Перед самим боєм вони доводили себе до нестями ритуальними танцями, вжива нням наркотичних напоїв і ним був священний наркотичний напій Рігведи-сома в Аве сті-хаома, який індоарії вважали напоєм безсмертя і вживали його в особливо від повідальні моменти.Подібний наркотичний напій забезпечував перетворення герман ських воїнів у непереможних воїнів-вовків.Лютим псом у кельтській міфології назива ють  Кухуліна. В бій берсеркери йшли першими, виючи по-звірячому, гризучи щити, зриваючи з себе захисні обладункн й навіть одяг, і падали на землю лише від утоми, а не від ран, падали на полі бою, випалені вогнем власної люті. Культ воїна-вовка  добре відомий у далекому минулому на території Украї ни. Вперше зображення двох священ них вовків з'являється на кам'яних  стелах з Північного Причорномор'я,де жили найда вніші індоєвропейці (Керносівка, Сватове). Європейська ритуальна традиція культу звіра-воїна сформувавлась в степах південної України 5 тисячи років тому.   Геродот 2500 років тому писав про неврів майбутніх словян і волинян : «Цих людей підозрюють у тому,що вони чаклуни .Бо скіфи і елліни у Скіфії, кажуть,ніби один раз на рік кожний із неврів стає вовком на деякий час,а потім повертається і  стає людиною. Геродотові неври мешкали на території сучасної Північної України і північ но-східної Білорусі.Археологи локалізують племена неврів у Поліссі і зв"язують  з ми лоградською археологічною культурою.Залишки культу вовка як тотема-пращура у Поліссі збереглися до XX століття В поліщуків існувало повір'я, що при зустрічі з вов ком у лісі достатньо лише промовити йому: «І я вовк», і він обходив людину стороною . ..Експансія кельтських племен,особливо вольків-тектосагів (вовків-мандрівників),що розпочалася з Галлії  і через Центральну Європу досягла Карпатського басейну і дій шла до Волині. Тут ця народність була зафіксована Геродотом під іменем неврів. О.Трубачов переконаний, що кельти-вовки,а вовки були загонами кельтських молодих воїнів-вовків, які здійснювали походи,подібні до скіфських,а в Трансільванії змішали ся я з місцевим населенням передавши  вовчий етнонім Так з'явилися  волохи.  На Поліссі  поширенні казки про могутнього богатиря, народженого собакою,-сукиного сина,Сучича,Собаченка.Час зимового сонцестояння визначався в народі як «вовчі свя та» (коляда, зимові святки),тоді наряджалися люди у вовчі шкури і вирушали колядува ти з опудалом .Міфічний небесний вовк ковтає сонце і спричиняє  сонячне затемнення ня. Перевтілення надавало перевертню  сили і  привілейованого становища .Власти вість «чоловіків у вовчих шкурах»,«чоловіків-перевертнів» складає їх усе знання,що відзеркалює,прадавнє, чи навіть загальноіндоєвропейське явище «чоловіків у вовчому образі». Наштовхує на роздуми, що слов'янське слово vdko (вовк)  відсуттнє в більшо сті слов'янських мов і виступає у власних іменах частини південних слов'ян -у сербів і хорватів, а в українців- Вовка, Вовчик. На українських теренах були відомими два різ новиди вовкулак:чаклуни та знахарі вважалися уродженими вовкулаками,прості люди, що внаслідок злих чар були перетворені на вовків, іменувалися робленими вовкулака ми. В часи  Русі були поширені уяв лення, що воїн, чарівник-волхв чи простий чоловік обертався на вовка, оперізуючи себе священним поясом.Вовкулака повертав  людську подобу,знімаючи   обрядовий пояс. Саме такий обрядовий пояс згадується і в українсь кому фольклорі. За народними переказами, чоловіка перетворювали на вовка, оперезав ши  заговореним перевеслом, ликом чи ременем.На кам'яних стелах,зображують найдавніших  воїнів Північного Причорномор'я, постає бойовий пояс  і гривна- шийна прикраса із золота, срібла, міді чи заліза.Цікава з цього погляду гдянути на історич ну постать Всеслава Брячиславича Полоцького,князя-волхва та вовкулаки, кот рого за повідомленням літописця,мати породила від волхвування.Волх Всеславич є історичною особою кня ем Всеславом Полоцьким. Вовк» і давньоруське «волхв» одне й те ж слово, а германське «wolf» у давньоруській транскрипції, латинська літера «f» кирилицею передається двома літерами «хв» ( Хведір). ....                                           ...Слово о полку Ігоревім зображує князя Всеслава - як чарівника, вовкулака, воїна-звіра.Українські казки, легенди  про козаків-характерників, вовкулаків-перевертнів сві дчать,що стародавній культ воїна-вовка органічно увійшов до міфології українського козацтва.На  бенкетуваннях Володимира Святого з дружиною, у короля Артура і лица рів Круглого столу, у германського бога воїнів-звірів Одіна у Валгалі вони присутні. Серед українського козацтва існували козаки-характерники, котрих  називали ще химо родниками ,знахарями і голдовнпками- чарівниками.За давньо германським епосом, Одін бенкетує у потойбічному світі у  палаці Валгалі з ейнхеріями ,воїнами-героями, які загинули в бою.В  українських легендах зустрічаємо цілі пласти розповідей про те, що козаки-характерники знали багато іноземних мов,вміли ними розмовляти, вміли насилати на своїх ворогів сон- ману, перетворюватися на вовків,виходили сухими з во ди,ходили по воді яко  землею. Ані вогонь, ані шабля, ані звичайна куля їх не брали, і щоб убити запорожця-характерника, потрібна була лише срібна куля.Для  Нечая поля ки зарядили рушницю срібляним ґудзиком. Прості ж свинцеві кулі, ядра  ловили рука ми,полами жупанів.Жили вони дуже довго й були неймовірно сильними.Козак-харак терник- причина обернення на вовка: «Прийшлось тікати з бувальців так, щоб не взамі тку. Я шкуру на себе і пробіг вовком. Тепер заїхав подякувати тобі Матвію за перевіз». Характерник володів здатністю накладати заговір проти куль:«Назад Отче наш про говори -ступай сміло: куля не візьме».Постать січового отамана-характерника Івана Сірка,являє  вияв традиційного для українського фольклору персонажа- князя волхва.  Прототипом  Сірка за часів Київської Русі був волхв Всеслав Полоцький, а більш пізнім спадкоємцем за часів Гетьманщини,Семен Палій. І Сірко опоетизований символом козацької доблесті  в українському фольклорі. Він мужній захисник україн ського народу, непереможний борець з татарськими набігами , перевертався вовком чи хортом,і ані шабля,ані куля не брали.його.Був Сірко дуже сильним, жив довго. Прізви ще Сірко походить від слова «сірома», «сіромаха»чи позначення імені собаки і означа ло найбідніший прошарок козацтва,або  назву собаки-пса..Чаклунські здібності,вміння обертатися на звіра, князя Всеслава чи кошового Сірка не одержали негативної оцінки  в українському фольклорі ставлення до вовка або вовкулака не є ворожим як  в слов'ян ській демонології,де вовки поїдають чортів, відьом. Вовкулака ж у переказах про коза-ків-характерників зображений як звичайна істота,що бігає селом,пасе стадо,доручення пастуха виконує, худоба не боїться його, люди дають їсти.Образ козака-характерника сформувався під впливом залишків стародавнього культу воїна-звіра (воїна-вовка) і на лежить до місцевих етнічних традицій.Враховуючи схожість казок,легенд про вовків- перевертнів у   балто -слов'янських народів ,давнє  коріння,вважається, що українське козацтво не запозичило їх від сусідів, а всотало як спадок культури  Русі.Простежмо безперервність розвитку воїна-звіра в українській міфології від язичницьких часів, до  середньовіччя. Феномен воїнів-звірів відіграв велику роль у формуванні  сакрального комплексу і в становленні військово-лицарської культури середньовічної Європи. Вої ни-вовки в прадавні часи були членами військових чоловічих громад,з по в'язаними  ритуалами і віруваннями.Є вони в багатьох індоєвропейських народів- скіфів,сарматів, хетів,греків,латинян,кельтів, осетинів, германців,балтів, слов'ян.Організація   природ ня,а мобільність,агресивність,вовчих зграй слугували взірцем для наслідування воїна ми. Всі члени військових чоловічих громад виступали як воїни -вовки.Звідси  засвоє ння  типових вовчих рис. У військовій традиції виразно простежується культ воїна-вов ка.Він включає такі  елементи-чоловічий,військовий ,перевертництво,посвята, метале ва гривна,викрадення жінок, невразливість від залізної зброї.Ініціація молоді базувала ся,на перетворенні посвячуваних у вовків,внаслідок чого упродовж певного часу  вони жили вдалині від людських поселень вовчим життям,відбуваючи військову підготовку.  Воїн-вовк є очевидним у міфології багатьох  індоєвропейців,і в українців також, вовку лаки, перевертні, песиголовці, козаки-характерники.

                   Переселення амазонок з Індії в праУкраїну.

        Одного разу амазонки Ладооки полювали на звіра і вже день схилявся ближче до ночі,а жодного бвитого архара вони не мали як і не мали ягнят чи овець гірських ца пів.Тоді старша групи дала команду амазонкам і вони маючи сплетені ними ж сіті пішли до озера,яке їх ніколи не підводило на рахунок риби.Але і тут вийшов кон фуз,тому що в сіті не ловилась риба,ні велика,ні мала. В сіть закинуту далеко від бере га озера,щось заплило і старшу загону мисливців та рибалок Лесю аж в трепіт кину- ло,коли у своїй голові вона почула чужий голос.Це був таймень озерний, величезних розмірів,що до Лесі промовив:» Слухай мене амазонко і передай це Ладооці,що зараз почуєш.Маєте ви,амазонки йти до гір уральських і там зустрінете скіфів з  якими запо чаткуєте народ новий,що зватиметься савромати (оперезані мечем).Ой бачу дитино, що ти нічого не передаш своїй цариці, неси мене до неї і я сам їй все розкажу,а те що нічого не скажеш цариці своїй,видно по твоєму личку, так що не обманюй ні себе, ні мене.Ти скажеш цариці, що чула голос риби,вона тобі не повірить,але покажеш їй мене і я все їй розповім.Зараз дитинко вирішується доля  твого племені,тому думати про улов риби чи звіроловство не варто.У вас є багато в»яленого м»яса та риби,є моло ко і з голоду не помрете Ви.-Неси мене до Ладооки і замовк таймень.» Чого тільки  в голові своїй не провертіла Леся,але виконала наказ тайменя повністю і коли вона піш ла доповідати Ладооці про невдачу у рибалці та і мисливстві,аж чуть не п-….сь з переляку. Правда сказала цариці,що таймень риба,яку вона принесла в стійбище проситься до неї на прийом і скаже їй дуже щось важливе. Ладоока не була з довірли вих,тому подумала,що дівча з глузду зїхало від того,що її загін нічого не приніс,риба не говорить,німа вона.Знаючи Лесю як хорошого мисливця та і рибалку непоганого вирішила,хай принесуть їй це чудо- рибу у її гарбу і була вражена коли  з 15 амазонок затягнули риби голову і вона побачила  тайменя.Бачила Ладоока немов через якусь пелену,а в її голові чітко чувся голос риби-говоруна, як вона його назвала.Привітала риба таймень царицю амазонок поклонами голови і тоді побачила Ладоока як вору шаться губи у риби,а в її голові чулись незнайомі слова і звуки. .....                                                    Почула мову таку:»Ладооко,царице амазонок мусиш, хочеш чи не хочеш,виконати мої вимоги і тоді ти та плем»я твоє буде щасливим.Не виконаєш,ти і амазонки  будуть не щасні.На протязі тиждня  маєш знятись з цього місця в Гіндокуші і підеш з племенем на південь Уральських гір.Між співрозмовниками виник контакт тому і спиталась Ла доока у риби» -А як я знатиму куди йти,адже ніколи там не була я і амазонки мої?»На це їй відповів таймень» Не переживай царице,коли проснешся зі сну у тебе в голові буде чіткий план куди саме тобі і племені твоєму йти і ти тільки керуватимеш амазон ками дорогою,а супроводжуватиме Вас всемогутній Бог і я-дух його.Я до тебе прихо дитиму у снах та різних видах,навіть у вигляді білого лебедя, але по голосу впізнаєш мене.Інших голосів  не маєш чути і виконувати їх волю не будеш,це духи Чорнобога,а він заведе тебе до біди в гості.-А чим ціле плем»я буде кормитись?На це таймень відповів:- Забула ти,що я тільки говорив і головне забула,що ти і плем»я жіноче твоє, знаходяться під Божою опікою-охороною,а звідси не твоя це проблема,а моя і Бога. Ти навіть будеш дивуватись,звідки стільки звіра різного береться і риби,а все це буде віддано твоїм мисливцям,тому що Бог і я будемо зганяти звідусіль цю живність" .» Спиталась Лада у риби- говоруна,"Для чого цей перехід племені амазонок хоче орга нізувати Бог і отримала відповідь таку:Доля твоя і амазонок давно визначені наперед  Богом.Йдете ви в Південний Урал тому,що там або біля нього,зустрінете свою долю і це будуть скіфи,а не інші племена.Серед них амазонки знайдуть свою долю і багато з них вийдуть заміж за скіфів. Народжуватимуться діти у цих сім»ях і від хлопців піде плем»я сарматів,котре стане попередником слов»ян.Доля  історична слов»ян буде цікавою для людства,але це окрема тема.Тому роби те,що маєш і замовкла риба- гово рун. Від цієї розмови голова йшла кругом у Ладооки,вона не знала,що має робити і тому,щоб не брати всю відповідальність на себе особисто,вирішила  скликати раду племені амазонок.Були запрошені і прийшли старші племені так звані бояри і саме їм Ладоока розповіла про свою розмову з тайменем. Почався шум і гам,крики,визги жінок,у декого з них істерика,тому раніше в племені Ладооки ради не проводились,а рішення приймала  особисто цариця.Тепер час і обставини заставили Ладооку прове сти раду,що мала бажання вийти з під контролю,але це не дала цариця і рішення про вихід з гір Індії прийняла саме ВОНА.                                                                                                    Жінки дуже емоційні і як правило не керуються логікою та здоровим глуздом, тому в стаціонарній повстяній палатці чулись вигуки,навіть крики. Не могли жінки вирішити чи йти їм на південний Урал чи ні,бо це питання поставила їм їх цариця.Дехто сумніва вся,що така риба є взагалі.Чулись вигуки,»-краще тут в горах згинути чим слухати якусь нерозумну ідею нерозумної риби.На це відгукнулась Леся, що була серед бояр амазонок  та сказала:» Сестри,це я принесла тайменя бо більше за цілий день нічого не вполювали і не зловили.Цей таймень заговорив першим до мене і наказав передати цариці нашій,що слід рушати на Урал і там ми зустрінемо скіфів та станемо прароди чами нового племені савроматів,зійшовшись  в шлюбах з скіфами. Потім побачив міміку мого обличчя і сказав говорун, щоб віднесла цариці Ладооці його і він все роз повість про перехід їй .Так що наша цариця говорить правду про південний Урал і скіфів і я сама це чула на свої власні вуха.Знову шум і гам серед жінок.Тоді Ладоока підняла догори руку і сказала до амазонок»Мовчати».Кругом тиша зацарювала,адже сама цариця звеліла мовчати.Через день, в суботу, рушаємо звідси і йдемо  до уральсь ких гір.Це наказ цариці,хто не згідний,може залишатись тут,де і дичини нема та і риба перевелась.Ідемо ми не самі,а з нами Бог і він буде прокладати маршрут нам,а я оголо шуватиму його Вам.Це моє незмінне,остаточне рішення цариці амазонок»Відміняю я  племінні ради поки царюватиму.                                           .                                                 Жіночий день субота настав,а перед цим сниться сон цариці і бачить вона маршрут їхнього руху в деталях і риба-говорун не явилась їй,але голос був його,що промо вила: Накажи з мене приготувати рибну юшку і хай всі амазонки їдять її,сама ж їж  тільки мою голову.Я вже втомився в гостях у Вас бути і вода не озерна тут,а юшка вийде смачнющою і хто зїсть по два тарелі,той матиме нагороду і ним буде скіф,але не маєш права про це говорити амазонкам.  Сказано-зроблено.Рушило ціле плем»я амазонок з гір Гіндокушу і вела їх на північ Ладоока,а всі амазонки виконували волю своєї цариці так наче і не було ради племені,ніхто з амазонок не залишився. На третій день переходу сниться цариці місцевість гірська,але на обрію майоріла рівнина і говорун прийшов у сні та об»явив,що саме у цьому місці має зупинитись плем»я амазонок і відправити в гори 3 загони мисливців із стрілами та луками. Коли сонечко  опускалось за гору,повернуться ці три загони мисливців з гір з чудовим надбанням,багато кізочок сарн і оленів буде в них. Виконала наказ риби тайменя Ладоока,коли наступного ранку перед її очима відкрилась картина,яку бачила у сні і аж до виднокраю простягалсь сте пи рівні наче стіл. Відправила перед обідом 3 загони мисливців і вони години до 16-18 принесли козуль, сарн, оленів і ще говорили,що так було багато парнокопитних,наче їх хтось гонив на них.Тільки усміхнулась Ладоока,бо вона з жінок знала,що сам Бог був загонщиком оленів та козуль і амазонкам про це не казала.М»яса було дуже багато, смакували вдосталь його жінки,навіть оленину м»ясо тричі в холодній проточній воді промивши, в молоці зробили,а те що не могли з»їсти вялили і вензували- коптили,а це н\з недоторканий запас Наступного ранку,ближче до обіду рушили амазонки далі вже рівниною, бо до Ладооки приходили дівчата і просили її не йти спозаранку в степ,а дочекатись сонечка,щоб воно поцілувало м»ясо і зав»ялило його.Що з м’ясом було зроблено як і закопчено багато цілих косуль і сарн.                                                          Ще одного разу, коли проходили степами амазонки,по віщому сну, дала команду жін кам свого племені вийти в степ знову 3 загонам мисливців по 15 чоловік і ця команда була виконана негайно. Але вже не було жодних козуль чи оленів,зате не можна було злічити сайгаків,що приволокли мисливці.Сайгаків більше сотні, так що дехто із  здо ров»ячок-амазонок ніс 2 ато і 3 тушки і як правило молоді сайгаки були. Як і в попе редній раз тушки були приготовані на вогнищі,добре обжарені на веретенах,а ті що залишились обвялені і завензовані і покладені в недоторканий запас,яким керувала тільки цариця.Довго йшли до гір Уральських амазонки,але одного вже морозного ран ку крикнула далекозора амазонка,що бачить гори на горизонті і це  південний Урал, що зустрів снігом амазонок,непривітно зустрів. Підійшовши до гір,почули  і побачили хурделицю,що говорила» Йдіть краще геть і не шукайте тут ,бо не знайдете нічого і нікого крім снігу і вітру»Побувши з 7 днів на Уралі,роздивившись кругом і довідав шись від місцевих мисливців,що на півдні є велика ріка,що впадає в море і зветься вона РА-Волга,в ній безліч риби,а запаси їжі в жіночому племені закінчувались і в горах крім  неїстівного пухнастого звіра нічого немає, вирішили амазонки йти геть та шукати свою жіночу долю десь в іншому місці.                                         .                                                                                                       .

                      Амазонки з Уралу йдуть до Азовського моря.

       Це зробила цариця Ладоока,що дала команду йти на південь поки не замело все навкруги снігом.Харч закінчувався і тому наступного морозного ранку вирушило пле м»я амазонок на південь і приблукало в пониззя річки Ра,де зараз Астрахань,а раніше хозарська столиця Ітіль була.Піймали в гирлі річки величезну рибу,але не тайменя,а Білугу і довго насолоджувались рибною юшкою. А Перед цим приснився Ладооці бі лий лебідь,що голосом риби-тайменя дав наказ залишатись тут і зимувати. Виконала і цей наказ риби чи лебедя цариця,і не жалкувала за цим,бо плем»я не голодувало,а поїдало різну рибу і ще просили амазонки зостатись тут. Одна біда все таки була і це відсутність скіфів,яких не манила Волга і її риба зимою. Одного вже весняного квітневого ранку,сама Ладоока побачила на видноколі дими, а де дими там і люди будуть і вирішила відправити два загони з розвідки,щоб довідатись чи це  не скіфи?Виявилось,що саме скіфи зупинились там.Були це  майбутні язиги-сарматське плем»я і про це їй доповіли розвідниці та язиг-що своєю мовою, яку Ладоока добре розуміла, сказав що це передовий загін язигів приблудив до річки Ра, заготовити риби осетра, якого тут безліч.         .              .                                                                                             Автор служив там і запам’ятав міліарди мошки і комарів біля ліхтарів,що навіть світ ло не пробивалось крізь ці хмари гнуса.Був скіфський «язик» з язигів особисто допита ним царицею амазонок Ладоокою і вивідала вона,що в риболовному загоні було з 5 тисяч скіфів і вже давно вони приходять до гирла ріки Волги,ловлять осетра,серед них і Білугу,яку дуже люблять скіфи.На питання звідки приблудили язиги в цю місцев ість,було здивування і відповідь щира скіфа,що вони в цю землю нізвідки не прихо дили,а були вічними автохтонами тут. Ладоока вивідала все що хотіла у зв»язаного шнурами скіфа,закликала 3 амазонок і сказала їм,що мають відібрати по 50-70 жінок воїнів з мисливців кожна,озброїтись луками та стрілами,яд до яких сама готувала і на світанку відбути до стану скіфів.Там відстріляти в праву руку скіфів мужчин і через хвилини 3-5 коли вони втратять рухливість, зв»язати і приволокти до свого стану. До коня мало бути найменше прив»язано (2 два скіфи) і амазонки мали їх через 30-40 хвилин доставити,бо яд міг у цей час відходити,а скіфи чинити спротив. Спозаран- ку,коли ще сонце не зійшло,вирушили три загони амазонок за своїми жертвами і ними були мужчини-скіфи.Амазонки були з мисливців і добре стріляли з лука,так що стріли з легкістю впинались в праву руку скіфів,паралізуючи їх. Були випадки коли стріла попадала не в праве плече,а в ліве скіфа і такий гинув тому,що зупинялось серце.При нападі,розділились 3 загони амазонок і там де була старшою Леся,  тим най менше повезло. З  своїх 70 воїнів кожна вполювала по 1 скіфу і не більше,багато було сивих і тих,що стріла вп»ялась у ліве плече замість правого,забравши життя. 2 інші загони мисливців за мужчинами трохи кращі мали результати,але не дуже,так що в свій стан амазонки приволокли не більше 200 скіфів.Оглянула їх цариця і багато серед скіфів,що прийшли до тями визначила як тих,що будуть рабами секспослуг,але були і такі,що не придатні були для цього за віком,вони перетворювались просто в рабів.  ... Сарматське суспільство було рабовласницьким і лад цей дали сарматам амазон ки. Незадоволеною була вилазкою амазонок їхня цариця,бо розраховувала на багато більший полон скіфів,але було те,що було. Коли язиги, майбутні сармати відходили від отрути,бачили перед собою жіночі і дівочі личка,котрі знущались з них,сміючись над їх безпорадністю як мужчин-чоловіків.Час біг навипередки з вічністю і вже в обід змі нилась картина тому,що біля скіфів,майбутніх сарматів, бігали і догоджали амазонки і ще добре придивлялись до них,навіть мацали скіфські мускули і як правило у кожної з амазонок був один скіф.Добре не розгледіли їх під час людоловства,часу  обмаль,а потім втеча до свого табору і паралізовані скіфи Тут стався напад скіфів на табір амазонок,бо по копитах кінських,їх  відбитках та слідах волочіння скіфів,був зафіксо--ваний напрямок руху амазонока скіфи хороші слідопити Про напад  скіфів повідомили дозорці  амазонок,що були далеко від табору і встигли приготуватись вовчиці до їх приходу.Дійсно для вовчиць-амазонок найкращим боєм була засідка,звідки  стрілами вбивали скіфів,наче дичину.Знову Леся показала свої організаторські здібно сті і її загін тепер не вицілював праве плече чоловіка-скіфа,а стріляв на ураження, тобто вбивав скіфів цілими сотнями, першим зустрівши скіфів,що хотіли повернути своїх полонених.                                                                                                               Навіть кінні скіфи,що виглядали з крупу коня навколишній простір,не помітили амазонок,бо вони сиділи в зарослях верболозу і звідтам слали свої смертоносні вітан ня,стріли смерті. Ще було далеко до обіду,але нарахували амазонки Лесі.що вбили вони своїми отруйними стрілами понад 600 скіфів,а це була вагома заявка на перемогу в цьому бою. Другі також не дрімали,а вбивали,бо навчені цьому були амазонки-вовчиці.Не раз в Ірані нападали на скіфів амазонки,щоб набрати бранців, а потім організовували засідки,бо знали,що скіфи обов’язково намагатимуться звільнити своїх бранців.Амазонки добре  вишколені і знали на зубок маневри скіфів,тому напад відби тий швиденько,навіть ті,котрі готували рибну юшку не знали про напад.В  обідній час безтурботні амазонки кокетували з скіфами-бранцями,тому що це  була звичайна їх робота робити засади і вбивати скіфів. Запам»яталась сцена коли Леся роздивлялась скіфа,якого приволочила,а він мав роз»язані руки,щоб їсти рибну юшку і цими руками схопив Лесю ззаді.Від несподіванки аж здригнулась Леся,але швидко прийшла до тями,згадала що вона ще дівчина вихопила свого акінака з яким  ніколи не розлучалась і хотіла вбити скіфа.В цю хвилину проходила повз Ладоока,яка бачила цю сцену і показала жестом Лесі,що вона дурна,а потім добавила тихо:» -Це твій майбутній чоло вік,бо аж за дуже різкий він. Зате дівчата будуть хороші у Вас»Але не так сталося як гадалося.Зі стиду  почервоніла Леся, але взяла себе в руки і поклала акінак за пояс. Обідали скіфи не як небудь, а з прислугою і в цій якості були амазонки,що подавали тарілки  і ложки дерев»яні для рибної юшки,а смак в неї пречудовий,адже цілі осетри невеликі в них були і зелень всяка і дехто зі скіфів навіть добавку просив,а дівчата давали скіфам добавку,бо багато рибної юшки наварили куховарки.Потім серед ночі, проснулась Ладоока від свого ж голосу, бо говорила з тайменем-говоруном. Сказав їй говорун,щоб її плем»я через 3 дні виходило від Волги,наловивши і нав»яливши балика з осетра,а цьому мали допомагати видри.Видри гонили косяки осетра до амазонок і до того доходило,що перебирали їжею рибачки,настільки багатющим був вибір серед осетрових. Коли тільки сонце починало пекти,рибу виставляли на сонце і повертали її по колу,коли трохи під»вялювалась  риба так що за два дні було досить багато підв"я лено.В розпорядженні цариці амазонок був ще недоторканий запас, копчені косулі, сарни,туша ОЛЕНЯ і навіть туша копчена лося і це все приберегла Ладоока для перехо ду в рідні їй землі України.У сні від говоруна довідалась цариця,що Боги нею задово лені,тому що виконує вона всю їхню волю, а також сказав їй говорун,що підуть вони у землі її батька Дарія і там осядуть на берегах моря.За те,що жодного разу не відмови лась від виконання наказу Богів,головний Бог її нагородить вождем скіфів,що буде красенем неописаним ніким,але це все буде тоді,коли вона приведе своє плем»я амазонок до Азовського моря.                                                                                           Через три дні,наказала своєму племені цариця рушати на південний захід,що було в точності зроблено амазонками.Дорога була пустою і безлюдною і йшли амазонки до сить довго,багато з них встигли вродити хлопців і дівчаток від скіфів-бранців. Одного дня,коли проходили землю біля ріки Дон,скіфи відважились і підійшли до цариці Ладо оки з проханням,щоб вона відпустила їх та їхній синів в стійбища скіфів і щоб там залишились їх сини.Подумала Ладоока,бо мала чим,і сказала скіфам,що поїде тільки один скіф,який поспілкується з вождем,повернеться і розповість все,що було в скіфів .Так і було,що відправився один скіф до племені свого,зустрівся з батьками, яким роз повів про те,що їх біля гирла ріки Ра захопили амазонки,які потім поміняли гнів на милість і допустили захоплених скіфів до себе. Що в інтимній близькості між ними зародилось життя і зараз його відпустила їхня цариця,щоб він сказав вождю скіфів правду про те,що хлопчиків відпускають амазонки і їхнє плем»я поповнюється виклю чно дівчатами.Хто зі скіфів не забирає хлопця у своє плем»я,того вини вбивають. Батьки скіфа розпитували сина свого чи знущались амазонки над ним і він шуткуючи показав плід «знущання» над ним і це був гарний та здоровий хлопчик, якого з ним від пустила Ладоока.Сказав Геротон,так звали скіфа,що мусить йти до вождя і спитається у нього чи буде він приймати в плем»я хлопців від амазонок, а їх досить багато понад сотню мається серед них,бо зараз народжували як правило по 2 і навіть 3 дітей амазон ки. Відмовили його йти до вождя скіфів і мати залишилась з ним,щоб годувати дитин ча молоком корів,а піщов батько.Дуже привітно зустрів вождь скіфів батька Геротона і все,що знав розповів вождю він.Скіфський вождь побачивши хлопчика і його красу, здоров»я, що немаловажно,коли його привів батько скіфа, сказав,що всіх хлопців забе ре плем»я його,а жінки,які родять таких хлопців бажані і будуть чудовими невістками в скіфських родах та наказав привести  до віч Геротона.Коли Геротон став перед вож дем у поклоні,дозволив присісти йому і розпитався все про амазонок.Отримав відповідь вождь про те,що там править матріархат і царицею є Ладоока, надзвичай ної краси жінка і взагалі всі амазонки настільки стрункі, вишукані,граціозні та такі красиві,наче з іншого тіста виліплені ніж жінки скіфів. Спитав князь скіфів чи бува ці жінки не грубої кості і отримав відповідь,що граціозність їм дає тонка кістка і вміння поводитись з мужчинами толерантно.Тоді вождь Таргітай перепитав Геротона,а як же  трапилось так,що багато скіфів потрапили в полон до амазонок, адже далеко не боягузи вони?На це питання сказав правду Геротон,що стрілами отруйними били в праве плече скіфів амазонки, паралізовувало це їх на певний час і так доставлялись в стан амазонок,а там вже було все відлагоджено і через смакоту приготованих блюд приходило кохання,що дарувало дітей.Сказав Таргітай,що бачив таких красунь,але не в снах,а серед трипільців,вони тонкої кості,красоти неписаної і манерами тонкі,а ще ними правлять цариці-жінки.Мовив слово Таргітай і перепитав в Геротона чи можна хлопчиків разом з батьками повернути в скіфські стійбища і отримав позитивну відпо відь, але не думав про пастку,яку приготував вождь скіфів,адже він хотів збільшити  скіфське плем»я на понад 200 чоловіків.Відправив Таргітай Геротона в стійбище амазо нок,наказавши йому привести всіх хлопчиків разом з батьками чоловіками і  мамами. Маленький скіф залишився у батьків Геротона.а він сам конем поскакав до стану амазонок,щоб повідомити про рішення скіфського князя царицю амазонок Ладооку.          Кочували стійбища недалечко один від одного,але не було в амазонок корів та биків,бо коли Лада відправила жінок в Гіндокуш,вони не захопили їх з собою,а брали лише малу худобу,бо так казали природні умови гір. Став перед царицею Геротон і просив її віддати всіх маленьких хлопчиків скіфам,бо він домовився з вождем скіфів Таргітаєм про це і що всіх жінок-амазонок чекатимуть в своїх повстяних щатрах як невісток. Перепитала Геротона Ладоока,чи дійсно Таргітай запросив жінок амазо нок як невісток в свій стан чи станицю і який на вигляд скіфський вождь?Описав скіф красу неймовірну свого вождя,а лице Ладооки не ви промінювало жодної емоції і вона спокійно так спиталась у скіфа:»-Скільки ти часу серед нас?»отримала відповідь  скі фа,що більше одного року і  спиталась його- Невже ти не знаєш Геротоне,що амазонки ніколи не підуть невістками в скіфські племена,взагалі до інородців.Це була відмова  в невістках-амазонках.Продовжила Ладоока,-Я бачу що Таргітай дуже хитрий,хоче мене обшахрувати-обдурити.Не вийде це у нього.На цьому аудієнція закінчилась.

                                                             Амазонки.                                             

                                                                                                                                                        В сон  цариці прийшов таймень власною персоною і порадив їй,щоб тільки 70 вояків з синами повернулись в станицю скіфську і чемно так сказали,що дякують амазонки за те,що їх Таргітай кличе невістками в плем»я їхнє,але не можуть вони,бо так каже їх звичай і що в амазонок є ще понад 130 скіфів з хлопцями,яких вони помі няють на другу хвилю скіфів,бо так вирішила Ладоока і запросила до себе в гості Таргітая.Геротон був на чолі 70- особової групи  скіфів,що разом із скіфськими хлоп чиками відбула в станицю Таргітая і саме Геротон доповідав вождю скіфів про результати свого візиту до цариці амазонок Ладооки.Ладоока наказала всім амазонкам  бути особливо ніжними і добрими до скіфів-батьків,щоб вони вождю говорили,що надзвичайно кохають амазонок і підуть за ними всюди, куди жінки скажуть,а везуть своїх хлопчиків до батьків,бо у випадку відмови від них скіфів,на  дітей чекала смерть від рук амазонок.Геротон крім всього,що сказали захоплені в полон амазонками скіфи, фактичні раби сексуальних послуг,сказав князю скіфів Таргітаю,що його до себе в гості запрошує цариця Амазонок Ладоока.Очі вождя скіфів заблищали, але щоб вбити свою цікавість до Ладооки,почав розпитувати Геротона як цариця здогадалась про його план неповернення скіфів з синами до станиці кочової амазонок. Передав слова Ладооки Таргітаю про запрошення в гості і ще згадав про те,що вона назвала його хитруном і шахраєм і що на цьому аудієнція в цариці закінчилась.Дав команду Таргітай,щоб прийняли в свої роди хлопчиків і вирішив поговорити зі всіма скіфами за один раз.Коли  70 скіфів зібрались на майдані на конях,то було враження серйоз ного збору і вождь Таргітай виступив перед своїми в недалекому минулому племін ними воями.Спитався він,що збираються робити скіфи,після того як віддадуть хлоп чиків до своїх батьків?У відповідь майже однаково говорили скіфи, що будуть брати зі своїх стад велику і малу худобу,а з нею повертатимуться до стану амазонок, бо вони на них чекають і дуже люблять і підуть за ними  вони на край світу Зрозумів Таргітай,що кохання забрало залишки розуму у його воїв і прийняв рішення відвідати  Ладооку і побачити її красу неземну. Відпустив їх вождь скіфів,а вони відїхали до своїх батьків і там господарювали,вибираючи кращих корів,биків,овець,кіз,баранів і цапів,формуючи з них свої стада.Інколи до сварок  доходило між батьком і сином,коли корова хороша була,бик чи коза,до бійок правда не доходило,лагодили поміж себе спори рідні. ....  .....Згадаймо,що скіфи кочівники і їхнім найбільшим скарбом була худоба.Не звав Таргітай до себе Геротона,вирішив військово провірити царицю амазонок і про те,що збирався зробити напад на кочову станицю амазонок,ніхто навіть не здогадувався. Тільки планами це було,хоча чув Таргітай, що стріляють з лука амазонки дуже влучно і вміло роблять засідки на ворогів. Коли повернулись скіфи в станицю амазонок,то пригнали з собою велику кількість дрібної худоби і трохи великої рогатої худоби. Амазонки їх зустрічали наче з іншого вони світу,а Ладоока,тримаючи своє слово дала команду відправити хлопчиків в стан Таргітая разом з батьками.Поїхав знову Геротон, він був наче посильний між можновладцями скіфів і амазонок і мав передати Таргі таю, що його зове в свою станицю Ладоока вже вдруге.                            .                                   Сама Ладоока поїхала своїм конем на оглядини Таргітая в його станицю і з нею було не більше десяти лучниць-амазонок,не хотіла вона «кота в мішку» бо знала мис тецтво спокуси і не могла ним користатися,коли не сподобається він їй.Їхала врані шня зоря до сонця,а як побачила Таргітая високого,стрункого,чуть з посивілим волоссям,з орлиним носом і правильними рисами обличчя одразу закохалась в нього і не було на те ради.Вміла вона маскуватись добре,бачила сама все,а її ніхто і тому чула слова Геротона про те,що його вдруге просить в гості Ладоока.Не дочека лась відповіді скіфського князя і втекла в довкілля цариця Амазонок.Таргітай нічого не сказав скіфу Геротону на його повторне запрошення Ладооки,тільки сказав,що дякує за запрошення,а  думав як має непоміченим пробратись в станицю амазанок і провірити боєздатність амазонок.Таргітай наказав кількатисячному загонові скіфів відправитись з ним до Меотійського моря,але нічого своїм воям не казав про те,що шукає станицю Ладооки,яка в цей час перекочувала в інше місце.Коли з клубами пи лу-пороху,що піднімали коні воїв скіфських,приблизились до річки Молочної,то їх відважно із засідки верболозу атакували стрілами амазонки та так потужно,що дуже багатьох кінних воїнів позбувся Таргітай.Наконечники стріл були отруйними,тому якщо стріла впиналась в будь яку частину тіла скіфа,вона викликала зараження і часто смерть якщо не було під руками вакцини чи протиотрути.Попали скіфи у декілька засад амазонок,багато Їх полягло там,але не знайшли вони станиці кочової амазонок і вождь скіфів так і не побачив Ладооки,яка що раз більше запалювала його серце вог нем кохання.Дав команду вождь скіфів припинити мандри і це в мить було викона не. Порахував вбитих і поранених цар і вияснив,що вбитими є понад 450 його воїнів,а поране ними і того більше.Це насторожило князя чи царя, адже нікого з амазонок він так і непобачив,лише їхні стріли цілували вуста скіфів смертю.Поскакали скіфи до своєї станиці і вирішив вождь,що поїде разом з небагатьма своїми воїнами в гості до Ладооки та візьме з собою кілька стад малої і великої рогатої худоби,найбільше багатство. До слова буде сказано,що в скіфському арійському суспільстві мужчина мав усі права,а жінка жодних не мала,тому у всьому підкорялася своєму чоловікові. Мав вождь скіфів свій жіночий гарем,але жодна із жінок не мала права перечити чоловіку і за це її чекало покарання,навіть смерть.Коли скіфи повернулись з  мандрів, ніхто із воїнів не смів питати вождя,для чого їздили?Вождь чи цар все знав і вирішував питан ня племені одноособово.Через день, після бурхливої ночі із одною із своїх красунь, Таргітай дав команду вибрати два стада малої худоби,серед них кіз і пару цапів та овечок з баранами та одне стадо великої рогатої худоби до якої входили вгодовані корови і хороший як говорять племінний бик.Дав команду і з 15 воїнів,прекрасних лучників,що чудово володіли акінаками було вибрано  в охорону вождю,котра за нака зом могла будь яких воїнів знищити. ....                                                                                   Поскакав першим і там,де був бій  з густого верболозу та очерету вийшли три амазон ки,серед них і Леся і спитались вождя хто він і куди прямує.Отримала відповідь Леся,старша амазонок,що він скіфський цар Таргітай і веде три стада худоби до їх ца риці Ладооки бо запрошений він у гості до неї. Жоден  скіфський воїн не був травмо ваним отруйною стрілою з охоронців скіфського царя,а сам Таргітай впав з білобри сого в яблуках коня на зелену мураву і корчився від болю страшного, втрачаючи свідо мість. Прискакала Ладоока,щоб переконатись,що сам Таргітай їхав до неї в гості і побачила його обличчя і зв»язаний він мотузками та непритомним був.Час жорсто кий.Наказала цариця зарізати кількох молочних кіз і цапків та ягнят, запекти їх на веретенах і коли прийде до тями Таргітай, то для нього разом із його охоронцями, влаштувати  трапезу  та позвати її і поскакала своїм конем до свого великого,царського повстяного шатра.Аж через кілька годин прийшов до себе Таргітай бо вже далеко не молодим  був і побачив біля себе свою охорону, що розмовляли з прекрасними амазон ками.Коли потягнувся до нього підскочили декілька амазонок і заволали голосно:»- Живий він,слава Богам і про це слід повідомити царицю Ладооку» Поскакала вістова до шатра в центрі кочовища-станиці,де жила Ладоока і повідомила їй,що Таргітай прийшов до тями і першим його словом було, -«де цариця Ладоока?»При всій красі, з золотими діадемами,дорогоцінними бусами вийшла з шатра цариця амазонок,їй підве ли коня,вона скочила на нього,а кінь опустився на коліно своє перед царицею і поскакала до вождя скіфів Таргітая,котрого бачила і чула у своїй вилазці.Дівчата –амазонки вели розмови з молодими,ще безвусими скіфами і все було мирно.                .    Повсюди розповсюджувався запах чудовий від ягнят і кізочок на веретенах і Ладоока вгледіла свого красеня Таргітая,котрий побачивши царицю амазонок і її красу неземну,яку чітко підкреслювали дорогоцінності сів,нічого не говорив, немов онімів, хоча відзначався своєю балакучістю.Цариця дала команду і до кола мужчин приєднала ся ,а молоді і звабливі амазонки несли  цілі туші ягнят,кізочок, приправлених різнотра в’ям.Були зразу ж подані амфори грецького вина і випивши кілька келихів Таргітай промовив:»Ти Ладоока,цариця амазонок,що запрошувала мене двічі в гості і краса твоя разить наповал,але скажи мені де 3 стада малої і великої худоби,які я гнав до тебе і тобі дарувати мав?.Чому не бачу я їх?Ладоока сиділа на моріжку біля Таргітая і пригадувала як риба-говорун казала їй,що її майбутнім чоловіком буде вождь скіфів на ймення Таргітай і тому розсіяно так відповіла.-Не бачиш,значить нема їх» Це розлю тило царя скіфів і він з образами накинувся на Ладооку,не вірячи в те,що сказала цари ця. Спиталась  амазонок де стада худоби і почула логічну відповідь,що в загонах вони і дійсно Таргітай пригнав 3 стада,але коли він відпочивав після стріли отруйної, відіг нали їх в загони,щоб своїм беканням і меканням та ревінням не забирали апетиту в ласуючих.Сказала цариця амазонок,що вона неправильно сприйняла слова царя скі- фів і тому просить вибачення за нею сказане.Мова скіфів подібна на мову амазонок, але наголоси не ті,значення слів не одинакове,а всі 3 стада знаходяться в загонах.щоб не мішати людям в їх трапезі. Сама ж Ладоока просто до бестями закохалась в Таргі тая і на очах у всіх оточуючих наливала йому в  ріг великий вина червоного,а він із задоволенням пив вино та закусував великими,паруючими та духмяними кусками ягняти,а потім розпробував козеня і з задоволенням поїдав його.Від випитого потягну ло Таргітая до Ладооки і він чуть не привселюдно взяв її,але вирвалась вона від скіфсь кого царя,і дала команду амазонкам,привести Таргітая в шатро царське,сама ж похи туючись від випитого пішла до свого коня. Кінь присів  на передні ноги і цариця амазонок заскочила на нього,підізвала пальчиком своїм Таргітая до себе і щось сказала,показуючи на своє царське шатро.Таргітай був підхоплений амазонками,бо чуть не впав від випитого вина і конем своїм доїхав до шатра Ладооки та зайшов у ньо го.Перед ним була картина східного багатства цариці амазонок, вона переоді лась,але прикраси,інші діадеми,коралі з дорогоцінного каміння виблискували в напівтемряві шатра і наче кликали до Ладооки.            .                                                        Роздивлятись почав  скіфський вождь і побачив в кутку вогнище,а на ньому веретено на якому дожарювався молодий цапок.Сказав до Ладооки,щоб почати розмову, що йо му ягня більше сподобалось чим козеня,м«ясо якого він споживав разом із своїми охор онцями. Ладоока,сміючись промовила,що не розпробував він добре козеняти,тому так і говорить.А вона більше любить м»ясо молочної кози і йому воно надзвичайно сподобається,коли розпробує його смак,адже запаху зовсім немає і лою також,але ніж не і смачне воно.Таргітай мов мисливець пробирався скрізь сутінки шатра до Ладооки, сприймав її як сарну, котру має захопити живою,а Ладоока теж горіла бажан ням до Таргітая і готова була віддатись йому,адже кров обох була розігріта випитим грецьким вином,яке водою не розбавлялось.Вдала,що не бачить скіфа і продовжувала крутити веретено,на якому запікалась молочне козеня,тут цар скіфів її схопив.Ладоока не пручалась,не відбивалась від нападника,бо покохала Таргітая з першого погляду і без спротиву віддалась йому.Це безумне кохання  тривало до ранку наступного дня і наситились ним вони обоє та так,що світанок проспали,а коли в обіймах просну лись,Таргітай промовив,що хоче глянути на свої  3 стада в загонах.Ладоока позвала амазонку і наказала їй відвести царя скіфів до загонів і показати стада,що пригнав він,а сама яко кожна жінка після  бурхливої ночі, сказала коханцю,що ще трішки поспить.Одягнувся в свій одяг Таргітай,а на дворі був стриноженим його кінь і разом з амазонкою поскакав до загонів,а його кінь на відміну від коня Ладооки не вмів присі дати Прискакавши до загонів,побачив цар скіфів.що не має його стад і це сильно рознервувало його та він накинувся на слуг загонів,що були жінками,але рабинями,а скіфи рабства не знали і кричав несамовито,де його 3 стада?.Одна із рабинь, показала на сонце,а воно вже було високо і розвела руки, даючи Таргітаю зрозуміти,що худобина пастись хоче.Через амазонку,служницю  цариці був запрошений в степ.щоб побачити свої стада,а вона про те,де паслись стада відала через рабиню, яка вказала напрямок руху рукою. Поскакали вже в день скіфський цар з молодою амазонкою і почав Таргітай приставати до красуні амазо нки.але вона своїм конем відривалась від нього і вже невдовзі на видноколі красу вались багато стад худоби. Тоді впізнавати почав скіф  свої стада по особливостях кіз і овечок і аж відлягло від серця царю, бо думав,що його ягнятами та козами пригощала Ладоока його і охоронців.Зовсім мало часу пройшло і побачив своє стадо корів і одна  серед них подала свій голос,вітаючи господаря,а на горизонті жодного стада корів не було. Ще і перепитав у пастухів скіфський цар,чому у них тільки мала худоба,а великої і рогатої немає.На це йому від повіли пастушки-амазонки,що йому про це розповість Ладоока,коли він буде її обнімати,і дружно залились веселим сміхом.Покарань за подружню зраду в амазо нок не було,тому що чоловіки були випадковими коханцями до часу,коли Ладоока приревнувала до Таргітая одну із своїх амазонок,а Таргітай був красенем чоловіком і його краса просто паралізувала жіночі серця.А подружня зрада була,тому що Таргітай-скіфський цар,вибирав у свій гарем будь яку жінку арійку чи ні,яку в своєму житті зустрічав,а незабаром став офі ційним чоловіком Ладооки.Коли після відїзду Таргітая Ладоока поринула в глибокий сон,приснилась їй риба-говорун.котра сказала, що мусить вона приборкати скіфського царя,щоб він забув про свій гарем і звабити так щоб він залишався в її племені амазонок назавжди та став її офіційним чоловіком.              Справа в тому.що в амазонок не було статусу офіційного чоловіка,а були кохан ці і коли Ладоока почала формувати плем»я сарматів,чоловіки в амазонок появи лись. Як не втікала Леся від Таргітая він все таки її дігнав і взяв її, правда не за допо- могою сили, але тому,що хотіла вона цього,хоча і не признавалась сама собі у цьому. В Галичині кажуть:»Якщо корова не захоче,бик не скоче»цей випадок  трапився між ца рем скіфів і Лесею по дорозі до царського щатра амазонок. Був Таргітай могутнім  чьоловіком-мужчиною,а коли зайшов в шатро,побачив все розкиданим і свою Ладооку напівоголеною.Запалала ватра кохання-бажання до Ладооки і він з порога накинувся на царицю,не зауваживши,що Леся зайшла за ним у шатро і була вся червоного кольо ру. Ладоока Лесі промовила йди геть і в сердці Лесі першим загорілось бажання відом стити Таргітаю за зраду,адже тільки з нею був і зразу ж взявся за Ладооку. Продов жилось кохання і вже так догоджала Ладоока Таргітаю,що він все забув на світі і про гарем,а наслідком стало те,що перщою в них народилась дівчина, яку вона назвала Мілена.Таргітай почав забувати свої звички царя скіфів і все,що було жіночої статі хапати,а так приклеївся до Ладооки,що з нею тільки  жив і спав.Так пройшло девять місяців і в одну із темних зимових нічок спиталась Ладоока в Таргітая ,як би він хотів назвати їхню дочку,котра буде першою.Задумався він, а потім згадав,що саме він цар скіфів і  саме він давав назви хлопцям в своєму роді,але дівчатам не давав назв ні коли.Тому сказав Ладооці,що це не його клопіт називати дівчат і хай вона сама дасть назву їх дочці. Ладоока розповіла на плечі свого майбутнього чоловіка,що в племені автохтонів,що були мешканцями Антлантиди,з яких пішли трипільці,звичай був, коли народжувалась дівчина ім»я їй давала жінка і виховувала її вона,а як він дивиться на це.?Подумав Таргітай і сказав,що не перечить.Аж тоді Ладоока розповіла йому,що за звичаєм їхнім називають іменем бабусі,добавлячи кілька звуків-букв і саме це забез печує зв»язок поколінь роду і сказала,що мала бабусю Мілу,що була знахаркою і астро логом,яка матір її  Ладу з батьком Дарієм привела на землі Ірану з прабатьківщини своєї і це було море,тепер Азовське,де вони є.Вона придумала ім»я їх первістку і це ім»я Мілена,котра буде щасливою і царицею амазонок,а про це їй розповіла риба- говорун.                                                                                                                        Розпитав між коханням Ладооку про цю рибу- говоруна і коли почув тільки початок розповіді,сказав цариці,що і до нього  приходить він у снах,та ще і командує та гово рить  йому лишатись в амазонок,бо з нього піде цілий рід савроматів і як так буде коли первістком їхнім буде дівчина-амазонка,навіть цариця?.І чому ця риба їм обом бреше,а не  говорить правду.На згадку прийшла  більша ніж 7-літня війна України з РФ і думаю собі я,що скоро її президент піде з Асадом і Лукашенком до Бога за  навмисні вбивства людей і попаде в пекло як неправдомовець і брехун він та свора псяча його.Цариця Ладоока легенько так дала зрозуміти Таргітаю.що ця риба говорила-все збулося і може їм Господь подарує хлопця з якого і підуть сармати. Скіфів цар сказав, що не подумав про це і перепросив Ладооку.Був випадок, коли таймень приснився Тар гітаю і зобов»язав його повернутись до скіфського стану та дати команду всім юнакам, що не мали гаремів.щоб вони виходили на зустрічі з амазонками за скіфським стани цями і там хай їх ловлять у свої тенета амазонки,як його піймала Ладоока.Вона як цариця зобов»язана дати команду амазонкам йти на ті зустрічі і бути ласкавими зі скі фами,що вартують їхньої уваги.Самим важливим є ,що думка про те,що має їхати до скіфів не полишала голови Таргітая і він виконав наказ тайменя та через 3 дні поїхав з станиці амазонок,навіть нічого не сказавши про свій сон Ладооці,лише попросив,щоб наступного ранку вільні амазонки були за станицями скіфів.Декілька днів,амазонки придивлялись до скіфів і коли побачили,що їм нічого не загрожує,почали підпускати  їх ближче до себе і між ними виникали задушевні розмови і навіть кохання між деяки ми. Таргітай як вождь скіфів нікому з жінок нічого не пояснював,але наказав зібрати сходку чоловіків племені і пояснив їм,що закохався в царицю амазонок до безтями і нічого з тим не може зробити. Що вже скоро буде дитина між ними і хто заслужить із скіфів прихильність амазонок,той буде винагороджений коханням,а хто ні, залишиться з нічим і назвав  місця,куди прийдуть амазонки.Десь декілька місяців керував скіфами їхній цар і за цей час дуже багато скіфів разом із стадами,опинились в станицях амазо нок і там залишились.Правда в тому,що серед скіфів як правило народжувались чоло віки,жінки нарожувались,але мало.Неабиякою перевагою амазонок було те,що вони були лялями і віртуозами в порівнянні з скіфсьми жінками та мали  меншу кість ніж скіфки,що забезпечувало коханням до однієї амазонки,а не гарему кікімор.Одного із будних днів до Таргітая зайшла Леся і сказала,що Ладоока запрошує його до себе,бо вродила дівчинку і вся в сльозах вибігла з шатра.                       . ..                                               Плакала бо не була вагітною від Таргітая,але про те,що він взяв Лесю силою розповіла своїй цариці Ладооці і з цього часу не виходить з її голови Таргітай. Почув ши те,що Ладоока вродила йому дитину,правда дівчинку,а не хлопця, зрадів цар скіфів і зразу ж відїхав конем в стан амазонок,де його вже не вітали поцілунками смерті стрі ли амазонок. Всі амазонки майже за рік перебування у них царя, добре знали і вітали Таргітая як коханця їх цариці.Через певний час аж захекавшись забіг в шатро цариці Ладооки цар скіфів і його вітали посмішки цариці  та доньки Мілени,та щирі такі,що  сердце зігрівали воїну.Ладоока кинулась на шию царську,а в  куточку спокійна доця була на руках в няньки-повитухи і лише гукала до батька,якого тільки побачила своїми синіми очками.Він її  почав лоскотати,а дівча мило так сміялось і веселилось на руках повитухи. Наказала Ладоока слугам, щоб принесли вина і м»яса і це її розпорядження негайно було виконане та в шатро занесено зажарене козеня з цілою амфорою вина грецького.Ладоока разом з Таргітаєм ласувала м’ясом козеняти і запивали свою ра дість хорошим червоним вином з Греції,амазонки ще не вміли самі виготовляти вина ні червоного,ні білого. В цей час ніби ненароком в царське шатро зайшла Леся,яка розплакалася і вибігла геть.Здивувався цар скіфів такій поведінці амазонки Лесі,адже привик він,що всі жінки з його гарему виконують волю вождя племені,але забув про те,що серед жіночого племені діяли закони матріархату,а жінки далеко не чоловіки. Нагадала йому про це цариця амазонок,спитавши Таргітая,ніби ненароком,чому Леся вибігла вся в сльозах з шатра, а він через свою наївність, розповів Ладооці,що вона була його коханкою і напевне її виводить з себе той факт,що вродила Мілену цариця,а вона ні.Запам»ятала ці слова Таргітая Ладоока і її помста Лесі була жорстокою. Через декілька місяців Леся була вигнана з племені амазонок царицею,через її ревнощі,але це була дійсна причина,а видуманою було те,що вона не вберегла племін ного бика,а бик здох,тому що була старшою над рабинями,що обслуговували худобу.  ....    Таким жорстоким був час коли виникали звичаї і традиції.Таргітай залишився у своїй новій сім»ї,а гарем його не хвилював,забув геть на чисто він про його існування Лише факт того,що Ладоока на думку царя скіфів,не справедливо поступила з Лесею, заставили його зустрітись з нею і відправив він її в  гарем з своїм євнухом.Леся,ця ама зонка до корінців волосся,виконала волю Таргітая і стала першою красунею гарему, тому що була дуже вродлива і час від часу повертався цар до свого гарему,але через красу Лесі,а не через почуття до інших жінок.Життя  тривало і через певний час Ладо ока сама позвала Таргітая до себе і були між ними інтимні стосунки. Це кохання трива ло довго,кілька місяців і аж одного дня сказала царю скіфів цариця амазонок,що вона знову вагітна,а риба- говорун сказала їй,що вона вагітна і вродить дитя і буде це дитя кохання, хлопчиком.Тепер за звичаєм Таргітай мав право називати хлопця і попросив не підганяти його  з іменем,тому що скіфи знали- як назвеш дитину таку долю її вибереш.Тільки перед самим народженням сказав мамі батько як він назвав хлопця і дай він йому ймення Тасій,по українськи Тарасій.Долю Тасій мав щасливу бо став зас новником племені сарматів-роксолан і навіть царем сарматським,але погані стосунки були у нього з його сестрою Міленою,що стала царицею амазонок.Плем»я скіфів Таргітая йшло за амазонками,але паралельно їм і тому цар час від часу заїзжав до свого племені в гості і до свого гарему також. На ніч він запрошував Лесю і в одній із забав з нею розповів їй,що Ладоока вагітна і має вродити йому сина,а він буде заснов ником племені сарматів,які переможуть скіфів,або діти та внуки їхні переможуть їх. Про це йому часто говорила риба таймень,що у снах приходить і до Ладооки і саме це заставляє його залишатись серед амазонок,а не любов до Ладооки. «Любить він тільки Лесю і тому вона перша серед жінок його гарему і він її бере до себе на кожну ніч,але це була чистої води брехня» Народився Тасій і вдвох з Міленою вони росли в царській сім»ї амазонок.Одного дня пригожого побачила Ладоока розцарапане і в крові обличчя Тасія,а Мілена щось верещала до нього бо він її задів якимось словом та ще повторю вала,щоб Тасій не забував з якого він племені походить і звуть його амазонками.Дуже любила Тасія мати його Ладоока,більше чим Мілену і почала кричати до неї, що вона зробила, адже брат рідний він їй.У відповідь почула слова ненависті,що шипіли змії ним ядом Мілени:» -Не довго тобі залишилось царювати,заміню я тебе,Тасія вижену з племені амазонок» Аж в горлі щось защеміло Ладооки і вона побігла шукати батька Таргітая і все йому розповіла,що їй сказала Мілена і як вона ненавидить Тасія.  

       .                             .                                                                                              .             .                               ЦАР сарматів і цариця амазонок.

       Таргітай забіг в шатро і побачив розцарапане обличчя Тасія,якого дуже любив як і Ладоока і наче кішку,що шипіла,свою дочку Мілену.Вони вже майже досягли свого повноліття,а повноліття наступало раніше чим у нас тепер в 15-16 років для чоловіків і ще менше для жінок. Мілена була тільки трішки старшою за Тасія і вона першою отримала порцію нагаїв,якими по спині і м»якому місці нагородив її батько,але продовжувала погано шипіти і на батька наче змія.Другим був битий Тасій також бичами по всіх частинах тіла і наказав батько Мілені поважати свого брата,а Тасію наказав не провокувати Мілену. Однієї ночі сниться Ладооці риба-говорун,котра попереджає її,що час Мілені ставати амазонкою і ще сказав таймень,що буде вона після Ладооки царицею амазонок. Далі в тому ж сні сказано Ладооці,що має Таргі тай стати її законним чоловіком першим із скіфів,а для цього має вона зіграти весілля з ним.Потім пішла від риби страшна звістка про те,що невдовзі після весілля вона помре і візьмуть її Боги у вирій,а заповісти має перед всім племенем,що її спадко ємцем буде Таргітай,що стане царем сарматів,що вже формуються на базі чоловіків її племені.По її смерті,сарматські племена, язиги,роксолани,сіраки,аорси,алани,всі вий дуть з її племені амазонок і так розмножаться, що буде їх багато і саме ними має керу вати Таргітай.А ще сказав говорун,що помре і Таргітай, але далеко на захід від моря і має він перед смертю своєю зібрати племена сарматські і спитати кого вони вибирають своїм царем,а оберуть Тасія царем. Через декілька днів скликала вона сімейну нараду і оголосила свою волю як цариця амазонок,де Таргітаю було сказано, що він буде царем сарматів тільки після того як одружиться на Ладооці,а вона прого лосить царем сарматів  його перед племенем амазонок.Потім вже під час кохання сказа ла майбутньому царю сарматів,що невдовзі після весілля вона помре,полетить у вирій, а їхня донька Мілена витримає екзамен та стане амазонкою,а трішки пізніше і цари цею амазонок.Царицею її оголосить Ладоока,після змагань між всіма дівчатами племе ні, де Мілена буде першою і саме вона відніме в неї царський жезл і буде  причиною смерті Ладооки. Перед смертю Таргітай відчує її і запросить на віче сарматське всіх сарматів з племен язигів,роксолан і сіраків і менших племен,де задасть питання одне «Кого хочуть царем сармати?» почує по голосному крику і підняттю рук,що царем буде його син Тасій,бо роксолани якими він керуватиме як цар, зроблять його царем та і інші племена сарматів його підтримають.На початку червня була посвята Мілени в амазонки, їй випалили праву грудь і вона стала амазонкою офіційно.Після цього на початку серпня відбулись змагання амазонок перед лицем старшини амазонок і одно стайно Мілена у всіх військових вправах була визнана найкращою серед всіх. .......Звичай говорив,що коли цариця амазонок відлітає у вирій,вона має оголосити нас тупницю свою,царицею. Ладоока відчувала себе щораз гірше,вже і ноги її не так носи ли як раніше,кепські справи були з нею.Вирішила вона,що буде у вирію спостерігати за життям земним,але перше всі справи на землі завершить,тому весілля мало бути згодом.Перепитала у Таргітая чи він буде на ній женитись і отримала відповідь, що буде обов»язково весілля.Тоді на весіллі треба було,щоб вина було багато і м»ясного також,а весілля цариці амазонок робилось вперше за всю їхню історію,тому вважали як Ладоока так і Таргітай,що треба всіх з племені покликати Це ще обумовлено було тим,що Ладоока оголосить спадкоємцем Таргітая і він буде названий царем сарматів при всіх сарматах-чоловіках. Вирішила цариця Ладоока,щоб не  витрачатись двічі,не тому що скупою була,розумною і ощадливою,що цього ж дня оголосить і свою наступ ницю, дочку Мілену, царицею амазонок.Така неділя настала і весілля йшло повним ходом Ладоока оголосила наступницею царського титулу амазонок дочку Мілену і зауважила,що Мілена є найкращою  амазонкою у військових змаганнях як в стрільбі із лука так і в ближньому бою на акінаках. Всі амазонки знали,що після того як оголо сить Ладоока свою наступницю царицею,не багато їй залишилось жити. Але Мілена після випадку з Тасієм і свого обурливого вчинку,цілком змінила свою поведінку,став ши слухняною і поступливою,навіть кілька раз просила вибачення у Ладооки і та пробачила їй,адже була її матірю,а не мачухою.Під час нічних сидінь Мілена роз- повіла матері своїй,що їй часто сниться якась риба,що розмовляє з нею і переконала її,що зі всіх жінок на світі самою близькою є мама,а мама цариця амазонок-це мало вирішальне значення.Розповідала риба-говорун як її відловили в горах і принесли перед  очі Ладооки,як вона повірила в слова тайменя і весь шлях до Уральських гір виконувала вказівки його.Потім після шляху до свого дому буквально у всьому виконала вказівки риби і таким чином батько її Таргітай стає царем сарматів.Перед своєю смертю  вже батько оголосить Тасія царем сарматів,а матері це не личило,бо оголосила вона царем Таргітая.Цариця амазонок,красива і прекрасна Ладоока,щодня робилась гіршою, ледь ноги волочила до часу своєї смерті після весілля свого,що було першим з часів коли її матір Лада вийшла заміж за батька,арійця Дарія Померла Ладоока в середині вересня,а перед цим цариця Мілена зібрала своїх сторонниць і вирішила Грецію воювати і кілька тисяч її сторонників на конях вирушили в похід і вона наказала всім амазонкам після смерті її матері, вирушати назустріч своїй долі в Грецію і вказала місце, де їх чекатимуть. Це сталось коли живою була Ладоока і вона аж сердилась на Мілену,що не буде  при смерті її,але живі думають про життя. Полетіла у вирій Ладоока і потрапила до своїх родичів,дідів і прадідів,але впершу чергу до батьків Лади і Дарія.Батьки зустріли Ладооку,донечку свою з розпростертими обіймами і показали їй щось подібне на великий екран. На екрані стояли картини майбутнього двох народів сарматів і амазонок,причому амазонки були після сарматів.  .....Сармати стали основою і базисом словянських племен таких як поляни, древляни, сіверці,дуліби-волиняни,тиверці,уличі,хорвати-слов»янська основа русинів.Коли ди вилась на картини майбутнього,то помітила Ладоока виникнення словянських мов в нових слов»янських племенах і багато слів було запозичено з сарматської мови,прик ладом слугує слово хата,гідроніми назви річок Дніпро,Дністер,Дон,Донець.Нага даю читачу,що сарматська мова мала свої наріччя в кожному із сарматських племен , але була в неї особливість, трипільська лексика і це не було повторення скіфської мови Бачила виникнення слов»янських держав серед них  першої Великої чи Білої Хорватії Самослава,а потім Стільського князівства, бачила створення Русі з столицею в Києві і хрещення слов»ян Стільського князівства після завоювання його Руссю. Бачила  держа ву русів,що стала могутньою у Європі з поширенням її впливу на європейські держави такі як Франція з приходом освідченої королеви Ганни Ярославівни Київської і одруження на ній французького короля. Нагадаю, що Москви тоді навіть в памяті слов»янській не було,ліси і болота там були ,де Москва зараз.Бачила Ладоока розквіт Русі,що набагато випереджала у військовому,культурному плані Сарматію,бачила і занепад Русі,після завоювання її монголами Чінгізхана та розпадом на окремі князівс тва.Бачила вона і зрадника слов»янства Олександра Невського і як він чоботи лизав хану Батию  і його жорстокість до рідного брата.Також бачила, що на Заході  виникло Руське королівство,де королем був Данило Галицький, протилежність О. Невського,а Данило дбав за всю святу Русь і хотів її визволити з під ярма монголо-татарського, але Невський-зрадник не давав.Ладоока побачила і козаків та козачок і раділа тому,що козачки були тими ж амазонками за своїм характером-менталітетом і навіть не дуже корились гетьманам-кошовим козаків,бо дуже багато чого черпнули від сарматів.Багато чого русини-українці взяли з менталітету сарматів,наприклад вибор ність старшини,але хто формує організм людини на генному рівні,батьки,а ними в руси нів були сармати, слов»яни,так що тіло дали русинам-україцям їх батьки.Бачила і недолю русів-українців, коли підступний цар Московії в 1654 році зобов’язався захищати  Русів від поляків проти яких підняли повстання українці на підставі домінування католицизму,але все завершилось замиренням Московії з Польщею Ан друсівським миром і  зрадою москалями українців.Бачила Ладоока і СРСР,крива вий переворот-революцію, владу більшовиків-комуністів.Ось це було страшно,коли на род,що зерно першим у світі засіяв у свої чорноземи,кормив всю Європу хлібом, морили голодом.Це був жах,коли батьки своїх дітей поїдали,вимушено займались канібалізмом.Геноцид українців комуністичною системою СРСР набрав таких обер тів,що західна Україна і демократичний світ вимушено ставили питання про геноцид українців в СРСР.Бачила як розвалиться штучно створений союз на національні держави і бачила те як РФ намагається силою впливати на Молдову,Грузію, Украї ну,щоб утримати їх в зоні свого імперського впливу,провокуючи в них війни і нападаю чи на них. Україна зараз стоїть на самих передових позиціях боротьби з агресором РФ і знову захищає демократичну Європу від монстра-ведмедя в фуфайці,лаптях і його агресії. Впевнений, що розпадеться монстр РФ на етнічні держави і це буде дуже скоро в 2021 році або в найближчі роки і зметуть цю страшну і потворну автокра тію самі росіяни, забравши в Росії атомну зброю, ще перед розпадом федерації і пере дадуть її демократичним державам світу. Путіна В.В. в пекло разом з Асадом  і Лука шенком забере їх господар антихрист за те,що вони стільки невинних людей вбили під час створених ними ж конфліктів і будуть служити сатані та жаратись на пательні вічно,розливаючи смолу гарячу і носячи її своєму пану,бо в пеклі не п»ють спиртного,а смолу гарячу.

                                              Тасій і Мілена.

         Таргітай позвав до себе в повстяне шатро,що було спадком від Ладооки, свого сина Тасія і мав з ним  розмову під час якої сказав,щоб він забирав племена роксолан і сіраків,а їх було досить багато і йшов далі від нього,бо він зупиняється в місце вості,де зараз Київ стоїть.Наказав батько сину йти далі на захід і  тримати з ним кон такт через вістових і навчив його як їх вибирати.Наказав Таргітай сину,щоб брав з собою крім роксолан ще і сіраків,а він біля теперішнього Києва буде з Язигами і аорсами.Зібрав віче цар сарматів серед всіх  племен і спитався їх чи хочуть його сина Тасія у вожді племінного союзу,бо він вирішив,що сіраки та роксолани підуть з його сином на захід,а він як цар залишиться з язигами тут.Шуміло віче наче море під час шторму,суперечки були між ними,хто має очолити племінний союз і зійшлися,що Та сій найкращий воїн і мудрий він.За волею тисяч,що підняли руки за Тасія як племін ного вождя,підняв руку свого сина і оголосив його племінним вождем-царем Таргітай. Декілька днів дав на збори своїм воям Тасій бо ще треба було визначити хто з них роксолан,хто сірак,а хто язиг чи аорс,а це визначалось просто за мовою племені. Зайшов до батька Таргітая як сарматського царя,щиро йому подякував за довіру і вибрав 3 вістових,яких показав батьку,а він їх візуально сфотографував і запам»ятав.        Наступного ранку,як тільки сонце вийшло на свою орбіту,рушили 2 (дві)  племінні колони на захід,а батько надовго розпрощався з сином,бо не любив Тасій по дрібни цях докучати своєму батькові,якого надзвичайно любив,показавши це став на коліно і поцілував руку Таргітая.Прийшли сармати в район початку гір і виявили там,що вони заселені кельтами чи галами,а зараз їх називають бойками і навіть бої були між ними. Ця місцевість зветься зараз Самбором  на Львівщині і там було поселення кельтів ,міс це мого народження і проживання. Добре,що Тасій був розумним і зустрівся з вождем кельтів (називатимемо їх бойками) і вони утрясли всі спірні питання,щодо земле володіння,бо це основне питання.Наказав воям своїм не чіпати тих місць,які є за бойками і вони ніколи не чіпали їх і не випасали худобу там,а це забеспечило стабі льний мир і добросусідство між різними племенами. Відомо,що майбутні  словяни-бойки-русини заселили праву частину міста Старого Самбора,а сармати-роксолани лі ву частину міста,де починається  друга гора і знаходяться теперішні долішня і горішня Посади.Якщо б порушувались домовленості то могло доходити до сутичок і боїв між бойками-кельтами та роксоланами-сарматами,але панувала злагода і добросусідство між різними етносами.Живучи разом на одній землі починала молодь знайомитись між собою, хлопці шукали дівчат,а дівчата хлопців,зав»язувались контакти між ними і знаходили вони  спільну мову.Так виникнуло поселення Самбір,основу якого скла дали бойки-слов"яни і сармати,що жили на різних берегах річки Дністер.   .....Поселення Самбір більше тисячі років тут стоїть. Хочу сказати,що Тасій вимушено за волею Божою мусів покинути свій Самбір і вирушити до Києва, до місця, де кочу вали язиги і аорси його батька Таргітая, тому що приїхав не один,аж 3 вістові,що звали Тасія в місцевість Київську, говорячи, що батько його кличе і що він заслаб.Тасій як люблячий син відбув до Києва і йому один із вістових розповів по дорозі,що батька дійсно хворий,але ще є одна проблема,яку  саме він  мав вирішити і це те,що поляни асимілюють язигів, насаджують у своїх сім»ях слов»янську мову та звичаї.Мав Тасій довгий час для того,щоб подумати і дати батькові відповідь на питання про асиміля цію.Дійсно по приїзду в місцевість біля теперішнього Києва,а Києва,ще не було,Тасій знайшов шатро свого батька і зразу зайшов до нього. Обняв сина Таргітай і всівся напроти нього син,а батько почав з того як у нього справи на Заході і син детально все оповідав.Потім якось так легко і невимушено Таргітай спитався в Тасія чи немає він проблем зі слов»янами, бойками і білими хорватами,що там живуть.Навіть не до кінця зрозумів це питання Тасій,тому що мав тему про загальне життя племен,а не про асиміляцію .Відповів батькові як знав,але Таргітай керував розмовою і тому направив її в те русло,що його цікавило. Тоді син сказав батькові такі слова,які  не готовий був слухати  Таргітай:» В мене як і в тебе така ж існує проблема,дійсно багато нас сарма тів пішло у прийми до слов»ян. Чому? Та тому батьку,що вони мають житла і не ко чують як ми,а ще тому,що дуже гарні у слов»ян дівчата- жінки.Доходить до того,що в  змішаних сім»ях  твориться нова мова,яка не є мовою роксолан чи сіраків, але дуже багато слів з їх лексикону потрапляє в ці  сім»ї.» Що ти робиш для того,щою цей без лад припинити,може і я візьму методи твої і їх застосую,бо дуже подібне твориться і в мене з язигами» Відповів син,але не так як хотів батько. Не розглядай ніяк цього питання,хай все рухається як і є,а тоді ти батьку переконає шся,що твориться новий народ з новим обличчям,новою мовою, новими звичаями і те,що він буде більше слов»янським чим сарматським, не біда.Адже я знаю,що як правило чоловіки сармати беруть в жінки словянок,тому батько передасть сину сміливість,військову майстер ність як ти мені передав,бо хто зверху і розсміявся. Не до сміху було  Таргітаю,він аж підскочив на своїх ногах.не чекав він такої відповіді сина і тільки перепитав «Ти з цим нічого не робиш?»».А що тут зробиш, не я керую коханням і не ти царю,воно або є або його немає і в парі молодих воно сховане ,а ми безсилі.»                                                    Не чекав такої мудрої розмови з сином батько і тяжко-важко задумався,а потім наче з якогось сну виринув і сказав:-»Якщо ти такий в мене мудрий,напевне в матері Ладо оки цього розуму набрався, поясни мені як жити батькові,бо сили мене залишають щодень слабшаю я, геть немічним став»Тасій думав,а потім промовив:»Батьку я син твій,а не Бог. Не можу я тобі дати здоров»я як і забрати твої болячки. Тільки ти їх відчуваєш. НАВІТЬ Я СИН ТВІЙ,не зможу їх відчути.Якщо б я зміг,я б всі твої хвороби забрав,а ще краще вилікував тебе,але не маю я сили Бога.Вибач батьку,тут я тобі не порадник».Замовчав Тасій,а з очей Таргітая котились гарячі сльози розпуки і тільки думка про те,що мають сармати після нього достойного царя,його сина, тішила його.Час біг,не зупинявся і Тасій був в  станиці Таргітая до часу смерті батька,бо так Таргітай наказав.Це були його слова:-Тасію поховай мене і цей заповіт він виконав. Перудувалала цьому подія,що увійшла в історію,а це було обрання царем Тасія,якого обрали майже одноголосно і більшістю голосів сіраків і роксолан. Був ще один претендент від язигів,але історія навіть його імені не пам»ятає.Батько-цар сарма тів Таргітай взяв слово і підняттям руки зупинив шквал оплесків та промовив:» Брат тя! Ви знаєте,що мене  турбувало довший час питання асиміляції язигів слов»янським племенем полян.Для вирішення проблеми я викликав із заходу краю свого сина,вождя Тасія.Але я не погоджуюсь з його думкою,що все слід залишити на самоплив,бо тоді язигів,аорсів не стане і розчинимось ми в морі полянському.Не був я на заході краю нашого і не знаю чи бой ки-кельти разом з білими хорватами асимілюють сарматів як поляни нас,але загроза розчинитись в слов»янському морі існує.Сармати навіть своїх родичів скіфів не допускали до святая святих-формування етносу,а тут іншородні племена не тільки вступають в інтимні стосунки,але формують  нову мову, свої звичаї, нове фактично плем»я.Мій син сказав,що формування нового народу це є прогресив ний метод і він за нього обома руками,але не за рахунок язигів,аорсів чи роксолан з сіраками.Я не погоджуюсь з думкою  сина Тасія і прошу висловити свою думку бояр мудрих і всіх охочих. Виступили кілька язигів, що підтримала думку царя Таргітая про те,що слід заборонити шлюби з іншими племенами крім скіфів,бо буде повний крах племен сарматських                                                                                                         Слово взяв Тасій,що сказав вічу,що він бачить проблему і розуміє її, але не бачить загрози для сарматів,тому що в нього на заході краю не менше випадків весіль з не сарматами чим у  язигів з аорсами.Але першу скрипку той грає,хто володіє дружиною і в сарматів є патріархат,а не матріархат амазонок. Хто зверху той і головний в  сім»ї, роді та племені і батько завжди виховає у синові хоробрість та військову доблесть. Крім того в мову  нову багато слів із лексики сарматів і трипільців вноситься,тому не загине сарматів мова.Переживати нічого і хай все йде своїм порядком і  від того добро буде.Настала тиша на великому віче сарматів і тоді Таргітай мовив:- Сармати голосуй мо руками і хто за  мою заборону змішаних шлюбів підніміть руки,а тих рук буда знач на меншість і як правило від язигів виходила.Тепер хто за те,що мій син Тасій пропо нує підійміть руки і ціле море рук як правило роксолан і сіраків  сколихнуло майдан,бу ло серед піднятих рук багато тих язигів,що вже знаходились у шлюбах із слов»янам и.Таргітай,з великим зусиллям підняв руку до гори і замовкло віче та рік:- Браття, знаєте ви,що хворий я і невдовзі відлечу до своїх  пращурів,але Вам жити тут. Тому пропоную  сина Тасія за царя сарматів замість себе. Він чудовий воїн і мудрий чоло вік,тому якщо оберете його,куди він піде,йому вирішувати чи на захід,чи на південь,чи на схід. Єдине слухайте і виконуйте те,що він накаже як мої накази виконували. Загуділо-загуло віче і обрало царем сарматів Тасія,а він ще 2 тиждні керував сарматами з земель  біля Києва,а потім поховав Таргітая і рушив на захід.            .          Обряд поховання в сарматів подібний до поховання скіфів,але має певні особли вості:Із роксоланами ІІ-І століття до нашої ери  пов'язують впускні курганні поховання у вузьких ямах,орієнтовані на північний сектор.Як був похований Таргітай не скажу,адже не він, а Тасій був царем роксолан,але те,що був похований достойно не має жодних сумнівів. Подібне поховання  як в с. Пороги на Вінничині, де похований цар сарматів Інесмей,а в ньому виявили золоту гривну і тамгу за якою  в Ольвії було з»ясовано,що це могила Інесмея.Такі могили зосереджені між Доном і Дніпром,що збігається зі словами Страбона:"Роксолани займають рівнини між Танаїсом та Борисфеном". Правда роксоланські могили І століття нашої ери із тими ж ознаками знайдені по всьому степу від Приазов'я до Дунаю. Біля с. Михайлівка Одеської області неподалік Дунаю знайшли поховання богатої роксоланки». Тасій як цар сарматів залишив кількох вістових на землях Язигів і аорсів та царського представника,що зобов»язаний був інформувати царя про випадки нападу ворогів через вістових. Представник царя був мудрим язигом і наказав йому Тасій,щоб не перечив він шлюбам між язигами,аорсами та полянами.Сам  сарматський цар відбув з роксолана ми та сіраками на захід до поселення  Самобора,де його вітали з царським титулом Час біг немов стрімка гірська козуля і доповіли царю Тасію,що в пониззі Дунаю маються майже необжиті людьми землі.Вирішив дослідити землі Подунав»я Тасій і відправив для їх освоєння 3 колони своїх воїнів роксолан,сіраків і добровольців з змі шаних сімей бойків та сарматів,самів себе назвали вони антами,протиставивши себе римлянам.З ними до кожної колони були закріплені вістові,що  зобов»язані доповідати про неправильні і ворожі дії представника царя,що був одним на 3 колони. Вістових вибирав сам цар і наділяв їх особливими повноваженнями,навіть вбивство представ ника царя було в їх арсеналі на випадок зради.Правда і представник царя сарматів мав величезні повноваження по відношення до всіх без винятку, немов сам цар це був,а невиконання його наказу грозило смертю.                                                                      Біля року обживались в пониззі Дунаю роксолани,яких було найбільше,а потім одного дня прискакали всі 3 вістові,правда не одночасно.Першим прискакав вістовий від бойків з сарматами антів,Михай,що інформував царя про те,що амазонки вирішили переправитись біля їхньої станиці з другої сторони Дунаю і  позганяли греків для побудови мосту.Напевне їх веде Мілена,цариця амазонок і для неї будують міст. Дру гим був вістовий на ймення Пал(воїн),що від колони роксолан прибув,він запевнив та переконав царя,що амазонки сестри Мілени.Не чекачи приїзду  третього вістового,Та сій дав команду збиратись війську в похід. Наступного ранку три величезні колони важкоозброєнної кінноти,що складалась з сарматів та бойків-антів вирушили з  Самбо- ра вниз Дністром і через три дні були на просторах між Дністром і Дунаєм.Там цар дав команду і вперед рушали загони кінної розвідки,що доповідали йому про безпеку маршу.Вістовий Михай повідомив,що бачить свою станицю і грецький міст проглядає ться,але не добудований він.Цього не бачив Тасій,але вірив Михаю на слово.Коли тільки дійшли коні до станиці і мешканці побачили царя почалась колотнеча і вигуки Слава!.Підняв руку, заспокоїв бойків і сарматів цар їх і крики припинились. До моста поскакав загін розвідників,що спершу давав коням жару,а потім вже у верболозі затаїв ся і з обережністю йшов.Але були  і амазонки дальнозорі,що побачили загін кінний у попонах та з луками і про побачене доповіли цариці Мілені,та вийшла, дивилась,але як і Тасій нічого не бачил,родовим це було у них..В цей час вийшов сарматський цар і крикнув у простір тільки Мілені і йому знайомі слова,а їх почула цариця амазонок і зрозуміла, що тут є її брат Тасій.Сіла на  сірого коня в яблуках Мілена і поскакала до ріки та мосту,що був майже завершений.Їй назустріч скакав Тасій на своєму гарцюючому і поїдаючому вудила коні і вони привітались підняттям  рук.Мілена першою почала розмову,але не про батька та його долю,а чого Тасій приїхав сюди?Питання було недоречним,адже бачили її амазонки  цілу колону кінноти і з цього могла зробити висновок Мілена,що царем сарматів є її Брат.                                          Але слово не горобець,не повернеш його.Подумав і відповів Мілені Тасій.-Мілено,а чого ти про нашого батька не спиталась,чи він здоровий,чи ще живий і його з кожним словом охоплювала все більша лють на сестру.Чи ти думаєш, що царапати мені лице будеш далі.Цього не допущу я цар сарматів,а батько наш помер і поховав я його.Що хочеш Мілено, проси,що зможу виконаю,адже весь край наш,багато племен сарматів у мене і багаточисельні вони. Не знав Тасій,що тікала від поразки,спартанцями розбита Мілена і не так вже і багато амазонок було у неї.Але щиро як брат сестрі вирішив їй допомогти,не та була його сестра,а набагато гірша чим в юності. Промовила Мілена- Я хочу поселити своїх амазонок біля Чорного і Азовського морів і хай  скіфів б»ють,а не сарматів.Ці слова рідної крові дуже зачепили за живе Тасія.Сказав він«Коло Чорно го моря є плем»я сарматське язигів  і вони багаточисельні,якщо твої амазонки попру- ться туди добре дістануть по зубах і я не тобі як брат допомагатиму,а своїм язигам. Даю тобі величезні і хороші землі біля Азовського моря і там риби осетра багато,бо мілке воно.і ти про це знаєш.Там сели своїх амазонок і господарюй там,але не лізь в степи чорноморські,попереджаю тебе.»Вся,до кінчиків носа загорілась червоним Міле на і це спотворило її. Розуміла,що поступила вона погано,не спитавшись про Грецію  батька Таргітая,а він  помер. Вона ні в матері Ладооки, ні в  батька Таргітая не спита лась поради чи йти  їй в Грецію з своїми амазонками чи ні і зараз пожинає плоди свого  тяжкого характеру,адже потерпіла поразку від спартанців. Одне тішило,що спар танці найкращі в світі воїни і не соромно їм програти бій навіть амазонкам.Відчувала себе поганою Мілена і не хотіла говорити з братом Тасієм.                                       Своїм красенем конем відїхала Мілена,а кінь став на передні коліна,а за нею відїхав і Тасій,котрий зібрав в напівземлянці слов»янській боярську раду і розповів про свою розмову з Міленою.До речі одна із версій походження бойків говорить,що вони походять  з кельтських(гальських) бояр-чи це правда,не знаю.Бояри,шляхта суспі льства,але якщо виходити з генетики,то навіть незначна кількість варягів суттєво позначилась на кількості українців.Бойки субетнос як і лемки чи гуцули і їх не  дуже багато серед українців.Язигам наказав через вістових,хай відправляються їх загони на південь до Чорного моря і тпм поселяються.У випадку нападу амазонок вістові мають царя сарматів інформувати,а він язигам прийде на допомогу,а не сестрі Мілені і її амазонкам. Добудований був міст за кілька днів через Дунай і коли за командою царя Тасія під час переходу амазонками цієї ріки,була вистроєна сарматська важка кіннота як екскорт,вона була атакована цілою хмарою стріл амазонок за наказом цариці.Був статус кво,ні війни, ні миру між братом і сестрою, царськими особами.Так заграла кров Мілени і вона вирішила показати всю міць амазонок брату- царю і не показувати того,що з Греції набагато менше амазонок повернулось чим йшло з земель ПраУкраї ни.Ніхто з кінноти сарматів не був вбитий,тому не було і бою між сарматами та амазон ками, хоча повід був,але розум Тасія взяв гору над його емоціями.

                                          .    КОБЗАРІ   .

                                                                                                                                      Суспільство аріїв Рігведи було кочовим, скотарським, а ведення війни було засобом існування цих скотарів.Вони іменували себе аріями-благородними. Майстерність у військовій справі та хоробрість дозволили їм у другій половині II тисячоліття до нашої ери підкорити населення долини Інду і створити тут свою цивілізацію. Бойові коліс ниці та філософія війни робили аріїв не переможними.Творцями самобутньої філософії поставали військові співці-ріші, котрі своїми піснями і гімнами надихали воїнів-кшатріїв на здобуття перемог над ворогом.Ріші до того ж належали до касти брахманів, а мистецтво їхнє було спадковим, передаючись від батька до сина. Проте поетом-брахманом мав змогу стати  і представник іншої касти (кшатрій чи вайш'я), який проявляв видатні здібності військового співця.Фактично Ріші-праобраз україн ських кобзарів.У аріїв існував культ слова. Могутність царя і його воїнів залежала від кількості та якості .Гімни створювалися згідно із старовинними канонами священних арійських вед, складених і проспіваних поетом-брахманом саме цього царя.Ріші в суспільстві аріїв Рігведи вважався носієм тієї мудрості,котра  в моменти осяяння від кривається богами обраним особам. Брахман впадав у цей екзальтований стан «з волі богів» і за допомогою священного наркотичного напою соми.Співці-ріші виступали посередниками між богами та людьми.Вони допомагали воїнам-кшатріям силою своїх священних гімнів здобувати перемогу над ворогом на полі бою і прослав ляли переможців на бенкетах. В Греції ліра співця- «подруга бенкетів». Співець Фемій всолоджує женихів Пенелопи,які бенкетують у домі Одісея.На бенкеті царя Ал кіноя лунають пісні сліпого Демодока,в якому при бажанні бачився автопортрет Гомера.У легенді про аргонавтів оповідається,як греки-мореплавці,здобувши перемогу над ворогом і повернувшись до свого корабля з великою здобиччю,впродовж усієї ночі бенкетували на березі моря і голосно линула переможна пісня Орфея.Під звуки кіфари він звеличував юного переможця царя бебриків Аміка.                                           Героїчний осетинський епос про нартів постає реліктом сарматської міфології.Збе реглися свідчення про те,що на бенкетах, влаштованих після особливо успішних воєнних походів,відбувалися знамениті змагання музикантів. Воїн-нарт, що вправно володів мечем, повинен був також вправно володіти і фандиром (дванадцятиструнна арфа).Уастирджі нартський чоловіків-воїнів покровитель завжди подорожує з фанди ром,а мужній воїн-герой Батрадз,під час загартовування тіла у горнилі бога вогню і ковальства Курдалагона, співав, приголублюючи фандира. Грецький воїн-герой Ахілл, відпочиваючи, грав на лірі і оспівував славу героїв.Кельтські (галльські) співці-бардн, утворювали окрему касту,у котрій син успадковував справу свого батька.як у Венеції гордільєри успадковували своє ремесло.Кельтські барди поділялися на декілька кате горій. Одні  були близькими до друїдів, кельтських жерців, співали в храмах  гімни при здійсненні жертвоприношень,вшановуючи  богів. Інші супроводжували воїнів і вславляли звитягу героїв,збуджуючи в них войовничу наснагу.Треті ж оспівували герої чні подвиги під час бенкетів.Барди жили і творили у той час, коли населення Галлії розмовляло кельтською мовою.Після завоювання Галлії римлянами і поширення тут римської культури вони поступово зникають.На Британських островах брити,одне з кельтських племен, які провадили боротьбу спочатку з римськими,а згодом з англо-саксонськими завойовниками,мали своїх військових співців-бардів.Звання барда було спадковим,а авторитет співця посилювався авторитетом його предків від батька до сина, разом із золотим кільцем і арфою,передавалася повага до особистості барда. Британськими співцями було створено значну кількість пісень та легенду про короля Артура -захисника і оборонця рідної землі, які вславляли тринадцять його звитяжних перемог над ворогом.За бенкетними столами,в оточенні лицарів Карла Великого,а зго дом,Людовика Благочестивого, оспівувались неперевершені воїни-герої,діяння славно звісного войовника, франкського короля Хлодвіга.Скальдами стародавніх вікінгів було укладено величезну кількість віршів на славу варязьких конунгів, оскільки вважалося, що вірш збільшував не лише славу, але й фізичну енергетику вождя та його війська. Конунги винагороджували військових співців сріблом та золотом,що,як і слово, наби рали для них магічної сили. Існувало уявлення,що відбувалася передача частини сили і успіху самого конунга скальду-дружиннику.                                                                        В цей час на Сході Європи, в жорстокій боротьбі зі степом,татарами і турками починає зароджуватися на міцному ґрунті,дружинне лицарство Київської Русі. Степове воїн ство  успадкувало явище співців лицарської слави.Безпосередній пращур козацьких кобзарів у Київській Русі співець князівської дружини, віщий Боян що свої віщії персти на живії струни накладав,вони вже самі князям славу рокотали. Філарет Колесса наголошував,що форма і техніка української думи пісенної були вироблені вже у дружинно-лицарській поезії, найкращим втіленням якої є «Слово о полку Ігоре вім»Вчений і бандурист Гнат Хоткевич стверджував, що генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе,а прямим їх попередником був віщий Боян- «соловей старого времені».Кобзарство,як і козацтво, зародилося не на порожньому місці, а на міцному ґрунті військово-дружинного епосу  Русі. Головна роль кобзарства уславлення козацького війська та залучення до лав козацтва молоді,охорона і збере ження святих козацьких традицій.Українське козацтво було змушене постійно прова дити проти ворогів бойові дії як наступального так і оборонного характеру.Кобзарі оспівували бойові походи запорожців,їхній героїзм,самопожертву,хоробрість, сміливість, військову доблесть.В XVI столітті кобзарі користувались  повагою в Україні і Польщі. Польський поет XVI століття М.Коберніцький у поезії «Плач Яку бові Струсові,старості Хмельницькому, загиблому за Вітчизну від рук татар, з жалем писані» (Краків, 1589) писав:Геть відійди від мене,веселий лютнисте,А підійди до мене з кобзою,жалібний кобзарю.заграй мені думу смутку про загиблого Струса,щоб утішити серце, смертю розхвильоване, Почитайте про нього пісні, нехай його слава віднині й повік не змовкне." Д.Яворницький зазначав, що на війну козаки йдуть з радістю, а з війни повертаються з музиками та піснями, і чи поб'ють турка, чи пошар пають ляха, зараз же і пісню складуть на той випадок.Польський історик XVI століття. Папроцький повідомляв,що,відпочиваючи,козаки витворювали дивовижні штуки- стріляли,співали та грали на кобзах. Хорватський письменник і громадський діяч Юрій Крижанич згадує, що в часи його дитинства,перша половина XVII століття у хорватів і сербів існував звичай за бенкетним столом слухати героїчні пісні про славні подвиги предків.Він писав: «Я бачив, як вельможі та воєводи сиділи на бенкеті, а воїни, котрі стояли у них за спинами, оспівували славу предків.                                 Подібну картину являли собою і старовинні козацькі бенкети, на яких прославля лись імена найбільш хоробрих козаків-лицарів, які загинули за віру і вітчизну чи здобули визначні,звитяжні перемоги над ворогами. Ці слова підтверджує і Пантелей мон Куліш,що йому неодноразово доводилося чути від старших людей про кобзарів- співців.Вони нерідко протягом всього дня,займали громаду піснями про колишні часи,торкалися постатей одного гетьмана за іншим.П.Куліш наголошував на важливій ролі кобзи-бандури і звитяжної молодецької пісні в козацькому житті.Він описав цікавий випадок, як один запорозький козак продав свою восьмиструнну бандуру заможному діду-сліпцю Григоренку,що жив на Харківщині. Ця бандура була нерозлучною супутницею життя козака до і після зруйнування Січі. Він розлучився з нею лише внаслідок великої грошової скрути і прощався з нею зі слізьми,причитан нями,мов за мерцем.Він голосив: «Ти ж була моєю втіхою, ти ж розважала мене у всякій пригоді.Багато людей вельможних, багато лицарства славного і всякого народу православного слухали твоїх пісень!Де ти не бувала, якої пригоди не зазнавала.» Кобзарі були сліпими, втративши зір у результаті бойових дій чи від природи,а зрячі кобзарі були Винятком з правил.А.Луначарський,підкрелював непере більшений вплив талановитих співців-кобзарів на формування творчого обличчя Шевченка,писав: «Українська музика та поезія є найбільш розкішною,найбільш запашною з гілок на дереві світової народної творчості.Українські думи,що через століття передавалися Гомерами України кобзарями, світять своїми фарбами, почуваннями,лицарством в любові і ворожнечі,розмахом козацької відваги та філософською вдумливістю».Кобзарство своїм ядром генетично пов'язане з   куль турною традицією України.Європейське лицарство- стрижень, навколо якого вибудовувалася європейська цивілізація. Кобзарство увібрало в себе звитяжні традиції співців військових дружин Київської Русі і відіграло велику роль у форму ванні українського етносу. Однією із засад формування української менталь ності були кобзарська пісня та дума,а кобзарство відіграло визначну роль у творенні української культури як прояву європейської культури.Біля витоків козацтва стояли дві головні сили-стихійна енергія мас,«уходників»,піонерів освоєння Дикого Степу. Друга вольова,керована енергія української військової еліти,яка змогла приборкати й очоли ти народну стихію,що одержало назву «українське козацтво». Міщани та селяни, котрі не могли витерпіти важкого феодального гноблення або з тих чи інших причин зали шали рідні місця і вирушали шукати волі,освоювали нові степові землі,перебували під постійною загрозою татарських нападів.Формувалася нова верства населення  Дикого Степу -«уходники»,воїни-хлібороби, воїни-мисливці і просто воїни і на цьому ґрунті почало зароджуватися українське козацтво.                                       .                                         Письменник Луговий писав: «Уходницькі жінки-це ті новітні амазонки, що не гірше чоловіків могли постояти за себе,за свої землі і оселі. Уходницький рух міг постати лише в наших степах,на межі відмінних двох культур,двох світоглядів–європейського і азійського.Цей рух витворив наш третій,український світогляд, любов до волі.Нехай і в поганих матеріальних умовах жити, зате чутися вільним, залежним від одного лише Єства,Бога»Жінка була чоловікові-мисливцю,чоловікові-хліборобу,чоловікові-воїну надійним товаришем,вірною дружиною,вправною господи нею,завжди була готова допомогти чоловікові відбити ворожий напад. Більшість українського козацтва становили реєстрові і нерестрові козаки,а найбільш численними і найбільш безправними виявилися  нереєстрові козаки.Саме їх як польська,а потім російська влада не визнавали за козаків,не вносили в реєстри,почали розкозачувати, перетворювати  в селян.Вирядження чоловіків у військовий похід дуже популярна  тема в українському фольклорі.В одній з пісень оповідається, як за козаком, що від'їжджає у похід, побивається його кохана:«-Козаченьку,куди йдеш?Невже жалю не маєш? Я без тебе загину,Як ти підеш в чужину.Ставлення реєстрового і нереєстрового козацтва до жінки-дружини було освячене сімейними традиціями. Дружина пильно дбала про господарство,підіймала на ноги дітей,але нерідко траплялися випадки,коли тривала відсутність чоловіка-воїна і бідність штовхали жінку до пияцтва, нешляхет них вчинків.Серед Запорозького козацтва було специфічне ставлення до жінки. Запо рожець мусів залишатися неодруженим. і їх об'єднувала обітниця целібату (недру ження) і цноти А.Скальковський писав: «Запорожець як людина міг кохати жінок,але кохав їх не як хоробрий лицар Середньовіччя,а як православний громадя нин,не як мусульманин,а просто як козак. Одружуватися не міг,за втрату цноти  міг поплатитися головою». П.Куліш записав. Запорожець на прізвисько Ногаєць занадився ходити до паламарки,у село, розташоване неподалік Січі.Його ж побратими-козаки, довідавшись про це і пересвідчившись в цьому,привели  винуватця,спійманого на гарячому кошовому.Покарання  було суворим- до стовба та киями.Занедужав  Ногаєць од такої баніі помер.Життя запорожців було кочовим,непосидющим-військові походи, при кордонна служба Війська Запорозького рухали козака туди-сюди неозорим україн ським степом..В одній з українських народних пісень оповідається, як батько, відси лаючи сина на Запорожжя, переконує його, щоб він не думав женитися: Ми жінок мусимо любити.Так, як наших сестер,матерів,а, опріч їх,не треба нікого любити,І утікати, як від злих чортвів.Бо ти знаєш, мій милий синку,Лицареві треба воювати,А тобі буде жаль жінку зоставляти.Недаремно запорожці і їхній видатний гетьман Петро Сагайдачний, міняли своїх жінок «на тютюн та люльку».А на будь-який закид в необачності, нерозумності,легковажності могли відповісти словами пісні:-Мені з жінкой не возиться, а тютюн та люлька Козаку в дорозі знадобиться!' Коли запорожець навоювався,забрав з козачого життя усе,що хотів,він міг подумати і про одруження,сім'ю,дітей. Січовики, що хотіли обзавестися родиною,отримували від Запорозького війська звільнення і переходили  у світський стан.За свідченням А.Скаль ковського,були і такі «запорожці-молодці»:як суддя Микола Тимофієвич, Іван Бурнос або кошовий Пилип Федоров, сто літ проживе на білому світі, 80 літ прослужить у війську,а закінчить тим, що, подібно хороброму верхівцю Нечаю, візьме собі дружину-Високу могилу.Як жив одинцем, «по-монастирськи» так і помре самотою, і на  могилі тільки «чорний ворон кряче» або «сивий кінь копитом б'є об землю».Славні запорожці складали дотепних,гумористичних пісень,в яких слухачів переконували, що запорожці навіть вигляду жінок не знали:                                                                                        Славні молодці пани-запорожці побачили  чаплю на болоті.Отаман каже: «От же,братці,дівка».Осавул каже:«я з нею кохався»кошовий:«я і повінчався" ».В паланках Запорізької Січі мали право жити як сімейні поселенці,так і одружені козаки, що похо дили з січового товариства.Вони становили підданство війська Запорозького,обирали свого громадського отамана,який був осавулом над цією громадою, над жонатими хліборобами.Батько міг жити із синами або родичами, якщо останні по куренях вважа лися, але жодної жінки у зимівниках не було.Так вимагала «регула»,статут Запоро зького товариства».Запорожці щодо свого життя і своїх звичаїв вважали себе маль тійськими кавалерами, унаслідок чого в Січ зовсім не допускали жінок,була б то мати,сестра чи  стороння для козака жінка.».Д.Яворницький повідомляє,що заборона введення жінок у Січ поширювалася не тільки на запорожців, але і на сторонніх осіб, які постійно  проживали в козацькій столиці                                       . .                                          Якось під час чергової російсько-турецької війни XVIII століття Січ відвідав російський підполковник Глєбов з дружиною і деякими іншими жінками. Козаки, дізнавшись про це,без вагань зажадали від підполковника видачі їм жінок для покара ння. Глєбов з великими зусиллями уладнав цю справу,відкупившись від покарання тим, що виставив козакам декілька бочок горілки.Традиція заборони введення жінки в Січ так ретельно оберігалася серед запорожців,бо в них було повір'я,що як тільки нога жінки ступить в Січ,настане кінець Запорожжю Жінка не допускалася у святая святих запорозьких козаків -у Січ  і про це  колоритно співалось у народній піс ні- Жінок в Січі немає,Всяк те добре знає.Парубоче, неодружене життя запорожців обумовлювалося самим ладом їхнього особливого військового устрою.Інтереси війсь кової громади набували абсолютного панування над особистими, власними потреба ми. Щоб  виконати свій  обов'язок козацького життя, запорожцеві необхідно було відмовитися від будь-яких сімейних обов'язків, стати відданим членом запорозького козацько-чернечого братства.Запорозький звичай залишатися не одруженими пояснює ться майже безперервним перебуванням  у війнах..  Ведучи тривалі війни, постійно стикаючись із смертю,запорожці не могли мріяти про тихе сімейне життя. Вирішивши завершити свою військову кар'єру,січовик з честю залишав Січ, одружувався і жив чи на території Запорожжя чи у Гетьманщині.Але як би там не було, запорожці  з повагою ставилися до жінок,оберігали їхню честь і їхні особистісні права.

                                   Цариця амазонок Мілена.

Мілена розумна і зрозуміла попередження Тасія як погрозу амазонкам,але вирішила йдучи до моря,що все таки краще мати поганий мир з братом чим хорошу війну. З тієї причини повела своїх дівчат до Азовського моря і наказала всім амазонкам забути про Чорне море і в жодному випадку не селитись там,якщо хочуть жити,бо язиги повби вають їх,а брат Тасій їм допоможе.По приходу на береги Азовського моря,де Мілена виросла,вона побачила на видноколі якусь скалу і наказала своїм розвідницям вивіда ти,що це таке.Вирішила Мілена особисто глянути на місця сили, як вона його після відвідин назвала.За нею скакала її особиста охорона,що слідувала за царицею всюди, куди цариця туди і охорона.Побачила Мілена гурт  старших скіфів.що виходили з якогось гроту чи підземелля.Вона була вся в золоті і відблиски його разили очі скіфів. Спиталась у одного із скіфів,що це таке? Отримала відповідь,зійди вниз,побачиш, відчуєш і сама відповіш собі на питання, яке мені поставила. Заінтригована відпо віддю скіфа пішла вниз,а за нею йшла її охорона і у великому гроті на стіні побачила зображення корів і бика. Коли роздивлялась це зображення, перед її внутрішнім зором виник вид священної корови Замунь,що мала розмову з Міленою.Звернулась Замунь іменем  Мілена до неї і сказала, віднині і до віку служитимеш мені і будеш охороною цьому  місцю сили з своїм племенем амазонок.Перепитала священну корову Мілена, -«Чому слугуватиму тобі,адже не раба я,а цариця?»Діалог продовжувався і почула Мілена, що вона і плем»я її амазонок стануть матерями слов»ян,які після сарматів прийдуть на ці землі і житимуть на  землі вічно та стануть могутнім народом. Сказала Замуня, що град великий  слов»янський буде біля кургану з піщаних брил,а її плем»я повинно охороняти його постійно через свої дозори,що будуть біля кургану в роз’їздах.У сни приходитиме Мілені Замуня і попереджатиме коли вона сама має очолювати амазонок для відбиття ворожих нападів.Розповіла Мілені,що їй приготу вала доля і сказала,що матиме вона коханця Дандаміса,що жениться на ній,а він відомий тим, що віддав своє око за викуп свого побратима Амізока і що це буде незабаром.Багато чого нового і невідомого довідалась Мілена із слів Замуні,що лунали в її голові,коли вона ворушила губами,але ніхто із охорони цариці не бачив цього, бачила і розмовляла з священною коровою  тільки Мілена. Ще і про це розпиталась у Замуні амазонок цариця і отримала відповідь,що з достойними спілкується вона,а недостойні не бачать її.Опісля відійшла в зображення своє Замуня і Мілена відійшла від чар її та вирушила на вихід з охороною своєю з гроту Через декілька днів зупини лась цариця і зробила свою стоянку-станицю на ріці Молочній і за командою Замуні направила  3 дозори амазонок до Кам»яної могили. А Замуня вимагала спілкування з нею,тому поїхала сама цариця.і зайшла в грот  Мілена.Так наказала Замуня і побачи ла,що по гроту ходить священна корова,котра сказала ,що її очікує сьогодні зустріч з коханцем своїм Дандамісом,що буде надзвичайної краси він.Сказала,що без правого ока буде, кудою їхати їй і хто із амазонок будуть старшими в дозорах,бо не буде вона по дрібницях турбувати її,а з»являтиметься їм і командуватиме ними як нею. Має розповісти старшим,що вказівки Замуні будуть вони добровільно виконувати і навіть не сумніватимуться в їх доцільності         .                                                            Повертались амазонки тим маршрутом на який вказала Замуня і на обрії побачила Мілена дим від вогнища,а де вогнище там люди.Поскакала Мілена на зустріч своїй долі і нею дійсно став красень Дандаміс,фізично досконалий скіф-велетень,майже 2 метрів росту,а за царицею скакала її охорона.Біля вогнища цариця побачила 7 скі фів,димок піднімався в гору,а на веретені жарилась невелика сарна. Дандаміс був у колі своєї охорони,але виділявся своїм ростом і фізичною досконалістю та відсутністю ока.Мілена зразу ж закохалася в нього,а Дандаміс,побачивши неземну красу Мілени взагалі втратив глузд і зразу перейшов до залицянь,осипаючи царицю тисячами комплі ментів.Цариця амазонок виділялась серед своєї охорони чудовим із золотими встав ками одягом і навіть золотими сандаліями,в руках мала спис, наконечним якого був із золота і буденно сприймала компліменти Дандаміса,хоча в глибині душі їй були вони до вподоби.Вона на них реагувала,а це побратиму Амізока поголос про те,що він віддава око своє недругам за побратима,давало шанс для залицянь.Він користуючись нагодою,запросив Мілену до їх вогнища і дав їй прекрасний кусок обжареної сарни, який би сам з»їв,якщо б не було цариці.Охорона цариці не була запрошена як і охорона Дандаміса і тільки вдвох вони вечеряли,а куски сарни давали своїм охорон цям.Такий неперевершений талант залицяння мав Дандаміс, що спиталась Мілена,де він ночуватиме і отримала відповідь,що саме тут він збирався ночувати.Тоді,легко так запросила майбутнього коханця у свою станицю,а він це запрошення сприйняв з вдяч ністю і погодився. Охоронці з факелами рушили вперед,показуючи дорогу,а цариця з Дандамісом плелись ззаді,а їх коні вже дружили, потім і вони злились у поцілунку.  ..... .........Був запрошений в царське шатро Дандаміс і так в ньому залишився назавжди, провівши бурхливу ніч з царицею Міленою, котра не бачила серед темноти ночі відсутність ока,але добре відчувала своє кохання, віддавшись повністю Дандамісу. Вогонь кохання не згасав кілька днів у Дандаміса і він у ватру свого кохання кидав добірні поліна простої води і червоного грецького вина.Однієї ночі приснилась цариці Замуня і наказала їй прийти до неї в грот, де вона їй розкаже,що вона буде робити з Дандамісом,важливе обговорювали вони у божому місці,місці сили.При зустрічі з Міленою наказала їй Замуня, що має послухати вона прохань Дандаміса і вийти заміж за нього. Умовою весілля буде те,що Дандаміс вимагатиме у неї відшукання та приїзд в плем»я амазонок Амізока,за якого грекам Дандаміс віддав своє праве око.Має пристати на це Мілена,а її майбутній чоловік візьме своїх охоронців і поїде в степи України шукати його.Знайде  Амізока і привезе в станицю їхню разом із своїми охорон цями,а їх у нього буде не мало,аж 300 осіб.Чуть не царська охорона. По приїзду з Кам»яної Могили Мілена погодилась вийти заміж за Дандаміса.Сталось так як казала Замуня і тому,що просив побратим відшукати Амізока і привезти його до амазонок. Погодилась на це цариця,але не охоче,бо привикла вже до сили Дандаміса,його краси вого і потужного тіла,і тут поїде він і коли повернеться невідомо,а вона вже носила в собі плід їх кохання,але про це не казала,не заведено було  це в амазонок Відїхав Дандаміс з своїми 7 охоронцями і поскакав конями у світанок, що зашарівся червоною барвою обрію,наче степова красуня.Довго,дуже довго блукав безмежними степами України Дандаміс,але віднайти свого побратима важко було.Куди тільки не приїде і спитається скіфів,де є зараз Амізок, отримував одну відповідь;» Степ великий» і тіль ки напрямок рукою вказували.Скільки не шукав,але все таки знайшов,коли взяли в по лон його і охоронців,300 захисників Амізока,що раптово, наче степові вовки з байраку вискочили,спитавшись,чому вони так довго шукають їх  пана-господаря. Дандаміс від повів охоронцям,що він побратим Амізока  і як його зовуть,а в цю хвилю з гаю виїхав Амізок конем красенем і крикнув на весь степ»Невже це ти Дандамісе»Давно не бачи лись побратими,обнімались,цілувались, поплескували один одного по плечах і розмов ляли про все.В розмові цій Дандаміс розповів, що він одружується з Міленою, царицею амазонок і що він в полоні кохання до неї і зараз з своєю охороною знаходи ться в племені амазонок. Запропонував побратиму їхати з ним до амазонок і хтось з них його на собі женить чи одружить,бо всі амазонки красуні і він також.Ще як мужчини пожартували,бо сказав Амазок Дандамісу, чи не боїться,що царицю Мілену він у нього забере,адже в амазонок не патріархат,а матріархат,не женяться вони,а мають коханців,а не чоловіків.                                             .                                            Як би хтось знав,наскільки бувають пророчими слова людини нею сказані під час неординарної події?Пройшло більше 8 місяців коли Дандаміс опинився в шатрі Міле ни і вона собі місця не знаходила,не знаючи де він і що з ним. А він був доволі далеко від Кам»яної Могили і річки Молочної,де кочували амазонки і охороняли сили місце. Уговорив Амізока побратим його і поки вони вибирались вирішили ще одне питання як бути аж з 300 охоронцями Амізока. Взяв на себе Дандаміс вирішення цього питан ня,адже слово цариці закон для амазонок,пообіцяв,що Мілена прийме їх в плем»я. Саме коли вирушали два побратими з степів до місця сили,Мілена як цариця амазонок геть підупала,але в неї як в кожної жінки домінував комплекс матері і вона дуже хотіла,щоб був при родах Дандаміс,а його не було і де шукати вона не знала.Через певний час вродила Мілена хлопчика,а Дандаміс тільки доїзжав до Кам»яної могили, але його побачили далекозорі амазонки,котрі знали,що батько він і спішили повідо мити йому радісну новину. Коли стало відомо Дандамісу,що в нього народився син  він дуже зрадів цьому,але те,що не був при родах Мілени висловлював в претензіях до Амізока. Це було,що через нього він не встиг на породілля і що його охоронці дуже повільні і насилу відбивався від Дандаміса його побратим,говорячи,що є дві причини добре (хильнути) за народження сина і знахідки побратима.Коли заїхали в станицю кочову амазонок,Мілена не витерпіла довгого чекання і кинулась з шатра на зовні і там побачила свого Данданіса з побратимом Амізоком, були вони красенями.Амізок навіть кращим був,тому що мав сині очі,а Дандаміс мав тільки одне,а праве віддав як викуп за Амізока грекам,ворогам скіфів.Обняла і розцілувала Дандаміса Мілена,але її святко вий настрій зупинили 300 воїнів,охоронців Амізока,кількісно  така ж охорона як в неї, котрі на певній віддалі від побратимів заїхали.Перепитала в Дандаміса,хто це такі і почула вперше голос Амізока,який сказав цариці,що це його охорона,а голос мав Амізок неначе у сопілки.Дандаміс,завів побратима в рідне шатро і за ними зайшла гос подиня,а в кутку був майбутній цар сарматський,що грався іграшками в  дерев»яній колисці.Амізок відгуляв весілля в побратима і до нього чіплялось багато амазонок бо красенем був,але він мав інтимні стосунки з амазонками,тільки не женився як Данда міс,бо було змінено царицею і побратимом звичай амазонок,що мужчини можуть бути коханцями,а не чоловіками. Багатьох амазонок обрюхатив Амізок,багато від нього діточок бігало по станиці як дівчат так і хлопців.Наввипередки бігли роки наче кучеряві баранчики- хмари по небу і так  зійшло вже десять років.Всі Амізока охорон ці оженились,взяли собі дружин з амазонок і залишились в племені за прикладом цариці.Мілена  вродила знову хлопця,а вже так вона їх любила,що заборонила відда вати хлопців у скіфські племена,а ростила їх наче всі вони мали стати царями сарма тів. Не одружувався Амізок,а мав для цього вагому причину, бо по вуха був закоха ний в  Мілену,так йому в душу запала вона під час першої їх зустрічі.                     . Одного літнього  дня зайшов у гості до побратима Амізок в шатро,а Дандаміс,щира душа,почав пригощати його чудовим червоним грецьким вином із однієї із амфор,що стояли в кутку шатра.Жила тут цариця амазонок,а не проста жінка,тому вина було багато. Розмовляли про різне і Дандаміс сильно оп»янів від вина і пішов спати. Мілена знала від Замуні під час відвідин храму,що вона матиме клопіт із Амізоком,котрий не одружується,бо любить царицю,а на інших не звертає увагу,не одружиться він. Точніше добре звертає увагу на амазонок,бо багато дітей на нього подібних бігає по станиці,але на відміну від Дандаміса і своїх охоронців,не жениться він і його влаш товує статус коханця.Коли побачив Мілену п»яний Амізок,вона йому видалась настіль ки красивою,що такою він її не бачив і почав приставати до неї.Мілена знала добре закони амазонок і  тому коханець інший не був перешкодою для інтимного зв»язку.Але вона була заміжня і мала трьох синів з Дандамісом,тому почала хитрувати, говорячи, що може проснутись побратим і буде вона причиною бійки між ними.Амізок обхопив її руками і ліз між ноги, заборонене місце жінки. Відчула Мілена,що не відчепиться Амізок і промовила »ЗАЛИШ,бо вб»ю»,схопивши акінак(короткий меч),що був завжди з царицею. Амізок голосно сміявся і не вірив,що цариця може його вдарити акінаком і роздер її штани.Дандаміс наче щось чув і повернувся до них лицем, продо вжуючи смачно хропіти і в цю хвилю МІЛЕНА ударила акінаком по правому оку Амізока,що від болю голосно скрикнув.  З ока сочилась кров і воно випливло,а від крику проснувся Дандаміс,що єдиним оком побачив страшну картину.В руках Мілени був акінак,на грудях була порваною у неї блуза,штани також порвані,а Амізок тримав ся за праве око,яке випливало із очної впадини та верещав від болю. На цей крик зайшов підліток і майбутній сарматський цар,Старший син цариці Мілени і Дандамі са,що спитав у матері, побачивши її розхристані груди»Що трапилось?» Відповіла Мілена сину і сказала,що до неї приставав Амізок і хотів її близькості,вона  ж вірна  Дандамісу,тому око своє шукає Амізок на землі шатра. Батько сказав Амізоку»Я за тебе своє око віддав грекам,а ти намагався забрати мою дружину при мені живому. Тепер ти без ока як і я,ми квити.Але не пробачу тобі я цього ніколи.Ні я,ні амазонки життя твого не хочемо,але забирайся з нашого племені геть і хай з тобою йдуть такі ж охоронці твої,їх мало,але вони є,що ціле десятиліття не знайшли дружин серед амазонок.Я і Мілена створила приклад на віки і з нас піде ціле сарматське плем»я, ти вже привик серед жінок жити і користувався статусом коханця,це  тобі спасло життя твоє нікчемне. Але підеш ти назавжди з племені амазонок,бо не вмієш цінувати чоловічої дружби».Наказав батько сину позвати охорону цариці амазонок,яку хотів зґвалтувати Амізок,а він вивів побратима батька з шатра. Вже там наказав,щоб був вигнаний з їх племені Амізок і взяв тих охоронців своїх,що  підуть за ним, без права повернення. Так був вигнаний з племені амазонок Амізок і з ним пішло таких же ж як він 5  чи 7 охоронців.Так виникали сармати. Римський історик Таціт писав:«Коли сармати з’являються кінними загонами,ніякий інший стрій їм не може чинити опору».У бою сармати використовували аркани набагато довші,ніж скіфи,дуже добре володіли мечами та списами.                            .                         Сармати просувались на захід як кочівники і з кінця II століття до  ери Христа,масово заселяють Північне Причорномор’я,а завовавши Скіфію стають могутньою  силою в степах краю.Грецькі поліси Причорномор’я вимушені платити Сарматам величезну данину.Роксоланами назвав одне із сарматських племінних союзів римський історик Публій Корнелій Таціт у І столітті нашої ери.Перші відомості про роксолан подані у херсонеському декреті на честь Діофанта у праці Страбона "Географія".Обидва джере ла розповідають про видатну подію того часу війну між скіфами та Херсонесом,що передувала Мітрідатовим війнам.На боці скіфського царя Палака виступили 50 тисяч вершників племені роксоланів під проводом їхнього царя Тасія(Тарасія).На території України сармати займали степи між Доном і Дніпром і часто проникали до Південного Бугу,Дунаю.Основним їх заняттям було скотарство,полювання, рибаль ство, розводили стада великої рогатої худоби,отари овець,табуни коней, полювали на степових звірів,птахів. Через кочовий спосіб життя мешкали сармати у шатрах,які напинали на дво-чотириколісні вози.Звичайним одягом були довгі просторі штани, шкіряні камізельки-блузки,чобітки з м’якої шкіри та шапки.У сарматів розвинулись ремесла-ковальська справа,прядіння, ткацтво, обробка шкіри і пошиття з неї одягу та взуття, виготовлення зброї, прикрас,бронзоливарна справа.Велика частина сарматів жила осіло.Вони оселилися на рівнинах і в долинах річок Дону,Дніпра, Дністра, Бугу Південноого і навіть Дунаю.Основним заняттям осілих племен було земле робство і ті сармати,що асимілювались словянами стали землеробами. Залиши лося багато свідчень,що сармати займалися торгівлею. та мали тісні економічні і культурні зв’язки з античними містами Північного Причорномор’я.З найдальших країв чи Країн,привозили сармати китайський шовк,кавказький кришталь, напівкош товне каміння з Ірану, Індії. Політично сармати становили слабо пов’язаний союз споріднених  племен (язигів, роксолан,аланів).Кожне з них боролося за панування.. Сармати змогли створити державу–Сарматію,що виявилася нетривким об’єднан ням .Вважають її рабовласницькою. Найбільшого розквіту сарматське суспільство досягло в І столітті нашої ери.                                 .                                                                   Старшим сином цариці амазонок Мілени і скіфа Дандаміса був любий батькам стар ший син Евнон,що підрісши став царем Сарматів.Саме Евнон за вказівкою батька Дандаміса вивів побратима Амізока з шатра і віддав в руки охоронців Мілени,які із задоволенням прогнали Амізока з свого племені,бо вже і їм надоїло бавитись з «аль фонсами».Розповім про зустріч брата і сестри Мілени і Тасія.Їм її влаштувала Замуня в храмі  краси і сили »Кам»яній могилі »і виглядало це так. Прийшла Тасію через кілька років спокою, особливо на південних кордонах його краю-країни,думка відві дати сестру Мілену і подякувати їй за спокій в державі їхній.Дав команду на збір війсь ка,бо пам»ятав як амазонки обстріляли його кінноту біля моста,що звели греки.Він сам і Мілена також виросли в сім»я амазонської цариці і тому знав,що амазонки є неперевершеними стрільцями з лука,мають добре розвинуті фаланги пальців рук, тому наказав всіх коней одіти в шкіряні папони,а своїх роксолан одів в панцирі з шкіряни ми,а інколи і металічними пластинами.Так у роксолан появилась важка кіннота,що була добре екіпірована.

                                        .                                                                                          .                                                     Зустріч брата і сестри у храмі сили.

    Коли загони роксолан заїхали в приазовські степи,багато із кінних воїв Тасія навіть не здогадувались і не знали про те,що це їхня Батьківщина,не так їхня як дідів і прадідів земля.Саме звідси рушили сармати на захід і поселились  в горах. Наче вело щось Тасія і він добре знав куди має вести своїх роксолан та бойків,котрих любив за відвагу і відчайдушність,хоча не були вони сарматами,а галами.Вірив їм і довіряв,тому брав із собою.Щось чи хтось привів його до ріки Молочної і «Кам»яного храму» в якому свої відмітини залишили дуже багато народів з часів допотопних і після потоп них.Нагадаю шановному читачу,що людство знало аж 2 всесвітні потопи.Мілені снить ся Замуня і вимагає приїхати з амазонками для допомоги роз»їздним загонам проти сильного ворога.Добре,що кочовище чи станиця амазонок були не далеко від «Кам»я ної могили» і з цієї причини 3 загони амазонок,що були підняті по тривозі,швиденько прискакали туди. В сумерках світанку побачила Мілена знайомі кінські попони і згада ла,що бачила такі на  конях сармата Тасія,брата цариці амазонок.Наказала привітати сарматів брата  фірмовим подарунком амазонок, отруйними стрілами і ціла хмара таких стріл на хвилину закрила сонечко,що сходило.Крикнула Мілена в довкілля знайомі їм  з Тасієм та їх дитинства слова,що відлунням відбились від храму сили і повернулись до вух цариці .Тоді ж почула рідний голос Тасія,що голосно питався у неї»Чому її амазонки атакують його кінноту?» Почув цар сарматів:»А ти чого сюди приперся,адже дозволив мені селитись на берегах Меотійського (Азовського) моря. Брат сестрі  промовив правду: -В гості я до тебе їду,щоб подякувати за мир між племе нами нашими.Від несподіванки аж мову забрало в Мілени і подумала вона,що помили лась Замуня,адже брат з дитинства  правдомовний. Подумала і зразу їй Замуня на очі приблукала і в приказному порядку наказала йти у знайомий грот разом з Тасієм і там все вона їм обом розповість. Підняла руку і припинився стрілопад.Тасій наказав щити круглі воям своїм скидати з рук,бо вже в деяких з них було по 3-5 отруйних стріл амазонок.Бій припинився, фактично не почавшись і зі схованки вийшла Мілена,котра взяла за руку Тасіяв вперше за багато років і повела до храму сили і все що про нього знала розповідала брату.                                                                                             Кам»яна могила-це історична пам»ятка всього людства і серед нього виділяються арійські племена,а за давністю напевне сама старша пам»ятка людської історії.Тасію з»явилась Замуня в той самий час,що і Мілені,в гроті Бика храму сили,але мова Замуні була для сестри і брата різною за змістом. Мілені відповіла Замуня тим,що вона підняла її,щоб звести з братом Тасієм і без бою та кровопролиття розповісти їм обом, що вони мають робити.Розповіла  Мілені, що її доля тісно зв»язана з долею царя сарма тів Тасія і що вони  обидвоє стануть родоначаль никами племен словянських.Говорила про те,що тільки четвертою у неї появиться дочка,а троє її попередників будуть хлопцями і що 1-ий буде царем сарматів і саме за нього до кінця буде сформовано сарматське плем»я роксолан. В цей же ж час Тасію розповіла священна корова Замунь, що роксолани стануть базисом формування словянських племен, що він своєю виваже ною політикою буде поширювати ці племена по всьому краю і навіть роксолани пода рують  свою назву слов»янам і стануть росами,русинами слов"яни. Гляньмо на Кам»яну Могилу з погляду істориків.Аратта,що ж це за легенда?Де вона знаходилася? Анатолій Кифішин,академік Російської академії наук,першим висловив думку,що Аратта знаходилася на території сучасної України. Свою думку учений пояснює просто-ще на самому початку роботи над письменами Кам’яної Могили він виявив серед написів піктограму “Аратта”.Розповівши про протошумерські знаки,виявлені в печерах кургану,дослідник зв’язав згадувану шумерами  державу з трипільською культурою.Серед знаків-символів,що знайшли українські археологи на трипільському посуді,значаться  відомі  шумерам,“зірка Іштар»,рослина, вода, будинок. Доказом зв’яз ку Кам’яної Могили і Трипілля служить  дешифрування ряду землеробських прото шумерських піктограм“зерно”,ячмінь,сапа”,плуг.Звідки  могли взятися на стінах печер  символи землеробів? Їх існування в районі Кам’яної Могили можна пояснити тільки тим,що за часів культури Трипілля між її духовними центрами та святилищем існував інтенсивний взаємозбагачувальний зв’язок.Оскільки написи Кам’яної Могили були протошумерськими, А. Кифішин  зіткнувся при їх розшифруванні з вкрай архаїчною мовою,перед якою пасували інші фахівці. Тому вченому доводилося йти виклю чно інтуїтивним шляхом,спираючись на відомі ранньошумерські тексти. Посту пово,нехотячи Кам’яна Могила стала розкривати свої таємниці. Стараннями мудрого фахівця місце сили почало розповідати про згадуваних в шумерських клинописних текстах богів і богинь Енліля, Нінліля, Ніндару,Енкі,Інану.Учені висловлюють припущення,що від імен бога Енлиля та його дружини Нінліль походять слов’янські Лель і Леля. А ім’я глибоко шанованої в Аратті та Шумері богині Інани з часом трансформувалося в таке знайоме українцям слово “ненька” На стінах гротів Кам’яної Могили дуже часто зустрічається піктограма, що означає шумерського бога грози Ішкура. Юрій Шилов припускає, що слово “Ішкур” збереглося у східних слов’ян у вигляді назви змія(Яше),з яким ведуть боротьбу персонажі українського етносу          Багато вчених дотримуються думки,що саме написи Кам’яної Могили стали першодже релом  міфологічних сюжетів,знайшовши  віддзеркалення в шумерських, вавилонсь ких,асірійських текстах.Одним з таких сюжетів є Всесвітній потоп!Спираючись на роботи Кифішина український історик Юрій Шилов розробив нову систему поглядів на історію людства.Перша у світі держава загадкова Аратта-була створена на півдні Запорізької області біля Мелітополя,приблизно 8200 років тому. Кам’яна Могила була святилищем жителів Аратти та«державним архівом”.Це місце,тисячоліттями було священним для багатьох древніх народів.Ю. Шилов висунув припущення,що саме поблизу Кам’яної Могили слід шукати перший у світі некрополь першої правлячої династії світу-династії протошумерських царів, правителів Аратти.Якби знайти поховання протошумерських царів, можливо українські археологи знайдуть його,тоді б світу відкрилась картина поховань набагато старших чим мумії  фараонів єгипет ських пірамід.  Показовими є знахідки на Кам'яній Могилі в печері Кози,де на стелі зафіксовані фігури лося,бика, качок,головна плита-блок з зображенням мисливця на кіз.Подібні сцени є зразками в Леванто,Північній Африці,Близькому Сході, Азербайд жанському Закавказзі та Індії.Зображення на плиті-блоці мисливця на кіз і  фігури кози,що знаходиться в "загорожі"-це процес приручення цієї тварини.Згадамо думку дослідника Кам'яної Могили Валентина Даниленка,який твердив,що скотарство на південному сході Європи виникає на базі загінного полювання. Підтвердженням слу жать знайдені в Кам'яній Могилі 136 фрагментів кісток 48 особин домашньої кози та три фрагменти кісток трьох особин собаки.Науці відомо  давнє свідоцтво одома шнення кози в пізньому мезоліті (поселення Асіаб в Південному Загросі,VII тисячо ліття до нашого часу,про що я говорив.На плитах Кам'яної могили знайдені зобра ження хреста,що відносяться до епохи кам'яного століття. Ця знахідка на території України  свідчить про те,що символ хреста має язичницьке походження. Язичницькі племена поклонялися хресту, як символу безсмертя.. Вперше в Кам'яній Могилі, в печері  знайдені мезолітичні мальовничі малюнки оленя, самки оленя,лучника і жін ки.Кам»яна могила існує 12 000-3 000 років до нашої ери. Середній і пізній палео літні-часи Біблійного Потопу (11 500 роки до нашого часу і 4 500 рік до нашої ери), серія з декількох потопів,супроводжуваних затопленням низин Меотійського озера, яке перетворилось на сучасне Азовське море. Біблійний Потоп занотували племена,що жили в низинах Меотійського озера.                                       .                            Міфологема про всесвітній Потоп могла скластись приблизно 11 500 років до наших часів і характеризується винайденням жерцями клинописного письма, орної обробки землі.Розкопана печера Підкови  з зображеннями епохи ранньої і середньої бронзи і там є людські стопи,підкова,кінь в масці оленя.Унікальним виявився грот Дракона, в його глибині збереглася скульпура голови ведичного дракона Врітри,вбитого Індрою»."У середині XIX століття англійський археолог Лейард виявив ассирійську клинописну бібліотеку з легендами, які були  ідентичні історіям, написаним в Біблії-вигнання з раю,всесвітній потоп,але набагато старіші. Подальше дослідження питання показало,що легенди ці належали шумерській цивілізації  і привело до відкри ття найдавнішої на землі писемності.В 1923 році світ побачив працю «Основи шумер ської граматики»,автором якого був німецький археолог Арно Пебель 1881 - 1958. Багато років Пебель прожив в Америці,заснував інститут з вивчення шумерської циві лізації,але в середині 30-х років він,як переконаний нацист повернувся до Німеччи ни,де зустрівся з Германом Віртом,засновником містичного товариства «Анене рбе»,що займалося дослідженням окультного досвіду цивілізацій минулого і роз глядало Кам’яну Могилу як  найдавнішу сакральну пам»ятку.

.                                       Тасій і скіфи.

                                                                                                                                                    По приїзду в стан чи станицю кочівників-амазонок Тасій почув просьбу своєї рідної сестри Мілени,щоб він дав команду своїм воїнам не заходити в станицю,а тільки з охоронцями зайшов.Розумів Тасій,що завелика кількість кінноти може зашкодити від носинам з сестрою,тому дав наказ залишитися кінноті біля станиці,а з ним поїхали вірні охоронці,що були з ним в різних перипетіях.Мілена запросила свого рідного брата Тасія в шатро,що стояло посередині майдану як царське житло,щоб до нього могли швиденько доїхати вістові і він зайшов в житло своєї сестри.До нього підійшов і поздоровався син Мілени та Дандаміса Евнон,що невдовзі став царем сарматів,а мати післала за своїм чоловіком,що звідкись  прийшов, аж прибіг, щоб побачити швагра, адже стільки розмов між подружжям було про Тасія,що не злічити їх.Дандаміс на правах господаря почав пригощати Тасія і сніданок скрасили кілька рогів-келихів червоного грецького вина разом з обжареним на веретені ягнятком і розпитував царя  сарматів як йому царюється в роксолан. Між шваграми виникла довірлива бесіда в процесі якої Дандаміс добровільно  розповів про пригоду з побратимом Амізоком через дружину Мілену і як Амізока вигнали з племені. Був хорошим оповідачем Данда міс і яскраво-драматично описав цю подію швагру Тасію,а до оповіді приєдналась Мілена,яка добавила колориту в чоловічу бесіду, внісши в розмову жіночий шарм і свої відчуття як жінки.Розповіла брату як вона,цариця амазонок,приютила за проханням  Дандаміса велику охорону Амізока і це було 300 чоловіків. Як неодно разово приставати почав до неї побратим,а вона кохала свого одноокого Дандаміса. Розказала як побратим використав оп»яніння Дандаміса і в п»яному угарі намагався зґвалтувати її проти її волі,як вона попередила його про те,що вб»є,якщо він не відстане.Але Амізок не відставав, навіть роздер її камізельку і штани,добираючись до грудей і розкішниці.Вона,не тямлячи себе від роздратування,вихопила свій акінак і нанесла ним удар по правому оку Амізока і око випливло з орбіти на землю шатра.Тоді проснувся Дандаміс і побачив,що його побратим одноокий як і він,побачив порваний одяг Мілени і все зрозумів,сказавши побратиму,що вони «квити»,він не забирає життя Амізока як і амазонки,але виганяє його з племені.Зайшов в шатро син Евнон,якому дав команду Дандаміс і він викликав охорону цариці,що разом із декількома охоронцями одноокого Амізока відправили геть із станиці і більше не бачили їх. Уважно слухав Тасій Дандаміса та сказав йому.-Різне бачив і чував я,а такого випадку не чув. А потім звернувся до Мілени:» -Хіба ти не бачиш,що цьому допомагали закони амазонок.В жодній чоловічій громаді,такий випадок не можливий. Коханці причина твоєї трагедії Мілено і Дандамісе.Якщо буде суспільтво сарматів і будуть закони патріархату діяти серед амазонок,таких випадків не буде.                                         Після цієї промови Тарасія запанувала тиша в шатрі.Фактично Дандаміс і Мілена створили сарматську сім»ю і їх взаємовідносини на тисячоліття стали взірцем відно шень жінки і чоловіка.Доволі довго гостював у сестри Мілени Тасій (Тарас),та і чому б ні,якщо кожного дня поїдав він і його охорона молоденьких кізочок чи ягнят. та запивав червоним грецьким виномЦілих два тижні відпочивали сармати-роксолани у амазонок. Вістові,що прибули з Карпатського краю і знайшли Тасія у сестри Мілени, розповіли царю сарматському,що до них прибули посланці скіфського царя  Палака шукати допомоги у війні. В давнину все що не робилося будувалось на доцільності. Коли почув таку звістку цар,вирішив він порадитись з сестрою Міленою і розповів їй,що мусить їхати до себе в Карпати і зустріти послів скіфського царя, причому негайно.Сестра і Цариця відрадила сарматського царя повертатись в Карпати,а пора дила йти в Тавриду до царя Палака.Тасій цар сарматський із своїми загонами кінноти,а їх було аж 3 орієнтовно з 30 тисяч кінноти в основному важко озброєних, повів їх в Тавриду на зустріч з останнім царем скіфів Палаком. Коли важкоозброєна кіннота сарматського царя прибула під столицю скіфів і цар скіфів довідався,що  прийшла допомога в 30-тисяч кінноти Тасія, на чолі з ним самим,він дуже втіши вся.Його військо було розбите під Херсонесом Севастополем,а він втік в свою столи цю Неаполь Скіфський,біля Сіферополя,та шукав союзників. Цар Скіфії Палак, нащадок Скілура,засновника Неаполя дуже зрадів приходу  Тасія і війська, адже ще не прибула його команда візитерів відправлена до Карпат.З Тасієм було його 2(два) сини,що відвідували і  тітку Мілену в станиці біля теперішнього Азовського моря,але вони загинули у цій війні,тому і не згадуватимемо їхні імена.Існувало дві держави Тавроскіфія і Понтійське царство, а подальший розвиток Тавроскіфії був перерваний відомою війною за Херсонес з Понтійським царством у 114/113-111 роках.                           Війна,складалася з 2 двох компаній.Скіфи,очолювані династом Палаком,атакували територію Херсонеса.На допомогу херсонітам прибув полководець Мітрідата VI Євпа тора Діофант,який висадився на узбережжі Севастопольської бухти  і розбив Палака та відбив від укріплення Ктенунт,яке скіфи тримали в облозі.Ліквідувавши загрозу вторг нення,Діофант  113 року відбуває до Боспору,після повернення з якого,організовує рейд у глиб Тавроскіфії, захоплює  скіфські укріпленння та підкорює скіфів.Була ще і 2 військова кампанія,де безпосередню участь в боях взяв цар роксолан Тасій і в 112 році скіфи позбулися влади Понту,уклавши  з династом роксолан Тасієм військовий договір та поновили військові дії проти понтійсько-херсонеських військ.Весною 111 року у вирішальній битві Діофант остаточно розбив скіфо-роксоланське військо і в цьому бою загинули 2 сини Тасія,а він чуть не потрапив в полон.До цього привела неузгодженність дій між скіфським військом  на чолі з царем Палаком та сарматським царем Тасієм.В його війську була кіннота язигів, сіраків,що прибули в Таврію за нака зом вістових із земель біля Києва та Карпат. Палак вважав їх чуть не своїми воїнами і тому командував ними.Сіраки та язиги кинулись відбивати скіфів за командою царя скіфів,бо їх в полон брав Діофант. Утворилась велика щілина, куди були направлені війська Понту Діофантом.В цьому бою загинули два царевичі роксолан під час рубки на мечах,а це була надія Тасія і Сарматії. Поразка Палака призвела до занепаду Тавроскіфії,яка як єдине державне утворення більше ніколи не існувала. У II-III століттях під натиском сарматів і постійними війнами з античними містами, Тавроскі фія переживала економічний і політичний занепад.Після  перемог боспорський цар Ріскупорід III  в 210-221 роках остаточно підкорив скіфів і проголосив себе «царем всього Боспору і тавроскіфів».В цей час припинила своє існування більшість укріплень з прилеглими до них селищами,що виникли в передгір'ях Криму.Була зруйнована головна брама Неаполя Скіфського,царський мавзолей та окремі ділянки захисних стін. В другій половині III століття Неаполь Скіфський був остаточно зруйно ваний.Розкопками виявлено сліди великих пожеж, багато людських кістяків, як у самому місті, так і на його околицях. В одній з ям знайдено понад 40 черепів зі слі дами смертельних травм,там були сини Тасія.З початком готської навали загинули й інші скіфські поселення.Жителі їх,переслідувані готами, що виступали в союзі з  сарматськими,гунськими племенами, тікали у гори, де змішувалися з таврійськими племенами.Під ударами готів та гуннів припинили своє існування і нижньодніпров ські укріплені скіфські  поселення. Вціліла частина скіфського населення влилася у потік великого переселення народів і перемістилася на захід, де разом з іншими взяла участь у нападі на Римську імперію.Термін «скіфи» втратив етнічне значення і перетво рився у географічне назву тогочасних племен, що жили в північно-західній частині Причорномор'я.Цар Тасій з своїм військом роксолан повернувся в приазовські степи до Мілени і довго оплакував своїх синів там,але їх не воскресиш, а Тасій далеко не Бог і про це він говорив батькові своєму.          .                                                                 Як могли так і розраджували царя сарматів його сестра Мілена і швагро Дандаміс і посильну допомогу вкладав їх син Евнон.Справа в тому,що біля станиці в Самоборі залишився третій син Тасія,але він був психічно неповноцінним-повносправним,було ще 2 дочки,що жили з мамою,але наслідувати вони не мали права за сарматськими законами патріархату.Племінник Евнон дуже сподобався Тасію,він днював і навіть ночував біля нього в шатрі,на його очах ріс,гартувався наче дамаська сталь, перет ворившись з  підлітка в  дійсного воїна-вовка і чоловіка.Придивлявся до Евнона Тасій і вирішив він,що після нього Евнон буде царем  роксолан сарматів.Для того,щоб втілити свої задуми в життя треба було згоди батьків  Мілени та Дандаміса і Тасій вирішив мати дозвіл на царствування Евнона серед сар матів. Легко так,знаходячись в царському шатрі спитався в Мілени,що буде з Евноном,а Дандаміса не було.Мілена промовила,що дуже любить сина,але плем»я у неї амазонок і він царем не буде серед жінок.Тоді Тасій промовив,що йому дуже подобається Евнон і хотів би,щоб серед мужських племен сарматів-роксолан,що жи вуть біля Карпат,царем по ньому був Евнон.Від несподіванки втратила дар мови Мілена,адже стільки поганого принесла вона в життя Тасія,а  тут він так благоро дно хоче поступити. Дуже в душі зраділа Мілена такій думці брата,але як і належи ться сказала,що мусить порадитись з чоловіком Дандамісом,а вона не буде перечи ти.В темну нічку,пригортаючись до чоловіка сказала Дандамісу Мілена,яку пропо зицію зробив для їх сина Евнона її брат Тасій і що він стане царем роксолан,а може і всіх сарматів. Дандаміс почав говорити,що це величезна відповідальність буде на їхньому синові, якщо він стане царем і що Евнон все свідоме життя буде рискувати своїм життям і здоров»ям.Мілена тільки сказала Дандамісу,що він не носив царсь кої корони,а вона носила і носить її,тому він не буде перечити,щоб Евнон став ца рем роксолан,адже не більше чим будь-хто з воїнів,цар рискує.Прийшов за відпо віддю наступного дня Тасій і спиталась Мілена чи мав він розмову з Евноном і Тасій як завше сказав правду,що не говорив з їхнім сином,бо знав,що перше має говорити з батьками.  Мілена взяла в свої руки віжки правління і сказала,що вона і Дандаміс згідні,щоб Евнон став царем роксо лан,але має бути ще згода Евнона. Дала зрозміти Тасію,що їй прийшлося докласти зусиль,щоб переконати Дандаміса в цю ніч,але вони обоє не перечать.Ось таким чином,делікатно і гарно вирішувала у своїй сім»ї,у своєму роді, питання цариця амазо нок Мілена,так що Дандаміс навіть не встиг вставити свого слова чи сумніву. Матріархат у всій своїй красі.Тасій чи Тарас,як хоче так хай називає царя роксолан ве льмишановний читач, почувши згоду,вирішив знайти Евнона.Довго не шукав його,а знайшов на вишколі серед таких самих хлопців як він,своїх ровесників і навіть зрадів цьому Тасій,адже аргумент сам йшов до його рук і це був саме вишкіл царя.Позвав до себе Евнона Тасій і сказав,що пропонує йому стати царем роксолан,але для цього має він вирушати з військом в передгір»я Карпат і по його смерті очолить роксолан,а може і всіх сарматів.Евнон думав і подумавши спитався у вуйка Тасія чи мав він розмову з батьками його?Вуйко Тасій відповів питанням племіннику,а як він думає?Отримав відповідь Евнона,що він вже добре знає вуя,а інакше б Тасій з ним  мови не мав, якщо б не добився згоди батьків.» Аж розсміявся Тасій і сказав:» Ти Евноне вже навіть мої думки читаєш,бути  тобі царем,бо загинули мої два сини,а ти навіть не гірший від них,а кращий.»Тоді Евнон сказав,-Ти наче батько мій і люблю я дуже тебе,але не хочу залишати станицю свою і друзів своїх та їхати самому в чужий край» На це Тасій від повів-«Хто тобі  сказав,що маєш друзів своїх залишати тут,забирай їх з собою і в чужо му краю вони скрасять твоє життя та будуть друзями, твоєю дружиною і охороною. » ......Слово руське-українське дружина походить від слова друг.Почувши дозвіл вуя по набору своїх бояр-друзів і охоронців, побіг до гурту молодих хлопців, майбутніх сарматів і показував пальцем на Тасія,що виділявся своїм золототканим одягом і ошатністю і щось гаряче їм говорив чи переконував.Потім підбіг до Тасія і повідомив йому,що майже всі з вишколу готові їхати в Карпати і буде їх  21 особа,а також спитав коли будуть рушати в Прикарпаття,щоб сказати друзям.Від такого молодечого запалу, вже в роках Тасій не знав,що відпові сти племіннику,промовивши,що не знає як батьки його чи мають для нього в амфорах вино грецьке і чи відпустять його з його військом. Половину з своїх 50 тисяч кінних воїнів залишив на війні з Боспорським царством цар Роксолан Тасій і ще двох синів,але знайшов рідну кров сина Мілени Евнона,що став Тасію сином,а в майбутньому царем всіх сарматів і Сарматії.                      Наступного дня прийшов в шатро царське Мілени Тасій і просився відпустити його та 25 тисяч  кінних воїнів до свого дому,в передгіря Карпат,бо коні такі прожорливі, що вже навколо станиці немає землі з травою хорошою та і напевне він вже надоїв амазонкам і їх цариці.Поставив до відома сестру Мілену та чоловіка її,що сина їхнього ЕВНОНА він забирає з собою в Карпати і зробить царем роксоланів його,а може і всіх сарматів,якщо Евнон проявить свої хороші здібності.Нагадав сестрі Мілені,що в роксо лан діє інший закон чим у амазанок і вони не обирають царя,а оголошує своїм наступ ником царя сарматів,той цар,що помирає і просив її та амазонок відпустити з ними ще 21 хлопця, бо так хоче майбутній цар  роксолан. Це була безпрецидентна розмова рід них і аж ніяк не хотіла відпускати цариця амазонок свого 21 хлопця, говорила,що досить одного сина Евнона за царя. Але попросив Евнон і погодилась мати відпустити в Прикарпаття його друзів в кількості 21 чоловіка,бо при сину була розмова про виїзд. Для годиться віднєкувались і Мілена з Дандамісом,не хотіли відпускати царя Тасія,але мусіли через сина,говорили,що їм зовсім не жаль того вина і ягнят з козенятами, хай ще будуть трохи з військом.Тасій оголосив,що днем виїзду  буде четвер,через два дні,щоб  добре підготувались,бо дорога не близька. В четвер з самого ранку Тасій з Евноном та його 21 охоронцем ,прощались з рідною станицею,а Мілена наповнила кілька бурдюків червоним вином грецьким для Тасія і сина,а також дала кілька засма жених на веретені козеняток на дорогу. Так прощались спершу вороги,а потім друзі і рідня,царські особи сарматів і амазонок Тасій і Мілена,щоб більше не побачитись ніколи.,так розпорядилось життя. Більше половини четвертої книги «Історії» Геродота присвячено опису Скіфії (сучасної України) і її мешканцям-племенам скіфів, але він, приділяє увагу і сусіднім народам,савроматам, грецька вимова латинської назви «сармати». У період, коли сармати вперше з'явилися на історичній арені, вони населя ли землі, прилеглі до східних кордонів Скіфії. Геродот у якого вперше зустрічається згадка про цей народ,зазначає,що:«За річкою  (Дон) закінчується Скіфія і починаються землі сарматів, що тягнуться на північ на п'ятнадцять днів шляху, на яких не росте жодних дерев, ні диких, ні насаджених».Інший грецький автор, Гіппократ, розташовує сарматів в землі,що примикають до Азовського моря. Прабатьківська скіфська держа ва практично один в один повторювала кордони сучасної України. Цікавою є легенда про амазонокз древньогрецької мови amazos - без соска- безгруда, від шлюбу яких зі скіфами нібито з'явилися сармати. Про савроматів  розповідають таке. Коли елліни билися з амазонками,а амазонок скіфи називають ойорпата і  ця назва означає грець кою мовою чоловіковбивці, бо ойор чоловік, а пата вбивати, елліни, після перемоги на Термдонті відпливли на своїх кораблях із усіма полонянками, яких вони захопи ли.На морі амазонки, напали на чоловіків і зарізали їх. Проте амазонки не вміли поводитися з кораблями, не знали як користатися ні кермом, ні вітрилами, ні веслами. Амазонки віддалися на волю хвиль і вітру і так прибули на Меотидське озеро чи Азовське море, до Кремнів.А Кремни розташовані на землі вільних скіфів. Амазонки, зійшовши з кораблів, пішли далі в глиб країни,знайшовши там стайню коней, вони захопили їх і почали на конях грабувати скіфські господарства.Скіфи не могли зрозу міти,хто це такий, вони не знали  їхньої мови, не бачили такого одягу,не знали, що це за плем'я. Вони були здивовані, звідки ті прибули, і спочатку вважали їх за чоловіків у юному віці, почали з ними битися.Після битви, підібравши трупи, довідалися, що то були жінки. Порадилися  скіфи і вирішили більше ні в який спосіб не вбивати амазонок,але послати до них своїх юнаків у такому числі,скільки було там жінок, наказавши їм отаборитися поблизу них і робити все те, що ті роблять. Так вирішила скіфська старшина,бажаючи мати дітей від амазонок,адже це були б неперевершені ніяким народом воїни, а сармати були безстрашними і героїчними.                          .                Епоха сарматів - яскрава сторінка історії великого античного світу. Цей легендар ний кочовий народ протягом восьми століть - з 4 століття до нас по 4 століття нашої ери - панував в безкрайніх євразійських степах.Армада кочівників вторглася в Європу, ставши серйозною загрозою  для грецьких міст-держав Північного Причорномор'я і для Римської імперії.У період, коли сармати з'явилися на істо ричній арені,вони населяли землі,прилеглі до східних кордонів Скіфії.Амазонки з скіфами не могли  порозумітися словами за однією з легенд,але амазонка вказала йому рукою прийти наступного дня на це саме місце і привести з собою ще юнака. щоб їх було двоє, і що вона приведе з собою другу амазонку.Хлопець повернувся і розповів про все це своїм товаришам. Наступного дня, на те місце прийшов він і привів із собою товариша.Там він знайшов ту,що чекала на нього разом із другою амазон- кою,а всі інші юнаки,коли довідалися про це,почали зустрічатися з амазон ками.Потім вони об'єднали обидва табори і почали жити разом і кожен із них мав за свою жінку ту з якою він уперше з'єднався. Що ж до мови, то чоловіки не спромоглися вивчити мову жінок, але жінки швидше засвоювали мову чоловіків. Коли стало можливим взаєморозуміння між ними,чоловіки сказали амазонкам: «У нас є батьки, є в нас і своє майно, доста нам  таке життя, повернемося і житимемо з усіма іншими.Ми візьмемо вас із собою,як наших дружин,а не якихось там інших».Амазонки відповіли на це:                             :    Ми не можемо жити з вашими жінками, бо в нас і в них різні звичаї. Адже ми стріляє мо з луків і кидаємо дротики, їздимо верхи, не знаємо жіночих робіт. А ваші жінки нічого з того не вміють робити, про що ми сказали,але живуть там на возах і займаю ться жіночими справами і на полювання не ходять. Ми не зможемо з ними товаришу вати. А якщо ви хочете мати нас своїми дружинами і бути чесними людьми,ідіть до ваших батьків і візьміть належну вам частину майна, і тоді ми будемо жити з вами окремо від них.В   скіфів головне багатство- це худоба і велика і мала. В амазонок були дуже розвинуті фаланги пальців для натягування луків.Юнаки послухалися їх і зробили так. Але коли вони взяли свою частину майна і повернулися до амазонок, жінки сказали їм: «Ми занепокоєні і нас охоплює страх, якщо ми житимемо в цій країні. По-перше тому, що ми спричинилися до того, що ваші батьки втратили вас,а по-друге,ми завдали стільки шкоди вашій країні. Якщо ви вважаєте нас достойними бути вашими жінками, хай ми всі зробимо таке: від'їдемо з цієї країни, перейдемо за ріку Танаїс і там оселимося».Юнаки і на це погодилися. Вони перейшли ріку  Дон і пройшли ще на відстань трьох днів шляху від Танаїсу на схід і три дні шляху на північ від Меотидського озера чи Азовського моря. Коли вони прибули в край,там і оселилися.Савромати розмовляють скіфською мовою,але розмовляють погано, бо амазонки не навчилися їй. Шлюби:-жодна дівчина не виходить заміж, поки вона не вб'є ворога. Буває так, що деякі з них,НАВІТЬ НЕ ОДРУЖЕНІ залишаються,якщо їм не довелося виконати обряд за звичаєм.                .                                                                   "Псевдо-Гіппократ пише:«У Європі є скіфський народ,що живе навколо озера Меотиди і відрізняється від інших народів.Назва,савромати,а Їх жінки їздять верхи,стріляють з луків та мечуть стріли,сидячи на конях,і б'ються з ворогами,поки вони в дівках. Заміж вони виходять коли вб'ють  ворога, і поселяються на прожива ння з чоловіками не раніше,ніж здійснять звичайні жертвоприношення Заміжня,перестає їздити верхи,поки не з'явиться потреба поголовно виступати в похід.У них немає правої груді,бо матері їх, розжаривши приготований з цією метою мідний інструмент, прикладають його до правої груді і випалюють,а вся сила і  соки переходять в праве плече і руку».Настільки войовничий образ сарматських племен пояснюють,що савро матські чоловіки йшли в тривалі військові походи,жінки самі охороняли стада і госпо дарство.Для цього вони могли створювати спеціальні жіночі загони. Звідси і навички верхової їзди,вміння володіти зброєю,войовничість.За Геродотом,амазонки - раніше невідомі скіфам і розмовляли на іншій мові. Сарматська культура охоплювала чималі території- від Скіфського (Чорного) до моря Сарматського чи Балтійського, сяга ла Волги (Чувашська Республіка),Кубані (алани, козаки), Кавказу (осетини). Cе редній вік жінки у скіфську епоху дорівнював - 33-35 років. Дуже рідко археологи знаходять у похованнях жінок віком 50-60 роківі до цього віку в основному доживали жриці і цариці. Життя войовничих дів проходило в постійних стресах і походах. Археологами було знайдено чимало поховань з розбитими Жіночими черепа ми.Чувашки - нащадки славетних амазонок і вони зберегли скіфо-сарматський стрій з елементами обладунку.А чуваська вишивка і символіка з її тисячолітнім змістом повто рює слов'янську українську вишивку.Чувашська вишивка дивовижним чином нагадує вишивку Українських Карпат.Образ богатирші-амазонки зберігся і в фольклорі Київсь кої Русі.Давньоруські билини (Василина Микулишина в билині «Ставр Годинович», Настя Микулишина в билині «Весілля Добрині», Марія Моревна в народній казці "Про Кощія та Івана Царевича" повідають про Поляниці від слова поле-молодецькі воїни-жінки до 30 років, богатирського роду, навчені військовому ремеслу, які йшли в поле і ставали вправними піхотинцями або вершницями. «Наздогнав Добриня Поляницю,богатиршу завзяту,Ударив Поляницю булатною палицею,Так вдарив її в буйну голову,Поляниця враз назад  глянула і каже Поляниця такі слова:-Я думала,мене комарики покусують,А це руський богатир постукує".Є вказівки в давньоруських билинах і  про те, що в підпорядкуванні саме княгинь знаходились значні військові загони: «Гой єси, Іван Годинович! Візьми ти у мене,князя, сто чоловік могутніх руських богатирів,а у княгині ти бери інші сто!».В фольклорі українських козаків, безліч відомостей про жінок-воїнів. За твердженням італійського і польського історика початку XVII століття О.Гваньїні,серед загиблих захисників замку Прухнік на Поділлі, опис подій 1524 року, були знайдені тіла переодягнених у чоловічий одяг жінок.«Для того,аби їх не розпізнали,жінки поголили собі голови».В постанні під проводом Якова Острянина 1638 року,активну участь брала дружина кодацького сотника Семена Мото ри,Варвара. Відзначилась  жінка під час захисту повстанського табору біля Жовнина на ріці Сулі.Острянин доручив Варварі Моторі стріляти особливо важливих персон у ворожому таборі, приставивши до неї шість козаків заряджати мушкети та готувати стріли. За переказом, розвідка Потоцького виявила, що джерелом «особливого зла» з боку козацького табору є відьма, яка безпомилково підстрілює ротмістрів та вельмож.  і це Варварою Кодак.Потоцький, наказав відкривати гарматний вогонь по всякій жінці, яку буде помічено в козацьких шанцях.Дуже багато жіноцтва полягло від розривів порохових ядер,серед них,за переказом, загинула і Варвара Мотора.Серед усних історичних джерел, записаних поза межами Нижньої Наддніпрянщини,виділяється історичний переказ про войовничих жінок з міста-фортеці Буші. Чоловіки фортеці загинула,а жінки продовжували чинити опір частинам польського війська доки дружи на бушанського сотника Звисного,Олена не підпалила пороховий льох.  В козаків білоголові»дружини козацької старшини та заможних козаків,«дівки-бранки, куховар ки, ворожки-чарівниці»оточені  помічницями що за потреби виконували різноманітні функції від сестер-жалібниць до зв'язкових і шпигунів. В історичній пісні про козака Супруна «Ой не знав козак»,що потрапив в ординський полон, передає сестрі лист з проханням про допомогу та розповідає про військову звитягу сильної жінки,степової амазонки, яка воювала з нападниками на пограниччі і «гнала бусурманів у полон.»             Саме героїчність українських козачок дає підстави стверджувати що вони нащадки сарматів Сармати  - це нащадки скіфів і амазонок.У сарматів побутував матріархат-культ жінки. Серед сарматів були не тільки войовничі діви, а й жриці, про що свідчать кургани знайдені вівтарі у жіночих похованнях.В аланів «є чудова здатність передбачати майбутнє і вони збирають прямі вербові гілки і в певний час розкладають їх, вимовляючи над ними таємні замовляння в такий спосіб дізнаю ться,що їх чекає в майбутньому».У сарматів побутував дивний звичай деформа- ції черепів - їх видовжували,звідси скіфські баби з видовженими черепами. Робили це так: голову ще маленької дитини стягували тугою пов'язкою,щоб у міру її зростання голова набувала витягнутої форми і такі черепа були виявлені в могиль никах катакомбної культури в низовинах Волги. До 70% чоловічих черепів, знайдених в волзьких степах мали подібний дефект.Такий звичай широко практику вався в Центральній Азії на початку нашої ери,особливо серед гунів,і від них  цю звичку перейняли східні алани.Сармати вірили в загробний світ,тому могилуика наповнювали усією необхідною ритуальною атрибутикою.Чоловіка супроводжувала його жінка.Їх ховали разом .Біля захоронення ставили кам'яні  стели,які пізніше назвали Кам'яними Бабами,а вони уособлювали духа предка,похованого у могилі.Сармати не були землеробами, це в основному кочове плем'я. "Сармати не живуть в містах і не мають постійних місць проживання. Вони вічно живуть табором, перевозячи майно і багат ство туди, куди приваблюють їх кращі пасовища або примушують відступаючі  воро ги". Під час кочування сармати перевозили своїх дітей, людей похилого віку, жінок і майно в кибитках. Як повідомляє грецький географ кінця I віку до нашого часу початку I віку нашої ери Страбон: "кибітки номадів -кочівників зроблені з повсті і прикріплені до возів,на яких вони живуть,навколо кибиток пасеться худоба, м'ясом, сиром і молоком якої вони харчуються. Пізні Сармати не тримали рабів у своєму суспільстві,а у скіфів вони були.Полонених  вбивали, або приносили в жертву богу війни,якого шановували в образі меча,встромленого у землю.                                                  Сармати були сонцепоклонниками і вогніщанами (вогнепоклонництво).,а у алан отримав розповсюдження зороастризм.Сармати застосовували кремацію  у поховаль них обрядах.Мова сарматів, як і мова скіфів,належить до північно-східної групи іран ських мов. Її відлуння можна знайти в сучасній осетинській мові.Мова сарматів також могла бути мовою древніх саків.Сармати не були однорідним плем'ям, а складалися з великого числа ,понад 90 дрібних племен.Пройдуть віки і сармати майже повністю захоплять Скіфію -землю своїх дідів.За твердженням античних джерел, в кінці II століття до нашого часу сармати вступають з союз зі скіфами у війні з Пон том,а на початку I віку до нашої ери сармати- союзники понтійського царя Мітрідата VI Евпатора у війні проти Риму і її сармати взяли у своїх дідів скіфів,ще з часів їх близькосхідних походів.Римський полководець і політичний діяч Марк Агріппа на складеній ним карті колишньої території Скіфії позначив її як Сарматія Сармати проникли в Крим, де чини ла активний вплив на життя народів Криму. Особливо воно посилилося в перші століття нашої ери. Відносини сарматів зі скіфами носили по черзі то ворожий, то мирний характер.Що кажуть археологічні знахідки про мистецтво сарматів?У мистецтві сарматів побутував звіриний скіфський стиль (грифони, олені). Савромати не робили посуд зі скла,він потрапив до них зі сходу.Посуд осілих сарма тів, пращурів слов»ян, був глиняним, порцеляновим і керамічним.У сарматів було широко розвинене ювелірне мистецтво.Ювелірні вироби виготовляли із золота. Нами ста виготовляли з сердоліку, агату, гірського кришталю.Історія сарматів закінчилася навалою в південноруські степи войовничих племен тюркського і монголоїдного поход ження гунів. В 370-і роки сармати були розбиті гуннськими ордами, частина їх приєдналася до гунів і розчинилася в їх середовищі.

.                       Козацьке побратимство.

Велику роль відігравала ритуальна трапеза побратимів.Вона була кулінарним симво лом і втілення майбутньої долі,і це образ не індивідуальної,а колективної долі всіх. Побратими царапали руки з яких сочилась кров,а в глиняну посудину поміщали меч,стріли,сокиру,спис.Як це зроблять, промовляють довгу молитву, а потім п'ю ть із чаші ті,що укладають союз і найдостойніші  їхні друзі».Про обряд побратим ства йдеться у цій книзі,і попередніх.Ці історичні свідчення підтверджують археоло гічні знахідки.На золотому предметі зі скіфського кургану Куль-Оба біля Керчі зобра жені двоє скіфів, які п'ють з одного келиха-рогу і на ньому зафіксовано обряд побра тимства,що закріплюється спільним вживанням галюциногенного напою. Слово «дру жина», яке було широко розповсюджене в Київській Pyci-Україні,ще більш виразно промовляє про близькі, дружні,побратимські відносини в лицарській ватазі руси нів.Лицарська дружба перетворюється на духовне братство.Лицар з втратою поб ратима втрачав власну життєву силу. Відважний Роланд і мудрий Олів'є тільки раз ом були в змозі досягти бажаної лицарської рівноваги поміж мудрістю і відва гою.Традиція побратимства широко побутувала  в Східній Європі, в середовищі дружинного лицарства Русі. М.Костомаров вважав побратимство характерною рисою української історії від  Русі до козацьких часів.З писемних джерел,які свідчать про існування побратимства треба згадати твір Феодосія Печерсько«Друге послання до князя Ізяслава Ярославовича». В ньому автор попереджує про зростання впливу католиків («латинян») і закликає з ними не «брататися».Обряд побратимства просте жується у билинному епосі.Майбутні побратими розповідали кожен про себе,ділилися сокровенним,обмінювалися подарунками,золотими натільними хрестами,обнімали один одного,цілувалися, браталися на все життя і, покуштувавши хліба та солі,ставали побратимами.».         .                                                                                                    Давньоукраїнські витязі ставали побратимами і перед початком важкого спільного військового походу.Саме так чинять Ілля Муромець і Олексій Попович, які відгук нулися на заклик великого київського князя Володимира їхати по данину. Вони здійснюють ритуал побратимства, домовляються між собою про взаємодопомогу, тому що вони прямують до різних місцевостей: «Браття милі, хто з нас першим прийде до Києва, поїдуть на розшуки тих, кого не буде».Побратимство -це гарантія лицарської взаємодопомоги і під час битви з ворогом і в мирному житті.Якщо хтось з них був «більшим», а хтось «меншим» братом, така традиція існувала серед билиних богатирів і в билині про сварку Іллі Муромця з князем Володимиром саме побратим Іллі «менший» брат Добриня ,виступає посередником і ліквідовує конфлікт. Коли Ілля Муромець на княжому бенкеті дорікає Володимирові за велику образу,то підкреслює, що прийшов він миритися тільки тому, що не міг не послухати побратима,побратим ська дружба і взаєморозуміння понад усе, понад особисті амбіції.Спадкоємцем княжого побратимства дружинників Русі було українське козацтво і у козаків цей об ряд почав освячуватися християнською церквою.Козаки,що мали стати побратимами , йшли до церкви і в присутності священика давали клятву перед Богом,що з цього часу вони брати,а того,хто зрадить,чекає боже прокляття і гнів.Козаки-побратими зобов'язу валися любити і допомагати один одному в будь-якій життєвій ситуа ції,а якщо треба,то і пожертвувати своїм власним життям заради побратима. Після цього козаки-побратими робили запис у церковній книзі,слухали молитву, да рували один одному хрести та ікони і виходили з церкви немовби справжні рідні брати до кінця свого життя.Фольклорно-етнографічні свідчення про побратимство підтерд жує запис у церковній метричній книзі села Протопопівці Олександрійського повіту Херсонської губернії від 28 жовтня 1801 р.«Це слово заповітне поміж двома братами Федорами».У цьому посвячуванні засвідчували і заповідали перед Богом, що вони з цього часу-брати-побратими,і хто порушить братерську спілку,той опиниться перед божим судом.Побратими зобов'язувалися любити один одного незважаючи на будь-які обставини і в цьому розписувалися.Козацькі традиції побра тимства увійшли в кров і плоть українського народу.Родинні принципи жили в козацькому середовищі до кінця XVIII століття.Запорозька Січ була немовби однією великою родиною-побратимс твом українських козаків..Костомаров бачив у Січі своєрідне військове чернече братство,головними засадами якого були-справжнє військове побратимство, аске тизм,цнота,готовність до пожертви.Козаки-побратими через все життя проносили повагу один до одного. Козаки,що браталися,йшли у вогонь і воду, на тортури і  на вірну смерть.Після знищення Запорозької Січі у 1775 році традиції побратимства про довжували існувати серед українців,хоча намітилася тенденція до їх  відмирання. «Добре брацтво краще богацтва», «При добрій годині усі побратими, а при лихій нема і родини», «Сватання не братання», «Побратався собака з горобцем», «Не братайся, з ким телят не пас!».Серед українців існувало повір'я,що братання-один з перших ступенів споріднення і тому діти побратимів не могли вступати в шлюб між собою. Звичаї побратимства існували і в інших індоєвропейських народів. В чорногорців в кінці XIX століття  зафіксований такий ритуал. Майбутні побратими наливали в келих вино, потім кожний з них розрізав собі палець і вичавлював свою кров у вино.Пили вони це сакральне вино по черзі,спочатку той, хто був ініціатором, зі словами «Да сі мі брат по Богу» і обіцяли стояти один за одного.Потім вони обіймалися, цілувалися і обмінювалися зброєю і подарунка Побратимство існувало у давніх слов'ян, коли вони знаходилися ще в добі розвитку суспільного,щезаючи помалу у Поляків, Чехів,а далі Українців.Збереглося у Великоросів в дуже зіпсованому вигляді. Існує  у слов'ян південних,котрі завдяки  умовам політичним були поневолені, затримали в себе устрій спільного життя і життя воєнне  та давні звичаї.Ритуал і звичаї побратимства,як ідеалу індивідуальної і колективної взаємодопомоги,духовного єднання,побутували на терторії України ще в стародавні часи і вперше письмово зафіксовані батьком історії Геродотом у розповіді про скіфів.В цій книзі йдеться про братання двох скіфів Дандаміса  і Амізока та їхній розлад через жінку. Побратимство широко відобра жалося в билинах  Русі, в українських казках.Запорізька Січ була заснована на засадах побратимства,які були успадковані українським козацтвом від дружинного лицарства Русі.Збережені козацтвом традиції побратимства стали складовою ментальності украї нського народу.

                                      Зв'язок битви з бенкетом.

Одним з архаїчних елементів серед  артефактів українського козацтва постає зв'язок битви та бенкету. Витоки цієї традиції треба шукати в стародавні часи становлення та розвитку індоєвропейської мілітарної культури.Щоб зрозумі ти зв'язок,який існував між битвою та бенкетом,слід спочатку розглянути структуру бенкету. Ритуальний бенкет індоєвропейських воїнів- не звичайна побутова чоловіча пиятика,а це сакрально-мілітарне таїнство. Бенкет виріз нявся чіткою структурою, яка поступово формувалася впродовж тисячоліть у військовій культурі індоєвропейців, досягає свого завершеного вигляду в се редньовічній лицарській культурі. Головними елементами ритуального бенкету воїнів були обов'якова присутність на ньому сюзерена (конунга,вождя) і лицарів (воїнів, дружинників). Укладання між ними соціального договору,в якому воїни-дружиннкн присягалися бездоганно служити своєму вождю, беручи на себе певні зобов'язання  У свою чергу ватаг за вірну і віддану службу обдаровував воїнів матеріальними цінностями надаючи їм золото, срібло, коштовну зброю та військове спорядження, дякував за ефективну службу,садовив найкращих воїнів біля себе, годував і напував їх.На бенкеті здійснювалося освячення щедрості князя і його дарів, які сповнювались для воїнів сакрально-магічною силою та удачею вождя.  На бенкеті неодмінно споживали ритуальний напій з особливої ритуальної чаші, що мало на меті освячення сакрально-мілітарного таїнства бенкету і договору між вождем та його воїнами.Спочатку бенкетуючі пили спеціальний священний напій, індоарійську сому, а з часом ввели в практику вживання звичайних алкогольних напоїв.На бенкеті обов'язково мали бути присутніми співці військової слави (ріші, барди, скальди, кобзарі),що оспівували щедрість вождя та героїчні подвиги воїнів.Під час бенкету відбувалася посвята у воїни-лицарі, бенкет обов'язково влаш товували як перед битвою  так і після неї.Договір, укладений і освячений на бенкеті, втілювався в життя на полях військових баталій. Під час битви воїни не тільки проливали «червоне вино» (кров), а іноді й споживали його, як це робили скіфи, п'ючи кров першого убитого ворога.  У військових змаганнях, як і на бенкетах, брали активну участь співці військової слави,але вже не з музичними інструментами у руках, а зі зброєю. Найбільш мужніх воїнів на полі битви посвячували в лицарі. Після завершення битви знову відбувався бенкет як для живих воїнів-героїв,так і для загиблих, бо індоєвро пейці вірували, що воїна,який загинув на полі бою,очікує у потойбіччі вічний бенкет і вічна слава..Арійці вірили, що війна виграється не на полі битви, а в небесах, і дарує її безпосередньо сам бог війни Індра.Для того, щоб умилостивити його,слід молитися йому,здійснювати жертвоприношення і обов'язково напоїти Індру священним напоєм. В аріїв Рігведи існував ритуальний культовий напій сома, у індоіранців Авести -хаома. За Рігведою,це напій бога війни та блискавки Індри.«Найсолодшому, найп'янкішому напою житя Індрі для пиття»Напою сомі,присвячено в Рігведі більше 100 гімнів.За легендою,сома зростав на високій горі Муджават,звідки його викрав і приніс богам небесний орел. Виготовлений з соми напій безсмертя амріта надавав Індрі,бо саме він з усіх богів найбільше його полюбляв силу,для здійснення героїчних подвигів, знищення демонів.Індра,найславетніший серед усіх богів переможець демонів,сидить під час бенкету на дерев'яному ложі,окутому залізом. Його оточують загиблі воїни кшатрії та боги-побратими,бог вогню Агні.Співці військової слави індоаріїв-ріші, присутні на ритуальних бенкетах-жертвоприношеннях,поетизували військові перемо ги Індри.Сому смакували не лише боги та жерці-брахмани, але споживали на бенке тах кшатрії перед битвою,як це робив Індра, збираючись здійснити великий подвиг. .В міфології Стародавньої Греції  простежується ритуальний зв'язок між бенкетом та битвою.Греки вірували, що саме на бенкетах олімпійських богів на чолі з верховним богом Зевсом вирішувалися усі важливі питання і справи,приклад про початок війни чи встановлення миру.Гомер в «Іліаді» засвідчив про зв'язок між битвою і бенкетом в ахейських греків.»В «Одіссеї», де зображуються бенкети військової аристократії на чолі з царями, необхідним компонентом їх є виконання співцями пісень.В уяві стародавніх греків саме поле битви дуже часто нагадувало банкетний зал,тільки замість червоного п'янкого вина тут пили криваве вино смерті. Фурії сповню валися зловтіхою, спостерігаючи, як один за одним падали убиті воїни, і своїми криваво-червоними вустами припадали до ран,жадібно висмоктуючи гарячу кров пора нених та загиблих. В скіфському військовому культурному комплексі спорідненість між битвою і бенкетом  мала сакралізований характер. На бенкеті скіфи-воїни проголо шували клятву вірності вождю і заявляли про свою готовність вирушити на битву з ворогом. Лукіан Самосатський залишив нам опис підготовки скіфів до походу,звичаю «садіння на шкуру».Організатор походу здійснював заклання жертовного вола, відпо відно готував м'ясо і виставляв його в котлі. Сам же він сідав на волячу шкуру, заклавши руки за спину,ніби вони були зв'язані, і створюючи ілюзію молитви про допомогу. Кожен,хто ставав на шкуру,чи то був родич,чи одноплемінник,куштуючи м'ясо, ставав членом дружини. «Таке військо трималося дуже міцно і для ворогів було нездоланним,як зв'язане клятвою,тому що ставання на шкуру було рівносильно клят ві»Геродот про воєнні звичаї скіфів говорив що, убиваючи під час битви свого пер шого ворога, воїн-скіф п'є його кров. «Голову вбитих у бою ворогів несли цареві, бо тільки той, хто принесе голову, бере участь у розподілі здобичі,якщо ж не принесе,то ні. Геродот повідомляє: «Раз на рік кожний правитель у своїй окрузі готує посуд для змішування вина, і його п'ють на бенкеті ті скіфи, що вбили ворога в бою.Хто ж не вбив жодного ворога, не п'є того вина та сидить збоку і це найбільша ганьба в них.А хто вбив  багато ворогів, дістає дві чаші й п'є з них  разом».                          .Нартський епос осетинів,нащадків аланів, одного з племен сарматської мовної спільноти,свідчить про те, як у скіфсько-сарматські часи значного поширення набув ритуально-сакральний зв'язок між битвою і бенкетуванням.В осетинському епосі збереглися згадки про священну бенкетну чашу для воїнів-героїв,яку ще у 1882 р. вчений Всеволод Міллер запропонував розглядати як спадкоємницю САРМАТСЬКИХ бенкетних чаш.Ця об'ємна довершена чаша фігурує в нартських сказаннях під назвою «Нартамонга» чи «Амонга».На великих бенкетах ця чаша,наповнена улюблюним нар тівським медовим напоєм ронгом, встановлювалася посередині.Воїни розповідали про свої подвиги, і до вуст того, що найбільше з усіх відзначився і вбив найбільшу кіль кість ворогів,чарівна чаша-келих підіймалася сама..Тацит,описуючи військові традиці германців, наголошував, що коли певне плем'я тривалий час живе у мирі, то чимало вельможних юнаків вирушають до племен, котрі провадять будь-яку війну,оскільки спокій воїнам не до душі, адже серед мінливостей битв їм значно легше здобути славу.У кельтів теж існував зв'язок між битвою і бенкетом.Саме на бенкетах лише декотрі, найбільш визначні воїни-кельти, пили алкогольні напої з ритуальних келихів і чаш, що були відзнакою військової доблесі..Коли воїни конунга не перебували у похо ді, вони проводили вільний час у його садибі, бенкетуючи і розважаючись.  Зв'язок битви і бенкету набув у європейському суспільстві сакрального характеру для воїнів-професіоналів.. Кнгязь дарує гривни своїм вірним бойовим друзям, в цій хмільній атмосфері лунала княжа слава,приймалися героїчні рішення і виголошувалися лицар ські клятви.Вождь-аристократ захищає,годує і дає нагороди своїм воїнам-дружинни кам,вони ж за нього хоробро воюють. Від свого короля дружинники очікують у пода рунок зброю,коней,золото,коштовності,адже незмінний атрибут вождя це щедрість .Дружинники воюють за нього,він же після закінчення битви на бенкеті щедрою рукою розподіляє здобич.Дружинники  служать монархам за коштовні подарунки, зброю, і така платня психологічно прив'язувала дружинників до князя чи короля  міцними узами і зобов'язувала їх слугувати вірно князеві аж до самої смерті.Воїни-дружинники вірили, що винаго рода конунгів має значну магічну енергію, оскільки при цьому наче відбувається передача частки могутності та удачі конунга воїну.З цієї причини воїни славетних героїв і конунгів вимагали від них дарів: золотих і срібних гривен,різноманітних коштовних кілець,ланцюжків, браслетів, сподіваючись всотати при цьому частину успіху і щастя, якими були так багаті їхні вожді.                                  Для збереження одержаної сили і могутності, отримані дари як скарб закопували в землю або ж топили в болоті чи в морі.У давньогерманській і скандинавській міфології бог воїнів Одін бенкетує у потойбічному світі у самому палаці Валгалі з воїнами-героями,які полягли в бою.У вікінгів,під час бенкету,.Лицарську присягу приймають за бенкетним столом і молодий неофіт в оточенні героїв-лицарів проголо шував лицарську обітницю.Лицарський бенкет символічно освячував цю подію і ставав першим важливим етапом на шляху змужніння молодого лицаря. Після смертельного бою згадували про смертельну небезпеку, слухали лицарські оповіді і пісні про героїчні подвиги,дискутували,хто з них найсміливіший і найсильніший.  Велетенська парадна бенкетна зала в лицарському замку завжди перебувала у центрі всіх подій.Саме в ній збиралися васали сеньйора перед битвою і після неї.В ній посвячували в лицарі молодих воїнів-юнаків.В ній бенкетували і прославляли свого господаря, слухали пісні скальдів про героїчні лицарські діяння.                                     В українських колядках,а вони,постають представниками найдавнішого фольк лорного жанру,знайшов широке відображення зв'язок між битвою і бенкетом.Спочатку князь організовував для своїх воїнів ритуальний бенкет:- «В тих наметах все столи стоять, Все столи стоять позастилані, Позастилані все килимами.А на тих столах все кубки стоять,Все кубки стоять  наповнені.За столами все пани сидять, Між тими панами красний паничу,Красний паничу,пане Іване.Перед паничем вірнії слуги, Просяться вони у невір-землю:-Пусти нас,пане, у невір-землю!Пустимо стрілу, як грім по небу,Пустимось кіньми,як дрібен дощик, Блиснемо шаблями, як сонце в хмарі!» Побенкетує  князь з дружинниками, а згодом в слушний час вирушить у військовий похід,де вже на полі битви пересвідчиться у військовому мистецтві, стійкості і вірності своїх воїнів.Коли ж військове щастя і успіх на полі бою супроводжували князя та його дружинників, то з походу, отримавши значні перемоги у битвах з воро гом, вони поверталися з великою здобиччю:

З Волощини йде- волики веде,

З Німеччини йде -грошики несе,

З Туреччини йде -коники веде.

Повернувшись із походу,дружина на чолі з князем паювала здобич між дружинни ками, як правило, порівну або за жеребком, кому що припадеться, а князь вибирав собі що найкраще:Перебирає між кониками: Котрі ліпшії, то собі бере. Котрі гіршії, служкам дає.Проте в українських колядках, як і в поетичній творчості норманських скальдів,щиро прославляється саме щедрість, великодушність і багатство військо вих князів.Щедрому і багатому князеві дружинники  служитимуть, не покидаючи його напризволяще у скрутні хвилини.Так вчинив, дружинник Віглаф, який, незважаючи на небезпеку, прийшов на допомогу своєму вождю у тяжкій для нього ситуації, згадавши перед цим усі отримані з його рук дари й дану під час одного з королівських бенкетів урочисту клятву. Так діяли і хоробрі русичі, бажаючи віддячити своєму князеві. В «Слові о полку Ігоревім»  виражається прямий відверто жорсткий зв'язок між битвою і бенкетом. Тут вірні і мужні князівські дружинники під час битви з половцями немов продовжують розкішний бенкет,розпочатий ними ще в князівській світлиці.Але замість справжнього хмільного вина п'ють червоне вино з крові.Це художня метафора,але в історичної пам'яті згадується звичай воїнів-скіфів пити кров свого першого вбитого.  Кошовий Іван Сірко, збираючи запорожців до військового походу на Крим, щоб помститися татарам за їхні криваві напади на Україну,гукає:»там наробимо ми великого дива,там наваримо кривавого пива..Б.Хмельницький закликає козаків не зволікаючи братися варити пиво: «Лядський солод, козацька вода,лядські дрова, козацькі труда!». А з того «пива» влаштували козаки ляхам кривавий бенкет-битву, що мусили вцілілі поляки прудко втікати.А козаки навіть докоряли польським шляхтичам: «Ой ви, ляхове, пеські синове! Чом ви не дожидаєте, нашого пива не допиваєте?».У пісні про Семена Палія подається історико-поетична оповідь про запросини гетьманом Мазепою фастівського полковника Палія до себе на бенкет, щоб, принадивши його на свою сторону, укласти з ним договір про сумісну боро тьбу з російським царем Петром І:Ой будемо, Палію Семене, Будемо пити ще й гуляти.Ой будемо пити, та будемо гуляти, На москаля воювати.Після кривавих битв з ворогами українські козаки любили повеселитися і погуляти, задля чого  влаштовували гучні бенкети,щоб відсвят кувати і освятити перемогу над ворогом, повеселитися на славу!. Про цей елемент козацької культури дуже гарно розповідав Д.Яворницькому сивий дід, син запорожця Недоступа, Іван Розсолода: «Ні, був їм і спокій, і спочин. Вони оце б'ють-б'ють ляхів або турків, а потім приїдуть на Січу та повикочують на вигін бочок десять або й більше горілки та як загуляють,так неділі дві,або і три, і світа божого не бачуть. Танцюють, музики водять, у карти грають, пісні співають, а потім того давай куфи вивертати, посуду бити. Одним словом таке виробляють,що куди вам!Розкіш їм велика була-одно знають воюють і підгулюють .                                                                       Козак Голота, повернувшись на Січ після славної перемоги над татарином, там собі і пив, і гуляв, і пісню співав:Дай же, боже, щоб козаки пили та гуляли і неприятеля під нозі топтали!В описах козацьких бенкетувань простежуються відверті аналогії з бенкетами воїнів не тільки давньоруської доби.А.Скальковський писав: «Запорожці особливо полюбляли поїсти, випити та погуляти,берегти свої гроші не було для кого, кожен чекав смерті від ворогів чи хвороби, і не було власної родини та прямих спадкоємців. У них, в Україні, забав публічних не було, і ходіння до церкви,слухання священних гімнів або пісень бандуристів давали їм моральну,а бенкети тілесну насолоду».У Запорозькій Січі існувала давня традиція,де кошовий отаман на великі християнські свята (Різдво, Пасха) влаштовував бенкет для всіх козаків, що на той час перебували на території Січі,і окремо для козацької старши ни. Опісля козацька старшина організовувала серію бенкетів на честь кошового, які могли тривати впродовж всього тижня і супроводжувалися гарматною стрільбою. На козацьких бенкетах змістовною частиною були пісні, які виславляли звитягу, сміливість і мужність українського козацтва та найвизначніших його героїв і (отаманів, гетьманів). Виконавцями пісень були як кобзарі- професійні співці військової козацько-лицарської слави, так і звичайні козаки, що вміли співати і грати на кобзі. Впродовж тисячоліть відбувається тісне зближення понять-символів «битви».Вільнонародженість і благород ність походження-складові компоненти лицарського кодексу,важливі для  керманича військової аристократії і дружинників, але  не вони  визначальні, тому що врешті все вирішують їхні особисті чесноти.Якщо дружинники вперто змагаються між собою, добиваючись переважної прихильності князя,то  князі намагаються, щоб їхня дружина була найчисельніша і найвідважніша. Їхня велич, їхня могутність саме в тому, щоб бути завжди в оточенні великого натовпу найкращих юнаків,в мирний час їхньою гордістю,а на війні,підпорою.Чия дружина вирізняється чисельністю і доблестю,тому це надає слави, і він про славлюється не тільки у себе в племені,але й у сусідніх народів. Однією з характерних рис лицарського кодексу є щедрість. Ось так це описує К.Тацит: «Саме від щед рості свого царя вони вимагають бойового коня,тої ж спраглої до крові і перемож ної фрамеї,а щодо їхнього харчування  хоча простого, але щедрого пригощання на бенкетах,то це в них замість платні». Всі перераховані вище компо ненти військово-лицарського кодексу у своїй єдності перетворюють озброєну юрбу чоловіків у відважну і хоробру когорту професійних воїнів на чолі з мужнім, благо родним,войовничим і щедрим харизматичним лідером .                                             .   К.Тацит наголошує: «Але якщо справа дійшла до сутички, соромно вождю посту патися кому-небудь в доблесті, соромно дружині не уподібнюватися доблестю своє му вождю.А вийти живим з бою в якому загинув вождь,безчестя і ганьба на все життя.Захищати його, оберігати, здійснювати доблесні вчинки, думаючи тільки про його славу-найперший їхній обов'язок.Вожді воюють заради перемоги, дружин ники,за свого вождя». Стародавні германські племена, а особливо готи ,які губкою, увібрали в себе мілітарне багатство скіфо-сарматської культури,стали тим пожив ним ґрунтом,на якому виросло і розвинулося могутнє дерево європейського лицарства і, як дуже влучно і образно наголосив італійський вчений- Франко Карді ні:«Вітер степів гуде у гіллі дерева середньовічного лицарства.Степовий чорнозем взгодував глибоке і стародавнє коріння».Лицарська присяга вимагала від воїна дотримання таких моральних заповідей кодексу, як щоденно слухати обідню, піддавати своє життя небезпеці за католицьку віру, оберігати церкви і духовенство від злодіїв, оберігати удовиць і сиріт,для порятунку невинного йти на поєдинок, шанобливо служити володарю,жити бездоганно перед Богом і людьми.У Роланда вже є поняття про Вітчиз ну, він проливає кров за честь милої Франції, він дорожить думкою французів і не хоче,щоб про нього і його товаришів склали поганих пісень. .Ф.Кардіні писав: «Тепер для того,щоб стати лицарем, вже було мало мати тільки зброю, бойового коня,фізичну силу,професійну майстерність,особисту хоробрість. Необхідною була також воля і дисципліна в додержанні прийняття яких визначалося відповідним-ритуалом посвяче ння в лицарі. ».Стародавні германські племена в Центральній і Західній Європі стали і руйнівником підупалої Західної Римської імперії, і будівничими нової феодальної Європи.Слов'яни, які ще не вийшли на широку політичну арену і жили на своїх землях досить замкнено,були відомі греко-римським історикам під назвою венеди, склавши,  більше жодної  інформації про них..Все змінилося у II–IV столітті нашої ери, коли через землі слов'ян з півночі на південь Європи почали просуватися готи.Контакти слов'ян сприяли входженню слов'янських племен до європейського політикуму з його війнами,мирними договорами.Контактуючи із стародавніми германцями, слов'яни запозичували у них передові військові звички і навики.Готський єпископ Йордан у своїй праці «Про готів» зазначає,що слов'яни походять від одного племені, а зараз  відомі під іменем венедів, антів і склавінів,.У війні з готським королем Вінітаром анти під керівництвом свого князя зазнали поразки,але показали себе достойними против никами професійних готських вояків. Навіть розп'яття Божа з синами і 70 вельможами не залякало їх.Під час воєн на захист своєї землі,окрім народного ополчення, яке очолював військовий ватажок-князь,виступала і дружина,загін професійних воїнів. Прокопій Кесарійський свідчить, що у слов'ян верховним божеством є бог блискавок і грому. Перун вважався покровителем військової справи і дружинників у Русі, а під час  і битв з ворогами їхні воїни відрізнялися своєю доблестю і звитягою.

                                      Тасій і слов»яни.Пращури  слов»ян -анти. 

 Тасій з своїм сарматським військом  та Евнон з своєю охороною,що потім стала вірною дружиною царя роксоланів,швидким темпом на конях рухались по зеленому краю. Такому зеленому,що аж око різало,але при виїзді від станиці амазонок на Азовському морі,що була рідною Евнону,не було зеленої трави,бо вона геть під сонцем вигоріла.Цей випалений сонцем край, військо Тасія дуже швидко подолало і вже зупинились на вечерю та відпочинок в лісостепу,що скрашував свій пейзаж острів цями зелених лісів.Наступного ранку Тасій,що не міг спати  через думи важкі,болісні, про свою сім»ю, підняв все військо сарматів,коли тільки коло сонця поцілувало вершечки сосен і нашвидку поснідавши чим Бог послав, сармати поскакали на Захід сонця.Перед виїздом з лісу Тасій дав команду,що якщо хтось поба ить лісового звіра,оленя,косулю,сарну чи їх сім»ї,  інформувати царя про це, а він вирішить,що робити далі. Заїхали в густий змішаний ліс,де росли і хвойні та листяні дерева,а хтось з сарматів побачив виводок диких свиней з самкою і самцем з кликами і про це інформував царя. Виводок проходив лісовою стежиною і був багаточисельним,тому Тасій дав команду атакувати виводок і з шумом,гамом почалась сарматська атака. Підсвинків було досить багато у виводку,понад 30,тому стріли лучників сарматів впинались в шию,в задню чи передню ногу,бік і через годину атака завершилася.Тасій побачив декілька добрих підсвинків з простріленим стрілою оком,підізвав Евнона і спитався чи це не його робота. Евнон не вмів брехати і сказав,що він поклав дві стріли в очі сікача та вбив його,а решта  диких свиней,де стріли в оці, робота охоронців його. Фактично через годину весь виводок диких свиней був знищений і серед виводку була і льоха і кнур з пробитими стрілами очима,тому Тасій позвав Евнона і наказав йому та його охоронцям добре дивитись по лісу.Час був обіду,тому буквально за годину все  м»со диких свиней і навіть кості іхні військом були з»їджені і відпочивши трохи рушили далі на Захід вони.Був вересень,перші дні осені і коли їхнє сарматське військо проїзжало гущаком лісу,побачив Евнон як красень благородний олень разом з стадом оленячим,де були самки і дитинчата благородного оленя, вийшли на галявину-поляну лісову. Евнон про це сказав Тасію,але він як не вдивлявся у виднокрай не бачив оленів, зір у царя падав і він вже погано бачив,але дав команду,бо вірив Евнону і за ним поскакали його охоронці. Крики,веселий шум-гам охопив ліс і незабаром перед царем сарматів було 6 туш оленячих і красувалась корона самця і настільки краса невимовна в короні рогів була, що Тасій дав команду відпиляти металевою пилкою цю красу і забрав її до свого дому в Самоборі. Вечеряли і йшли відпочивати сарматські воїни, бо спозаранку чекав їх перехід далекий,по густих пралісах Полісся. Майже не спав Тасій все згадував свою сім»ю,двох дівчат- рідних доньок і сина,але на нього надії зовсім не мав,адже хлопець був не мудрим і не розумним,а психічно неповноцінним ріс син. Знову будив свої військо роксолан-сарматів Тасій спозаранку,але навіть сам трохи задрімав,а Евнон з своєю охороною спав так,що храп його воїнів будив стомлених коней.Полісся крім зайців нічим не пригостило сарматів, але їх зустріли язиги і хотів чи не хотів Тасій,але мусів бути в станиці язигів біля Києва, що неводовзі був побудо ваний.                                         .                                                                                                          Мав зустріч з представником царя Тасій,якого чуть з ніг не збила відповідь царсь кого представника на його питання. А питання було:»Що він робить коли слід вирі шувати  про шлюб між язигами і полянами?» Відповідь була страшною - Забороняю я язигам одружуватись на полянах,не рідні вони нам і не сармати чи навіть скіфи,а слов»яни вони чи анти,як самі себе величають».Ця відповідь роздратувала Тасія,так що він позвав Евнона і розповів йому,що поставив представником царя язига,що виділявся розумом.Перед призначенням навіть дав йому команду, щоб він не забо роняв шлюбів між язигами та полянами і ось тепер маєш те,що маєш. Забороняє він шлюби. Спитався Тасій в Евнона,що би він зробив би на його місці  і отримав відпо відь.Зняв би з посади і покарав,навіть смертю його.Зняв з посади намісника царя, представника язигів.і приказав повісити його сарматський цар,що наступного дня було зроблено.Підлабузництво не допомогло, язиги виділялись своїм підхалимством,але Тасію так сподобалась порада племінника,що жодне зібрання не проходило без Евнона в майбутньому. Поставив намісником царя над язигами рокслана,що з ним був у боях в Криму і звали його Зен,а по теперішньому Зеник чи Зенон і він доклався до формуван ня антів якнайкраще.За Зена як намісника царя Сарматів Тасія в землях полян і другого царя сарматів Евнона,що залишив його в київських землях процвітали шлюби між полянами і  сарматами і Зен не тільки не перечив,а навпаки заохочував  шлюби. З цього союзу мужчин сарматів і як правило жінок полян народжувались анти- праслов»янський союз племен  .                                                                                   Коли після страти представника царя сарматів,етнічного язига,сармати рушили на захід і проходили густі ліси теперішньої Рівнинщини, Евнон вгледів в гущавині лісу ведмедицю,що з виводком вийшла на лісову поляну.Спитав у Тасія дозволу атакувати ведмедів Евнон і дозволив це зробити цар.Тільки охорона Евнона поскакала за своїм керівником і побачили вони на галявині виводок ведмежий з 3 ведмедів. Старшою була ведмедиця-матір і ще два ведмеді- річні,а може і більше мали років,котрі спожи вали  пізню малину і ожину на поляні. Коли почувся тріск ламаних гілок бо з Евноном їхали його охоронці,ведмедиця відступила в гущак і звідтам вела спостереження.Знали всі охоронці Евнона,що Тасій дозволив їм принести ведмежий вивидок і тому скачучи на конях слали заражені  отрутою стріли у ведмедів двох. Багато із стріл попадало в тіла двох ведмедів,котрі голосно і від болю кричали та ревли. За цим спостерігала ведмедиця  і коли побачила та почула небезпеку для  своїх двох синів,вирішила за своїм материнським інстинктом,захистити своїх дітей.Обрала вона своєю жертвою сина Мілени, бо він був найвлучнішим і керував всіма і коли вирвалась на поляну з гущака, стала дибки і пішла на Евнона на двох лапах. А це означало звіриною мовою"- бій не на життя,а на смерть". Евнон крикнув до охорони "Готуйте рогатину" і без неї рушив на ведмедицю,що била себе об груди своїми лапами і безперервно ревла. Майбутній начальник охорони Евнона,Славон за допомогою  металевої сокири вирубав з дуба  рогатину і кинув її Евнону саме вчасно,бо ведмедиця  від заражених отрутою стріл відмахувалась наче від бджіл чи ос і вже була поруч з Евноном. Евнон підхопив рогатину,відмітивши в голові, що вона добротна і витримає вагу звіра,бо добре затесані кінці рогатини і з дуба зроблена.Принц амазонок,але ще не цар роксо лан-тупо йшов на неї,а вона вже переможно ревла та так, що навіть Тасій чув цей рев,хоча і був далеченько.Евнон зупинився інстиктивно встромив у вологу землю,бо напередодні   пройшов густий грибний дощ,рогатину,а ведмедиця також інстиктивно намагалась дістати своєю лапою Евнона і вбити його,але напоролась на рогатину і від болю голосно ричала.Бій між звіром і наступним царем сарматів тривав кілька хвилин, а ведмедиця що раз гучніше ревла, наче кусок м"яса на шампурі шашличному, нанизу вала себе  на рогатину і від болю ревла мов навіжена.Евнон діяв розумно і послідовно, немов кожен день мав сутички з ведмедями,а фактично бачив ведмедів впершу в житті. Коли ведмедиця під грузом своїм роздирала свій живіт,ЕВНОН подумав,що слід допомогти їй і тому плигнув під неї з гострим акінаком і до кінця розпоров живіт ведмедиці. Вона, ведмедиця, викинула на зелену траву кишки свої, завалилася на бік правий і дуже потужно ревла відчуваючи смерть свою.Евнон бачучи,що його суперник може впасти і задушити його своєю вагою,в кілька секунд перед її падінням, вискочив з під  туші, голосно крикнув,вітаючи довкілля Перемогою над страшним звіром. Два менші ведмеді від отриманих  стрілових ран здохнули і їх туші білували,а виділя вся серед охоронців СЛАВОН своїм жвавим розумом і розумними діями. Відмітив для себе і запам"ятав Славона Евнон та дав собі слово,що зробить з нього хорошого нача льника  охорони.Поскакали з тушами трьома ведмедів до стоянки сарматів охоронці Евнона і розповіли все Тасію.Тасію прийшла хороша думка в голову,під час спожи вання мясива ведмедиці,що було солодкуватим на смак. Якщо Евнон перемагає ведме дицю,то напевне він і переможе одну із його дочок,що вичікують його в Самоборі та стане достойним зятем. А до Самобора була вже  зовсім не далеко і дійсно Тасія чекала  сім"я,дружина Окса та дві дочки Зореслава і Зоряна  та ще неповносправний син,ім"я якого історії не відоме.                                                                                                              На горизонті замаячило між двох гір поселення бойків і сарматів,що жили в ньому разом,але на різних берегах Дністра.Коли заїхали в  Самобор роксолани Тасія з сіраками,підняв руку перед своїми воями Тасій і прорік:"Знаєте Ви,що єдинокровні мої сини загинули в Криму і що цю біду нам принесли вістові,один з них сірак,якого ви вб"єте за моїм наказом нині і маєхнув правою рукою і це був вирок. "А царем  роксолан буде Евнон,син моєї сестри Мілени що їде з своєю охороною ззаді. Він переміг навіть ведмедицю в лісі в двобої,а Тасій цар, за своє життя так і не здолав у двобої ведмедя.Спитав у громади,що його зустрічала, чи є серед них його дочки Зореслава і Зоряна та дружина Окса і вибігли дві дочки Тасія перед конем,а ззаді дочок поважно йшла дружина його Окса,яким він дав команду готувати вечерю,бо сон це сідало за обрій. За командою Тасія розбрелись по своїх домах на горішній і доліш ній посадах та в Завадку  з поселенням Сушиця заїзжали роксолани,беручи з собою на постій охоронців Евнона. Декілька з них поїхали на ліву строну Дністра,якщо їхати Руською дорогою в Закарпаття разом з Евноном і серед них був Славон та зупинились в дерев"яному дубовому  домі на кам"яному фундаменті Тасія.Зайшов за запрошенням Тасія Евнон в хату і йому представив двох  своїх дочок  Зореславу і Зоряну Тасій.Тра- пилось так,що  молодша Зоряна  з першого погляду закохалась в Евнона і знаючи,що батько слів на вітер не кидає відала,що він буде царем роксолан.Зореслава була трішки красивішою,але хитрющою і підступною була. Вона мала право як старша дочка,коли Евнон буде йти спати,принести йому вино,але демонстративно перед сестрою та мамою показувала свою зухвалість,говорячи,що її не цікавить Евнон та його майбутнє царство і запропонувала Зоряні віднести вино Евнону.Зоряна моментально погодилась і після того як батько дав команду Евнону лягати спати в кімнаті,де знаходився пра образ деревяного ліжка,занесла йому кувшин червоного,пахучого грецького вина. Евнон трішки засипав після страшного двобою,але його чуттєві рецептори зловили запах жіночий і не підвели його.Він проснувся в той час коли Зоряна нахилилась до нього, намагався заволодіти нею,але напруживши всі свої сили Зоряна вирвалась і втекла.Наступного ранку,коли сонечко поцілувало обличчя Евнона він проснувся і біля себе побачив Славона та Зоряну.Славона  вчора назначив старшим він над охоронцями і наказав йому будити його,залишивши в домі царському,але чому тут Зоряна.? Розпиталась весело,що збирається робити Евнон після сніданку і отримала відпо відь,що разом із своїми охоронцями їде  кудись,де рівнина і тренуватись можна. Снідали сармати рибною юшкою,серед риб була аж зелена морена та величезна щука яких піймали молоді роксолани,а дівчата  Тасія приготували з неї рибну юшку. Тасій спитався у Евнона,що він робитиме зранку, той у відповідь сказав,що з охоронцями хоче  тренуватись і спитася в господаря,де це краще зробити. Зоряна підказала,що найкраще це робити в посадці і до дому не так далеко,адже на обід звати  треба і Евно на так і частину його охоронців. Тасій дав команду Евнону, що з ними в його хаті може бути не більше трьох охоронців,включаючи Славона,а решта хай шукають прекрасних бойківчанок і там крутять свої молоді справи.У бойківчанок є свої хати на правому березі річки Дністер і в них  квартируються не хай.Наполовину сарматка і наполовину бойківчанка-слов"янка,бо мати походила з бойків,коли прийшов час обіду, сама зібралась та оділась в найкраще вбрання і пішла просити Евнона на обід.         Прийшовши в Посадку,побачила багато дівчат,які весело сміялись і немов чекали на неї.Коли Зоряна підійшла до Евнона то попросила його йти обідати і сказала,що батько Тасій наказав йому взяти 2 охоронців з нових,що не ночували в хаті їхній і швиденько йти,бо ягня остине. Після цього Евнон забрав з собою двох охоронців,а бойківчанки звали-кликали  своїх постояльців на обід і швидким темпом поскакав до хати Тасія,що знаходилась на пагорбі.Коли прискакав до хати,на його коні їхала Зоряна і побачивши батька зашарілась аж почервоніла,так що її личко було надзви чайно гарним через рум"янці на подвір"ї зіскочила з коня та побігла до ягняти,що крутилося на веретені. Тасій весело так сказав Евнону,що м"ясо барана не таке смачне як ведмежатина бо солодка вона,але просить його скуштувати ягнятину молочну,бо сам її для нього готував.Всі сіли за стіл і крім шурпи-супу чи зупи,звареного на кістках ягнятини, жінки подали на друге боби як гарнір і м"ясо молодого баранчика з веретена.Всім в тому числі і собі Тасій налив червоного грецького вина в роги, запросив всіх зїсти те,що Боги послали і подумав я чи це не мій сват Ярослав перевтілився з Тасія в час реінкарнації.Час швидко біг і Зореслава засумнівалась в тому,що мудро поступила,не носячи вина на ніч Евнону,тому що вже кілька разів розпитувала Зоряну про нього,але так і не отримала відповіді,а це розпалювало апетит до майбутнього царя .Якось сказала Зоряні вона,що сьогодні вона понесе вино Евнону сама,а таке право має,а Евнон швидко-скоро забуде Зоряну,коли буде з нею, Зоресла вою. Не хотіла цього,ой як не хотіла молодша із сестер,але знаючи,що  так чи інакше серед них вибирати Евнону,а вона вже була з ним,фиркнул,де мала дітись,погодилась. Евнон замість любої йому Зоряни,побачив Зореславу в своїй кімнаті і аж перелякався її, хоча вона була надзвичайно гарною і красиво одітою. Зореслава подала йому кув шин з вином і присіла на ліжку,гарно так посміхаючись,наче запрошувала до втіх кохання. Евнон подякував і надіявся,що старша із сестер піде,але не так було, тому що Зореслава сама обняла його і затягувала на себе,щось говорячи.Евнон сказав,не провокуй мене,а краще вступись,бо я вже із Зоряною сестрою твоєю заручений і скоро в нас весілля буде.Запалюючись все більше Зореслава,від якої наче від грубки йшов жар кохання спиталась в нього-:"хіба я не краща за Зоряну і гарніша і батько мене більше любить. А друга дочка є другою,а не першою в нього і я знаю,що ти Евноне будеш по батькові царем роксолан,а може і сарматів всіх. Хіба я не царівна для тебе і знову потяглась до нього.Евнон сказав їй"Ти краса дійсно велика,але кохаю я Зоряну і женитись буду на ній,а не на тобі. Заміж хочеш ти Зореславо не за мене виходити,а за царський титул,амбітна ти дуже і злопам"ятна. Мене кохає Зоряна і вона буде моєю царицею,а не ти" Наче змія вкусила Зореславу і вона аж сичати почала,говорячи йому: Дурень ти і не розумієш від чого відмовляєшся.Зоряна могла почекати і ти її міг відсу нути вбік,а взяти мене і радіти мною. Тепер  мене вже не матимеш."В  цю хвилину забігла в кімнату Евнона Зоряна,що стояла біля дверей і чула кожне слово розмови і кинулась на шию Евнону і розцілувала його за те,що не піддався чарам старшої із сестер. Зореслава з ганьбою пішла з кімнати,де було кохання Евнона і Зоряни.