князя Володимирського» на зворотній» Майже всі стародавні джере ла свідчать, що «за його правління держава «процвітала обільністю і славою». З букових дерев, якими поросла гора,за наказом Лева- І збудували церкву, посвячену св. Юрію, в честь сина Юрія,а під горою існував печерний мона стир. Церкву і монастир спалив 1340 р Казимир під час першого нападу на Львів, їх відбудували за ігумена Євтимія.Згадкою про відбудовану церкву є дзвін,відлитий 1341 року на кошти князя Дмитра найстаріший в Україні». Цікаво зазначити на дзвоні зафіксовано  такий напис: «В лето 6849 сольянь бы колоколъ сиі святому Юрью при князи Дмитриі»Як свідчать історичні документи, князь Лев на честь народження сина Юрія побудував церкву, а через те, що за канонами православної церкви таким спорудам можна давати імена тільки святих,то її і назвали іменем святого Юрія -покровителем народ женого князя.Король Лев залучав до керування державою старшого сина Юрія, якому й передав  престол ще за свого життя. Руське військо проти Ногая бунтівника очолював особисто син короля Лева Юрій. Тому не може виникати сумніву, що стосунки короля Юрія  1301–1308р із ханом Золотої Орди Тохтою, який правив у 1291–1312 роках, були цілком дружніми. Слід також мати на увазі, що хан Тохта повністю винищив рід улусного хана Ногая. Князь Юрій Львович у першому шлюбі мав за жінку доньку польського князя Казимира І- Євфемію.Літописний запис про його одруження «в Суздале» 1281 року  є зви чайною московською фальшивкою-брехнею.Братом дружини князя Юрія,був польський князь Владислав І Локетек. Владислав І (1260–1333) в часи найви щої могутності, яка припадає на роки правління короля Юрія, жодного разу не вчинив воєнного походу на державу свого швагра та сестри Євфемії, хоча ті, за Літописом Руським, ходили воєнними походами проти польських князів. Російська і Польська  імперії були  загарбниками і окупантами та зацікав лені в закінченні,припиненні існування на українській землі  королівсь кого роду  законних спадкоємців нашої славетної історії. Історики встано вили: «Першим достеменно відомим нам представником Острозьких був батько Федора,князь Данило (Данилій),чиє ім’я фігурує в угоді, укладеній (князем Дмитром, Великим Галицько-Волинським князем і королем Казими ром у 1366 р.» Наші предки чинили  жорстокий опір  із 1350 до 1380 року  тодішнім польським окупантам. За трактатом 1366 року, до польської корони відійшли всі давні західно українські землі включно із Володимиром Волинським.Холмська (дідична) або коронна земля  Руського Королівства, земля Данила Галицького, якою воло дів Данило (Данилій) Острозький,за угодою 1366 року, відійшла до польського короля Казимира.Давні князівства короля Данила Галицького, Холмське, Белзьке за трактатом 1366 року відійшли до володінь польського короля (помер 1370-го року). В договорі 1366 року між Великим Литовсько-Руським князем та польським королем Казимиром III особисто поіменований прямий нащадок роду Короля Русі Данила Галицького,князь Данило Холмський,наділений  Острогом. Наводимо, грамоту так званого Великого князя Галицько-Волинського князівства  Юрія (Болеслава) Тройденовича,яку 30 жовтня 1335 року він надав Генеральному Магістру Тевтонського ордену Теодоріку,і де серед гарантів грамоти Руської землі згадується «Дмитро, дядько наш». Текст наводимо без скорочень та змін: «В ім’я Господнє, амінь. Оскільки велич незбагненного провидіння творця усього (сущого) не лише те поручила панам, щоб вони пану вали над підлеглими,але й щоб керуючи, збагачували їх миром і справед ливістю,тому ми, Юрій, з Божої ласки уроджений князь усієї Малої Русі, бажа ємо обмежити шкідливість суперечок вигодою справедливості та єднання, щоб унаслідок цього зв’язку можна були уникнути недовір’я і щоб, тим самим, бурхливіше могли розвинутися спокій миру і злагоди та союзи дружби, миру і прихильного зближення.Ми, разом із нашими вибраними і вірними боярами та військовими,тобто Дмитром Дядьком нашим, Михайлом Єлизаровичем, воєводою Белзьким; Васьком Кудиновичем, суддею нашого двору;Грицьком Коссачовичем,воєводою перемишльським; Бориском Краку лою, воєводою львівським;Ходором Отеком, воєводою з Луцька, Хотком, сином Яромира, опорою та охороною даного питання, відновлюємо, схвалюємо, ратифікуємо і стверджуємо, з доброю вірою, усунувши всяке лукавство, пристрасть, вигадки та без будь-яких лихих хитрувань обіцяємо разом із нашими названими бояра ми,військовими, знаттю та нашими землями і людьми уклали цей сприятливий союз із… теперішнім генеральним магістром Ордену та з його співнаставника ми, покровителями, братами, знаттю та їх землями і людьми, твердо і непоруш но на вічні часи його зберігати та не чинити нічого, що суперечило б йому. А щоб усе це залишалося непорушним і завжди цілісним і щоб мало силу постійної ваги, а також щоб набуло нового вигляду, велимо данне підписати і скріпити нашою печаткою та печатками згаданих наших бояр» [44, с. 112–113]. Зазначимо, що в XIV столітті тексти писали без ком і крапок, тобто без визначення окремих речень. Сучасне потрактування зробили сучасні історики. Тому наведений текст грамоти має сучасне трактування українських істориків, який повністю тотожний польському та російському перекладам з латині .Послухаємо: У тексті грамоти волинського князя Болеслава (Юрія II) чітко вказано «Дмитром Дядьком нашим».Тобто мова не ведеться про якогось вигаданого боярина Дмитра Дедька, а про особу «Дмитра, дядька нашого». У цитованій грамоті князя Волинського князівства Болеслава (Юрія II), наданій 20 жовтня 1335 року Генеральному Магістрові Тевтонського ордену Теодоріку, йде мова про брата матері -князя «Дмитра,дядька нашого». Першим серед гарантів названий князь «Дмитро,дядько наш»,який на той час володів особисто Львовом та всією Галичиною. І тільки третім записаний «Васько Кудинович,суддя нашого двору»,тобто суддя Волинського князівст ва. За князівським етикетом тих часів, якби «Дмитро, дядько наш» був львівським боярином будь-якого рангу, він не міг писатися в офіційних державних документах попереду «державного міністра», «судді нашого двору». Якби таке сталося у листі, це б, насамперед, принижувало самого князя Справа в тому, що князю Дмитрові Галицькому дісталися Львів і Галичина у 1323 році після загибелі брата Лева II,за рішенням роду Галицьких,які не вважали можливим передавати Велике Галицько-Волинське князівство като ликам. А польським королем у 1323–133З роках (звернімо увагу -десять літ!) був Владислав Локетек. І хоча матір’ю руських (українських) князів Андрія і Лева II була польська княжна Офка, та, як бачимо, 1323 року польський король Локетек не виступив проти «режиму боярської олігархії на чолі з Дмитром Дедьком», який немовби самовільно захопив Львів та Галичину. Це явище неймовірне,українська історія тих часів не знає подібних випадків. Наступ ний польський король Казимир  III,який прийшов до влади у 1333-му, теж цілих сім років, до 1340-го, «боярської олігархії» Галичини та Львова не чіпав..Зразу ж по загибелі братів-близнюків Андрія та Лева  Великокнязів ський престол посів їхній молодший брат (від другої дружини князя Юрія Варвари) князь Дмитро, який на той час мав 20 або 23 роки.Польська влада та її історіографія бажали приховати від світової науки,що вони,як зви чайні бандити,відняли у законно існуючого королівства її столицю та прилеглі землі. А російська провладна верхівка терпіти не могла факту тривалого відокремленого існування Галицько-Волинської Русі (Украї ни) зі столицею у Львові,як незалежної держави.Тому й вигадували то католицьких, то литовських Великих князів,то переніс столиці зі Львова до Володимира. Інтереси та практичні дії зацікавлених імперій повністю збігалися. Після 1323 року Львів залишався столицею Великого Галицько-Волинського князівства,а Львовом та Галичиною правив нащадок Данила Галицького  Дмитро Юрійович, молодший син онука першого руського короля Данила Галицького. Свідченням цього є побудова церкви Святого Юра (Юрія) у Львові королем Левом. Цьому є ще один надзвичайно цікавий доказ у Європі, що зберігається у бібліотеці Лоренцо Медічі у Флоренції.«На щастя істориків, порівняно недавно у Флоренції, в колекції рукописів Лоренцо Медічі, віднай шовся написаний в Луцьку Псалтир, що доніс  нам фрагментарні відомості про цю подію (смерть Луцького князя Дмитра.).Переписувач книги піп церкви св. Катерини Іван, завершуючи свій труд 4 серпня 1384 року,занотував що зробив це «первего лета» після смерті князя. Дмитра» Цитата з В.Белінського праці. Слід сказати шановному читачу,що святе і вічне правило «бумерангу» покарало польську королівську династію «Пястів» і вона залишилась без спадкоємців  чоловічої статі по смерті короля Казимира -111 в 1370 році. Старались поляки нас українців-русів позбавити нащадків королівського галицького роду Романовичів,а в нас був нащадок і князь з роду Данила Гали цького-Дмитро Юрієвич, а Божа воля і напевне  Божа справедливість призвели до сходження з історичної арени польської королівської династії П»ястів. Підняв на небачену висоту рівень Польського королівства шлюб польської королеви Ядвіги,що походила з мадярського королівського роду з Великим князем Литви Ягайлом,з яким ми обов»язково зустрінемось на сторінках 3 книги,що буде стосуватись нашої української історії в часи Речі Посполи тої,виникнення в цій державі козацтва,його славної боротьби з поневолювача ми українського-руського народу як в етнічному так і релігійному плані і не тільки поляками,але й касапами-москалями,що набагато підступніші і підліші від ляхів. Касапи і ляхи як  імперські народи,були агресорами і окупантами наших земель,але коли людина-українець знає свою історію не з  слів вчених народу-окупанта,а із слів своєї інтелігенції,вона обов»язково робиться вільною, а не рабом, самодостатньою, а не лакеєм відважною, а не боягузом і вона захистить себе,своїх дітей,своїх внуків,від поневолення будь якими чужинцями.і звільнить окуповані землі Донетчини,Луганщини,Криму від московсь- кого окупанта.На Волині був визнаний князем Любарт-Дмитро, син Гедиміна , його мати та жінка походила з родини галицько-волинських князів-королів і з цього виводилися його права на галицько-волинську спадщину.В одному з пізніших літописів відзначено, що «Любарта прийняв володимирський князь до дочки у Володимир,Луцьк і в усю Володимирську землю».  Любарт намагав ся поширити свою владу також на Галичину і, принаймні номінально, був визнаний галицьким князем.Але фактично Галичині судилася інша доля. Її послідовно намагалася захопити Польща. Польський король Казимир, на першу звістку про смерть Юрія,з невеликим військом напав на Львів, визволив іноземних купців з львівського замку,пограбував княжу скарбницю,але поспіхом мусив відступати зі Львова. Казимир не облишив агресивних планів. 1349 р. він організував великий похід на Галицько-Волинське князівство, захопив головні міста,приєднав Галичину та частину Волині до Польської держави. Любарт разом з іншими литовськими князями захищав Волинь.Так виникла довголітня війна,що тривала майже 50 років і воювали за наші землі Велике Литовське князівство з Польщею,а союзником Полььщі було  Угорсь ке Королівство.Війна за Галицько-Волинську спадщину між сусідами-загарб никами,закінчилася тим, що Галичина з Белзькою землею і Холмщиною опинилася під гнітом Польського королівства, Волинь-під владою литовсь кої князівської династії.

 Війни між Великим Литовським князівством та королівством Польщі за Русь                                                                                                                                   

В 1340 році литовський князь Любарт Гедимінович приєднує до Великого князівства Литовського Волинь, а згодом і Київ. Натомість польський король Казимир III (1337-1370) за “правом війни”,включає Галичину до складу Королівства Польського. Колись єдина Галицько-Волинська держава діли- ться на дві частини. Галицький митрополит Феодор переноситься на Волинь до більш прихильного до нього литовського князя Любарта.Одночасно митро полит Теогност подається під протекторат московського князя Симеона (Семе на) Гордого (1340-1353), сина Івана Калити. За таких обставин,- нового поділу українських земель, загострення суперечок за вищу церковну владу на їх тере нах,протистояння Москви,Польщі,Литви,православного населення українських галицьких, волинських, подільських, київських земель, посилюється. Візантійський імператор Іван Кантакузен (1347-1354), імперіальною “золотою грамотою”,ліквідовує Галицьку митрополію (1347),як непотрібну“нови ну» ” Починаючи із 1386 року, литовський князь Ягайло,що став польським королем, відбирає у литовських князів роду Любарта всю їхню волинську власність (Луцьк, Острог, Корець, Іванин, Заслав, Дубно та інші та передає князівському роду  Острозьких -Федору,сину Данила.Цікаво те,що Великокня зівські роди Болеслава Тройденовича і Любарта Гедиміновича, мов за по- махом чарівної палички, зникли з історичної арени. Отак: були, були і- нема! Князь Дмитро Юрієвич заснував у Луцьку православну єпископську кафедру та надав їй земельні маєтності. Цікаво,що побувавши у Луцьку невдовзі після його смерті, митрополит Кипріян склав молитву «над гробом княжим Дмитриевым»І ніякої згадки про Любарта Гедиміновича!. Отака страшна правда про руського князя Дмитра Юрійовича Галицького-правнука славетного короля Данила Галицького. Зауважимо,що руські князі Галицько-Волинської держави ще з часів Андрія та Лева II виступали проти ворогів в союзі з Литвою. Великого Галицько-Волинського князя литовця Любарта на князівському престолі нашої держави у 1340–1383 роках не було. Великим князем Галицько-Волинського князівства з 1323 до 1383 року був правнук Данила Галицького, Дмитро Галицький. Саме для того, щоби мати право ополячити та скатоличити український народ,польська історіографія нав’язала українцям (русинам) Великих князів католика Болеслава та литовця Любарта Гедиміновича.Відносини Золотої Орди з Великим Галицько-Волинським князівством —суттєво погіршились з 1312 до 1342 року (часи правління хана Узбека). Золота Орда не вчинила жодного нападу на Польське королівство, в той час як на Велике Галицько-Волинське князівство чи руське королівство воєнних походів відбулося кілька.,серед яких Ірпінська Битва,де загинули брати-близнюки-королі-князі Руського королівства Андрій та Лев-11.Не забуваймо - Київ у ті роки належав до Великого Гали цько-Волинського князівства,але не був столицею Русі,столицею руського королівства був Львів. Саме тому король Локетек у 1323 році, після загибелі руських князів Андрія і Лева, не втручався у династичне питання Великого князівства.Програвши Ірпінську битву, «де загинули хани Тимур і Дивлат», не могла диктувати династичні умови й Золота Орда..Вагоме  значення мала  Кревська унія 1385 року між Литвою та  Польським королівством. Після прийняття Кревської унії (1385 рік) більшість литвинів були вихрещені у като лицьку віру,а до цього сповідували православ»я,згадаймо князя Войшел ка,Любарта Гелиміновича. Папський престол завдав по Русі та її князях най сильнішого удару від якого ми не оправились досі,бо є різні конфесії право славного толку в Україні і немає помісної церкви, якої так прагне весь наш український народ і Хоче Незалежності від РПЦ і Московського патріар хату,який нам чужий.Як пам’ятаємо, Великий Галицько-Волинський князь Дмитро Галицький 1383 року помер.Ще раніше, за свідченням української історії, десь у 1376 році, загинув його старший син- «Данило з Острога, князь Холмський». Достовірно відомо, що у «Данила з Острога» було багато дітей, щонайменше четверо синів і дві доньки,та,уже з часів Великого князя Ольгерда всі рішення про спадок у державі затверджувалися Великим  Литовсь ким князем.Тільки присягнувши на вірність новому польському католицькому королю Ягайлові,син «Данила з Острога»-Федір почав отримувати грамоти короля, одночасно й Великого Литовсько-Руського князя Ягайла,на дідову спадщину в 1386 та 1390 роках.Король мав право забрати земельні володіння у свого підданого тільки за тяжкі провини перед короною та державою,а таке рішення обов’язково мав затвердити сейм держави.Король Владислав-Ягайло починає  обмежувати права Любартового нащадка.Ягайло виводить з-під його влади найвизначнішого з-поміж васалів,князя Федора Острозького.Потім він відбирає у Федора Любартовича осереддя його володінь Луцьк,передаючи його в управу  Федору Острозькому.Передача земельних володінь у руки руського князя Федора, що належав  до князівського роду Острозьких, є прямим доказом фальшування історії і фарисейства наших вітчизняних істориків, що за кусень гнилої ковбаси матір рідну продадуть,а не те,що нашу істо рію.Цитую,нашого незрадливого і прекрасного історика В.Белінського: з його праці «Україна-Русь» «Пропоную зафіксувати діяльність князів Дмитра Галицького та його сина Данила II Галицького впродовж 1323–1383 років, що пов’язана з достовірними історич ними джерелами.Отож Дмитро Галицький  (1301–1383), син Юрія Львовича Галицького та Варвари-другої дружини цього князя. Про те, що у згаданого державця було дві дружини, свідчать додатки до Літопису Руського професора Леоніда Махновця.Ім’я матері князя Дмитра встановлено згідно із «Поминальником Києво-Печерської лаври», написаним особисто Костянтином Острозьким 1530 року.» Самі князі Остро зькі вели свій родовід від Данила Галицького, що насамперед свідчить про відповідальність князівського роду за країну. Черговість дружин встановлена нашим дослідженням, за яким Варвара була другою жоною, а згадка про доньку тверського князя Ярослава Ярославовича, як першу дружину Юрія, є звичайним «доважком брехні». Особа князя Ярослава Ярославовича є вигад кою московської історичної науки. Йдемо далі. Дмитро Галицький зайняв Великокнязівський престол Галицько-Волинської держави після загибелі стар ших братів Андрія і Лева у протистоянні з Золотою Ордою 1323 року на річці Ірпінь. Князя Дмитра у 1323 році підтримали члени роду Данила Галицького та бояри. Велике князівство Литовське теж підтримало князя Дмитра Юрійо вича на посаді Великого князя. Скоріше за все, Золота Орда і Польське королів ство в цьому питанні трималися нейтральної лінії. Свідченням позиції польсь кого короля є лист Владислава Локетека до Папи, де він назвав Андрія і Лева «непоборним щитом, який захищав Польщу від татар»  Ніякого «Боярського правління» після 1323 року у Львові не було. Тут із 1323 до 1349 року правив Великий князь Дмитро. Є й інші достовірні джерела, які наводять ім’я цього державця. Таких джерел  в цій книзі я навів три  а) Дзвін собору Святого Юра у Львові, вилитий 1341 року, з написом «В лето 6849 сольянь бы колоколъ сиі святому Юрью при князи Димитриі…» 2. б) Псалтир священика луцької церкви Святої Катерини-Івана, знайдений недавно у Флоренції,в колекції рукописів Лоренцо Медічі, де згадується луцький руський «князь Дмитро», який помер 4.08.1483 року . 3.) Молитва митрополита Кіпріана, складена ним у Луцьку невдовзі після смерті князя «над гробом княжим Дмитриевым». На боці руського князя Дмитра Галицького виступали його союзники,литовські князі. Усі стародавні достовірні документи тих років підписані руським князем Дмитром. А всі підробки та фальшивки подані за підписом князя Любарта.Професор сучасної Острозької академії Петро Кралюк у праці «Шес тиднев, або Корона дому Острозького»,писав про князя Данила так: «Першим відомим нам представником династії Острозьких є князь Данило з Острога (помер між 1366 та 1370 рр.)Відомо, що князь Данило мав свою печатку з гербом, який містив основні елементи «великого» герба Острозьких.Останній дійшов до нас і добре відомий дослідникам.»Данила правомірно трактувати як автономного правителя,що надавав письмові розпорядження,грамоти, скріп люючи їх своєю печаткою. Мав він і власні збройні загони, які використовував у боротьбі з поляками.У Данила та його дружини Василиси. було немале потомство»,потомство руського князівського роду Острозьких,що були спад коємцями королівської галицької династії Романовичів. Великий князь руської держави Дмитро Юрієвич і його син князь Данило Острозький не мали сил перебороти литовську експансію,що була мирною,тихою,не загарбницькою .Це так зване «завоювання»особливо розповсюдилась на землі Волині, Галичи ну,Київщину і фактично правили цими земл ми Великі Литовські князі Любарт та Ольгерд,а нащадки королівського галицького дому Данила Галицького були їм підпорядковані і виступали як їхні  союзники-васали.Між 1316 і 1320 р. починається зближення Литви з галицько-волинськими князями,скріплене шлюбом Гедимінового сина Любарта з дочкою володимирського князя Андрія Юрійовича. Після загибелі близько 1323 р. князя Андрія та його брата Лева, останніх Романовичів, Гедимін, згідно з пізнішою леґендою,нібито здійснив збройний похід на Волинь, що сучасні литуаністи заперечують.Із певністю можна сконстатувати лише те, що литовські претензії до галицько-волинської спадщини успіхом не увінчалися: у 1324 р. волинські бояри запросили на престол Болеслава, племінника покійних Лева й Андрія Юрійовичів, сина їхньої сестри та мазовецького князя Тройдена. Зближення між ним і Геди міном фіксується у 1331 р.-завдяки шлюбові Болеслава з дочкою Гедимі на,Офкою.Отруївши нелюбого їм Болеслава, волинські бояри у 1340 р. запрошують на княжий стіл уже згаданого Ґедимінового сина Любарта- зятя Романовичів, що був охрещений під іменем Дмитро. В підсумку тривалих воєн за галицьку спадщину, як уже згадувалося, Волинська та Берестейська землі були визнані династичною власністю роду Гедиміна. Реальні сліди просування литовців на Подніпров'я сягають другої половини 1340-х, коли Ґедиміновому синові Ольгерду,тодішньому великому князеві литовському, був підпорядко ваний, серед іншого,Любеч із волостю. У 1340-х, скориставшись з ослаблення Золотої Орди, інший Ґедимінів син, Коріат-Михайло розпочинає просуватися на Поділля- що оформилося в самостійну адміністративно-територіальну одиницю вже за татарських часів, охоплюючи простір між Дніпром і Дністром зі сходу на захід та між Россю й Чорним морем-з півночі на південь.Після смерті Гедиміна (1345) у Великому князівстві Литовському встановлюється співправління двох його синів - Ольгерда й Кейстута: Кейстутові підлягали Жемайтія, Литва і традиційно пов'язана з нею поніман ська Чорна Русь,а Ольгердові-решта руських земель. За Ольгерда Ґедимі новича (1345-1377) відбулося приєднання до Великого Князівства Литовсько го Чернігово-Сіверщини та Наддніпрянщини.Цьому чималою мірою посприяв політичний розкол у Золотій Орді,яка впродовж 1359-1380-х рр. була ареною запеклої міжусобної війни,врешті розколовшись на дві взаємоворожі полови ни й поступово втрачаючи підвладні території (наприклад, саме у 1359 р. у межиріччі Нижнього Дунаю та Дністра виникло Молдавське князівство). На зламі 1350-1360-х рр. Ольгердові вдалося витиснути ординців із Гомельщини, Чернігівщини, Переяславщини. Помітну роль у цьому відіграла битва на р. Синіх Водах,нині р. Синюха, в околицях Ново-Архангельська Кіровоград ської обл,де війська Ольгерда в які входили руські полки,Перемогли  татарські орди-  солтан (Кутлуг-Бей), Качибирей-солтан,(Хаджи-Бей) і Ди ментер-солтан(Димитр)–правителів Кримської,Перекопської ,Ямболуксь кої (Джамбойлуцької) Орд, що і контролювали Поділля та степи Північного Причорномор'я. Правда є і в тому,що польський король Казимир-111,останній польський король династії В»язів,захопив Галичину і приєднав її до Польсь кого королівства і в той же ж час воював як з литовським князем Любартом так і Ольгердом за ці землі так і за землі Волині.Війна закінчилася у 1392 році розподілом українських земель на Волинь, що відійшла до Литви, і Галичину Белзьку та Холмську землі, що відійшли до Королівства Польського. Титул ко роля Русі закріпився за польсько-угорськими королями з Анжуйської династії Престол Руського королівства з 1340 р був вакантним.Польський король  Кази- мир III доводив своє право отримати галицько-волинську корону на правах представника династії П'ястів до якої належав отруєний монарх Юрій-11.. Литовський князь Любарт-Дмитро (син Гедиміна,зять попереднього галицько-волинського короля Льва I Юрійовича з династії Романовичів, апелював до своїх родинних зв'язків із цієї династією. До суперечки додалося Королівство Угорське,яке мало давні види на Галичину і традиційно підтримало поляків, плануючи укласти з ними унію.

У 1340 році литовський князь Любарт був проголошений королем Русі, хоча фактично правив на Волині, а в Галичині  правив  православний князь з королівської руської династії Данила Ромавича,і аж ніяк  не ставленик бояр Дмит ро Детько.  Автор книги вважає концепцію видатного вітчизняного історика Володимира Белінського єдино вірною. Любарт іменував себе Королем або Володарем Русі,а також Галицько-волинським князем і був таким фактично,бо обіймав такі посали,що давали йому право розпорядчих фунуцій. Любарт як король Русі,мав право назначити князем Галичини князя Дмитра,дядька Юрія-11,що він і зробив. А версія про боярську державу боярина Дмитра Дедька, польським історикам як і московитськими,тільки для того потріб на була,щоб пояснити законність своїх спадкових претензій,через відсут ність спадкоємців по чоловічій лінії руської королівської дниастії. 1341 ро ку  князь Дмитро,а не боярин Дмитро Дедько,уклав союз із ординцями і литов цями, ,тому що військові союзи із іншими державами,міг заключати тільки повноправний монарх,а не самозванець чи ставленик якоїсь боярської ра ди, що нібито узурпувала владу. Це аксіома,яка не підлягає доказуванню.  Князь Дмитро визнав сюзеренітет Любарта і здійснив за підтримки татар, разом з  своїм сином Данилом Острозьким, похід на Польщу.В 1344 році Коро лівство Польське і Велике князівство Литовське підписали мир, за яким поля ки визнавали владу литовців у Галичині за винятком Перемишльських та Сяно цьких земель, за що литовці обіцяли полякам допомогти у нападі на Ратибор- ське князівство у 1345 році.

    Кажуть,що дурень думкою багатіє,але не дурнем був король Казимир ІІІ, який мов паук, що плете павутину,виношував плани і чекав слушного часу завою вання Королівства Русі.В 1348 році Польський король уклав договори з Чесь ким королівством,тевтонцями і Ординцями,які в цей час вже не мали такої могутності як раніше.Цим самим забеспечив свої тили від нападу, гарантував своєму королівству безпеку із заходу та сходу. Литовські війська потерпіли поразку від хрестоносців у битві над Стревою в цей час і поляки дочекались свого зоряного часу, вибравши сприятливий момент, здійснили похід в Гали чину та  Волинь.Кампанія 1349 року була успішною для Польщі, яка захопила майже всю територію колишнього Галицько-Волинського князівства, ок рім східної Волині з Луцьком та Поділлям. Проте у 1350 році Велике князів ство Литовське повернуло собі всю Волинську землю і захопило ряд міст у Га личині.У 1352році Казимир ІІІ здійснив новий похід на Литву, який закінчився підписанням польсько-литовського договору 24 червня 1355 року За ним Поль ща отримувала галицьку, перемишльську і сяноцьку землі, а Литва  володими рську,луцьку, белзьку, холмську і берестейську землі.Оскільки цей мир зберігав статус-кво з 1350 року,що не задовольняло литовців, він протривав до 1366 року.У 1366 році поляки вкотре порушили підписані ними угоди і здійснили добре підготовлену кампанію завоювання Волині.Вони здобу- ли  Холм,  Белз,  Володимир і Луцьк, змусивши підписати литовців новий договір.За ним Любарт отримував лише Луцьку землю та частку Володи мирської землі.Казимир ІІІ забирав собі холмську і белзьку землі, частину володимирської землі,а також райони південної Волині з містами Крем'янцем, Перемилем і Олеськом. У Белзькій і Холмській землі Казимир поставив своїм васалом Юрія Наримунтовича,а в Володимирі-Волинському і Ратному, Олек- сандра Коріятовича,внуків Гедиміна.Татари як завжди кого хотіли,того і підтримували,а точніше хто їм більше заплатить..Після смерті Казимира ІІІ у 1370 році,в час коли Польща не мала короля і трон  мав перейти угорському королю згідно з договором,Любарт-Дмитро з Кейстутом  пішли походом на поляків.На їхню сторону одразу перейшли русько-литовські князі Олександр Коріятович і Юрій Наримунтович,які були ленниками польської корони. Завдяки цим діям Любарт повернув собі втрачені Володимирську, Белзьку і Холмську землі.1377 року помирає Великий князь Литовський Ольгерд. Між його спадкоємцем, Ягайлом та іншими князями починаються конфлікти, через що король Любарт-Дмитро залишився сам на сам з потужною новоутвореною угорсько-польською державою Людовіка Великого.Цим вигідно скористав- ся Людовик I Угорський,король Угорщини і Польщі.Він зібрав потужну армі ю з своїх земель, організував  похід на литовців,відібрав Белз, Холм і Городло. Згідно з перемир'ям литовський князь Любарт визнав себе васалом Людовіка, завдяки чому закріпив за собою Володимирську і Луцьку землі.Сам же Людвік посадив старшим у Галичині і завойованих волинських землях Владислава Опольчика,князя опольсько-ратиборського,який титулував себе «Пан та дідич Руської землі»,а також карбував власну монету. У 1385 році Королівство Польське і Велике князівство Литовське уклали Кревську унію, за якою утвори ли єдину федерацію шляхом шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського великого князя Ягайла.Це поклало край війнам обох держав за Галицько-Волинське князівство, однак зробило нагальним питання усунення угорців з Галичини. У 1387 році Ядвіга організувала похід на Галицьку Русь, вигнала угорців з неї і повернула ці землі польській монархії.У 1386 році Ягайло на підставі того, що Федір Любартович не був сином Євфимії,першої дружини великого князя Любарта-Дмитра і дочки Андрія Юрійовича Галицького, відіб рав у нього в 1387 році Луцьк,а у 1393р-Володимир.На конфіскованих землях був призначений намісником  Федір Острозький. Таким чином Галицька земля як автономна одиниця остаточно перейшла до складу Польщі в 1387 році,а Волинь в 1388 р.Белзьке князівство проіснувало до 1462 р.

                           Великий князь Литовський-Ольгерд Гедимінович.

За гіпотезою Фелікса Шабульда, 1359 року Ольгерд скористався анархією в Золотій Орді й уклав союз із темником Мамаєм.Спільно із ним Литва розпоча ла війну із джучидським «Волзьким царством»,яке опанували царевичі-джучи ди зі східного крила Улусу Джучі. Влітку 1362 Ольгерд здійснив визвольний похід у Південно-Східну Україну між Дніпром і Доном,а восени -напав на ор- динське Поділля.Його військо досягло Чорного моря біля гирл Дніпра і Півден ного Бугу У цьому поході литовсько-руські сили розбили  татарських темників у битві на Синіх Водах.Хід Синьоводської битви міститься  у хроніці Мацея Стрийковського,польського історика.. Цитую:» Ольгерд,уклавши на два роки угоду про мир з пруськими і ліфляндськими хрестоносцями, виправивася у по хід в Дикі Поля проти татар.З ним вирушили також чотири його племінники, сини новогрудського князя Коріата,княжичі Олександр, Констянтин,Юрій та Федір. І коли вони минувши Канів і Черкаси,дійшли до урочища Сині води,то побачили в полі велику татарську Орду з трьома царками, поділене на  три заго ни. Один загін вів султан Кутлубах,другий очолював Качибей-Керей,а третім командував султан Дімейтер.Ольгерд,побачивши,що татари готові до бою, вишикував своїх у шість вигнутих загонів, по різному їх з боків та на чоло роз садивши,так щоб татари,як задумали,не могли їх оточити у звичайних сутич ках та заподіяти шкоди стрілами.Татари з шаленим завзяттям розпочали бій, засипавши литву густим залізним градом з луків,оточили, кілька сутичок, але завдали мало втрат через правильний шик та швидке маневрування.А литва з русинами враз з шаблями та списами наскочили на них і в рукопашному бою прорвали лобові частини та змішали їм танці півколом,а інші,особливо ново грудці з Коріатовичами,з самострілів з стрілами наскочили з боків й довгими списами скидали їх з сідел,наче вітер снопи в бурю.Не змігши довше витри мати лобового натиску литви,татари  почали мішатися та перелякані тікати в розлогі поля.На побоїщі залишились вбиті та їхні царки: Кутлубах, Качибей (від імені якого назване Качибейське солене озеро в Диких Полях по дорозі як йти до Очакова) і султан Дімейтер,та разом з ними дуже багато мурз й уланів. Також скрізь по полях і в ріках лежало повно татарських трупів. Виходячи з опису Стрийковського,Синьоводську битву можна розбити на два етапи .Перший етап -це протистояння поділеної на три відділи орди та розташованих півколом і поділених на шість загонів військ Ольгерда. Спроба ординців знищити загони у центрі виявилася невдалою.Військо розступалося і пропус кало кінноту,обстрілюючи її з боків.На другому етапі битви війська Ольгерда переходять у наступ. Вони прагнуть оточити ординців і знищити. Ординці не витримують натиску і відступають.Битва завершилася великою Перемогою литовсько-руських військ над татарськими туменами і переслідуванням війсь ками Ольгерда залишків орди.Внаслідок здобутої Перемоги Ольгерд відвою вав у татар Київ і Поділля розширив свої володіння далеко на південь до Чор ного моря.На відвойованих теренах постало Подільське князівство володаря ми якого стали племінники Ольгерда,князі Коріятовичі. Результатом битви було те,що до Литовсько-Руської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.Витіснення татарських ханів сприяло поступовому включенню почи наючи з 1362 р. Київщини та Поділля до складу Литовської держави. Перемо- га литовсько-руського війська у Синьоводській битві поклала  остаточний початок звільненню  русів-українців від монголо-татарського іга.В РФ звіль нення від панування монголо-татарських ханів затягнулось на цілі століття і остаточно заверщились в 1700 році,внаслідок того,що султанська Порта згідно договору заставила Кримське ханство відмовитись від того,щоб Московія платила данину Кримському ханству і була його васалом. Читачу тільки вдумайся-середина 14 століття і  вдала спроба Ольгерда та наших предків,руси нів звільнитись з під ярма татарського і 18 століття,де цар Московії Петро-1, звільняє цю державу від обов»язку платити данину Кримському ханству.Цілих 398 років різниці.Як думає читач,чи пройшли ці століття мар но і як відбились на менталітеті русів-українців і москалів-касапів майже  400 літнє іго татарське над Московією ? Приєднавши до своїх володінь західні та південно-західні землі Київської Русі,Велике князівство Литовське стало одним з найбільших  в тогочасній Європі. Внаслідок успішних військових-походів Ольгерда,землі колишньої Київської Русі позбулися політичної зале жності від Золотої Орди й були приєднані до Великого князівства Литовсько го.Частиною Литовської держави стали Волинь,Київщина,Чернігівщина, Сіве рщина та Поділля,де постали удільні князівства,очолювані Гедиміновичами-Київське,Новгород-Сіверське,Подільське.1351 року Ольгерд уклав союз із Ве ликим князівством Тверським проти ординської Московії,одружившись вдруге із Уляною,сестрою тверського князя, Михайла Олександровича,що була матір»ю майбутнього короля Польщі Владислава-11 Ягайла, який наро дився в 1354 р.У 1368—1372 роках Ольгерд вів війну із москов ським князем Дмитрієм Донським, яка після успіхів литовсько-руського війська над московитами, закінчилася підписанням Любуцького миру. Ольгерд зумів об'єднати всі білоруські і більшість українських земель. Добрим ставленням до української культури і церкви прихилив до себе населення України-Русі та українських князів шляхту,які брали участь у державній адміністрації Великого князівства Литовського.На зайнятих українських землях Ольгерд посадив своїх родичів,а в деяких місцях залишив руських князів із Рюрикового роду.За його правління староукраїнська мова стала державною-офіційною мовою Великого князівства Литовського.На відміну від Гедиміна, який намагався утворити окрему Литовську православну митрополію, Ольгерд пробував поставити на чолі Київської митрополії та всієї Русі свого кандидата, домагався від Константинополя  повернення Києву в такий спосіб,реального значення церковної столиці Русі. 1353 року литовсь ким кандидатом на посалу Київського митрополита як митрополита  всієї Русі був Теодорит. Ольгерд був православним,Києво-Печерський пом'яник вказує, що він прийняв християнство й охрестився під іменем Дмитра;Мав дванадцять синів та вісім дочок. Батько: Гедимін.1-ша дружина Марія Ярославна,донька вітебського князя Ярослава Васильовича. Діти: Андрій 1328-1399 роки,князь Полоцький та Псковський. Дмитро (1329—1399)-князь Брянський. Володимир (1331—після 1398) князь Київський, слуцький і копильський. Костянтин князь Чорторийський.Федір (помер 1392)-князь Ратненський-Волинський.2-га дружина: (Уляна Олександрівна),донька тверського князя Олександра Михайловича Діти: Владислав ЯГАЙЛО-король Польщі.Народився 1354 р-помер 1434 року.Скиргайло  (Іван), Великий князь Литовський та інші.У 1389—1392 роках у Великому князівстві Литовському, вирувала громадян- ська війна між прихильниками Вітовта (православними українськими, литовськи ми та білоруськими князями) та прихильниками польського короля Ягайла. Територіальні зміни, що закріплювали поділ галицько-волинських земель на польську Галичину і литовську Волинь,затверджені Островською угодою 1392 року, підписану Ягайлом і Вітовтом.У результаті майже 50-річних воєн землі Королівства Русі були розподілені між його сусідами,Королівством Польським і Великим князівством Литовським. Перше здобуло собі усю Галичину та частину волинських земель з містами Белзом і Холмом, а друге  більшу частину Волині з Володимиром і Луцьком.Цей поділ зберігався до підписання Люблінської унії у 1569 році.Королівство Русі перестало існувати як єдиний політичний організм у 1340,після смерті остан нього Романовича,проте державні утворення на його території існували ще протягом тривалого часу У 1434р особливий устрій Галицької землі,руський домен короля Польщі,було скасовано.На її території було створено Руське воєводство польської корони. На моє глибоке переконання Великий князь Литовський-Ольгерд Гедимінович відіграв надзвичайно позитивну роль в історії країни русів-України-Руси.Його син Яків Ягайло, що був засновником нової польської  королівської династії Ягеллонів,які прийшла на зміну поль ській династії Пястів,так надзвичайно любив Русь,що його серце поховано в Городку під Львовом,а тіло у Вавельському замку Кракова.Владислав Ягайло був королем Польським,але був і королем Руси,тому що на 2\3 складався з крові русів, його мати,бабця були русинками і тому він любив Русь понад усе і, Русі, віддав своє серце і дущу,а його династія Ягеллонів, пішла від руської княжни,правила  Польщею і Річчю Посполитою. При створенні і функціону ванні  цієї держави,мав бути 3 (третій) засновник- Русь, і її нація, русів-україн ців,а через її відсутність і конфікт інтересів  розпалась вона. Україна входила в Литовське князівство та Річ Посполиту не як суб»єкт створення цієї держа ви,тому що не воювала проти литовців,а допомагала їм звільняти землі своєї держави від монголо-татар і вела війни на стороні литовців проти поляків-окупантів. Понад 250 років Україна- Русь входила в орбіту впливів західно-європейської цивізізації,а її аристократія-шляхта була князями, боярами та шлятою-дворянством,що наряду з литовськими князями управляли новою  державою,при чому дуже успішно. По цій причині толерантності литовців, Русини,князя руські не повставали проти литовців,а сприймали литовську державу як свою власну. Інша ситуацуія була в Галичині,де поляки почали з притаманним їм чванством принижувати русів,як по національному так і по ре лігійному признаках. Коли об»єднались ВКЛ з королівською Польщею через Кревську унію в 1385 р королем Польщі став Ягайло,а литовці переходили в католицьку віру,поступово релігійний гніт розповзався по всій Україні. Збира чем руських земель в одну литовську державу і творцем Великого князівства Литовського був великий Ольгерд Гедимінович,батько великого і могутнього польського короля Владислава-11 Ягайла,на діяльності якого я зупинюсь в тре тій книзі,що торкатиметься  Русі- України,її синах-козаках.

Король Польський і Великий князь Литовський Владислав Ягайло (Ягелон) ввійшов в історію Польщі не тільки як засновнимк нової королівської династії Ягелонів,але і як великий та могутній полководець,король-звитяжець і Пере-можець німецьких лицірів у Грюнвальдській битві 1410 р.Він як державний муж,що правив Польським королівством і Литвою тривалий час домігся консо лідації своєї держави. І перетворив її на наймогутнішу потугу в Європі. Не забуваймо,що предтечею Великої Перемоги в Грюнвальдській битві Ягайла був переможець німецьких лицарів в Дорогочинській битві 1237р Данило Галицький,в предтечею Речі Посполитої був король Русі Шварно Данилович.

              Королева ЯДВІГА та приєднання до Польщі Галичини

                                  (Руського королівства)

Ядвіга (народилась 1374- померла під час родів  17 липня 1399 року)  королева Польщі від 1384 р,наймолодша дочка Людовика Угорського та Єлизавети Боснійської.З 1386 року дружина Владислава Ягайла. 1387 року прилучила до Польщі  Королівство Руське (Галицьку Русь). Мала титул «королеви Русі» (Королівства Галичини та Лодомерії) з 1387 року.Походила з Анжуйської династії Капетингів,проголошена святою.Йшов 1387 рік,особливий для Гали чини і Володимирії тим,що столиця Руського королівства і багато міст краю, перейшли під управління до польської королеви Ядвіги. В Угорщині тоді йшла громадянська війна між повстанцями, яких очолював загребський єпископ Павло і сторонниками мадярської королеви Марії та її матері Ельжбети. Королеви мати і королева Марія були поневолені і потрапили в неволю,а їх утримували в приморській фортеці Новиград,в час коли Зигмунд вербував військо в чеських землях. Коли про це довілалась молода королева Польщі Ядвіга,що мала передбачені контрактом права,вона вирішила,що настала слушна нагода і гріх не скористатись нею. Не дивлячись на те,що її чоловік Ягайло в цей час приборкував непокірних литовців свого двоюрідного брата князя Вівовта,зібрала скільки змогла і де змогла польського лицарства з якими рушалиа на Галицьку Русь і відібрала її від Угорщини.Владислав Опольський,що був управителем Мадярщини на землях Русі і ставився прихильно до королеви Угорщини Марії,та гірше  до Ядвіги, 6 лютого 1387 року в Ченстохові,дав відозву до мешканців руського князівства просячи їх не піддаватися королеві Ядвізі,а зберігати вірність королеві Марії. За це обіцяв відшкодування шкоди,якої зазнають мешканці краю внаслідок військового вторгнення польських військ.« Ми,Владислав,милістю Божаю князь Опольський,вєлюнсь- кий,добжинський та ін. Сповіщаємо всім нашим людям і містам в Русі,що якби пані Ядвіга,польська королева,пішла з військом на Русь,а наші люди і міста заз нали якоїсь б шкоди через цю війну,то якби в нас щось залишилось в Русі,з того обіцяємо винагородити шкоду,і те їм обіцяємо,що ані пані Ельжбета, ані пані Марія,угорська королева,наша пані, ані ми самі, не подамо їм жодного угорця гетьманом без їхнього дозволу. А якби пані Ядвіга,польська королева, хотіла їх до послуху собі намовляти,тоді мають висловитися до котрогось з тих володарів,до чеського короля,до маркграфа мишинського,до князя гайдель берзького,до князя Людовика чи до князя Кондрата і що їм скажуть чинити, мов за нашою волею,а ми їм маємо повернути видатки,яких вони зазнають через цю дорогу і якщо їм котрийсь з цих володарів накаже визнати Право пані Ядвіги,польської королеви,на Руську землю за життя згаданих угорських королівен так мають чинити,а ми повинні з ними,добре це чи зле, однако витерпіти,і те вам обіцяємо,що без вашої волі і відома жодної угоди з пані Ядві гою укладати не будемо,тож розуміємо,що і ви так вчините. Для певного свідоцтва на цьому листі ми притискаєио нашу печатку. Діялося у Ченстохові в день святої дороги 1387». Місто-столиця руського краю Львів,мало надзви чайно потужні оборонні споруди,тому з тими малими військовими силами,які назбирала королева Ядвіга для підкорення Галичини- захоплення міста було не модливим і не під силу польським військам. Під руку своєї королеви стали шляхетне панство: Краківський каштелян Доброслав, сандрмирський Ян, каліський Сендзівой, краківський воєвода-Спитко, краківський суддя Драгош, сан домирський каштелян Кшеслав,маршалок Кристина з Острова та Гневиша з Данилевичів,що мали свої військові дружини за допомогою яких були зайня ті міста по дорозі до Львова. На другий тижлень Великого  посту ця польська королівська потуга зупинилась в місті Городку званому Солоним,що знахо дився в трьох  милях від Львова.На нараді,що провела королева Ядвіга в Город ку,було вис ловлено думку,яка виходила від королеви Польщі,про те,що якщо не впаде Львів-столиця русів,то і вся Русь не підкориться полякам.Тому вирі шили відправити до Львова посла, який мав запропонувати львів»янам підко ритися на підставі договору. Польський королівський посол був прийнятий громадою Львова і вислуханий так би мовити патриціями граду цього і його пропозиції, які гарантувались королевою Ядвігою. Договору між Львовом і Ядвігою не збереглося,але з подальших кроків міщан Львова стає зрозумілим ,що львів»яни не хотіли нести збитки від військовим дій,які неминуче будуть у випадку воєнних дій. Угорська королева Марія є рідною сестрою польської королеви Ядвіги,вони походять з однієї королівської династії,а доля королеви Марії,де вона і що з нею,не відома. До того військо польське стоїть недалеко від Львова, а угорського немає. А  якщо розібратись то що мадяри,що поляки, то не руси,а окупанти,тому треба йти на переговори і за договором здати Львів і всю Русь полякам,бо словяни вони і править ними Ягайло Литовський князь і польський король, який любить Русь. Зажадали міщани охоронних листів для своєї делегації від Ядвіги і вона надала такі листи львівській делега ції,що їздила в Городок в незалежності від того, які будуть результати пергово рів. Який характер мала угода в Городку, невідомо. Документи свідчать лише, що після неділі - другої неділі посту,королеву впустили в місто Львів і того ж тижня в суботу вона видала генеральні грамоти такого змісту: що затверджує в усіх положеннях усі давніші права і свободи цього міста, надані королями Казимиром та Людовиком, що жодному мешканцеві не завдадуть жодного насильства чи шкоди ані в місті, ані поза містом, що місто має залишатися у своїх давніх границях, а те, що було захоплене у міста чи міщан,мало бути повернуте, що всі мита й податки, запроваджені після смерті короля Казимира, ліквідовуються, що склад солі й товарів,як було від найдавніших часів, назав жди залишаються в місті, і за всіма русинами, вірменами, сарацинами, а також жидами, будуть збережені їхні права. Отримавши ці грамоти про забезпечення свобод, прав і звичаїв, місто склало королеві Присягу й вона, повертаючись до Кракова,залишила своїм управителем або ж старостою цього краю сандомир- ського воєводу Яна з Тарнова.

                                                 Королева Русі Ядвіга          

15 червня 1378 року,у віці 4 років,була заручена з Вільгельмом-сином і спадкоємцем австрійського герцога Леопольда III Габсбурга і після досягнення 12-річного віку,мала стати його дружиною. Відтоді виховувалась у віденському герцогському дворі. Після смерті Людовика (1382 рік) повинна була разом з Вільгельмом успадкувати угорський престол, однак королевою Угорщини стала середня сестра Ядвіги Марія I Угорська Незабаром польсь ка шляхта, розчарована у персональній унії з Угорщиною, домоглася згоди на передачу Ядвізі польського престолу,призначеного для Марії. Ядвіга була коронована у Кракові 16 жовтня 1384р як король Польщі  Hedvig Rex Poloniæ. Чоловічий рід її титулу мав підкреслити, що вона була монархом, а не жінкою короля.1386 року завдяки Дмитру з Гораю було розірване заручення з Вільге льмом і 18 лютого 1386 року Ядвіга вийшла заміж за Великого князя Литовсь кого Якова Ягайла (коронований королем Польщі 3 березня 1386 року під ім'ям Владислава II), що оформило Кревську унію 1385 року. Внаслідок укладення унії в Польщі встановилася система співправління Ядвіги I і Вла дислава II Ягайла. На Ядвігу поклали обов'язок забезпечити спадковий харак тер польської корони. Ядвіга мала свою державну канцелярію, брала участь у вирішенні зовнішньополітичних питань. ВЛАСНЕ королева Польщі Ядвіга, після того  як вийшла заміж за Ягайла, в 1387 році,пішла війною проти королів ства русів, тобто проти королівства русів Галичини і Володимирії. В цей час руським королівством Галичини володіла номінально сестра Явіги-Марія,що була королевою Мадярщини і вийшла заміж за австрійського герцога Леопо льда Габсбурга.Військові загони Ядвіги захопили багато міст Галичини, здався королеві і Львів,якому вона пообіцяла збереження всіх релігійних прав і свобод,не ущемлення русів по національній ознаці і перетворення міста в столицю Руського королівства. Дійсно Львів більше чим на століття став столицею і найбільшим містом Русі,яке інтенсивно розви валось,бо лежало на перехресті доріг шовкового шляху з Китаю у Євро- пу.У цих війнах на стороні Литовських князів виступали і нащадки галицького королівського  роду Романовичів, разом із своїми військовими дружинами,бо литовці були набагато толерантніші,не намагалися проводити кардинальні зміни в князівствах,якщо їх порівняти з гоноровитими і зазнайкуватими поляками.

                           Післямова.

  Друга книга про королівську династію Романовичів завершена. Висновки:

1. Руси з часів Одоакра-короля Італії брали активну участь в житті Європи,і він та його русинка-дружина Либідь, були правителями Західно-Римської імпе рії-королівтсва.Шваграми в Одоакра були слов»янські князі Кий,Щек та Хо рив,котрі були родоначальниками:Кий-полян-русів та антів.Щек-чехів, слова ків, поляків,дужицьких сорбів та інших венедських племен.Хорив був батьком хорватів,сербів і всіх народів південних слов»ян.

2.У наших істориків є різні погляди на роль в нашій древній історії короля Шварна Даниловича.Я свою точку зору виклав і притримуюсь думки,що по смерті короля Данила Галицького сюзереном і фактичним правителем Галицько-Волинської Русі був брат Данила Галицького,Василько Данилович. Однак факт того,що Шварно був жонатий на сестрі Великого князя Литовсь кого Войшелка є незаперечним, як і є незаперечним факт того,що Шварно був Великим князем Литви,а князя Войшелка,що взяв монаший постриг, вбив син  короля Данила,Лев Данилович.Саме цей момент став перешкодою до створен ня Великої унії (союзу) між Руським королівством та Великим Литовським князівством  в майбутній величі цієї держави ВЛК,предтечою якої був Шварно Данилович.

3. Той незаперечний факт,що ще король Данило Галицький разом з синами вів війну з  татарським темником Куремсою вказує на те,що Галицько-Волинська Русь як держава не було підпорядкована монголо-татарському хану Батию силою зброї. Цей факт свідчить,що Орди хана Батия йшли війною на Угорське королівство і проходили Русь,не воюючи напряму з  західною Руссю і не підко рили її мечем.Відтак Галицько-Волинська Русь і її князь Данило Романович , що був в Угорськім королівстві на сватанні сина Лева з мадярською принцесою Констанцією,дає нам право стверджувати,що західна Русь не була підпо- рядкована хану Батию і тому могла  воювати з  його темником Куремсою, завдавши його туменам перших поразок в прямих боях. Крім цього король Русі Данило приструнив і покарав зрадників (татарських людей) з Поділля, які сіяли вже гречку і овес для татар,а баскаки назначались Куремсою,для збору данини-цей факт свідчить,що західна Русь не платила податків хану Батию і між ними існував договір про це. В іншому випадку король Данило був би покараний не темником Куремсою,а самим ханом Батиєм.

4.Про це свідчать і намагання темника Бурундая (Бурондая) за хана Берке підпорядкувати західну Русь і її строптивого короля Данила.Данило діяв над- звичайно розумно,він жодного разу не вийшов на зустріч з темником Бурундаєм особисто сам,не принизився перед ним і показував свою зверхність над темником,висилаючи на зустрічі з ним свого брата Василька і сина Лева. Але в прямі військові зіткнення з Бурундаєм його дружини не йшли і це заставляло Бурундая йти на захід і воювати Польщу чи Литву,але  не Русь,яка виконувала свої зобов»язання перед ханом Батиєм і навіть розбирала свої оборонні мури в містах,як це вимагав хан Берке і його темник Бурундай. Монголо-татари виконували свої зобов»язання і були в цьому аспекті набагато цивізованіші за теперішніх правителів РФ.

5.Король Русі Лев приймав активну участь в боротьбі із західними сусідами і у вирішенні Чеського вузла. Так він претендував на Краківський престол,але його зайняв князь Лешко Чорний. В силу багатьох причин в тому числі,що брат його дружини Констанції-Стефан загинув через інтриги королеви Єлиза вети з бароном Гуткельдом та вступ на мадярський престол н\літнього Ласло-1У Куна,король Русі Лев заключив договір з чеським королем Пшемислом Оттокаром-11 і був його союзником в боротьбі проти Ласло Куна. Він з своїми полками поспішав на зустріч з Чеським королем,коли до нього дійшла чорна звістка,що половці і волохи нападають на його коронні землі і винищують русів. Вимушений був повернутись в Закарпаття з більшістю своїх військ і боронив свій край. Тим часом чеський король Пшемисл-Оттокар-11,що захо пив королівські атрибути мадярської королівської династії Арпадів, загинув як герой в бою 28.08.1278 року і його війська  разом з військом Краківського  князя і частиною полків руського короля потерпіли повну поразку від засновиника австрійської королівської династії Габсбургів та Ласло Куна.

6. Король Лев став другом беклярбеку Ногаю і їхній військовий союз мав визначальне значення в багатьох військових баталіях.Вони вдвох ходили війсь ковим походом на мадярське королівство Ласло Куна і чуть не взяли його сто лицю Пешт боєм. Король Ласло спасся тим,що втік із своєї столиці,а його пора нив,але не вбив король Лев,після чого була знята осада з Пешта,так як мета військового походу на королівство мадярів була досягнута,а більшість жуп Закарпаття перейшли під руку короля русів Лева.

7.Король Лев брав участь в двох військових походах хана Золотої Орди Теле буги проти Краківського князівства за часів Лешка Чорного. Телебуга хотів перетворити Краків у столицю Алтин Орди,а король Лев приєднати це князів ство до свого королівства силою меча. Двічі сама природа була проти замислів хана і створила такі катаклізми,що Орда та її сателіти вимушені були залишити поле бою,фактично без бою. Це було заступництво матері Божої за майбутнє польське королівство.Під час другого походу на Польщу в 1286 р познайомив ся король Лев з молодим чеським королем Вацлавом-11,що був сином Оттокара-11.Між ними виникла взаємна симпатія,що переросла у велику чоло вічу дружбу і тривала до 1301 р, часу смерті руського Лева. Вацлав був сином Канегунди,сестри Констанції.Король руський Лев допоміг стати князем Кра ківського краю Вацлаву-11,а потім королем королівства   Польщі,а він ще був королем Чехії та Угорщини.Руський Лев з ханом Телебугою захопили польсь кий Люблін в 1286 р. Вацлав мав монетний двір на Кутній горі,видобував до 20 тонн срібла в рік і чеканив чеський гріш,що був валютою подібною до Євро,яка ходила по всій Європі. Не зустрівшись з батьком Вацлава Оттокаром-11 в 1278 р,зустрівся з його сином в Брно в 1299 р, Після допомоги руського Лева Вацлав став королем Польщі в 1300 р. Король був фундатором  митропо личого статусу Галицької  митрополії,коли з Києва,що входив в склад Галиць ко-Волинської держави,втік митрополичий двір у Володимир на Клязьмі. Прийняв монаший чин і постриг у ченці під своїм церковним іменем Онуф рій.Помер руський король Лев в 1301 р в Спаському монастирі,а похований в Онуфріївському  Лаврівському монастирі разом з князем Литви Войшелком, церковне ймення якого Лавр. Король Русі Лев Данилович і його життєвий шлях взірець служіння своїй Батьківщині і своєму руському-українському народу.Король Лев-ВЕЛЕТЕНЬ нашої історії.

8. По смерті короля Лева ,Руським королівством правив його син король Юрій Львович до 1308 р.За його правління в 1302 р Руське королівство здобуло Томос на Галицький митрополичий двір від Константинопольського правосла вного Патріарха Афанісія.Відзначу,що Константинополь був завойований хрестоносцями в часи князювання в Галицько-Волинському князівстві, Романа Мстиславовича і в Галичі вимушений був ховатися візантійський імператор Ангел,котрий видав заміж за  Романа свою дочку Ганну- Єфросинію. Великий князь Роман і його дружина Єфросинія були засновниками королівської русь кої династії Романовичів,яка по материнській лінії була лінією Візантійських імператорів,бо їхній син Данило став королем Русі в 1253 р. До 1260 років  Константинополь перестав бути осередком Вселенського православного Пат ріарха і тому статус короля та унії з католицьким Римом був для Данила Гали цького в час монголо-татарської навали виправданим.Виправданим було прий няття королем Юрієм від Константинополя Томосу на митрополію від Вселен ського православного патріарха Афанасія.Правління короля Юрія було мир ним і край його процвітав понад 20 років,бо не велись в цей час війни руським королями Левом та Юрієм. Породив Юрій від 2 дружин 4 сини, перший помер немовлям,а два наступні Андрій та Лев прославилися тим,що були захисни ками Батьківщини від Орд татарських і захищали не тільки Русь,але й Тевтон ський Орден та Польщу,де правив брат їх матері,король Польщі Локетек. Загинули Андрій і Лев-11 в 1323 році в битві з татарськими Ордами ханів Тимура і Давлета,яких вбили наші волхви-мольфари. Польські історики приховали існування 4 сина Юрія, Дмитра,видумавши якогось самозванця боярина Дмитра Детька. Це для того,щоб пояснити те,шо в 1340 р польський король Казимир-111,захопив Львів,після отруєння короля Юрія-11 і відсут ністю в нього спадкоємців чоловічої статі.Під час цього бандитського захоп лення столиці Русі Львова в 1340 році Казимир-111 вкрав всі королівські атрибути королівської руської династії  Романовичів і вивіз їх у Польщу,а Польша їх не повернула Україні і досі. Казимир вичікував і дочекався 1349 року, коли захопив столицю Русів,Львів мечем,а час відсутності в ньому князя чи короля Русі, Дмитра,що боровся із своїм військом проти татарських Орд на сході своєї держави. Польський король Казимир-111,що був сином короля Польщі Локетка, відіграв надзвитчайно погану,навіть фатальну роль в історії  України-Русі. Його батько Локетек був дядьком для королів чи князів нашого королівства Андрія та Лева-11,які допомоли йому в об»єд нанні Польщі в одне королівство,бо до короля Локетка Польщі не було як центразіваної держави,а були різні незалежні одне від одного князівства.  Говорив Папі Римському,що руські монархи були непереборним щитом для Польщі від монголо-татар,а значить говорив щиро. Син Локетка, Казимир, був ворогом для Русі і як бандит нападав тоді,коли ніхто не чекає, вбивав, грабував, викрадав.Фактично польський король Казимир-111 був винуватцем загибелі Руського королівства,яке було могутнім і процвітаючим в час навали татарських Орд,достойно боролось з захід ними своїми сусідами-ворогами,королівствами Польщі, Венгрії. Наше українське-руське королівство разом з своїми монархами було на шахів ниці історії людства не пішаком,а вагомою фігурою з 1253 р по 1387 рік,понад 130 років у найважчих історичних умовах і є нашою ГОРДІС ТЮ.

9.З цього фатального для нас 1349 року почалась боротьба між Великим Князі вством Литовським,яке руси-українці вважали своїм князівством через те,що державною мовою була староукраїнська мова,релігія православна,а русини можновладці,князі,бояри-шляхта брали активну участь в управлінні держа вою.та воювали Польським і Венгерським королівствами. Фактично біль- шість Русі перейшла під управління ВКЛ добровільно,за винятком Галичи ни,що перейшла за майже 50- літню війну ВКЛ з Польським королівством, під управління Польщі в 1387 році.В той час як теперішня Україна добровільно без війни прилучилася до ВКЛ і обрала для себе майбутнє разом з цією лержа вою,тобто європейський шлях розвитку,Московія деградувала і обрала собі свій шлях розвитку як адміністративна одиниця Алтин Орди,тобто азійський шлях розвитку.Землі королівства русів входили в склад наймогутнішої євро пейської держави, Речі Посполитої понад 250 років,до фатальної помилки українців,які в 1654 році ввійшли у військовий союз з Московський царст вом і тим самим пішли в кріпацтво до Московитів на довгих 350 років. Ввійшли у військовий союз, думаючи,що маємо справу з цивілізованою європейською державою,яка вміє виконувати взяті на себе зобов»язання,а Московія не тільки їх не виконувала,а підступно,підло,використовуючи обста вини, перетворювала шляхетних русів в рабів,якими були московити від свого народження. Все життя руси-українці,на протязі 350 років після «так званого» об»єднання, терпіли, повставали, боролись з колонізаторами-москалями,але так і не відновили тих козацьких прав і привілегій,якими володіли в Речі Поспо литій. Нікчемний народ москалів,яким керували царі,виконував волю свого монарха і захоплював підкоряв чи обшахровував народи і приєднував нові землі до своїх,насаджуючи дику азійську централізацію.А Росії стати імперією допомогла Україна,тому несемо ТЯЖКИЙ ХРЕСТ за це,та ще й зараз роз плачуємось за це війною, коли агресор-окупант РФ,захопила українські землі Луганщини, Донбасу, Криму,попередньо заселивши їх касапами,нащадки яких є 5 колоною і лютими ворогами України. Про ці моменти як і про виникнення козацтва у Великому Литовському князівстві,боротьбі козацтва з Портою,з Польщею,з Росією буде йтися в 3 книзі як і про те,що Україна має властивість розвалювати  могутні імперії. Розвалить Україна і  останню та поганющу імперію зла РФ  та її потворний «русский мир»,а його карлик-цар В. Ліліпутін як слуга сатани,буде на побігеньках у Люцифера в пеклі при слуговувати вічність і здохне як мерзенна потвора.

10. Теперішня Україна чи Галицько-Волинська держава була єдиною спадкоєм ницею  Русі і фактично не була підкорена монголо-татарами та не платила данину Алтин Орді,не мала на своїх землях баскаків, не була територіальною одиницею Алтин Орди,однак визнавала над собою владу ханів і мусіла виконувати взяті на себе зобов»язання,щодо представлення своїх військ для походів на сусідні країни. І навіть така  номінальна залежність Королівства русів від Алтин Орди як свого роду васала,тривала незрівнянно менший період часу в порівнянні з тим скільки під татарським ігом була Московія. Московія була територіально- адміністративною одиницею Золотої Орди і не мала жодних ознак державності та не була суб»єктом міжнародного права.Якщо взяти за критерій 1245 рік,коли Данило Галицький їздив в столицю Батия Сарай і після цього  західна Русь стала васалом монголо-татар-то її васалітет тримав не довго,тому що в 1362 році в битві на Синіх Водах руські полки під проводом Великого литовського князя Ольгерда, перемогли,отримали Велику Перемогу над татарською Ордою і Київ був звільнений від татар,а величезні землі України ввійшли в склад ВКЛ і визволяли свої землі руські полки. Так звана васальна залежність Русі–України від ханів Золотої Орди була тільки 117 років. Вдумайся читачу! Україна ввійшла у ВКЛ і князь Ольгерд разом з русь кими полками отримав Перемогу над гнобителями татарами в 1362 р і визво лив  теперішню Україну з під гніту татарського.Московія,спадкоємниця Воло димиро-Суздальського князівства, аж до 1700 р платила данину Кримському ханству,що було спадкоємцем Алтин Орди,за вуздечку коня баскака в Кремль заводила,з князівської шапки цього татарського коня кормив князь чи цар московський,а домоглась відміни сплати данини у 18 столітті, завдячуючи Перемогам царя Петра-1 над Портою.ДоговІр між Осман ською імперією,васалом якої було кримське ханство з Московським цар ством,яке тільки в 1721 р перейнаменував цар Петро-1 в Русскую імпе рію,а себе назначив  «русским» імператором починаючи з 1700 р Перестав платити данину Кримському ханству. Тобто Московія до 1700 року  була нікчемним васалом васала. Порівняй читачу татарське іго,що тривалао 462 роки в Московії,якщо брати до уваги 1237-1238 р коли хан Батий шаблею підкорив Володимиро-Суздальське князівство і перетворив його на півтисячоліття в адміністративну одиницю  Золотої Орди,без жодних ознак державності і королівство Русь,яке мало своїх королів,вело зовнішні зносини,було під певним васальним впливом Алтин Орди тільки 117 років. Ось чому в менталітеті москалів, вони не були русами чи русинами,така страшна рабська покірність,вони навіть на смерть в 21 столітті йдуть як раби,воюючи на Донбасі проти Українських військ. Москалів палять в крематоріях,кидають в шахти як собак,чи вивозять в цинкових гробах як окупантів,  щоб про це, що вони воюють в Донбасі,не знав західний світ. Загиблих в боях на сході України українських воїнів на колінах як героїв зустрічають наші міста і села, тому що вони віддали найдорожче, своє життя,за волю України. Ніколи раб не переможе вільну людину-козака.Перемога над 5 колоною,внутрішнім ворогом України, йде на всіх фронтах.Жовтень місяць 2018 р буде вирішальним  в духовно му плані,тому що Україна матиме свою помісну церкву,не залежну від Московського Патріарха-стукача ФСБ Кирила,та буде прийнятий Закон про державну мову.В цій церкві богослужіння веститимуться державною мовою України. Скоро буде прийнятий Верховною Радою України «Закон про державну мову» в якому обов»язково мають бути серйозні штрафні санкції до порушників і тоді 5 колона відчує свою мізерність і буде щебета- ти українською. А Армія України за 3 роки перетворилась на могутнього Лева,що переможе будь кого,адже ми не забираємо силою зброї чужі землі, а скоро повернемо окупований касапами козацький  Донбас, Луганщину і Крим , який ніколи не був російським.

    Автор щле своїм читачам побажання миру і гордості за свою славетну історію!

                  З подякою дзвенить старезний львівський дзвін

                   Несе він благу вістку в кожен український дім

                   Про Томос Божий,що прийде в Україну  з небес

                   Воскресне Україна бо Христос ВОСКРЕС.