Розділ-2.

                 Народження козаків і їх слави.

УКРАЇНА В СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

XIV століття для Європи було страшне Його перші десятиліття збіглися з різким похолоданням- починався Малий льодовиковий період. Клімат змінився стрімко. Тепла,в міру сонячна і в міру дощова епоха високого Середньовіччя різко поміня лась на холодну і дощову. Литовський князь Кейстут повертався з своїм братом Ольгертом із Лучеського замку у  свою столицю Вільно чи Вільнюс.Белзька битва закінчилась,грандіозним провалом королів Польщі Казимира-111 Великого та мадярського короля Лайоша,що не зуміли силою зброї підкорити 300 чи 500  відважних русинів-волиняк,своїх 300 спартанців,а не чужих.Ця битва двох могутніх королів Європи проти удільного князя Белза,а саме головне нікчемний результат цієї битви,поклали початок роздорів між Польським та Мадярським королівством і не порозумінь між союзниками,що привів до розвалу союзу чи особистої унії між ними.У володіння мадярського короля ввійшли татарські тумени,що були найняті князем Литви, Любартом,що був християнином східного обряду. Правда Литва  ще не була католицькою державою,а її князі як правило були православного віросповідання.Православним був Великий Литовський князь  Войшелк  як і Любарт Гедимінович і Великий князь Литви Ольгерд. В 1315-1317 роках Європою гуляв голод немов вітер по полю і збирав страшний врожай, небачено багатий. Про голод в Литві я згадував у 2 книзі,але не говорив нічого крім того,що записано було у руському літописі та про конфлікт між волинськими князями і поляками через цей голод. Вимерло людей в Європі мільойони, багато з голоду померло литовців і здавалося,що чорна пані з білим обличчям,Смерть, викосить своєю страшною косою цілий литовський народ.Були випадки канібалізму між литовцями,коли маленьких дітей з»їдали дорослі батьки і ці факти не були поодинокими.А потім,на піку Великого голоду,на чолі Литви вста великий Гедимін,та взявся як талановитий коваль,виковувати з  диких, нехрешених племен,литовську державу.При ньому експансія на схід прискори лася. До загибелі від кулі хрестоносця в 1341 році він підкорив широку смугу руських земель від Вітебська на півночі до Кременця в Галичині на півдні. Амбіції його простягалися ще ширше: він встигав (паралельно зі стримуванням хрестоносців і експансією на сході) боротися з Москвою (за вплив на Новгородську та Псковську республіки),що почала своє піднесення.Після смерті Гедиміна до влади прийшли його сини - Ольге рд і Кейстут.Вони розділили землі і обов'язки Ольгерд зі своєї резиденції в замку Вільнюса предметно зайнявся розширенням земель далі на схід і південь.Кейстут в Тракайському замку зосередився на відбитті натиску хрестоносців.Про те,що його військо є обложеним в Тракайському замку,князю Кейстуту доповіли його піддані по дорозі до Вільнюса,коли відвідав брата Любарта- Князя в Лучеському замку.Ольгерд спитав у брата,що він збирається робити і отримав відповідь достойну:«Я повбиваю всіх крижаків,що обложили Тракайський замок,а хрестоносців розіпну» Ольгерт спитав чи треба брату допомоги,але отримав відповідь,що германці боягузи і він справиться з ними сам.»Обидва брати не тільки досягли успіху в своїх починаннях,а й надавали по шапках іншим сусідам:від поляків і угорців, до золотоординців. Згадаймо як беславно закінчили свій військовий випад союзники,королі Польщі Казимир Великий та Угорщини Людовик,які намагались підкорити Белз,а отримали облизня і ганьбу на цілі століття.До  Великого князя Ольгерда також,але вже наступного дня,прибула ціла делегація від його дружини  Уляни, шо була княжною Тверською до заміжжя. Посланці  просили Ольгерда,шоб він поспішив у Вільнюський замок,так як його дружина хоче його обдарувати спадкоємцем, тому що він активно вимагає від матері,приходу на світ і стукає своїми ніжками в її лоно.На світ спішив найвеличніший з польських королів,гордість Польського королівства і його слава Ягайло,що був молодшим сином великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича і його другої дружини,тверської княжни Уляни Олександрівни Цікавим є те,що Владислав Ягайло був правнуком короля Русі (Галицько-Волинської держави ) Юрія 1 Львовича по батьківській лінії. По матері Ягайло був внуком убитого в Золотій Орді за рішенням суду хана Узбека, Тверського князя,Олександра Михайловича,після наклепу на нього  московського князя,Івана Калити.Виростав  Ягайло та вихований був як православний христия нин.Після  повідомлення про те,що світ хоче побачити син,Ольгерд наказав чимдуж мчати до замку,шоб встигнути на народження сина,до якого зразу відчув велику симпатію.Про народження сина чув і Кейстут, але це повідомлення не справило на нього такого враження як на батька Ольгерда,проте скупо привітав свого брата.Буквально через кілька годин на видноколі засяяв Вільнюський замок,що сурмами вітав свого князя і прихід на світ його нащадка.По приїзду у Вільно,Ольгерд від своїх бояр довідався,що дружина Уляна буквально кілька годин тому, вродила сина, який барабанив ногами об її живіт наче бив у бубен-барабан. Коли приїхав у замок,зразу ж поспішив до своєї коханої Уляни,яка посмішкою,наче сонцем,привітала-обдарувала приїзд свого князя і сказала,що бадьорою буде їхня дитина, тому що  дуже спішила прийти у світ,а виглядав син повним сил. Побувши з дружиною Уляною,Ольгерд вийшов з жіночої половини замку і прямував до світлиці,де на нього чекав син. По дорозі до нього підійшла повитуха,що приймала роди,яку він щедро обдарував золотом. З вдячності, за це повитуха сказала королю,щоб він назвав свого сина Ягайлом і що він має унаслідувати литовський трон.Доля Ягайла буде дуже щасливою і він стане королем для  трьох королівств,прославить не тільки себе,але й весь свій рід і всю Литву і стане взірцем для майбутніх поколінь. Любарт побачив сина у дитячій світлиці,де він спокійно спав і не вередував.Цілих 7 днів Вільнюс гуляв і святкував народженн  Якова Ягайла, майбутнього короля Польші, що був хрещений за православним обрядом і отримав ймення Яків,але на час весілля з Ядвігою, перейняв католицтво і язичників-литовців зробив католи ками.Це була весна 1362 року.Ольгерд запро понував брату Кейстуту стати хресним батьком його сину Ягайлу,а заодно так як вимагав звичай, христитися. Кейстут рішуче відмовив і заявив,що навіть заради їхньої братерської дружби,він не зрадить віру батьків і не стане християнином.Це нагадувало факт того,що король Самослав залишився язичником до кінця своїх днів,а двоє його братів були ревними християнами.,один в Словенії,а інший в Самоборі.Кейстут відчу вав на підсвідомому рівні,що Ягайло буде  ворогом. Дещо про Кейстута. Він не тільки був західним правителем Великого князівства Литовського,але фактичним князем Жемайтійським,тобто володів теперішньою Литвою. Був навіть випадок коли в 1349 році він ув»язнив свого старшого брата Ольгерда,правда не надовго і тоді вони між собою розділили обов»язки за якими Ольгерд зберігав за собою Верховну владу і загальне керівництво державою,а напрямок його діяльності був спрямований на Схід,в той час як Кейстут перебирав на себе  сімейні справи роду Гедиміновичів і мав бути захисником Західних кордонів держави литовців.Кейстут організував захист Литви і Жмуді від Тевтонських лицарів і їх набігів. Деякі історики твердять,що таке сумісне правління двома братами не мало жодного прецеденту в Європейській історії,хоча візьмім для прикладу Галицько-Волинську Русь та правління двох братів Данила і Василька,про які йшлося,хіба були подібні до них,взаємні любов та братерст во, або правління двох братів-близнюків Андрія та Лева-11,які загинули від татар-не залишивши королівського потомства чоловічої статі для Королів ства Русі.Упродовж 1342-1382 років Кейстут відбив близько 70 походів Тевтонського та біля 30-ти-Лівонського орденів на литовсько-руські землі. Здійснив разом із Ольгердом понад 40 військових походів на володіння хрестоносців.Близько 1352 року до володінь Кейстута була приєднана Берестей ська земля,що  до цього була землею Галицького королівства.У 50-60-х роках XIV століття за його сприяння відбулось остаточне входження до складу Великого князівства Литовського Чернігово-Сіверської,Київської, Подільської і Волинської земель,що були  до цього князівствами.Сам або з Ольгердом постійно надавав військову й дипломатичну допомогу одному зі своїх братів Любарту в боротьбі за Волинь і Галичину з польським королем Казимиром  Великим, угорсь ким королем Людвіком Угорським. Був учасником походів Ольгерда на Москву (1368, 1370 і 1372 років).1370 року об'єднані сили князів Кейстута та Ольгерда разом з руськими (українськими) князями розбили хрестонос ців біля Рудави недалеко Кенігсберга (теперішній Калінінград РФ),який заснував чеський король Одоакр. Після смерті Ольґерда 1377 року і його заповіту Кейстут  визнав Великим князем Литовським його молодшого сина Ягайла,якому не захотів бути  хресним батьком в 1362 році.В листопаді 1381 року,дізнавшись про таємний і ворожий  договір Ягайла з хрестоносцями,підписаний у Давидиш ках,31  травня 1380 р,захопив Вільно й сам став великим князем.Розпочалась громадянська війна.Після того,як 12 червня 1382 р Ягайло здійснив контрперево рот і 20 липня захопив Тракайський замок,війська Кейстута рушили на військо Ягайла війною.3 серпня 1382 року суперники зійшлися поблизу Троків,нині Тракай.Під приводом переговорів Ягайло заманив Кейстута і його сина Вітовта до свого табору,де вони були ув'язнені. Невдовзі Кейстут був задушений у Кревському замку,а його син, Вітовт втік у володіння Тевтонського ордену. Ось якою буває помста  за відмову стати хресним батьком.Тіло Кейстута спалили згідно з язичницьким обрядом у Вільні. Від початку правління проти Ягайла виступило чимало братів,які були старшими за нього,і тому вважали свої претензії на великокнязівський литовський престол вагомішими.Діархічний режим,успадкований від попередніх років,виявився нетривким:між співправите лями спалахнула відверта боротьба,що закінчилась ув'язненням і загибеллю Кейстута в 1382 р.Проти Ягайла розпочав боротьбу в союзі з хрестоносцями Вітовт Кейстутович,син останнього язичника Європи,що змусило Ягайла шукати союзу з Польщею В 1385 року Ягайло уклав Кревську унію між Польщею та Литвою,що положила початок створенню Речі Посполитої і, передбачало, входження його держави до складу Польської Корони й перехід у католицтво всіх мешканців Литви.Після одруження з королевою Ядвігою Анжуйською, 4 березня 1386 р,під ім'ям Владислава II коронувався у Кракові на польський престол,Великий князь Литовський Я.Ягайло.1387 року остаточно приєднав до Польщі галицькі землі,точніше не  король Польський Ягайло, приєднав королів ство Русь до Польщі,а його дружина королева Ядвіга, скориставшись міжусоб ними спорами у Венгрії приєднала нашу столицю Львів до свого королівст ва,адже була не тільки дружиною короля,а мала статус діючої королеви і грала першу скрипку у королівстві Польському. Цьому передували дуже важливі і майже не знані в Україні,події,щодо одруження 24 річного князя Литви  Якова Ягайла з венгерською принесою Ядвігою,що мала всього 13 років. Гали- чина була землею,що входила в склад Угорщини. У 1372 році король Лайош І передав владу над Галичиною своєму наміснику князю з сілезького Ополя Владиславові з династії Пястів.Владислав Опольський мав далекі генеалогічні коріння в Галичині та Волині–був правнуком белзького князя Всеволода Олек сандровича та внуком його доньки Гремислави Лайош помер 11 вересня 1382 року і не мав спадкоємців-синів. Угорською королевою стала його середня донька Марія.Любарт Гедимінович вів до своєї смерті перманентні воєнні дії проти угорців і поляків, про одну з них,коли руси покрили себе не меркнучою  війською славою,я розповілав на сторінках своєї другої книги про Белзьку битву. Претендував на Галичину, також його син Федір Любартович,який вдовольнився врешті-решт Жидачівським князівством, де правив від імені короля Ягайла до своєї смерті 1431 року.

                                                  

                 Створення королівської польської династії і нової держави.

      Польська шляхта захотіла власної монархії й запросила на престол молодшу доньку Лайоша І, Ядвіґу (1374–1399), яку коронували у Кракові 16 жовтня 1384 року. Польські магнати поспішали одружити юну королеву з сином великого литовського князя Ольгерда Гедиміновича.Православний Яків (Ягайло) Ольгер дович задля цього мав перейти на католицизм.На заміну персональній унії Польщі й Угорщини прийшла Кревська унія, укладена між Польщею та Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 р. у місті Крево,в місті,де був задушений останній язичник Європи, Кейстут.Вона передбачала об'єднання Польщі і Литви в єдину державу, внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя,який ставав польським королем,одночасно залишаючись великим литовсь- ким князем Ягайло, а його піддані мали перейти на католицизм. Ще у чотириріч ному віці Ядвіґа була заручена з Вільгельмом Габсбурґом-сином і спадкоєм цем австрійського герцога Леопольда III. В ці часи це була нормальна практика. Коли б їй виповнилося 12 років,молодята мали б побратися і їм мала належати  угорська корона.Але польські можновладці не хотіли для своєї королеви,німецького чоловіка.,адже австрійці генетично і ментально  тіж німці-германці.Мали вже достатньо проблем з Тевтонським орденом. Коли Вільгельм приїхав до Кракова за своєю нареченою, її не випускали з замку на Вавелі.Ядвіґа воліла австрійського принца,ніж "дикого литвина-схизмати ка" За переказом вона навіть намагалася розбити сокирою засови на дверях, щоби вирватися до Вільгельма.Але нащадок галицьких бояр, великий коронний маршалок Дмитро з Гораю силою утримав її.13-літня Ядвіга,шо була вихована в католицькому обряді у Венгрії, заради навернення Литви на латинську віру, дала згоду на шлюб з литвином. Це одна із версій шлюбу Ядвіги і Ягайла,але є інша,що говорить про те,що за Вільгема вийшла заміж рідна  старша сестра Ядвіги,Марія,яку спонукала до цього їхня спільна мати. Розчарована Ядвіґа звернулася в молитві за порадою до Христа і нібито почула голос: "Рятуй Лит ву!" .На початку 1386 року Ягайло вирушив зі своїм почтом до Кракова. За дору ченням королеви,дворянин Завіша з Олесниці,вирушив назустріч великому князе ві,щоби з ним ближче познайомитися, докладно оглянути його поставу та пізнати характер.Завіша описав королеві Ядвізі,Ягайла з якнайкращого боку,підкреслив- ши, що 24-річний князь не вживав алкоголю,а пив лише воду. 12 лютого 1386 року Ягайло прибув до Кракова,де вперше побачив свою наречену,яка вразила князя своєю красою.15 лютого він був охрещений за латинським обрядом. Його хресним батьком став намісник угорської корони Владислав Опольський. Під час обряду князь отримав хресне ім’я Владислав, яке оправдав,бо дійсно був Володарем Слави! Через три дні, 18 лютого, архієпископ Гнєзнєнський Боджента,поєднав шлюбом у Вавельській катедрі Ядвіґу і Владислава Ягайла, який 4 березня був коронований і став польським королем Владиславом ІІ Яґєллом.Король і королева залишалися до смерті Ядвіґи співправителями Причім першим монархом вважалася Ядвіґа,а Владислав був лише її чоловіком (приблизно як у нинішньому Об’єднаному Королівстві Великобританії та Північ ної Ірландії).У“Хроніці Львова” Денис Зубрицький, 8 березня 1387 р.,писав королева Ядвіґа видала львів’янам "гeнeральні грамоти такого змісту: що зат верджує в усіх пунктах всі давніші права і свободи цього міста, надані королями Казимиром і Людовиком,що жодному мeшканцeві не завдадуть жодного насиль ства чи шкоди ані в місті, ані поза містом, що місто має залишатись у своїх давніх границях,описаних в привілеях,а те,що було захоплeнe в міста чи міщан, мало бути повeрнутe,що всі мита й податки, запроваджені після смерті короля Казимира,ліквідовуються,що склад солі й товарів,як було від найдавніших часів, назавжди залишиться в місті,і за всіма русинами, вірменами, сарацинами, а також жидами будуть збeрeжeні їхні права".Тому не дивно, що львів’яни вибрали своєю королевою Ядвіґу, відкрили перед нею міські брами без бою та склали присягу своїй новій володарці.Після того королева повернулася до Кракова й залишила своїм намісником сандомирського воєводу Яна з Тарнова, призначивши його старостою Руського королівства. Шлюбне співжиття Ядвіґи та Владислава не було безхмарним. Кілька років вони  утримувалися від спільного ложа з огляду на ранній вік королеви.Потім довший час чекали на потомство. Ходили поголоски, що королева безплідна. Врешті-решт 22 червня 1399 року Ядвіґа народила донечку Ельжбєту- Боніфацію, яка прожила лише три тижні. Пологи підірвали здоров’я королеви, і вона померла менш, ніж за місяць – 17 липня, проживши тільки 25 років.Під час візиту до Кракова 8 червня 1997 року Папа Римський Іван Павло II, канонізував Ядвіґу I як Святу Ядвіґу, Королеву "матір трьох народів" – Польщі, Литви та Русі.Оскільки у Владислава Яґєлла не було ще дітей, то він міг втратити польську корону. Тому йому довелося одружитися 1402 року з 20-річною внучкою короля Казимира ІІІ Анною Цилейською, яка померла у 1416-му. Потім його дружиною була Ельжбєта Ґрановська (1372–1420).Останньою дружиною Владислава ІІ Ягайла стала 1422 року Софія з русько-литовського роду Гольшанських (Ольшанських). До цього шлюбу у короля не було синів.Софія,яку коронували у 1424 році, народила двох польських королів: Владислава ІІІ (1424–1444), який загинув у битві з турками під Варною,та Казимира IV (1427–1492), що володарював 48 років й поширив владу своєї династії, крім Польщі, Русі й Литви, ще й на Чехію, Словаччину й Угорщину.Ягайло мав уже понад 70 років,але визна вав своє батьківство над синами Казимиром і Владиславом і завдячуючи цьому було створено польську королівську династію Ягеллонів,що не мала жодної краплини  польської крові. Династія Ягеллонів по материнській лінії на 100 відсотків була русинською,мала трохи крові литовської,бо Яків-Владислав Ягайло на  більшу половину був русином,та  трохи мав литовської крові. "Ягайло досить швидко змирився з тим, що його династія буде руською, тим більше, що він сам  був майже русином і мав величезну симпатію до Русі. Загадка Ягеллонів завжди була і буде надзвичайно дражливою проблемою,осо бливо для поляків, адже виходить, що в цій "польській династії" немає жод ної краплі польської крові,а є русинська і литовська.Намагання з’ясувати усі обставини цієї справи може допомогти під зовсім іншим кутом зору зрозуміти багато історичних подій з історії Чехії,Польщі,Угорщини,але в першу чергу  України,спростувати стереотипи,які спотворюють реальну картину історичних процесів на українських етнічних землях.Усі Ягеллони, вирізнялися надзвичайною людяністю,добротою,повагою до оточуючих і величезною  навіть сентиментальною симпатією до Русі,яку тільки могли собі дозволити польські королі.Є інформація, що в родинному колі Ягеллони послуговувалися українською мовою, а онук Софії,король Олександр тільки її і знав".Скажу,що псевдо автора є пов»язане з Родом Ягеллонів і мій  померлий дідусь Михайло Іванович говорив,що його рід  з литовських князів,а потім і польських королів. По пам»яті, мій дідусь,наче копія портрету  В.Ягайла,що мається нижче. Напевне від них у мене загострене почуття справедливості і відчайдушна любов до України-Русі.Угорщина не визнала  анексії Галичини Польщею,хоча це невизнання обмежилося дипломатичними протестами, а, можливо з допомогою Папи Римського 1388 року,королі Угорщини Сигізмунд Люксембург та Польщі Ягайло, уклали перемир'я на один рік а 1398-го уклали ще одну угоду на 16 років..У польсько-угорських угодах 1412,1415 та 1423 рр. вирішення цього  питання відкладалося на пізніше.Після Кревської унії обдІленим залишився син Кейстута,Вітовт.Уділ його батька Троцьке,Городенське і Берестейське князівства разом з іншими землями,Ягайло надав своєму брато ві Скиргайлу,якого призначив своїм намісником у Литві.А Вітовту взамін була передана у 1388 році наша Волинь.  Князю Вівовту було мало Волині,бо він сам хотів стати великим князем литовським.Тому в 1390 році Вітовт,заручившись підтримкою Тевтонського ордену розпочав військові дії проти Ягайла та його союзників.Війна з перемінним успіхом тривала близько двох років, але зрештою обидві сторони були виснажені і змушені  піти на певний компроміс.За  Острівсь кою угодою 1392 р, Ягайло  передав  Велике князівство Литовське в управління Вітовту,який формально був намісником Ягайла,але фактично став повновладним Великим князем Литовським. Короля Ягайла з литовської династії Гедиміновичів та родоначальника королівської польської династії Ягеллонів, що протягом двох століть,займала трон однієї з найбільших європейських держав, в сучасній Поль щі визнають як видатну особистість–умілого політика й тонкого дипломата, чудового такти ка і стратега,причому ніхто не згадує,що він був не грамотним. Зате був від природи і Бога обдарований надзвичайним і живим розумом,що забеспечував йому грандіозні ПЕРЕМОГИ.Військовий талант короля Ягайла у Грюнвальдській битві в 1410 р. поклав край розбою тевтонів у Європі. Цією перемогою Ягайло заслужив право бути в числі великих полководців Європи, крім цього він з язичника  став пристрасним поборником віри Христової і провів життя у християнських чеснотах.За Вітовта спала земля Подільська".В українській традиції князь є відомим під ім'ям Вітовт, але під час православного і другого католицького хрещення,він отримав ім'я Олександр,хоча за першим католицьким хрещенням він– Віганд..У литовській версії Вітовт звучить як Вітаутас.Ім'я Вітовт походить від полонізованого Вітольд.Сучасники відзначали у Вітовта видатні здібності державного діяча,дипломата,політика,воєначальника, завдяки яким міжнародний авторитет Великого князівства Литовського зріс неймовірно.У внутрішній політиці Вітовт продовжив стратегію князя Ольгерда–утримання земель раніше придбаних,розширення впливу,посилення державної могутності ВКЛ за рахунок подальшого включення до складу князівства якнайбільшої кількості давньоруських земель. З часом до складу Литви увійшли території нинішніх Білорусі,України,а наприкінці XV ст. частково і великоруські землі– аж до Ржева,Можайська, Калуги і Тули.До Вітовта відійшло Південне Поділля. Південні кордони Великого князівства сягнули Чорного моря, на узбережжі якого постали міста-фортеці,Дашів (Очаків),Сокілець (Вознесен сь ), Балакли (на Бузі),Краравул (Рашків), Хаджибей (Одеса). Багато в чому стараннями Вітовта в XV ст. ВКЛ мало найбільшу територію в Європі. Її площа, де проживало 3,5 млн. чоловік,мала близько 1 мільйона квадратних кілометрів. Етнічних литовців від загального числа жителів князівства було приблизно 450 тис. чоловік В цілому ж,як ,землі Давньої Русі становили близько 90% Великого князівства Литовського.Оскільки політична вага нації визначається не площею території та кількістю населення, а концентрацією вищого прошарку суспільства, то литовська складова князівства на рівні правління державою  переважала. Якщо від загальної чисельності жителів ВКЛ шляхетський стан становив близько 7%,то 50% з цих семи,припадало на представників Литви. Головне–на великок нязівському столі сидів князь литовський,а не руський.,якщо б рус був князем,це б була Руська жержава.Литовська еліта, не змогла б істотно впливати на суспільні процеси,якщо б вона насильно асимілювала автохтонне українське населен ня в минулому руських князівств.Литовським князям і шляхті-боярам  дове лося адаптуватися до потреб нової держави, законодавчої бази і звичаєвого права,навіть державної мови,що склалися в древній Русі-Україні, на приєд наних землях,тому що були вони на багато вищому щаблі ніж у Литві. Короля польського Владислава (Ягайла) спочатку дуже сильно турбувала активність Вітовта. Уже в 1394 р., через два роки після вимушеного з ним миру, Ягайло зміг успішно обмежити вплив Вітовта на Поділлі та в Покутті на користь свого рідного брата Свидригайла.І хоч через два роки Свидригайло пішов звідси до хрестоносців, Ягайло так і не повернув Вітовту ані замки, ані землі подільські, продовжуючи керувати ними вже через своїх намісників. Зважена політика і державний розум князя Вітовта,помножені на його  енергію та працездатність, дозволили йому мати небачену підтримку українців-русів. До безумовних заслуг Вітовта можна віднести його повагу до віковічних прав населення, толерантне ставлення до всіх народів,прагнення нівелювати релігійні протиріччя і одночасно зміцнити престиж православної церкви.Це було тим більше актуально після підписання Кревської унії,в результаті якої на землях ВКЛ активізувалася польсь ка шляхта,і з її боку окреслилася чітка тенденція підпорядкувати собі все Велике князівство.Вже після Грюнвальдської битви в 1410 р.,збільшений авторитет Вітовта не залишили королю польському іншого виходу,як повернути Вітовту право на Поділля, яке ще не повністю звільнилося і від татарського впливу. Чинячи опір посиленню тут польської присутності, Вітовт негайно відновив військове управління краєм. Безумовним центром краю став Кам'янець,в якому сидів намісник князя, або "староста" землі Подільської.В інших замках знаходилися також залежні від Вітовта професійні військові "державці".Також Вітовту були передані окрім Волині,Троцьке і Гродненське князівства в уділ, а Скиргайло у 1393 р. отримав Київське князівство,відібране у старшого брата Ягайла,Володимира Ольгердовича. У наступні роки Вітовту за підтримки Ягайла вдалось ліквідувати значну частину удільних князівств. 1393—94 разом з Скиргайлом він ліквідував Подільське князівство,у якому Ягайло посадив польсь кого шляхтича Спитка Мельштинського.Того ж року вдалось прогнати з Вітебсь ка Свидригайла,та ліквідувати Володимирське князівство у якому сидів Федір Любартович.1395 року литовсько-польські війська здобули Смоленськ у якому був посаджений литовський намісник. Слабкі позиції обох правителів на рубежі століть змусили їх 1401 року укласти нову, Віленсько-Радомську унію,за яким Литовсько-руська держава передавалась Вітовту пожиттєво,а після його смерті повинна була відійти Ягайлу чи його спадкоємцям.В разі ж смерті Ягайла литовсько-руські бояри мали б змогу брати участь у виборі нового польського короля.Укладення цієї угоди укріпило становище обох правителів, дозволила звернути увагу на загрозу з боку тевтонських лицарів.

                            Грюнвальдська битва 1410 року.

                                                                                                                                              У 1404 році між Тевтонським Орденом з одного боку та Польщею і Литвою з іншого укладається Рацьонжський мир.Згідно нього за Тевтонським Орде ном закріплювалась Жемайтія,теперішня Литва,сторони зобовязувались допомагати один одному у війнах. Та цей мир був лише передишкою до війни,невдовзі Орден спробував охрестити жемайтів,які через це повстали проти його влади.Ягайло і Вітовт вирішили скористатися цим як приводом для початку війни. Вітовт почав підтримувати повстанців військовими діями.У цей час Орден звернувся до Ягайла з питанням чи буде він підтриму вати Вітовта у війні. Не отримав ши відповіді,6 серпня 1409 року гросмейстр тевтонців,Ульріх фон Юнінген оголосили Польщі війну. Загони лицарів увійшли в польські землі та почали захоплювати фортеці. У відповідь на це Ягайло зібрав польські війська і до осені 1409 року звільнив більшість захоплених замків.Після взяття Бидгоща у вересні 1409 року уклав з Орде ном річне перемир'я.Перерву у бойових діях обидві сторони використали для підготовки і нарощення військових сил. У червні 1410 р. бойові дії відновились.Ягайло на чолі величезної польської армії вирушив на тевтонсь ку столицю,Марієнбург.Вже 2 червня поляки зєднались з литовсько-руськими силами Вітовта на переправі через Віслу, біля міста Червінська, пізніше до них приєднались і війська мазовецьких князів.Грюнвальдська битва вважається однією з ключових битв європейського континенту 15 століття ери Христової. Про неї ще говорять як про "битву народів". Дійсно вона була битвою народів. Мається на увазі не тільки кількість держав, які брали у ній участь,але й кількість представників різних етносів: європейсь ких та азіатських.Якщо розглядати не всю Європу, а Центрально-Східну, то тут кілька століть відбувався певний конфлікт. Хоча ці народи були християнськими, але християнами різного підпорядкування. З одного боку будувалася держава релігійного типу– Тевтонський орден, а з іншого йому протистояли держави цивільно-національного типу-Польща,Велике князів ство Литовське. Участь українців у Грюнвальдській битві мала велике значення.Дружини формувалися з вояків з Галичини,Волині,Поділля, Київ щини, Чернігово-Сіверщини,від Перемишля на Заході до Стародуба і Новго род-Сіверського на Сході.А як тевтонські лицарі опинилися у Балтійському регіоні?Чи це ті,які поверталися з хрестових походів після падіння Єрусалим ського королівства? Так, це саме залишки цих орденів. Вони не відразу осіли в цьому регіоні, частина лишилася в Помор’ї, частина шукала щастя південніше:в Угорщині,деякі знову відправлялися до Святої Землі,або нама галися проникнути у Галичину, Волинь. Тобто спочатку вони розсіювалися, а Прусія відразу не сприймалася як їх центр, альма-матер.Але поступово саме вона внаслідок деяких об’єктивних та суб’єктивних обставин, стала місцем,де залишки орденів скомпонувалися і створили свою державу. Битва лицарів Тевтонського ордену і Польсько-Литовського війська на чолі з литовським князем Вітовтом, - це насправді була битва німців з одного боку, і поляків з литовцями-з іншого.Це доволі спрощена версія і не до кінця вірна.У даному випадку,говорячи про німців,литовців та поляків, ми маємо на увазі назви держав – Тевтонський орден, Велике князівство Литовське та Польську державу.Але якщо подивитися,кого вербували у війська, представ никами яких національностей наповнювалися ці держави,то тут ми бачимо велике різноманіття.Наприклад,до складу Польщі входило Галицьке коро лівство, відповідно його полки також брали участь у битві і пройшло зовсім мало часу,коли Руське королівство було приєднане до Польщі,якихось 23 роки.В пам’яті українців залишився не Грюнвальд,а Вітовт.У нас були села- Вітовтов Брод,Вітовтов Міст,був Вітовтов Шлях– при чому у різних частинах України.В нашій пам’яті більше закарбувалися інші походи та військові операції, пов’язані з ім’ям цього видатного правителя Вітовта Кейстутовича. Фактично у цій етнічній палітрі були й представники українських земель. Відомий український лицар Іван Сушик–походив із Галичини,сучасної Львівщини.Він під час  битви ославився  героїчними вчинками. Їх було кілька і про них довідався король Ягайло,котрий щедро за  тодішнім звичає вим правом нагородив героя селами на його Батьківщині-Львівщині. Прославився Іван тим,що мав богатирське здоров»я а походив з руських бояр та був відчайдушно хоробрий. Коли німецькі лицарі закуті по самі очі в броню,напали на короля Владислава Ягайла і оточили його гвардію,він із своїм загоном русів,опинився в епіцентрі подій.Коли боярин Сушик побачив, що королю і його охороні грозить повне оточення і можливе знищення,він дав команду і повів свій загін кінноти в центр бою. Боярин був непереверше ним рубакою і мечем володів досконало,а кінь його наче розумів господаря та говорив з ним і йшов туди,де  була найбільша потреба.Разом з  трьома десятками  руських кіннотників,що були такими ж відчайдухами як і Іван, боярин врізався в самий центр німецького рила і почав його трощити. Від його могутніх ударів, падали з коней німці-германські лицарі,а інколи кінь був перерублений мечем навпіл,а лицар корчився в металевих обладунках та помирав у страшних  муках від ран,завданих булавою чи мечем руського боярина- воя.Загін,який очолював Іван настільки успішно діяв на полі бою, що розрубав рило німецького клину,і навчена та дисциплінована німецька кагорта, спішно покинула поле бою,щоб не бути  до кінця розгромленою,не виконавши своєї місії,взяття в полон польського короля Владислава-11 Ягайла. Ягайло спитав,хто ці герої,що так безстрашно і мужньо його захища ли і отримав відповідь,що це руси зі Львова з їхнім командиром  боярином Іваном Сушиком і про це говорив їх стяг,золотий лев,що стоїть на скелі. Був другий  героїчний вчинок Івана,про що доповіли королю. Цей подвиг був добре  ним організований і приніс локальну Перемогу руському Львівсько му полку.Знову відіграла вирішальну роль хоробрість руського боярина і смекалка.Найманці Ордену з Люксембургу,прорвали оборону возів чеського воєводи Яна Жишки,то їм на допомогу поспішив Іван Сушик з своїм кінним загоном. Цей руський боярський загін немов соколи налетів на непоротких люксембургських лицарів,закутих в броню,що вже порядкували в чеському таборі,та так сміливо і раптово,що викликав страшну паніку серед найман ців.Іван настільки потужно крошив своєю булавою і мечем цих лицарів,що вони наче від біди тікали з місця,куди приносив кінь героя. Разом з  побрати мами  прорубався Сушик до місця,де відчайдушно відбивався від ворогів воєвода чеський Ян Жишка. Жишка вже не мав сил,вони його покидали, вже думав про свою погибель,бо коло нього було лише кілька його воїнів, заляпаних кров»ю,травмованих,аж тут чудо,руська хоругва з золотим левом прийшла йому на допомогу. Руський боярин розрубував мечем найманців і їх коней,так що від нього всі втікали, причому панічно. Приблизившись до чеського воєвди Яна тільки й промовив,»встиг і спас.»Тоді ж прямо на полі бою побратались руський боярин Іван Сушик з чеським воєводою Яном Жишкою і стали побратимами. Про іхню братерську дружбу буде йтися трохи далі.Іван Сущик був з Романова під Львовом і 17 липня 1410 року він дістав у володіння від короля Ягайла,-«спадкового володаря Русі»,два села-  «Баришівка і Верхній Зубів у землі Галицькій» за відвагу і те, що пролив кров у Грюнвальдській битві. Прославився в битві захопленням ворожої хоругви, загін Бартоша Головацького з Теребовлі за що останній отримав привілей від короля Ягайла на право розбудови міста на лівому березі річки Гнізна та звільнення від податків. Пан Фредр з Плешовець в нагороду за подвиги у війні з Орденом отримав від володаря Ягайла кілька сіл під Кам'янцем (Суржу, Кадиївці та Фридрівці) із забов'язанням і далі воювати на поклик короля «cum una hasta et duobus balistrariis»,тобто зі списом та двома стрільцями.З числа земських хоругов король Ягайло особливо відзначив Холмську.На честь її подвигів в місті Холм 1417 року було засно вано храм  Розіслання Св. Апостолів,адже саме в день цього свята відбулася битва під Грюнвальдом. Яке місце займає Грюнвальдська битва в історії України і яке місце України у перемозі поляків та литовців над німцями.? Факти свідчать і так виходить, що участь українців у Грюнвальдській битві мала велике значення.Це була пряма участь у складі польсько-литовського війська.Дружини формувалися з вояків із Галичини, Волині, Поділля, Київ щини,Чернігово-Сіверщини.Ще зовсім недавно ці землі були  окремими князівствами-краями, що входили в склад Русі і мали своєю столицею Львів і в них була героїчна понад 100 річна історія боротьби з сусідами. Тільки тяжка втрата останніх королів Русі Андрія та Лева-11  (час боїв з татарами) і не залишення потомків чоловічої статі,стали причиною входження Руського королівства у Велике Князівство Литовське,причому добровільного,і приєд нання Галицької Русі до польського королівства внаслідок воєн,про що йшлося. Велася довга боротьба проти Золотої Орди, але завдяки участі в ній українських полків вдалося завдати Золотій Орді поразки, вона на деякий час відступила.Коли через сорок років відбулася інша війна, вже окремо Польщі з Тевтонським орденом,то поляки не змогли використати українські полки.Бо в цей час вже загрожувала Орда Саїд-Ахмета. У суспільній пам’яті Німеччини та Польщі Грюнвальдська битва залишила дуже значний слід.Тому що вони багато років воювали з Тевтонським орденом,також німці спалювали Вільнюс,загрожували Варшаві.Польське військо очолював польський король Ягайло,воно мало 51 хоругву і загальну чисельність близько 18-20 тисяч воїнів (з них близько 11 тисяч важкої кавалерії та 4 тисячі піхотинців,решта–військова обслуга,обоз).Загони зводилися в «хоруг-ви», в кожну з яких входило понад 500 осіб. Чисельність хоругви коливалася в значних межах:від 150–200 до 3000 осіб.На службі армії Королівства Польського перебували хоругви (корогви) з коронних земель, серед них і  українські:Львівська,Перемишльська,Сяніцька,Галицька,Холмська, Поділь ська (три хоругви з частини Подільської землі,що на той час відійшла до Корони),Белзької,загони,богемські і моравські найманці на чолі,відповідно,з Гнєвошем з Далевиць (де хоробро бився майбутній полководець чеських таборитів Ян Жижка) і Яном з Янчинаю. Відділ князя Сигізмунда Корибу товича,загони молдован, присланих господарем Олександром I Добрим –ленником (ленник–від слова займати–особа,яка перебуває в ленній залежності від сюзерена,спадковий власник лену у ВКЛ і Речі Посполитій) короля були в складі війська короля В. Ягайла.Військо Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського очолював великий князь литовський Вітовт (Олександер у хрещенні),воно налічувало 40 хоругв,загальною кількістю близько 11-12 тисяч воїнів.Формувалось це військо за територіальним принципом,тобто кожне князівство виставляло загін. Польські та литовсько-руські хоругви становили приблизно по половині союзного війська кожна.До армії Великого князівства Литовського,Руського і Жемайтійського входили полки з литовських,білоруських та українських земель (Київщина,Волинь,Стародубщина,Поділля,Київ, Стародуб, Луцьк,Володимир,Кременець, Берестя-Брест), а також загони зі Смоленська, якими керував рідний брат Ягайла князь Семен-Лінгвен,загони караїмів та вірмен.Смоленськ з 1404 року перебував у складі Великого князівства Литовсь кого,а в 1514 р увійшов до складу Московського князівства.Син удільного Чернігівсько-Сіверського князя Корибута-Дмитра-Жигимонт (Сигізмунд) Корибу тович очолював 51-шу хоругву, яка йшла під його власним прапором (гербом «Погоня» ),набрану у волинських володіннях князя. Сам Сигізмунд Корибутович під час битви перебував у почті короля Ягайла. Про те,що  князь Корибутович був певний час королем Чехії,мало хто знає,але про це буде йтися далі. У битві брали участь і три приватних хоругви, поміж яких були військові підрозділи з Новгорода Великого та Пскова.1136 року Новгород став столицею Новгородської Республіки,яка тільки в 1478 рокі увійшла до складу Московського князівства, після того як московити в крові та  смертях спустили по ріці тисячі бійців, що захищали свою землю  від окупанта. Псков у час Грюнвальдської битви був столицею самостійної Псковської республіки -1510 року Псковська республіка була знищена Великим князівством Московським.У лавах союзних польсько-литовських військ представників Москви не було.Тому будь-яка спекуляція про Грюнвальдську битву та участь в ній Московії недоречна,тим паче вихваляння чужими перемогами та демонструванням світові свою удаваної могутності, воро жості католицизму,взагалі всьому західному.Проте маємо низку історичних свід чень про участь руських (українських) підрозділів, які вийшли на поле битви під Грюнвальдом під синьо-жовтим прапором. Золотий лев, уперше зажив світової слави, коли його гордо підніс полк Львівської землі в бою з хрестоносцями під Грюнвальдом у 1410 році. «Руський лев» був родовим знаком відгалуження династії князів Романовичів у Львові. Герб міста Львова – лев, що стоїть на задніх лапах на тлі тризубої вежі (символ Святої Трійці),Герб Галицько-Волин ського королівства.

                                Битва.

Битва відбулась в трикутнику між селами Грюнефельде (нині — Грюнвальд), Танненберг (нині Стембарк і Людвігсдорф (нині-Лодвигово, площа поля битви склала близько 4 км².Тевтонські війська вишикувались в дві лінії фронтом близько 2,5 кілометра: на правому фланзі Конрад Ліхтенштейн на лівому Фрідріх Валленрод за ними по центру,Магістр ордена Ульріх фон Юнінген з 16 хоруг вами резерву.Польсько-литовсько-руські війська вишикувались в три лінії фронтом біля 2-2,5 кілометра: на лівому фланзі король Ягайло з 51 корогвою (40 польських, 9 руських, 2 корогви найманців з Чехії та інших місць), на правому фланзі князь Вітовт з 40 литовсько-руськими корогвами і татарською кіннотою. Розпочали битву татарська кіннота і перша лінія литовсько-руських сил, які ата- кували праве крило орденських військ: «Потым вдарено в котлы, в сурмы и зараз литва з татарами з великою прудкостю скочили на нѣмци и сточили з ними битву, же конь об коня боком отирался».Лицарі Валленрода відбили цей напад і самі перейшли в контрнаступ, переслідуючи татарську і литовську кінноту. За одним з описів битви вони потрапили в засідку:«поляцы тож з кролем своим, припавши, взяли нѣмцов на палаши, a потым навели нѣмцов на свои гарматы, навевши роскочилися, a тут зараз з гармат дано огню, где зараз нѣмцов килка тысячий полегло. Еднак же нѣмцы, того не уважаючи, шли ослѣп на поляки и литву». За іншим джерелом:« коли забажали повернутися відрізані від своїх корогов та людей людьми короля,що їх корогви напряму від крил прорізали, були або схоп лені або порубані мечами.Ті ж, що стояли з лівого боку від тих, що були відрізані, лишилися живі та повернулися до своїх людей від військ супротивника і, знову об'єднавшись,зійшлися з великою корогвою кастеляна Краківського, воєводи сан домирського,землі Велюнської,землі Галицької і багаточислельними іншими корогвами.У цій сутичці розпалився дуже жорстокий бій, і тому тоді багато хто загинув» Атака резервних корогов на чолі з Великим магістром не досягла мети і частина орденського війська опинилося в оточенні польських і литовських військ Решта спробувала захищатися у таборі, який було захоплено після жорстокого бою. Битва тривала близько 3 годин, а переслідування до пізнього вечора. Війська Тевтонського ордену були розгромлені (загинули великий магістр ордену,маршал,великий комтур,комтури,понад 200 орденських «братів»). Перемога союзницьких військ у Грюнвальдський битві підірвала військову могутність Тевтонського ордену, припинвши експансію  лицарів на схід.1 лютого 1411 року. було підписано Торунський мир,за яким орден повертав на користь Литви Жемайтію та Добжинську землю на користь Польщі, а також спла чував контрибуцію. 15 липня 1410 року об'єднана армія розгромила тевтонські війська у битві під Грюнвальдом.За допомогу у боротьбі з лицарями у 1411 р Ягайло передає Вітовту Подільське князівство,яке до того належало  Польщі й управлялось польськими урядовцями.У 1413 р. між Короною і Литвою укладаєть ся Городельська унія,згідно якої підтверджуються спадкові права Ягайла на Велике князівство Литовське,а також  титул верховного князя литовського. Також за умовами унії литовським боярам були надані польські шляхетські герби,а у Великому князівстві відбулась адміністративна реформа за польсь ким зразком,були утворені Віленське і Троцьке воєводства.У 1422 року Ягайло разом з Вітовтом були знову втягнуті у війну проти тевтонців, відому як Голубська.Бойові дії тривали близько двох місяців і закінчилися перемогою польсько-литовської сторони ще до підходу підкріплень Ордена з Священної Римської Імперії. В результаті був укладений Мельнський мир,згідно з яким хрестоносці поступалися Польщі частиною Куявії з Нешавою і остаточно відмов лялися від претензій на Жемайтію, яка за умовами Торуньського миру повинна була відійти Ордену після смерті Вітовта.Литва отримала Жмудь з портом Палан га, але Клайпеда залишилася за Орденом.  

                     Останні роки правління

У 1422 році Ягайло вчетверте одружується на представниці знатного литовсько-руського роду Гольшанських -Софії Королева у 1424, 1426, 1427 роках  народжує В.Ягайло довгоочікуваних синів та спадкоємців польського престолу Владислава  (майбутній король Польщі та Угорщини Владислав ІІІ),Казимира (невдовзі помер) та Казимира майбутній великий князь литовський та король польський Казимир IV).У січні 1429 року Ягайло бере участь у Луцькому з'їзді монархів на якому були присутні правителі багатьох європейських держав. За результатами з'їзду Литва мала стати королівством, а Вітовт мав бути коронований надісланою від папи римського короною і стати королем,що б забеспечило окремий від Польського королівства розвтиток королівства Литви та Русі. І хто його знає якою б була зараз Європа,якщо б це сталося? Тиск католиків на Вітовта зростав. Важливим тут був і політичний аспект. Метою Вітовта, до якої він йшов обережно,без зайвих багатослівних декларацій,але невпинно,було стати коро- лем,цілком незалежним від Польщі. Правові традиції середньовіччя вимагали дозволу імператора «Священної Римської імперії».Поки готувався грунт для цього,«бояри литовські і руські» проголосили Вітовта на таємній нараді «коро лем литовців і русинів» (1398 р.). Звідси був лише один крок до повної політичної самостійності.Для України питання стояло так: чи буде продовжений і завершений попередній курс Вітовта (один з сучасників визначив лінію Великого князя так: «зміцнювач ладу»),чи наші землі увійдуть до складу володінь Ягайла? Різниця полягали в тому, що литовські князі та бояри вважали українців та білорусів за рівних  собі, чого не можна було сказати про польських феодалів. «Зміцнення ладу» для Вітовта означало на українських землях,  реформування державної влади. Для цього йому потрібно було обмежити політичний вплив численних місцевих князів,що почували себе господарями на своїй території (Київ, Волинь, Чернігів ).Великий князь почав безперервно «перекидати» князів з їх володінь,де вони мали сильну місцеву підтримку,в зовсім інші,де вони цілком залежали від його ласки. Особливу увагу в економічній політиці Вітовт приділяв містам. За часів його правління вони пережили справжній розквіт, чимало з них отримали Магдебурзьке право,а разом з тим й права у сфері місцевого самовря дування та вільної торгівлі. Великий князь не забував і про військовий фактор. У 1392–1398 рр. за його наказом було побудовано десятки фортець на півдні Украї ни та Причорномор’ї,що мало захистити державу та місцеве населення від татар. ВІТОВТ навіть змусив татар «зректися»  на свою  користь від їх «прав» на руські (українські) землі. Значно складніше розвивалися політичні стосунки Вітовта з Ягайлом.Попри широкі міжнародні зв’язки Вітовта (донька його Софія була дружиною московського Великого князя Василія I;був він порідненим і з датсь ким королем).Перемога на полі Грюнвальдської битви 15 липня 1410 р, забеспе чила слов’янським народам безпеку від тевтонської загрози. Вітовт робив  кроки назустріч православним архієреям,зокрема звелів їм  в 1416 році, обрати само стійного митрополита, але католицизм міцнів.Великий князь Вітовт помер на 80-му році життя у жовтні 1430 р. на порозі здійснення давньої своєї мрії,отримання королівської корони.Він зміг заручитися згодою імператора Сигізмунда («попро сивши дозвіл» перед цим на коронацію в Ягайла, звісно, не отримавши його і далі діяв вже рішуче самостійно),але поляки ,майстри інтриг,затримали в дорозі саму корону Вітовта(не проста формальність для тієї епохи!) і Вітовт, чекаючи її,помер,від старості,«журби і досади».Останньою спробою православ но-слов’янського населення Великого князівства захистити свою самостійність були походи іншого двоюрідного брата Вітовта,князя Свидригайла. Що ж до Вітовта,то 38 років його правління ще раз підтверджують давню істину: своя держава з безліччю проблем незрівнянно важливiша найпрекраснішої чужої землі.

            Некоронований король Чехії-Жигимонт Корибутович.

 Ледь сіріло,коли на повному скаку в с.Верхній Зубів коло Львова прискакав кінний загін чеського ватажка гуситського руху Яна Жишки,що спішив до свого побратима Івана Сушика. Іван після поранення під час Грюнвальдської битви,а отримав поранення побратим Яна,коли звільняв його табір від лицарів,що вдер- лись в табір Жишки,лікувався і одночасно відпочивав. Не знав,хто до нього спішить в гості,тому хропів на всю світлицю руський боярин-богатир,бо після праведних трудів по облаштуванню своєї садиби і наведенні порядку в селі, сто- мився. Та й не було між побратимами домовленності,що приїде Ян в гості до Івана. Справа в тому,що коли був розрахунок загону Яна Жишки і король Ягайло щедро нагородив чеський найнятий ним загін,тоді ближче вони познайомились і розговорились,бо в Яна була рука перев»язана,що травмована в бою. Під час  виваженої розмови,яку завжди вів В. Ягайло,довідався він від майбутнього про відника гуситів,що чуть не загинув він в бою і вже прощався з життям,коли хороб рий русин Іван, наче блискавка увірвався в його табір з возів з своїми кіннотни- ками і спас його від смерті. Розповів Я.Жишка,що прямо на полі бою побрата- лись вони з руським боярином,тоді ж спитав король Польщі у свого шляхтича,чи це не той русин Іван Сушик,якого він за хоробрість нагородив двома чи трьома не малими населеними пунктами під Львовом.Почувши ствердну відповідь,поду- мав король Ягайло і сказав,що міг би взяти Івана  в свою охорону та ніби ненаро ком спитався в Яна,чи він випалково не збирається відвідати свого побратима в  його селах.Не давши часу на роздуми,сказав і наказав одночасно,щоб передав богатиру Івану,особисте запрошення короля в його військову дружину з належ ною оплатою,назвавши суму в злотих,що була далеко не малою. Відмовити королю не міг майбутній герой Чехії і сказав,що буде на днях в Романові,хоча дорога в Чехію була  ближчою  і знайомою йому,не знав він  Львівського шдяху. Боярина Івана з солодкого сну вивів трубний,наче сурми звук, ржання коней на його подвір»ї.Протирав очі,роздивлявся по чудовій світлиці,бачив знайому обстановку,але чув ржання коней і не руську,але слов»янську мову,яку спросоння не міг розрізнити чи це польська чи чеська.Швиденько одівшись, вибіг на подві р»я і своїм очам не вірив, перед ним у всій своїй красі, на коні гарцював його побратим Ян,який так щиро посміхався і з посмішкою зіскочив з коня та обняв побратима без слів. Аж сльоза у Івана на око заблукала від такої неочікуваної радості.Після обіймів,дав розпорядження своїм слугам і поспішив з побратимом у світлицю,бо на дворі було прохолодно,був ранок,тільки сонце зійшло і ще навіть не прогріло землю. Далі буде йтися про розмову побратимів і про участь руського боярина Івана Сушика в гуситському русі Чехії… Після перемоги об’єднаних військ Великого князя Вітовта та короля В. Ягайла над  Тевтонським Орденом в битві під Грюнвальдом 1410 року,Велике князівство Литовське,Руське і Жемайтіське досягло найбільшого розквіту Його землі простяглися від Балтики до Чорного моря,під егідою князівства опинилось  навіть королівство Чеське. Чехи  запропонували королівську корону спочатку  королю Польщі Владиславу Ягайлу,а потім Великому князю  Литовському, Руському і Жемайтіському-Вітовту,але після їхніх відмов,викликаних політичними міркуваннями,запропонували чеський престіл їх двоюрідному племіннику, князю Новгород-Сіверському Жигимонту Корибутовичу. Цьому передував гуситський рух.На мій погляд цей рух в Чехії зробив з чехів, центрально-європейської нації,невіруючих,майже повністю атеїстів. В наш час це надзви чайна  і актуальна проблема для встього чеського суспільства. На початку 15 століття в Празі великою популярністю користувалися проповіді магістра Яна Гуса. Він закликав католицьких християн відмовитися від платні за церковні таїнства,заборонити продаж церковних посад,відкинути догматизм та самотуж- ки  шукати правду, перекласти Святе Письмо   з латини на чеську мову. Такі про повіді викликали сильне невдоволення Папи Римського.1409 року Папа заборонив Гусу проповідувати, і наказав спалити його книги. Ян Гус, відчуваючи підтримку короля Чехії, Вацлава IV,знехтував папською булою, і не припинив проповідувати. Для роз’яснення своїх поглядів Гус був запрошений на собор у місті Констанца,під особисті гарантії безпеки  Угорського короля Сигізмун да I Люксембурга.Незабаром собор обернувся для Гуса  на суд, а гарантії Сигізмунда виявилися нічого не вартими.6 липня 1415 року Ян Гус спале ний як єретик.Страта Гуса збурила чеське суспільство. Лицарство Моравії та Богемії звинуватило Сигізмунда в загибелі празького проповідника.У відповідь король Угорщини пообіцяв покарати всіх прихильників Гуса.Збройний конфлікт  між гуситами та католицькими ортодоксами був лише питанням часу. До релігійного протистояння додавалося й національне: прихильники Гуса були переважно чехами,католицтва–німцями.30 липня 1419 року чехи розпочали відк риту боротьбу проти німецького панування.Того дня гусити на чолі зі священ ииком Яном Желіховським,завітали до празької ратуші,з вимогою звільнити заарештованих напередодні прихильників Яна Гуса.З вікна ратуші хтось жбурив каміння у протестуючих.Незабаром усі члени ратуші,що складалася з німців та їх пахолків,полетіли з тих самих вікон на бруківку. Влада в місті перейшла до чеської громади.16 серпня король Чехії Вацлав IV помер від серцевого нападу.Усі права на чеську корону отримував угорський король Сигізмунд–людина особисто причетна до страти популярного в Чехії Яна Гуса. Чехи усвідом лювали, їх спротив коронації Сигізмунда, може обернутися війною проти всієї Священної Римської імперії Германської нації,до складу якої входила Чехія.У пошуках могутніх союзників гусити звернулися до короля Польщі Владислава Ягайла з пропозицією стати королем Чехії,а після його відмови, права на корону було запропоновано Великому князю Литовському Вітовту. Думаю з релігійних вподобань, католик В.Ягайло не міг прийняти пропозицію бути королем Чехії,це б означало відмову від католицизму,а тільки завдяки цьому він став королем католицької Польщі.Коли Іван Сушик як господар запросив гостя і побратима Яна Жишку у свою світлицю,то сонечко через скляне віконечко,слало посмішки сівшим за стіл побратимам.Розмові,ніщо не мішало, стіл був вільний від страв. Ян, добре пам»ятаючи настанову короля В.Ягайла і знаючи звичаї русів,першим ділом сказав Івану про королівську пропозицію бути у королівській дружині постійно,не забувши при цьому розповісти про свою мову,якою він виділив Івана як хороброго воїна і чудового полководця,що спас Яна від неминучої смерті.Іван був далеко не дурак і тому перепитав,а звідки, король знає,що це він звільнив Яна і отримав достойну відповідь: «А я чому в тебе гостюю,а не в Празі» Після такої відповіді Іван почав розпитувати на яких умовах польський король взяв би його у свою військову дружину і тоді Ян сказав про солідну грошову винагороду, яку йому пропонує Ягайло за службу,причому відзначив,що в злотих ця винагорода навіть досить щедра.Прикинувши в голові суму винагороди боярин Сушик відзначив,що за річну оплату можна купити ціле велике село біля Львова, заува живши, що король В.Ягайло нагородив його аж 2 селами, щедро і по королівськи. Потім, перепитав у побратима,а скількох воїв-він має з собою взяти в похід? Отримав відповідь про 5  кінних воїнів, і тоді серйозно замислився. В цей час молоді дівчата,мов ластівки,залітали в дім,виставляли наїдки на столи, сервували їх на 7 осіб і швидко зникали з світлиці. Знаючи,що побратим його так скоро не відпустить,перепитав Ян Жишка чи має Іван пиво чеське і отримавши відповіль, що не має,наказав перенести в дім цілу бочку.Поволі мов степова ріка, текла між побратимами розмова і не мала вона жодних перепон,бо розуміють один одного слов»яни,навіть коли говорять на своїх мовах. На темі про 5 воїв,які просив король брати з собою у військову дружину,добре почав думати боярин Іван і ще раз перепитав Яна, як саме говорив король про його винагороду,чи на нього самого чи з неї він мав споряджати кінних воїнів, озброювати їх,платити їм за службу і військові походи.Ян Жишка,сам був найманим воїном у короля Польщі В. Ягайла,тому добре знав тему і тому його пояснення були чіткими і ясними,а не каламутними як гірські ріки під час злив. Пояснив побратиму,що він один,із всіх своїх,точніше приведених ним чеських кінних і піших воїнів, отримував  коро лівську винагороду,а вже потім сам,на свій розсуд,в залежності від участі кож ного із його 50 воїв в боях,смекалки,хоробрості вирішував,хто  і яку саме винаго роду отримає з його рук.Була різниця між найнятим чеським полководцем і руським боярином і вона зводилась до того,що найманець,отримував обумовлену в контракті суму і доплату за бої,яка могла бути королівською,а могло її і зовсім не бути,якщо військовий загін зганьбив себе на полі бою.Зовсім іншою була практика винагородження польського чи литовського чи руського  шляхтича-воїна за  участь в боях.Боярин Іван був шляхтичем Польського королівства і згідно із звичаєвим правом зобов»язаний був виставляти і брати з собою у похід певну кількість воїнів,яких сам мав екіпірувати, одіти в однострій,добре вивчити і вимуштрувати як бійців і все це за свій кошт. Боярин отримував від короля як дарунок населені пункти і там був одноособовим господарем,а король надавав йому грамоту на населені пункти,яка давала нащадкам руського шляхтича закон ні шляхетні права на  подаровані землі.Боярин  був правителем тих сіл чи місте чок подарованих королем.Грамотним і тямущим виявився боярин Іван Сушик, тому підрахував,що не є дуже щедрим королівське запрошення на службу у війському дружину,якщо брати до уваги, що всі витрати на 5 воїв лягають на його плечі.Чоло спітніло і покрилось зморшками від роздумів і промовив до побра тима немов до рідного брата, Іван: «А скажи Яне,чи зобов»язував тебе король, привозити від мене відповідь у Краків,чи ні» Почувши відповідь,що цього не було,аж змінився з вигляду Іван,зійшла з лиця зажура,піт не росив чоло,а ясна посмішка осяяла лице руського шляхтича. За цей час дівчата-ластівочки багато страв принесли і облагородили ними пустий стіл. Виділялись два  гарячі блюда. Це було аж 7 (сім) запечених фазанів,але всі вони були у пречудовому наряді зі свого різнокольорового пір»я. Був цей наряд настільки гарним,наче до столу з лісу прилетіли красені птахи і розсілись у срібних тарелях,а в інших срібних посудинах жили наче живі риби-щуки,а ще інших прикрашали жарені в сметані коропи,що аж парували.Окремою гіркою на столі,ближче до господаря госпо ди,стояли королівські солені і мариновані  рижики. В цю хвилю до світлиці чеські вої закотили цілу бочку пива,а господар запросив їх до столу.Побачивши такі страви,що не поступались королівським, голодні і холодні як собаки вої Яна Жишки,не заставили себе вдруге просити до столу,а з веселощами і жартами осідлали з різних боків стіл і лишень чекали на команду.Коли дівчата,красиві мов квіти на клумбі,занесли напої-наливки, медовуху руську та багато іншого,серед них і мадярське червоне вино,розпочалось частування побратимів і воїнів Яна. Біля столу бігала,звивались наче вужі,прислуга Сушика,що розливала по  срібних кубках спиртне,а решту смачного гості і сам господар брали хто руками,хто вилками. Господар і його побратим взяли по цілому фазану в руку,а в другу руку срібні величезні кубки,повні червоного венгерського вина і поволі смакуючи продовжили свою бесіду,не дивлячись на воїв,які наче ненажери спорожнювали тарелі з м»ясним і рибою. Добре випивши і закусивши боярин Сушик з майбутнім героєм Чехії Яном Жишкою,обнімались і цілувались,а на цей «інтим»,попросивши дозволу, вийшла з світлиці охорона Яна. П»ючи 3 чи 5 кухоль чеського пива і поїдаючи смачнющу солену щуку, спитався у Яна, Іван чи буде він заїзжати до короля у Краків. Почувши запитання,спитав і Жишка  в Сущика: «А ти як хочеш?» Аж отверезів від несподіваного питання Іван,але тільки і сказав» Я тебе прошу,не заїзжай у Краків і не май зустрічі з королем,бо я скоріше всього не поїду і не буду служити у військовій дружині короля» і детально пояснив меркантильні причини своєї відмови.На цьому і вирішили проблему,затвердивши її вирішення великим бокалом червоного вина і чоловічим міцним поцілунком. Фактично Грюнвальдська битва закінчилась перемогою короля  В. Ягайла і Великого князя Литовського Вітовта.На горизонті не було чорних хмар загроз чи для Польської корони чи для Литви. Однак відчував старший за Івана майбутній герой і полководець,перший гетьман Чехії і гуситських війн,що в його рідній Чехії, можливі неприємності. Тому вже добре п»яний,позвав у світлицю свого племінника Карела і сказав-попросив у Сушика,що якщо він приїде і буде його просити про допомогу,то дійсно він Ян,потребує її і якщо буде на це воля боярина,щоб він поспішив йому на допо- могу.На цьому два вірні побратими погодились і вирішили відпочити,бо наступ ний ранок кликав Яна Жишку в дорогу до рідної Чехії.Сигізмунд король Венгрії неприхильно ставився до єресі гуситів і сприймав їх рух як рух незрозумілих і ворожих сил  та був вірним Папі Римському та Риму.1 березня 1420 року Папа Римський Мартин V оголосив хрестовий похід на гуситів. Наприкінці квітня Сигізмунд на чолі хрестоносного воїнства вдерся до Чехії, щоб викорінити «єресь» вогнем і мечем. У липні хрестоносці обложили Прагу – столицю Чехії. Але гуситам,яких очолював Ян Жижка, вдалося розбити військо Сигізмунда в битві при Вітковій горі.У листопаді гусити захопили Вишеградську фортецю, і взяли під повний контроль Прагу.Литовський Великий Князь Вітовт добре розумів  що чеська корона може виявитися  заважкою  для нього.Прийнявши її, в очах усього католицького світу, він став би королем єретиків, і як мінімум, мусів би розпочати війну з величезною Священною Римською імперією Германської нації. Але й відмовлятися від впливу на Чехію ніхто не збирався. Тому Великий князь Литовський в квітні 1422 року спрямував до Чехії п’ятитисячне військо, на чолі зі своїм двоюрідним племінником,князем Новгород-Сіверським Жигимон том Корибутовичем та князем  Луцьким Федором Острозьким. Згадаймо шановний читачу,що за науково обгрунтованою версією нашого Великого істрика Белінського,дім князів Острозьких був  монаршим домом і продовжувачем королівської династії руського королівства, Данила Галицького і його нащадків. Власне  Острозькі боролись за Чехію як колись король Данило і його великий син король Лев, що нам відомо з 2 книги.Поки литвини (українці, білоруси і жемайти) поспішали на допомогу гуситам, Ян Жижка наніс поразку хрестоносцям біля Габра.Через кілька тижнів після цієї перемоги війська чехів та литовські загони об’єдналися, і 16 травня увійшли до Праги.Жигимонт Корибу тович був проголошений намісником некоронованого короля Вітовта. Провід ником таборитів був Ян Жижка-старий знайомий князів Жигимонта Кори бутовича і Федора Острозького. Всі вони познайомилися ще 1410 року до і під час битви під Грюнвальдом.Серед таборитів були невдоволені намісником князя Вітовта. Вони закрилися в  замку Карлштейн, неподалік від Праги. Усе б нічого, але в тому замку знаходилася скарбниця королівства Чехія,а Жигмонд в оригінільний спосіб,7 місяців обстрілював таборитів,лайном.Великий князь Литви був вкрай незадоволений діями свого племінника Жигитмонта і відкликав його,забравши всі його маєтки,тому  Корибутович вирушив до Польщі,на службу до короля Ягайла.Коли Жигимонт Корибутович залишив Чехію там спалахнула громадянська війна між таборитами та чашниками.Чашники звинуватили Яна Жижку в невдалому поході на Угорщину,та поставили вимогу відмовитися від ведення наступальних воєн проти сусідніх держав. Гетьман Ян відчув реальну скруту і тому позвав на допомогу свого вірного побратима Івана Сущика.7 червня 1424 року таборити перемогли своїх опонентів біля міста Матешів. В цьому бою приймав участь і руський шляхтич,Іван Сушик,який із своїм добре навченим загоном кінних воїнів( майбутніх козаків),добре доклався до Перемоги свого Гетьмана і побратима Яна Жижки,який після цього бою став єдиним провідником усіх військових сил гуситів. Про те як зароджува лось козатво в Україні і як багато корисного з війської тактики гуситів ними було перейнято та застосовувалось у боях, мова буде йти далі.До Жигимонта прибула делегація гуситів, з пропозицією стати королем Чехії. 29 червня 1427 року новий король прибув до Праги на чолі загону в півтори тисячі бійців на запрошення гуситів.Князя Жигимонта проголосили королем, але його корона ція так і не відбулася. У відповідь на проголошення нового чеського короля, аби уникнути конфлікту з Папою Римським та всім католицьким світом, Ягайло позбавив Жигимонта усіх його маєтків,а Вітовт привселюдно зрікся свого колишнього намісника в Чехії. Папа Римський відлучив Корибуто вича від церкви.Королю Жигимонту вдалося розпустити стару міську раду Праги, і створити нову, де було досягнуто балансу сил чашників та таборитів. Жигимонт і Жижка заходилися лаштувати похід для визволення Моравії, але на заваді став спалах чуми.11 жовтня 1424 року старий гетьман Ян Жижка помер. Новим великим гетьманом став близький соратник Жижки Прокоп Голий (Великий).Назва гетьман походить з Чехії, з часів повстань табори тів і гуситів,(XV ст.), можливо від германського «гауптман» (ватажок) чи тюрського «отаман»,але не думаю,що від тюркського,мало контактувала Чехія зі східним світом. Вперше гетьманом тут називають відомого  Івана (Яна) Жижку. Після адміністративної реформи 2000 року, що поділила Чеську Республіку на краї,гетьманом стали називати главу краю (чеськ. Krajský hejtman). Принагідно зазначу,шо слово край в Чехії має значення територіазьно-адміністиративної одиниці,як в Україні область. Якщо б його похідним варіантом було значення окраїна чогось як твердять москалі,то ніхто в центрально-європейській державі не називав краями землі,що є адміністративними одиницями. В РФ також краями назвали  адміністративні одиниці Краснодарський край,Ставропольський край, Красноярський край, Приморський край-ПОДВІЙНІ СТАНДАРТИ.Україну і українців,щоб зганьби-ти для цього окремо призначили слово  російське (окраина),якого навіть в українській мові немає,а його замінником є околи ця. Тільки питання чого окраїна,коли Московського князівства ше не було,а вже цілі століття була держава Русь із столицею у Києві, та й посилання на Польшу недоречні,адже тільки в 1387 р руське королівство з столицею Львовом було підпорядковане Польщі,а до цього це був субєкт міжнародного права з потужною армією і визначними Перемогами в  тому числі над Поль щею і Угорщиною.У 1425 році розпочався третій хрестовий похід проти гуситів. 16 червня 1626 року хрестоносне військо зазнало нищівної поразки біля міста Усті-над-Лабем.Гусити опинилися перед вибором: атакувати землі Священної Римської імперії,чи зосередити сили на розбудові чеської держави. Жигимонт висловився за останнє рішення.Більше  того, він намагався покінчити з проти стоянням католиків і гуситів, і розпочав з Папою листування з цього приводу. Про це стало відомо таборитам. Король був заарештований та ув’язнений в замку Вальдштайн.Чашники влаштували кілька спроб визволити Корибутовича, але невдало.Після чотирьох місяців ув’язнення,таборити погодилися звільнити в’язня,за умови,що він залишить землі Чехії. Жигимонт прибув до Сілезії, де почав збирати війська для нового походу в Чехію. Крім гуситів на допомогу некоронованому королю Чехії, прибув, за вказівкою Вітовта,князь Федір Данилович Острозький.Як бачимо з розвитку подій  князі  з монаршого дому короля Данила,продовжували брати участь в європейських подіях і цьому підтвер дження діяльність Федора Даниловича Острозького в Чехії.Про монарший рід Острозьких йшлося в моїй другій книзі. Князь Жигимонт перебуваючи у Сілезії, брав участь у справах гуситів Чехії,аде вимушено  повернувся до Великого князівства Литовського,Руського та Жемайтіського.Там він прийняв участь у громадянській війні на боці Великого князя Свидригайла Ольгердовича (спадкоє мця Вітовта) із Сигізмундом Кейстутовичем,підтримуваного Польщею.Королем Чехії став у 1436 році  мадярський  король Сигізмунд.У країні почалася реставрація католицтва та відновлення німецького панування.Жигимонт Корибу тович отримав смертельні поранення в битві з прихильниками Сигізмунда Кей стутовича під Вилькомиром і 1 вересня 1435 року,і помер від ран.У тій битві зазнав поразки князь Свидригайло Ольгердович,а разом з ним князівство Руське (землі України та Білорусі).Васальна залежність Великого князівства Литовсь кого від Польщі посилилася, що згодом призвело до створення єдиної держави – Речі Посполитої, і втрати ВКЛ українських земель.Під час громадянської війни у Великім князівстві Литовськім 1432-1438 років,князь Федір Данилович Острозь кий,як і більшість українських князів,став на бік Свидригайла. В боях з вояками Сигізмунда Кейстутовича, він успішно використовував гуситську тактику: таборів (вагенбурги,возова градьба) з поставлених у коло возів. Ховаючись за возами вояки підпускали своїх ворогів дуже близько, аби розстріляти їх з гармат та рушниць. Я думаю,навіть впевнений в тому, що в загонах руського-українського князя Федора Даниловича Острозького в боях приймали участь перші козаки,безземельні українські бояри.У 1441 році 81-літній князь Федір Острозький прийняв чернечий постриг.У подальшій історії він залишився як преподобний Феодосій,що зробив багато в справі розбудови православної віри в Україні. Помер преподобний у 1446 р. У 1638 році його мощі були визнані нетлінними,вони і зараз перебувають у Дальніх Печерах Києво-Печерського мона стиря.Є доцільність нагадати,шо табір з возів і його успішне застосування у боро тьбі з ворогами,це виключний винахід слов»ян.Пригадаймо як князь Кий під час переселення хорватів з своєї прабатьківщини Галичини в теперішню Хорватію, успішно викорстовував табір з возів в боях з аварами,причому ще не було жодних рушниць,а їх заміняли стріли стрільців-лучників,які із-за возів могли вицілювати аварів,що дуже успішно робив антський князь Вожак з своїми лучниками. Про це я оповідав в 1 книзі.

                        Виникнення козацтва в Україні.

                                                                              Народ-герой славить своїх героїв

                                                                              Народ-раб ганьбить своїх героїв.

                                                                                     Борис Грінченко.

«Московщина почала шахраювати політичним перейменуванням ще по нашій поразці в Переяславі 1654 р,а поширила його по нашій катастрофі під Полтавою 1709 р.Тоді вона не зважаючи на жодні історичні факти,не переймаючись  ніяки- ми підставами,просто проголосила себе «Росією»,отже спадкоємцем всього культурного та політичного надбання Руси. А щоб «хахол» ліпше зрозумів,що саме така зміна означає політично,москвин назвав себе «великорусским»,а украї нця « малорусским» народами І ця засада «велика-мало» стала змістом усіх московсько-українських стосунків відтоді й досі» (Павло Штепа. Московство. 2005 р Видавнича фірма «Відродження»  Дрогобич.стр.6).Я не знаю такої героїч ної і одночасно знедоленої нації в цілому світі як українці. Навіть, євреї,після свого розсіяння,а фактично позбавлення своєї Батьківщини Господом Богом,бо він подарував Палестину євреям,не мали таких випробовувань як ми. Вони ,євреї були позбавлені своєї держави і своєї Батьківщини,а ми,українці після трагічного 1654 року були РАБАМИ і лакеями у наших поневолювачів-шахраїв- москалів на своїй,але фактично (не своїй землі). Це особливо актуально в наш час. Будуть вибори у Верховну Раду в 2019 році,реваншисти-поганці як правило москалі або хахли,ще деякі євреї,мріють Перемогти українців і знову з своїм словоблудством ставати панами над корінною нацією цієї святої землі. При цьому жодних підстав не маючи,адже що москалі,що поляки,що мадяри чи румуни,жиди-не корінні в Україні,а зайди-гості,які задовго засиділись в гостях.Пора б вже і честь мати. Але яка честь у хама,особливо москаля безродного,адже воно п»яниця і злодій,ще крім того ментадьний раб свого пана-господаря,який навіть назву вкрав у господаря і не має жодних підстав бути паном в Україні. Не силою під корив собі Україну москаль, а шахрайством і обманом.Я у своїх двох попередніх книгах наголошував на єдності у древній час слов»ян і це я робив свідомо,бо знав,що генетично і мовно ми браття,за винятком москалів,бо вони не слов»яни,а мова їх біля словян,не більше.Зараз я приходжу до висновку,що  феноменальне явище виникнення козаків,їх відчайдушна боротьба  в першу чергу з мусульман ським світом,а потім з царями-імператорами Московії,була історичною місією України.«Усі ми стали свідками як багаторічне,підлабузницьке підтакування української історичної науки Москві,твердо переконало путінську орду,що Україна-невід»ємна частина православної Євразії,а не Європи.Наслідком таких переконань стало московське вторгнення на наші землі,кров і смерть тисяч українців. Усього цього б не було,коли б серед іншого,українські вчені зайняли принципову позицію в питанні європейської індентифікації історії України» (Тарас Каляндрук.Козаки слов»яни проти Орди ст.8). Іншими словами-5–а колона України,всі ці хахли, малороси,новороси-москалі етнічні,які не розуміють якого вони роду-народу,не знають історії свого українського народу,бо писали цю історію вчені-ковбасники за вказівками ЦК КПРС,чи лакузи теперішньої України були і є однією із вагомих причин окупації східних теренів нашої держави та Криму,який до речі ніколи не був»русским.»Це ж треба бути настільки дебіла- ми,щоб обрати президентом України,двічі зека,не українця,»проффессора» В. Януковича,що звав на допомогу В. Путіна,тому що був агентом КДБ,а люмпени сходу і півдня просили «введи войска».Янукович чого навчився в зоні,те й проніс через своє нікчемне життя,а зона вчила бути «сукою»стукачом і він таким був. Як кажуть в Галичині чим баняк накипів тим і СМЕРДІТИ буде. А Янукович смердів отрутою зради,адже він не  етнічний українець,а білорус.Ввів,що далі нікуди і з Градів та Смерчів МОСКАЛЬ ВБИВАЄ «РУССКОГОВОРЯЩЕГО»,вірного прихожанина РПЦ МП в Україні і до глибини мізерної душа люблящого «рус- ский мир»,вбиває вже більше 5 років.Московити запекло воюють проти україн- ців,які усвідомлюють і відстоюють свою етнічну самобутність і для них вони ввели в обіг спеціальне визначення «свідомий», »свідоміт»,(хоча свідомі кметі згадується ще в давньоруському «Слові о полку Ігоревім» Сьогодні у московитів поняття свідомий вживається як лайка.Адже думаюча.свідома людина завжди вільна,а Ординський ідеал московських євроазійців-несвідомий,вічно п»яний «холоп батюшки царя,якого за пляшку водкі можна гнати на завоювання «гніло го запада» (Т.Каляндрук. Козаки слов»яни проти орди.ст.5-6).Існують багаточи- сельні гіпотези походження і значення слова козак ,але всі вони зобов'язані були бути поголеними,безбородими,майже без винятків.Уявити собі бородатого козака важко,ну може якого москаля? Ця вимога була обов'язковою, зокрема для вояків кінних загонів,що виникли в Русі-Україні.Автор притримується  кількох версій,виникнення козацтва,тому що одна,не могла забеспечити масовість коза- ків як видатного явища в історії слов»янства та України.Я впевнений в тому,що основу,фундамент козацтва як феномену, поклало автохтонність, чи точніше скажемо українське автохтонне населення Козаки як явище,виникли через потребу захисту південного кордону  Великого Литовського князівства. Козацтво виникло централізовано згідно з державницькою політикою тогочасного уряду.На цьому стояв Самійло Величко,а згодом детально обґрунтував Михайло Максимович.Прибічником цієї догми був наш пер ший президент і геніальний та видатний історик  Михайло Грушевський Боярська теорія зводиться до того,що козаки сформувалися на основі русь ких бояр та незнатного військового люду Литви та Польщі, професійних військових, які не отримали статусу шляхтичів і були змушені займатися війною для свого прожиття.Бродницька теорія-козаки є нащадками  бродників, берладників з галицьких вигонців,які мешкали в 11-13 століттях в Північному Причорномор'ї.Цю гіпотезу підтримував Гумільов.Різновидом бродницької гіпотези є болохівська гіпотеза (автор Дашкевич),згідно з якою козаки є нащадка ми мешканців ворохобної Болохівської землі, які полишили руських князів і визнали сюзеренітет монгольського хана. Про приборкання болохівців   йшла мова в 2 книзі,де король Данило разом із своїм боратом Васильком та синами Левом і  Шварном, силою зброї, приводили до тями зрадників і їх  зверхника-темника Куремсу.В татарській хроніці XVII століття «Дафтар-і Чінгіз-наме» згадується слово козак. У 14 ст. цей термін вміщено в словник половецької мови (Кодекс Куманікус) і в додаток грецького збірника житій святих.Найперша згадка про козаків в Західній Європі зустрічається в генуезькій хроніці за 1474  рік,але як відомо першою є подія аж потім йде її опис,це безпосередньо стосується і козаків. Перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі і про запорізьких козаків взагалі датована 1492 роком,коли запорожці атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею,про це йдеться у листі великого князя Олександра до хана Менґлі I Ґерая. Перші козацькі слободи розташовувались обіч сумновідомого татарського «Чорного шляху» вздовж річки Тясмин, що біля Чигирина, річки Ташлик, що біля Сміли, а також річок Конилка та Гірський Тікич, неподалік Умані. Отож колиска всього козацтва знаходиться на території сучасної Київської,Черкаської та Вінницької областей України-це сердце козаць кої України.Той факт,що перші  письмові згадки у різних джерелах різних етносів датуються різними роками і навіть різними століттями,є лише підтверд женням існування козаків як явища у світовій історії,а їх виникнення  як на мене сягає сивої глибини віків-7-8 століття ери Христової як і 11-13 століть,коли Русь була королівством і боролась з сусідами, шо намагались нас підкорити. Цей історичний феномен української історії пояснюється тяглістю і безперервністю життя нашого народу  на своїх землях,а виникнення козацтва в переломні і дуже важливі та важкі для народу часи, як стримуючий чинник для сусідів-окупантів» В Європі існує народ, забутий істориками,–народ Русинів,12½ мільйонів під російським царем і 2½ мільйона під Австро-Угорською монархією. Народ цей такий же численний, як народ Еспанії, втричі більший за чехів і рівний по кількості всім підданим корони св. Стефана.Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більш відмінну від історії Московщини.Він має свої традиції,свою мову,окрему від московської й польської,має виразну індивідуальність,за яку бореться. Історія не повинна забувати,що до Петра І той народ,який ми нині називаємо рутенами,звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю-Рутенією,а той народ,який ми нині звемо руським, звався москвинами,а їх земля–Московією.В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії“,–французький сенатор,політик і редактор часопису “La Patrie” (“Батьківщина”) К. Делямар, XIX ст.Дуже не люблять-«вчені- тюркомани» згадувати,що титул таборитського геть- мана. Ним був удостоєний 1438 року один з нащадків Данила Галицького-князь Федір Острозький,думаю,що  він і започаткував виникнення козацтва. А на наших землях титул гетьман вперше фіксується у Великому князівстві Литовсь- кому (Литовська Русь). В хроніці за 1392 рік під час володарювання Великого князя Литовського Вітовта,згадується гетьман Семен Козак,що з його нака- зу ходив на Рязанське князівство.(Тарас Каляндрук. Козаки словяни проти Ор- ди стр. 52). Додам від себе,що на землях України з прадавніх часів існували коза ки і їх  військові проводирі гетьмани,що були лицарського шляхетного стану Яке значення слова козак?На це запитання немає однозначної відповіді, тому що різні вчені по різному трактують його значення. Так звані вчені-тюркомани,не маючи в своєму розпорядженні вагомих аргументів, посилаються на тюркомовні чи монго ломовні першоджерела,де згадується слово КАЗАК. Вчені,що не заангажовані і не куплені можновладцями,виводять його значення від слова КОЗАК.У слові ко зак тільки одна буква а і о ділить істриків на два різні табори.Польський вчений Матвій Меховський у  праці» Трактат про дві Сарматії» 1518 р зазначає казак-та тарське слово,а козак-руське, позначив  розподіл  історичних концепцій значення цього слова. Татарський чи тюркський термін казак не мав однозначного тракту- вання і це свідчить про його запозичення з інших мов. В той же ж час у тюрків і татар слово казак використовувалось для означення слова розбійник. У слов»янсь ких мовах слово козак ніколи не використовувалось для позначення розбійника, бандита чи волоцюги. Так у поляків чи білорусів слово козак вживалося для оз начення воїна,а в чехів і словаків-хвацького молодця. Із всіх слов»ян,хоча мо скалів і слов»янами важко назвати,лише касапи слово козак використовували у значенні бандит чи волоцюга і це пояснює те,що вони генетичні татаро-мон голи і відсталі угро-фіни.Певна частина козацьких традицій походить з Західної України. Пантелеймон Куліш на підставі чисельних фактів виводить виникнення козацтва з бояр-переселенців Червоної Русі,шо після знищення  руських князів та руського права, змушені були пристосовуватись до нових  обставин( відмі на дружинної служби).Ці бояри,які відносно князя були те,що й отамани від носно гетьмана,кошового або полковника, стали,тим контингентом, навколо якого і згуртувалось козацтво на Запоріжжі. Про те,що значний контингент перших козаків складали вигнані польською шляхтою з Галичини руські бояри,стверджував також інший відомий історик Денис Зубрицький.Звідси пішов письмовий переказ,що  козацтво зобов»язано своїм існуванням вихід цям із Червоної Русі. Червона Русь дала і постійно давала контингент козац тву,але воно було викликано колонізацією окраїн Польсько-Литовської дер- жави після татарського лихо-ліття, а не з відміною дружинної служби (Т. Ка ляндрук. Козаки словяни проти Орди-стр 353-354) В українській історичній, неу передженій трактовці слова Козак, пов»язано із косою,якою косарі косили траву. Таке трактування викликане  тим фактом,що далекі пращури українців-арійці, ви пасали свої стада худоби в степах України і для великої чи малої рогатої худоби косами викошували траву  їм на сіно.Цікаво ,що кочові татари чи тюрки,не знали коси і косарів і тому винаймали наприклад болгар для того,щоб покосити траву. Арійці викорстовували коси як озброєння знаменитих бойових колісниць і на  ко соносних колісницях їздили ведичні божества бурі,грози,блискавки.Колісницями, що спереді і збоків були обладнані  бойовими косами арійці давнього Ірану, коси- ли своїх ворогів. Серед слов»янських Богів Перун та Ілля їздили на вогняних колі сницях.В середньовіччі на озброєнні арсій  європейців були бойові коси в умілих  руках вони перетворювались на страшну зброю.» Слід зазначити,що бойові коси в українських козаків як і в чеських таборитів,були штатною зброєю.Про те,що при обороні табору козаки використовували поряд з короткими списами коси на саджені на довгі держаки,згадував Г.Л де Боплан,який особисто мав справу з коза ками.»Вони ставлять вози двома рядами,вісім чи дев»ять возів попереду,стільки ж позаду,а самі стають у середину з мушкетами і короткими списами,косами на довгих держаках (Т.Каляндрук там же ж стр-358)» Карпатсьські збійники як і ко- заки називали себе «товариством»,а їх керівники величались (отаманами або вата гами).Кілька загонів збійників очолював «Гетьман».Знаю,що  назва гетьман була принесена на наші землі словацькими братчиками-таборитами,тому що вони про никали в Закарпаття і Галичину і були випадки навіть того,що  очолювали загони карпатських збитників,але ці факти свідомо замовчуються, псевдоісториками, щоб бува не довідались правди про себе українці і не возгорлились своїм древ нім і героїчним минулим,своєю історією.»Систематичне викривлення нашої козацької історії в сторону євроазійства почалося в епоху Петра 1 і Катерини 11.» Це для того,щоб українці забули свою справжню історію, що  невигідна для московських істориків,як загалом для москальських диких племен.  Прив»язка до татарського минулого поєднувала українців з москалями,а правда- з спільною історією слов»янських народів,про шо я намагався розповісти в 2 своїх попередніх книгах.Візьмім для прикладу зовнішність козаків.Вони як прави ло мали своєю особливістю виголену голову, на якій залишалось пасмо волосся  чуб  або чуприна.Кочові угорськІ племена,як свідчать історичні джерела, носили довге волосся,заплетене в коси. На території Угорщини,чуби носили русини,які проживали тут споконвіку,словаки та серби.Збереглося багато портретів угорсь- кої знаті слов»янського походження, що зображені з чубами.За народними уявлен нями болгар та македонців,перчин –чуб,носили навіть християнські святі, святий Петро і святий Юрій.На стародавніх гравюрах і малюнках,які зображують турець кі страти і катування, південних слов»ян,серби,хорвати,болгари,руські шляхти чі,зображені з чупринами.(Тарас Каляндрук Козаки слов»яни проти Орди стр,80) Торкнемось наших рідних братів хорватів,що переселились з краю теперішньої Галичини в нинішню Хорватію і про це я розповів у 1 книзі.Цілі племена білих (нехрещених) хорватів,що були гвардією короля Самослава і  причиною поразки аварського каганату,переселились за вказівкою короля в благодатний край серед земномор»я « У хорватів,чуб,чуприна,вуса,як ознака воїна,були відомі з найдав ніших часів про що свідчать численні іконографічні та етнографічні матеріали. Поліцька жупа,своєрідна самоврядна община,яка своїми звичаями дуже нагадує Запорізьку республіку.І я був надзвичайно здивований і вражений, побачивши там знайомі запорізькі чуби у полічан,одягнутих в народні строї.За давніх часів тут побутував серед чоловіків звичай носити чуб,який називають перчин.(Там же ж стр-81-82.)Поліцька республіка в середні віки славилась своїми гусарами,що наганяли жах як на турків так і на європейські флотилії і  їх зображали на кормах своїх суден венецівнці. А назва гусари чисто слов»янська і походить від давньої назви гусака,тому що словацькою мовою самець гуски мав назву гусер,а сербсь кою-гусар.Фактом  існування балканські військові формування  знищують теорію про турецькі чи татарські запозичення козацтва,адже їхні гусари та ускоки-це на ші козаки як зовнішньо так і за бойовими звичаями і традиціями. Цілий день в ка лендарі слов»ян пов»язаний з гусьми,так 15 вересня,коли гуси відлітають у вирій відзначається свято Микити Гусара.У фольклорі українців існує казка про рибал- ку Івасика-Телесика,що аналогічно Янку- Полінку у чехів та словаків,від людоже рки- відьми  якого спасли гуси,що летіли у вирій. Псевдо вчені- тюркологи, запе речують факт того,що гусари  слов»янського походження і придумали версію,що гусари як явище, виникли за мадярського короля Матвія Корвіна аж 1458 року і нав»язують цю маячню Європі.Ця брехлива качка-ідея зникає,коли уважніше про аналізувати події історії слов»ян, адже перші гусари появились на Адріатичному морі і були вони вихідцями з Галичини, задовго до  кочових мадярів, яких ніхто не бачив на морі з часів переселення з Уралу в Панонію. В законі серба Степана Душана від 1349 р згадуються гусари (гоусар),а також вислів «гоуса»,що означає збройний розбій-піратство.У цьому кодексі,гусари чітко протиставляються злоді ям ,яких Закон позначає  словом тать.Гусарам,що діють на прикордонні,присвя чені цілі окремі статті Закону:»Про гусарів»,»Про гусарів і татів» «(Т.   Калянрук. Козаки слов»яни проти орди ст. 84)  Словенію колись  називали Білою  Країною і в ній жили ускоки які  як і серед сусідів, хорватів, сербів, боснійців, відзначились наявністю в них на головах чубів. Життєвий уклад,звичаї ускоків нагадують нам запорожських козаків.Чорногорці,що цілими століттями вели непримеренну боро тьбу проти  турків-бусурман носили чуби і вуса.»Найцікавіше,що чуприна була відзнакою навіть слов»янського духівництва, це  свідоцтво  неможливості  її запозичення у своїх ворогів по вірі-татар і турків.(Т.Каляндрук,стр.85). На Бал канах були і діяли гайдуки,що мали чуби на своїх головах і пішли в ліси боротися проти османів,а запорукою успіху в цій боротьбі була  деже масова підтримка міс цевого  населення.Гайдукам в містах і селах допомагали добровільні помічники яких надивали ятаками.Ця назва походить від чорногорського слова ято,що озна чало родове братство. Діяли гайдуки на Балканах,але не тільки.Охоплені були їх  діями Болгарія,Сербія, Хорватія,Угорщина, Румунія,Молдова і  сучасна Одеса та Білгород- Дністровський. ДіЇ гайдуків охоплювали етнічні землі українців у Венг рії,це земля коло Доброчина,теперішній Дебрецен.В 1605 році ці землі  подарова ні гайдукам угорським магнатом українського походження Стефаном Бочкою,що надав гайдукам певні привілеї,пов»язані з несінням прикордонної служби. Викладене неспростовно доводить,що в часи страшних загроз,коли на кону стояла воля чи смерть нації,слов»янське суспільство з свого середовиша ви сувало героїв-захисників,які у кожного слов»янського народу мали свої особ ливості і називались по різному,але слов»янською  мовою.В арійців-україн ців ними були козаки,що покрили себе невмирущою славою і не дали перет ворити наш народ на рабів-кріпаків.Я у своїй 1-книзі говорив про те,що брат князя-короля Самослава Велет за вказівкою брата,був приставлений до боярина Шкідника і вони обидвоє поїхали в словенське князівство на середземномор»ї,ле раніше володарював і був князем Само.Також я розповідав  в ній про переселен- ня частини племені князя антів-полян  Кия і цілого антського племені Вожака,які після чергової Перемоги над аварами, за наказом  візантійського імператора Ірак лія, оселились в Хуританії, теперішній Словенії.Плем"я Вожака,  з своїм князем  і Києм повернулись на землі,в край свій-нинішню Україну, де очолили повстання проти диких авар,звільнивши праукраїну від засилля зайд-дикунів.Декілька антсь ких сімей  залишились в Словенії і приймали безпосередню участь в етногенезі словенського народу.Словенці чи хуритани,навчили наших предків антів готувати прекрасну рибну юшку,а вони,повернувшись в Україну і розбивши чи добивши авар, передали своє чудове вміння приготування рибної юшки своїм нащадкам- козакам і так воно дійшло до сьогодення і до нас українців. Євроазійські істори ки не люблять згадувати литовсько-руського князя Корибутовича,що був запрошений таборитами на королівство і проголошений чеським королем в 1422 році і замовчують той факт,що основу його війська складав 5-ти тисяч ний загін русинів з під Львова.Цікавий історичний факт.Коли король Поль- щі Владислав Ягайло відкликав князя Корибутовича з армії гуситів,то його загін галичан-руснаків відмовився виконувати накази Папи Римського та короля В.Ягайла і не пішов проти гуситів,а навпаки ігноруючи  погрози, про кльони Папи Римського перей-шов на бік гуситів і воював на їх стороні. Ось ДЕ ПРАВДА! У РУСЬКОМУ ЗАГОНІ ВИНИКЛО КОЗАЦТВО,що прослави ло  нашу Батьківщину не один і не два рази,а цілими століттями,віл однієї назви козаки тремтітимуть окупанти. 23 травня 1423 року король Ягайло в нервах ( в серцях) писав, що «русини з околиць Львова навіть за платню не хотіли воювати проти гуситів між тим роком раніше із Корибутом і без плат ні поспішали до Чехії.» «В боях на стороні гуситів брали участь загони пред ставника давнього руського князівсько-королівського роду Федора Острозь кого.Досить згадати, що Ф. Острозького гусити кілька разів намагалися ого лосити королем Чехії. Після того як 1422 року Ф. Острозький зі своїм семи тисячним загоном волинян і галичан розпочав облогу Карлштейна Ян Жиш ка назвав його своїм сином.1438 року Федір Острозький був удостоєним ти тулу таборитського гетамана.Саме з його роду походив і один з перших коза цьких ватажків-легендарний Байда-Вишневецький. Про нього, Острозького існують навіть пісні складені чеськими гуситами,але у нас чомусь не поспі- шають їх перекладати українською,щоб українці,не дай Боже,не стали над міру захоплюватися чесько-українськими традиціями.» (Т. Каляндрук-козаки слов»яни проти Орди.стр-122-123.)

                              Волинські князі і українське козацтво.

                                                                                                                                          Від Рюриковичів походять і два славні княжі роди Волині – поріднені з Острозькими – Заславські і Четвертинські. Рід Заславських (або Жеславських – як їх часто називають джерела XV – XVI століть) бере свій початок з молодшого сина Василя Федоровича Острозького–князя Юрія(помер близько 1500р), який осів на Заславі та взяв відповідне прізвище.Заславським, молодшій гілці Острозь ких,автоматично було зарезервовано місце серед так званих «княжат головних», тобто тих,що займали найвищі щаблі в ієрархії руського суспільства упродовж XV – XVII століть. Спалах потужності та впливовості князів Заславських припав на XVII століття. У 1529 році серед володінь роду нараховувалося орієнтовно до 700 дворів [Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. – К., 1993. – C. 99.], а століттям пізніше – майже 33 тисячі [Там же ж. – C. 116.]. Один із найбільш відомих родів,рід Вишневецьких з містечка Вишневець над Горинню(тепер Тернопільська обл.)Вишневецькі–гілка українського княжо го роду Несвіцьких з Волині, що, походить від турово-пинських Рюрикови чів,де за родоначальника вважається князь Федір Несвіцький, що є прабать ком 4-х княжих родів–Вишневецьких,Збаразьких,Воронецьких і Порицьких. За Іншою версією, Вишневецькі є нащадками великого князя литовського Ольгерда (родоначальник – Федір Корибут). З поміж славного волинського роду Вишневецьких варто згадати кількох персонажів, що залишили помітний слід в історії Европи.Дмитро Іванович Вишневецький (1516–1563) україн ський магнат,князь. Власник земельних маєтків у Кременецькому повіті. Перший відомий в історії козацький отаман. Близько 1552 р. (1554–1555 рр.) для захисту від турецько-татарських навал, а також для зміцнення феодаль ної влади на Придніпров’ї Вишневецький на острові Мала Хортиця збудував замок,який вчені вважають початком Запорозької Січі. Він згуртував коза ків для боротьби з татарами,яку провадив за допомогою Литви і Москви.У 1558 році Дмитро Вишневецький перейшов на службу до московського царя Івана IV Васильовича (Грозного),за що отримав земельні маєтності поблизу Москви. 1558 року Вишневецький брав участь у поході московського війська на Кримське ханство. Одначе його заходи організувати союз держав для війни з Кримом 1561 р. остаточно зазнали невдачі. У 1561 році Дмитро повернувся у Черкаси, а уже у 1563 р. непосидющий Вишневецький втрутився у міжусобну боротьбу молдавського боярства.За що поплатився життям,був узятий у полон, виданий турецькому урядові і за наказом султана страчений у Константинополі (Царгороді). За переказами, його скинули з башти на гак,вмурований у стіні на березі затоки Золотий Ріг,при дорозі з Константинополя до Галати (тепер райони Стамбула). Мужній воїн, зачепившись ребром за гак, жив ще три дні, поки турки, що називали його «найвеличнішим ворогом Блискучої Порти», не вбили мученика з луків,а він глузував з бусурманської віри  до своєї кончи ни.Історики ототожнюють Дмитра Вишневецького з героєм надпопулярної історичної пісні– думи,козаком Байдою.Ієремія-Михайло (Ярема) Вишневе цький (1612 – 20 серпня 1651)– князь,один з найбагатших королев’ят Речі Поспо литої ,володар обширних земель на Лівобережжі, воєвода руський (1646),батько майбутнього короля Речі Посполитої Михайла Корибута Вишневецького.Син київського каштеляна Михайла Вишневецького і Раїни Вишневецької,Ярема вчив ся в єзуїтському колегіумі у Львові,потім вивчав військову справу в Італії та Еспа нії.Володів величезними маєтностями в Україні.Про його життя мається хороший історичний роман українського класика Івана Нечуй-Левицького»Князь Єремія Вишневецький».Тільки на Лівобережжі йому належало 56 міст і містечок з цент ром у Лубнах (так зввна Вишневеччина,нині переважно територія Полтавської області),в яких мешкало понад 288 тис. осіб, що сплачували щороку 1 млн. 200 тис. злотих чиншу.Окрім того, князь утримував 12 тис. надвірного війська.У 1631 р. Ієремія-Михайло перейшов з православ’я у католицизм,який активно поширю вав у своїх володіннях, не забуваючи при цьому так само активно виступати на захист і православної віри.Повстання Хмельницького у 1648 р. змусило Ярему Вишневецького відступити зі своїх володінь на Лівобережжі.Помер Ярема Вишневецький 20 серпня 1651 р. під Паволоччю.Муміфіковані останки Вишне вецького зберігаються у монастирі Святого Хреста у Польщі. Хочу сказати чита чам,що табір з возів це винахід не чеських таборитів Яна Жишки,а саме першого гетьмана Чехії. Саме Ян під час Грюнвальдської битви 1410 року  побачив використання русинами табору з возів і про це говорять чеські вчені,та успішно застосував здобутий військовий досвід в гуситських війнах в Чехії, де був першим гетьманом і від нього цей військовий титул-слово пошири лось в сусідні держави. Пригадаймо як анти,разом з хорватами і бойками в 632-634 році від Різдва Христвого, оборонялись в таборі з возів, звідки лучники антського князя Вожака вицілювали і вбивали попаданням стріл в горло аварів та сіяли серед них страшну паніку і страх. Так,що скоріше всього табір з возів це винахід наших древніх пращурів-антів,хорватів,бойків,а вже тактика бою  гуситським табором і навіть наступальні дії в такому порядку-заслуга чехів, мора вів,словаків.Псевдовчені навіть гуситський та козацький табір з возів, припи сують татарам і туркам,але це розбивається як хвиля об хвилеріз тим,що козаки та й гусити,використовували  вогнепальну зброю( мушкети, гармати) та вели  прицільний вогонь по ворогу з табору,чого ніколи не робили мусульмани, їм це зовсім не властиво.Цікаві і пізнавальні факти про наше героїчне минуле можна почерпнути з шляхетних князівсько-боярських родів Галичини,багато з яких стали українською шляхтою-козацтвом.

                         Бойківські лицарські роди та козаки.

·       

Теперішні покоління  якщо підуть слідами наших ворогів з погордою будуть ставитися до наших героїв та до нашої минувшини, а в парі з цим буде зростати в них почуття меншовартости.Своєрідним для Бойківської полоси явищем є велика кількість дрібних шляхетських родів,дуже навіть старого походження, що задер жалися в поодиноких осадах-селах чи присілках, а численна кількість виеміґру вала звідси в Україну, або розбрелася по цілому світі. В таких селах як: Явора, Ільник,Бачина,Сілець,Гординя,Городище,Лука,Білина,Бережниця,Блажів,Ясениця обидваКропивники,Манастирець,Кульчиці,Блажів,Комарники,Терло,Крушельни-ця,Топільниця,Ортиничі,Корчин,провадили свої господарства селяни, що чвани лись своїм родовим походженням та своїми лицарськими прізвищами. Якщо географічно означити ці села-це буде Бойківщина. Від найдавніших часів Карпати творили пограничну оборонну полосу, тому що через них проходили два важливі шляхи:на Угорщину та на Балкани. Пануючі князівські династії забезпе чували їх сторожею,відповідними бойовими лицарями- пограничниками, що першими відбивали ворожі навали. Найбільшої поразки зазнало бойківське лицарство від нападу Татар 1240 р.Іпатіївський Літопис згадує, що татарсь кий хан такого сильного опору і такої геройської оборони на своєму шляху ніде не зустрічав як в Карпатах.Помста Татар була жахливою..Кількарічна татарська окупація зуміла знищити  тих, що поховалися чи втекли, тому король Данило змушений був шукати нових осадників-лицарів. Видно, що мудрий Данило дуже цінив це геройське бойківське лицарство, бо новим поселенцям наказав зберегти старовинні назви сіл,рік,річок, потоків.Всі бойківські наз ви не переразувати,є їх дуже багато,особливо по старих селах.Їх слід зберегти для історії,бо вони є живими свідками,слави первісних Бойків. Король Данило (1228-1264) крім боротьби зі зовнішніми ворогами мав великий клопіт з боярством,яке так розпаношилось,що відмовляло йому в послуху. Покінчивши із зовнішніми ворогами, силою приборкував бояр за допомогою  вірних і відданих йому дружинників.Практика підтверджувала,що таке лицарство було вірніше і більш боєздатне,як розхристане та анархічне боярство,тому князі брали їх до лицарської служби з великим бажанням.Княжі лицарські дружинники були  землевласники,які здобутими на війнах полоненими могли обробляти землю.Це були великі феодали,що мали обов»язок перед королем чи князем воювати за нього у війнах.Було так,що князь,як власник всіх земель, наділював більш заслужених лицарів кращими і більшими землями з більшими правами.В княжих часах така практика всюди існувала і такі документи надання на дідичне поселен ня були масовими.Правда не завжди і не всюди. Оригінали документів королів Данила та його сина Лева,які найдовше збереглися в Кульчицях,що на Самбірщи ні, були знищені у передвоєнних роках руками поляків-окупантів.Такі документи відновлювались по кількадесять років. Лицарство держало їх в спеціальному макогоні-сховку і від того сусіднє,не лицарське населення,прозивало їх „макогона ми".Король Данило мав чимало клопотів з богатим боярством.Тому він зміцню вав свою військову потугу, дрібним  місцевим лицарством.Таким лицарям,руські королі надавали землі розташовані  на границях дільниць,чи держави. Бойківщи на стала тереном  розпорошених родових поселень,що простягалися вздовж границь Мадярщини.Так постали  дрібнолицарські рільничі, зовсім відрубні і незалежні від каштелянів, шляхетні маєтки. Дрібне лицарство не мало слуг- невільників,тому мало певні права і обов’язки,а головний їх обов»язок-це військова служба.Таке дрібне лицарство перейшло в склад „дрібної шляхти",що творили найнижчу привілейовану верству в рамках феодального строю.Чисельне скупчення дрібного лицарства на Бойківщині свідчить про рільничо-військове планування,кероване самим князями чи королями. На наших землях крім дрібної шлхти,була і заможна шляхта,що мала у своїй власності величезні фільварки.Ми бачимо по всій Україні,такі сильно укріплені фільварки з великими кількатисяч ними, а то і з десятками тисяч моргів (га) землі, яких власниками були поляки чи німці,а збоку від них були убогі села з клаптиками городів,дрібношляхетські господарства-загороди.Такі дрібні приділи землі не було чим навіть загородити. Тому не раз називали дрібну шляхту „загородовою". В Галичині було більше ста тисяч дрібної шляхти,яка  ціною крові обороняла свої права,віру і національ ність.Треба признати що не всі вони були автохтонами,були серед них, ятвя ги,волохи, угри,яким галицькі королі і князі наділяли землі в Карпатах, за що вони їм вірно служили.

                               Родовід Лицарства Драгів-Сасів

Бойківське лицарство мало  три періоди  своєї історії.Перший період, це час будови городищ,він був характерний  тим, що бойки -лицарі обороняли торгівель ні шляхи і не брали участі у війнах. Цей період був під формальною опікою римської імперії, якої торговельні каравани переходили карпатськими шляхами  і цей період був найщасливіший і найдовший.Із згадок в Літописах,тими лицарями були Бойки (Бої), з над Дунаю, яких частково знищив великий і жорстокий наїзд Угрів.Князі Володар і Василько стрінули Мадяр на Дністрі, яких стримували тут дружини бояр,що охороняли границю.В другому періоді оборонцями південно-західної границі були лицарі,вибранці з місцевого лицарства, що за провини,чуть не з примусу, діставали тут службу та були добре платні і добре вишколені.Тому татарська навала в 1240 р. натрапила в Карпатах на такий сильний опір.Третій період належить Сасам,точніше Драго-Сасам,що їх історія триває до наших часів,а всіх їх можна назвати „Бойками".Початок родової організації лицарів Драго-Сасів,датується кінцем десятого століття.Надбалтійські Словяни мають довгу, славну й трагічну історію. Родове, племінне, а при кінці XI століття вже державо-творче життя західніх Словян, лицарі яких завдяки своєму фізичному стану,хоробрості,сумлінному виконанню обов'язків,були дуже цінні і визнані всім світом,відзначалость самодисципліною.В північно-західніх Слов'ян знаходимо первісні родові прізвища як ось:Дашничі-від околиці Даша,Гавчі- від гори Гаваль,а дальше цілі роди Полив'ян,Волечків,Смитанків,яких потомки Дашини чі,Гавичі,Поливки,Волчкі,Смитанки до сьогодні живуть в селі Кульчицях і чваня ться,що вони з лицарського,чи з княжого роду.Великий Рід Сасів, це не природ ний зв'язок родин,а назва ще передісторичної племінно-родової організації Підкарпатські лицарі ,,Саси" мають в свойому гербі  стрілу, місяць новик з шести кутними зірками на рогах, а над тим княжа корона,прикрашена пушистими перами,З праісторіЇ північних Слов'ян, нам  відоме  ім»я славного і енергійного провідника бойової дружини ДРАГОВИТА, від якого  сміло можемо вивести назву підлеглої йому бойової частини ”Д р а г и“,як від провідника Петлюри-Петлюрівці, від Мазепи-Мазепинці. Герилько Ґотшалкович князь Ободрицький переорганізував розбитих Німцями під Сміловом 1095 р. Лютичів і  настцупного року отримав наказ вирушити в хрестоносний похід,який закінчився переселен ням на Семигородщину. В рядах його організованої групи знайшлися такі роди, як: Моручани, Дашани, Добряни, Волчки, Говичі, Ґотшалковці, Линяни, Варничі, Вачничі,Укряни,Долиняни,Васьковчі,Вагряни,Поливяни.(Фрідбег-„Культура По льська і Німецька", том І, ст. 148-150. Познань 1946) Саси  старалися створити окреме князівство між Угорщиною та Волощиною,маючи родинну споріднен ність з угорським престолом. Наші слов'яни творили тут автономну групу під проводом Сасів. Ціль : загосподарити знищені і обезлюднені через часті напади Гунів-Половців,терени,щоб вони були передмур'ям поселенців Сасів і Угрів. Північно-західні Слов'яни переважно блондини високого росту і сильної будови, мали духовний зв»язок  із іншими Слов'янами,але відзначалися більшою відва гою, войовничістю,господарністю,егоїзмом,через що,не  організували національ ної державуи.В той час сусідні південні слов'янські лехіцькі племена, зуміли себе об'єднати і створили князівство,яке разом з німцями стали могильщииом слов»янського племені лютичів.Поляки з Германцями-саксами,скон центрува ли найбільші сили проти Лютичського князя Драговита, якого 16 жовтня 955 р. перемогли.Велику шляхетність,відвагу, героїзм  Драгів поляки і сакси-германці не могли приховати,бо цими чеснотами Драги широко славилися. З давніх давен Слов'янський нарід, подібно як всі другі народи жив родами.Такі роди мали  від кількох десятків душ  до тисячі,жили на хуторах,відділені від інших родів,якоюсь природною границею.Ось ця земля роду,мала назву Край,що в майбутньому  переросла в племінне позначення,а потім в назву державних утворень слов»ян-князівств,королівств,за анало гією з німецько-англійським словом-«ленд-земля»З цієї причини ми можемо твердити,що  назва держави Україна одна із найдревніших назв  у слов»янсь ко-арійському світі. Кільканадцять  родів творили  племена  такі як: Поляни, Сіверяни, Деревляни, Дуліби, Радимичі, В'ятичі, Лужичани,а в Північно-західних Слов'ян-Велети,Поморяни і Лютичі.Північно-західні надморські племена були найкраще організовані, і тому найскоріше створили державне життя. Уже в 1-шому віці Тацит з слів купців,які знали надбалтійські народи записав, що на пограниччі з Германцями жили дуже войовничі Слов'яни-Венди,які з одного боку господарили,провадили тихомирне,пасивне щодо сусідів германців і других пле мінних народів,життя,і водночас вишколювали окремі войовничі дружини, готові до нападів й оборони, що були організовані на основі кровних зв'язків, як група вірних і відданих собі друзів-молодців, з виборним ватажком.

               РОДИ ПРИНАЛЕЖНІ ДО ГЕРБУ „САС"

В Галичині (особливо Бойківщині) було досить багато шляхетних родів,що як правило походили з хорватів і в цьому можна переконатись по закінчен нях прізвищ на» ич.» Цікаво те,що достатня кількість цих шляхетних родів по нинішній час живуть і процвітають в Галичині,а ще більше їх є в наявності ро дових придомків.По пам»яті можу нарахувати їх десятки,що живуть у моєму місті та околицях і в першу чергу шляхетні роди української шляхти,що вели чається і зветься назвою населененого пункту,звідки вийшла. Наприклад шлях тичі Бережницькі походять з с. Бережниця,а Березовські з с. Березова,Явор ські з Явори,Кропивницькі з Кропивника і т.д. Як правило в родових придом ках вказані прізвища тих,які проживають в цих населених пунктах по сьогодніш ній час і з них походить містечкова (дрібна) шляхта.Нижче подаю прізвища декого з малоземельної української шляхти з яких вони походили,або мали відно шення до цього роду:

1. БЕРЕЖНИЦЬКІ: мали родові придомки: Абрамович, Ґанат, Гуменович, Кулеша, Куприняк, Мишка, Мишковіць.

2. БЕРЕЗОВСЬКІ: мали родові придомки: Аршеніч, Білявіч, Бодруб, Бодурович, Драняк, Димілович, Фічик, Ґеник, Галдиш, Коссовчуц, Кунчиц, Кузич, Лазарович, Малкович, Моцоц, Філєйович, Кута, Небрич, Зупкоперкович, Романчиц, Шимчиц, Телепан, Томіч, Урбанович, Васкул, Здечук.

3. БІЛИНСЬКІ: Ґродз, Ґродзєвіч, Ґедз, Неро, Гур, Фединяк, Ярошевич, Тарасович, Слотило, Качкович, Ванда, Вандич, Шафран, Мелесевич.

4. ДОБРЯНСЬКІ з Добрицина.: Демкович, Ченстопень, Дзурдевич, Хнутуско, Юнчук, Стрицькович, Нєсевич, Нисевич, Соколович, Стальони.

5. ДОБРЯНСЬКІ з Лєніва. :_Губаль, Демкович, Ченстопєнь, Ґаскович, Нєсєвич, Кіолос.

6. ЯВОРСЬКІ: Бальович, Червакович, Цибович, Леськович, Дубик, Ґолдиш, Фаєвич, Горошкович, Катаргович, Ігнатович, Петрашевич, Піотркович, Пішкович, Романович, Шустейович, Зубович, Боґрович, Гочтів, Тлучина. Всі з с.Явори на Бойківщині.

7. КОМАРНИЦЬКІ: Баденіц, Блашкевич, Демунчук, Друдь, Дружбич, Дудиш, Фагараш, Федчак, Ядчишин, Якса, Івашкевич, Клімовчак, Павлікович, Павликович, Сташкевич, Татаринович, Татаровянь, Мотикович.

8. КРОПИВНИЦЬКі-САСИ: Чоложиц, Храпка, Кошка. Не Саси: Копельницькі, Брейчак, Шмурло, Швед, Касіґор, Байко, Кумок, Кєрножек, Волинеч, Ґорка, Ґусіорч, Скіпка, Липа, Щервец, Юрчик, Борода, Яроцкий, Кудзік.

9. КРУШЕЛЬНИЦЬКІ: Чулевич, Фрезович, Ленішевич, Лазанєвич, Процевич, Пашевич, Ставнєкович.

10. КУЛЬЧИЦЬКІ:Дашинич,Васькович,Поливка, Хапка, Смитанка, Ґут, Цмайло, Штокайло, Колодчак, Тулюк, Жигайло, Шумило, Гавич, Костик, Холєвка, Ручка, Абрамович,Тарасович,Дасєвіч,Окіпський,Макарович,Мількович,Смук,Шелесто- вич, Вацинич, Васькович, Ґніда, Густ, Губяк, До української шляхти входили ще такі прізвища:Коблянські,Копистинські,Кульчицькі,Матковські,Пацлавські, Підго родецькі,Погорецькі,Попелі,Радиловці,Ритаровці,Созанські,Смиречинські, Ступ ницькі,Турецькі,Турянські,Тустановські,Пастовські,Уриські,Височаньські, Бали цькі,Чайківські,Голинські,Городиські,Германовські,Гошовські,Княгинецькі, Клод ницькі,Креховські,Марковські,Мединьські,Волковські,Волошиновські.Мені осо- бисто знайомі Добрянські,Добжанські, Топільницкі,Терлецькі,Бачинські,Яворсь- кі ,Погорецькі, Чайківські,Балицькі,Волошиновські та багато інших,деякі з них брали участь у формуванні козацької шляхти і боролись проти окупантів,якими були поляки,мадяри,росіяни.Перераховані роди дістали свої шляхетські прізвища від Поселень, де на основі відповідних княжих,або королівських документів були Посаджені.Мається на увазі  приклад боярина Івана з Романова біля Львова, яко му король В. Ягайло,подарував два села.До нього це робив польський король Казимир Великий,а ще до Казимира руська королівська династія Романовичів. Подарунок засвідчувала королівська чи князівська грамота.Такі документи відповідна комісія що 20-ть років перевіряла,тому кожна родина їх мусіла зберігати. Професор М. Грушевський провірив документи в Кульчицях і Гордині та ствердив,що їх виставив для Сасів король Лев ( Михайло Грушевський- „Чи маємо автентичні грамоти короля. Лева" ст. 2-8/. Він пише: „автентичними треба уважати такі грамоти які мають печать з зубом, як Грамоти на Гординю і Кульчиці.)Драги-Саси були  в близьких стосунках з литовським князем і разом з Литовцями помагали Данилові здобувати Галич, який кількакратно дістається до їх рук. В 13 столітті, Данило приятелює з литовським князем Мендовгом, який щойно організував литовську державу і власне тоді як і за короля І.Ягайла  бага то  литовських бояр-шляхтичів  переходили на службу до князя чи короля Данила Галицького і його нащадків.В 1366 р. за короля Казимира Великого Польща мала 1.300.000 населення,а тому 500 добре вишколених і організованих лицарів Дра гів-Сасів,мали поважну силу. Щоб мати їм противагу  король Володислав Ягайло  садить на Бойківщину спольонізованого лицаря-воєводу Спитка з Мельштина, який дістав право на всі вільні землі,майже на половину Бойківщини. Спитко засновує місто Самбір,будує оборонну твердиню,наставляє бурмістрів німців, спроваджує на свої землі колоністів-осадників Мазурів і Німців та відбирає права лицарам Сасам,такі як право збирати мита на роздоріжжях торговель ного шляху, закладати склепи(магазини) в місті,чи в інших місцях, бути сторожами-пограничниками.Все це обсаджував своїми людьми, найбільше Німцями з Мазов'я.Відразу виділив Мазурам 50 ланів довкруги Самбора, які належали до колишніх князівських земель, де пастухи випасали худобу і тому та місцевість називалася „Погоничі". Кульчицькі лицарі мали свої лани обабіч них, тому дістали дуже немилих сусідів, що колись добре далися їм в знаки.Існує документ  надання землі,що звучав:„Ми Спитко з Мельштина дідич і пан Самбір ського „околу" надаємо землю в границях від-до панові такому то зі всіма права ми і обов'язками відносно них іт. д." з закінченням „надано це в Самборі в день святої Лукії-Діви 1390 року в приявности шляхотних мужів: Яна з Тарнова-Сандомирського Воєводи й руського старости, Бенька-дідича з Жабокруків, Андрія, Ходка з Библа, Жаготи з Ґнойна, Юрія з Ступниці.(Хроніка міста Самбора Ст. 7,8,9,). Польські королі роздавали здобуті землі своїм заслуженим „воєводам" а ці своїм підданим лицарям німцям, мазурам, уграм, полякам а також нелицарям жидам-арендарям, яким не дозволялось мати у власності землю.В наступні часи, сам Хмельницький і його загони добре ставилися до нашого дрібного лицарства, бо багато з його членів вступило до його відділів, через що деякі села  такі як Кульчиці дуже потерпіли від дикої пацифікації, спеціальних старостинських наєманців.(Диви:„Участь дрібно-шляхотського лицарства в відділах Хмельницького" В. Липинський, Київ 1912 р.) В скарзі до короля читаємо, що наїзники спалили пів села,вбили священика, знищили всі засіви на полях, припинали жінок до конячих хвостів і волочили вздовж селом. Діялося це 1586 р. в часі великого козацького руху,втечі на Запоріжжя, появи там гетьмана П. К. Сагайдачного та багатьох інших з дрібного підкарпатського лица рства, які займали там поважні пости. 

                     Наше лицарство під польською окупацією.

Одне століття щасливо пережили наші лицарі під опікою галицьких князів, знай шли тут прихильність населення того самого,слов'янського походження, тої самої віри,звичаїв і обрядів та навіть терен(землі) в дечому  був подібний до їхної Бать ківщини. Знайшли Драги-Саси й доброго опікуна в особі короля Данила, а згодом його сина Лева, яким вірно служили.Окупація Галичини Поляками розпочалася на сам Великдень 1340 р. Наше лицарство при допомозі Литовців відтісняло Поляків і Мадярів,аж до 1387-го року,коли сталось насильне приєднання Гали чини  до Полящі,що описано в попередніх розділах. Над включенням Галичини в Польську державу і знищенням всіх відмінностей  працювала вся  окупаційна адміністрація.Поляки витирали територіальні границі та перекидали населення з одної околиці до другої,мішали між своїми,а цілу державу поділили на дрібні адміністративні дільниці-повіти на чолі яких поставили довірених старост з відповідним військом в оборонних замках,а селян прикріплено до землі як невіль ників. 1374 року Людвиг Угорський, якому Поляки віддали Галичину на підставі попередньої угоди, перевірив лицарські документи Сасів і  тому, що були вони складені на підставі німецького права, признав їм  лицарську автономію.В 1360 р. король Казимир Великий,затвердив лицарські права,дані документами ще королем Левом. Король Володислав Ягайло затвердив ці права опісля в Кракові в 1388 р,згодом інші „привілеї" в роках 1388, 1422, 1425, 1430 і 1433-му. Одним з дуже важливих прав було те,що неможна конфіскувати лицарської землі і ув'язню вати лицаря без королівського суду,за винятком підпалу, умисного вбивства, чи за розбій.В 1491 р. вийшло право, що не шляхтичеві заборонялася власність на землі,тому ці, що вже мали її мусіли доказати своє шляхетське походження та пильно зберігати здобутий документ.Майже до кожного села вільних лицарів-шляхтичів від 15-го сторіччя,польський уряд поселював нових поселен ців, на своїх нових правах і засадах.  Українська дрібна шляхта за Польщі надалі залишилася вірною своїй церкві,своєму народові і своїм національним традиці ям! З рядів нашої дрібної шляхти, з роду „Сасів", з „Корчаків" та інших вийшло багато визначних синів України, що прикрасили своєю славою ці наші лицарсько-шляхетські роди.Серед бойківського лицарства першими ПАТРІО ТАМИ  були С а с и, особливо Драго-Саси.Бойківське дрібне лицарство зуміло втримати не тільки свої права, свою організованість, але також приналежність до своєї віри та нації!!Західна Україна-Галичина (Бойківшина)  найбільше зберегла автономних, державних прав і це завдяки численному дрібному лицарству. "Одне тільки село Кульчиці видало численні роди заслужених лицарів,що прославилася боротьбою за українську справу. Вороже настроєеним до окупантів був творець Гайдамаччини Яворський-Мелхиседек,що походив з Косьцішів Яворських, а родився в Лубнах,батько Карп, осавул на Січі в полку Лубенськім, а дідо Ілля мав псевдо Значко,також старшина Січі.Три брати були  старшинами: Трохим сотни ком,Максим Товаришем військовим,Андрій майором,а четвертий Аркадій ігуменом Богуславського Манастиря Великий оборонець православ'я разом з другими шляхтичами,провадить завзяту боротьбу з Поляками на релігійнім і політичнім грунті аж до відірвання України від Речі Посполитої.Дрібна шляхта жила в однорідних громадах і тому почувала в собі силу, держалися разом, була всупереч своєї бідності бадьорою і сильною опорою польонізації Цілі села  такі як:Чайковичі,Білина, Ортиничі, Гординя, Сілець, Кульчиці,Городище, Бережниця, Бачина,Топільниця,Явора,Ільник,Комарники,а далі в Стрийщині Крушельниця, Корчин,Дуліби були густо заселені тою шляхтою, що виводила свої шляхетські клейноти від найдавніших часів, дорожила ними і хоч як намагався польський уряд взяти її в підданство, стояла твердо за свої лицарські вольности.  Дрібна УКРАЇНСЬКА шляхта Бойківщини-це герої України,які  своєю національ- ною і релігійну вірністю є взірцем для майбутніх поколінь нашого народу.Це не просто випадок,що нащ земляк з Бойківщини, гетьман Петро Конашевич Сагайдачний ,опинився на Запоріжжі і виблискував  дімантовим вогнем вмілості лицарського мистецтва та організованості.Запорожці,в переважній більшості,це сини  дрібнолицарських родин, а організатори  „Січі" були навіть членами нашої більшої,  шляхти" як : князь Байда Вишневецький,князі Богдан, Михайло і Кирик Ружинські,Остап Дашкович,Самійло Зборовський,Чорнинський,Чаповицький, Косинський,Лобода,Самійло-Кішка,Шаула,Кремпський,Підвисоцький, Микошин ський,Байбуза,Нечковський,Конашевич-Сагайдачний,Жмайло,Павлюк,Оліфер Го луб, ерський,Сулима,Кулага-Перажницький, Кальнишевський чи Хмельницький з Виговським. Це все наша родова шляхта-лицарі з дідів і прадідів. Від самого заснування Запорізької Січі до її останніх днів брали діяльну участь в її справах та в її житті всі верстви Українського Народу,в тому числі й українська аристократія та численно дрібна шляхта.В. Липинський вичислив з самих Кульчиць Шляхецьких кільканадцять родових прізвищ,яких знайшов серед козаків на Січі.Молодь лицарсько-шляхетських сіл Бойківщини, масово вті кала на Запоріжжа,щоб тут здобути лицарське мистецтво для оборони своєї віри і народу.Дуже багато різних прізвищ ховається за псевдами (придом ками-прізвиськами,так, що годі вияснити кількість лицарства, але й такі визначні постаті як Сагайдачний,Жмайло,Павлюк, що стали   гетьманами, можуть  це засвідчити.

  Гетьман Великого князівства Литовського-український князь Констянтин    Іванович    Острозький. Премога під Оршею.                                                                                                                                                                              Український Князівський рід Острозьких,що був нащадком королівського монарщого дому русів-Данила Галицького, увійшов в історію як Переможець. Князь руський і одночасно гетьман (військовий провідник,керівник) Великого Князівства Литовського, Констянтин Іванович один із героїв нашої унікальної історіїї.Через століття після Перемоги над Тевтонським Орденом короля В. Ягайла, запалав факел  ВІЙСЬКОВОЇ ЗВИТЯГИ над Московським царством. Цю Перемогу над московитами забеспечив військовий геній  і неперевершений війсь ковий талант українського князя,що мав у своєму розпорядженні не тільки етніч ні українські полки,але й потуги  війська Литовського та Польського. Є в україн ській історії, кілька переможних битв, на згадку про які негайно лунають гнівні крики як правило з Москви чи її лакуз-блюдолизів, про "брехню, підлі інсинуації" і "роздмухування міжнаціональної ворожнечі". Одна з них – битва під Оршею, яка відбулася понад 500 років тому.8 вересня 1514 року. Союзне військо Великого князівства Литовського і Польського королівства, очо люване руським князем Костянтином Острозьким, розбило армію Московсь кого князівства.Наприкінці XV сторіччя між Литовською і Московською державами розгорнулася запекла боротьба за давньоруську спадщину. Питання стояло руба:кому в разі перемоги домінувати в Центрально-Східній Європі. Велике князівство Литовське  протягом ХІІІ – XV ст приєднало до себе більшість руських князівств і земель, але Московське в князівство намагалося підкорити їх своїй владі.У листопаді 1512 року цар Василій ІІІ без оголошення війни розпочав наступ на Велике князівство Литовське (ВКЛ). Безпосередньою метою наступу став Смоленськ. Проте московським військам довелося здійснити три кампанії, аж поки 31 липня 1514-го фортеця не капітулювала.Ця перемога створила хороші умови для наступу на внутрішні райони Литовської держави. Польський король і Великий князь Литовський Сигізмунд І Ягеллончик уже майже рік намагався зібрати військо.Проте шляхта не поспішала вставати під прапори, а грошей на найманців у державній скарбниці не було.Великий гетьман Литовський- військо вий провідник, термін і означення виникли в Чехії як термін, а посада як аналог міністра оборони  з дуже широкими повноваженнями,Костянтин Острозький мав під рукою українські полки з Волині та Поділля для захисту від турецько-татарських навал, а також для зміцнення феодальної влади на Придніпров’ї Вже після падіння Смоленська і захоплення московським військом Мстиславля, Кричева і Дубровно,шляхта почала збиратися на війну. Крім того, польський уряд погодився надати допомогу Литві.У серпні 1514 року в Мінську польське і литовське війська об’єдналися під загальним керівництвом короля. Армія налі чувала 26 тисяч кінноти та піхоти. Союзники мали кілька важких гармат. Привівши полки до Борисова, Сигізмунд залишився в місті.Спільне військо повів гетьман ВКЛ-Констянтин Острозький,який вирішив,що потрібно негайно проводити генеральний бій і мав для цього кілька вагомих причин. По-перше, князь розумів, що зібране військо довго вкупі не протримається: брак грошей та припасів міг уплинути на настрої шляхти та змусити її розійтися.По-друге, потрібно було не дати супротивникові закріпитися в захоплених містах. По-третє, на півдні знову могла виникнути загроза, і йому довелося б відправити туди частину полків, включаючи свою гвардію – волинців і подолян.Рухаючись на схід, гетьман подолав кілька заболочених річок, швидкими атака  ми розбив кілька московських загонів. 7 вересня союзники досягли Дніпра в районі Орші. Московське військо, очолене воєводою Іваном Челядніним, стояло на протилеж ному березі. Його чисельність сягала 40 тис. кінноти. Слабкістю Челядніна була відсутність піхоти й артилерії. Крім того, московське військо роздирала ворож неча між воєводами.Князь Острозький не став затримуватися на правому березі. Після ретельної розвідки ворожих позицій через річку було перекинуто два мости. Частина кінноти перейшла Дніпро вплав. Челяднін вирішив не заважати підходу ворога. Можливо, він розраховував, використовуючи чисельну перевагу, скинути противника в річку і таким чином повністю його знищити.Нерішучість воєводи дала змогу Острозькому до початку активних дій не лише переправити військо, а й вишикувати його в бойові порядки Праворуч нього стала польська кіннота, між двома крилами Острозький поставив частину піхоти. Позаду лівого крила стояла друга лінія війська,а фланг за микали три легкі кінні хоругви. Позаду правого крила теж стояла друга лінія на чолі з Янушем Свєрчевським. Його правий фланг був прикритий трьома хоругвами легкої кінноти. А вже за нею на самому краю поля бою було встановлено батарею.Челяднін поводився безтурботно: крім того, що дав можливість  противникові вишикуватися за влас ною схемою,то ще й не провів розвідки. Тож наявність батареї залишилася для нього таємницею.Артилерійська позиція була дібрана досить вдало:підходи прик риті важкодоступною місцевістю,а гармати замасковані кущами. Челяднін розташував свої полки за класичною схемою проведення атаки.Московський воєвода хотів трьома концентрованими ударами розколоти литовсько-польське військо.Гетьман Острозький  сподівся за допомогою фронтального бою зупинити ворога й перетворити його чисельну перевагу на тисняву з людей і коней.8 вересня в середині дня Челяднін дав наказ правому полку атакувати. Спочатку, як і очікувалося,московські загони потіснили русько-литовські бойові порядки. Проте атакуючі не отримали допомоги Великого полку. Цим скористався Остро зький і контратакував ворога всіма литовськими силами й частиною польських хоругов.Після жорстокого рукопашного бою правий фланг московського війська був розбитий і вдався до втечі.У цей час на лівому фланзі пішов в атаку полк Лівої руки. Але він був розбитий ще швидше. Та поляки не стали його переслідувати, а,, залишили кінноту на місці, а легкі хоругви почали імітували відступ у бік Дніпра.Челяднін вирішив, що супротивник тікає по-справжньому, й кинув в атаку частину Великого полку і залишки Лівого.Не знаючи про засідку, ці полки щільною масою вийшли на піших стрільців і гармати. Останнім не треба було навіть цілитися.Атакуючі зупинилися й змішалися.Коли ж кілька важких ядер поцілили в задні ряди,почалася паніка,що швидко охопила більшість московського війська.Поразки флангів призвели до того, що Челяднін зі своїм полком залишився сам на сам проти всього литовсько-польського війська. Костян тин Острозький швидко організував скоординовану атаку з кількох боків.Після запеклого бою Великий полк було оточено й розбито. Челяднін разом із десятьма воєводами потрапив у полон.Московське військо втратило кілька тисяч загибли ми й близько 5 тис. полоненими.Причому більшість втрат припали на дворянс тво, яке становило кістяк феодального війська.