Предтеча українського козацтва-Святослав Хоробрий.

                          Володимир Великий і хрещення слов"ян Русі.

       

          

            Свинцево- чорні  дощові хмари гнав  дужий вітер попри княжий терем,в якому господарю вала княгиня Ободритів Мила в теперішньому Ольденбурзі. Скрізь хмари  пробивались світлі промені сонця,які наче посмішка на суворому обличчі воїна,прикрашали день,що наступав, розганяючи тугу і печаль.Та й день був непростим,родила княгиня першого, свого старшого сина Харальда,а другим і молодшим став великий  Рюрик,але його матір»ю була інша княжна Дзвенислава. Батько обох синів,Людбрант Бйора,народився в Ютландії і був  васалом імператора Карла Великого і від  зміненого слов»янами імені якого Карл,пішла  гуляти назва король.За чудову службу,героїзм і неабиякий розум та вірність, отримав від імператора Карла,Людбрант землю Фрізів-Фрізланд,що мала своїм кордоном землі Рустінгену,населену переважно слов»яна -ми-ободритами.Коли Людбрант, що був  очарований неземною вродою дочки князя ободритів і що гріха таїти доволі великим князівством ободритів,він заслав посольство,яке виторгувало у словянського князя його дочку Милу.Від кохання в історичній сім»ї народились два сини Хара льд і Рюрик, які наче два крила величної птахи на ймення доля, підняли  у небо і понесли у  майбуття своїх синів.Синів по батькові.

      Точна дата народження князя Рюрика не відома.Але враховуючи смерть  його батька Людбранта у 826 р можна припустити,що народився Рюрик між 810-820 роками. Снігова завірюха закривала небокрай і лише на білому снігу виднілись сліди зайців,косуль,оленів,диких кабанів та вовків з лисицями і то біля лісів,гаїв, боліт, де вони жили.Король Людбрант з  части-   ною своєї руської дружини їхав конями з Фрізляндії до Старгорода,де жила його  кохана ободридка,дружина-жінка, яку звали Звенислава.Король Людбрант мав декілька жінок бо в час одруження з ободритками не мав хритстиянських зобов»язань.Нагадаю читачу,що слов»яни,серед них і ободрити в час народження Рюрика,були язичниками і не вірили в Іс. Христа,а їхня язичницька віра дозволяла мужчині мати кількох жінок-дружин.До самого небо краю рівний наче стіл,тягнувся пейзаж,весь покритий  білим мов молоко снігом.Така тут приро да-рівнинна,а гір не має.Їхав Людбрант погружений в свої думки,так що не дивився навкруги,тай нічого цікавого не могло тут бути. Цікавим був його віщий сон напередодні і бачив він у ньому свою кохану дружину Дзвениславу,яка подавала йому на руки другого  сина і наказувала назвати його Рюриком-соколом.Сниться,що говорить дружина йому,що їхній Рюрик пере вершить його,батька,візьме з собою багато ободритів і русів і на прохання шведів чи фінів,прийде княжи ти в Ладогу,де створить свою династію. Снилось батькові-королю,що з лона дружини Дзвенислави виросло могутнє дерево,що стало родовим деревом нової монархії Рюрикови чів.Ця князівська  династія стане царською і буде правити різними народами у величезній державі,де основою будуть угро-фіни, але назва буде від Рюрика і його русів.Сон продовжувався і побачив король як його син виростає і стає дорослим мужчиною, стає дійсно вікінгом, адже в його жилах текла кров вікінгів, поєднана з кров»ю матері-слов»янки і ця суміж крові робила з Рюрика відважного, розумного і розсудливого полководця-воїна. Комонна королівська охорона короля їхала полем над яким кружляли пухнасті і лабасті сніжинки,що торкаючись землі робили поля білосніжними,а підняті вітром у повітря сніжинки творили хоровод-танець,та настільки «вишуканий,»що нічого за метрів 200 вже не можна було розгледіти.І така завірюха була до самого Варя зького моря,звідки тягнуло холодом і так,що мороз аж до кісток пробирав.Що казати, стояв холодний 2 місяць зими,який слов»яни називають січнем,що взяв назву від того,що слов»яни цього місяця масово рубали дерева-сікли їх,бо соко руху не було в дерев.Людбрант аж розізлився на гінця, який просив його чим швидше їхати в Старград і переказав королю слова його дружини Звенислави про те,що  другий син його Рюрик,спішить побачити білий світ,а вона хоче,щоб пер шим його побачив король-батько.Слава Богу,що до столиці бодричів була недалеч ко, тому наказав своїм воїнам-дружинникам  король пришвидшити їзду-ходу,та ще й погода посміхнулась майбутньому батькові,адже сильний вітер розігнав сталеві снігові хмари і йому та його щастю посміхалось сонце. Це вже була третя декада січня і в цей час народився Рюрик,якого  батькам приніс ВОДОЛІЙ,разом із мороза ми,снігами та заметілями. Коли батько з частиною військової дружини підїзжав до брами Старграда і спішив на зустріч з Звениславою,його приїзд вітали голоси срібних сурм,які сколихували морозне повітря нечуваної краси мелодією-гімном. Ця мелодія просто зачаровувала,а ще перетворювала льодові бурульки в чудерна цьких птахів,звірків,навіть звірів і нагадували деякі з них мури фортеці, доми, дубо вий княжий замок.Про народження Рюрика свідчив потужний його голос,наче голос грому,що розривав покої-світлиці княжого дому.Людбарт забіг на половину жіночу дубового терему,де його привітала княгиня Звенислава ласкавою,сонячною, погожою посмішкою,такою чудовою яким  був цей зимовий,холодний,але щасли вий день для слов»ян.

      Розцілував свою красу- дружину король Людбрант,красу якої незатьмарили навіть  роди засновника нової руської династії. Тільки й мовила княгиня-«ти все таки встиг і першим почув і побачив нашого сина-Рюрика».Умовою створення ним своєї монархічної династії було те,що батько першим із всіх мужчин візьме на руки свого сина і дасть йому назву Рюрик. По невеликій нараді назвали батьки сина Соколом-Рюриком.Повитуха смиренно чекала свого часу.Коли король натішився і набавився своїм сином-соколом,тихенько підійшла до батька і промовила до ньо го.»Я відунка бодричів і приймала народження твого сина-сокола. Віщую тобі,що буде він  засновником і красою нової династії ,а ще  відважним наче лев,розумним наче  вовк.,хитрим мов лис. Буде тривожити землі франків,англів,навіть чорних людей півдня,але династію русів матиме на Сході,а не на Заході Сонця.Ця династія Сокола буде довго правити  як русами так і словенами.Щедро винагородив золо том-сріблом віщунку король за праведні її труди.

    Росли два сини Харольд і Рюрик серед словян- ободритів в іхній столиці Старгороді, набира  лися розуму,звичаїв слов»янських,любились брати,хоча матері у них були різні,а батько один.Північно-західні слов»яни відрізнялись від германців тим,що довгий час були язичниками і не визнавали Богом Іс. Христата християнство своєю релігією. За однією із версій імператор Людовик Благочестивий сам особисто охрестив двох братів і став іхнім хресним батьком. Рюрик при хрещенні отримав церковне ім»я Григорій і всім своїм життям слугував Богові,поборю ючи змієголових ворогів.Хрещений батько і імператор включив у список двох братів як своїх васалів і дав їм у ленне володіння землі рарогів,що розташовані на схід від ріки Ельби. На старості років імператор ніби здурів і закохався в молоду єврейську красуню,що звалася Юдіф. Ця  жінка  в 829 р народила Людовику четвертого сина Карла,подейкують,що батьком був не  Людовик,а її коханець, граф Бернар Септиманський.Імператор втратив від щастя розум і почав ділити володіння,забираючи у старших синів землі і передавав їх молодшому Карлу.По смерті Людовіка Благочестивого між його синами-спадкоємцями раз по раз вини кали гострі суперечки щодо володіння і керування землями імперії,так що кілька разів вони між собою розкроювали ім перію на лоскутки,роздаючи землі своїм  прихильникам. В  цій ситуації для васалів Людовика, Харольда і Рюрика не було інщої долі як стати вікінгами-безземельними.У Візантії безземельних вікінгів називали«верингами» або «ворингами»-тими,що «прийняли клятву», дружинниками, звязаними присягою із своїм керівником-керманичем.В Англії всіх вікінгів,незалежно від національності,називали «датчанами»,тому що їх  частіше грабували данці. Франція звала їх «норманами»,норвежцями,або «людьми півночі».Насправлі це були вільні воїни і шукачі скарбів, пригод,дуже влучниий термін-пірати.«ВІкІнги» або «варяги» визначали  не націо нальність,а рід занять. Варяги-руси були відомі не гірше і не менше  своїх скандинавських колег.Вони навіть  громили  шведські чи норвежські береги.Головною базою варягів-русів був острів Руян.В IX столітті вся Балтика перетворилась в  піратське гніздо. Ескадри кора блів-дракарів наче морські хвилі виплескувались на береги  Англії, Ірландії,Франції, Іспанії. навіть проникали в Средземне море,на північ Африки та Італію.Про «культуру» і «цивілізованність» варягів говорити не можна і свідоцтво цьому  назви їх вождів-вікінгів-Гадюка, Кривава Сокира, Брюхотряс, Грабіжник, Свиня, Живодер,Вошива Борода.

Рюрик фактично із слов»ян-ободритів та слов»ян лютичів-велетнів,трохи фризів і данців, сформу вав військову дружину вікінгів,що мали  назву руси і ці  слов»янські загони були страшною загрозою для всіх народів,куди тільки заносила їх доля.Примкнули вони до норвежців,адже іх браття- данці, перетворились для них у кровних ворогів.В 843 році великий флот норманів появився у Франції і вони захопили та пограбували місто Нант.Після цього норманці,серед яких були загони русів і ними командували два брати Харальд і Рюрик, перезиму вали на острові Нуартьи і в 844 році піддавали вогню і мечу людей по ріці Гаронрне,дійшовши до міста Бордо.Так погуляли в землях Франції і напились людської крові нормани замість вина,що вирішили досить,і скерували свій шлях на південь.По дорозі,ніби ненароком  взяли штурмом  іспанську Ла-Корунью,підкорили теперішню столицю Португалії Лісабон і попрямували далі на південь.Загони варягів-вікінгів на своїх морських кораблях-дракарах,кораблях-драк онах,творили чудеса мужності і хоробрості,йшли в щторми і негоду аж в Африку.В Африці ці пірати 1Х століття напали на місто Нокур і заволоділи ним.Набравши повні трюми скарбів у пограбованих ними народів,нормани-варяги вирішили,що час повертатись до своїх домівок в рідну Північну сторону.На зворотньому шляху,коли нормани проходили повз Іспанію,від них відокремився один загін,що наскоком і несподівано для іспанців, захопив неприступну фортецю,Севілью.Час це відкривач таємниць,хоча більшість кораблів,що приймали участь в цьому піратському поході були нормандськими,але Сивілью брали загони русів і ними командували два брати Харальд і Рюрик.Про це говорять арабські хроністи Ахмед-ал-Кааф і Ал-Якуба і стверджують,що варяги були не норманцями,а другої національності «ал-рус»Нам відмо,що старший із братів Харальд, наполягав перед Рюриком на тому,щоб їхній загін-варягів-русів захопив фортецю Севілью,а був він дуже жадібним.

 

                                                              Захоплення Севільї русами.

                                                                                                                                                                      За переказами фортеця і місто Севілья, мали незліченне багатство,скарби із золота,срібла дорогоцінних каменів,які знаходились за височезними і неприступними стінами фортеці,яку май же ніхто і ніколи не підкоряв.А особливістю захоплення Севільї було те,що один із русів-обод ритів здавна жив у місті і  він запросив Харольда захопити це місто,де був рабом в  арабсього пана, який принижував його та знущався над ним та й ще продав його муніципалітету міста для охорони,бо був Ян  дужим велетнем.Харольд попросив дозволу у провідника норманів-вікінгів на захоплення Севільї і отримав  його за винагороду. Скориставшись темною нічкою,Ян добрався до корабля Харольда і його русів і мовою ободритів звернувся до Харольда.,яку він знав з дитинства,Запропонував він і план захоплення південного іспанського міста,спокусивши Хароль да небаченими ніким,навіть не чуваними, скарбами.А план зводився до того,що саме руси-обод рити мали захопити місто,а для цього браму міста Ян з декількома товаришами,мав відкрити для русі міську браму.І вела до захоплення Севільї людська риса,яка домінує і до цього часу в бага тьох людських характерах-це помста.За обумовленим сигналом,який знав Ян, вночі,нічна птаха-сова, прокричала тричі і зрозумів Ян,що руси чекають відкриття брами. Була домовленність між князем Харольдом та ободритом Яном,що візьмуть його і ще двох ободритів на корабель-драгу Хоральда і певний відсоток з награбованого буде Харольдом їм переданий. З двома побратимами-також русами-ободритами,перебили охоронців вхідної брами,зняли засув з воріт і  руси-варяги  увірвались в місто,а про це сповістили довкілля вогні пожеж. В язиках полум»я  руси- варяги так добре бачили, наче це був день і просто вбивали мешканців.Однією з умов Яна було те,що руси мали вбити,піддавши попередньо тортурам його господаря-араба.Сам Харольд мучив  араба Мах муда розпеченим на вогні вогнища  лезом меча і страшний крик виривали з горла мусульманина ці знаки долі.Харольд ще й промовляв до Махмуда,що мучиться він за те,що знущався над його сородичем Яном і про це чув сам Ян,який отримував задоволення від мук свого ворога і це бачила жертва.Ян тоді ще з двома русами,які відкривали міську браму,показував варягам на будинки,де було безліч скарбів і варяги грабували ці дома немилосердно,вбиваючи тих,хто захищав своє багатсво.Набрали ювелірних виробів стільки руси,що навіть не могли їх доста вити до  варяжських кораблів,що стояли на рейді,і вимушені були робити декілька ходок по золо то-срібло.Ян з двома русами залишився на кораблі вікінгів Харольда,а корабль по самі вінця був наповнений добром.За деякими даними в бою за іспанську Севілью був важко пораненим а потім

загинув старший брат Рюрика Харальд,а його ім»я в тогочасних хроніках з цього бою не фігу рує,ім»я ж Рюрика починає домінувати у варяжських набігах.

 В 845 році  його річкові човни піднялись рікою Ельбою і громили міста по її течії. Разом з нор вежцями,загони Рюрика  захопили міста Тур,Лімузен, Орлеан і навіть приймали активну участь в першій осаді норманами Парижу. Відвага, військова мудрість і хитрість робили свою справу і добавляли безцінного військового досвіду ватажку русів.Рюрик-сокіл на очах виростав і став одним з самих відомих і щасливих на руку піратських ватажків. В 850 році Рюрика обрали керівником в спільному поході декількох ескадр вікінгів,які в кількості 350 кораблів на яких налічувалось до 20 тисяч воїнів, напали на Англію.Слава премудрого полководця йшла попереду самого Рюрика,а ним самим керував інстинкт помсти,адже він був васалом імператора Людовика Благочестивого,але через постійні чвари між його синами та їхніми військовими дружинами,був позбавлений статусу князя рарогів і русів та залишився без своєї землі,без своїх людей.Був князем без князівства.Тому об»єктом майбутніх нападів Рюрика стала Німетчина- Германія,де після смерті імператора Людовика, правив імпера тор Лотар.Загони  варягів-русів постійно нападали на міста,що були на землі Балтійського моря,а по річці Рейн йшли ці пірати вниз за течією і  пустошили германські землі.Наслідком таких раптових,несподіваних і відчайду шно хоробрих рейдів,стало те,що імператор Лотар почав шукати замирення з Рюриком.Рюрик не був проти перемовин з імператором і навіть дуже радів цьому.Під час переговорів княжич-варяг висунув імператору декілька умов,які Лотар,щоб не розоряти свої землі,вимушено прийняв Умовою Рюрика було те, що він успадковував право на князівство свого батька і погодився визнати Рюрика васалом як це було в часи імператора Людовика.Статус васала імператора надавав право Рюрику очікувати допомоги військової від імператора в боротьбі за втраче ний батьківський спадок,чи іншої біди.До того ж Рюрик був доволі богатим,так як він і його пірати,відклали значну частину коштів від своїх походів і він міг винаймати багато  вікінгів-голо ворізів для своїх загонів.А противники в Рюрика були серйозними. Данія тримала у своєму підпорядкуванні ободритів і їй підкорявся весь племінний союз слов»ян лютичів-велет нів.Сама назва лютичі говорить все  за себе,були вони люті до ворогів і вороги дуже боялись їх люті.Рюрик піщов з своїми дружинами та найнятими загонами звільняти землі свого князівтва,де його пам»ятали. Князя підтримало місцеве слов»янське населення і він оволодів землями свого князівства,захопивши частину Ютландського півострова,що раніше належав рарогам.Там знахо дяться міста Кіль,Любек і після  своїх великих Перемог  на Заході Рюрика почали звати Ютлан дським,а це багато-багато чого значить.Згадаймо, що батько короля Данила, Роман, пер- шим отримав почесне звання ГАЛИЦЬКОГО.

Рюрик був внуком Гостомисла по лінії материнській, наполовину слов»янином,знаменитим вої - ном, героєм, його імя  відоме по всій  Балтиці.Одночасно він був ізгоєм. Князем без князівства!Тобто  він міг і мав можливість звязати себе з новою Батьківшиною.Звали Рюрика до себе: «Земля наша велика и обильна,а наряда в ней нет-идите княжить и владеть нами».Для Рюрика ЗАПРОШЕННЯ було доречним так як він все своє життя мріяв відвоювати батьківське князів- ство,а тут в руки йшло таке щастя і тим більше від  рідних йому слов»ян.З молоком матері-словя нки  Дзвенислави,яке він споживав у дитинстві,він засвоїв і любов до слов»ян,на звичаях і тради ціях ободритів-слов»ян він виростав і добре знав їхню мову,а тут звуть ще й просять В цей час слов»янська мова вже мала діалектні відмінності,але не настільки значні,щоб слов»яни не розу міли одне одного,та й у наш час слов»янські мови дуже подібні і майже не різняться,крім росій ської.Князь був не юнаком, йому перевалило за сорок пять.Його роки були його багатством і вимагали від Рюрика не бурхливого піратського життя,а  кардинальної зміни його умов Рюрик прийняв запрошення і між 855 та 862 роками прибув в місто Ладогу разом з племенем чи  його залишками ободритів-русів.В літописах говориться, що з Рюриком прибули два його брати Трувор і Синєвус,але в західних часописах чи хроніках,про них згадки не має.Я схиляюсь до думки тих дослідників,які говорять,що літописець неправильно перевів текст норве жського першоджерела: «Рюрик,его родственники (sine hus) и дружинники (thru voring)».Скоріш за все,тут мова йде про два його військові загони чи дружини-один з яких складався з одноп лемінників, ободритів-русів,а другий був із найманців-вікінгів.                                                      Німці(германці) в 10 столітті титулували  велику княгиню Ольгу «королевою ругів». Норманську теорію  породили і відстоювали германці для того,щоб доказати неспроможність слов»ян для державотворення,але це не правда і цьому доказ держава короля Самослава в теперішній Україні- «Велика Хорватія»що майже на 3 століття випереджає древню історію слов»ян,не говорячи про теперішню РФ.Одні народжуються,а інші помирають,так каже Господь Бог,а його  слово вірніше і твердіше Закону. В 826 році помирає  Король-князь Людбрант,а Фрізляндія переходить по закону спадкування до старшого сина Харольда.Тоді ж весь їхній князівський рід Харальдом був охрещений і серед охрещених ніби був його молодший брат Рюрик.При цьому Харальд переходить під заступництво Людовика Благочестивого і стає законним правителем про вінції Рустінген (тобто Русі ободритів)Після смерті Харальда цієї Руссю править Рюрик,але в 843 році,вона переходить до Лотара.Рюрик робиться непотрібним,не при справах він,стає віль ним розбійником,вікінгом,В 845 році бере участь в набігах на Францію на чолі  дружини руси нів-слов'ян,потім грабує англійске узбережжя,навіть військові загони русів Рюрика нападають на гирло Рейну і на саму Фрізляндію.

   Лотар змушений піти на компроміс і повертає Рюрику Фрізляндію - але під тією умовою,що відтепер той буде захищати її від інших вікінгів і перестане грабувати узбережжя Європи.У Рюрика не залишається інших місць для грабунку, крім східного узбережжя Балтики, де  в 850 році, він разом з датчанами напав на Ладогу і отримав великий викуп.Тоді ж Олег,який брав участь у набігу,товариш  Рюрика,в майбутньому одружився на його дочці чи сестрі,прибив свій білий  щит на воротах Ладоги як символ того, що місто здалося без бою. У самій Ладозі (первісна назва міста-Альдегья),проживали зовсім не фіни-саами (ті жили в селах навколо і мали назву чудь),а  жила колонія шведів-колбягів,вихідців з Упсали.Саме їх і грабували загони Рюрика в 850 році.Ці шведи увійшли в конфлікт з місцевою чуддю,і їх конунги-королі для вирішення конфлікту запрпонували звернутися в Русь-Рустінген за вирішенням спору,бо після нападів звід ти, вважали себе  підвладними землями Рюрика та боялися їх нових нападів.

У підсумку шведи Ладоги (а зовсім не фіни і тим більше не якісь слов'яни, яких там  ніколи не було) послали послів з покликанням на князювання до Рюрика, що тоді правив землею фризів, землею слов'ян-русинів,а з 854 року ще й Ютландією. Цим  пояснюються незрозумілі для бага тьох істориків Росії слова Нестора про те, що Русь-це фризи,англи  і інші, а покликали до них з Ладоги тому,самі колись варягами були. Населяли Ладогу тоді шведи і саме вони  звали на княжіння Рюрика-цей факт тому і здається «непатріотичним» для російських істориків,які ма рять  «державними ілюзіями» і казна з чого взяли, що в Ладозі могли жити якісь «слов'яни» і «русичіЖили там шведські колоністи, а для них звернення до правителя Фрісляндіі Рустінгену,Ютландії було якраз цілком очікуваним і доречним Росіян бентежить той факт,що їх  державу очолив не  слов»янин-Рюрик згідно з нормандською теорією і це є головною помил кою історії колишнього СРСР  як і нинішньої Росії.Західні слов'яни -лютичі,бодричі -ободрити,ляхи, ільми,прийшли разом з фризами, данцями і готами Рюрика з Полаб»я, Данії та південної Швеції,де до 860 року селилися в  союзі з Данією. Фіни- весь і чудь з ме рею і муромою-закликали  древніх русів на правління-ось так треба дивитися на історію приходу Рюрика і  його варягів-русів.Руси–це професія веслярів, найманих дружинників, але аж ніяк не нація. Зараз московити після того як Петро-1 з царя перейменував себе в імператора і Московію назвав Росією та імперією для задоволення свого величезного егоїзму,а  народ московитів за його волею в 1721 році   став русскими, навіть не здогадую чись про помилковість назви( з іменника в прикметник) ці людці, вважають себе чи не єдиними русскими,а такої нації ніколи  й не й було.До цієї події російські історики ставляться дуже дивно,з позиції все тих же фінських народів- вепсів, чуді і мері, відкидаючи свої  фінські корені.Історія така,що в Ладогу приїхали,а потім побудували Ізборськ, заселили Полоцьк,звели Смоленськ,Туров і Пінськ,не якісь варяги-тимчасові виконавці,а добре організоване численне військо християнських переселенців,ведених датським королем і князем слов»ян-ободритів Рюриком Людбрандсоном.Причому Рюрик був  християнином.Цей факт не подобається москов ській православній церкві.Їй зручніше, щоб всі спочатку були б поганами- язичниками,а в 988 році дружньо хрестилися в православ'я,але нам відомо, що ніякого православ»я як і католицизму в цей час у світі  ще не було. Було всесвітнє христоянство. Непретендує право слав»я на істину вищої інстанції,яким є слово Боже,особливо в КДБ-ному виконанні попів-агентів і слуг Московської Мамони. В історії все було набагато складніше  і тільки в 1054 році світ поділився на католиків і православних.В Росії були дві «партії»: одні наполягали на норманському походженні Рюрика,інші-на місцевому.Помиляються вони,бо Рюрик був наполови ну слов'янином,по матері ,але зовсім не місцевим,так як в районі Ладоги ніяких слов'ян зроду-віку не було.В «Ізборнику» А. Попова «Про просторі землі Руссии» йдеться про те, що посли були послані «за море в Пруську землю»,«вони ж Шедше і обретоша тамо курфістра або князя Великого, ім'ям Рюрика і Моліша його,та й іде княжити до них ». Тут місце проживання Рюрика (Пруссія) зазначено більш точно, ніж у «Повісті временних літ»,де про нього говорилося докладно,що змусило багатьох помилково вважати, що Рюрик приїхав зі Швеції.Головна помилка в тому, що нібито «російські посли просять приїхати Рюрика правити Руссю»,коли насправді це були фінські чи шведські посли,які звернулися до правителя полабських слов'ян Рюрика.             Князь ободритів Рюрик, батько якого був як би тепер сказали данцем,мав не одну дружину до свого хрещення.А після хрещення Рюрик мав за єдину законну дружину ЕФАНДУ,дочку норман дського князя,яка продовжила  рід Рюрика спадкоємцем чоловічої статі,ймення якому Ігор,що правив у Києві і був продовжувачем роду Рюриків Існують дві версії про походження Рюрика від слов"янки Дзенислави,а друга від Ефанди.Князь Ігор породив князя Святослава разом з княгинею Русі Ольгою,що  походила з болгарських княгинь.Як відомо болгарське царство заснували тюрки з своєю волзькою Ордою, але до цих завоювань,освоїли цю землю кілька століть до  їх приходу і дали слов»янську мову цьому народу,антські слов»янські племена, що походили з древньої України.

                                 ПОДОРОЖ

 У   слов»ян було багато назв Богів  і не мало їх було З божою поміччю напосіли ми(автор із  волхвом-звіздрем на весла уяви,і рушили з вітром попутним на Сівер (Північ),до вольностей Бога холодних вітрів.За кормою лишились:Почайна та її притоки,Щекавиця,Оболонь,Бобровна, попереду були Вишгород,Любеч,Смоленськ і дійдемо ми аж до  Новгорода з його  безліччю нероз гаданих тайн. Звідтам заповзятливі та войовничі варяги  підкорили столицю слов»ян Київ. По до розі «у греки» приєднали з десяток племен,об’єднали їх самоназвою–русь,русичі,русини(з дав ньоскандинавської мови roths перекладається: веслярі, фінською – Ruotsi, естонською, Швеція – Rootsi).– Хто ж ви такі,вікінги-варяги,спитався я у варягів біля Новогорода?Варяги-забіяки,зух вало знизували плечима-Хіба не бачите,-русь веслярі,тримаючи напохваті меч і сулицю, відповіда ли.–Ставайте до нашого гурту,то будете такі дужі та спритні,як ми.Інакше–порішимо!Слід відзначити,що варяги підкоряли моря і навіть держави на своїх бойових кораблях і ними були драги, що в перекладі означає корабель-дракон.Чому мали  кораблі варягів-вікінгів таку назву?Це пояснюється просто на носі корабля завжди був різьблений дракон.Побудований у 700 р ква льзундський корабель-великий,відкритий,придатний для плавань у відкритому морі човен, зав 0довжки 18 м,шириною 3 м і глибиною 80 см. Це перше в Скандинавії судно,що мало кіль..В основі  корабля  лежить дошка днища, яку виготовляли з таким розрахунком, щоби по зовнішній її поверхні проходив  полоз,який утворював кіль.Незважаючи на примітивність далекого від досконалості пристосування,воно,помітно посилювало дно корабля, підвищувало його стійкість до впливу хвилі й давало можливість зробити корпус ширшим, зручнішим і просторішим.Що важливо-збільшена стабільність передбачала можливість встановити щоглу,оскільки наявність кіля забезпечує кораблю стабільність і стійкість,Будова корабля перетворює його в судно, прида тне для ходіння у відкритому морі під вітрилом або на веслах. Корпус човна виготовляли пов ністю з дубових дощок,які скріплювалися між собою за рахунок залізних клепок або цвяхів. Пояси обшивки стали вужчими,а це призводило до збільшення їх кількості і тепер вони склада лися з декількох дощок.Це зробило корпус більш гнучким,та усунуло трудомісткий,вкрай склад ний процес виробництва необхідних довгих дощок. На судні  були щогла і вітрило.Щогла зроб лена з сосни. Вважають, що вона досягала 12–13 м у висоту.Гніздо щогли має закруглення в передній частині,задня ж вирубана в формі квадрата,просте і дотепне рішення, що дозволяє зні мати і ставити щоглу,забезпечуючи їй надійну основу в процесі плавання під вітрилом. Цей корабель дає підстави претендувати на звання чи не першого відомого нам, представника нової ери в скандинавському суднобудуванні,справжній розквіт якої настане в IX–ХІ століт тях .Палубу човна виготовляли із соснових дощок товщиною 2–3 см.На судні було всього одне квадратне вітрило, яке натягували за допомогою реї і ромбовидної сіті із тросів.А у нижній частині вітрила були канати,які тримали члени екіпажу.Відомості про те, як колись виглядали вітрила і оснащення,ми можемо почерпнути з   письсових джерел періоду VIII–XI століть. Вироб ництво матерії,пошиття з неї вітрил, розміри яких були від 45 до 100 кв. м, не просто нелегка,це була  дуже важка праця, що потребувала простору і безлічі робочих рук. Вітрильну матерію ткали з грубої вовни,іноді зшивали її в два шари, просякали воском чи олією, аби зробити стійкою до впливів стихії  солоного моря Щоб уберегти вітрило від викривлення і провисання через просо чення водою,його,посилювали сітками з прокладених по діагоналі мотузок або тонких шкіряних шнурків.Додаткову міцність щоглі надавали передні і задні опори-.Кріплення щогли виконано так,щоб її могла піднімати команда без застосування підйомних пристосувань поза судном. Частина команди на кормі допомагала піднімати щоглу  та фіксували його положення. До реї вітрило кріпили за допомогою лина.

– Чому?  -.Ми також не ликом шиті. Будемо разом, могутньою руссю. Станемо пліч-о-пліч проти хозарів.-Веслярів не слід вважати однорідним норманським племенем,скоріше це волоцюги, але добре озброєні і дисципліновані. Дисципліна це у них від морських походів в далекі і не дуже, землі.В основі це різно0рідний народ, що окопався довкола тодішнього Новгорода з усіх усюд і розпорошився дорогою «в греки» то там, то сям -як згуртована русь. Це не був один народ руси, а були представники різних народів Півночі Європи,які в силу різних причин,в тому числі і беззземелля,вимушені були шукати долі у різних, найнятих  дружинах.

Але перше ніж дістанемось Новгорода,зробимо нетривалу зупинку в Любечі. Любеч вважався пів нічними  воротами на підході до праарійського Києва з його вдалим розташуванням, достатком збіжжя та  робочих рук. Той, хто володів Любечем,мав вільний доступ з півночі до Києва.  Згодом Любеч не раз ставав визначальною місциною у долі Русі.Саме у Любечі,варяги, збройно захопи вши  південні  навколишні землі,здалися на ласку слов»ян–полян і визнали світогляд слов"янсь ких племен,та взяли його собі. Визнали варяги і слов"янських богів і їм поклонялись,бо багато з них були слов"янськими племенами з бодиричів та велетів-лютичів.

      Знаємо ми те, що у рік 907 від різдва Христового,візантійські «цесар Леон з Олександром мир оба вчинили з Олегом, згодившись на данину і присягнувши межи собою.Цілувавши самі хрес та,Олега і мужів його водили вони до присяги по руському закону.Клялися ті оружжям своїм, і Перуном,Богом своїм,і Волосом, Богом скоту.І утвердили вони мир».Як приклад з «Літопису руського», говориться,що у рік 945 прийшли до Києва грецькі посли та приймав їх князь Ігор: «Послані ж Ігорем посли прийшли до Ігоря з послами грецькими і повідали всі речі цесаря Рома на.Ігор тоді призвав послів грецьких і сказав:«Говоріте,що вам повелів цар!» І сказали посли цеса реві: «Се послав нас цесар.Рад він єсть мирові і хоче мир мати з князем руським і дружбу.А твої посли водили вже цесаря нашого до присяги,і нас послали водити І пообіцявся Ігор так учинити та на другий день, призвав Ігор послів і прийшов на пагорби,де стояв Перун .Поклали руси зброю свою,і щити, і золото, і присягнув Ігор, і мужі його, скільки було поган-русів .З писем них джерел відомо, що у рік 971 князь Святослав так само заприсягався Богами праарійського Києва: «Як і клявся я царям грецьким,а зі мною бояри і русь уся, будемо ми додержувати попереднього договору.Якщо ж ми не додержимо чого із сього і зі сказаного раніш,то я і всі,хто зі мною і підо мною, хай будемо прокляті Богом, у якого віруємо,в Перуна,і в Волоса,Бога скоту. Зверхники Русі поклонялись,не Одіну,варязьким Богам,а  Перуну, Волосу (Велесу) і це над звичайно важливо,бо вказує,що Русь при князі Ігореві та його синові князю Святославові була слов»янською,а не нормандською.Перун як слов’янський Бог,серед європейців, впер ше письмово згадується в VI сторіччі візантійським істориком Прокопієм Кесарійським: «Вони вважають, що один тільки Бог,творець блискавиць, є володарем над усіма, і йому приносять у жертву биків і здійснюють інші священні обряди». Я вважаю,що зовнішній вигляд князя Святослава вказує на те,що він арієць і перший козак України Древні Веди й український козак-відун з "оселедцем" і в шароварах, якого всі поважали, бо надто багато знає, що між ними спільного?Те,що слово "відун" має санскритський корінь,який зафіксований у назві Вед і означає -"відати", знати",БЕЗЗАПЕРЕЧНО.Оселедець козацький можна бачити на старо винних зображеннях індійських брахманів, одягнутих також у шаровари, тільки не зшитих зсере дини. Неодмінною відзнакою арійських воїнів-кшатріїв був чупер, або як його іноді нази вали "коса"-пасмо волосся, що виростало з маківки голови (звідси козак-Носіння чуприни означало приналежність до варни воїнів-кшатріїв,арійців давього народу  Особлива зачіска зустрічається завжди там, де побували арії. Бога-Воїна наші предки вбачали в Індрі,Громовержці- Перунові.Храм Перуна завжди охоронявся  військовими косакамиНа випадок війни косаки виступали окремими полками Війська Перунового.Йдучи у смертний бій, вони кри чали"ура" (у-Ра), символізуючи цим своє бажання піти на Сонце -Ра Це повністю збігається з твердженням Вед:воїн,який чесно виконав свій обов'язок,загинувши на полі битви,наступне тіло отримує на вищих (райських) планетах Всесвіту. Каста воїнів-козаків в Україні  відома і за часів Київської Русі, після хрещення.Відомий російський історик Є.П.Саве льєв у книзі"История казачества" науково-обгрунтовано доводить, що коза ки–нащадки арійців.Вони голили голови,залишаючи тільки чупери (оселедці). Від арійців у козаків збереглись слова. В українській мові і досі є майже тися ча слів із санскритським коренем Арії ДІЙСНО демонстрували чудеса магії, за допомогою якої "могли творити туман, напускати осінню імлу, цілими днями ховатись на дні річки або у морських хвилях".Відомо, що як волх ви,так і характерники-козаки,могли розганяти хмари,викликати громовиці,страх у ворогів, перетворюватися у вовкулак,вміли замовляти стріли,шаблі,кулі так,що вони не завдавали їм шкоди,ходили по воді,а також годинами перебу- вали під водою,дихаючи крізь очеретину.

                              Арійсько-козацький Київ

    Переосмислюючи здібності характерників через призму сучасного світогляду, можна  сказати, що козакам була відома магія,телекінез,левітація,телепатія,гіпноз, що досліджують сучасні інститути парапсихології. Як не згадати про містичні досконалості великих йогів,які описані у Ведах. І з них найголовніші вісім: здатність зменшуватись настільки, щоб проникати в камінь,здатність ставати таким легким,що можна плавати в повітрі чи ковзати по поверхні води, здатність по сонячному променю дістатись на Сонце чи торкнутись пальцем до Місяця і цю здатність людей,дітей божих,згадував я в 1-книзі  «Галичина і древні королівст ва русів»,«здатність дотягнути до будь-якого місця і взяти звідти те, що подобається; здатність за власним бажанням створити чи знищити цілу планету.Ці чудеса відбувались просто з волі йога,а вища  містична досконалість-здатність,виходити за межі законів при роди, творити.?

     Шлях нам на північ з волхвом-звіздарем наразі осяває ряснозоряна Божа Дорога, теперішній (Чумацький шлях )вклонімося щиро сузір’ю Стрільця,в якому  править войовничий Перун, Що стосується Волоса,то він  пов’язаний з небесами,з сузір’ям Бика,у якому  розташоване зоряне скупчення Стожари (Волосожари) Чим далі,коли рухаєшся з півдня на північ,переконуєшся у тому,що світогляд праарійського Києва тісно переплетений з давньоіндійським:Перун уособ лює Індру,Велес-Шиву.Але нас цікавить капище з божницею,святилище праарійського Києва, розміщене на трьох його пагорбах,оболоні«звідки пішла Руська земля"  Поставлені  кумири на пагорбі,поза двором,де стоїть терем Ідола Перуна дерев’яного,голова  якого була срібна,а вус зо лотий,Хорса,Дажбога,Стрибога,Сімаргла,Мокошу.»Люті противники арійства–ченці-переписува чі  літописів не раз вдавалися у текстах до маніпуляцій, аби догодити черговому князю та почту його.»Літопис руський»рябіє,значними неточностями,недоречностями.Піп та князь,як тоді, так і тепер,були заодно.В спайці запевнив мене волхв-звіздар,їх мало цікавив світогляд простого народу,більше переймалися:збагаченям, накопиченням статків.Кам’яне,муроване капище, звід ки і походить слово «каплиця»,на старокиївській горі,найголовніший і найдавніший куль товий осередок, де поклонялися і приносили дари Триглаву.Ліворуч,красувався сам-один на пагорбі Перун,трішечки ліворуч,через виярок,уже на іншому пагорбі: Хорс,Дажбог, Стрибог, Сімаргл, Мокоша.Оціни читачу- Сварог (санс кр.svar–звучання, svarga–небо,звучання неба)-Небесний покровитель вогню, ковальства, ремесел та творчості.Перун(той, що періщить,пере, лупить,б’є)Бог грому,війни,  блискавок, один з найдавніших Богів.Світовид–Бог Всесвіту, війни,сонця,вогню, плодючості.Завдяки данському історику Саксону Граматику,який бачив, опи сав святилище  Святовида на острові Рюґен (в Арконі),маємо цілісний образ. Зберігся,заслуговує на увагу і чотириликий і триступеневий Збручанський Світовид.Мало-помалу з літами-віками на капищі з уособлення Триглава виокремився сам-один Перун як головний Бог,заступник і покровитель праарійського Києва,через що окремо поставили його на горбі, аби вирізнявся з-поміж інших.З усіх слов"янських Богів на особливу увагу заслуговує Волос (Велес), покрови тель волхвів,ототожнення Шиви.Це Бог достатку,розваг,Підземного царствапоєднаний з зоряним скупченням у сузір’ї Бика.Поклонялися йому внизу,на оболоні,де кияни випасали худобу.

    Після Любеча ми вирушили чим ближче до Новгорода.Неподалік Смоленська оглянули загад кову місцину Гньоздово,що відкрила нам з волхвом-звіздарем, втаємничений від стороннього ока світ,де водою,де волоком- шлях до  земель полабських (ільменських) словен, які і заснували місто Новгород тільки в 1044 році згідно нових історичних даних.А словени,нам не чужі, прадавні їхні землі сягали Карпат.Власне не де-небудь, а саме тут,в Карпатах, нормани-скан динави і словени заприсяглися і об’єдналися під одним іменем «варяги» (від північногер манського–об’єднані клятвою).Звідси  пішло гуляти по світу слово «русь», від–непокорених північчю,студеними вітрами, племенами веслярів.Вони ж і підкорили і завоювали терен посполитих і стіл (з давньоіндійського узвишшя) праарійського Києва з навколишнім середнім Подніпров’ям,що згогодом набуло міцної ,сталої назви–Русь.Прикметно те,що варяги,коли оволоділи праарійським Києвом,виявилися,без свого багажу, без певних віру вань та світогляду, слабко пам’ятали,а то і не знали, якого вони племені-роду,за своїми розумовими здібностями значно поступалися духовній самосвідомості  киян. 

Світогляд праарійського Києва Новгород увірував і перейняв назву  Русь, значно пізніше.       

 

                               Віщий Олег-творець  древньої Русі.

 

Найперші відомості про діяльність князя Олега є в давньоруських літописах Віщий Олега, помер 912 чи 922 року.-варяг,з 879 князь новгородський,з 882 князь київський.Згідно з “Повістю минулих літ”,Олег був родичем Рюрика, можливо, йо го швагром (за Іоакімовським літописом). Після смерті Рюрика в 879 році Олег став князювати у Новгороді,оскільки син Рюрика, Ігор, був ще дитиною.  Ім"я свідчить про скандинавське походження Олега. Helgi зі скандинавської“ присвячений богам”.У 882 році Олег здійснив успішні походи на Смоленськ і Любеч. Відтак по Дніпру спустився в Київ, де князями на той час були Аскольд і Дір.Олег заманив їх до своїх бойо вих кораблів-дракарів,за легендою  пред’явивши спадкоємця Рюрика,малолітнього Ігоря,і наказав своїм воїнам вбити Аскольда й Діра.Київ сподобався Олегу своїм місцем розташу ван ня,та й кліматом, він перебрався сюди разом із дружиною,проголосивши:“Бути Києву матір’ю міст руських!”Тим самим він об’єднав два основних центри східних слов’ян (північний і південний).Тому саме Олега, а не Рюрика вважають творцем давньоруської держави,Русі .

Упродовж наступних двадцяти п’яти років Олег підкорив Києву древлян, северян, радимичів,а ще брав Константинополь в 907 році.На знак перемоги Олег прибив свій щит до воріт Царе граду.В 912 році з Візантією підписаний новий договір, але в порівнянні з договором 907 року з нього зникла згадка про вільну торгівлю без данини.В 912 році князь Олег гине від укусу змії..Згідно з “Повістю минулих літ”,його могила знаходиться в Києві на горі Щекавиці. Волхви пророкували князю, що він помре від свого улюбленого коня.і отруйна змія,що знаходилась в кіс тках голови коня, вкусила вішого Олега і він від цього  зміїного укусу помер. Як не вірити волх вам?В першій половині 1Х століття набрало сили і стало надзвичайно потужним древнє Князів ство Руське,що мало вагоме становище у Східній Європі.Хозари мали свій каганат і  їм платили данину південно-західні русини-слов»яни,але хозари дуже боялись цієї потужної держави. Хозари торгували з Руссю,через північну Ладогу,везли свої східні товари на Балтику і торгували. 839 року княь слов»ян Гостомисл налагодив дипломатичні стосунки з Візантійською імпер ію.Князь Гостомисл був батьком Дзвенислави,що була дружиною Рюрика до християнства Візантійський імператор Феофіл був радий,так як хотів налагодити дружні стосунки з могутньою державою Рус,яка  при потребі могла бути військовим союзником Візантії і між ними був заключений договір «про дружбу і любов».Дорогу по  Дніпру русам перекрили дикі і кровожа дн мадяри,які воювали з полянами. В доповнення до 7 (семи) мадярських племен було ще і 5 хазарських племен а вони були лютіші на сл в»ян,тому що слов»яни вийшли з підпоряд-кування і відмовлялись платити данину хазарам.

 Ім'я Олега не назване жодним східним чи західним істориком при описі подій того часу.Як і за часів Аскольда, погляди Русі спрямовані були на південний схід. Морські походи руських військ історія зафіксувала в 905-910р.Східний історик Табаристану ібн-ель-Хасан описує похід фло тилії Русі в Каспійське  море на Абесгун. Спочатку похід складався досить успішно.Флотилія із 16 лодій (близько 800 дружинників) прорвались через хозарські землі в Каспійське море, підплив ла до острова Абесгуна в Табаристані і спалили торговельний флот, що стояв там. Русь встигла захопити кілька міст на каспійському узбережжі,але об'єднані війська намісника Табаристану Абуль-Абаса, начальника міста Сарі, розбили руську дружину, а частину воїнів поневолили.Десь після 912/13 за даними Аль Масуді, руський флот на 500 човнах (по 100 людей у кожному) через Керченську протоку ввійшов в Азовське море. Це був величезний загін в 15-20 тис. дружинників. Підпливши до гирла Дону,русь послала послів до кагана, прохаючи його пропус тити їх у Каспій, обіцяючи за це каганові половину здобичі. Давня звичка варягів,згадаймо про взяття Севільї русами-варягами.Хозари дозволили русі пройти через Дон,звідки волоком лодії були перетягнуті у Волгу і військо спустилося по ній у Каспійське море

                              

                                            Перемога князя Олега.

     Каган  воював з печенігами, крім того русини обіцяли йому половину здобичі. Русь спусто шила й розграбувала Ширванд,Азербайджан,Гілянд,Табаристан. Результатом руського походу був розгром мусульманської торгівлі на Каспії.Повертаючись із походу, ввійшовши в гирло Волги русь надіслала каганові,за договором,половину здобичі.Але мусульманська гвардія кагана збун т увалась почала вимагати помсти над Руссю за смерть одновірців.Не маючи змоги протистояти вимогам гвардії Каган скорився,але попередив русинів.15 тисяч мусульманської кінноти відпра-вилисьа човнах по Волзі шукати Русинів. Побачивши одне одного обидві армії вийшли з човнів і між ними зав'язалась люта битва, що тривала три дні і закінчилась катастрофою для русинів . В битві на Волзі загинуло 30 тисяч русинів.Існує, декілька версій,яким чином  віщий Олег посів княжий стіл у Києві.Одні називають його узурпатором,інші слушно зауважують,що на диво легко оволодів Києвом цей  варязький князь,а в  дійсності було так.По смерті новгородського князя Рюрика в 879 р,його швагро,брат дружини і  найближчий родич,за заповітом князя Рюрика, отримує опікунство над його єдиним сином, Ігорем до його повноліття. Одночасно стає князем новгородським,а був Олег славного  князівського роду і пристав до князя Рюрика на добровільних засадах.В цей час Новгород бурлив стихійними повстаннями і як завж ди вимагав іншого князя і це вже так надоїло Олегу,що він вирішив забрати з собою свою варяж ську дружину і відправитись шукати долі на південь рікою Дніпром та й посли були слов»янські в нього від Києва.Варяги   давали присягу князю тоді, коли  забеспечував  дружину грошима і вірно та хоробро виконували волю князя. Були і такі випадки,коли князь не був платоспро можнимтоді дружина чи її частина, переходили на службу до іншого князя,давали йому присягу у випадку його платоспроможності.Це були загальноприйнятним і не трактувалось як зрада.Тепер таких називають найманцями. Олег був платоспроможним.Тому майже вся військова дружина  померлого князя Рюрика,перейшла служити князю Олегу.На лодії було посаджено майже всю  військову дружину,що присягнула князю на вірність.Було веслярів-воїнів не багато і не мало,а десь з 800 -900 воїнів відчайдушно відважних і героїчних. Ось тільки кілька імен варяжських,що були на човнах-лодіях (драгах) вікінгів.Вони при потребі були хорошими веслярами,коли був штиль і вітер не надував вітрила попутнім вітром,а в часи війн  були просто неперевершеними воїнами які настільки досконало володіли зброєю,що це володіння  разом із відвагою варягів, називалось військовим мистецтвом.Згадаймо,що вся Європа такі країни як Німеччина Франція, навіть південні Іспанія, Італія, підкорялись силі зброї і дисципліні варягів.В    лодіях,що були при стосовані для ходіння по морях та по ріках,були такі аси війс кового мистецтва як:Альмор (всесильний),Барді –бородатий,Боллі -злий,Вестар-меч Заходу,    Гунар(меч бою),Джарольд-керівник війська,Дан(данець),Джерард(хоробрий спис)Зігрід (Яскрава Перемога),Карл-(сміливий),Клаус(переможець народів),Магнус(сильний),Орси (гад ка),Рауд (рудий),Свен (лебідь),Ульв (вовк),Тор-(грім),Фінр (фін), Снорі (ревучий), Егіль-(сова),  Ейвінд (вітер  щастя) і при цьому чудові веслярі.Це маленька дещиця  імен варягів різ них скандинавських народів,що шукали своєї кращої долі-бо фактично  всі вони були безземе льними і могли поклдатися тільки на свій хист і захист Богів.Були серед варягів,що знаходились в різних лодіях як християни,таких було більшість,але було й досить язичників,що визнавали Богом Тора і йому поклонялись.На лодіях,з багатьма варягами відправлялись і їхні дружини,але варяги як правило брали з собою жінок без дітей.Навіть розмови були між жінками і суперечки по цьому приводу,бо багато хотіли відплисти з ворохобного Новгорода,що безперестанку бунтував,треба чи ні.А жінки хотіли спокою для себе і своїх дітей,тому як правило на Київ йшли жінки-християнки,що не мали ще дітей,а жінки варягів Одіна або Тора,не брались в похід,бо мали багато дітей. Розуміли вони,що їх чоловіки вже на новому місці матимуть нових дружин і нових дітей,але  така вже жіноча доля.  Ось декілька жіночих імен скандинавських жінок,що буди дружинами варягів і їхня присут ність на драгах була свідоцтвом того,що князь Олег зібрався не в черговий похід на ворога, а для того,щоб освоїти нові землі і по можливості там князювати та осісти.До слова багато з варяжських сімей стали боярськими сім»ями Русі.Декілька  жіночих Варязьких імен: Астрід -(краса Божа),Рінхльд-(жінка-воїн),Аналіза-(благодать),Вігда-(богиня війни),Віва-(життя), Грай( світанок),Кенда-(весна.).Коли дійшли до джерел витоків Дніпра,то варяги-вікінги побачили  широке річкове плесо і було воно глибоким та судноплавним.ЛОДІЇ були спущені на воду частиною варягів-суднобудівників відряджних князем Олегом раніше і вони виготовили стільки драг,скільки наказав князь.Добре,що якісного лісу було в місцевих лісах достатньо. Дружинники-варяги після праведної праці,за наказом князя відпочивали, виставивши варту,адже тоді часи були непевні як для самих варягів так і для різних кочових племен.Після того як було забито кількох оленів та косуль в дрімучих лісах і їх приготовано на вогнищах дружинники Олега смачно поїдали оленину,яку неперевершено приготувала Віва,що була  чудовим кухарем По прибуттю варязької дружини  до Києва,а цьому передувало взяття Любеча та Смоленська,віщий Олег,а так його величали літописці,через те,що віне  був Волхвом поба- чив картину облоги міста дикою ордою теперішніх мадярів.Олег з вигодою для себе і варягів прикидається «підугорським гостем»,запрошує до себе Аскольда й Діра,і володарі могут ньої держави довірливо вирушають на лодію до чужинця?Чому,невже такі наївні?Сумні ваюсь.А чи не  в слові «підугорський»,яке справило такий магічний вплив на київських князів, ховається ключ до розгадки того, що сталося в Києві 882 року? Уграми в літописі названо плем’я мадяр,злет могутності якого припадав на ті часи.Про плем’я мадяр чи угрів (сучасних мад’яр-угорців) наші літописи повідомляють лише побіжно.Нестор пише, що угри прийшли на Русь, постояли недовго неподалік Києва в урочищі Угорському, і ні з чим повернулися назад у Степ. Це виглядає досить дивним,бо на той час,мадяри перейшли Карпати  і зайняли Паннонію.Якою могла б бути причина їхнього походу на столицю русів?Дехто з дослідників висловлювали припущення,що стосунки мад»яр з росами в період княжіння Аскольда та Діра складалися явно не на користь руських князів,були ворожими і навіть набули драматичного характеру.Ці гіпотези грунтуться на повідомленні нотарія угорського короля Бели III відо мого історії як угорський Анонім. Десь між 1196 і 1203 роками він написав хроніку«Діяння угрів».Згідно з угорськими легендами,назва мадярс кого племені походить від імені гунського вождя Муагери,чи Моджериса,який вів свій родовід від знаменитого гунського царя Атили. На початку IX ст. мадяри рушили через хозар ські володіння на захід.Легенди розповідають,що сам Аттила заповів своєму народові,перейти Карпати та відвоювати Паннонію,що освоєна словянами, яку він колись підкорив,а його сини втратили.Спочатку мадярські племена поселилося неподалік від Хозарії,в країні,яку нази вають Лебедією,і прожили там три роки.Визначити достовірно,де знаходилась загадкова Лебедія,важко,але  є припущення що це теперішня Харківщина та Полтавщина. Незабаром з глибин Азії з’явилися нові кочівники -печеніги.Мадяри під тиском кочових печенігів, змушені були перейти далі на захід -в Ателькузу або Межиріччя,як вони називали степ між Дніпром і Дністром чи Прутом.У другій половині IX ст. мадяри були досить могутніми й загрожували навіть Болгарії. Очолювали племена сім вождів головним з яких був Алмош,з роду Карталів-Орлів.Згодом, 890 року,вождем над вож дямипроголосять його молодшого сина Арпада,і він приведе племена мадяр в Панннію,на територію нинішньої Угорщини.Не могли мадяри обминути своєю увагою сусідні землі.В «Діяннях угрів»Анонім повідомляє:«Коли мадяри проходили повз Київ,перепливаючи ріку Дніпро,то вирішили підкорити собі королівство руськеДовідавшись про це, вожді русів дуже злякалися,оскільки  чули, що вождь Алмош,син Юд’єка,походить з роду короля Атили,якому їхні предки колись платили щорічну данину.Проте київський  князь чи цар-король, зібравши  своїх воєвод і порадившись iз ними,вирішив почати битву з Алмошем, вважаючи за краще загинути у бою.».Далі Анонім,яскраво описує битву,яка завершилась «поразкою?» руської дружини Переможці переслідували русів,проте увійти до Києва їм так і не вдалося,то ж яка це Перемога?Почалась облога.Здобути місто приступом мадярам не вдалося.Конфлікт між руськими князями і мадярським вождем Алмошем тривав. Внаслідок поразки Аскольда і Діра,Київ міг потрапити у певну васальну залежність від сильних на той час мадярів і що гордим русичам довелося б навіть платити данину кочівникам.Навряд чи такий стан міг  влаштовувати киян. Перед своєю смертю Рюрик призначив Олега регентом свого трирічного сина Ігора,який був його родичем:«от рода ему суща».Про походження Олега є чимало легенд.Але більшість істориків погоджу ться,що він варяг,«князь урманський»,норманський конунг чи король.Можливо,він був ще й волхвом, і саме тому його прозвали Віщим.Поєднання функцій військового вождя і релігійного жерця не було чимсь незвичним на той час.Цікаво,що ніде не згадуються діти Олега,може він їх і не мав,тому що як волхв він міг залишатися неодруженим.Згідно з Іоакимовим літописом,Олег був братом Рюрикової жінки,Ефанди,тобто вуєм,дядьком,Ігора.Для «особливо обдарованих росіян які насміхаються над незнайомими словами,нерозуміючи іхнього змісту,пояснюю,що  вуйко для  слов»ян означає  по материнській лінії Дядько.По батьківській лінії дядько зветься стрийком.Так що кпини в сторону москалі ,адже цим самим ви підтверджуєте,що ви не слов»яни та ще і невігласи В новгородській дружині Рюрика, Олег був воєводою.Є дані,що Рюрик загинув під час чергових заворушень в Новгороді і,що Олегові вдалося приборкати новгородців. Проте неспо дівано через три роки, навесні 882 року, він разом із п’ятирічним Ігорем на чолі великої дружини назавжди покидає неспокійне місто Новгород.Що спонукало його йти на південь? Ідея завоювати Київ чи піти похо ом на Царгород- заповітна мрія кожного конунга вікінгів.Зважаючи на те,що Олег забрав малолітнього Ігора,та багатьох варяжських жінок,то мета походу була інша:  :посадити на київський престол сина Рюрика.В очах русів  хрещення АСКОЛЬДА, і невдача в битві проти Алмоша були взаємопов’язані.Руський князь зрадив рідних богів,і під час битви боги відвернулися від руської дружини. Виходом із ситуації могло бути тільки поверненя хрещеного Аскольда і його нехрещеного брата Діра у віру поганську.Лише після цього можна було б повернути прихильність богів і скинути ненависне мадярське ярмо. Власних сил для державного перевороту в Києві у Олега бракувало.По допомогу слов»яни Києва могли звернутися, до таких же язичників.Наймогутнішими і найближчими за духом були північні сусіди-новгородські словенці,які напевне, зверталася ще до Рюрика, проте той мав достатньо проблем із власним опозиційно налаштованим купецтвом,які,зі свого боку просила допомоги у київських князів. Кияни звернулися до Олега і нарешті досягли успіху;навесні 882 року Олег збирає різно племінну дружину, покидає Новгород і вирушає на Київ.Кораблі варягів збудовані досить міцно і навіть морські шторми не розбивають їх,не говорячи про річкові плеса. Але де Новгород,а де Київ,де Дніпро могутній і  ріка Волхов не дуже й помітна,де північ і де південь? Повний штиль і відсутність  попутнього вітру заставили варязького князя Олега,дати команду, щоб Варяги наляг ли на весла і міцні, жилаві руки,обхопивши весла, дружньо гребли на зустріч своїй долі,яка була щасливою для них і князя Олега.Для того, щоб приступом оволодіти добре укріпленим Києвом, в Олега було замало сил, незважаючи на підтримку київської опозиції.Не   хотів Олег кровопролиття, значи ситуацію,і він прикинувся   купцем,і,передає київським князям,що має для них якусь важливу інформацію від Алмоша.Якщо ж припущення про певну васальну залежність від мадяр є правильним,тоді стає зрозумілішою поведінка Аскольда й Діра.Вони вимушені виявити високу честь мадярському посланцеві. Під ступно вбивши обох князів,Олег без опору оволодіває Києвом.Кияни вітали його і як реставратора давньої слов’янської віри,язичнецтва і як визволителя з-під мадярського протекторату. Олег Віщий - один iз улюблених героїв Київської Русі,хоча  кияни його повинні були б вважати узурпатором княжої влади. Аскольд і Дір,як князі поховані з належними почес ями і згідно із звичаями того часу-це підтверджує їхнє   княже, походження.Якщо Аскольд і Дір були Рюр ковими боярами незнатного роду, навряд чи так церемонився б з ними Олег після їхнього вбивства.Можливо,на Аскольдові й Дірові обірвалася династія Кийовичів як стверджують багато  істориків.Зрозумілішим стає прихід мадяр під Київ 898 р.Мадярський вождь Арпад міг приходити за даниною.Проте довідавшись,що в русів новий князь, і побачивши силу Олегової дружини, повернувся ні з чим в свою Панонію-Угорщину.

                                          Варяги.

Перша письмова згадка про варягів зустрічається в 1034р. у Георгія Кедрина у значенні «охоро нець,воїн з найманої варти византійських імператорів»,але це письмова згадка,а варяги і дій сності вже століттями турбували Європу і Візантію.Слово «Варяги» походить від старогерман ського. ( Присяга,клятва),а варягами були воїнами,що дали клятву.Уперше у староруських джерелах згадуються у вміщеній у «Повісті минулих літ» легенді про «закликання варягів» «Повість»називає варягами представників різних народів,а Балтійське - «Варязьким морем » У російській самодержавній, потім радянській і, сучасній історіографії РФ,варягів розцінюють,як вікінгів-скандинавів,яких запросили княжити на Русь в 862 р. (норманська теорія). Цей міф остаточно викристалізувався в епоху Катерини ІІ для «поліпшення» родоводу московських царів,НЕ БУДУТЬ Ж ПИСАТИ,ПРО ТАТАРСЬКИХ ХАНІВ і до тепер є головним стовпом вели коросійського шовінізмуАльтернативою «норманській теорії» є гіпотеза про участь у створенні давньоруської держави кельтів-рутенів (русинів).З VI—VII ст.близько 100.000 кельтів (римських галлів) рухалися на схід через Придунав'я і Причорномор'я до Приазов'я,змішуючись із слов'я нами.Інший напрямок міграції йшов у північно-східному напрямку,охоплював балтійський регі он Народ рутенів відзначався надзвичайною військовою звитягою і хистом до торгівлі, завдяки чому відомості про них зустрічаються в багатьох писемних пам'ятках того часу. Греки (візантійці) вважали їх найкровожернішими варварами,які вбивають лише заради задо волення,хоча і самі стосовно русів, демонстрували показну жорстокість.Арабські і хозарські авто ри писали не тільки про військові походи русів,але й про їх торгові експедиції (славнозвісний шлях з варяг у греки).Поступово у вимові інших народів «рутени» перетворились на «русь», «руси»,«роси» і самі слов»яни перейняли цю назву. Про цю ж «русь», тільки ту, що осіла на бал тійському Помор'ї ,пише і Нестор в «Повісті минулих літ»,уточнюючи,що словени, кривичі,весь і чудь, звернулися за допомогою«Кь варягомъ,к руси».Отже «русь» є уточненням,яке робить Нес тор,виокремлюючи з загальної маси варягів,варягів-русь,після чого перераховує «друзии» народ ності, переважно скандинавські, які є варягами,а це (свеи, урмане, англяне).Але,хто ж тоді варяги? Нестор не згадує в своєму літописі лише про південно-балтійське слов'янство.Саме ця різноманітна етнополітична група, захищала інші слов'янські народності від норманів,і є «варяги»Етимологіч-ним підтвердженням цього є те,що корінь «вар» старослов'янського поход ження,а слова «варити» варувати» означали «захищати,боронити».За твердженнями нормані стів,варяги,мандрівники,воїни-пірати,купці з північної Європи-Скандинавії- це ґерманомовні пле мена, що населяли західне узбережжя Балтійського моря до утворенняа там держав Данії, Шве ції,Норвегії.  Слово «варяги» вживалось спочатку у Візантії,і поширилося на всю Східну Європу. В Західній Європі ці ж племена одержали назву «вікінги».У вужчому тлумаченні,варяги-це норманські воїни,що наймалися служити охоронцями до двору візантійських імператорів. Противники норманської теорії вважають і мають  докази того,що на Північному Сході Німеч чини і на острові Руян,землях,де жили варяги,були здійснені археологічні розкопки слов'янських поселень,також слов'янські назви сіл і міст у межиріччі ріки. Лаби (Ельба),ріки. Одри (Одер) маються, саме там..Варяги за однією з версій, були слов'янами, що варили і торгували сіл лю. Крім того варяги не могли бути скандинавами, оскільки на землях колишньої Русі не має слідів скандинавів, і в той час (9 століття) скандинави були дикунами.На землях Швеції на той час не було ні одного міста. Римський історик Тацит досліджував західних слов'ян і записав про державу «Варангія» на південних берегах Балтики.                                                                Жителі цієї держави варили сіль. Неподалік Балтійського моря на землях варягів знахо диться солоне озеро Ільменау,а його мешканці називали Ільмень.Літописець Нестор норвеж ців називав урманами, а шведів свеями, вказавши,що варяги називають себе варягами,як інші себе називають урманами,свеями,анґланами,готами,він не сказав, що урмани, анґлани (англійці), свеї- називали себе варягами. А море в 10 столітті називалося Варязьким, не Норманським, не Данським і не Свейським,тому три останні народи не могли належати до варягів. Можли во,що руссю називали в 9 столітті жителів острова Руян.Спочатку «мандрівники-мореплав ці»варяги були типовими на той час піратами-розбійниками.Потім,«осівши на землю»,поко ривши місцеві племена чи примусивши їх платити данину, накопичивши прибутки,статки і багатства,вони ставали торгівцями-купцями. Варяги у європейській історіографії також відомі як найманці-охоронці при дворі візантійських імператорів. Варяги виконували, окрім того, функції княжих послів, брали участь в адміністрації,інші осідали в містах і займалися переважно торгів лею. За норманською теорією походження східнослов'янської держаності, саме присутність варя гів на землях східних слов'ян у першу чергу сприяла переходу протодержавних слов'янських утворень на рівень державності. Таким чином,вважається,що варяги або безпосередньо створили у східних слов'ян готові державні утворення,або відіграли важливу у роль у її створенні.  Антинорманісти утворення східнослов'янської держави пов"язують з результатом еволюції місцевих суспільних відносин,а вплив варягів на державотворчі  процеси розглядається як незначний,або взагалі відсутній. Тут потрібно врахувати те,що норманську теорію вигадали іноземці, які з'явились в Російській імперії при Петрі Першому. Останні дослідження німецьких археологів виявили,що схід і балтійське узбережжя Німеччини було заселене Полабськими слов'янми і Рюрик походить саме з них.Князь ободритів Рюрик, батько якого був як би тепер сказали данцем,мав не одну дружину до свого хрещення.А після хрещення Рюрик мав за єдину законну дружину ЕФАНДУ,дочку нормандського князя,яка продовжила  рід Рюрика спадкоєм цем чоловічої статі,ймення якому Ігор,що правив у Києві і був продовжувачем роду Рюриків .Князь Ігор породив князя Святослава разом з княгинею Русі Ольгою,що  походила з бол гарських княгинь-царівн.Як нам відомо болгарське царство заснував хан Аспрук з своєю волзь кою тюркською Ордою,але до його завоювань, освоїли цю землю кілька століть тому,і дали слов»янську мову цьому народу,антські слов»янські племена,що походили з теперішньої України.Загальновизнаними є міфічність «братів» Рюрика, Сінеуса,Трувора,.Є західнослов»ян ське чи венедське слово "Рарог-сокіл.На  землях,де проходило життя Рюрика Ютла н ського,тільки у одного народу,сокіл "Ререга" був священним племінним символом - у Венедії,у слов'ян-ободритів.Рюрик Ютландський залишив свій слід не в землях В. Новгорода,а в пам'яті венедів-ободритів.Переконання приходу Рюрика до фінів сформувалось  не на грунті  Києва,де слов»яни були базовим народом,і були руса - ми цілими століттями до Рюрика,а виникло раніше,на землях венедів-ободритів,що були північно-західнми сло-в»янами і стояли на багато вищій щаблі розвитку ніж угро-фіни. Беззаперечним і достовірним є той  історичний факт,що базується на реальних поді ях-  це боротьба західних слов'ян-ободритів з Людовіком Німецьким кінця першої половини IX століття.Ободрити втікали-бігли від німецької експансії,емігрували-з Ельби і Одри в Приладо жжя і Поволхів»я як до цього в теперішню Галичину.Як на мене,саме вони,заснували Новгород Великий і назвали вони його саме Новим градом,бо покинули Старий Град,чи не саме старше місто всіх західних слов»ян, що знаходиться на землях теперішньої Німеччини або Германії,це місто зараз зветься Ольденбург.Покликання Рюрика співпало з іншою подією-військовим натиском німців на землі слов'ян-ободритів.Рюрик цим скористався, організувавши переселення-заселення русинами Рустінгена,околиць Ладоги,де ободрити ніби зводять  місто переселенців, Новгород,як продовження Старгорода,тоді  столиці слов'ян –синів полабської Русі (нині Ольде бург) Повна розповідь про життя Рюрика займає в німецьких літописах в десятки разів більший обсяг,ніж всі разом узяті згадки про нього в російських джерелах. Шведські літописи в оповіданнях про Рюрика теж повні нісенітниць,бо  для шведів Рюрик був чужаком- інозем цем.Частина ободритів-русинів мігрувала в створений ними Новгород,а в середи ні 1980-років стовп радянської історичної науки В.В. Сєдов,встановив в ході розкопок  Новгорода,що колонія Рюри ка була антропологічно слов'янською,а самі поховання слов'ян Рюрика аналогічні могильникам Ниж. Вісли і Одеру: «Такі,слов'янські черепа з могильників Мекленбурга, що належали ободритам ». Значна частина ободритів залишалася в споконвічній Русі.Ця «Русь» як назва провінцій слов'янської Німеччини,загальноприйнята,а,провінції Рейс і Рейсланд-Руська земля,існували на території проживання понімечених слов'ян до 1920 року. При цьому народ ободритів-русинів розбивається на дві-навіть три частини:мігрантів на Ладогу,тих, хто залишився на Батьківщині і тих хто емігрував в теперішню Галичину. Найціка віше в цьому питанні полягає в тому, що є спадщиною княжої влади.Росіяни твердять, що «Рюрик став першим російським князем» і вигадали «династію Рюриковичів» як сурогатну замі ну справжньоЇ гілки її КНЯЗІВ. Рюрик не вигадав Русь, а правив нею - країною Рустінген, ще у себе на Батьківщині.Був сам тільки сином старих князів РУСІ. Найголовніше:З створенням колоній в теперішній Русі,сама руська княжа влада в Рустінгені, Русі-ободритів, нікуди не зникала.Цьому свідоцтво «Генеалогія королеви Інгеборг»-друга половина XII ст.оліття.Дружина короля ободритів і герцога Шлезвіг Канута II померла 1131року.Інгеборга називається дочкою «наймогутнішого короля русів» Ізяслава,чи не Киїівського?Резиденція королівського будинку русів-ободритів перебувала в ободритскому Любеку.Син Канута II і Інгеборг,Вальдемар, слов'янське ім'я,але з німецькою вимовою,згодом  буде данським королем  і (1157-1182 роках),повторить долю Рюрика як  слов'янського князя, що правив Данією.Але спо конвічна Русь Рюрика з століттями розчинялася в Німеччині і в 1402 році,як повідомляють німе цькі літописи,на острові Русин-Рюген,померла остання жінка,що говорила слов'янською.  Прізвище її була – Голіцина.Русь йшла в Росію не тільки через колоністів-ободритів Рюрика, Не  забуваймо, що ще до покликання Рюрика,Київ був руським-він був слідом за Галичиною і Волинню русифікований Карпатською Руссю..Русей –Рутеній тоді в Центральній Європі було близько десятка-і слов'янських, і балтійських, і змішаних варязьких.  Базуючись на інформації, яку подають руські літописи (ПВЛ,Псковський,Радзивілівський літописи) і скандинавські хроніки зарубіжні дослідники на підставі лінгвістичних даних походження імені Рюрик прийшли до висновку як і я,що  Рюриковичі були варягами.А "руси" - це соціальна група (військова каста), до якої належали Рюриковичі та їх бояри (воєводи).Якщо руси-це варяги, чому тоді слов'яни пізніше звали себе русами, русинами? Повернімося знову до "ПВЛ": "І сів Олег, князюючи,в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським» І були в нього словени,і варяги,й інші що прозвалися руссю Олег почав городи ставити, встановив данину словенам, кривичам, мерям. І встановив він варягам данину давати від Новгрода,триста гривень на рік,заради миру,що до смерті Ярославової,давали новгородці. Про -етнонім "руси",який вживався по відношенню до правлячої верхівки, поступово перейшов і на слов'янські племена,що входили до держави Русі: "А слов'янський народ і руский один.Від варягів  назвалися вони руссю, а спершу були слов"намиа вони й полянами звалися, але мова в них слов'янська була. Полянами ж вони назвалися тому, що в полі сиділи.

 

                            Слов»яни-руси і їхні  краї-землі.

 

Ніхто,як на мене,глибоко не вивчав і не відображував прадавньої історії слов»янської і це пробле м,а не досягнення Але наша українська- історія мала своєю особливістю, зайд-поневолювачів,які з політичних міркувань,нищили все, що стосувалось нашої древньої історії.Такими зайдами і ворогами українців були ляхи-поляки і теперішні москалі,а також всі кочові народи,мадяри волохи-румуни,турки,татари-народи-окупанти.А наша древня історія славна і могутня,згадайо хоча б Куявію,Артанію,Славію,які були  слов»янськими племіними союзами, а може й державами як Велика чи Біла Хорватія.

Зараз суттєво зріс інтерес до теми етнічних процесів у Галичині протягом першого тисячоліття нової христової ери.Чому,Галичина? Бо частина Галичини(верхнє Подністров’я та верхнє Побуж жя виступають тереном етногенези слов’ян, та і тереном центрально-слов’янської ет нічності,яка довго зберігала як спільно слов’янські риси,так і  має свої власні. Суттєвих відмін ностей,які б слугували етнорозмежувальними чинниками на Волині і Прикарпатті у 6–10 ст. не зафіксовано.»Про «галицький тип руської культури» писали І.Русанова,Б.Тимощук,про близь - сть матеріальної культури від Галичини до Лужиці говорив О.Корчинський,а В.Ляска написав, що «маємо всі підстави стверджувати ... карпато-волинську домінанту у слов’яно-руський час на Побужжі,яку наголошують прикметні особливості  культури автохтонних мешка нців"

Сла́вія один із центрів Русі,поряд із Артанією та Куявією,описаний арабськими авторами X століття Аль-Істахрі та Ібн-Хаукалем під 920 роком. Вони користувались давнішими джерелами,  твором Джайгані,який не дійшов до нас.Славія разом із Куявією та Артанією підтримувала широ кі міжнародні торгові зв'язки з мусульманським Сходом,звідси іхдобрі знання.Аль-Істахрі писав: Руси складаються з трьох племен, з яких одне ближче до Булгара.Друге плем'я,що живе далі за перше,називається Славією.Ще плем'я називаєтся Артанією,а цар його живе в Арті.За однією з гіпотез,Славія була ранньофедальним об'єднанням племен,що існувало протягом VIII-IX століть. Славію локалізують на Півночі Русі,ототожнюючи з ільменськими слов'янами.Місто Славу рів нюють із попередником Новгорода (Старою Ладогою?), може Славнія- Віндланд-венедська дер-ава полабських слов'ян.У 935-938 роках на лицарських турнірах у Магдебурзі брали участь князі Ратибор (Радеботто) і Велемир, згідно документів імператора  Птахолова (Устав і привілеї турнірів у Магдебурзі,Збірка Грамот імперії.Ольденбург,на слов'янській мові назива -тьсяСтариград-старе місто",розташований в землі вагрів (варягів Вагрії)на західній стороні теперішнього Балтійського моря,а колись  Варязького , і є межею Славії.Місто це заселили найхо робріші мужі,і вони перебували на передньому краї  Славії,а  мали за сусідів жорстоких і ласих на чуже данців і саксів Всі військові зітнення або самі першими починали,або,якщо нападали інші,брали удар на себе. Державне утворення «Славія» середньовічні німецькі джерела нази ають  «Вендською держававою від слова «венеди» (сло в'яни ).                                    Переселення лютичів,були  менші, переселенняале вони всі йшли дорогами в Київську Русь чи Хорватію Білу,як Галичину тоді називали .У 1157 р. лютичі  внаслідкок військової агресії данців та німців втратили свою незалежну державу.На думку Лєбедєва І.:"(Слов'яни) поралися над цією країною,обробляли її землю,відкрили багатства,розвинули торгівлю,поклали початок упоряд кованого суспільного життя,але прийшли насильники (германці),скористалися плодами їхньої праці і  знищили слов'ян, кажучи, що принесли високу культуру в ці землі та всі заслуги (слов'ян), німці привласнюють собі 

Масова стихійна хвиля міграції полабських слов'ян в тому числі і лютичів зі Славії почалася піс ля 929 року і тривала до 1164 р.,через масштабну військову агресію німців,за маршрутом  шляху з варяг у греки.Цей маршрут не був одним з Новгорода в Київ рікою Дніпром,був і інший, дру гий шлях,що вів в теперішню Галичину,але не річками,а суходолом. Історія знає кілька хвиль міграції ободритів і лютичів на терени теперішньої України і вони далеко  до кінця НЕ вивчені.Цей історичний факт підтверджують назви населених пунктів,де зупинялись лютичі і засновували свої поселення,даючи їм назву,що походить від племінного імені лютичів чи велетів,а таких  в Україні є досить багато. Сторінки моєї 3 книги,що має назву»Україна-рай трипільців,край слов»ян – арійців,країна наших козаків» говорять про те,що шляхту Бойківського краю як правило складали представники двох родів Драги і Саси,що є вихідцями з оборитів та лютичів.Драговит був князем ободритів і йо го славне ім»я навіть тепер є символом бойків як Петлюра для назви петлю рівців,Бандера- бандрівців,Мазепа-мазепинців.Молодший князь ободритів Гери лько Готшалович організував розбитих під Сміловом Лютичів, і повів їх та інших слов»ян освоювати землі Семигородщини-Трансільванії.Тут наші слов»янські роди під проводом Сасів освоювали  ці землі,що геть обезлюдніли і були безгосподарні через часті напади половців і печенігів.В 955 році германці-сакси разом з лехітами-поляками,що мали свої князівства,завдали непоправної поразки князю ободритів,що очолив повстання лютичів.За переказами бойків,з цього року 955 роди, Сасів та Драговитів знялись із своїх земель і вирушили світ за очі шукати кращої долі  і так уникали переслідувань як саксів так і ляхів,що наче щурі вишукували поживу і цією поживою були розгромлені лютичі.Додам,що є у нас на Сабірщині село Кульчиці, де осіли дуже багато шляхетних родів з племен північних слов»ян, ободритів та лютичів..Вони прославили країну-русів  назавжди і серед них гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.                .Близько 1002 року було підпорядковано Болеславом Хоробрим в союзі з Оттоном- III всю Славію (Славонія це Західне Помор'я балтійських слов'ян,Полаб'я),«Русії» «Порусіі» (Прусії). Це ранньофеодальна держава полабських слов'ян бодричів-ободритів,вільців-люти- чів і поморян з 1040-х  до 1129 роки була в межах узбережжя Балтійського мо ря між гирлами річок Лаба-Ельба та Одра-Одер. Спільнота «вендських-венедських» слов'янських племен під одною княжою владою, було пов'язана з процесом феодалізації і необхідності оборони від агресії германських племен.Масова стихійна хвиля міграції полабських слов'ян зі Славії почалася після 929 року і тривала до 1164 р.,через масштабну військову агресію німців і  відбулось переселення лютичів, ободритів,укранів,хижан та інших  племен та і йшло воно за маршрутом шляху з варяг у греки.Було кілька хвиль міграції ободритів і лютичів на терени теперішньої України і вони далеко не до кінця вивчені.Цей історичний факт підтверджують назви населених пунктів,де зупинялись лютичі і засновували свої поселе ння,даючи їм назву,що походить від племінного імені лютичів чи велетів, наприклад Велятино в Закарпатті, Лютовиська на Львівщині, а таких населених пунктів в Україні є досить багато.Період міграцій полабських слов'ян збігається з до- бою заснування,існування,процвітання  Русі.  

                              Повстання лютичів і  їх переселення.

  Перед повстанням  лютичів  нащададок князя ободритів Драговита зібрав племінних ватажків лютичів і племен їхнього племінного союзу на просто прекрасному озері,серед якого зеленів острів.На цьому острові було племінне капище велетів чи лютичів і саме там проходило віче.  Краєвид був таким,що захоплював уяву,ну просто бездоганний,навіть для гурмана приро ди!.З капища на всі сторони було видно водяне плесо,яке хвилювалось і збуджувало мільйони хвиль, великих і маленьких,потужних і не дуже,а на горизонті червоняве сонце, сповіщало про прихід Божого дня на землю слов»янську.Була весна 955 року. Рюрик як засновник династії помер,а князював в землях навколо Ладоги номінально його син Ігор,але варязький князь Олег, вибрав для нього арійський Київ з слов»янськими племенами,що стали русами і їхня держава звалась Руссю.

   Після казкової краси світанку,на острів своїми човнами прибували племінні вожді лютичів,і не тільки,бо був лютичський племінний союз,яких особисто зустрічав князь повстанців і проводив до кола чи гурту племінних вождів,які на великій,зеленій галявині влаштували віче. Стояв такий гул,наче тисяча  бджолиних вуликів з своїми сім»ями зібрались на  перший виліт у поля,ліси,гаї за першим нектаром-медом.У велетів була досить багато родів,що складались із сімей і ніби власне у Лютичів появилась назва «сім»я. Точно Вам ніхто не скаже звідки походить це слово,але однією із версій є те,що коли взяв слово ВОЇБОР,племінний вождь лютичів,він сказав,що його рід,а в ньому є досить багато сімей,піде весь воювати проти німців-саксів і якщо треба то всі покладуть голову,за свою віру слов»янську,а не за християнську,що є у німців-саксів. Ярун на це спитався у Воїбора,а що це за сім»ї,яких так є багато в ньог.На це отримав достойну відповідь»В тебе Яруне є 5 дружин-жінок і якщо кожна вродить тобі потомка чоловічої статі, то  у тебе буде 5 спадкоємців,а в мене 7 жінок-дружин і якщо кожна з них вродить мені сина-спадко ємцящо триматиме в руках меч чи спис для захисту нашої землі,то це і буде»сім»я».Сім Я-це ознака чоловічого роду лютичів,що прийшла в  теперішню Україну і по всіх слов»янсь ких державах м аєтьсяШуміло віче,гуділо і аж ревло,бо на ньому вирішувалось чи повстануть проти гнобителів саксів, лютичі чи як тоді казали,велети.Слово взяв РАТИБОР і повів уміло розмову про те,як німці ущемляють і попирають права велетів,а ще насильно насаджують християнствоа хто не хоче його визнавати, притримується звичаїв своїх предків, той стає лютим ворогом німцям,а вони не шкодують нікого.Є багато випадків привселюдної страти чоловіка чи жінки із племені велетів і він про них добре знає.-Йому заперечив родовий вождь Благо род говорячи,що такого в його роді-племені зовсім не має і що німці не знущаються над вільцями на релігійному грунті.Між ними виникла словесна перепалка,яка чуть в бійку не переросла,але слава Богам слов»янським, в неї встряв вождь Родик,що сусідив з ними і розвів їх у різні сторони.При повстанні велетів 955 року багаточисельний рід Благорода не підтримав його,тому не емігрував після поразки повстання в  Трансільванію, а потім в Галичину. Дуже уважно слухав слова виступів,деякі навіть записував або запам»ятовував родовий вождь Жидко із невеликого роду лютичів. Особливістю віча було те,що багато вождів було запрошено і всі без винятку прибули на зелено-смарагдовий острів. Жидко виявився зрадником і все,що творилося і про що йшлося на вічі, доповів саксонським маркграфам.Саме зрада Жидка стала першопричиною поразки лютичів 955 Року,хоча багато ще слов»янських племен їх підтримало.Слід зазначи тищо віче було демократичним і вождь чи боярин Світозар, запропонував лютичам повстати проти сваволі німців-саксів,приструнити їх і дати достойну відсіч намаганням німе цького релігійного засилля християнства над предвічною релігією слов»ян.Також було сказано, Світозаром,що слід створити одну слов»янську державу Венедію або Словенію,яка буде надзви чайно потужною силою проти німецького засилля.Такий шум це викликало, що за його голосом, нікого і нічого не було чути. Якось через силу переборов цей жахливий шум,один із племінних вождів велетів,що звався Воронко.Його плем»я було багаточисельним і відважним і їх навіть прирівнювали до галок-ворон,тому думка цього племінного вождя,мала велике значення для віча.Воронко дужим голосом промовив: «Браття! Не одне десятиліття ми терпимо німцям-саксам,але саме ми освоїли наші землі,ми їх окультурили і збираємо врожаї з наших земель.           Багато міст нами побудовано і впорядковано.Німці,особливо саксонці-християни, знущаються над нами,через наше багатобожжя і небажання переходити в християнство.Слід повстати і показати хто на цих землях господар, ми, чи германці. Я підтримую Світозара у створенні Слов»янської великої і могутньої держави,що не дозволить германцям панувати над нами.Тому пропоную на 1 рік вибрати князем нашим СТОГНЄВА, нащадка Драговита,а нам всім твердо виконувати його волю,озброювати воїнів,навчати їх військової майстерності і коли скаже князь туди направляти наші військові дружини.» Ці слова особливо запали в пам»ять Жидка і він буквально дослівно розповів їх саксонським графам та маркграфам,а  залишки плем»ені лютичів Воронка після поразки вимушено переселились в  Галичину. Обирали  нащадка князя Драговита провідником повстання простим підняттям рук і масове підняття рук засвідчило,що вожді,волхви слов»ян,підтримують ідею обрання керівником повстання проти германців нащадка князя Драго вита,що походив з ободритів.Тільки кілька рук не піднялось у повітря і серед них рука вождя невеликого роду-племені Жидка та рука Благорода,вони не вітали війни з германцями і болись її. Князь і керівник повстання лютичів   і ним був ніби Стогнєв, тримав слово і сказав вічу,що підтримує повстання проти германців,а його рід-плем»я підтримуватимуть його у війні з гер манцями. Наголосив,що команди його як вождя повстання, мають виконуватись в той час,який він вкаже,а  племінні дружини без обговорень мають виконувати його накази на полі бою. Розїхались після прекрасного обіду,а рибну юшку кухарі лютичів так готували смачно,що дехто з волхвів та й племінних вождів велетів,чуть не зїли свої пальці так облизували їх.

    В ободритів і не тільки існували великі князі і менші князі,що можна порівняти з великими князями Русі і удільними її князями.Повстання лютичів під проводом Стогнєва  захлиснулось у власній крові під Сміловом через зраду вождя Жидка,який розказав і показав плани велетів саксам.А сакси  як хороші і дисципліновані воїни,сконцентрували переважуючу чисельно кіль кість важкоозброєної піхоти і кінноти,на тих напрямах,де відважних лютичів було набагато менше,взяли в оточення лютичів і методично,по германськи дисципліновано, знищували повстан ців.Тоді був раненим князь повстання,який взяв свого молодшого князя Герилька Готшелко вича,що був при ньому і з вірними охоронцями вимушено відступив з поля бою,життя на цьому не закінчувалось. Розвідка у нащадка Драговита була на хорошому рівні, досвідчені і розумні лютичі були в ній,саме вони достеменно вичислили того,хто був зрадником.Князь  бодричів і поставлих лютичів Стогнєв дав завдання  князю Герильку і він з своїми воями знищив  родо вого вождя лютичів Жидка.

        Довгу і змістовну бесіду мали два ободридські князі після поразки повстання лютичів і в цей час почався справжній геноцид зі сторони саксів до лютичів. Навіть жінок і дітей особливо чоловічої статі вбивали сакси,де тільки могли і ця обставина суттєво зменшила кількість люти чіві не тільки велетів,але й багато інших слов»янських племен.,що входили в їх племінний союз

     До  князя повстання прибула ціла делегація від мадярського короля,що мав з ним родинні стосунки. Поскаржився посланець угорський на те,що часто в Панонію і -Трансільванію,яка знаходиться в південно-східній частині Валахії-Румунії,наїзжають ворожі племена, плюндрують землю,вбивають мадярів, так що величезні площі залишились без мешканців.І це все роблять як правило печеніги або болгари.Почав просити князя ободритів  посол мадярський, чи не міг би він з своїм племенем чи племенами освоїти землі Паноніїі, стати живим щитом між  венграми і печенігами.Позвав молодшого князя  ободритів Герилька, князь повстання, щоб він на власні вуха чув слова мадярського посла Ференца і його запрошення та заставив посла повторити своє запрошення.Вже і нічка опустилась на землю і сонце сховалось за море Варязьке,а між князями ободритів і мадярським посольством,тривала бесіда.В ході розмови старший князь запропонував молодшому князю ободритів, зорганізувати залишки племні велетів-лютичів, щоб не винищили їх сакси в пень,та переселитись в Панонію.Посол мадярський як добрий торгаш виторгував те,що племена лютичів освоюватимуть Трансільванію і будуть хорошим живим щитом для захисту мадярів від наїздів печенігів чи болгар,а між ними  та мадярами досить часто виникали сутички і війни. Обговорили всі деталі виходу слов»ян на прикордоння між Валахією і Мадярщиною,де як та скільки орієнтовно слов»ян знімуться з своїх обжитих земель і переселяться в дику і непривітну,але набагато теплішу Трансльванію. Відзначу, що Трансільаанія знаходиться зараз в Румунії,а в описувані мною часи,входила в склад Угорського королівства як князівство.При кінці розмови  сказав Герилькові, старший князь,що коли він освоїтьс вновій Батьківщині,то хай пришле до нього йому добре знайомого лютича СВЯТОСЛАВА,а він підлікується трохи та із своїм племенем ободритів прибуде до нього, щоб веселіше жилося.

    Навіть орієнтовний час виходу залишків племен лютичів та інших обговорили та встановили його на початок березня 956 Року,дорога ж не близенька і досить небезпечна. Мадяри пригощали князів і тих кого вони запросили, чудовим червоним своїм вином,яке наче кров побратимів скріпило угоду.Наступного дня відпочивали всі.Кілька днів побули в гостях в ободритів мадярсь кі посли,але вже осінь господарювала на землі,заливаючи все навколо золотом осіннім і навіть срібними нитками морозу,осінь, плела мережива.Тоді і попрощались до весни, до березня .В зага льних рисах життєвий простір велетських племен, яких сміливо можна ототожнити з Лютича ми,на заході впирався в володіння ободритів, на сході обмежувався Одрою На півночі їх землі доходили до узбережжя Балтики, на півдні межували з землями сербів.чи сорбів.До створеного  Лютичського союзу входили: Черезпеняни,Хижани,Долинчани, Дошани,Нелетичі,Ратари,Речани, Стодряни,Украни,Замчичі,Земчичі,Найбільше суперечок щодо статусу велетських племен існує навколо племені Стодоран чи Стодорян.Вважається, що  це плем'я було пов'язане із Велетами етнічними вузами і певний час політичними. Ця теорія ґрунтується на хроніці Тітмара з Мерзе бурга.Проте в тій же хроніці йдеться про те,що Лютичі політично залежні від чехів. Головним святилищем племінного союзу вільців-лютичів було храмове місто Ретра, розташоване на кордо- ні між толленсами та ратарями^.Баварський географ пише, що у землях велетів знаходиться 95 міст. У 850 році у вільців нараховувалося 100 городищ.Шановний читачу,хочу наголоси ти,що в племінному союзі лютичів-велетів було плем»я Укран і вони разом з хижанами та бага тьма лютичами, пересилились в Галичину,ще далеко до 956 Року і за деякими даними вони були на службі у короля Білої чи Великої Хорватії, Самослава.Украни і лютичі в Плісненську, другому за величиною місту Хорватії і в самому Стільську,возвели внутрішні стіни для захи сту міста від ворогів.У Плісненську був дев»ятирівневий оборонний вал, споруджений вихідцями з північно-західних земель Європи чи під їх керівництвом.В цьому грандіозному за задумом і виконанням обронному валу,захищались мешканці та вої м. Плісненська  і Стільська в 992 р чи в 993 роках під час приєднання білих хорватів,(теперішніх галичан) до древньої Русі князем Володимиром Великим. Про захоплення і приєднання Стільська русами  до древ ньої Русі я розповідав в своїй 1 книзі та зєднання в одну слов»янську державу.Це була держава Русь,братів полян та хорватів,що розмовляли однією мовою. Йшлося там і про генетичну єдність слов»ян і те,що в Русі об»єднались древні Артанія і Куявія,а цьому допомагали лютичі,  украни,хижани,племена з Північно-західного краю,що раніше жили  біля Варязького моря і входили в древню Славію.Прийшов весняний час 956 року, був берзень місяць,але весна забарилась,так що загони лютичів і добровольці з ободритів,швидко зібрались і пішли шукати свою нову Батьківщину.Вів і організував лютичів молодший князь Герилько в цей похід і віднай депння обіцяної нової Батьківщини.Зігрівала серце князя думка,що  не буде в Трансільванії переслідувань саксів-германців,не буде знущань і тортур,які тут терплять лютичі і його ободри тське плем"яЗнав,що мадяри  тримають  своє слово коли це  їм вигідно,але перед  виходом у запланований березневий день, мав ще розмову з старшим і авторитетнішим князем нащадком Драговита..Князь повстанців на прохання Гирилька прибув  красенем, чорним з білою  ромбоподібною плямою конем,з охороною у визначене місце, у визначений час. Мали розмову,в якій Герилькові, нащадок князівського роду Драговитів, Стогнєв, передав листа для короля мадярів і він мав його дати мадярському королю при зустрічі як свого роду пароль. Нагадав маршрут руху старший князь молодшому і просив його,що коли обживеться в Трансіль ванії,що стала Семигородщиною,то хай пришле до нього лютича Святослава з яким він та з своїм ободритським племенем зимою,або весною 957 наступного року,прийде у Нову Батьківщину. Наголосив,що тільки Святославу вірить,а більше нікого з лютичів до нього не шле,хіба,що сам приїде і тоді він з свої ми бодричами,зніметься з своїх насиджених місць і прийде в Панонію, по слову своєму.Сказав,що Трансільванія,де він вже бував,не така як рівнина бесконечна їхньої Півночі і не така як Панонія рівнинна,а гориста ця країна-земля,але набагато там тепліше і все родиться набагато більше чим в Славії,в тому числі і чудовий виноград.Так  трапилось,що зразу ж по відїзду князя дав команду своїм добровольцям- племені бодричів, рушати в похід і знялось з Герильком не мало люду,а було з ним десь із 3,5 тисячі воїнів.Скрипів морозець під кованими копитами військової-комонної дружини Герилька,а дві піші колони,добре озброєні і вишколені князем та боярами,йшли в обумовлене місце зустрічі з лютичами. Йшли лісом,але без жодних пригод і так до вечера дійшли до місця зустрічі  ободритів з велетами чи лютичами,що знаходив ся на західному кордоні.Там перепочили,адже в 3 колонах ободритів,були старенькі, жінки і навіть малі дітки, які сповільнювали рух колон, але це сповільнення було оправданим. В колонах бодричів було з 5 тисяч людей і після відпочинку,коли тільки сонце зійшло,вирушили 3 колони разом з невеликим загоном лютичів до столиці лютичів,яким було  храмове місто Ретра,що знаходилось на землях племені ратарів. Після обіду перед взором КНЯЗЯ Герилька відкрилась панорама столиці лютичів і вразила його наявністю аж 9 воріт та семирядного оборонного валу всередині міста.Столиця Ретра зі всіх сторін була оточена водою і знаходилась на острові,до якого вів один-однісенький дерев»яний міст,що зі всіх сторін прострілювався,так що далеко не кожен бажаючий міг туди потрапити.Власне на острові, де знаходилась столиця лютичів, від булось віче лютичів,повстання яких очолив  нащадок Драговита.Князя Герилька розбудило кування зозулі,а за переказами бойків,скільки разів почує людина кування зозулі, стільки й років проживе,а по звучності кування,можна визначити чи щаслива доля у людини.  Кування зозулі було багатим і щедрим,так що й рахувати не зміг князь і вирішив ще трішки поспати,сон-дрімота одолів князя.Проснувся від легкого дотику княжни Зоряни, його дружини,яка просила його вставати.бо мала цей обов»язок і виконувала його.Протерши очі,князь спитався,чому так довго не будили його, але отримав відповідь,що ще далеко навіть сонце не пішло,заспокоївся.Після одівання князя,до його намету зайшли бояри велетів-лютичів і розповіли,що багато з тих,хто йде в Трансільванію, майже не спали,а цілу ніч готувались до виходу,а по дорозі до них  і визначених наперед місцях,приєднаються лютичі, що не чекатимуть на звірства германців-саксів.Зазначу,що всі навколишні племена-народи германців, слов»яни називали, саксами.                                   Дав команду через пів-години вирушати в дорогу і назначив старших колон,в яких було  по тисячі воїнів у кожній, і було  5 колон, не говорячи про дружин,дітей,батьків,яких було більше 2 тисяч.Колони рушили і проходили повз храм богів слов»янських, що виднівся на горбочку і кожен з велетів-лютичів,проходячи повз нього клявся не зрадити слов»янським богам ніко ли голові князя Герилька був план походу і місце зупинок, приєднання родів велетів,що не хотіли коритись саксам-німцям,а так називали їх слов»яни тому,що мова германців була для слов»ян німою і незрозумілою, і вже понад 10 тисяч лютичів і ободри тів- крокували полями і лісами свого ще краю.Це була потужна військова сила,добре організ вана, вишколена і дисциплінована,котру боялись чіпати сакси, адже йшли вони землями со бів,що межували з землями саксів і їх містом-столицею, теперішнім Дрезденом,де автор був і це місто справило на нього хороше враження.ЦІКАВИНКОЮ є те,що мером чи бургомістром Дрездена був слов»янин-сорб і місто на час моїх відвідин процвітало.Сакси із засідок лісових і навіть гірських круч спостерігали за рухом колон слов»янських та зразу доповідали своїм графам,котрі в свою чергу доповідали саксонському князю.У князя акумулювалась вся інформація про рух слов»ян,але навіть він не знав, куди йдуть лютичі і для чого. Знав головний сакс,що веде своїх ободритів та лютичів князь Герилько і що колони,в якій навіть були діти і престарілі люди, супроводжують кінні загони ободритів.З цієї причини напад на слов»ян був би невдалим та й війська у саксонського князя було замало,щоб розігнати колони і понищити їх, хоча такі думки блукали в лабіринтах мозку головного сакса.Заспокоювала думка,що не міг ободритський князь,йдучи на війну з саксами,брати з собою цілі сімейтва з жінок,діточок,престарілихеНагадувало це переселенняв,серед яких були і гото-германські племена, перед приходом в Германію, а Германія перекладається на слов»янську мову як країна «людини з копієм.»З цієї причини саксонський князь-король,що був христинином,дав команду саксам пропускати лютичів навіть  саксонськими землями  і не займати слов»ян.До князя щораз більше приєднувалось родів лютичів і було їх досить,хоча багато загинуло в минулорічному повстанні воїнів-мужчин.У кожного лютичського роду було не менше 1,5-2 тис воїнів чоловіків і вони наче  водяні потоки впадали в грізну і потужну річку лютичів,що не хотіли терпіти германського і християнського гніту.За своєю волею робив князь і при приєднанні лютичського роду, він формував колону,котра складалась з діточок, жінок і престарілих людей,а їх захищали свої вої. Своя воля-це від Бога, а чужа,від диявола.Тільки одна умова була для колон лютичів,якщо виникала необхідність,вони за командою князя, мали збиратись там,де він назначив місце і зали шати своїх родичів у небезпеці, знаючи,що вони можуть  навіть загинути.Це було жорстоко,але необхідно при переході в Трансільванію.

         Коли ненароком ступили лютичі на землю саксів біля Дрездена,трапилась оказія,яку ніхто не чекав і не передбачав.Сакси теж складались з родів,але були надзвичайно дисциплінованими, ,що дало їм можливість навіть підкорити Велику Британію.Рід,що  жив біля столиці Дрездена, не знав про те,що їх конунг дав наказ пропускати лютичів,навіть коли вони заблукають на саксон ські землі і тому вони вирішили напасти на непроханих гостей.По дорозі до  чеського Брно, одна із колон лютичів,де Святослав керував,що мав би бути послом до князя Стогнєва, була піддана жорстокому і несподіваному нападу саксонських воїнів. Був кривавий бій в якому загинув племі нний вождь велетів Святослав і коли  ця звістка дійшла до ободритського князя Герилька,він кинув  у бій цілу колону воїнів,надіючись спасти його і сам поїхав на поле бою з своєю комон ною гвардією.По прибутті на місце бою,побачив страшний погром,всі невійськові,серед них малолітні діти і жінки були нещадно вбиті саксами,багато лютичів з розбитими  сокирами черепами вмирали,серед них був Святослав,який жестом позвав князя до себе,бо добре знав його і промовив:»Князю,маєш довести моє плем»я в Трансільванію і там загосподарювати. Там нас сакси непереслідуватимуть і не забиратимуть наші життя. Я ж мушу йти від Вас живих у вирій,до наших пращурів.Прошу тебе виконай те,про що тебе просив князь ,коли тобі добре буде на новій землі. А якщо погано,не йди і не проси його,бо він щира душа і з цілим племенем ободритів-бодричів прийде тебе підсилювати.Спішу і йду у вирій»На очах князя Герилька закрив назавжди свої сині,мов небо очі,вождь роду велетів Святослав,а до Трансільванії було ще далеко.Фактично це настільки розізлило ободритського князя,що він дав команду своїм кіннотникам-гвардійцям і пішцям з колони лютичів, виловити  всіх саксів і неми лосердно вбивати їх. Десь під тисячу піших воїв-лютичів,що залишились живими і зо 3 сотні комонних гвардійців Герилька,виконували наказ князя і навіть він був приголомшений тим як поступали велети. З голів саксів знімались скальпи і кидались до ніг князя,так що скальпів було багато,назбиралось ціла гора чи навіть три гори скальпів ворогів. Говорили між собою піші вої,що це Святослав привчив їх так поступати з ворогами і навіть платив винагороду за скальпи вбитих ворогів. Після такої жорстокості велетів вони змінили назву племені на лютичі і оправдували цю назву,де тільки не були.Далеко позаду залишилась столиця чехів Прага,в яку не заходили лютичі,але мали домовленність з князем чехів про те,що він пропускає їх через свої землі без бою,бо вони брати чехам і хорватам і є родичами Князь Герулько вів вже не 10 тисяч воїв,а було їх у нього до 45 тисяч,а ще обоз в якому перебували діти,жінки, престарілі.,а їх було дуже багато.

 

                          Перший бій з печенігами.

       Крім бою з саксами під Брном,далі дорога була безпечною для лютичів і вони легко долали кілометри до своєї нової землі Трансільванії,що не стала їх Батьківщиною,а була мачухою. Зайшли вони на землі теперішньої Західної України і біля теперішнього м. Хуста,частина з них залишилась і заснувала поселення Велятино і за однією із версій назва Велятино походить від назви племені Велетнів. Коли лютичі мали повертати в теперішню Румунію,дійшли до них слухи,що пастухи-волохи,дуже жорстокі і від них втікали навіть ляхитські племена на Північ. Знали лютичі,що ляхи вороги їхні,бо вони разом з германцями, розбили їх повстання і пере слідували їх.Тому мудріші з вождів вирішили не йти в Трасільванію,а попросили князя Герилька дозволу залишитись в теперішній Україні. Князь дозволяв лишатись лютичам  на нових землях,  бо сам не знав,що чекає на їхні племена в Трансільванії.Десь до 5 тисяч лютичів залишились  в Галичині і через гори Карпати йшли освоювати Білу Хорватію про яку чули і знали. Чули, але на свої очі не бачили   їх  величну столицю Стольсько..Бачили її мадяри, що переходили Карпати і заселяли Панонію.Ось ці майже 5 тисяч лютичів йшли в Стільсько до Хорватського князя,щоб він дозволив їм селитись в його країні і вів їх вождь Воронко Герилько повернув на південь,а Воронко на схід і майже в один час вони досягли Буди і Пешта та Стільська. В Буді Герулько передав королю мадяр лист від князя ободритів і був удостоєний  королівської аудієнції, яка  не справила на нього вра ження.Король мадярів був вузьколиций, замість очей великих мав вузькі щілини,а перекладач був поганим,чи вдавав,що не знає мови слов»янської. Знав Герилько,що князь їх повстання,приходиться родичем мадярському королю і його цікавило питання,що він має робити у Трансільванії з кочівниками печенігами та болгарами. Отримав королівську відпо відь-«вішати і вбивати» і зрозумів,що перед ним такий же ж варвар і злочинець як і сакси,але набагато примітивніший.Король нічого не говорив про те,що Трансільванія внаслідок війсь- кових дій майже обезлюдніла,зате дарував лютичам право поселитись  і жити, господарюючи там.Наказав бути щитом між Панонією і печенігами. Коли князь спитав короля чи дасть він дозвіл на поселення лютичів в Панонії,отримав відповідь:«Що не буде поселень слов»янських на рівнинах Панонії Не для цього він і гунський цар Атила,завоювали ці землі,а перед цим Пано нія була  заселена слов»янами»Ще й дивувався Герилько,як їх мудрий князь став родичем такого дикуна-короля.Перепочинок був тижневий для лютичів,а потім король мадярів позвав його і сказав,що треба спішно йти в Трансільванію,бо там знову Орда печенігів господарює і наказав розбити її та винищити.Легко говорити,важче набагато це зробити.Після перемоги поселятись і освоювати гори Трансільванії,а про все доповідати йому.Вирушив в дорогу  князь Герилько,а з ним до 40 тисяч воїнів і до 15 тисяч жінок,дітей та престарілих.В цей час вождь лютичського племені Воронко із своїми пішими як правило воями, перейшов  гори Карпати і опинився в Прикарпатті чи Підкарпатті.Тут на новій Батьківщині,а з ним було плем»я укра нів,але не все,бо частина їх вже давно освоювала цю благодатну землю і саме вони запро сили своїх родичів та і лютичів,яких вважали близькою ріднею, залишатись тут.                       7 колон,серед яких було 3 колони племені укран і 4 лютичів,а це більше ніж 8 тисяч воїнів,не рахуючи дітей та жінок,йшли вже до існуючого граду Самобора,столиці бойків. Бойки їх радо вітали,щедро пригощали,а мова була одна і таж,що у бойків, що в укранів,  і це дуже збли жувало людей,адже буквально все розуміли вони один в одному.В Самоборі був ставленик Стільського князя боярин Славомир,що прийняв вождя лютичського племені Воронка і мав роз мову з ним.З цієї розмови вождь лютичів довідався,де знаходиться столиця князівства чи коро лівства Стольсько і що до неї краще добиратися рікою Дністром.Спитався у воєводи чи прийме його князь Стільський і отримав запевнення,що обов»язково прийме. В цей час до Воронка прий шла ціла делегація його лютичів,яка просила його як вождя дати дозвіл на їх поселення,бо земля там така ж і навіть набагато краща ніж у них на півночі,рівнина кругом,а родюча,що аж чорна та й клімат добрий.Воронко пішов до воєводи Славомира і спитався,що йому робити в такому пікантному випадку,адже це не його земля.Розсміявся воєвода і сказав,що даною йому князем владою,він дозволяє поселення лютичам і господарювання на цих землях, але має прохання він одне. Хай поселенці назвуть своє поселення так як звуться самі і хай буде воно Лютовисько.З радістю прийняв цю пропозицію Воронко і дав дозвіл лютичам будувати Лютовисько.Майстри-варяги,що ходили по морях  і були у Воронка,будували швиденько річкову лодію,якою вождь племені і воєвда Славомир мали прибути в столицю князівства Стольсько,що була грандіозним містом,більшим  за тодішній Париж чи Лондон,не говорячи про Самбір. Час від часу відві дував цю роботу як воєвода так і Воронко і завдячуючи їм,лодія через два тиждні була готова до плавання і красувалася щоглою та вітрилом на річковому пірсі.За вказівкою  воєводи були підідбрані гребці з числа бойків,але при повірці корабля на пливучість,геть зганьбились перед лютичами і укранами, бо навіть порівняти їх вміння з вміннім бойків не можна було.Зійшлись на тому,що через день або два, відправляться до Стільська річкою і призначили гребців,але біль шість була за укранами та лютичами і меншість за бойками. Бігли дні і у вівторок з Самобора вийшла лодія,якою воєвода Славомир віз до князя- короля Стільська,вождя племені лютичів Воронка і того ж дня по обіді прибула драга в Стільсько по водяному каналу,що зєднував столи цю Хорватії з рікою Дністром.Не попали на прийом до  хорватського князя в це надвечір»я Славомир та Воронко,бо не було господаря обширного і могутнього князівства,а може і королів ства на місці,а полював він. Аж злився Воронко,що гребці так потужно налягали на весла,бо попутнього вітру не було,а отримали «дулю з маком»,а не зустріч з князем-королем.                          Зате вразила його,столиця Хорватії,бо була набагато більшою столиці лютичів Ретри, красивішою,могутнішою, захищеннішою. Навіть,знаходилось Стольсько,що означає (стіл) на такому взгір»ї-кручі,що наче мурахи виглядали вої з висоти княжого дубового замку,з дитинця. Всюди водив Воронка воєвода Славомир і все йому показував в Стольську.Впав з переляку Воронко,коли почув голос внутрішніх пещер, природнього органу,який хорвати видовбали в скелястому грунті узвишшя. В цей час завжди дув вітер і гнав повітря зі сторони Дністра до органу,який видавав неймовірної потуги звуки і якщо прислухатися-то божественну мелодію слов»янських Богів.Чув про це чудо вождь Воронко,що воно є окрасою Стільська і Хорватії,але не думав,що потуга звуку звалить його з ніг і заставить тремтіти його,не з боязких він.

                  Зустріч князя хорватів Лимича з Воронком.

Ближче до обіду наступного дня були покликані воєвода Славомир і вождь лютичів перед ясні очі хорватського князя, на особисту зустріч. Про це постарався Славомир через своїх друзів при князі.Вождь лютичів Воронко прихопив в палац князя хорватів,свої дарунки,адже йшов просити в князя дозволу на поселення свого племені і племені укран.А багато срібних і золотих прикрас взяв з собою Воронко,бо добре знав,що люблять князі і вожді також,подарунки,так що величез- ну скриню добра за ним несли аж 4 богатирі та й гнулись наче верби під вітром,від ваги дарун- ків.Коли зайшов у світлицю прийомну князя, вождь лютичів,то зупинився вражений величчю і красою її,а світлиця просто сліпила своїм шедевральним розписом стін.Вже такі картини тут були намальовані,такі звірі зображені,такі птахи літали,що здавалось,потрапив вождь в дійсно райський сад,якого раніше ніколи не бачив.У широке,напівокругле вікно прийомної світлиці, сонце слало свої промені,які на південно-східній стіні,мозаїкою викладеній,створювали такий яскравий візерунок,що від нього можна було осліпнути,а цей ефект забеспечували дорого цінні і напівдорогоцінні камені,що вигравали кольорами веселки. Думками вождь Воронко був далеко і уявляв собі як в цю красу-світлицю,заходять королі,князі і був впевнений,що далеко не всі храми Божі так облаштовані красиво як цей шедевр.За Воронком йшла його свита,що за помахом руки зупинилась.Згадаймо,що король Самослав спорудив цей замок дубовий для себе і для  підняття величі слов»янської,щоб його нащадки приймали тут мадярських дюл при переході через Карпати і давали дозвіл на перехід разом з Моравськими князями,.Про франкського коро ля,що відпочивав у цій світлиці від вина і про його розмови та схиляння Самослава до переходу в християнство.Про Арпада,що був обраний вождями мадярських і хозарських племен королем і який домігся ХИТРІСТЮ та розумом своїм,переходу через Карпатські гори без бою.                       Пропустив за згодою і Моравських князів,хорватський князь з династії Лимичів мадяр, через  перевали гір Карпатських, а потім настільки розчарувався в підступності і підлості мадярів наш князь,що проклинав себе і моравського князя,через це фатальне рішення.Лимичі, їхня монарша династія,якщо б дала команду,то всі мадяри були б повбивані ще до Карпатського переходу,так ненавиділи їх нехрещені білі хорвати.Уникати зіткнень між різними народами вдавалось завдяки тому,що князі Арпад та Лимич мали на своїх одноплемінників виключ ний вплив. Більше того, Арпад,коли побачив перший раз Стільсько,він настільки був вра жений могутністю столиці білих хорватів, а Київ був набагато меншим і слабкішим,що втратив дар мови.В  нього в голові була одна думка,що ж то за народ такий,що зумів спору дити град величний на площі понад 250 гектарів і порівнював його з своїм народом,що на гарбах жив,навіть не знав основ містобудування та був кочовим.Наскільки вищим  у своє му розвитку був народ хорваті внад мадярами.А  їхнє військове мистецтво  непревершене ніким з народів,бо були в нього шедеврально боєздатні війскові підрозділи,з яких в майбут ньому виросли «галицькі соколи»,що в боях в горах були унікально відважними і майстер ними.Якщо б Лимич дав команду хорватам,не пропустити кочових мадяр через перевали Карпат,то всі угорські і хозарські племена та їх війська були б винищені в пень,ще в Прикар патті,не перейшли б гірські Перевали,не освоїли б Панонію і Закарпаття.До цього часу живуть мадяри на  українському Закарпатті,але відчувають себе не національною меншиною, а чуть не господарями всього Берегівського р-ну,де мають етнічну більшість.Поганий цей народ,мадяри,що навчив москалів матюкатись. Тільки і з москалями дружить,а всі інші  сусідні народи,вороги мадярам. Дружать напевне з москалями тільки тому, що не мають з ними кордону ще й генетично чуть не рідні брати.Нащадок монаршого роду князів Лимичів сидів на золотому троні у вигляді величезного крісла,а ніжки трону були срібні і уважно придив лявся до Воронка з Славомиром,бо доповіли йому з якою метою прибув вождь лютичів Воронко в Білу (нехрещену)Хорватію.Біля князівського трону,що зовсім не поступався королівським,а майстерністю виконання,перевешував їх,тому що був багато інкрустований дорогоцінним камін ням,яке тільки підкреслювало його величність,стояла хорватська варта.Це було 8 величезних хорватів,ростом понад 2 м.05 см,всі в одинакових військових строях із оголеними двогострими мечами,що були готові вбити будь-кого,якщо б поступила команда князя чи старшого  князівської охорони.

     Нащадок засновника монаршого князівського роду Лимича боявся допустити помилку,яку допустив його прадід,пропустивши мадярів Арпада в Панонію. Тому уважно споглядав за Вороном,роздивлявся його і бачив біля свого трону високого і гарного мужчину як  і він синьо окого та й росту майже одинакового з ним.Коли Воронко приголомшений величчю Стільського прийомного покою, звернувся до хорватського князя з своїм словом,то за цей час,Лимич добре розгледів Воронка і він до речі справив на хорватського князя, дуже хороше враження.Мова вождя лютичів майже не відрізнялась від мови хорватів і це було вирішальним моментом аудієнції.Вождь лютичів не міг би купити прихильності Лимича своїми подарунками, хорватський князь був настільки богтим,що ніколи всі лютичі разом з ободритами не мали такого богатства.Спитався Лимич,хто він,звідки прийшов і що хоче у хорватського князя.На це питання, зовсім не лукавлячи, відповів Воронко,що він вождь племені лютичів і на запрошення укран та хижан,що були їх сусідами,вони прийшли в ці землі,але не для того,щоб воювати,а просити князя,щоб він дав дозвіл на поселення і його лютичам,укранам та хижанам, що входили в Словенський племінний союз.Така мова і навіть її інтонація,можливо не з одинаков ими наголосами,дуже позитивно відбились на результатах зустрічі,бо зрозумів хорват,що перед ним рідні слов»яни.-Спитався він скільки воїнів привів з собою Воронко, отримав достовірну відповідь,під час якої вождь лютичів коротко висловив захват столицею,але зауважив,що північні слов»яни мають особливістю те,що в середині міста,а особливо біля  княжого дитинця, вибу довували захисні вали,в яких обладнували засідки та місця прострілів,для того,щоб захи стити княжий замок від можливого захоплення ворогом.- Ця друга частина відповіді вождя лютичів, переконала Лимича,що це не ворог,а брат. Не може ворог зауважувати недоліки граду. Тоді спитав ще,чому більша частина  лютичів пішла в Трансільванію і що було причиною виходу лютичів,укранів,хижан з своєї землі.Що знав Воронко,те і пояснив. Дуже вже їх притісняти поча ли сакси,котрі вимагали від них переходу у християнство,що лютичі разом з іншими племенами укрів,почали постання проти германців в 954-955 році.Програли його і були розбиті і щоб не бути винищеними,князь ободритів Герилько, організував тих,хто не хотів міняти віру і пішли вони за вказівкою керівника повстання,князя, до Венгрії.Король Венгрії і князь головний ободри тів,були близькими родичами і потомок Драговита приймав  мадярське посольство,що просило допомоги і по можливості заселення Трансільванії і оборони її земель від печенігів.                             Сказав,що бачив короля мадярів Белу і він справив на нього негативне враження,тому що замість очей щілини,низенький ще й криві ноги в нього. Ці слова племінного вождя люти чів так розсмішили князя Лимича,що прийомна світлиця аж тряслась від його реготу,всі інші мовчали.Бесіда тривала і спитався у Воронка князь,а чи є серед його людей майстри,котрі б спорудили в його столиці біля дитинця,оборонні вали,на випадок взяття столиці ворогом, додав  правудши,що ще ніхто і ніколи не підкоряв Стільська. Вождь відповів,що має таких майстрів і навіть якщо треба буде,то і в других хорватських містах,їх спорудять та будуть захищати як свої, бо своїми руками побудовані і в новій Батьківщині,а лютичі відважні і хоробрі, не бояться своєї смерті,бо знають від волхвів,що потрапляють у вирій до своїх прародичів і Богів на вічне свято.Ось переказ того головного,що відбувалось в дубовому і величезноому теремі хорватського князя Лимича. Перед завершенням аудієнції Воронко подякував князю за те,що його вислухав і наказав своїм велетням принести ближче скриню золотих та срібних  виробів.Але велетні хорват ського князя,його охорона,не пустили лютичських бояр ближче умовної лінії,виставивши двого стрі мечі на зустріч боярам і їх скрині. Так вимагав  монарший етикет. Князь хорватський сказав, що він визначить місця,де будуть поселені лютичі і украни,а хижанам для проживання визначив землі за Карпатами,куди і відправилась колона хижан з князівським  письмовим дозволом на поселення.Вони живуть в Закарпатті і слово замість хати чи дому в них- є хижа.Так біг час.

                            Трапеза і її наслідки.

                                                                                                                                                                                   Через три дні,князь через самбірського воєводу, Славомира,що і слова не промовив перед князем, перед обідом позвав вождя Ворона в князівські хороми. Зі слів воєводи знав лютичський вождь,що готують для них розкішний обід і велів принести ще півскрині добра із бурштину для хорватського князя з монаршого дому Лимичів.Канал на річці Колодниці кишів великими раками,смачнющими сомами і з»єднував Стільсько з рікою Дністром,а на причалі стояла лодія з великим вітрилом. Коли йшли до знайомої вже світлиці для прийому гостей,повітря аж кишіло смачнющими запахами,а на веретенах жарились ягнята,козенята і молоді поросята та бич- ки.Славомир тільки посміхався у свої пишні, підковоподібні, як тепер кажуть,козацькі вуса,а в дійсності ці вуса бойкам залишили кельти,яких тут звали галами. Град Галич побудували гали. Зайшовши в світлицю,а день був похмурим і сонечко не гріло своїми промінням людей, пере давши це право трону із золота,що своїм багатством та красою осліплював гостей. На троні пова жно воссідав князь Лимич,в підпорядкування якого було багато слов»янських земель і племен, серед них  бойки,лемки,гуцули,нащадки тиверців-уличів,що в свій час освоїли дуна йську Панонію,бужани-волиняни,і деревляни були. Дозволив князь присісти,що зразу ж було зроблено,адже воля князя в його хоромах, виконувалась беззастережно.Для того,щоб задобрити князя Лимича, головний лютич наказав занести скриню заповнену бурштином.Цього не вимагав вже етикет,але так говорило його сердце,не спорчене користолюбством. Тільки глянув на нього Лимич і промовив:»Вождю невже не бачиш,що здивувати мене золотом, сріблом чи камін ням дорогоцінним неможливо» На це йому відповів Воронко:»-Напевне такої краси ти не ба чив.Це сльози сосен,що закам»яніли і маються в наших землях. Глянь,якщо на це твоя воля» Встав з трону великий хорватський князь і тільки трохи не дотягав він до 2 метрів,а очі не щіли ни,а величезні сині озера  та за його командою хорватська охорона, притягнула доволі велику скриню з дуба ближче до князя.Коли відкрили її,то з ній тихим полум»ям горів бурштин і перели вався з жовтогарячого у синій колір.Взяв кілька  крапель  соснової сльози - крові і пе рекидував їх з долоні в долоню князь, милуючись тихою і ніжною їх красою та промовив: «Дійсно здивував ти мене цією небаченою красою«,але я тебе здивую не менше.»Перше.Скільки майстрів ти можеш дати мені для моєї столиці,щоб могли намалювати і спорудити оборонні вали біля мого дитинця? Почув у відповідь,що може залишити для будови не менше чим 700 лютичів і укранів.Тоді спитався Лимич вдруге,а скільки майстрів для мого другого великого міста Плісненська можеш дати.?Почув у відповідь-Скільки скажеш князю,стільки й дам,бо всі лютичі і украни чудові майстри і швидко та добротно будують споруди оборонні,а їх має бути не менше семи.-Ну що ж,промовив князь Лимич,час мені Вас дивувати-Пробуйте страви наші вишукані, бо хто тільки тут не бував,завжди хвалив моїх кухарів за майстерність» Воєвода Славомир,в якого пробивалось невеличке черевце і стрункий та підтягнутий Воронко,зайшли в трапезну- їдальню,а за ними йшов князь.Їдальня-трапезна князя просто вбивала своїми розміра ми і різьбленням. На стінах було стільки оленячих рогів, при чому не яких небудь,а рогів благо родних карпатських оленів,цілі голови косуль красувались по кутах,а на центральних стінах були голови росохатих лосів, що складалось враження,що потрапляєш не в трапезну,а в музей в якому всі без винятку господарі були хорошими мисливцями.,які залишили свої трофеї тут.                                   Знаємо і ми,що в лісах біля Самобора король Хорватів, Самослав переміг благо родного карпатського оленя і всі з його дому як і всі хорвати,були великими  і добрими мисливцями.По середині зали кра сувались величезні дубові столи геть всі покриті різьбою по дереву як і лави.В голові столу було кілька  різьблених крісел,одне з яких покривало жовтогаряче золото,для князя, а декілька було з сріблом для гостей знатних. і в низ возсідали воєвода Славомир та вождь люти чів Ворон. Князь хорватський Людивіт Лимич плеснув у долоні і зразу ж в їдальню –тра пезну наповнили слуги, котрі носили все,що приготували кухарі.А Приготували вони  ласощів-смаколиків багато.За помахом голови сів першим сам Людовит і тоді дозволив сідати своїм гостям. До столу було подано величезно-глибоку срібну тарілку в якій червоніли раки і було до раків чеське пиво,яке повним ходом вироблялось в Чехії і Великій Моравії з якою Стільське князівство тримало постійні зв»язки і було певний час під його протекторатом.На  різьбленому столі стояла не така велика і глибока як для раків миска,що була з золота,а в ній цілими гір ками виділялась чорна і червона ікра.Язик в роті у Ворона почав виробляти незрозу мілі колінця і тут молоді слуги,статні та високі хлопці,принесли кілька кухлів чеського пива,що аж обливалися піною ці дубові кухлі-гальби.За командою князя Людовита воєвода бойківський Славомир та вождь лютичів Воронко,разом із своєю свитою,накинулись на раків і пиво. Потім гурман Ворон дерев»яною ложкою почав брати чорну ікру і поїдати її,чередуючи з лососевою червоною ікрою та запиваючи це добро, свіженьким і пінистим пивом. Знався на ікрі вождь,тому розумів,що це делікатес,але не всім призначений.Вся його свита з заздрістю поглядала на Ворона,який їм заборонив їсти ікру,але з величезним смаком поїдала великих червоних раків з Колодниці.Через деякий час за помахом руки князівської занесли в залу смажене порося, смаже ного цапка,смаженого бичка,ще і ягня,все диміло та висилало в довкілля такі смачнющі запахи, що аж в голові гостей почало паморочитися. До молочного м»яса  подавали вишукане червоне вино з Європи і ножами різали це м»ясо, хто що хотів.Гості трапезної зали,нанизували на кинжали мясо і з смаком ковтали величезні паруючі куски та запивали це м»ясиво надсмачним хорватським вином з Панонії,бо вже давно там виготовляли ці вина і навіть постачали на прода жу. Всі просто ласували.Був біля вождя Ворона гість, якого він не знав і звали його Світомир,а під час розмови з ним довідався він,що він хорват приморський,який за наказом хорватського короля прибув до князя білих хорватів Лимича з особливим завданням,пов»язаного з війною хорватів та болгар. Вже стільки було  зїджено м»яса та випито холоднющого червоного вина,що шлунок вимагав спокою,а голова кружляла в  танці,наче хотіла відірватись і йти в танок                .Цілий день тривала слов»янська трапеза, були перерви в ній,що заповнювались танцями прек расних танцівниць під чудову музику. В цю хвилину Світомир нахилився до князя Людовита і про щось його  просив чи переконував.Людовит сміявся і говорив чи мало йому раків,а Світомир настоював.Це чув Воронко,але так не до кінця зрозумів розмову хорватів, через галас,який стояв у трапезній.Накінець Лимич позвав слугу-«офіціанта»,щось йому сказав і буквально через кільканадцять хвилин до зали занесли на величезній таці морських раків,що звуться лобстери і подали незлічену кількість пива в гальбах.Смак у лобстерів нагадував смак раків,але як сказав князь Людовит-це блюдо для князів і до них прирівняних..Навіть Воронко,що був гурманом, не смакував лобстерами,але до пива моравського прикладався добряче,а з ним просто поглнав лобстерів у величезних кількостях, добре що таця з ними була тільки одна і стояла біля гостей хорватського князя. Інші гості навіть не пробували лобстерів на смак,бо привіз їх Світомир як дарунок Людовиту.Князь білих (нехрещених) хорватів Людовит Лимич,а Світомир був хрещеним хорватом,що підпорядковувався папі Римському,за смачнющою трапезою мав розмову з племін ним вождем лютичів і дозволив йому селити своїх воїв і сім»ї їхні в певних місцях. При цьому хорватський князь наголосив,що лютичі і украни це брати слов"яни,тому хорвати вітають їх на своїй землі Воронко був п»яним,він нічого не запам»ятав,зате запам»ятав місця поселень воєвода Самбірський.Та ж була практика така в Стільському князівстві,що на поселення видава лась грамота княжа і вписувалось ім»я того шляхтича-боярина,що був власником цієї землі і навіть майбутнього поселення.Всі без винятку слов»яни мали свою писемність і мала її Біла Хорватія,тому наступного дня мав прийти воєвода Славомир та вписати імена слов»янської шлях ти в князівські грамоти. Всі воїни були розписані за боярами,а за ними йшли і поселення-села. Так виникло село біля Самобора Кульчиці,в якому в кожній із хат проживають славетні нащадки західних слов»ян-лютичів,ободритів і за волею князя вони всі стали бойківською шляхтою, так як зголосились при потребі захищати князівство хорватське і його столицю Стільсько.Наступного дня Воронко до князя не йшов,а пішов бойківський воєвода і поніс список шляхетних лютичських родів,що величались Сасами і вони стали основою бойківської шляхти.Слід зазначити,що бойків ська шляхта майже вся походи ла з славетного роду  Сасів, родоначальником яких був князь Герилько та ще і нащадки князя Драговита,а обидва князі ободритів.В Стільську чи в Стольську як тоді говорили, було залишено 750 майстрів лютичів,один з яких на ймення  Буревій ,показував хорвату Домагою на ескізі паперовому,що приніс з собою, і розказував, яким буде оборонний вал дитинця княжого. В друге за величиною місто краю Пліснеськ було відправлено 550 майстрів лютичів,не рахуючи укрів, жінок і дітей,бо селились родами та сім»ями.Буквально на другий день була сформована колона,яка йшла землями свого князівства та відправлена в цей град,тому не мала військового супроводу,зате мала грамоту і дозвіл князя Лимича на спорудження оборонного валу в місті і поселення в ньому.

                           Лютичі і Трансільванія.

    За час,що прудко біг,наче гепард,князь Герилько майже зайшов в Трансильванію.але  шлях його Панонією,переривали напади половців,які  давно селились на  її рівнинах і визнавали зверх ність мадярських королів.Не знали половці-кумани,що лютичі мали грамоту короля Бели,яка дозволяла їм проходити безпереш-кодно Панонією в Трансільванію і зобов»язували всі племена не перешкоджати їх рухові.Але тодішнє Угорське королівство було набагато більше терито ріально ніж теперішня  Мадярщина,але менше заселене і  її король не міг видати стільки грамот, які б давали мирний прохід в Трансільванію, лютичам. Тому за порадою короля,князь Герилько йшов військовими колонами в середині яких знаходились мирні одноплеменики,так якби йшов ворожою територією.Було навіть що кілька комонних загонів куманів на рівнинах Панонії, нападали на  військові колони лютичів,але діставали добру відсіч від них і половці також були відважні як і лютичі.Після цих сутичок,князь ободритів Герилько,зустрічався з племінними вож- дями половців, показував їм грамоти мадярського короля,що давали дозвіл на переселення в Трансільванію,що зараз в Румунії і такі напади припинялись. Майже два місяці тривав перехід з Півночі Європи до її півдня,лютичів,але відчувалось суттєве пом»якшення клімату і зміна  рівнинного ландшафту на гірський. Трапилась в Трансільванії з військовими колонами лютичів оказія,коли не бачені лютичами та ободритами люди,низькорослі,з бородами,на малих конях при переході з рівнини в гірську місцевість,кінними загонами нападали на слов»ян. Це були кочові племена печенігів,з якими не міг собі дати ради мадярський король і його держава.Це Бела просив князя бодричів,свого близького родича,кажуть швагра, прислати йому в Трансільва нію,саме племена ободритів і лютичів,що могли бути надійним щитом для мадярів і хозарів у відбитті їх нападів. Перший бій як кажуть визначальний.Роскосі очі печеніжського хана роздивлялись гірську долину в яку наче вужі запливали військові колони лютичів,що були на досить близькій відстані одна від одної.Аж за виднокрай тягнулись ці військові колони і не було їм кінця.Кочові народи можливо і відставали від осідлих і землеробських, техноло гіями,зброєю,але завжди мали одну перевагу-це єдиновладдя..Вся кочова орда йшла в наступ за словом-командою свого хана,так само спішно покидала поле бою,коли командував відступ хан.В голові печенізького хана при виді такої величезної кількості слов»янських колон роїлись різні думки, але одна домінувала. Мадяри навіть зовнішньо подібні на печенігів бо походять з-за Уральських гір,зі Сходу як і печеніги,а тут цілком інший тип лиця, будови тіла,високі,статні муж чини,добре озброєні,з широко розкритими очима синіми наче травневе небо,або карими наче кора дерев,та майже відсутні коні в них. Здогадувався,хан,що це якісь запрошені королем мадя рів,переселенці,але звідки їх така кількість не здогадувався він.Розумів,що це буде загроза для планів печенігів заволодіти Трансільванією і Волощиною,якщо ці племена зостануться тут. Позвав до себе в юрту беків хан і розпитував їх,що думають вони робити з цим людським морем.                                                                                                                                                            У беків були різні думки і аргументи,але рішення приймав хан,тому він схилився до думки одного з беків,який запропонував перевірити боєздатність слов»ян, адже мали незрівняну перевагу печеніги в конях і добре стріляли з луків.План був простий.З невисоких гір-пагорбів,що оточували гірську сма рагдову долину,мали нападати кінні печеніги на слов»ян рішуче, із луків  стрілами вражати велетнів. Дивлячись,які дії будуть робити слов»яни,вирішувати чи нападати далі,чи відступати. Хід бою мав визначити його долю,бо і печенігів було досить багато і на конях вони,а це ціла орда,понад 20 тисяч чуть не кентаврів,що з дитинства знали коней і вироста ли з ними та на них..Хан дав команду наступати і тисячі воїнів у  вивернутих кожухах,за спи ною яких виднілись луки і стріли,з кривими шаблями та страшним шумом і криками почали наступати печеніги на слов»ян. Не раз і не два були тренування у лютичів як діяти у випадку наступу противника в горах.Ці заняття-тренування провадив сам Герилько і дії колон були відто чені немов лезо їх мечів та шабель.В середині кожної колони були вози на яких при потребі перевозили хворих,ось на ці вози були поскладені дерев»яні списи,вістря яких мали металеві наконечники,правда не всі.Знав князь, що печеніги це кінна орда,але і він не знав,що зразу його з усіх сторін атакувтимуть тисячі кінних воїнів-кентаврів. Коли побачив масовану атаку печені гів зі всіх навколишніх горбів,дав князь команду виставляти ці списи з наконечниками по сторонах нападу кіннотників,так що колона, наче їжак виставляла свої гострі шпильки.За ними були мисливці-лучники,які настільки добре володіли луками,що стріли лютичів вицілювали око ворога і пробивали мозок його,тепер би їх назвали снайперами. Князь з горбочка спостерігав за боєм і керував він ним,а не хан печенігів.Перша і друга хвиля печенігів розбивалась об хвилерізи лютичів,які забирали свою кінноту в середину колони і багато вершників опинялось на списах,а мисливці-просто розстрілювали нападників.В рукопашному бою лютичів навіть сакси не могли здолати,але тут були інші правила бою,не європей ські.З горбів насувались хвилі щораз менші і не такі потужні.З цього князь Герилько зробив висновок про те,що вичерпуються сили орди і дав команду сурмити збір кінноти та швидких пішців,що мали нападати на печенігів.Роздавав остан ні перед контрнаступом команди воєводам ободритський князь і коли побачив,що з горбів майже припинився наступ печенігів,дав команду своїм кінним ободритам, пішцям лютичів  йти в контрнаступ.Біля 2 тисяч кінноти брало участь в контранаступі  Герилька і десь з 5 тисяч пішців, кожен у визначене місце здійснили вилазку та так успішно,що печенізький хан, дав команду відступати,бо перед його ставкою раптово появилась слов»янська кіннота,яка так рішуче кинулась у бій,що його хвалені бійці наче трава падали в покоси.Так  князь Герилько впер ше зустрів ворога,переможно зустрів  печенігів,що наче перелякані зайці,кривими ногами тікали з поля бою, звільняючи дорогу словянам.

                   ПЛЕМІННИЙ СОЮЗ ЛЮТИЧІВ.                                                                                           Дещо цікаве про  племінний союз лютичів. Входили  в цей союз украни, кра́ни, укря́- ни чи у́кри -західнослов'янське плем'я, що мешкало у 6-12 ст. на землі навколо річки Укер,в регіоні,що  до сьогодні зветься Укермарк в Німеччині  У лютичів були виборні князі і серед них першим був ободритський князь Драговит (Дражко),що мав аж цілу князівську династію і після Дражка правив його син князь Любий,а після князя Любого,син Любого, Мелігаст.Мали лю тичі і свого князя і ним був етнічний лютич Богуслав-1.Майже століття, прожили вони разом з ободритами в одній державі Венедії чи Славії і зрозуміли,що без князя, їм не вистояти в боротьбі з германцями і їх претензіями на землі,культуру,звичаї і традиції лютичського племінного сою зу. Драговит  був сином верховного князя ободритів Віцана II (Віцлава).Перші відомості про Дражка відносяться до 789 року,а у 795 році після загибелі батька, Дражко стає новим верховним князем Ободрицького союзу.В  часи його правління-князювання ободрити премогли лютичів і приєднали їх до себе.В 798 році Драговит визнав зверхність короля франків.Того ж року за підтримки франкських загонів Дражко у битві при Свентанафельді (сучасний Шлезвіг-Гольш тейн) здобув перемогу над саксами-нордалбінгами (васалами данців).Загинуло 4 тис. ворожих вояків.На подяку за цю звитягу Карл Великий надав Дражку титул дукса,визнавши верхов ним володрем ободритів.У 799 році разом з франками брав участь у новому поході проти саксів.У 804 році Дражко отримав низку земель,що належали саксам на північ від Рейну (в сучас ному Гольштейні).Йому було доручено разом з маркграфом Данської марки охороняти кордони Франкської держави від нападів данців. У 806 році спрямував свої загони на допомогу франкам, які рушили проти чеських племен.З 808 року вимушений був боротися з данцями на чолі з конун гом Гутфредом,якого підтримали племена лютичів,глинян,смолинян.Дражко зазнав важкої пора зки. Його північні землі були спустошені,зазнало пограбування місто Рерік(Веліград).В резуль таті Дражко вимушений був визнати зверхність данців,сплатити данину, видати свого сина Че драга як заручника.У своїй діяльності Драговит чи Дражко,був дуже авторитетним, великим князем племінного союзу ободритів,так що навіть ті з бойківської шляхти,що були в Галичині і були вихідцями з цього роду,вважались великокнязівським родом.Сас (Драґ)- шляхетський  РІД, до якого належала більша частина руської української шляхти в Галичині (Червоній Руси).  Кажуть ,що  цей герб має угорське походження.,пов'язаний з ободритами і лютичами, яких угор ські королі у 13 ст. розселили на теренах Марамарошу (Мармарощина, Марамуреш) з метою захи сту від татарів,а їхні потомки, представники роду Драґо-Сасів,з'явилися на землях Червоної Ру си, та мали осади засновані переважно на волоському праві.Слід волоського походжен ня гербу зберігся в гербовій легенді (гербовник Каспара Несецького),яка виводить Сасів від волоського графа Ванча луха (Ваньча Волошина), що у 15 ст. отримав від польського короля обширні земле володіння в околицях Турки.Сас II (Сас-Комарницький) пов'язаний з волоскими родами (пере дусім, Драґо-Сасами) -серед кількасот родин,що користуються цим гербом, найбільше було пере селенців із Молдови та Волощини, які ще в 13-му (або навіть 12-му) столітті оселилися у Гали цькому князівстві.Ті переселення були спробою створення щільної системи захисту перед татар ськими набігами,а також впровадження нового типу скотарства на неосвоєних землях.Перші відомості про герб Сас на північ від Карпат походять з 1253 року. 1262 року в Польщі зафіксовані Драгомирецькі, гербу Сас,які походили з Русі.За твердженням польського історика Францішека Пєкосінського,найдавніші згадки про герб Сас у Польщі походять з 15 ст., а найдавніше збереже не зображення на печатц з 1462 року. Більшість родин-дрібна галицька шляхта.Походження назви гербу не до кінця з'ясоване. Згідно з однією з теорій, ім'я Драґо-Сасів походить від імені воєводи Саса,сина Драґа (Драгоша),намісника короля Угорщини у Молдавії. Семигород, угорська територія прикордонна з Молдовою, у ті часи була густо заселена «сасами» саксонсь кими колоністами. Можливо, слово «Сас», яке спочатку було придомком, а згодом стало назвою цілого роду.Інша теорія спирається на угорське походження слова «сас», що в перекладі означає «орел",а drago означає дорогий, любий,безцінний.Угорське походження назви пов'я зують з історією міґрацій волохів. 

      З причини,що наче манія,переслідувала лютичів,ободритів, укранів,а це була боротьба не на життя,а на смерть з саксами,вони вимушено покинули землі Трансільванії,що межувала з тепе рішньою Молодовою,переселились в Галичину в 12 столітті, остаточно і безповоротно. Сакси відіграли дуже негативну роль в житті лютичського слов»янського союзу племен.Зате були сти мулятором створення бойківської шляхти,де два роди Сасів і Драгів,мали виключно пози тивний вплив на Створення Венедської держави,Славії і її протидії Священній Римській імперії німецького народу,а особливо саксам-заслуга ободритів і діянь Дражка Цікавить інше,що сталось з лютичами і їхнім  ободритським князем Герильком вже на новій Батьківщині,в Трансільванії. А ця земля виявилась для нього,його племені і лютичам не те,що матір»ю,а пога ною ма ухою.По мірі просування Трансільванією князь дав  право племенам самим обирати землю і селитись на ній,так що часто виникали спори між одноплемінниками,одні з них вважали, що земля і клімат підходящі, інші заперечували це.А земельні спори  вирішував князь і вони були остаточними.Навіть був випадок,коли хотіло велике плем»я лютичів освоювати землі біля теперішнього міста Румунії Сібіу (колишня столиця саксів Трансільванії Германштадт), але мало суттєвий спротив і опозицію серед племені.Так що дійшло до  ВИЩОГО князявського суду. Вислухавши обидві сторони князь ободритів Герилько прийняв «Соломонове рішення» і заборо нив лютичам всім без винятку,селитись там,назвавши це місце проклятим. Правда багато земель освоїли лютичі в Трансільванії і навіть побудували міста. Ці побудовані лютичами міста стали основою нових германських міст,адже в 12 столітті угорський король Геза-11,заселив Тран сільванію вихідцями з Франції,Бельгії і Германії для того, щоб не дати татарам і османам залодіти цією гірською країною.Найбільш чисельним і дисциплінованим народом були німці, яких всі навколишні народи називали саксами і вони були найбільшими майстрами в споруджен ні фортець і міст біля них.Германці назвали Трансільванію Семиградом на честь споруже них ними 7 фортець і міст і становили вони в ній велику національну меншину,що там прожи ває досі. А князь Герилько? Він навіть не пішов на північ Германії,де на нього чекав обод ритський великий князь Стогнєв з повідомленням про хороші умови проживання. Згадав собі і смерть Святослава та слова прощально-заповідальні його і те,що тільки сам може запросити ободритського князя,але совість казала,що цього не слід робити.Похвалитись Герилько не мав чим,наче скаженими стали печеніги, що мов кровожадні вовки чигали Трансільванією і вбивали лютичів не гірше чим сакси. Печеніги підліші і підступніші саксів були,це кочовики зі сходу і для Перемоги, не цурались вони жодних засобів. Серед ночі підступали тихо наче тіні до лютичських поселень-сіл і глухої ночі вирізали багатьох.Герильку про це доповідали і він нака зував чим швидше будувати міста і туди переселятися за фортечні мури.Лютичами було закладе но багато фортець-міст і серед них Бистриця,Клуж, Кронштадт,Брашов,і навіть ніби град Сігі шоаре,батьківшина князя-вампіра Влада Дракули закладена ними Були напади на Трансіль ванію і болгар з півдня і вони були ще більш організовані чим печенізькі.Не раз і не два голову Герилька відвідували страшні думки,що мадярський король віддав лютичам Трансільванію для того,щоб їх усіх повби вали печеніги і болгари.Він і комонна дружина князя та й лютичські пішці оселились у фортеці Себеші,яку заклали.Добре,що лютичі  були хороші майстри, здебіль- шого по дерев»яних роботах,а Трансільванія морів не має.,зате має багато лісів.Чулись велети та ободрити не в своїй тарілці,але відбивали навали печенізьких племен-орд і болгар з їхнього царства,бо так зобов»язались мадярам. В одному із жорстоких боїв з дикими печенігами був смертельно ранений  печенізькою отруйною стрілою князь Герилько,що марив Варязьким морем,мав розмови з померлими пращурами і збирався відійти у вирій.                                          Не йшов він до головного князя ободритів Стогнєва і не запрошував його в Трансільванію,   чужою була вона для його племені,такою ж буде і для племені головного князя,та й не знав він чи живий князь Стогнєв,бо запальним був він та й що там говорити,вже далеко не моло дим.Так бігли дні і ночі,а князь молодший Герилько не приходив до тями,щораз більше його  перемагала хвороба,викликана отрутою печенізької стріли. Перед смертю своєю позвав воєвод і бояр свого ободритського племені і при повному та ясному розумі,зробив заповіт,що всю владу над племенем він передає своєму  молодшому сину,але не може передати владу над лютичськи ми племенами,що є з ним в Трансільванії.Тримались лютичі свого вічового звичаю і тільки на вічах запрошували на князювання і віддавали свою долю в його руки. Ще говорив так Герилько-князь,»А якщо не захочуть вони мого сина Івла,то що я зможу зробити-адже йду до пращурів у вирій. То хай краще буде синиця в руці,чим журавель у небі.Маю право і ним розпоряджаюсь. Івл по моїй смерті буде князем нашого племені ободритів.А далі все в ру ках Господніх. Нікуди не йдіть із Трансільванії.Це Ваша матір теперішня,хіба якщо не в си лах будете протиставити печенігам чи болгарам свою хоробрість і військовий хист і буде Вас замало,тоді шукайте нові землі,але у Славію не вертайтесь,бо знищать Вас сакси.» Через декілька днів молодший князь бодричів сильно схуд і всім говорив,що мусить «відлітати» у вирій,тому що його чекають пращури і слов»янські Боги,але хай за ним не плачуть,бо знає він, що син його Івл,керуватиме ними справно і чесно і навіть лютичі на своїх вічах оберуть його кня зем.Так,частково приходячи,частково не приходячи до пам»яті,помер князь, Герилько Готшелко вич, залишивши приведені ним племена лютичів і ободритів в Трансільванії і лелеки взя ли його прах і понесли у вирій,де ожив для вічного життя князь і споглядав з небес за тим як править його молодший син,а правив він добре.За словом Готшелковича сталось так,що десь через 10-тиліття по його смерті,обрали лютичі на вічі Івла своїм князем,бо заслужив він сво їм розумом і своєю волею цей статус.

              Лютичі в столиці Білої Хорватії Стільську,в Галичині.

          В описаний мною час лютичі Воронка та украни,що позвали своїх родичів в Галичину і які вже тут господарювали  декілька століть з часів короля Самослава і були в цій землі господа рями,разом з дулібами чи волинянами,бойками,гуцулами і лемками та іншими,після перемог над аварським каганатом, приступили до звичної для них роботи. Вони були просто дуже добрими майстрами по дереву і клали у зруби дубові колоди-клецки,наприклад в Плісненську чи Стільсь ку,а потім за командою старших майстрів,облаштовували засідки у вигляді клітин в оборонному валі,звідки був хороший вид до замку.Після,майстри возили землю, глину і трамбували оборон ний вал,який засівався різною травою,або вона сама виростала і в такий спосіб в Стільську як столиці,через рік неприривної праці виріс могутній оборонний вал біля дитинця княжого дубового замку. Мав він 7 (сім) валів,що були сполучними і в них на випадок осади чи навіть захоплення міста-столиці,були добре прострілювані площадки з яких невелика кількість оборон  ців міста могла стрілами з луків  вбивати велику кількість ворогів.Так було коли в 991 році Володимир Великий-красне сонечко,великий князь могутньої Русі,скориставшись порадою свого воєводи Семимисла,що  зброєю взяв Перемишль,шляхом хитрості,доблесті і обману заволо дів столицею Білої Хорватії, Стольськом.Тут зустрілись варяги,які були основою дружини князя Володимира і яких він привів з-за варязького моря з лютичами,що обороняли Стоольсько,які наче леви захищали Стольсько,бо вважади його рідним і любим.Лютичі  оборонного валу,що влучно стріляли стрілами в око ворога з засідок валу і ободрити князя русів Володимира зустрілись в очному бою. Багато ободритів з княжої дружини полягло в бою,поки князь хорватів з княжого монаршого роду Лимичів, не дав команду своїм воям припинити оборону на оборонному семирядному валу.Були спроби бодричів перескочити вал і увірватись на другі вали, де в засідках чатували лютичі,що немилосердно  вбивали своїх вчорашніх побратимів з якими ділили добро і зло у Славії. Невдавалось взяти приступом оборонний вал Стольська ободритам-варягам не тільки тому, що схили його були дуже круті і їх робили на совість майстри лютичі, але й тому,що вони ж були оборонцями валу і чудово знали переходи з валу на вал,а при потребі підсилювали загони охоронців.Навіть курйозний випадок був,коли зустрілись двоюрідні брати в бою за Стільсько,два з ободритів,що мали ту ж мову,з дитинства знали один одного і дружили навіть.А тут доля така,що один у варязькому загоні князя русів Володимира,а другий в хорват  ському охоронному загоні оборонного валу терему князя хорватів Лимича.У світлі факелів упіз нали один одного брати і не повбивали один одного,а гірко плакали,проклинаючи долю-злодійку, що так жорстоко сміялась над їх братерськими почуттями.Про взяття  білохорватського Стольська  русами, великим князем русів Володимиром Великим, я розповідав в  своїй 1-ій книзі «Галичина і древні королівства русів» (ст. 102-111),але нічого не говорив про те,що Полабські слов'яни   племінного союзу лютичів є засновниками Великого князівства Литовського.                Після міграції з королем прусів Міндовгом на землі ятвягів(згідно тверджень Яна Длугоша в «Великій Хроніці Польській»), венеди-велети-вільці-литвини,брали безпосередню участь в гене зисі литовців як нації і тому вони мають не тільки відношення до Русі,але й до Литви,а ці дві держави були королівствами і мали своїх королів- Данила та Міндовга,а також були унією, союзною державою за Короля Русі Шварна,не довго,але були.Достовірно походження Міндо вга (Міндаугаса) невідоме і за однією з версій його вважають сином першого литовського князя Рінгольда,що правив у Жемантії,за іншими даними,він мав  прусські корені. В історичних хроні ках Міндовг вперше згадується в 1219 році,коли він серед інших «старших князів» балтських племен вів переговри з Галицько-Волинським князівством і в 1238 році, разом з Данилом Галиць ким та новогрудським князем Ізяславом,брав участь в поході проти князя Конрада.                                 Згідно з літописом,у 1248 році Міндовг був запрошений зайняти  престол у місті Новогрудок й досить швидко підкорив Волковиськ і Слонім (теперішня Білорусь), а в Полоцьку і Гродно поставив правити своїх намісників.У 1251 році,коли проти Міндовга виступили Тевтонський і Лівонський ордени,та Галицько-Волинське князівство,він разом з дружиною Мартою та прид ворними прийняв християнство і Литва була прийнята папою Іннокентієм IV під своє пок ровительство.За наказом Лівонського ордену в Ризі були виготовлені дві корони,прикрашені дорогоцінним камінням,якими 6 липня 1253 року у Новогрудці,теперішня  Білорусь, був коро нований  литовським королем Міндовг,а королевою була оголошена його дружина Марта. Майже на 1 рік Литва скоріш отримала королівський титул чим наша Русь.Єдиним спад коємцем Міндовга,був старший син Войшелк,котрий в 1264 році за підтримки Пінського князів ства, відвоював Новогрудок і володіння батька.Він визнав владу волинського князя Василька Ромновича і зрікся престолу,проте у квітні 1267 року був убиий іншим претендентом на литовс ький престол галицьким князем Левом Даниловичем. Міндовг був єдиним в історії Литви королем,але таких намагань було досить багато. Про князя Войшелка,його смерть,поховання в Онуфріївському монастирі с. Лаврів на Старосамбірщині,до речі,литовський князь мав християн ське ім»я Лавр,я розповідав у своїх попередніх двох книгах.Войшелк на відміну від свого батька Міндовга,що сповідував католицизм,обрав православ»я.

                    Отко-Одоакр підкорює Рим.Майбутнє українців.

Після смерті Атіли створена ним Імперія розпадеться,але українська держава не загинула. Украї на хоча й стала територіально меншою, але продовжувала успішно розвиватися.Праукраїнські племена та народи жили своїм звичним життям: вирощували хліб,будували нові міста та села, виховували дітей, зростали економічно і духовно.Зриваючись із насиджених місць,розходились європейськими просторами, створювали нові держави,воювали,все як і до того, лиш не так масштабно .Нащадки Володаря гунської імперії Атіли,не зуміли домовитися між собою про те, хто одягне імператорську корону.Тому заради задоволення власних амбіцій не придумали нічого кращого і поділили Імперію між собою.Тим самим було перекреслено усе,чого дипломатією та війнами досяг Атіла.До складу Імперії входила велика кількість не слов’янських народів, які трималися у покорі силою зброї.Тільки страх перед всесильним АТІЛОЮ змушував їх миритися із своїм колоніальним станом. По смерті Атіли,імператори-римляни будуть позбавлені влади,а Римом заволодіють ті,кого римські громадяни презирливо називали варварами.Римська держава продовжуватиме існувати періодично то розпадаючись,то знову об’єднуючись, зміню ючи своїх володарів Є загальноприйнята думка, що руйнівниками Риму були германські племена скирів,яких очолював їхній вождь Одоакр.Цю версію ще у 18 столітті придумали німецькі історики. Зроблено це було для того, аби прикрасити та звеличити свою історію, приписавши германцям славу підкорювачів Риму.Це твердження було зведене у ранг офіційної наукової догми.У своїй другій книзі я розповідав про гордість України Одоакра чи Отка,який підкорив силою зброї Римську імперію і створив королівство,але його феномен в українській історії настільки великий,що  нерозкритий до сьогодні. Феномен Одоакра-ключовий момент ро зуміння історичної місії і суті українства у світі.Одоакр жив у період,коли формувалися заса ди,характер і менталітет нашого етносу,що зараз зветься українцями,а до того був русами.З моменту свого народження в самому центрі Європи над Дунаєм,Україна-Русь опинилася в епіцентрі геополітичної боротьби між добром і злом, цивілізацією і дикістю і лишається на цьому місці понині.Русини-українці є стовбурним етносом індоєвропейства,не тільки в демографічному плані (постійно підживлюючи генетичний потенціал своїх сусідів)а й в інтелектуальному плані (носії людяності, добра,розуму, любові.) Сучасна Україна становить лише четверту частину тієї території, яку український етнос займав станом на Х століття., від Праги і аж до Фінляндії.Дослідники нашого минулого були не в стані виявити усі закономір- ності розвитку українства,тому що, навіть половина правди вже є неправдою,не говорячи вже про чверть правди.Найбільш важливим для дослідження є ранній період української історії,так як  тоді закладається  матриця,а виходячи з цього, можна побудувати графік еволюції етносу протягом усієї його історії,зрозуміти не тільки сьогодення,а і майбутнє.Лінгвісти одностайно твердять, що слов’янство, і українство, виникло в VII ст. до ери Христа.Ми ж,починаємо свою історію з середини ІХ ст., коли Олег почав панувати в Києві. Що діялося протягом попередніх 1500 років для тих істориків,які не наважуються висунути свого носа за межі сучасної України,залишається і ще довго буде залишатися суцільною загадкою. Ця ситуація виникла на основі ігнорування того факту, що нашою Прабатьківщиною є не Урал і навіть не сивий Дніпро,а там,де була Прабатьківщина усіх без виключення інших індоєвропейських народів, “де є нині земля Угорська і Болгарська” (Нестор) Характерною особливістю арійської мовної сім’ї є те, що на відміну від попередніх, її розвиток іде не суто на захід чи виключно на схід,а одночасно у двох протилежних напрямках.Хоча ці протилежні тенденції розвитку і знахо дять своє відображення у своєрідності характеру та ментальності українців,але до остаточного розриву справа не доходить,а західні і східні слов’яни  сьогодні сприймаються як одне ціле          За абсолютно подібною схемою йде розвиток окремих народів (етносів) Український етнос, становить ядро,а тому називається стовбурним. Стовбурний етнос у своєму розвитку має як позитивні, так і негативні моменти,але основна його роль полягає у тому,що він є не тільки генетичним,а й інтелектуальним донором як самого слов’янства, так і індоєвропей ства в цілому. Буквально до останнього часу вважалося,що таким стовбурним етносом в слов’янському середовищі є росіяни.Генетичні дослідження довели, що росіяни зі слов’янами практично нічого спільного  не мають,так як це є поліетнічна нація, а характерною озна кою стовбурного етносу є  його моноетнічність. Основу російського народу склали більш ніж 50 угро-фіно-тюркських племен і лише 3 з них були слов’янськими,чи напівслов"ян ськими.Цілком зрозуміло, що стовбуром того величезного і розкішного слов’янського дерева-ДУБА,яке виростало на протязі  28 століть є саме український народ. Щодо українців,то поряд із східним у нас існував потужний західний вектор розвитку,який був представлений Празько-Корчаківською культурою і доходив до Карлових Вар.В етнічному плані ми маємо якісну перева гу заходу і разом з тим кількісну асиметрію на користь сходу. Величезна розпорошеність на просторі від Праги і до Фінляндії,згадаймо,що чеський король заснував Кенісберг,не надто сприяла консолідації та утворенню спільної держави,адже ця територія була фактично поділена навпіл Карпатським хребтом.Ми знаємо переважно історію Київської Русі не даючи собі, звіт у тому, що до 1478 року. історія Новгородського краю,  була складовою частиною саме української історії і практично нічого не знаємо про не менш цікаву і бурхливу історію імперії Одоакра і Самослава,Великої Хорватії,князівств Прибини та Коцеля, діяльність Кирила і Мефодія, які хрестили західну частину Давньої Русі ще за сто років до хрещення Київської Русі. .          Ми навіть не уявляємо собі, наскільки природа ретельно попрацювала над генотипом українця і заклала в нього безліч позитивних рис, про які  він не здогадується ( фаза збирання розсіяного по всьому світу нашого етнічного каміння-фактично самоцвітів, скоро буде завершена.).Час перебування УКРАЇНЦІВ в індоєвропейському архетипі привів до найбільш досконалої генетики, оптимального фізичного стану,що знайшло свій вираз у високих показниках брахікефалії українців та на диво граціалних формах наших жінок                   Чоловіки  серед інших етносів вирізняються не тільки своїм інтелектом,але  вели чезною фізичною силою, про що свідчать  приклади Піддубного, братів Кличків і всіх наших боксерів або Верастюка, постійне 10 місце серед 200 інших держав на Олімпійських іграх.Фізична досконалість українського народу сприяла становленню та розвитку військового таланту українців,неймовірній стійкості і мужності.В Європі немає жодного іншого етносу, крім українського,представники якого брали би участь в усіх найбільших і найкривавіших битвах на континенті: На Каталаунських полях,в штурмі Риму,під Унгостом,під Банхідою, на річці Калці,Синіх Водах, під Грюнвальдом, Варною,Оршою, Москвою,Хотином,Конотопом , Пилявцями, Берестечком, Віднем,Аустерліцем, Бородіно,  Ватерлоо, Ізмаїлом, Севастополем, на Шипці, практично в усіх битвах І і ІІ світової війни.В результаті були розгромлені найбільші і найпотужніші імперії  світу-Римська і Гунська,Аварський каганат,Хазарський каганат, імперія Чингізхана, Османська імперія,свій величезний внесок зробили українці в розгром  Рейху та  Японії.Ведучу роль відіграли українці  і в розвалі СРСР, РАДЯНСЬКОЇ імперії зла, але все тепер свідчить про те, що цей постмонгольський монстр знову відроджується і через «рус ский мир»та її церкву,хоче заволодіти УкраїноюУвесь попередній історичний досвід переконує нас у тому, що Російська імперія неминуче кане в лету як і усі попередні імперії, а Україна-Русь була, є і буде. Витримати такі навали, криваві битви та окупації було нелегко і українці зазнали величезних демографічних та матеріальних втрат, в результаті чого наша економіка і тепер знаходиться далеко не в найкращому стані.За підрахунками вчених  за період 15-20 століть людські втрати українства оцінюються в 100 млн. чоловік, крім цього,була втрачена більша половина наших етнічних та історичних земель як на заході, так і на сході.Втрачали,але не все,свої найбільш родючі чорноземи українці  потрафили зберегти,тому що найціннішим на планеті Земля є не золото,діаманти чи, звичайні папірці-гроші,а земля,яка здатна прогодувати народ і забезпечити йому майбутнє..Найбільш болючими,є не тільки демографічні, а і генетичні втрати українства.Крім того,що 100 млн. українців загинули у численних війнах, геноцидах, голо доморах,українство на протязі багатьох століть було постійно зайняте охороною європейської цивілізації від азійських орд і не змогло допомогти та захистити від денаціоналізації своїх братів на заході та сході. Українці в епіцентрі усіх воєн та історичних заворушень, а, якщо б Господь Бог дав нам Батьківщиною скажімо Британські острова, то чисельність українців на сьогодні мала би становити як мінімум 170 млн. і жодних запитань з приводу того,який індоєвропей ський етнос є стовбурним вже  б не було.Захід  має усвідомити, що основним геополітичним чинником в Центральній і Східній Європі є не Росія, а Україна Такий феномен як Російська імперія був переважно справою рук не самих росіян,а малоросів- хахлів,Хмельницьких, Пушка рів,  Многогрішних,Кочубеїв,Безбородьків,Чарторийських і тих українців,які вважали,що Росія є справжнім осередком православ’я і духовності. Виявилось,що це брехня і повна видумка Більшість росіян-атеїсти, безбожники,шахраї,злочинці Мало хто дає собі звіт у тому, що україн ського походження були вищі верстви як російського дворянства(Довгорукі,Шеремети (Шереме тєви)Голиці(Голіцини),Трубецькі,Волинські,Боратинські,Одоєвські.),так і польської (Чарторийсь кі,,Зборівські,Збаразькі,Замойські,Жовкевські,Масальські,Сангушки,Сапіги,угорської шляхти (Го нти,Пазмани, Абовці,Драгоманови,Сударі,Богачі,Раки(Ракочі). .Про це взагалі практично ніхто не знає. Не маючи власної держави українці потрафили посісти королівський трон в Поль щі, Литві, Чехії, Угорщині та навіть Російській імперії і правити на території, яка стано вить мало не половину земної кулі.Мається на увазі не відома усім київська династія Рюри ковичів в Росії,а Романови-Кобили,які походять з Пряшівщини,монарша фактично руська-древнєукраїнська династія Ягеллонів,Михайло Вишневецький,Іван Собеський та Станіс лав Понятовський в Польщі,Федір Острозький,Юрій з Підброддя,Владислав Добре, Людо вик ІІ в Чехії, династія Арпадів починаючи від Андрія І і до Андрія ІІІ, Владислав Варнен ський, Матвій Корвин в Угорщині.Замість того, щоб зосередитися на розбудові власної держа ви і на вирішенні власних проблем,“прагнення жити у великій державі-”імперський вірус тота літаризму вразив не тільки промосковські налаштовану частину української правлячої верстви, а й значний прошарок населення на Лівобережжі і від того,чи в Україні пере можуть сили демократії,чи імперського тоталітаризму-залежить вся подальша доля не тільки українського народу, але народів Європи та всього світу. Інтелектуальний донор Європи-це Україна. Високі показники брахікефалії позитивним чином позначилися на об’ємі мозку звичайного українця та його розумових здібностях.Далеко не кожен народ у світі може по хизуватися таким високим рівнем народного мистецтва,культури, духовності, музичної і пісенної творчості (до 500 тис. народних пісень і мелодій), неймовірним багатствам свого фолькло ру,тисячами чарівних казок,переказів і легенд.Українці щедро позичили своїх геніїв росіянам(Гоголь,Достоєвський,Короленко,Паустовський,Маяковський,Ахматова,Чайковський,Бортнянськй,Глинка,),полякам(Кохановський,Ореховський,Головацький,(Прус),чехам -словакам Палацький,Шафарик,Даліміл,Ганка,Добровський,Богун,),румунам (Емінович (Емінеску),Музиченко (Музическу),Енеску),угорцям(Білаш (Балаші),Петрович (Петефі),(Мункач). Вражає уяву факт, що навіть національні герої цих країн, борці за їх національне і куль турне звільнення,були особи переважно українського походження (Костюшко, Колонтай, Колиско, Дениско,Мохнацький,Домбровський,Потебня,Петефі,),епіцентром  визвольно-го руху були,колишні українські етнічні землі.Справжнім феноменом українства та його величез ним внеском у розвиток світової цивілізації є геніальні вчені українського походження, які, вивели Людство в Космос,що є найбільшим досягненням ЛЮДСТВА за увесь час  його існу вання.Це ретельно замовчується, але саме українці крок за кроком просувалися до цієї мети і більшого внеску ніж вони у цю справу жоден інший народ у світі не зробив. Згадай мо, Мартин Русин, Копернік,Ю.Котермак,Засядько, Кибальчич,Ціолковський, Кондратюк, Гнатюк,Глушко,Корольов).Українців,чекають нові фундаментальні відкриття і генії на рівні Корольова та Вернадського.З усього вищенаведеного формується висновок, що українство зап роектоване  Господом Богом бути лідером майбутнього,паном- господарем постіндустріаль ного, інформаційного суспільства.

 

                                 Так ким же був Одоакр?

                                                                                                                                                                       За походженням майбутній підкорювач Риму був ХОРВАТОМ чи ругом-русом. Його батько,Едікон,служив у війську Атили і прославився, як відомий воєначалник.Це  той самий Едікон,якого римський посланець Вігіла у 448 році намагався завербувати для вбивства АтІли. Але вірний рус чи хорват не зрадив свого імператора і про усе розповів АТИЛІ, чим врятував йому життя.Після його смерті Едікон залишив Київ і відправився на захід України.Тут, в Карпат ах, проживали племена, яких історики називають білими хорватами. Нехай наших читачів не вво дить в оману слово “хорвати”,оскільки мова не йде про теперішніх слов’ян-хорватів.У ті часи хорватами називали давньоукраїнські племена карпів, які населяли Карпатський регіон“ Хорвати-горвати” походить від слова “гори” і означає жителі гір. Слово “білі” використовувалося у значенні “західні, тому, що у давні часи сторони світу  позначалися різними кольорами:білий означав-захід,червоний–південь, чорний–північ.Альтернативна версія,що слово білі означає «нехрещені»На той час мовно,культурно та віруваннями білі хорвати нічим  не відрізнялися від пра праукраїнців Подніпров’я. І поляни і хорвати були словянами Це уже пізніше частина білих хорватів вирушить з Карпат на південь, оселиться на території теперішньої Хорватії,яка з часом набуде деяких мовно-культурних відмінностей,дасть початок сучасним хорватам.Жителів Карпат називали русинами (рутенами). Відомий нам Клавдій Птолемей (ІІ століття н.е.) у своїй “Географії” згадує про карпатських росів (Karpathes Oros).За походженням Єдікон,був хорва том-русином,тому і повернувся на рідні землі після смерті свого імператора.Після повернення Едікон,став князем і можливо  очолював хорватське Стільське князівство,  аж до своєї смерті у 469 році під час однієї з битв із остготами.Після загибелі Едікона князем хорватських русинів стає його син. Це і був майбутній володар Риму, ім’я якого по латині звучить, як Одоакр (Одоацер).У 475 році у Римі розгорілась міжусобна боротьба за владу між імперато ром Юлієм Непотом і його воєначальником Флавієм Орестом.Внаслідок збройного протистояння Непот був позбавлений влади,а новим імператором,переможець Флавій Орест,проголосив свого малолітнього сина Ромула Августа.Князь білих хорватів,Одоакр чи Отко, скористався міжусо- бицею для реалізації власних планів захоплення Риму.Він збирає військо,куди увійшли рутени-праукраїнці та найманці з числа германських племен, і влітку 476 року розпочинає військові дії,мотивуючи їх,бажанням навести у державі лад і покарати заколотника.Війна закінчилася перемогою Одоакра Флавій Орест був убитий, а його син Ромул Август позбавлений вла ди.З мало літнім імператором переможець повівся гуманно.Йому було призначено пожит тєву пенсію і поселено (як почесного в’язня) у маєтку біля Неаполя, де він  прожив до кінця свого життя. Відомий дослідник історії, архімандрит з міста Рагузи на Сицилії, Мавро Орбіні (16-17 століття) так описував тріумфальний в’їзд русина Одоакра у столицю:“Рим був так наляканий його могутністю, що усе населення міста вийшло йому назустріч і вітало як царя римлян, виявивши слов’янину більше почестей,ніж будь-кому із смертних”.Те чого не зміг зробити Атила,сталося з волі Отка-Одоакра:вперше за всю історію,праукраїнські війська переможним маршем пройшлися вулицями “Вічного міста”.Наголошую,що  жодного відно- шення до Одоакра і до захоплення Риму у 476 році германці не мали (хіба те,що певна їх кількість служила найманцями у його війську). Слава підкорювачів Західної Римської Імперії належить праукраїнцям-хорватам і їхньому вождю Отку (Одоакру).Латинські джерела говорять про те, що факт захоплення римського престолу русинським князем Одоакром дійсно мав місце.Давні історики добре знали,ким  був за походженням Отко.А германцем Одоакр став лише з волі німецьких істориків під час тотальної фальсифікації ними світової історії.У катаком бах перших християн при костелі Святого Петра під Зальцбургом  було знайдено кам’яну плиту, на якій було вибито напис латинською мовою: “Року Божого 477 Одоакер, король рутенів, а також гепіди, готи, унгари і герули… провінцію Нориків шаблею і вогнем знищили”.Ця плита є свідченням етнічної приналежності Одоакра для жителів 5 століття він був рутеном –русином. Мавро Орбіні у своїй фантастичній за значимістю,але забутій праці “Царство слов’ян» заявляв про те,що Одоакр не був германцем.А завойовниками Риму він вважав слов’ян (праукраїнців). Досліджуючи події 476 р, Мавро Орбіні захотів встановити етнічну приналежність племен, які захопили Рим. Для цього він на основі римських джерел виписав десятки слів, які вживали воїни Одоакра”баба, біда, хтіти(хотіти),круг,легкий,писати, сестра, страх,зумби(зуби), звати, во да, пити, гора, зима, птах, брат, вітер, хліб, їсти, спати, балакати . Ці слова українці вжи вають і по сьогоднішній день.А це є доказом того, хто володів Римом у кінці 5 століття нашої ери слов»яни-руси-праукраїнці чи германці. Може скластися враження,що наші предки, зни щивши Рим,відіграли деструктивну роль на цьому етапі європейської історії,а в цьому не може бути нічого величного. Бути грабіжником, вбивцею і руйнівником не є честю,це навпаки –ганьба. Для москалів може й честь,для всіх інших слов»янських народів-ганьба.Читачі повинні усві домити дві  речі:Європейська і світова історія кілька століть тому,були  сфальсифі ковані.Все те,що ми нині вважаємо за історичну правду, насправді є міфом. Питання ролі і значення германських та слов’янських народів у європейській історії є тією темою,яка з особ ливою ретельністю піддавалася фальсифікаціям. Якщо Рим у 476 році був захоплений праукраїнцями,то саме цей факт повинен бути записаний в історичних кни гах, а не міф про якихось германців-скирів і їхнього вождя Одоакра.За мету я собі ставлю відновлення історичної правди,а не звеличення праукраїнців-рутенів і їхнього вождя Отка. Захоплення Риму русинами не стало кінцем римської цивілізації.Не було ніяких вбивств, грабежів та тотального нищення історичних цінностей,як про це часто можна прочитати в історичних книгах.А якщо окремі факти й мали місце,то не забуваймо,що це було 5 століття.В армії Одоакра були найманці з числа германських племен, які через свою брутальну поведінку могли залишитися у пам’яті місцевих жителів, як сим вол руйнації.  Рим навіть не був пограбований.Імператор Східної Римської імперії Флавій Зенон вимушений був змиритися із фактом приходу до влади Одоакра.Тим більше,що новий володар Риму суть подій,які відбулися за його участю,трактував не як сепаратизм і розвал державності, а  як об’єднання Західної та Східної Римських імперій в одну державу.  На підтвердження щирості своїх слів Одоакр переслав до Константинополя символи імператорської відзнаки (діадему і мантію),які йому дісталися після усунення від влади Ромула Авгу ста.Свій дарунок він супроводжував словами про те,що в одній державі не може бути двох імператорів.А тому знаки імператорської гідності по закону повинні належати Флавію Зенону, як єдиному володарю об’єднаної держави.Наслідком таких дій стало те, що імператор Візантії визнав владу Одоакра, призначив його своїм представником у західній частині імперії і навіть присвоїв статус патриція. 476 рік став роком об’єднання двох імперій в одну. Верховна влада тепер належала імператору Візантії,а правителі західної частини імперії вважа лись його намісниками.Намісникам західної частини Римської імперії це не заважало  проводити самостійну внутрішню та зовнішню політику.

 

                           Панонія-Батьківщина всіх слов»ян.

Літопис руський,цитую:

  «...По довгих же часах сіли слов’яни по Дунаю , де є нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов’ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми,– [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се – ті самі слов’яни: білі хорвати,серби і хорутани.Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що]прозвалися полянами,другі ляхи [прозвалися] лютичами,інші – мазовша нами, ще інші – поморянами».

На мою скромну думку три брати Чех,Лях і Рус,що етнічно були хорватами,тобто горянами,жили в Панонії у  відрогах її гір. Коли прийшли волохи чи валахи (пас- тухи) на цю землю,то почали вони чинити тиск на слов»ян,ущемлювати їх і незва жати на те,що Панонія була їхньою-слов»янською землею-матір»ю, ще далеко до  приходу волохів. Між слов»янами і предками румун та молдаван часто доходило до сутичок і навіть військових боїв. В цих боях Перемога була як на боці волохів так і на боці слов»ян. Була рада трьох братів Чеха,Ляха і Руса і вирішили вони,бо добре знали,що багато є вільних земель- йти геть з Панонії та залишити її влахам. Все це відбувалось згідно з слов»янським вічовим правом і на вічах виріщили майбутні чехи,поляки і русини,здійматись з насиджених місць і переселятись в місця,які віднайдуть і будуть освою вати.Все сказане відбувалось задовго до короля Самослава і короля Отка-Оданацера,на цілі століття раніше.Це було переселення слов»ян по Європі.

       Було багато люду у всіх слов»янських племенах,мали вони майже одну мову,розуміли один одного  і вирушили всі слов»яни на північ від Панонії за словом своїх князів в один день і в одну годину.Йшли трьома колонами в одному напрямку з домовленністю,що якщо хтось із слов»ян буде нерпиятелем атакований,то інші брати-слов»яни прийдуть на допомогу.Дрімучі,вічнозелені ліси-бори змінювались змішаними,де вже росли дуби,буки,граби,явори,листя яких опадало,бо рухались колони повільно,обтяжені дітьми,батьками,жінками.Так мінялись пори  року.Вічно зеле ну і квітучу весну змінювало пекуче сонце літа з проливними дощами і чудовими грибами в борах,а літо міняла золота осінь а за нею поспіхом бігла  молочно-біла зима з своїми завірюхами-хурделицями. Коли були зупинки під час руху колон,в гості одні до одних приходили родичі,а було їх багато як серед чехів так і серед русів так і поляків,приходили знайомі,друзі і частувались тим,що Бог послав. Доброю справою було те,що всі слов»яни розуміли одне одного і мова спіл кування була у всіх одна і таж.

 Коли зимового,студеного ранку, колони зупинились на ночівлю, ліс накрив білий покров,випав сніг і йти з цих земель ніяк не хотілось та не моглося,сніги були в пояс.Вирішили князі Лех,Чех і Рус,що тут і зимуватимуть,благо що невибагливими були слов»яни і для проживання для них було достатньо напівземлянки і робили вони їх самі без сторонньої допомоги. Кожна колона робила своє поселення  і навіть виникали спори між родичами,де і як краще будувати землянки. Ці спори вирішував князь племені чи племінного союзу і його слово було вирішалним та обжалу ванню не підлягало.Проходячи  глибокою осінню густі зарослі борів-лісів,вимушені були предки чехів,рубати своїми сокирами лісове гілля,навіть цілі дерева валили,створюючи просіки. Ось по цих просіках знайшли їх кельти і напали на них в час коли безпечні і не розумні чехи, зводили своє поселення-град.

Зав»язалась кривава січа,кельти були мужніми і мали металеву зброю.Чехи не уступали їм у муж ності і кількості,але не мали такої хорошої зброї як кельти. Мали предки чехів одну,але значну перевагу і цією перевагою була дружба слов»янська.За  сигналом пращурів чехів,а ним було виття вовків-тричі підряд,зрозумілм руси і ляхи,які не рубали просік,що браття чехи в біді і нав чені для цього випадку загони воїв,вирушили на допомогу братам. Першими прибігли руси,бо були ближче до чехів,а за ними підійшли і лехи-ляхи. Після короткої наради двох братів Ляха і Руса, двома вовчими хвостами пішли в наступ слов»янські вої,благо,що розвідники з русів до приходу своїх одноплемінників,вивідали,де найбільше скопище кельтів і куди краще вдарити. Прийняв розвідку сам князь Чех і саме він вказав куди слід вдарити дружинам своїх братів.

  І вдарили браття та так потужно і несподівано,що кельти,відчайдушні рубаки, не зрозуміли,що прийшли на допомогу браття слов»яни князю Чеху і подумали,що це звичне перегруповання воїв.Але коли стріли наче бджолині жала, почали ранити, вбивати десятками,сотнями кельтів, зрозумів кельтський князь,що це не чехи,а хтось інший наступає. А наступала дружина  піших русів і як правило мали вони великі луки та багато стріл,ще й бойові сокрири були  в них з щитами Вів свою пішу дружину сам князь Рус і за його командою тисячі жал-стріл впивались в тіла кельтів і несли їм смерть,бо були отруйними стріли,а постріли з лука влучними Друга  слов»янська колона ляхів напирала з іншого північного боку і вів їх у бій брат Лех та так напористо і скажено,що не витримали цього натиску кельти і вдались до панічної втечі.В тому місці,де руси своїми стрілами вбивали кельтів утвориилась велика і пуста галявина.Князь Рус саме туди направив своїх піших воїв з двогострими мечами та величезними сокирами і вони так кромсали-гаратали кельтів,що ці відважні воїни,в паніці тікали в лісові хащі,бо інакше чекала їх смерть від руки руса.

Після бою,всі три брати пішли на гору,що була плоскою,мала плоский верх, плакали троє, згадували своїх бояр відважних,що  загинули і скрізь сльози сказав Чех;» Бути тут граду ве ликому,уже багато моїх одноплеменників тут пролило свою кров і багато загинуло. Буде цей град нашою столицею,а як назвем на вічі чи сам вирішу».Де пролилась  кров слов»янська буде град слов»янський величний,краси небаченої.Тут браття я вибираю землю і тут стануть племена мої жити і господарювати.Ви прийшли мені на допомогу, брати мої в скрутну для моїх племен хви лю, тому я і мої нащадки раді будемо бачити Вас у себе в гостях. Ми рідні брати,у нас одна бать ківська кров і звідси я не піду. Перезимую і оселюсь тут та господарити буду.Віднині край цей, мій». Як ми знаємо прародич Чехів вибрав для своєї столиці землю і названо її Прагою і це місто є окрасою центральної Європи,просто чудове в архітектурному плані місто,а мешканцями його є чехи.Трохи далі на північ пішов Лях,а на схід вирушив з своїми племенами Рус.

    Власне прародич  Рус був одним із тих, хто закладав і розширював столицю нашу Київ на ріці могутній Дніпрі- Славуті і саме він був племінним вождем та князем слов»ян-полян.Привів він з собою не одну тисячу слов»ян,що обирали землі для проживання і господарювання і називали ці землі так як вважали за потрібне,самі від них назву взявши.Братом старшим числився Лях, кот рий привів свої племена на північ Європи і там в районі першої польської столиці Гнєзно,він побачив білого орла,що парив,кружляв в повітряних потоках червого кольору. Світанок окрасив ранок і відтоді на стандартах польських, бачимо білого орла і червону барву.Зазначу,що поляни київські і поляни польські, були близькі етнічно і по крові,мали майже одинакову мову, але так трапилосьщо поляни київські стали базовим племенем русів,а поляни теперішньої Польщі були базотворним етносом поляків,які і назву свою взяли від цього племені.А були ще і інші племена слов»ян і серед них лютичі,поморяни,мазовшани,які стали основою-базисом створення польсько го етносу.Частина лютичів,приймала активну участь в етногенезисі західних русів-українців і про це мова буде йти далі.Вся моя розповідь зводиться до того,що прабатьківщиною всіх слов»ян була Панонія до часу її завоювання кочовими племенами мадярів і власне там,де зараз Румунія сходиться кордоном з Болгарією та Угорщиною в басейні ріки Дунай була слов»янська Вітчизна. Звідти всі слов»яни походять як західні,так і центральні так і східні та південні. Цей постулат треба взяти собі на озброєння,щоб розуміти звідки ми походимо і хто ми такі Руси Однозначно не русские»,а русини,що заклали столицю нашу славний град-місто Київ і створили могутню державу Русь,але не з півночі,а з південного заходу і Київ був арійським,а поляни арійцями задового ще до варягів,які до речі не раз і не два були в наших землях і приходили не Дніпром,а шукали спокою втікаючи від саксів.

   «...І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і в’ятичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі і тиверці сиділи по Бугу і по Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю. І було багато їх, бо сиділи вони по Бугові і по Дніпру аж до моря, і є ґради їх і до сьогодні. Через те називали їх греки “Велика Скіфія”».

 «...У рік 6501 [993]. Пішов Володимир на хорватів. А коли вернувся він з війни хорватської, то печеніги прийшли по тій стороні од Сули.»

   З тексту цих фрагментів виходить,що згадка про білих хорватів,напевне, стосується земель, які в часи Нестора,входили до складу Чеської держави ,до осе- редків білих хорватів біля витоків Одри, Ниси та в басейні Білої Ельстер. Із Кар- патсько-Дунайського регіону частина хорватів та сербів пішли спочатку на тери- торію сучасної Чехії ,серед чеських племен, які згадані в книзі анонімного автора X століття: є хорвати та серби (сорби).

 Хорвати  згадані в Празькому документі 1086 року, який описує межі тодішнього празького єпископства«хорвати діляться на дві окремі групи («хорвати та інші хорвати»), перші з яких- поряд з пшованами (ввійшли в склад  чехів),  а другі,«інші хорвати» окремо,правда поряд із засянами, требовлянами та поборянами.»

З інших же фрагментів «Літопису Руського» можна зробити висновок, що якась група хорватів (не названих білими) жила в межах впливів  Русі, правдоподібно, десь в басейні Дністра (звідки вони взяли участь у виправі Олега проти Візантії і звідки Святослав встиг повернутися до Києва, якому загрожували печеніги.

       Південніше від хорватів у сучасній Чехії жили дуліби. Цей етнонім відомий як позначення великого об'єднання слов'янських племен в V-VI століттях згадуваних у давньоруських літописах і у творах арабського історика Масуді, які їх поміщають орієнтовно у верхів'я Західного Бугу та правих приток верхньої течії Прип'яті.В Галичині ареал проживання дулібів міг утворитися внаслідок міграцій,спричинених важкою поразкою від аварів (так з’явилися чеськi,панно ськi,карiнтiйськi дуліби).При імператорі Візантії Іраклієві (610–641) аварів розбили хорвати Згаданий арабський історик і географ аль-Масуді (друга чверть X століття) згадує про плем'я хорватів («харватин»), називаючи його в ряду слов'янських племен ,що мешкали на північ і захід від Карпат. «Марава», «дулаба»,«сарбин» (лужицькі сорби),манабан» (мазовяни),«валінана.-думаю волиняни.Арнульф,германський король (887-899) і римський імператор (896-899 ),воював проти Великої Моравії й інших сусідніх слов’ян,де хорвати  фігурують як північно-східні сусіди Моравії.На заході  сусідили з далеминцями,які вважаються східним відгалуженням ельбських сорбів,а на півночі-з країною Мегд.Далемінці-гломачі разом з сіучлами колодицами,мільчанами і лужинами входили до союзу сорбів (сербів).Цей союз був відомий Константинові Багряно родному як Біла Сербія. Донині збереглися залишки цього союзу,лужицькі сорби, можна стверджувати, що,уточнюючи західні та північні межі хорватського масиву,вони прив’язані до Карпат. «Хороти» чи хорвати виступають потужним етнічним і, політичним утворенням,адже  на просторі між Дунаєм і Балтійським морем відзначені найбільш відомі союзи племен (як обод рити,велети,серби) і держави,як приклад (Моравія). Виглядає, що хорвати на той час стояли на чолі союзу племен, що охоплював чималі терени в регіоні та мали свою потужну держа ву. Культурні відмінності були настільки значнимі,що навіть після поширення тут руської культури на землях Середнього Придністров'я,існував її окремий, галицький тип. »«Пліс неськ,скарб для археології,а в ньому під землею, були виявлені ціннсті,які заставили московсь ких вчених визнати,що їхня понад 300- літня історична фальсифікація історії України- є міфом  і деревом без коріння. Це мало місце в 2008 році.

                                  Пліснеськ і Івн.

                                                                                                                                                                                         Час біг швидким темпом і після бенкету в Стільському замку,відправив в друге за значимістю місто Білої Хорватії, Пліснеськ, будівничих лютичів, князь хорватів Над ними поставлений старшим боярин Івн,що був незрівняним з ніким майстром побудови оборонних валів.Коли Івн,разом із своєю колоною прибув до міста,воно зустріло його похмурим вечером,а небо рясним і теплим грибним дощем,місто закритими брамами-воротами.На удари довбні,вийш ли охоронці-хорвати, котрі заспані, спитались,хто вони такі і чого прийшли.Під стінами стояло доволі багато лютичів,добре озброєних і готових до бою,тому що не знали як їх зустріне град.Івн витягнув грамоту,заповнену рукою князя Лимича і подав її старшому міста, тому що будь-кому давати грамоту не мав права  та й боявся. Воєвода  Плісненська Горислав, взяв в руки грамоту князя і позвав писаря,що добре знав письмо,наказавши прочитати зміст. По тому як зміст слів князя доходив до свідомості воєводи,його лице позбавлялось зморшок,адже це була дуже хороша новина, для нього і міста від князя Лимича.А говорив у грамоті хорватський князь прийняти лютичів на постійне місце проживання і визначити землю в місті,що служитиме оборонним валом граду та і вимагав допомоги лютичам у спорудженні оборонного валу.Ста- ршим будівнитва призначався Івн,накази якого мали беззастережно виконуватись.Горислав пос міхнувся у свої пишно-багаті вуса і наказав своїм воям пропустити лютичів до міста. Ось тоді вперше ступила нога лютичського воя на землю Плісненська і зразу ніби за Божим повелінням вітер розігнав дощові хмари,а рясний грибний дощ пішов на спочинок у лісові дебрі.Слава Богу, що мова лютичів і хорватів була  майже тотожною,хіба що наголоси в деяких словах були інши ми,тому зразу завязувались знайомства,розмови,що тривали годинами.На постій були поміщені всі лютичі в напівземлянки хорватів.А тут новина така,що лютичі прийшли без жінок і вибира тимуть собі в дружини тих хорваток,що сподобаються їм.Хорватські дівчата-ластівки, немов перед дощем  і після нього,низько літали і  майже всі прилетіли на оглядини статеч них велетів-лютичів.Багатьох красенів вибрали собі за чоловіків хорватки-слов»янки,але не всіх,бо були і жонаті,що прийшли з дружинапми і дітьми,а  ті готові були вицарапати очі супер ницям, але не мали права показувати свою цікавість, тому багато з лютичів ночувало під чистим небом,а не в гаю чи ліску з красунею. Народ один слов»янський і походить він від слова,а не слави. Наступного ранку  воєвода Горислав з самого ранку чекав на прихід Івна у світлицю свого тере му ,але сонце вже було високо,а майстер лютичів Івн чомусь не йшов,хоча ночував у нього в хоро мах.Аж ось шкіряні чоботи Івна почали гарно скрипіти і привели свого господаря перед очі хорватського воєводи.Привітались обоє,навіть обнялися і руками по плечах поплескались наче старі друзі.Тоді запросив до оглядин карти внутрішньоміського валу Горислав Івна, та й поясню вав йому чому саме так він бачить вали  і значки на мальованій мапі.Івн уважно слухав щось бурмотів собі під ніс,а потім напряму спитав воєводу»Чи мав ти у практиці своїй,щоб місто зсередини обросло оборонними валами.

   Почув у відповідь, що не мав він такого» Тоді ж почув,»Чи хочеш,щоб град твій захопив неприятель,і чи будеш його захищати,до посліднього ворога всередині міста».Горислав пробу бнів,що не знає випадків, коли б ворог був у місті і не захопив його.» Івн сказав йому,що у них на півночі у всіх містах ободритів і лютичів,великі міста мають внутрішні оборонні вали,що є дуже крутими, під час дощу слизькими,а мороз перетворює їх у ковзанки та й висотою неабиякою до 25 метрів інколи доходить,та ще й мають ями у валах, кліті для засад,та багато інших хитростей. »Розмова між ними тривала,що аж воєводу хорватського почало щось смоктати під лопат кою.Тоді тільки пригадав, що голодний він,адже до півночі з картярами малював мапу валів, а тут таке каже Івн,що аж дух захоплює.Тільки перепитав у майстра лютичів,що для спорудження валів потрібно і отримав відповідь,що багато лісу,бажано дубу.А внутрішніх валів у Плісненську буде аж   9, і всі вони будуть сполучними між собою з хорошими площадками для обстрілу воро га стрілами луків». Спитав  у Івна  воєвода та головний волхв Плісненська, Горислав «Чи не час снідати,хоча сонце було в зеніті і говорив час,що обід геть близенько».Івн сказав,що «кишки марша грають» йому, але уточнив,що не до сніданку,а до обіду його шлунок-живіт готовий.

        Розсміялись обидвоє і пішли в трапезну,по якій ластівками кружляли хорватки,наче квіти карпатські.За командою господаря-воєводи Горислава на стіл подавались різні паруючі блюда і червоне вино та навіть моравське пиво було в господаря.Майже така ж трапеза як і в хорват ського князя Лимича,правда лобстерів та ікри не було.Під час обіду сиділи Горислав та Івн один біля одного,а хто найближче до господаря,той найдорожчий гість.Спілкувались між собою вони і дійшли до висновку,що на місцевості треба оглянути майбутні оборонні вали,визначити,де вони будуть,,та ще позвав до себе розпорядника воєвода і наказав негайно їхати в ліси і вибирати хороші та міцні дуби,зрізати їх,а возити туди,де вкажуть лютичі і там складати.По смачному обіду Горислав з Івном пішли обдивлятись околиці і центр Плісненська,що був тоді вже велич ним, другим містом Хорватії,а тепер є перлиною культурної спадщини українського  краю.Як головний волхв повів воєвода міста, Івна до узвишшя,в череві якого були величезні пещери,одні сама природа їх подарувала,а інші плід праці людської.Виднілись на горбі і як зараз кажуть, боввани,витесані з дерева та прикрашені золотом,сріблом, самоцвітами і був серед них знайомий лютичам Світовид, навіть Перун був,але не займав головного місця.Спитав у  волхва Горислава Івн,чи не хоче він, щоб оборонні вали захищали капище.Подумав воєвода і сказав,що це надзви чайно файна думка за винятком того,що воєводи терем знаходиться хай і не далеко,але на другому горбку.,а капище на іншомуІвн розсміявся і повів воєводі,що його хороми,які так смачно його кормили і такими чудовими стравами,будуть в безпеці,бо їх оточить четвертий вал,а всього буде аж 9  оборонних валів в самому Пліснеську. Визначили місце,де будуть оборонні вали міста-граду,але почув Горислав непривичні для його вуха слова,коли Івн сказав майстру-лютичу,щоб найменше 3 дні мочили дуби в мочарах-болотах і аж після цього клали в зруб.

.        Пригадую відвідини Венеції в Італії і це архітектурне диво на морській воді - стоіть на дубо вих сваях  вже сотні років і тільки міцніє.Горислав як привітний господар помістив  Івна в своїх дубових хоромах,а наступного дня вже почались роботи по копанню землі і підготовці до спорудження оборонних валів. Пліснеськ наріжний камінь у фундаменті історії українського народу.Не так легко знайти пам’ятку,на якій життя безперервно тривало з VII до середини XIII століття, де давнє населення залишило унікальні старожитності,зокрема язичницький культовий центр VII-X століть,на базі якого у IX-X столітті постало одне з найбільших городищ Великої (Білої) Хорватії.Це одне з найбільших городищ слов’янського часу в усій Європі–його площа понад 250 гектарів. Пліснеськ переживав складні періоди в своїй історії ,в кінці Х століття його знищили війська Володимира Святославовича. Через 100 років там було відновлене важливе літописне місто.А між тим у Пліснеську проживали варязькі дружини київського князя,які залишили по собі некрополь, який є окремою пам’яткою археології  всеукраїнського національного значення.На території Пліснеська загалом є дві пам’ятки археології націона льного значення і навіть одна пам’ятка архітектури–це Підгорецький замок. Пліснеськ досліджують вчені археологи понад 200 років,і за цей час,розкопали величезну кількість об’єктів.За матерілами розкопок вивчаються різні проблеми, давнього державотворення,бо нема свідків цих подій,канули в лету,містоутворення,поширення і масового впровадження христия ства, давньослов’янського язичництва і вали,які споруджували для свого захисту мешканці Пліснеська. Адже лютичі і їх нащадки стали не тільки будівничими оборонних валів міста,але були його мешканцями і оборонцями від варягів Володимира Великого. «Слов’янський Пліснеськ почав формуватися у VII столітті з культового язичницького центру, який  проіснував до X століття, до того часу,коли Володимир Великий об’єднував усі руські землі і знищував язичництво,приносячи християнство.Цікавими були оборонні споруди Пліснеська.Якщо говорити про оборонні споруди слов’янського періоду,то вони мало вивчені.Вченим вдалося дослідити надзвичайно цікавий вал–четверту лінію оборони.Завдяки цьому вдалося віднови ти вигляд оборонної лінії, вал якої був обшальований дрібним камінням.Вал мав оборонні бійниці.і вони використвувалися для того,щоби стріляти з лука.по ворогу. А на верхньому ярусі 4 валу оборони,знаходилися метальники списів.Івн керував лютичами та тими хорватами,яких дав воєвода,було їх кілька тисяч і будівництво не припинялось ніколи,хіба що вночі.Хорвати,дуже квітливі і просто черпали знання від лютичів по спорудженню оборонних валів. Будівництво дев»ятирядного оборонного валу тривало 3 (три) роки і весь час Івн вносив якісь корективи  в побу дову просторих клітей-бійниць,звідки лучники прострілювали всю площу навкру ги і це була його ідея обшалювати 4 вал камінням для того,щоб ворогу утруднити перехід з валу на вал.Уявіть собі град-місто в 250 га,всередині якого оборонні вали. В цей час в Московії не було міст,не говорячи про такі величезні як Стільсько чи Плісненськ.Слов»яни з незапам»ятних часів були міщанами,на відміну від угро-фінів,що від дня свого народження були «дерев ней« і рагулями, а зараз москалі заселились в квартири Львова на Городоцькій і кричать «какающей феней и матом»,про те,що їх бандерівці ущемляють.Слов’яни мали надзви чайно розвинуту духовну і будівничу культуру,що вказує на те,що хорвати,  украни,лютичі-слов»яни були неперевершеними будівничими як міст,так і держав. Слов’яни були надзви чайно розвинутими  і саме вони дають сучасним українцям  ґрунтовне право  на початок держа вотворення на древніх слов»янських землях»Можна навіть припустити,що друге за величиною місто Білої чи Великої Хорватії,мало статус міста-держави. Назва «Пліснеськ» може походити від загальнослов'янського «Pleso»-«стоячі води»,«озеро».У південно-західній частині слов'ян ського городища,де свої витоки бере струмок Західдний Бужок (притока Західного Бугу) лютич Івн споглядав,стоячі води, болото і саме про них він говорив майстру,що якнайменше 3 дні треба вимочувати дерево дуба у цих водах і опісля класти в зруб оборонного валу.До сих пір є великі заболочені місцевості в Пліснеську,колись великої заплави.Площа давньослов'янського міста Пліснеська наприкінці Х ст. сягала близько 450 га!.Це майже у 45 разів більше за тогочасний Київ! Всього на теренах Галичини,Західного Поділля та Буковини відомо чотири слов'янські кремаційні ґрунтові некрополі ІХ–Х століть.Два з них знанайдено  у Пліснеську.За насиченністю та збереженістю оборонних рубежів Пліснеське городище ІХ–Х століть практично не має аналогів серед всіх слов'янських укріплених поселень.У системі захисту   хорватського горо дища ІХ–Х століть значущу роль відігравали зовнішні лінії оборони.Їхньою характерною ознакою було те, що вони «ламалися/вигиналися» через кожні 12–14 м під кутом 145—155°. На «зламі»  зафіксовано прибудови до валу,у вигляді зрубних будівель із опалювальними прист роями (вогнищевими ямами).Винахід Івна під час довгих ночей бузсонних.

     У Х столітті низку оборонних ліній високого плато (основної частини городища) суттєво перебудували.Звели нові укріплення.Периметр місцевої улоговини,де розкинулося нижнє” городище,обнесли численними відтинками зовнішньої лінії захисту.Історію Пліснеська поділяють на слов'янський (хорватський) і давньоруський(давньоукраїнський) періоди. Давньо слов'янське поселення зародилось у VII–VIII століттях,займаючи напочатку площу 10-12 гектарів.,як стародавній Київ.До Х століття слов'янсько-хорватське Пліснесько досягло найбі льшого розвитку, займаючи площу до 300 гектарів і маючи устрій міста-держави. Його обвели кількома рядами дерев'яно-земляних укріплень,земляними відкосами,ровом. Місто-поселення було у Х столітті значним торговим цетром на шляху варягів з Дніпра до Великої Моравії. Забудова складалась із груп 3-5 невеликих напівземлянок із печами-кам'янками,віддалених одна від другої на 30-40 метрів.Основним заняттям населення були землеробство,скотарство.З ремесел почало розвиватись гончарство і обробіток заліза.Тут був значний культовий центр,по якому залишились численні могильники..Давньослов'янське хорватське городище  повністю знищив київський князь Володимир Великий під час війни 992–993 років з білими хорватами, що засвідчують знайдені згарища будівель. З Пліснеська князь проводив подальшу експансію на Перемишль на заході,хоча є підстави вважати, що спочатку воєвода Семимисл захопив Пере мишль і Самобор та ходив і підкорив Теребовлю і Галич на півдні після захоплення Пліснеська На початку Х ст. Пліснесько відродилось на мисі,як давньоруське місто,займаючи меншу площу.  Захистом міста з півдня були стрімкі схили гори,із сходу і заходу- яри потічків, поміж якими для захисту з напо льної північної сторони,простягалось 9 ліній оборони з валів висотою 3-5 м при ширині 7-10 м. Якщо перші п'ять ліній оборони мали дерев'яні стіни-заборола,то у решти по валу йшов лише частокіл.Зовні лінії оборони дитинця над схилом,окремо стояло декілька веж на кам'яній основі, а під схилом дитинець охоплював вал.У кожній лінії оборони збереглись 2-3 прокопи давніх брам. Загальна довжини валів Пліснеська становить близько 7км.У місті розвивались ремесла: ковальство,гончарство, обробка дерева,каменю,кості. Припускають,що Пліснесько було одним з найдавніших християнських центрів Галичини. Із поширенням християнства південний укріплений наріжник дитинця (урочище "Оленин парк"),займав монастир.За своєю площею Пліснесько був співрозмірним з найбільшими княжими центра ми Русі,зокрема Києвом..За давньослов'янської хорватської доби поміж 4-та 5-ю лініями оборони були кремаційні могильники.На північ від городища лежить курганний некрополь з сотнями могильників,де з ХІІ століття з'явились поховання християн.В них знайдено бронзові прикраси, каблучки,скляний браслет.Пліснеськ характеризувався полісною моделлю –структурою міста-держави,хоча є і дані про те,що Пліснеськ входив в склад Стільського хорватського князів ства як другий за величиною поліс чи місто. Городище відігравало ключову роль в регіоні, воно було найбільшим укріпленим центром на півночі Великої Хорватії.

                                  Хорватський Пліснеськ.

Слов’янський Пліснеськ зруйнували війська  київського князя Володимира Святославовича в ре зультаті походу на хорватів в 992- 993 роках. На цьому  поході і захопленні граду Пліснеськ князем русів Володимиром Великим,точніше його воєводою Семимислом,з вашого шановні чита чі дозволу,зупинюсь трохи детальніше.Після того як дякуючи воєводі Семимислу, була підкорена столиця білих хорватів Стольсько та кількох днів веселощів, великий князь Русі Володимир, покликав свого непереможеного ніким воєводу Семимисла до князівського терему переможеного князя хорватів Лимича. В прийомному покої хорватського князя очі розбігались від небаченої краси інтер»єру та декору покою. Нагадаю читачу,що воєвода Семимисл походив сам з хорватів і тому не звертав увагу  на красу покою,та й на ланшафтний дизайн навко. Бачив він це.Володимир Великий був настільки вражений небаченою ним ніколи красою, та й де міг бачити,адже варяги,яких він найняв у своє військо, жили біля Балтійського студеного моря і розкошами не бавились,а Новгород чи навіть столиця Русів,Київ,не могли рівнятись з Стільсь ком,ні розмірами,ні оборонними валами,ні його князівським термом.З тієї причини,забувши про те,що Семимисл хорват,хотів князь Київський,похвалитися красою княжого терему, але зустрівши байдужість в очах воєводи,зрозумів  це Володимир,Почув у відповідь буденним тоном промовлену фразу:»Ми Перемогли хорватів завдячуючи твоєму розуму і моїй хитрості,а так би не підкорили Стольська.Дякую тобі Великий князю за те,що послухав мене і не дав нашим варягам свою доблесть показати на хорватах,адже сміливістю не поступаються вони варягам та і вмінням військовим також. Попросив князя руського воєвода,щоб до залу тронного був позваний Лимич,бо хоче він з ним поговорити та знає його . «Живий твій Лимич,нічого з ним не сталось. У хоромах своїх господарює. Навіть декілька раз я з ним зустрічався і він на мене справив файне враження. Розумний і розсудливий,а ще вольовий князь хорватський.Він до речі питався хто задумав і втілив в життя план захоплення його столиці.Я сказав, що воєводу маю Семимисла,що до Русі приєднав Перемишль і він розробив хитрий план захоплення Стольська. Жоден мускул на обличчі хорвата не затремтів,лише сказав князю Семимисл.-«Не знає Лимич,що  змінине моє прозвище тобою,тому буде здивований,коли мене побачить.»Хочеш-маєш» і наказ про прихід Лимича, Володимиром був відданий посланцю,який за деякий час прибіг і сказав,що Лимич йде й тронну залу.

     Високий і стрункий наче струна Лимич ввійшов у свою колись залу і побачив на золотому троні князя Володимира,який підвівся з трону і попрямував до Лимича та обняв його,про щось говорячи Це все спостерігав воєвода Семимисл з тіні прийомного покою,що вигравав райдугою веселки,направляючи різнокольорове проміння вітражів в середину зали.По проханню Володими ра присів біля нього Лимич і аж тоді побачив на кріселку Семимисла,але обидва вже були сиві і не добре бачили своїми синіми озерами.Час робив своє,однак тембрами душі Лимич відчув,що в залі сидить знайома йому людина і спитав у руського князя:»Хто це?»Отримав відповідь: »Той, що захопив Стольсько,мій доблесний,наймудріший, найхоробріший воєвода,Семимисл»За князів ським етикетом,коли проголошувалось ім»я боярина чи воєводи князем,мав він встати, якщо сидів на лаві.У світлі вікон побачив хорватський князь сивого голуба і впізнав його,це був Томи слав,навіть його родич,що зараз вірою і правдою служить руському князю,який називає його Семимислом.Впізнав князя Лимича Семимисл, якого кучері покрив іній сріблом часу.Почув княже:»Це ти Томиславе,а у відповідь, «Так княже» Очі обох чомусь зросила  сльоза-роса і без команди Володимира,підійшли поважно один до одного і обнялись. Князь хорватський спитав у Томислава:»Як ти міг мою столицю брати мечем» і почув достойну відповідь достойного воєво ди:»Служу я князю Володимиру вірою і правдою. Краще скажи чи після того як ти здав Столь сько русам чи вбивали вони твоїх воїнів і слуг.Отримав відповідь:»Ні, не було цього» і тільки посмішка в густих підковоподібних вусах Семимисла говорила,що це він доклався до цього.          Спитав  Томислав-Семимисл у хорватського князя Лимича,чи йому підпорядкований Галич і не хоче князь Великої Русі мечем брати цей град.Отримав відповідь,що не тільки Галич,але й Теребовля йому підпорядковані.Є тільки град-поліс Пліснеськ,який йому не належить,а нале жить лютичам,що взяли  владу в місті  і там правлять.Розмова між знайомими хорватами трива ла,коли вони підходили до  золотого трону,на якому горіло «Ясне сонечко Русі» Володимир Великий,який тільки кілька літ тому охрестився сам і Русь-слов»ян хрестив. Акустика тронного залу Стільська вражала,навіть шепіт виразно відчували вуха князя русів,що сидів в самому центрі зали. Все чув про що говорили хорвати і піддавав їх слова аналізу та роздумував над ними. Особливо сподобались князю русів слова Семимисла про Галич і відповідь щира князя хорватського про Теребовлю і поліс Пліснеськ.Коли підійшли до трону оба хорвати,перепитав у Лимича,що це «за град такий Пліснеськ».На це отримав відповідь щиру:» Були у мене чи то двадцять чи 25 років тому лютичі,які просили притулку і право на життя в Хорватському князів стві .Дозволив їм проживання,бо сподобались вони мені як і князь Володимир Великий.У відповідь на це,зголосилися самі лютичі побудувати оборонні вали всередині Стольська та Пліснеська.Саме тут,завдячуючи розуму лютичів, багато варягів поклали свої буйні голови в місцях оборонних валів Стольська, а вицілювали і вбивали варягів,по самі очі захищених коль чугами,його воїни,серед яких були вже нащадки лютичів,що споруджували внутрішньоміські оборонні вали.Була відправлена ціла колона лютичів і в Пліснеськ,якими керував боярин Івн,а прийняв їх воєвода Горислав.Вони стали товаришами і звів аж 9 валів Івн всередині полі су,а тоді Пліснеськ був частиною великої Хорватії.Правда коли помер воєвода Горислав,то його дочка Зоряна,що була заміжня за сином Івна,поставила правителем граду,свого чолові - ка,йменням Нікола.В місті є 2 крематорії для спалення трупів  між оборонними валами.А за градом є ще 3 крематорій.Нарід лютичів відважний і розумний,бо багато жінок- хорваток,виб рали собі мужів з лютичів і мають від них спільних дітей.Після одруження Зоряни і Ніколи,не захотів Пліснеськ бути у Великому Хорватському князівстві і сам почав правити Нікола,і данину не платив в Стольсько.»Міг я,як князь хорватів приборкати цей град,але не захотів,бо близькі чи навіть рідні були для мене воєвода Горислав та Івн,а діти їхні,не розуміли того,що одна і велика держава краще.Мислив Володимир,бо мав чим і спитався у Лимича:«Як ти думаєш князю чи міг би я хрестити твоїх хорватів,бо ви рідні для нас русів, слов»яни.Рід мій Рюриковичів бере свій початок з  слов»ян західних по материнській лінії -ободритів, і мати моя слов»янкою була,як і прабабця.«Знаєш князю,що я тобі скажу і відповідь ця тебе здивує. Хорвати такі ж руси як і Ви. В нас  в центрі Європи до 10 Русей,Ругій і як поравило ці держави слов"янські ,бо руги це не національність,а спеціальність.Однією з Ругій була і є Ваша Русь з столицею в Києві,яку засну вав не Рюрик,а Олег-віщий,князь руський і коли виріс син Рюрика, передав  цю державу його сину Ігору. Ігор з княгинею Ольгою мав сина Святослава,що воював Візантію,Болгарію,підкорив Хазарію. А ти син Святославе князю Володимире,тобто правнук князя Ігора з династії Рюроковичів.    Хрестити хорватів можна і навіть треба,бо дуже багато в нас вже християни і  в Перемишлі маємо свої парафії і навіть церкву,а наші брати на березі моря,вже понад 100 років як християни.Але власне у Пліснеську проблема.Там центр нашого язичництва,і слід його брати мечем а тоді побачиш скільки слов»ян буде християнами,бо навіть два брати нашого короля Самослава,що язичниками були,таємно в Самоборі та Хуританії, християнами були.Хорвати як і руси мають писемність і я як князь хорватів,в подяку за добре ставлення до мешканців Сто - льська та його воїнів зі сторони варягів,що в тебе на службі,беру на себе зобов»язання написати грамоти моїм воєводам,а вони віддадуть без бою Галич,Теребовлю,думаю,що виконають про хання мої воєводи. Але гарантувати не можу,треба знайти до них підхід.А писати в Пліс- неськ не буду, бо знаю,що не послухає мене Нікола з Зоряною,бо те,що ти Володимире хрестив Русь дійшло до наших країв і тебе дуже негативно сприймають в цьому полісі  як ворога,а не друга".Замовчав хорватський князь і тоді Володимир спитав у Семимисла його думку про почу те. Не довго думав воєвода,бо добре і давно знав князя Лимича і просив князя русів, зробити саме так,а не по іншому як каже Лимич,бо вірить він князю Лимичу,а в цьому секрет успіху.Тоді князь Володимир оголосив що він довіряє воєводі Семимислу повністю і саме він,а не хтось із варязьких полководців поведе його відбірні дружнини і візьме Пліснеськ силою,,а ще попросив у князя Лимича,щоб він  воєводам  Галича та Теребовлі писав листи і переконав їх здати без бою ці міста воєводі Семимислу..Пристав на це князь Лимич,погомоніли ще трохи між собою три про відники майбутньої української нації і кожен з них був задоволений собою, адже на погляд кожного з них,виконав свою роль у захисті свого народу, бездоганно.Лимич спас від смерті бага - тьох хорватських воїнів в Теребовлі та Галичі,а Володимир Великий тому і великим був,що завжди дбав про своє військо,яке вже більше ніж на половину складалось з слов»ян.Жестом руки попросив Семимисла залишитись в тронному залі руський князь і коли Лимич вийшов вже не з свого прийомного покою, промовив до Семимисла.

-         Як бачиш я не хочу слов»янської крові пити,не вурдалак я,бо сам слов»янин і тому ти,а не хтось з моїх воєвод-варягів очолить похід наших дружин в Пліснеськ,а при пот- ребі візьми цю столицю язичників мечем своїм.Ти хорват,але тобі я більше довіряю чим своїм братам,тому маєш повну волю,бери кращих із кращих воїнів і йди  в поліс цей, але маєш за місяць мені після виходу з Стольська,доповісти,що цей град наш, руський. А після  того я  чи священники, охрестять язичників Пліснеська. Ти ж у нас мудрий і не даром тебе нарекли Семимислом,підеш до Теребовлі та Галича і без бою візьмеш їх, бо так нам з тобою пообіцяв князь Лимич."

-         На це як завжди розумно відповів воєвода Семимисл і мовив до свого князя таке»Ти чув звав мене іменем хорватським Томиславом князь Лимич, близькі ми родичі з ним,але я завжди вірно служив тобі князю наш і так буде надалі,поки не заберуть мене у ирій наші Боги.Я  все чув і щиро дякую за велику довіру мені,я її виправдаю,якщо зможу.Але дозволь наперед заслати в місто Пліснеськ своїх розвідників,щоб за прикладом Стольсь- ка я поступив,адже в такий час їх інформація не має ціни. Ще одне прошу у мого князя, коли починати похід і коли йти на Галич чи Теребовлю, дай мені вирішувати,бо мушу мати всю інформацію про ці гради і настрої людей в них". Після розмови  відправив роз відників в ці міста.

-         Почув це князь русів Володимир Великий,признав рацію своєму воєводі,дав йому  все правління в руки і навіть відбір військових дружин-полків Семимислу доручив,а сам як князь почав керувати вже могутньою Руссю,що була такими відважними людьми з племен хорватських,тиверських та уличських заселена.Буквально все керівництво військовими полками було покладено на воєводу Семимисла,що вже стільки разів дока зав вірність своєму князю і завдячує Володимир йому тим,що сидить в дитинці терему князя хорватського він,а під його ногами величезна і багатюща столиця Великої Хорватії.

       Готувати почав Семимисл полки руські до військового походу на Пліснеськ,Галич і Теребовлю,бо не мав 100% впевненності в своєму дипломатичному хисті переконання воєвод,своїх співвітчизників, здати без бою  гради свої.Надіявся на авторитет князя Лими ча,тому приходив до нього на його сторону дубового терему і мали вони довгі і задушев-ні розмови .В ході тих розмов схилив Семимисл хорватського князя написати все таки листа архонту чи князю Пліснеська,Николі,де просити його здати град цей без бою русам .Не хотів і навіть дуже це робити,Лимич,бо знав,що не послухає його Никола,але мав в душі великий борг перед Тимиславом за те,що він не став воєвожою граду великого,а був його  стрийком. Тому переконав в потребі написання листа Лимича,а Семимисл хапався за  соломинку,наче потопаючий,щоб зменшити кровопролиття з обох сторін.Зміст листа вдвох писали і під час бесід розповів Лимичу свою історію тодішню, Семимисл.А вона була досить простою. Коли Томиславу відмовили у статусі воєводи в одному із великих міст Великої Хорватії,образився він на князя Лимича конкретно і навіть дуже,бо вва жав,що кращої за нього кандидатури на посаду воєводи немає. А хорватський князь на віть не позвав його до розмови,не вибачився перед сьогоднішнім Семимислом і ця образа душила Томислава. Він дуже любив свою рідну Хорватію,що була така чудова на зем лях теперішньої Західної України,що готовий був і життя віддати за неї,а тут родич князь Лимич,ставить достойного Гордовита воєводою граду,а не його.Ця несправедли - вість настільки заразила Томислава, що він почанав інколи думати навіть про повстання частини хорватів проти князя Лимича.Аж тут випадок,коли він гостював у своїх родичів на сході Великої Хорватії,теперішній Вінничині, станицю їхню захопили варяги-руси князя Володимира.Бився наче лев Томислав і десятки варягів валялись біля його ніг  купа ми,але після поранення стрілою Томислава зв»язали і доставили в резиденцію Воло димира,де кілька днів в ямі приходив до тями,потім був підлікований                                .На щастя стріла була варязька і не заражена ядом.Після був переодітий у свій звичний одяг і постав перед очима князя Володимира,а очі у князя русів були сині наче волошки. Перепитав у Томи слава князь русів,чого це він шукав смерті своєї,адже міг не так відважно битись і навколо себе покласти купами мерців-його варягів.-Промовчав на це.Тоді з вуст князя русів почув пропозицію,від якої Томислав не міг відмовитись. Воло димир послухавши Томислава,вирішив запропонувати йому посаду воєводи у війську своєму.А військо князя русів було могутнім. Пристав на цю пропозицію Томислав, визначили плату і на- віть відсотки від захопленого краму і відтоді почав служити князю Володимиру, який назвав його Семимислом за гострий і практичний розум воєводи.Дум ки не мав Семимисл-воєвода про зраду князя Володимира,бо немає цього в них і не  торгують хорвати совістю.А совість або вона є,або її  немає в людини.Торгують совістю представники  «русскаго мира»  в Україні та захищають «русскоязичних», але час "розплати" для них дуже близько.

Семимисл підготовив 3 розвідників з числа білих хорватів і відправив їх в Пліснеськ з детальною інструкцією,що вони мають вивідати на ворожій території.Одного з хорватів звали Домагой,імена інших історія не зберегла для нащадків.Та й по правді кажучи, сто- лиця західних слов»ян-язичників Пліснеськ,була непривітною до зайд і не менше столи ці Стольська захищалась від варягів,а може більше і страстніше,бо на кону була ві ра предків.

Семимисл навіть нічого не сказав князю Володимиру про те,що хорватський князь Лимич під його впливом написав листа до архонта Ніколи. Пройшло трохи більше чим 21 день і комонна дружина князя Володимира та його знамениті пішці-варяги вирушили до Пліснеська.Вів майже 20 тисяч воїв воєвода Семимисл, що умовним сигналом,котрий знав тільки Домагой.на зустріч в обумовленому місці та часі. Нічого мудрого йому не сказали,розвідники,тільки виконали всі його забаганки і плани,так що мав на час приходу воєвода,детальну картину граду та оборонних спо руд внутрішньоміських.З слів Домагоя,котрому беззастережно вірив,знав воєвода,що місто має аж 9 оборонних валів, а це навіть на 2 вали більше ніж в Стільську і що так вони  так побудова- ні,що все місто наче на долоні та прострілюється луками з усіх веж.Також знав Семимисл і знову від Домагоя,що настрій містян дуже агресивний і вони не підуть на жодні переговори,хіба що сам Нікола-їх архонт,.захоче вислухати руського воєводу.При БУДЬ ЯКИХ ОБСТАВИНАХ СТОЛИЦЯ ЯзичниківПліснеськ ні русам чи іншим окупантам не здасться без бою.Знав воєвода, зі слав шпигунських,що місто Пліснеськ має площу понад 350 гектарів,а це надзвичайно багато навіть якщо порівнювати з Стольськом, то його площа на 100 га більша,а з Києвом чи Парижем, тодішнім Лондоном не піддається порівняннюПліснеськ має багато крематоріїв і навіть в середи- ні міста були вони,а населення міста величезне,понад 50 тисяч людей.Після того як був від- пущений Домагой з своїми помічниками, став думати Семимисл і вже навіть готовий був плати- ти, щоб ворота відкрили зрадники,але знав,що серед хорватів таких немає.Могли бути серед уличів і тиверців,яких багато в місті,зрадники за золото,але йди і знайди таких,попробуй?                         Семимисл вже з років 10 був хрестиянином і вірив в Господа Ісуса Христа всією душею,а в найскрутніші часи свого життя шукав відповіді в Господа в присвятій трійці єдино го.Тут звернувся за допомогою до Господа наш Семимисл,бо на кону навернення в християнство його хорватів, яких він любив напевне не менше чим Бога.І сон йому приснився віщий,що візьме він Пліснеськ,підкорить його,бо на це Господня воля.Жодний із варіантів захоплення полісу не підходив для воєводи русів,бо мав одну для всіх слабинку і нею була та,що нащадки лютичів та інших слов»ян,були категорично проти хрещення себе Володимиром Святим.Говорили  нащадки лютичів,що вони  батьківськоїї клятви не порушать,адже їх батьки в Ретрі клялись,коли виходили на пошуки НОВОЇ БАТЬКІВЩИНИ.,що вони свою словянську віру не поміняють ніколи.

Розуміли всі,що після захоплення столиці хорватів Стольська, всі мешканці цього стольного граду будуть охрещені і для цього організував військовий похід князь русів.Надіялись, що ця участь не буде їхньою,а Семимисл,зруйнував ці плани,адже зачитав архонту зміст листа Лими ча. Так любили зайд язичники,що навіть делегацію русів не пустили в град,а виїхав їм назустріч архонт Ніко, разом з делегацією і зустріч відбулась на території нічийній. Під час спілкування зачитав текст грамоти і прохання хорватського князя Лимича про здачу Пліснеська без бою русам.Довго думав Ніко,бо знав,що саме Семимисл захопив Стільсько і він привів своїх воїв сюди,значить візьме і  його поліс. Що робити?Думка наче білка бігала кругами в голові Ніко і не знаходячи виходу, поверталась на круги своя. Одна надія була у Ніко на те,що його внутрішні оборонні вали витримають навалу русів,а тоді нащадки лютичів,що зводили оборонні вали, будуть нищити немилосердно з луків варягів з ободритів, котрі присягали Володимиру і котрих привів під стіни його граду Семимисл.Відмовив руському воєводі архонт Ніко і промовив: «Істи нні Хорвати,а не князівські,не здаються без бою»                                               Тільки у вічі глянув Николі Семмисл і одразу зрозумів,що ця людина не здатна до перего ворів.Він був лютий і непоступливий наче вепр з хащів і в його очах шаленіли відблиски ненави сті до русів,що несли сюди Божу  Христову віру. Промовив Семимисл і сказав Ніколі такі слова: - Хорват як і ти,я.Впертий ти гірше свого батька,але не розумний як він. Зміст листа князя Лимича я довів тобі.За те,що відмовив Лимичу і мені смерть тобі. Жінки будуть наші, руські і варязькі,по твоїй і воїв твоїх смерті. Дурень ти Николо,а не монарх. До Стільська було не далеко з полісу,одноденний перехід і тому відправив до князя Володимира гінця,з проханням надати йому каменометні машини,Семимисл. Князь прийняв гінця,довідався про ситуацію і віддав команду всі каменомети віддати Семимислу,адже він не потребував їх,сидячи в столиці хорватів. Коли каменомети при були до Пліснеська,один з них затонув у болоті,що оточувало поліс. Знав  Івн,говорячи своїм май страм, що саме менше треба 3 дні вистоювати у багнюці дубові клецки,тоді вони стають міцними і не крихкими та придатні для спорудження оборонних валів. Може архуологи знайдуть його?А їх мав град 9 і так добре вони були розта шован,і що дуже добре захищали дитинець і терем дубовий архонта.Ніко завжди слухав Зоряну, зважував на вагах вартість її думки,але доленосні рішення для полісу,приймав сам,або Віче. Зібрав віче слов»янське велелюдне архонт і поставив запитання руба таке:» Чи боронитимемо град–поліс наш, чи здамо русам на поталу.Руси не можуть бути страшніші саксів,яких наші батьки Перемагали.» Що говорили і як кричали вічові крикуни я оповідати не буду.Нащадки лютичів і хорваток,найбільше старались і доказали  првада словесно архонту,що він неперемож ний,навіть коли візьме град Семимисл,адже всіх йогоь варягів вони повбивають стрілами зі своїх схованок.Тільки лютичі могли боронити ці вали в середині міста,так наказав,ще Горислав,бо вони найкраще знали побудоване Не врахували одного вічові крикуни,якою є воля нашого Господа Бога Ісуса Христа,бо саме Ісус Христос найбільше зацікавлений був у хрещенні слов"ян Русі.Була Перемога Русів над хорватами в Пліснеську,тому що Архангел Михайло керував руса ми і всі накази русам віддав він,а не Семимисл,тільки голосом його Семимисл мав місячний тер мін для взяття другого за потугою граду хорватського,тому спішив і коли його каменомети пробили в огорожі міста велику діру,дав команду невеликому загону варягів йти на штурм.              Вирішив воєвода перевірити на «вшивість» Ніко,але коли варяги прорвали оборону язичників і вдерлись в місто,зрозумів,що потрібно розширяти захоплений кусок землі-плацдарм.Зразу в утворений отвір ринули 3 загони добре озброєних варягів-дружинників,а за ними йшли сло в"янські пішці,не гірші ні по дисципліні,ні по зброї від варягів,а інколи їх відвага брала верх над варягами. Пішла частина особистого полку Семимисла,що брав Перемишль і саме вони здобу ли Пліснеськ.Коли на плацдармі місця не було,руси його розширили і зробили з гілля дерев свого роду щита,що мав перекриття та стіни,так що град стріл майже не вбивав і не ранив русів.Але були внутрішні вали міста,що відбивалось наче скажений вовк,яке спорудили лютичі, неперевершені майстри побудови оборонних валів,а їх нащадки звідтам слали смертоносні стрі ли в довкілля як привітання русам.Побачили хорвати,що плацдарм розростається і доповіли про це архонту,а він злегковажив і не перевірив споруду,яка навіть переміщалась туди,куди було потрібно.Надіявся Ніко на своїх лютичів,бо знав,що це найкращі воїни, які чудово знають, що і як робити.Весь простір до дитинця і терему архонта з веж,які були у валах,добре прост рілювався лютичами,що були чудовими мисливцями.Тому і не переживав архонт,але його сон не був надійним і спокійним,бо перед самим світанком від тріску дерев»яних колон та шуму бою проснувся.До дому сунули непрошені гості, це були варяги Семимисла,що мали вбити його.                                 Вони перегрупувались в колону дикобраза,що обросла щитами наче бронею та сунула до тере му і в ній було багацько воїнів.Проснувшись Ніко дав команду і його резерви пішли у бій.Бій був страшним і кривавим,бо зійшлися в ньому кращі  з кращих і ними були варяги з числа ободритів князя Володимира і лютичі з числа особистої охорони архонта, Ніко. Зійшлись у двобої,божі воїни,воїни світла та воїни чорнобога.Руси і слов"яни були воїнами світла,а хорватські лютичі були язичниками і захищали язичництво чорнобога..Біль втрати бага тьох воїнів варягів,що були ободритами,аж розривав серце Семимисла.Він розумів,що колона його воїв, що наче дикобраз  голками,а вони списами, обросли, загинули не просто так,адже кілька воїнів ободритів повернулись і розповіли йому про всі особливості бою.Це була воля архистратига Михайла,що віддавав накази і керував боєм через Семимисла.Говорили варяги,що майже вже підійшли до дубового терему архонта,аж тут,із двох напрямків, південного та східно - го прийшла допомога від архонта.Це були його особисті охоронці і всі були нащадками лютичів та хорватів, відважні,вмілі і відчайдушні.Ось ці лютичі були страшною загрозою для варягів-обо дритів,бо тактика бою у них не мінялась десятиліттями,а може і століття. Вони вбивали варягів як правило стрілами,що потрапляли в око або незахищене кольчугою місце на шиї і дуже багатьох вбили,а щоб спастись варяги мусіли відходити,втрачаючи ще більше воїв. Навіть була сцена,коли лютич розпалений боєм,нагнувся над ободритом з варягів і хотів його прошити мечем двогострим,але впізнав по лицю товариша свого батька,з яким разом воювали саксів і звіль нялись від чужої і непотрібної саксонської опіки.Перепитав як звали батька,почув відповідь і підбіг до старшого лютичів і розповів йому все.Був взятий у полон варяг-ободрит,але не вбитий.             Наступного ранку як тільки сонечко озолотило маківки сосен, в наметі воєводи відбулась військова нарада і послухавши всіх керманичів,прийняв рішення Снмимисл  і дав команду, ще  багато раз обстрілювати з каменометів Пліснеськ,а до архонта направивити вирішив ще 2 коло ни,які мали взяти одна південний бік,а друга східний,а саме там були споруди,які б зараз назвали казармами. Назначив старшим штурму Варгу і він був відповідальним за результат. В розмові з начальником штурму і двох загонів варягів-штурмовиків,намалював йому план бою і наказав Се мимисл захопити архонтів терем,а по можливості самого Ніка.Знав добре воєвода Варгу, був він старшим і при взятті Перемишля і при взятті Самобора,але так трапилось,що хоча він і був в ко манді при взятті Стільська,але був ранений,тому не очолював воїв.Тепер мав нагоду відзна читись.Пішов у ранок Варга,але не повернувся, бо був вбитий лютичом. Це за командою Варги,було взято його штурмовиками 4 оборонний вал,покритий камінням.За його командою було сформовано два військові загони,які швидким бігом долали довжелезні метри між оборонними валами,де їх очікувала смерть,і приближались до дубового терему архонта. Перед теремом розділились,один загін побіг до південного краю, а йому на зустріч  тоже бігли лютичі,а інший брав східний край,де були величезні  дві чи навіть 3 казарми-напівземлянки. Чув щось погане в душі Варга і позвав до себе сина свого Світозара та сказав йому,що терем має бути захоплений до ночі і архонт по можливості доставлений  до Семимисла.-«Якщо  він загине,то про хід спецоперації мав доповісти воєводі Світозар.Загинув Варга банально і від руки  лютича, що був дужим і молодим, навіть імені його не знав.-Варга вже був в роках, сивина підкреслюва ла його непоганий вигляд і благородні риси обличчя. По плечах,наче море кучері,що мов срібні хвилі,закривали його сині,аж темні очі,немов хотіли,щоб ці очі вже не бачили ніколи і нічого. Удар лютича був настільки сильний і потужний і він видовжений дубовий щит розрубав,а повтор ний удар молодого лютича розрубав Варгу навпіл. ВІН В СТРАШНИХ МУКАХ ПОМЕР., так і не взявши терему і не зловивши архонта.Це вже зробив його син Світозар, що плакав над тілом батька і не крив своїх сліз,та погрожував архонту,що вб»є його особисто. Це чув і навіть бачив архонт з вікна свого дубового терему,бо смерть Варги була на зеленому полі біля його ганку на  його ОЧАХ..Бачив як варяги-ободрити крок за кроком підходять до його дому.Аж стогнав від внутрішньої напруги Ніко,розумів він,що помста Семимисла буде для нього страшною.  Особистої охорони архонта не вистачало,було її чимраз менше, багато віддали життя за нього і їхню віру,а до дому йшли і йшли озброєні русичі та варяги,лиця яких були всі в крові та дуже похмурі.Навіть Зоряні і дітям своїм нічого не сказав Нік,а в голові визрів план.Підземеллям і його дорогою,яку добре знав,а ворог знайти не міг, вирішив він йти за град свій до крематорію. З ним мало бути з 2 десятки кращих охоронців. Коли руси і варяги вже були в теремі,він з двома десятками молодих охоронців,котрі за нього готові були віддати свої життя,спустився в підзе мелля, вміло замасковане, і пішов назустріч своїй долі.Як не намагався Світозар знайти архонта і привести його до віч Семимисла,не знайшов і не виконав своєї погрози.                                                          Нік тим часом вийшов до крематорію за містом і побачив,що місто його бореться,а не здається і далеко не всі вали були захоплені русами.Тоді дав команду і його воїни-охоронці,яких знали всі захисники міста,пішли в поліс і принесли правдиву інформацію про стан справ. 6,7,8 і 9 вали боронились і вбивали варягів,так що на терезах долі Пліснеськ міг ще довго чинити опір і взяти град русам було, ой  як ВАЖКО.Світозар доповів воєводі про смерть свого батька і аж лице від болю в Семимисла покрилось страшною гримасою,адже другом був йому Варга.Пере- питав чи взяли архонта та терем його.Почув відповідь,що терем взятий,але Ніколи там не знайш- ли. Зі злості аж сльозу пустив руський воєвода,бо добре розумів,що архонт очолить спротив і ще багато крові братської проллється. Відпустив Світозара хоронити батька і сказав,що сам прийде на похорон,а Варга був християнином.Приймав тим часом своїх старших і чув далеко не найкра щі повідомлення з Пліснеська.Думав,адже  князь Володимир дав місяць для взяття полісу-держа- ви, а вже 20 числа серпня добігають,а місто не належить русам. Тоді ж прийняв рішення,що його Перемишельський полк на чолі з ним піде у бій і розіб»є хорватів. 24 серпня 992 року руси Семимисла повністю звільнили Пліснеськ від його захисників і захопили його. Став поліс-держава руським і міг стомлений боєм і пережитим воєвода доповісти князю Володимиру Вели кому,що він виконав його волю і поліс руський на завжди.На похороні Варги здалось Семимис лу,що бачить він архонта біля сосен і що сміється  над ним Нік.Але вичислив, звідки керує хорва тами архонт і страшно помстився йому за смерть Варги. Сам їхав за місто Семимисл,чекав пев- ний час в  лісовій засаді на Ніка і коли він з нечисленною охороною порівнявся з ним,разом з від бірними воями на конях вискочили з лісу і всі сили вложив в удар мечем Семимисл і розрубав навпіл архонта.Таким жорстоким був час.Наступного дня спалили архонта в крематорію,а воєво да поїхав до князя Володимира і доповів йому буденним голосом про те,що Пліснеськ відтепер належить русам.Аж від задоволення потирав руки руський князь-наше красне сонечко,бо розу- мів,що тепер Галич і Теребовля падуть чи здадуться і вся могутня та Велика Хорватія будуть РУССЮ навіки віків,у добрі і горю,в нещастю і в щастю.Тільки перепитав  князь русів у Семимисла, -Коли підеш на Галич,але так і не отримав відповіді,бо свято було з присмаком сліз ,адже загинув його друг,Варга.Грамоти князя Лимича відіграли вирішальну роль в тому, що Галич і Теребовля здались воєводі Семимислу без бою.Скажу для ворогів країни русів-Украї ни, для 5 колони:»Не дочекаєтесь Ви того,щоб галичани вбивали своїх братів українців,ми один народ.Разом звільнимо окуповані райони Донетчини і Луганщини від окупанта-москаля,а вам не буде місця на святій землі України.Підете в свої мокшанські болота і з Криму»

 

                                                                                                                                                                                              Слов»яни і їх розселення в Європі.

 Вчені досі не знають, як з’явились слов’яни і саме де: прийшли разом з гунами, зародились у басейні Дунаю або в Придніпров’ї.Від 300 до 350 мільйонів осіб-чисельність слов’ян у ХХІ столітті. П’ята частина території Європи заселена слов’янами.Язичництво слов’ян має чима ло спільного з віруваннями індійців Місцеві племена так само практикували кремацію і посила ли дарунки рахманам (брахманам) за течією ріки. Рай в уявленні слов’ян був краєм теплої пого ди, куди відлітають на зимівлю птахи. Окрім назви “ирій,вирій” про нього говорили “тридесяте царство”.Герої народних казок доходили,не далі “тридев’ятого”Пекло в слов’янському світо гляді-край холоду і темряви,хоча пекти це означає дуже гріти,скоріше нагадує гарячу пустиню.,а не Арктику,але може пекти і холод.Вхід в пекло  знаходиться неподалік річки Смородини.Смерть не означала припинення існування.Духи померлих предків постійно перебували поруч з живи ми Тіла ховали просто на подвір’ї.Для них залишали  горщик з частуванням на свята .                        Рахманський Великдень-слов’янський звичай пускати за течією крашанки, щоб ті доплили до предків у вирію.Сонце в уявленні давніх слов’ян народжується і вмирає щоро ку.Дитинство воно проводить під іменем Коляди,далі зростає до Ярила,за ним Купала і старез ний  зимовий Світовид.Слов’янська дівчина мала право засилати сватів до парубка, з яким довго зустрічалась і була вагітною від нього.На відміну від традиційного сватання,де свати приходять від хлопця, відкараскатись “гарбузом” він уже не мав права.

 Покритка- так давні українці називали дівчину,що народжувала без шлюбу. На знак суспі льної зневаги їй примусово обстригали коси і покривали хусткою. Дитячий вік у слов’ян поділяв ся на такі періоди: баяння (колисання) – до 2 років, пестування (виховання) – до 5, вік першої праці - до 7, і отроцтво - до 12.Давні слов’яни мешкали у напівземлянках і курних хатах. Піч  найважливіший елемент слов’янського дому. Якщо хата згоріла, то піч переносили на інше місце і будували навколо неї нову домівку. Каша- основа слов’янського раціону.Хліб ранні слов’яни пекли без закваски,у вигляді прісних коржів.Кисле тісто почали місити лише в середині 8 століття.Розміщення слов»ян в Європі,їх назви дає нам БАВАРСЬКИЙ Опис,який викорис таємо:

Сорби,теперішні лужицькі сорби  мали 50 градів, згідно з  Баварським Описом, який їх називає численним народом. Племена сорбів населяли в другій половині 1-го тисячоліття землі на північ від Рудних гір між річками Заале і Мульда в їх верхній течії на території сучасної федеральної землі Саксонія.Залишки народу збереглися до 21 століття.До союзу із сорбами входили да- лемінці , що  мали 13 градів, і проживали у районі міста Дрезно та на захід від нього.Про короля Самослава і його Велику Хорватію я розповідав у своїй 1-ій книзі. В ній йдеться і про сорбів,адже гід наш по Дрездену, розповідав нам ,що мером цього міста є етнічний слов'янин-сорб,а їх залишилось близько 100 тисячу по всій Німеччині.Під впливом гідів з Німеччини, Берліна,Дрездена та інших історія словян зацікавила мене, навіть дуже На південь від сорбів мешкають жителі Богемії (назва виникла від імені галського етносу бойїв).Вони мали 15 гра дів.Їхні сусіди морави -мали 40 градів.,що входили у склад Великоморавської держави, а місцеві християни користувались  слов’янським письмом,що за ім’ям одного з її авторів було назва не «кирилицею».Нагадаю читачам,про Бойківщину,її величезний вклад в розром дикунів аварів-обрів і про це я писав в своїй першій книзі «Галичина і древні королівства русів.»Також мною згадувалась столиця бойків Самбір,відвідини королем слов"ян брата та  його дружини Славуні  Самославом, мисливські пригоди короля слов»ян в околицях Самбора..Це моє рідне місто.На торговому  бурштиновому шляху згадані такі  балканські слов’яни, як болгари, про яких зазначе но,що мають лише 5 градів,але є численним народом. Можливо,під градами у  болгарів ,  малося на увазі їхні державні об’єднання,які називалися «славіями».

На південний схід від ободричів північних, вказані ободричі східні – які мали 100 градів і короткий час своєї історії називалися ререгами, або  «мекленбурзькими слов’янами»,що згадані в анналах королівства франків в 824 році.Це були ободричі,які не зазнали на той час німецької колонізації, були язичниками і зберегли свою не німецьку державність..

В районі озера Ґопло розміститились ґопляни..Гопляни мали 400 чи навіть більше градів. Врахо вуючи, що в районі озера археологами не було знайдено стільки городищ,польські дослідники припустили,що ґопляни-назва частини більшого етносу,який проживав в ті часи у реґіоні і зафік сований у інших письмових джерелах-західні поляни,що започаткували Польську державу.

      Волинь впродовж 7–10 століть була заселена кількома спорідненими слов»яськими племена- ми (черв’яни, бужани, волиняни, лучани,дуліби), які періодично творили між собою політичні союзи з назвою племені-гегемона В певний час назва черв’яни, стала загальною для споріднених між собою,хоч і не єдиних етнічно,«жителів Червенських градів».Мешкали там сучані  галича- ни, «жителі Галичини»,що  підтверджується тим, що Руське та Белзьке воєводства в 16-17 сто- літтях називали Червоною Руссю (Червена Русь),а частина хорватів, які прийшли з Галичини в Далмацію називалися «червоними».

          У першій згадці Опису про черв’ян сказано, що мали 325 ґрадів, у другій згадці, сказано,що в них «одних є королівство і від яких усі племена слов’ян, походять і ведуть свій рід».Схоже походження слов’янських народів зафіксовано у творі арабського історика Абу-л-Хасана Алі ал-Масуді «Золоті копальні та розсипи самоцвітів» (947 рік).Про етногенезис слов’ян,що за даними різних наукових дисциплін (мовознавства, історії, археології, антропології, генетики відбувалося у верхів’ях Дністра та Західного Бугу Саме у верхів»ях Дністра.де живе автор,зародилось слов»янство,а площа до річки Західний Буг доволі велика.

.   Баварський Опис,є найдавнішим джерелом,яке передає традицію про походження багатьох слов'ян із племен між Бугом і Дніпром,Німаном і Бугом. Вигідне розташування на торговельних комунікаціях-визначили виняткове геополітичне становище території черв’ян: Їх землі в другій половині 10- першій третині 11 століть,стали об’єктом зацікавлень і військової експансії князів ських династій Пржемисловичів (чехи володіли частиною земель до ріки Буг на півночі орієнтовно до 979 року). Рюриковичів і П’ястів (руси/ варяги і ляхи в 979-1031 роках позмінно володіли землями між витоками р. Буг та середньою течією ріки Вісла.

Далі на схід та південний схід від черв’ян, у верхів’ях р. Буг жили бужани,що мали 231 місто-град. Локалізація бужан у верхів’ях ріки. Буг,що отримали свою назву від назви ріки Буг,і саме там був головний племінний град Бужеск (сучасний Буськ, Львівщина),На їхніх теренах з 11 століття в літописі Руському згадуються волиняни,а це все були колишні дуліби.

  Сусідами бужан були ситичі в Описі вказано, що це “край, в якому народу і градів без ліку” .Оскільки бужани «сиділи по Бyгy» на Волині, а уличі до переселення в бік Подністров'я (між 920 і 940 роками) перебували на Середньому Бузі,то ситичі та їхні сусіди стадичі мешкали у Верхньому та Середньому Подністров'ї (територія сучасної Галичини),через які проходило розгалуження "Бурштинового шляху" від Бугу на Дністер. Це колищні хорватські землі на лівобережжі верхньої та середньої течії Дністра, де хорвати утворили спочатку королівство,а потім князівство  з  центром у Стольську, а  на його основі виникло Звенигородське князівство, росту та розквіту яких сприяли торговельна і політична ситуація.

 На  землях ситичів  виявлено десятки городищ, святилищ,поселень, частина з яких вели чезних розмірів(виробничі комплекси типу Рудниківського металургійного комбінату- як би зараз його назвали), Звенигород,Пліснеськ, Стольсько(агломерація міст розкинулася на десятки квадратних кілометрів,включаючи саме князівсько- королівське місто Стольсько з городищем 250 га,культові язичницькі комплекси,передмістя,городища-супутники, що були набагато більшими за сучасні їм міста Русі.) Цей реґіон багатий на археологічні знахідки, адже є одним із теренів етногенези слов’ян. В мене є одне питання до етнічних мос калів і наших хахлів:Скажіть,якщо в 7-10 століттях на землях теперішньої Галичини існували міські  агломерації в яких проживали десятки тисяч міщан- ремісників,а на болотах Московії квакали жаби і не було міст,а в деревнях жили обмежені аборигени,хто Вам давав чи дає право називати  галичан-рагулями? Слово рагуль походить від слова ріг-рог і означає відсталий селюк-"деревня."Хіба не москалі-рагулі,адже жодного міста з статусом магдебурського пра ва в Московії чи тепереішній Росії не було,не має,вже ніколи не буде?Археологічні дослід ження на територіях Галичини відзначають економічне піднесення,що почалося на початку 9 століття і спричинило,різке розшарування суспільства,в першу чергу за професійною ознакою . Саме це дає підстави  вважати,що на теренах теперішньої Галичини в Україні ще тоді  було роз винене розшароване суспільство,з своєю державою.Ситичів можна розмістити поблизу сучас ного Львова та на південь від нього, західна межа розселення ситичів,тягнулася від витоків Дністра до Розточчя,де ситичі  межували з черв’янами,після чого кордон повертав на південний схід і йшов північніше Львова,в сторону літописного Рожного поля (біля Золочева),де була давня межа Галичини та Волині.Межею між ситичами та стадичами  був «галицький коридор»-терени від Золочева до Дністра з виходом на один з перевалів через Карпати і цим коридором авари піднімалися до Волині,а пізніше дуліби міґрували на південь та захід.Південна межа розселення ситичів проходила, карпатськими хребтами,де мешкали бойки (про них мова йде у рівночасному Опису документі«Про управління імперією»Констянтина Багрянородного.В ласне бойї  в цій праці згадані неодноразово і проживають там же ж в 21 столітті

         В часи Святоплука I Моравського (871-894) в орбіту Великої Моравії ввійшли закарпатські князівства,князівства засян,поборян та західна частина князівства требовлян,Пiсля падiння Великої Моравiї поборяни і требовляни вийшли з-під моравського впливу, а засяни,потрапили під угорський,а пізніше польський впливи.Боротьба за ці землі йшла з перемінним успіхом,в ході якої Угорщина оволоділа Перемишльською землею,про що може свідчити угорський цвин тар-кладовище 10 століття у Перемишлі.

 Наприкінці X століття Червенські ґради (південь Волині, Перемишль,можливо  Звенигород і Стільсько, внаслідок кількох спустошливих походів були включені князем Володимиром Святославичем до політичної орбіти Русі. На східних землях требов’ян сформувалося князів ство з центром у Теребовлі, яке було останнім уламком Великої Хорватії і найсильнішим з князівств,які утворилися на землях карпатських хорватів.В дуже коротких письмових повідом леннях, вміщених у «Повісті минулих літ», йдеться про похід київського князя Володимира Святославовича на ляхи у 981 році та наступний його похід на хорватів у 993 році.Ляхи і хорвати були різними народами і проживали на різних територіях та були власниками різ- них ранньосередньовічних держав.

    Народ, який за Описом мав аж 516 міст та «безліч людей»,цілком міг проживати на густоза селеній у той період території пізнішого Теребовлянського князівства.До краю стадичів належа ли такі міста та їх попередники,як Теребовля,Галич.

Стадичі та ситичі-(можливі союзи племен)становили основу населення тодішньої Галичини, відповідають землеробсько-скотарському характеру занять тутешнього населення. Хорвати бу ли  частиною місцевого населення, якій вдалося на деякий час об’єднати різноманітні близькі слов’янські племена та створити потужну державу,знану з різноманітних писемних літописах. Через землі себірів проходили шляхи,які сполучували Київ із Європою і були відгалуженням більш важливих шляхів,а на населення цих земель в культурному плані вплинули з півночі воли няни,враховуючи різноманітні міґраації з Волині в попередні століття,а з півдня – уличі  (між 920-940 роками вони міґрували у Середнє Подністров’я).

        Далі на схід за течією Богу жили уличі, за даними Опису, «численний народ»,що мав 318 ґрадів.Це-уличі,чия назва походить від слова «угла»–«кут».Спочатку жили у куті, вигин Дніпра у районі порогів.В період 8-10 століть заселяли землі вздовж нижньої течії Дніпра,Південного Бугу,узбережжя Чорного моря.Уличі і сусідні тиверці довго опиралися русам,але були завойовані із особливою жорстокістю.Остання згадка про уличів датується літописом 970-х років. Побужжя та Пониззя були заселені уличами у ході колонізації 920-940 років–вони були витіснені на північ кочовиками і  на час написання "Опису"  займали терени між Дністром,Бугом,  Дніпром. Літопи сні тиверці-  мешкали в межиріччі Дністра і Прута,де збереглися залишки декількох груп слов'янських поселень і городищ (Алчедар,Царьовка,Рудь),що ідентифікуються з  тиверця ми,які в реґіоні оселилися в 9 столітті, а їхні поселення доходили до Дунаю. На заході їхній ареал межував із землями волохів,між ними та предками румунів часто траплялись сутич ки та навіть бої.В середині 10 століття землі тиверців були жорстоко завойовані Руссю, а з 12 століття внаслідок набігів печенігів і половців,цей етнос перемістився у Середнє Подні стров’я,жив в Панонії і Трансільванії,де поступово змішуваися з сусідніми слов'янськими племенами південної Галичини і за деякими даними брав а участь в етногенезі болгар                 Як турист разом із своїм другом  Богданом, відвідував південну Болгарію і вона справила на мене хороше вражен ня.Був і в Хорватії та Чорногорії і дуже дивувало мене, що мова у сербів, хорватів і тепер чорногорців одна і та ж,але ставлення одне до другого погане,якщо не сказати ,вороже. Наш гід, хорватка Ніколіна,в місті Дубровнику,пояснила це не сприйняттям католиками-хорватами,спроб сербів насадження свого домінування і православної релігії.Хорвати відстояли свою незалежність і українцям слід брати з них приклад. Та й умови в нас різні,різні мови з росіянами,різний світогляд,різна культура,різні традиції і немає насадження та домінування церк ви православаної,навіть Московського патріархату,над греко-католицькою конфесією чи ПЦУ.Є спроби насаджування «русскаго мира» українському народу але вони приречені на провал. Відвідування Балкан це засіб пізнання світу.

 Масове хрещення болгар сталося 865 р. за  царя Бориса (852-889 рр.)царя болгар.Уклавши мирну угоду з імператором Михаїлом III (842-867 рр.), він зобов’язався навернути свій народ і державу в християнство. 25 травня 864 р. від місіонерів,присланих патріярхом Фотієм,цар Борис дістає хрещення з іменем Ми аїл.Була потужна опозиція,що протидіяла християнізації та слов’янізації країни,надмірному впливові Візантії.Цар Борис розправився з опозицією, стратив ши 52 бояр,клопотав про надання Болгарській Церкві автокефалії.Константинопольська патріар хія відмовляє цареві,оскільки молодій Церкві належало перебувати під безпосереднім керів ництвом Церкви-Матері.Цар Борис направляє послів на Помісний собор у Константинополі, що проходив 869-870 роках.,а Західна Церква вважає його VIII Вселенським Собором.Присутні на ньому папські леґати намагалися довести,що болгари належать до юрисдикції папи римсь кого.Але представники східних патріярхів визнали,що Болгарія,історично належачи до території Візантії,має входити до Константинопольського Патріярхату.4 березня 870 р. було визнано автономний статус Болгарської Церкви. Константинопольський патріярх Ігнатій висвятив для неї архиєпископа Йосифа. Болгарію було поділено на єпархії.Прибувши до Болгарії у 885-886 роках,учні святих. Кирила і Мефодія,святі. Климент Охридський, Наум,Горазд,зустріли підтримку царя Бориса,а потім його сина Симеона (893-927 роки.). Поширюються слов’янське письмо, богослужбові книги. на замовлення царя..919 року в Преславлі скликається Церковно-Народний Собор,який прогллошує автокефалію Болгарської Церкви та підносить її до рів ня Патріархату.У першій половині VII cт. на прохання візантійського імператора Гераклія (610-641 рр.) папа римський Гонорій прислав священиків, котрі навернули на християнство багатьох слов’ян Іллірії. До VIII ст. слов’яни Далматії,Іллірії, Панонії входили до юрисдикції Західної Церкви..Вірогідні і  ґрунтовні відомості про склавінів подає гот-Йордан (у книзі «Про походжен ня і діяння готів») та Прокопій Кесарійський (у «Книгах про війни»).За Йорданом,склавіни були одним з відгалужень венетів і розселялися на південь від витоку Вісли.Це земля Галичини. Розміщувлись склавіни між Дністром на сході та басейном ріки Дунай на заході,тобто Пано нії.Територія,яку займали склавіни, накладається на ареал археологічної культури празької кераміки і включає в себе Чехію,Моравію,Словаччину,Угорщину,Румунію,Молдову,правобереж  ну  частину України та українське Полісся,частину Сербії, частину Хорватії, Словенії, Авст рії З візантійських джерел відоме ім'я склавінського племінного ватажка Добрети що правив союзом слов»янських племен в другій половині шостого століття.

 

                          Добрета і переселення склавинів в Панонію.

                                                                                                                                                                          Часто племінного вождя склавинських племен Добрета згадують як князя чи короля держави Рутенія.Але такої держави не було і як би не хотіли русини Закарпаття її видумати,не було держави Рутенія ні в Закарпатті,ні в Галичиниі,ні в Панонії,Моравії чи Румунії.Був племінний союз склавинів,що мав таку назву. Вождь склавинів Добрета  ніби започаткував колонізацію слов»янами Балканського півострова і заселення  слов»янами Панонії,ще до завоювання мадяра ми. Нам вже давно відомо,що праслов»яни мали народовладдя (демократію) і власне на вічах, вирішували всі свої важливі і не дуже питання.Цьому доказ вічове правління велетів-лютичів,що не мали князів,а запрошували їх на правління, коли була така потреба,або в росії в"ятичів. Також цьому може слугувати доказом правління Новгорода,де жили словени,які входили в Русь,але власне на своїх вічах визнавали того чи іншого князя і звали його на правління.Добрета походив із словянського племені Тиверців,що прийшли на землю України із Палестинської Галілеї і на час його обрання вождем племінного слов»янського союзу, проживав на території Пано нії,яку тиверці разом з уличами вже певний час освоювали і проживали там.Віче було специфіч ним,тому що обирали вождем слов»янського племінного союзу,не старші чи вожді племен,а обирали Добрета одні волхви,котрі добре знали астрологію і передбачали майбутні події.На віче прибуло 8 волхвів із різних слов»янських племен,але віче було в місті,де народився Добрета і тому в ньому приймали участь його одноплемінники.Віче бурлило своєю гарячковістю,адже на кону було не що небудь,а переселення слов»ян-склавинів в Панонію і освоєння її.Взяв слово волхв-хорват Гнівой,який із своїм племенем вже освоював Далмацію і прибули вони на цю зем лю з Галичини на запрошення імператора Візантії Іраклія,після Перемог над аварським каганатом білих хорватів разом з іншими словянськими племенами.Гнівой мав можливість порівнювати  і оцінювати ситуацію через те,що міг порівняти життя в Галичині і Далмації,яка межувала з Панонією,тому його думка була важливою і домінуючою серед волхвів. А крім цього волхв-хорват був хоро шим астрологом і всі  волхви з увагою слухали його. Гнівой сказав:» Браття і сестри склавіни,багато волхвів мене знають,що я правдомовний,а не брехун. Знають,що я і моє хорватське плем»я проживало в Червоній Русі,біля її столиці Стольська і за проханням імператора Іраклія, та нашого короля Самослава, разом з племенеми антів князя Кия,пішли в похід через Панонію,що рівна наче стіл,в місця,де зараз живемо.Мали військові сутички і навіть бої з загонами  аварів,яких ми,завдячуючи війсковому хисту князя Кия,перемогли.Був я в делега ції князівській на прийомі у імператора Іраклія,що дозволив нам,усім склавінам,селитись в Панонії і на морському узбережжі в честь перемог над аварами. Цей дозвіл я чув своїми вуха -  ми,бо знаю старогрецьку мову.Земля Панонії не тільки рівнинна,але й плодородна і клімат в ній чудовий,так що для нас слов»ян вона дуже підходить,бо південніше земля більш кам»яниста і менше підходить для землеробства,але яка вона добра для риболовлі.Є труднощі і як правило- це авари,що наче хижі звірі нападають на нас хорватів та антів,що оселились у відрогах Панонії,а вже в гори навіть не пнуться,бо знають поганці,що чекає їх там смерть.                                         Тому я,волхв Гнівой зову своїх братів і сестер слов»ян,переселятись в Панонію,а хто хоче і на морське узбережжя та освоювати ці  добрі землі.,бо не гірші вони чим в  Червоній Русі,а може й кращі.Я не знаю кого ми сьогодні оберемо вождем,але кого б не обрали,раджу при переселенні селитись і будувати міста-гради в яких і поселятись,бо лютий і підступний ворог наш споконвічний,авари,мають землю цю Панонію-своєю Батьківщиною,а вони тюрки підсту пні і жорстокі,виріжуть всіх  жінок, старих з дітьми,якщо селитись не в містах-градах. Так,що будьте пильні,не сплять авари,а шукатимуть вашої смерті. Гнівой ще сказав, ми волхви добре пам»ятаємо і знаємо, що Панонія це Батьківщина всіх сло в»ян і саме з цієї землі наші предки на чолі Чеха,Леха і Руса освоїли її і жили тут. Потім від настирливості румунської (волоської) пішли і освоїли землі,де тепер живемо.Фактично,споконвіків Пано нія і її відроги є нашою слов»янською Батьківщиною  і ми повертаємось до своєї матері.» Ці слова Гнівоя, волхва хорватів,мали вирішальне значення на рішення 8 племен слов»ян на освоєння землі Панонії і їх переселення з Галичини в Панонію. Після нього мали слово, ще кілька волхвів слов»ян,які всі без винятку підтримали думку переселення і освоєння земель Панонії.Навіть думки були дуже прозаїчні,що скловени живуть в напівземлянках,а не хоромах і тому їм багато не треба,щоб хороша їжа була та безпека,а гради будувати властиво всім склове нам споконвіків.Волхв Ратимор висунув кандидатуру вождя тиверців Добрета на вождя слов»янського військового союзу і він був проголошлений його вождем,а не князем слов»ян, терміном на 2 роки.За ці 2 роки мали угличі і дуліби,та хорвати з тиверцями, частина бойків, переселятись в Панонію,освоювати її, давати наші слов»янські назви своїм градам і присягати на вірність візантійському імператору,бо номінально землі ці надежали Візантії.                                        Після того як був обраним Добрета вождем племінного слов»янського союзу тримав і він слово:»Мова,якою спілкувались всі слов»яни 6-початку 7 століття ери Христової, була одна і таж,тому всі її розуміли і не потрібно було тлумачів,а самі тиверці серед всіх слов»ян,мали дар Божий,бути перекладачами.Подякував за довіру і сказав,що коли якесь плем»я чи рід захоче переселитись в Панонію,то тоді,хай його старші чи волхви приходять до нього і він органі зує охорону переходу,але мають мати з собою дисциплінованих воїв і хорошу зброю  та визна чить місця поселення склов»ен.Мають навчитись скловени дисципліни,бо її відсутність, незважа ючи на їх люту хоробрість,робить скловен надзвичайно вразливими.Якщо хтось із воїв не виконає своєчасно команди свого боярина,такий підлягає смерті як і цілий загін воїв,що не вико нали або не своєчасно виконали команду племінного боярина чи вождя Добрети.Він і назвав племінний союз слов"ян Рутенією,але не був  їх князем,королем чи монархом на відміну від Самослава.Коли місія переселення в Панонію була завершена,тоді і розпався один із пер ших племінних союзів слов»ян.Такими племінними союзамим були  ще анти, і дуліби. Керо ва ні князем полян Києм анти, освоювали землі Балкан.  

     Склавіни відіграли важливу роль у колонізації слов'янами Балканського  півострова у кінці 6-першій половині 7 століття і вони освоїли Паннонію,а 7 племен Антів освоїли і посе лилились в   Болгарії,до приходу булгар.».

      При одному з переходів в Панонію, частини племені угличів та бойків з теперішньої Галичини, мав місце випадок,що прославив Добрету і зробив його ім»я відомим.Літня тепла ніч пригорнула наче красу-дівчину до себе Землю,на якій  солодко спали слов»яни і кохались,після цілоденного пішого переходу. Були в племені угличів частина людей молодими і пригожими жінками,як правило, незаміжніми,а йшли за своїми хлопцями-легенями,бо так веліло іхнє дівоче серце.Сам вождь Добрета і його чудова комонна дружина,супроводжували цей перехід. Як пра- вило,вождь слав свого воєводу Буривія для супроводу переселенців. Темна нічка вкрила гори,що виднілись на небокраї,а двоє молодих і люблячих один одного сердець,не спали,а чемно і ніжно щебетали один одному,яке прекрасне у них буде життя в Панонії.Він був бойком і звали його Срібновид тому,що був надзвичайно красивим хлопцем,з його витонченого лиця можна було пити наче з криниці,студену воду.Цією студено-холодною водою була Зорина-Соломія з племені уличів,що покохала Срібновида настільки віддано і вірно,що погодилась йти з ним у похід в Па нонію та стати  його дружиною.

Для молодих жодні фізичні нагрузки не перешкода коханню і вони кохали один одного, та так палко,що аж ватра вогню розгорілась,біля якої вони розмістились.

Срібновид не мав талану розповідача,але під впливом ночі,краси Зорини,навіть вірша шепотів на вушко коханої,яка вигнула свій стан наче бандуру,закрила небесно сині очі і уважно слухала кож не слово,кожний шепіт, свого обранця.А він після вірша так впинався в губи коханої, наче хотів її з»їсти і немовби вона вся була з лісового меду,біля Самобора,настільки була смачноюБула глуха і темна ніч,що наче губка всмоктувала в себе всі навколишні звуки.Спало все,навіть птахи. Срібновит встав і потягнувся,а Зорина побачила біля себе гірського беркута, високого,стрункого і хижого до її краси та гарного наче божий день. На околиці лісу тріснула гілка,потім друга,третя. Здавалось,що хтось ломиться через хащі прямо на ватру. Це міг бути ведмідь або ворог в людській подобі. На галявину вийшов вождь Добрета з загоном супроводу своєї тиверської дру жини і побачивши Срібновида, спитав його:» Чого не спить?»Зразу виправився,бо побачив  Зори ну-Соломію біля вогнища,яка вся почервоніла і палала вогнем кохання наче ватра.Тільки відій шов тиверський вождь від них,а знаходились вони на окраїні лісу, і було далеко за пів ніч,як шулі ки вилетіли з лісу обри- авари-велетні і кинулись до вогнища,де спочивала вже пара молода.             Ніч розрізав жіночий крик,бо проснувшись,побачила біля себе не лик свого коханого,а вузькі щілини очей дикого авара,що аж слюну пускав,передчуваючи спротив і задоволен ня. Срібновид від крику Зорини проснувся і взявся за шаблю,але був міцно зв»язаний мотуз ками і нічим своїй коханій допомогти не міг.Навіть не чув як його в»язали, вороги. Сон все таки був сильнішим його молодості. Зорина продовжувала кричати і її просто почув Добрета,який не встиг далеко відійти від голубів- коханців.Разом з воями на конях повернувся до ватри, нікого  не заставши.Обдивився уважно землю біля вогнища вождь і побачив відтиски ніг,які вказували нап рямок куди волочили пару.Разом з воями,зійшли з коней і ледь-чутно просувались лісом і здалось десь біля вуха почув свист аварського батога-бича Коли повернувся на звук,побачив очі налиті кров»ю,що чуть не вискакували з орбіт авара-обра,що намагався згвалтувати Зорину. Один короткий удар і авар сповз по клинку двогострого меча,а Зорина не своїм голосом верещала, зовучи на поміч. Побачивши вождя Добрету і те,що величезний обр сповзає по клинку меча весь кров»ю залитий,а перед своєю смертю огрів Зорину кілька раз бичем,перестала кричати,бо зрозуміла що це її порятунок.Очима шукала свого Срібновида і звала його,а він не міг навіть відповісти,бо кляп мав у своєму роті і настільки міцно був зв»язаний,що ворухнутись не міг. Добрета дав команду воям своїм і вони підняли такий шум,що весь табір склавинів за хвилю вже проснувся і ощетинився списами та овальними червоними щитами.

Аварський хан,що відправив кілька загонів в ліс для розвідки,почувши страшний лемент і вислухавши доповіді  своїх старших про те,що склавіни виявили аварів і весь табір зі списами чекає їх нападу,тільки перепитав: Як виявили? Дізнався про коханих Срібновида та Зорину біля вогнища,вождя Добрета,що виявив аварів і вбив кількох з них, серед них навіть одноокого,що був потворою і не мав жінок. Подумав хан,бо добре знав вождя тиверців,Добрета як відважного і обачного воїна і вирішив не чіпати табір переселенців,бо це неминуча смерть. Тоді дав хан коман ду,відходити без нападу.Ось така історія трапилась при переселенні уличів і бойків в Пано  нію.Так Срібновид з Зориною-Соломією своїм коханням спасли переселенців,а хоробрий вождь Добрета,провів частину племені бойків і угличів в Панонію.

 

                  Подальше заселення словянами Панонії та Балкан.

 

До IX ст. євангелізація хорватів посувалася слабко. Наприкінці VIII cт. значну частину хорват ських земель захопили франки.Під владою князів, залежних від франків,навернення хорватів відбулося десь наприкінці IX століття.Серед хорватів діяли учні святих Кирила і  Мефодія,серед еред них поширилася друга слов’янська абетка –глаголиця.За патріярха Фотія, хорвати Далматії, були підпорядковані Константинополю.Хорвати Посавської Панонії (Славонія) дістали єпископ- ство в Ніні (Нона) 879 року.У боротьбі за утворення хорватської держави виділилася Далматинська Хорватія.За князя Томіслава (910-930 рр.) всі хорватські землі було визволено з-під влади франків, Угорщини і Венеції, об’єднано в єдину хорватську державу.925 року Томіслав одержав від папи римського титул короля,включивши свою країну в коло Захід ної Церкви. Того ж року утворено митрополію в Спліті. В Х ст. в Хорватії утворено 10 єпископств.927 року архиєпископ Спліту дістав титул примаса Далматії і Хорватії..1102 р. Хорватію було приєднано до Угорської держави на засадах особистої унії. Хорватський король став одночасно і королем Угорщини.732 р. імператор Лев Ісаврянин відібрав Східну Іллірію в папи Григорія II,підпорядкувавши сербів юрисдикції Константинопольського патріарха.Христия нство східного обряду поширилося тут у IX столліття,коли на прохання сербського князя Мути мира,імператор,Василій Македонянин,направив до сербів грецьких священиків.Але остаточне утвердження віри сталося завдяки діяльності учнів святих Кирила і Мефодія,чи Методія,котрі принесли сюди слов’янські книги й богослужіння.Спершу серби перебували в римській, грець кій і охридській юрисдикціях.За правління болгарського царя Самуїла (976-1014 р.) Сербія належала до Охридської Патріярхії.Після підкорення Сербії Візантією в XII ст.,серби перейшли в підпорядкування Константинополя.Але після завоювання імператором Василієм Болгаробійцем Болгарії,тамтешньому архиєпископу було повернуто юрисдикцію над сербами.В XIII ст. римський престол намагався посилити владу в Сербії.1217 року князь Стефан Первовінчаний дістав королівську корону.Він направляє свого брата монаха Саву до Констатинопольського патріярха Мануїла I(1215-1222 рр.),що перебував у Нікеї,з проханням поставити на сербську кафедру архиєпископа. Для рукоположення Сава взяв із собою кількох учнів. Але патріярх Мануїл визнав гідним саме Саву і 1219 р. висвятив його на архиєпископа,визнавши тоді ж Сербську Церкву автокефальною. В IV столітті Паннонія стала все частіше піддаватися набігам варварів,а в V столітті римські оборонні рубежі були прорвані гунами, які утворили на території Паннонії,велику войовничу державу.У VI столітті Паннонію захопили лангобарди і вигнали ґепідів. В V сторіччі,подунайські руги створили племінний союз Ругіленд у римсь кій провінції Норик. Римська провінція Норик прилягала з півночі до Ілірії і в основному збігалася з пізнішим Ругилендом,який у багатьох джерелах 800-1200 роках. називається «Руссю»,«Рутенією»,«Руською землею."Перші слов'яни, які проникли в Паннонію в IV- почат ку V століття разом з гунами,встрявали у сутички з лангобардами,а згодом, наприкінці 6 століття Паннонію окупували авари,які знищують лангобардів та засновують Аварський каганат,який багато в чому нагадував гунську державу.800 роки це знищення держави аварів племенами франків та болгар,але початок кінця Аварському каганату поклали ми,русь-хорвати.                  Територія Паннонії у 9 столітті входила частково до Великоморавської держави,однак згодом хорватський князь Прібіна на васальних правах  Східно-Франкської держави,засновує Паннонсь ке (Блатенське) князівство з центром у місті Блатнограді.Це державне утворення протрималося до 10 століття. і було згодом знищене навалою мадярів,які на чолі з Арпадом,декількома пото ками обігнули і пройшли через Карпатський хребет,проникнули у Паннонію і створили згодом там свою міцну і  осілу державу. Станом на час написання  Баварського Опису на північному сході від Моравії жили лендичі,які мали 98 ґрадів.Згідно з «Повістю временних літ», предки ляхів початково жили на Дунаї,це територія Паннонії,але через нашестя волохів пересе лились на Північ та осіли в басейні ріки Вісла. Про це йшлося трохи вище і описі про легенду Чеха,Руса і Ляха..Етнонім походить від праслов'янського слова «леда»,що означає «мешканці пустощі»,«хлібороб,який палить ліс»..В 10 столітті лендичі локалізувалися біля північних вели коморавських кордонів.На півдні лендичі стикалися з уграми,що мали під протекторатом Пере мишль на початку 10 століття Східний кордон території лендичів з черв’янами проходив доли ною р. Вепр, і далі  рікою. Ґораєць.Присяни,плем’я, що жило на ріці. Сян.За Празьким привілеєм 1086 року імператора Генріха IV для єписопа Яромира відображено кордони Чеської держави на другу половину 10 століття.Тодішні межі Празької дієцезії охоплювали хорватські племена у Прикарпатті,серед яких згадані  засяни.За Описом у них було 70 ґрадів, а в районі Перемишля-Сянока знайдено майже стільки ж городищ і поселень.Центром землі присян був Перемишль, який у 9 столітті вже існував.Назва Перемишля походить від Пшемисла-імені хорватського князя,а на час написання Опису ці терени ще були незалежними від Великої Моравії (належали їй орієнтовно у 855-895 роках,а між серединою та кінцем 10 століття належали державі Пржемисловичів).В 979/981-1031 роках за ці терени тривала боротьба між Поль щею уграми та Руссю.«Валінана» і «дулаба» в літературі прийнято вважати волинянами і дулібами: «З цих племен одне мало колись у давнину владу над ними,його царя називали Маджак,а саме плем'я називалося Валінана.Цьому племені у давнину підкорялися всі інші слов'янські племена,бо верховна влада була у Маджака,тому інші йому корилися. Руські літописні та арабські відомості,як і топоніміка,дають підстави вважати, що волиняни -є східнослов'янським плем'ям або племінним союзом, мали 70 ґрадів. Станом на кінець 10- початок 11 століття,волиняни відомі в басейні верхньої течії Західного Бугу і поблизу витоків Прип'яті.Головними містами були Волинь,Зимно.У 979/981 році київський князь Володимир Святославович захопив Червенські гради,приєднавши  Волинь до Русі,а у 988 році посадив на князвання у Володимирі-Волинському свого сина Всеволода, утворивши Волин ське князівство. На північ від волинян згадані пруси о..

   Чи не найсхідніше проживали хазари, яких впевнено ідентифікують з хозарами. В південно-східній Європі вони проживали в 4-11 століттях, а з середини 7 століття підкорили частину бол - гар,кавказькі племена і племена слов’янські-сіверян, полян,в’ятичів та радимичів по Дніпро включно,створивши Хазарський каганат,першу державну формацію на сході Європи та захистили Східну Європу від проникнення арабів.На території Хазарського каганату відносно мирно співіснували юдаїзм (провідна верства), іслам,християнство та слов'янське язичництво. 835 року за допомогою візантійських будівничих на Дону збудовано укріплене місто Саркел. .  Хазари мали 100 ґрадів.Внаслідок пролягання значних торгових шляхів, цей регіон став тереном боротьби між сусідами, сила яких зростала. В кінці 9 століття печеніги зі сходу та руси з півночі значно ослабили Хазарський каганат,а похід князя Святослава Ігоревича 964-965 років завдав йому остаточного удару і привів до зникнення з мап світу.Наступним в Описі згадано етнонім РУСИ.Є думки,що Русь і руси –це Київська держава,яка виникла невдовзі після завоювання полян варягами, чия влада замінила хазарську зверхність.

                          Угри,чехи,морави.

                               

  Південніше в степах коло Дніпра згадано етнос угрів,які в середині 9 століття ще перебували  поблизу чорноморського узбережжя.Вони з басейну Нижньої Ками в I тисячолітті міґрували в причорноморські та приазовські степи і були під владою хазар і булгар. Угри взяли уча сть в болгаро-візантійському конфлікті 836-838 років.У 896 році внаслідок тиску печенігів, вони під проводом Арпада і Курсаяа перетнули Карпати. Перед переходом Дюла,угорський правитель, довгий час гостював у хорватского князя в Стольську,потім в Галичі, де,домовлялися про співпрацю,яка тривала віками,після чого  з розбоями зайняли Трансільванію, Паннонію, зем- лі східної Австрії і південної Словаччини,долучилися до занепаду Великої Моравії.

     На початку 9 століття вісляни створили державу з центрами в Кракові, Сандомирі та Страдуві,а  з 855 року включені до Великоморавської держави і  прийняли хрещення. За даними Ібрагіма ібн Якуба ал Ізраїлі ал ат-Туртузі, який у 965–966 роках бував у слов’ян сь ких землях Центральної Европи,держава чеського князя Болеслава І Жорстокого простя гається “від міста Фрага до міста Кракова”.А в кінці 10 століття землі віслян були завойовані полянами і включені до складу Польщі.

    До чеських етносів,належать  пражани, жителі Празької землі, адже Ібрагім ібн Якуб ал Ізраїлі ал ат-Туртузі писав про місто “Фраґа”,маючи на увазі Праґу.До наших днів дійшли легенди про те, що плем'я чехів привів на терени Центральної Європи "праотець Чех",що побачив з пагорба Ржип красу цієї землі і тому обрав тутешні краї для розселення одноплемінників. Як відомо не тільки краса захопила Чеха,але і велика кров пролита його племенами під час нападу ворога-кельтських племен. Історичні хроніки повідомляють, що у 845 році,чотирнадцять чеських вождів зі своїми дружинами прибули до Регенсбурга,щоб заприсягнути на вірність королю Східно-франкської держави.Цей акт супроводжувався прийняттям християнства. Першим з династії Пржемисловичів хроніки згадують у 872 році. князя Боржівоя.У 885 року,зміцнюючи свою владу,він прийняв від архієпископа Мефодія, християнство. У 895 році. Чеське князівство на чолі з Спитичгнівом вийшло зі складу Великої Моравії і перейшло під заступництво франкської династії Каролінгів.Саме в цей період,що характеризувався посиленням чеського князя,зросло значення Празького града як стратегічного та економічного центру.Чвари  місцевих князів,викли кали нестабільність,але стабілізуваьлись за князювання Вацлава (921-935).Він вимушено вою- вав на два фронти-проти мадярських загарбників і проти Саксонської династії,яка набирала силу. Її засновник,Генріх І (919-936), зламав опір,окремих князів і можновладців Східно-франкської імперії.Він намагався убезпечити східні кордони від мадярських наскоків. Завдяки успішному походу проти чехів у 929 р.,Генріх І домігся від Вацлава,обіцянки на вірність та зобов'язання сплачувати данину.Князь запроваджував у своїх землях християнство,збирав податки, органі - зовував збройні акції проти непокірливих Від XI століття разом зі зростанням могутності династії Пржемисловичів,чия влада ототожнювалася з більшою частиною чеських земель,серед народу поширився культ князя як мудрого,сильного фундатора чеської держави.                                               Вацлав  успішно розв'язав проблему відносин Богемії з папою Римським і Священною Римською імперією,що зміцнило авторитет Чехії у Європі.Цієї політики намагалися дотриму ватися наступні правителі з династії Пржемисловичів.Католицька церква проголосила Вацла ва святим заступником Чехії,а згодом канонізувала.Через традицію Святого Вацлава ідея земної держави трансформувалася пізніше в містичну концепцію вічного "царства святого Вацлава, увійшовши до свідомості середньовічних чехів Болеслав,наступник Вацлава, чинив опір мадярській експансії.Його держава.охоплювала частину Моравії,значну частину Сілезії, Словацькі землі та Малопольщу..Болеслав II,цілеспрямовано посилював особисту владу,безцере монно усуваючи противників.У 995 році. за його наказом винищили  повністю, останній незалеж ний хорватський рід Славників. Кривавої бані уникнув тільки один Славник, празький єпис коп Войтех (936-997рр), який вчасно виїхав з країни і знайшов порятунок у саксонських королів,з котрими мав добрі стосунки.Пржемисловичі в 50-80-ті роки XI ст. проводили активну зовнішню політи ку. Вони ревно захищали власні права і для зміцнення влади вміло використовували чвари у Священній Римській імперії, шукаючи вигідних союзників. Так, князь Вратіслав II (1061-1092) у боротьбі між папою Григорієм VI та імператором Генріхом IV (1056-1106) підтримав цісаря, завдяки чому на тривалий строк дістав не тільки обширні землі в Мішні та Лужиці, а й коронувався у Мотучі в 1085 році..Король Владислав II (1140-1173)  підтримував дружні зв'язки з німецьким імператором Фрідріхом І Барбароссою з династії Штауфенів (1152-1190).За послу ги,надані німцям під час воєнної кампанії у Північній Італії,він у 1158 році здобув королівсь кий титул,який став спадковим.В межах імперії франків,по сусідству з Великою Моравією проживали бавари.В Баварському Описі зазначається,що вони “не називаються баварами,а боярами від ріки Боя”.Були германізованим гальським плем’ям бойїв,частина яких осіла у Баварії,Богемії, Бойківщині, назви яких походять від  одного етноніму.

Відповідаючи на питання,хто саме з народів русифікував Русь,слід відзначити, що русифікато ром  Русі був  Київ,і був  він русифікований з Заходу набагато раніше приходу Рюрика на північ теперішньої Росії. Цивілізаційно могутніший Новгорода,Київ, скористався тим,що ободрити слов'янізували фінів майбутньої Москвії..Сама мова Київської Русі-це була зовсім не мова обдритів Рюрика,а саме та мова,яка і нині мало відрізняється від української мови        Академік В.Л. Янін у статті«Витоки новгородської державності»:говорить,що«Встановлення суми відмінностей древнєновгородського діалекту направило дослідницьку думку на пошук аналогів цим діалектним ознакам в інших слов'янських мовах.Результатом  пошуків став висно вок про те, що вихідна область слов'янського заселення Псковського і Новгородського регіо нів, перебувала на території слов'янської південної Балтики.В мовах слов'ян,що жили в Псковській,Новгородській землях виявлено аналогію з Лехітськими- мовами.Мова Київсь кої Русі ідентичності, з мовами ляхів-це загальні мови слов'ян Балтії,не має. Експансія поняття «Русь» в IV-VI століттях народжена в Центральній Європі,йшла в Східну Європу по двох абсолютно не пов'язаних між собою напрямках. Саме це підтверджує правдивість висновків моїх трьох попередніх книг,які стосувались Галичини,Києва, Великої чи Білої Хорватії.Ці напрямки-Рустінген ободритів Рюрика на півночі і  Карпатської Русі через Київ на півдні, були різними і навіть обидві руські мови ,були вже тоді різними як і доля росіян та українців.

 

                      Ігор Рюрикович-засновник монаршої династії Русі.

 

Об»єднались руси після Перемог русів Києва під столицею білих хорватів Столь- ськом,про це я розповів у своїй 1-ій книзі «Галичина і древні королівства русів» Мова Рустінгена Рюрика і Новгорода,ободритські,майже не відрізнялися від мови ляхів і лужицьких-сорбів. Згадаймо, про ціле  слов»янське плем»я,племінний союз в»ятичів,які мали своєю історичною землею, тепе рішню Польщу привів на землі РФ легендарний  лехітський вождь Вятко.В»ятичі одне із 3 напів слов»янських племен,що брали участь в етногенезі росіян. Є думки про те,що в»ятичі не були багаточисельними і тому  асимільовані угро-фінами.Плем»я кривичів,що брали активну участь в етногенезисі «великоросів» були з племен балтійських слов»ян як і самі словени Новгорода були нащадками слов»ян-ободритів.Тому в росіян властива всім ляхам  безпідставна зверхність до сло в»ян,якими генетично ніколи не були.Українці називають свою землю:раєм, краєм, країною,а московити страной-стороною проживання їх крестьян-християн. Українці своїх людей назвали селянами від слова поселення. Мова українсь- ка геть відмінна від російської,але більш подібна до балканських мов. 

         Перший князь із династії  Рюриковичів народився ніби в 878 році за деякими даними,в Новгороді,а за іншими даними в Старграді.від батька короля, князя Рюрика та його дружини Ефанди.Ці дані є суперечливими  і не мають історичних доказів своєї правдивості,адже  відомо, що Рюрик помер в 879 році.В похилому віці,за рік до своєї смерті,Рюрик,породив сина Ігора.-це не вкладається в людське розуміння,хоча завжди є винятки із правил.Матір»ю Ігора була єдина дружина Рюрика- нормандська княгиня Ефанда,тому що він вже був християнином і не мав пра ва мати багато жінок за офіційних дружин.Князь Ігор основоположник київської династії князів Рюриковичів.З історії,яку вчили в радянських школах і університетах  він відомий тим,що був жорстоким, жадібним, бо намагався двічі обкласти слов»янське  плем»я древлян і їх князя Мала полюддям-даниною,за що був і вбитий деревлянами,які роздерли князя двома березами.На почат ках книги я писав,що батько спішив до Рюрика і своєї ружини Дзвенислави,що його породи ла,Хто матір Рюримка досі не відомо. Дружина князя Ігоря, Ольга жорстоко помстилась древля нам і їх князю Малу,спаливши вогнем їхнє стольне місто Іскоростень.

Родоначальник династії-скандинавський князь Рюрик,правив у Новгороді, зібравши під своєю владою не лише слов’ян (ільменських словен, кривичів), але і фінські племена (меря,весь, муро ма,чудь.).Це давало можливість контролювати прибуткову хутрову торгівлю від верхів’їв Волги і Оки до Балтійського моря. Варяги спочатку орієнтувалися на волзький торговельний шлях,яким за хутром і рабами,прибували купці з багатого на срібло Арабського халіфату Смерть Рюрика і його заповіт,зробили ніби з брата Ефанди,Олега регента малолітнього князя Ігоря Олег,ру шив з військом на південь, підпорядковувавши собі ключові пункти по Дніпру Смолен - ськ,Любеч,Київ-стратегічне розташування якого визначило історичну долю  міста, яко сто лиці Русі.З Києва, Рюриковичам було зручно збирати данину із слов’янських племен,які жили в басейнах Прип’яті і Десни, а це дозволяло контролювати рух по Дніпру купецьких суден,що прямували на південь до Візантії. Реальність князя Ігоря, батька Святослава,не викли кає сумнівів у істориків.Його похід на Константинополь у 941 році відзначений «Повістю времен них літ»Згадується князь русів в візантійських історичних творах–продовженнях хронік Феофа на і Георгія Амартола,в хроніках Льва Граматика.Згадка про смерть Ігоря,крім «Повісті», міститься в «Історії» Льва Диякона.Але ми знаємо про нього дуже мало,а кілька відомих фактів його біографії породжують більше питань ніж відповідей.Про час, місце народження  Ігоря нам майже нічого  достовірного не відомо.Народження історичного Ігоря в Новгроді на Волхові бли зько 879 року нереальне як і сорокалітня  безплідність його  матері.У нас немає ніяких підстав віри ти тому,що Ігор одружився з Ольгою в 903 році і протягом 39 років не мав дітей з нею  Швидше за все,до моменту народження Святослава, обидвоє вони, Ольга та Ігор, були молоді і повні сил і у момент походу Ігоря на Константинополь, в 941 році,князю Ігорю повинно було бути від 20 до 25 років.Подібні розрахунки підтверджуються практикою шлюбів того часу і ситуацією в кінці 60-х років X століття,коли у Святослава,що народився швидше за все в 942 році,до часу облоги Києва печенігами (в 968 році) було вже три сини.Час народження Ігоря ніби припадає на початок 20-х років X століття Це той самий час,коли,за хронологією Новгородського Першого літопису Олег, посланий Ігорем,ходив на греків, Як розповідає продовжувач хроніки Амартола,«місяця червня в 18 день,14 індикту,941 року,русь припливла в Константинополь як столицю Візантії десятьма тисячами людей.Проти них був посланий патрицій Феофан.Русь же в човнах очікувала,коли запалиться світло на вежі,званій Форос,де запалюється вогонь для вхідних вночі в Босфор.На ранок Феофан розбив стрій руських човнів,спалив багато »грецьким» вогнем,багато потопив,а ті,хто залишилися, бігли на схід.           За ними берегом був посланий полководець Варда Фока, який багатьох знищив.На тих,хто втекли від Варди напав з східною армією Іоанн Магістр і не дав їм пройти.Але Руси спалили передмістя столиці Константинополя по берегах Золотого Рогу,одних полонених порубали, інших розпинали,третіх розстрілювали з луків.Схопленим візантійським воїнам зав»язували руки і забивали в голову залізні цвяхи.Спалили багато церков. Так русь розбійничала до осені, коли 15 вересня вони таємно перейшли до фракійських берегів,де їх виявив знову ж патрицій Феофан і потопив багато човнів,а інші втекли».Ігор був першим князем Давньоруської держави з династії Рюриковичів,хто зазіхав на столицю Візантії.Мало хто знає,що сам Рюрик був князем Новгородським,а Київським князем,ніколи не був.Підпорядкував Київ і переніс в нього столицю князь Олег, іменований Віщим.Олег був родичем Рюрика і, вмираючи, Рюрик залишив на нього малолітнього Ігоря,а також регенство.Віщий Олег правив як необмеже ний самодержець, проте ряд справ,особливо кривавих, він вершив ім'ям малолітнього Ігоря. Наприклад,обманом виманивши з Києва правивших там князів Аскольда і Діра,він стра тив їх,заявивши: «Не князі ви і не княжого роду.Але я княжого роду.А це син Рюрика ».Князь Ігор правив Києвом 33 роки і це багато. В офіційній історії Ігор був князем, загиблим при зборі данини з древлян по своїй жадібності і дурості.До самостійного князювання Ігор приступив тіль ки після смерті Олега Віщого-особистості  напівлегендарної.В жодних іноземних джерелах його не згадують, і це при тому,що його «щит красувався- на брамі Царгорода». Помер Олег в 911,за іншими джерелами в 922 році.До своєї смерті він встиг одружити Ігоря на майбутній святій княгині Ользі.За версією,яку обстоюють росіяни,до шлюбу Ольгу звали Преграда,і родом ніби-то вона походила зі знатної родини князя Гостомисла.Ряд істориків стверджує, що Ольга була дочкою Олега Віщого.Достеменно відомо те, що при хрещенні вона отримала ім'я Олена.

          Після Ольги Ігор взяв собі ще кілька жінок,але згідно з літописами,та, котра пізніше стане святою,користувалася  найбільшою повагою князя.Перший військовий похід князь Ігор здій снив проти древлян у 914 році.Це слов'янське плем'я, мало столицею  Іскоростень в 150 кіломет рах від Києва.Олег підкорив їх,але після його смерті древляни данину  Києву платити відмовили ся. Ігор розгромив древлян, обклав їх даниною більшою чим Олег.В 915  відбулося перше зіткнення з печенігами.Ігорю вдалося укласти з ними «вічний мир»,який тривав аж до 920 року.,вічність в 5 років?Після цього на кордонах Русі і степу йшла вічна  війна з ними..В роки правління Ігоря руські дружини ходили по Каспію,грабуючи прибережні держави.Їм навіть вдалося розграбувати і вирізати столицю Кавказької Албанії,місто Бердаа,що  перебувало на тери торії сучасного Азербайджану:«Рус, жадібний до битв,пустився в море і на палубах своїх суден скоїв вторгнення.Цей народ спустошив всю територію Бердаа Це щось інше,як розбій ники,подібні вовкам і левам.Вони ніколи не віддаються веселості бенкетів...Вони опано вують країни і підкорюють міста... »-писав Нізамі. Військова слава Олега-той самий щит на воротах Царьграда,дуже вабила князя Ігоря.Ліутпранд Кремонський,посол короля Італії Беренгара II в Візантії у 949 році,зауважує про більш ніж тисячі кораблів у «короля русів Інгера». Основні сили візантійців в цей час воювали на інших фронтах. Візантійці мали на озброєнні «грецький вогонь»-горючу суміш,здатну горіти в воді,і зуміли спалити більшу частину руського флоту. Похід закінчився нічим. В результаті  князь Ігор,став першим давньоруським правителем,що потрапив в візантійські літописи..В 943-944 році князь збирає нове військо,куди крім слов'янсь ких підрозділів включається безліч варязьких дружин і наймана кіннота печенігів. Він знову виступає в похід на Константинополь і здобуває перемогу,причому без жодної краплі крові.Візантійці настільки злякалися повідомлень про величезне військо князя, що вислали вперед послів,які обіцяли платити данину,щедро нагородити кожного воїна,надати руським купцям режим найбільшого сприяння.Порадившись з дружиною,князь ці пропозиції прийняв. І повернувся до Києва зі славою і багатством.Письмовий договір,найкращий доказ рельності  історичної події.Цей документ надзвичайно цікавий.Ми вперше знайомимося тут з членами княжої сім’ї,представленої Ігорем,його сином Святославом,княгинею Ольгою,дво ма племінниками Ігоря – Ігорем і Акуном. Розбагатівши на землі полян,перші руські князі не лише зібрали в Києві чисельну варязьку дружину,але і почали здійснювати набіги на Візантію. Попередник Ігоря,Олег підкорив плем’я древлян, що жило біля Прип’яті, і змусив платити як данину «по чорній куні». Мешканці півночі,радимичі з басейну Десни,платили данину «по шелягу»,платили підкорені уличі і тиверці,що мешкали по Дністру. Проте підкорення східносло в’янських племен княжою дружиною проходило не без проблем. Уперті древляни-жителі Поліс ся-підняли бунт після смерті Олега,а молодому князеві Ігорю,довелося їх втихомирювати, наклавши  більшу данину і це було цілком невиправдано. .                                                                        Конфлікт із бунтівним плем’ям древлян мав фатальні наслідки для князя.945 року древляни вбили Ігоря саме під час збору  другої данини.Спосіб збагачення київських князів описав візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своїй праці «Про управління держа вою». Пізньої осені,великий князь зі своєю дружиною вирушав у «полюддя»,збираючи всю зиму данину з підлеглих.На весні,коли на Дніпрі сходив лід,вони поверталися до Києва,споряджали човни і везли свою здобич до кримського Херсонеса або просто до Константинополя.Торгували з Візантією,поставляючи хутро,рабів,мед,віск,прядиво.Назад везли переважно предмети розкоші, дорогі тканини,посуд,предмети із золота і срібла,ювелірні вироби,вино,що потрапляли до Північ ної Європи Дружині вбитого деревлянами Ігоря,княгині Ользі, довелося  вдатися до меча і вогню для того,щоб заставити деревлян надалі платити Києву  данину-налоги.Не менш незговірливими виявилися в’ятичі-нащадки ляхів,які жили на сході від Києва.Боротьба з ними затягнулася до часів Володимира Мономаха,який був змушений воювати з дружиною князя Ходоти і його сина,що відмовилися платити данину.Стримувати опір довелося і в землі кривичів,де пра вив скандинавський клан Рогволода,що контролював торгівлю по Західній Двіні. Цікавим є для нас в 21 столітті і навіть пояснює походження княгині Ольги з Болгарії,те що її син  і один із перших київських князів-Святослав,хотів перенести свою столицю на Дунай.«Не любо ми есть в Киеве быти, хочю жити в Переяславци на Дунаи,яко то есть середа земли моей, яко ту вся благая сходятся:от Грек злато,поволоки,вина и овощеве разноличныя, из Чех же, из Угорь сребро и комони,из Руси же скора и воск,мёд и челядь»Княгиня Ольга не перечила,бо в Болгарії сама народилася,але цим планам Святослава не судилося збутися. Візантія доклала всіх зусиль для того, щоб витіснити руське військо з Дунаю.Наступникам Святослава довелося задовольняти ся Дніпром,тому саме шлях із «варягів у греки» став становим хребтом економіки Київської Русі.Торгівельні міста середнього Подніпров’я з ХІ століття стали поступово слабшати,і найбільше ця обставина позначилася на столиці Русі-місті Києві.Монархічна династія Рюри- ковичів розрослась і це призводило до конфліктів,дроблення князівств і остаточно заплутувало проблему спадкоємства..Якщо спочатку руські князі зверталися за допомогою до своїх сканди- навських родичів,то потім на арені з’являються польські,угорські і литовські найманці. Останні роки князювання Ігор вів війну з древлянами.Причиною невдоолення древлян владою князя була велика данина,яку збирав із них Ігор.                                                                                                    А  Полюддя-данина княжа,це треба було нести князю -хутра, шкури, мед, віск,але і утримувати цілу зиму  княже військо.Тому слов'янські племена не раз противилися проти цих важких обов'яз ків.Дань у Древлянській землі Ігор відступив своєму воєводі Свенельду,що  підкорив древлян і  знову після Олега,завоював їх.Країна древдян була багата і воєвода мав з неї великі доходи. Але  дружина Ігоря почала нарікати,що їй так добре не живеться: «Свенельдові вояки приоділися у зброю і одяги,а ми голі!Ходи,княже,з нами по дань,і ти добудеш,і ми» Ігор вирішив збільши ти данину древлянам і пішов з дружиною в Древлянську землю за полюддям. Почалися звичні «примущування» силою і взяли Ігореві вояки те,що хотіли. Коли вже верталися в Київ,Ігор розду мав і сказав дружині: «Ідіть з даниною до дому,а я вернуся і ще походжу».Думав ще більше для себе зібрати. Ця страхітлива людська риса хактеру-жадібність.Як древляни дізналися,що Ігор повертається,сказали:« Ігор яко вовк між вівцями повиносить усе стадо, поки його не вб'ють.Так буде і з нами,як його не вб'ємо,то нас вигубить». Лев Диякон повідомляв, що Ігоря прив'язали до стовбурів двох нагнутих дерев, відпустили. Ось винагорода захланності і жадібності.Літопис подає смерть Ігоря в 945 році.На княжому столі,князь Ігор продовжив політику батька- попе редника,в якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія Князь Рюрик не був князем Київським і жодного разу не збирав полюддя з древлян.                          Морські походи Ігора не були настільки вдалими як походи його батька Рюрика В 941році князь Ігор розпочав війну з Візантією. Посадивши на 1000 лодій 40-тисячну дружину, князь вийшов з Дніп ра і безперешкодно увійшов до Босфорської протоки.Похід був невдалим, тому що руська флотилія БУЛА СПАЛЕНА порохом ГРЕКАМИ.Князь руський Ігор,єдиний син Рюрика,що був продовжувачем монаршої династії Рюриковичів в Києві,через свою нерозумну політику подвійно го обкладання даниною-полюддям своїх підданих древлян,в 945 році заплатив своїм життям.      Треба зазначити,що його вірна дружина Ольга жорстоко помстилася вбивцям свого чоловіка, претенденту на її руку,древлянському князю Малу Вона в нашій історії є святою, але не через помсту,а через те,що була першою жінкою-княгинею Русі,яка прийняла хрещення і була християнкою,а її внук Володимир Святославович під впливом своєї бабусі, був хрестителем Русі в 988 році,а чоловік Ольги, князь Русі Ігор,був язичником як і їхній син Святослав,про якого мова буде далі.

 

 

                                Свята княгиня Русі-Ольга.

 

Легенда гооворить,що знайомство між княжною Ольгою і князем із монаршого роду Рюрикови чів,Ігорем,відбулось тоді,коли князь був на полюванні,втомившись побачив біля другого берега ріки човен на якому був молодий хлопець. Жестом руки позвав хлопця до себе і він приплив до князя Ігора човном. Але човнярем не був хлопець,а надзвичайно гарна і приваблива дівчина,яку Ігор почав підмовляти до гріха,спокушуючи її.Вислухавши всі залицяння князя,майбутня княги ня, дуже мудро відмовила князю в його домаганнях, зауваживши,що його сан і чин є  взірцем для всіх людей і тому він має бути безгрішним.Дуже здивувався Ігор цій відмові і це стало найвагомі шою причиною весілля між князем Ігорем з монаршого роду Рюриковичів і майбутньою кня гинею Русі Ольгою-Оленою.Де ж і в який час вона народилася?. Це питання із питань, які всі віки мучили дослідників нашої величної історії.Існує декілька версій.Автор галичанин,  а версію  галицького походження княгині Ольги, озвучив директор Львівської картинної галереї Борис Возницький: "Ольга,донька великоморавського князя,яку видали заміж у 14 років у Київ.Згідно із записами про народження княгині,вона народилася в Плєськові.Росіяни кажуть, що це Псков, болгари,що Ольга народилася в їхніх Плисках. Найімовірніше, що Плєськов–це і є наше Пліснеськ."Тепер Пліснесько-хутір біля села Підгірці Бродівського району на Львів щині.Як відомо із моїх попередніх книг ,між древніми галичанами,якими були тиверці,угличі чи уличі,білі хорвати та дуліби і їх нащадки,між ними і полянами існували дуже тісні контакти і родичання. Легенда говорить про можливість  знайомства між  князівською парою на берегах річ ки,адже Дніпро і Дністер не так далеко як Псков.Так що версія п. Возницького Б.Г. має повне ПРАВО на ІСНУВАННЯ,тим більше,що майбутня княгиня Русі показала своїм життям,що вона  походить з значного князівського роду.Це моя думка-здогад,але вона не претендує на істину.

     Російські дослідники широко датують нижню границю виникнення на місці угро-фінського села Псков,города Пскова-від Х  і до початку ХІ-го століть.Причиною цього,є літописна фіктив- на   згадка  про перебування там Ольги вже в 903 році.звідти і заручини Ольги з Ігорем в 903 році.За своїми розмірами Пліснеськ, наприкінці Х століття досягав 450 га,був одним із найбіль ших європейських міст. За гіпотезою Михайла Филипчука,місто було знищене під час походу Володимира Святославовича на хорватів у 992 року..Кінцем Х–першою половиною ХІ століття датує виявлені в Пліснеську підкурганні поховання польський дослідник Радослав Лівох,як варя зькі..Ярослав Пастернак 1940 року у першій верстві дитинця виявив унікальну для наших теренів ліпну кераміку кінця ІХ–першої половини Х ст. полабців- вільців-лютичів, півні чно-західних слов»ян..Оборонна система,збудована на зразок, оборонних споруд лютичів,багато валів,кам’яна кладка в конструкції та личковання кам’яними плитами характерні для нього розміщення в культовому центрі, тіл ворогів.Тому не випадково наш літописець називає лютичів серед лядських племен,поряд із полянами, мазовшанами та поморянами.

     Появу західнослов’янської полабської кераміки пояснює «Тідріксага» (бл. 1250 р.). У ній розповідається, що «Ілля з Греції»,наш князь Олег,мав рідного брата, який правив у полабсь - кому племені вільців-лютичів,де він і жив. Згодом групу братових підданих забрав із собою на Волинь.

       Автор притрумується версії про болгарське походження княгині Ольги і має на те свої пог- ляди,якими хоче поділитись з читачами..Історичні джерела тогочасних  міжнародних відносин,в тому числі із Болгарії,не дають підстав вважати Ольгу дочкою болгарського царя Симеона, народ женою  896 р. у Плісці.Більш детально аргументована версія,що Ольга, яку князь Олег привіз з Болгарії,була внучкою болгарського царя Бориса,дочкою його сина Володимира, поперед ника на болгарському престолі  брата Симеона. Походження Ольги залишається загадковим, існує навіть версія, що вона була останнім нащадком Аскольда,чия сім'я могла бути вивезена у Псков.Походження княгині Ольги невідоме,як і хронологія її життя.Безперечним фактом є  дата її смерті,зафіксована церковним літописцем.Становище Ольги при київському дворі було винят ковим: літопис зафіксував дату її шлюбу, у неї був окремий двір у Вишгороді, її посол на рівні послів «світлих» князів з місцевих династій брав участь у переговорах з Візантією. В 944 р,полководці Ігоря одностайно визнали її регентшею,а юного сина Святослава,спадко ємцем. Ольга не могла бути дочкою посадника Пскова чи іншого боярина. Третя гіпотеза називає Ольгу болгарською царівною, і якщо забігти  наперед і зважити на те, з яким умінням та з якою гідністю,вона вміла себе тримати,як упевнено й твердо вершила державні справи,то вірогідною видається гіпотеза, згідно з якою Ольга–аристократка за походженням,з самого малечку навчена віддавати накази і приймати почесті.

      За російською легендою, з  промови Ольги майбутній князь дізнався, що дівчина радше втопиться (і то не сама, а вдвох із ним!),аніж дозволить “чистоту свого дівоцтва стратити”. Ігор,оцінив промову Ольги і мудро відмовився від свого  наміру.А заодно й подивувався сміливос ті та мудрості красуні-незнайомки,так не забув її  до того часу, коли сягнув віку одруження. Яких тільки наречених не пропонував йому батько,а Ігореві не подобалася жодна. Зважаючи на вільні язичницькі звичаї своєї родини,устиг би тричі взяти собі іншу дружину,якщо б не любив Ольгу.Логічним є припущення,що Ігор одружився з Ольгою десь у 930 році,а син Святос лав народився в 942. В історію ввійшов  Святослав,над іншими іменами князівських дітей мутні води часу,зімкнулися непроникно.Вона була надто мудрою,надто далекоглядною і обереж ною для різких рухів,якими незабаром прославиться її син Святослав.Вона зміцнюватиме фінансовий стан князівської влади,укріплюватиме її впливовість,налагожуватиме міжнародні зв’язки.Саме за часів її регентства про Русь не тільки дізналися в світі, а й почали рахуватися з нею, як із сильною самостійною державою.Саме за її часів світ із подивом зауважив, що крім меча, існує ще й слово. Князь Ігор правив 33 роки і виділявся своїм флотоводським мистецтвом.

        Козаки саме від князя Русі Ігоря і його сина Святослава на генетичному рівні увібрали в себе великий талант мореплавців і  морських воїнів.Згадаймо Рюрика,що бороздив моря-океани і як відважні вікінги- руси перелякали  пів- Європи, своїми  сміливими морськими походами у Францію,Іспанію, Англію, Німеччину.А така анологія як козацькі походи по Чорному чи Руському морю, кошового війська запорізького П. Конащевича-Сагайдачного на легких чайках чи підводних човнах і погроми Порти.?Чи не зв»язують ці морські походи козаків з безстрашними  варягами-вікінгами Рюрика.?Моя відповідь-зв»язують і не тільки наших козаків з варягами-вікінгами-Олега,Ігора,Святослава,але  з нашими вічними  пред- ками,арійськими кшатріями. Князь Русі Ігор був видатним флотоводцем і за часів його правлін ня, флот уже почав  ставати залізним аргументом у зовнішньополітичній боротьбі Пригадаймо хоча б його похід в теперішній Азербайджан і захід  в річку Куру його флоту та здобуття Перемо ги над Карабахом,або його  два морські походи проти Візантії.Князь Русі Ігор мав у Бога свою задачу і більше всього «прославився» своєю жадністю і загибеллю від древлян,під час“полюд дя”Після смерті чоловіка, князя Ігоря († 945), Ольга довгі роки керувала державою від імені свого малолітнього сина Святослава.Нерадісна звістка про смерть Ігоря облетіла Київ. Зосталася в Києві по Ігорю його вдова Ольга з малим сином Святославом.Наступнику Київського престолу Святославу було тоді  три роки. Першим ділом за свій обов'язок Ольга вважала помсти тися за чоловіка і приборкати древлян. Помста була святим ділом у ті часи: «Хто не відомстить-за того Бог не відомстить»,-каже старе слов'янське прислів'я,і чим тяжчою була помста,тим більше честі месникові.Літописець Нестор  розповідає про цю помсту та початок князювання Ольги: «.З усіх кінців міста люди прямували на Гору-Верхнє місто,де був княжий двір.Збиралися на майдані біля кам'яного палацу князя. Стояли мовчки й чекали появи княгині..Нарешті тишу розірвали звуки рогу.У дверях з'явилася княгиня з почтом.Вона була одягнена у чорний плащ-корзно одна пола якого перекинута через ліву руку. На голові - чорна хустка - мафорій і золотий обруч.У правій руці вона тримала золотий князівський жезл з тризубом на кінці – символ влади.Поряд з нею був малолітній син Святослав.Ольга гучно промовила:«Вбито мого чолові ка,а вашого князя.Що будемо робити,люди?».Натовп загомонів,почулися вигуки.Наперед вийшов старий жрець-волхв і підняв руку, просячи уваги:«Звичаї нашого народу вимагають помсти древ лянам, вбивцям нашого князя.Та поможе нам великий Перун в цьому!».Натовп схвально загув,а воїни-дружинники вихопивши з піхов мечі,почали ними розмахувати.Княгиня, зачекавши трохи, мовила:«Хай буде так,як велять наші звичаї і закони. Клянуся помститися за мого і вашого князя Ігоря!».Заплакані очі її заблищали, увесь її вигляд свідчив про непохитну волю і рішучість»На підставі норми давньоруського права,згідно з яким вдова, якщо вона знову не одружувалася, виконувала після смерті чоловіка його господарські і соціальні функції Княгиня Ольга стала повновладною правителькою землі Руської.Першим своїм обов’язком після чоловікової смерті княгиня-регентша вважала страшну й термінову помсту.Сама помста проходила в три етапи. 

          Перший етап Ольга втілила в життя тоді,коли древляни,сп’янілі від безкарності,вирішили, що смерті великого князя їм тепер замало: Оце князя руського ми вбили,візьмемо жону його Ольгу за князя Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому,як  схочемо.” Довідавшись про приїзд послів,княгиня Ольга веліла привести їх до неї зі словами “Добрі гості прий шли!”На її запитання про мету візиту в Київ древляни відповіли надзвичайно нахабно:“Мужа твого ми вбили, бо був муж твій, як той вовк,що обкрадав нас і грабував,а наші князі добрі є,бо пильно подбали вони про древлянську землю.Іди-но за нашого князя,за Мала Княгиня, зуміла опанувати себе,вгамувала лють і відповіла,що загалом згодна з їхніми словами,але хоче належно дорогих гостей пошанувати.Відіслала послів спати,а сама веліла викопати в дворі глибокий рів. Коли на ранок послів, які пишалися та чванилися, прямо на човні принесли перед її очі,вона помахом білої хустинки веліла жбурити їх разом із човном у яму.А тоді стала над нею і запитала“Чи добра вам честь.”Після чого дорогих гостей живцем закопали,разом із човном. «Пошанувавши» сватів,Ольга,взялася втілювати в життя другу частину кривавого плану.              Вона знову звернулася до древлян:“Якщо ви мене щиро просите, то пришліть до мене нарочи тих мужів хай у великій честі піду я за вашого князя.А то не пустять мене люди київські”.  Древляни сватів знову прислали,то були дуже знатні мужі. Княгиня Ольга запропонувала їм помитися з дороги в лазні,а поки вони милися, веліла лазню підпалити.Якщо хтось думає, що третій акт помсти обійшовся без хитрощів,що древляни вже не йняли віри підступній княгині,він помиляється, адже не було в той час ні звичайних телефонів,ні сотових чи мобільних.,а вісті не скоро ходили. «Се вже йду я до вас.Тож готуйте медів багато у граді,де вбито мого мужа. Хай поплачу я над труною і вчиню тризну мужеві моєму»,а тризна-це язичницький обряд.                Біля містечка Іскоростеня княгиня веліла насипати курган і правила тризну.Коли древляни допилися до безпам’ятства, княгиня веліла  отрокам вбити їх. “Посічено було п’ять тисяч”. Тепер помсту можна було вважати зробленою. Проте, якщо навіть древляни вірили в магію числа “три але не тільки княгиня Ольга мстилася за чоловіка, а син Святослав за батька,ще не помстив ся.946 року Ольга збирає велике військо,разом із малим Святославом стає на його чолі й рушає в похід на древлянські землі.Цього разу древляни, навчені гірким досвідом, виставили військо. .      Малий Святослав  першим метнув свого списа, не попав, але символічно означив початок битви.Ольжине військо обложило Іскоростень аж на цілий рік,але не могло взяти міста.Кня гиня відрядила послів і веліла сказати древлянам,що помсти вона вже не хоче, а хоче тільки ще раз помолитися на могилі Ігоря й зібрати деяку незвичну данину:“Мені ж треба з вас небагато: дайте мені од кожного двору по троє голубів і по троє горобців ”Древляни  не  здогадалися, якої біди  чекати від мирних пташок,але вимогу вони виконали і данину голубами та горобцями заплатили.Що було далі,знають усі,адже це найпопулярніша легенда про княжі часи.Ольга веліла прив’язати до кожної пташки трут,підпалити й відпустити.Пташки полетіли додому й дощенту спалили Іскоростень.Наостанок княгиня Ольга веліла частину людей вбити,частину продати в рабство,а решту обкласти даниною.Святослав був маленьким і його мати Ольга стала порадни цею та встигла ще багато за свого регенства,адже фактично вона створила древню Русь в тому значенні як ми українці,Русь розуміємо.

               Організація державного життя Русі.Хрещення Ольги.

     Ольга вперше в історії Руської держави вдалася до заходів, що передбачали ліквідацію місцевих княжінь. Вона скасувала правління древлянського князя Мала, підпорядкувавши древлянську землю безпосередньо Києву.Хто вона, ця мудра державна жінка,яка змогла потіс нити владолюбних мужів,підступних варягів і сісти на древньому київському престолі?Православна церква вшановує княгиню Ольгу як святу. В Києві було вже багато християн, які під час укладення миру з Візантією 944 року присягали не біля ідола Перуна на дніпровській кручі,як місцеві язичники,а в соборній Іллінській церкві на Подолі. Християнам,на відміну від язичників,були властиві грамотність і широта кругозору,що необхідні у веденні державних справ. Ольга в управлінні спиралася на них,поступово схиляючись до їхньої віри..Вона встановила фіксований обсяг данини з кожної землі і почала з облаштування великокнязівських госпо дарств і доходних промислів.Зміцнивши своє становище всередині країни,Ольга перейшла до активної зовнішньої політики. В Констинтинополі княгиня хрестилася,а візантійський імператор Константин був настільки нею зачарований,що нібито запропонував їй руку та своє серце,проте змушений був задовольнитися лише роллю хрещеного батька Ольги.Правління княгині було вирішальним п в історіїї Русі. Країна здобула впорядковану владу і почала інтегруватися в політичну систему Європи. Політика княгині була настільки мудрою та розвжливою,що набагато випереджала епоху.Гіркий досвід  чоловіка Ігора Ольга врахувала і здійснила справж ню податкову реформу.Замість хаотичного полюддя,запровадила порядок збирання данини,в якому вже були ознаки  системи.Вона чітко окреслила межі територій,проміжки часу та конкрет ні види податків,які мусіли збиратися з  земель. Підвладні їй племена не позбавлялися засобів до існування,а міжусобиці, чвари та війни спалахували все рідше і рідше. Княгиня Ольга весь час намагалася правити так,щоб незадоволених було якомога менше,а суперечки вона воліла вирішу вати словом,а не мечем.Літописні джерела свідчать про те,що Ольга ще й відверто зневажала тих правителів, які за найменшого приводу хапалися за зброю, вважала свій розум  вищим за чоловічий.                                                                                                             “                                              Я поганинка єсмь.А якщо ти хочеш мене охрестити,то охрести мене сам.Якщо ні,то я не охрещуся,”–мовила вона до імператора Костянтина БагрянородногоЦар не відмо- вив їй і охрестив: “Благословенна ти єси в руських князях,бо полюбила ти світло,а тьму облиши ла.  Благословлятимуть тебе сини руськії навіть в останньому поколінні нащадків твоїх. Християнство прийшло на Русь з давніх-давен.У своїй попередній книзі я говорив про те,що землі західної Русі,а саме Перемишльська земля, прийняла християнство більше ніж на 100 років раніше від Русі в 988 році. Упорядкувала княгиня збирання данини,організувала опорні пункти київської влади (погости). Близько 955 р. прийняла християнство,але не змог ла зробити його державною релігією. Русі.Це перше хрещення, не мало ще загального характе ру і було не сприйняте в значній мірі «Рюриковичами»,адже Олег,її чоловік Ігор,були поганами як і син Святослав.Свята Ольга,при хрещенні Олена була першою слов'янкою, на Київському престолі,що стала християнкою.Охрестилася вона не одна,а з іншими вельможами держави.Хре- щення Ольги відмітили західноєвропейські джерела:Тітмар Мерзебурзький пише,що Ольга охре щена в Царгороді, і говорить,що в 958 році до імператора Отона І прибули посли королеви русів Олени, що незадовго перед тим була охрещена в Царгороді при дворі імператора Романа. В 958 р. на Заході Ольгу вже знали як християнку,а ії звали християнським йменням Олена.. В творі«Про церемонії» Констянтин Багрянородний  описує офіційний прийом Ольги імператором двічі: 9 вересня та 18 листопада 957 року.Багрянородний зве Ольгу,Хельгою, вживає її поганське ім'я. Справа в тому,що поганські ймення вживалися ще століттями пізніше,наприклад,всі звали Володимира Мономаха Володимиром,а при Хрещенні він був названий Василем.З опису складу  делегації  Ольги при її хрещенні,видно, що серед них був її священик Григорій і вона подарувала золоте блюдо,що отримала від імператора до церкви Святої Софії.Архієпископ Новгородський Антоній бачив пізніше в ризниці Святої Софії його-«влюдо велико злато Олыы русской,когдд взяла дань,ходивши Царюгороду».Це блюдо мало всередині образ Ісуса Христа,а імператор не міг робити подарунку із Святим Образом не християнці.Наступним джерелом є вказівка візантій ського історика Скиліція,що Ольга охрестилася при патріарху Феофілакті .Імператор Роман,син Багрянородного,був раніше проголошений соімператором.Ми можемо бути певні,що хрещення відбулося в Царгороді.Повернувшись із Царгорода християнкою,вона поставила всіх перед здійс неним фактом, крім того, саме хрещення патріархом та і в присутності імператора,імпонувало  поганам.Свята Ольга була в Царгороді двічі: востаннє в 957 року,провівши з імператором Багря нородним якісь переговори. Навернення її в християнство відбулося в Києві,але сама церемонія хрещення була в Царгороді.

 

                        Ольга та її син Святослав.                                                     

Яків Мніх у «Пам'яті й похвалі князеві Володимирові» говорить,що Ольга померла в 969 році,проживши 15 років християнкою.Княгиня Ольга цілком могла побоюватися,що різке-ОДНОМОМЕНТНЕ,запровадження християнства на Русі поставить її в залежність від Візантій  ського царства,а найвпливовіша знать при дворі Ольги була ментально не готова до зміни релігії,не дозріла.До цієї зміни було не готове військо, а військо грає далеко не останню скрипку в усіх середньовічних державних справах і часто  каже своє  вирішальне слово, з допо могою бряжчання мечів. Доказ?Майбутній князь Святослав,що  мав успадкувати повну владу, схилявся до тієї ж думки,що й його військо.Бо був частиною того війська-  прямий, чесний, непід купний,хоробрий Князь- КОЗАК і воїн.Він не готовий був оцінити блиск,шарм і далекогляд- ність материнських державницьких планів.На її вмовляння прийняти християнство Святослав відповідав “Як я інший закон один прийму? Адже дружина моя з сього сміятись почне!               ”Поки князь-воїн ходив у звитяжні походи,внука-майбутнього Великого князя, Володимира, виховувала  княгиня Ольга.Очевидно,вона засіяла в його душу потрібні державницькі зерна, які проросли і визначили майбутній хід історії  Руси і її внук Володимир став хрестителем  і СВЯТИМ Русі.Деяке послаблення відносин із Візантією змусило Ольгу шукати іншого сильного союзника.У 959 році княгинею до імператора Оттона було направлено велике руське посольство, яке мало запросити в Русь вищих священників для хрещення Русі. Пам»ятаймо всі,що в цей час не було христян католиків і православних християн, а були християни і тільки в 1054 році,майже через століття стався поділ на християн католиків і православних.Руські посли були уповноважені просити германского володаря надіслати до Києва вищих священиків для поширення християнства,а також клопотатися про встановлення відносин «миру і дружби" .Оттон І задовольнив прохання княгині і в 961 році надіслав до Києва кількох священиків на чолі з єпископом Адальбертом,,але розгорнути місіонерську діяльність у руських землях, вони не змо гли.Слід чітко пам»ятати,що до 1054 Року Світ не був розділений на католицький і право славний, а посольство княгині Ольги до імператора Священної Римської імперії було скоріше дипломатичним кроком,а не релігійним.Та й Русь була язичницькою державою,що особливо проявилося в 964 році,коли князь Святослав почав правити Руською державою і тут панувала і домінувала релігія язичниства.З іменем Ольги пов’язують спорудження кількох церков у Києві,церкви святого Миколи на могилі Аскольда, церкви святої Софії. Наполегливість Ольги у справі поширення християнства була належно поцінована нащадками,для яких княгиня-християнка була,за образним висловом літописця,«ластівкою-передвісницею християнській землі,як вранішня зоря перед сонцем і зірниця перед  світанком.                                                                 Чуючи близьку смерть,Ольга просила сина,що  збирався в черговийвий похід в Болгарію“Сину мій милий,чому йдеш чужого шукати,а своє на кого покидаєш? Діти ще малі, а я,як бачиш стара,до того ж вельми хвора, кінець життя мого приходить. Тепер ні про що я так не турбуюся,як про тебе, що багато чому тебе вчила,провила й упоминала,щоб покинув ти темінь ідолопоклонську і звабу бісівську, а пізнав світло віри християнської і правдивого Бога, в Трійці єдиного,якого я пізнала. Ти за те не дбаєш,відаю добре, що через упертість і неслухняність свою легковажиш прохання й упоминання родительки своєї,-чекає на тебе на землі  біда велика, а по смерті вічна мука. Тож прошу тебе,не йди нікуди,поки я не помру,а коли віддаси моє грішне тіло землі, то йди, куди хочеш.По смерті моїй не чини наді мною нічого з обрядів та забобонів поганських,але священик мій нехай поховає тіло моє грішне за звичаєм християнським.І могили наді мною не треба насипати,ні тризни чинити ”Померла княгиня Ольга 11 липня 969 року. Її внук,князь Володимир,переніс її прах до Деся- тинної церкви Богородиці й поховав у кам’яному саркофазі. Від Ольги у Ігоря народився  єдиний син Святослав,князь русів-козаків,батько великого князя Володимира-хрестителя Русі.. Коли Бог захотів вибрати собі людей нових, а сліпотою осліплених русів світлом благодаті своєї осіяти і до пізнання себе, істинного Бога,привести,і віру християнську прищепити,побачив Ольгу, що всіма цнотами християнськими себе прикрасила, милостиню убогим давала, чистоту заховала, мудрість мала, а ще справедливо судила,і тому вселилась у неї ласка Святого Духа                             Блаженна Олена радувалася душею і тілом, взявши святість і благословення від святого патріар ха і пішла з миром у землю свою,славлячи в Трійці єдиного Бога.І прийшовши до Києва,жила за наукою святого патріарха. Ольга в пості і молитвах день і ніч, милостиню щедру убогим даючи, чистоту душевну й тілесну  бережучи і всілякого гріха остерігаючись, жила серед великої кількості поган, що темнотою були засліплені, нічого не боячись,були вони, мов дикі звірі.А вона, як світла зірка перед сонцем, ішла і світлий день християнства руським людям з'являла.У той час син її Святослав,залишивши її з дітьми своїми Ярополком, Олегом і рівно апостольним Володимиром,пішов завойовувати Болгарську землю, де взяв вісімдесят міст і столичне їхнє місто Переяславець,в якому жив.Довідалися печеніги,що Святослав пішов на бол гар з військом,зібралися й напали на Київ, але молитвами святої Ольги не взяли самого міста, оскільки Претич,Святослава воєвода,напав на них зненацька  і відігнав від Києва.Потім Святослав, прийшов з великою кількістю війська,до кінця їх розбив і прогнав. Блаженна Ольга велику подяку склала Господу,що врятував її від облоги. Внуків своїх вчила святої віри, але хрестити не сміла,бо впертий був син її Святослав. А він, прогнавши печенігів, прийшов до Києва і хотів знову йти на болгар,щоб там жити. Ольга просила його,щоб не відходив,кажучи, що смерть її близька.Почув благання матері своєї  Ольги,син її Святослав,тільки вірити у Христа не схотів. А через три дні, дуже хвора,дякувала вона Господу Богу і святій Богородиці, яку в усьо му за помічницю мала, і радуючись,віддала святу душу свою в руки Господу Богу, якому вір но служила, відійшовши до вічного помешкання і палацу небесного.                                                    В 989 році святий князь Володимир,в двадцяте літо по смерті святої Ольги,заснував церкву в ім'я пресвятої Богородиці в Києві,на яку десятину велів давати.ЇЇ десятинною  звуть, переніс до неї з належною честю святі мощі Олени-Ольги, від яких,див і сцілення багато було   в славу Пресвятої Трійці.Таку честь мали  тільки п’ять жінок у християнській історії -Марія Магдалина,першомученица,Фекла,мучениця Апфія,цариця Олена, грузинська просвітнте лька Ніно.Знайдена археологами гробниця княгині Ольги,справжня перлина середньовічного мистецтва,досі зберігається в Софійському соборі. 

                                                             Святослав ХОРОБРИЙ .      

         Своє князювання Святослав почав походами на схід. Манили його ті далекі країни, де його батько Ігор, добував собі слави,але ще більше схиляли  його до боротьби з хазарами, життєві пот реби київської держави.Країни на схід від Русі,Донщина і Поволжжя, були під владою хозар. Цей рухливий,промисловий народ,,зумів опанувати такий важливий шлях, яким була Волга, і з устя цієї ріки приказував усім сусіднім  народам.Хозарські торговища сягали від Кавказу по Урал і тримали у своїх руках все довколишнє населення. Українські племена вже в часи князів Оле га та Ігоря звільнилися з -під хозарського впливу, але далі на схід хозари самі вели всю торгів лю.Святослав задумав докінчити справи своїх предків і знищити до останку цю могутню силу, відкривши східні торги для українського-руського купецтва.Свій похід він почав від племен, що були під хозарською владою. На  витоках-джерелах Оки, сиділи вятичі,які здавна платили хоза рам данину від рала. Святослав визволив їх від довголітньої неволі.Потім рушив далі на середню Волгу.Там була держава. срібних болгар, звалися вони так тому, що через їх землю ішло срібло з Уралу.Їх столиця,Болгар (недалеко Казані) була одним з найбільших торговищ на півночі.                       Широко відомий був Болгар шкірками північних звірів,особливо червоних,білих,чорних лисів, яких сюди доставляли зауральські племена,як колись мадяри. Болгар був також торгом на невільників, тому один перський поет виславляв невільниць,яких тут продавали: «Всі мої біди йдуть від болгар,що все привозять дівчат з Болгару, щоби спокусити людину. Їх губи і зубки такі гарні, що з охоти до них чоловік кусає собі губи зубами».Тут також хозари мали великий вплив, безперестанку заходили сюди їх купці.Святослав здобув Болгар,взяв волжську торгівлю. .Після приготуваннях вирушив  на саму Хозарію.,бо це була мета його військового походу. Перша зустрі русів з хозарами відбулась на переході з Дону на Волгу.Тут була хозарська твердиня Саркел, або Біла Вежа.На прохання хозар побудували цей город греки,щоби не допустити цією дорогою нападів з України-країни русів.Святослав здобув це місто і пішов далі на Ітиль, хозарську столицю при впадінні  Волги  в Каспій(в околицях Астрахані).Тут був головний торг на араб ські і перські вироби- шовкові матерії, зброю, металеве знаряддя, прикраси,а з Ітилю все те йшло далі на північ та захід.Святослав здобув Ітиль і не полишив у ньому каменя на камені. Спов нилося давнє хозарське пророцтво,що поляни з обосічними мечами,переможуть хозар,що мають шаблі гострі з однієї сторони,а київський князь здобув землю народу,що колись володів Києвом.З хозарського походу Руські війська вертались вздовж Каспійського моря і Кавказу.Над морем здобули Семендер,славний з виноградних садів.На кавказькому підгір»і зустрілися з хоро брими гірськими племнами ясів (осетинів) і касогів (черкесів) і перемогли їх у боях.Походи від булися 964—968 роках,але не принесли київській державі тої користі,якої можна було  чекати.                 .Русь побила хозарів, небезпечного суперника в торгівлі і відкрила собі вільний шлях на схід,це була корисна сторона перемоги. Але  не стало над Волгою держави, яка стримувала схід ні степові орди у походах на Европу. Хозарія не була дуже войовнича і сильна держава, але все-таки давала певну охорону західнім країнам,тепер цього  не було і кочовики з іще біль шою силою йшли на наші землі.Наша земля вимагала оборони,адже тоді було набагато менше людей чим зараз.Мороз,сивий дід,скував ріки панциром,так що легко можна було перебратись і через Дніпро,Волгу,кіньми. Руські княжі загони швидко рухались на конях і йшли пішки варязькі загони,а до цього  заставляв  дід мороз,що забирався під одяг дружинників,під кожухи і неприєм но щипав,а для того щоб зігрітись вої швидко йшли своїми ногами,або їхали на конях.Був місяць лютий, князь був не тільки хоробрим,але й розумним,тому здійснив обхідний маневр на землі напівслов»янського племені в»ятичів, що мешкали на півночі,біля витоків рік Волги та Оки. В»ятичі не мали в той час своїх князів і в них правило племінне віче,як в лютичів.Особливістю вятичів і їх ознакою була ніким не приборкана дика розгнузданість,властива всім лехітсь ким племенам.Слово лехіти походить від слова лихо.Згадаймо,що декілька племен  майбутніх в»ятичів,привів на Схід із Заходу,теперішньої Польщі,племінний вождь Вятко і від нього назва  ця.  В»ятичі на своєму вічі прийняли рішення платити данину хозарам і платили її. Ця ситуація, сплати данини навіть полянами,змусила відважного князя Руси,воїна-козака Святослава,іти війною на Хозарію,що була тюркською  кочовою державою, але релігію мала єврейську.Під копитами коней тріскотів молочно білий  сніжок,дружинники рухались  на північ доволі щвидко.              .Хазарія це паразитична держава, котра протягом багатьох років винищувала населення слов’янських племен,руйнувала своїми набігами всі південні області  Русі,обкладаючи їх дани ною,і поширювала свій вплив все далі на Північ.Готуючи наступ на Хазарію, Святослав відкинув фронтальний наступ через Волго-Донське межиріччя,а зробив грандіозний обхідний маневр Князь рушив на Північ і підкорив залежні від  Хазарського каганату землі напівслов’янського племені вятичів вивівши їх із зони хазарського впливу і позбавив в»ятичів обов»язку платити ха зарам данину, але заставивши платити данину собі і русам.З цих пір на вічі в»ятичів,що були підкорені руссю, прийнято рішення платити данину Києву,але це сталось через 2 роки після першого походу Святослава.Вже перший похід Святослава, володаря Русі, відбувся в напрямку-до межиріччя Оки і Волги. «Повість Временних літ» про цей похід 964 року,говорить:«Пішов Святослав на Оку річку і на Волгу,і зустрів вятичів,і сказав їм:«Кому данину даєте?»Вони відповіли «Хозарам-по шелягу від рала даємо» Це стисле повідомлення літопису є цінним для розуміння  процесу створення давньоруської державності,а союз вятицьких племен зберігав незалежність від  руського Києва найдовше..Святослав розумів необхідність,приєднання вяти чів до Давньоруської держави,тому через два роки, повертаючись з переможного походу проти Хазарського каганату,«вятичів переміг Святослав і данину на них наклав» («Повість). Хазарська держава тоді посилила свою активність на рубежах Русі,вступивши у союз з її заклятим воро гом, печенізькими племенами і їх ханами. «Пішов Святослав на хазарів Почувши про це,хазари вийшли назустріч із своїм каганом і зійшлись битися.В битві, здолав Святослав хазарів і місто їх Білу Вежу взяв, і переміг ясів і касогів».Про напрямок шляху війська Святослава повідомляє  арабський  історик Ібн Хаукаль Святослав стрімко пройшовши володіння вятицького союзу племен,вдарив на головного союзника Хазарського каганату,волзьких болгар та легко розбив їхнє військо.Назву військову дружину дохристиянських князів Руси,відомим словом спецпризна ченці,гвардія війська,і завдяки їх умінню Русь отримувала Великі Перемоги. Посадивши своїх воїнів на лодії або човни, Київський князь вирушив Волгою вниз і заволодів столицею хазарського каганату містом Ітілем.Каган з військом був розгромлений Святославом перед брамою своєї столиці,а до того руський князь захопив стародавню столицю хозарів місто Семендер у Дагестані.Від хазар звільнилися поляни 864 року,сіверяни 884 року, радомичі-885 року..Окрім Саркелу, візантійцями була створена мережа аналогічних замків по притоках Дону. Агресія руських дружин до певного часу успішно перенаправлялася хозарами в Закавказзя. В  912/913р.р за частку здобичі, хозари пропустили флот русів у Каспійське море,а коли поріділе руське військо повернулося,напали на нього і пере били його,а це тактика підлоти.Звільнитися від панування хозарів прагнула  Волзька Булгарія,яка швидко набирала силу.Її правителі  прийняли іслам,розра ховую чи на допомогу єдиновірців.

 У 964 році князь Святослав звільнив залежне від хазарів,напівслов'янське плем'я в'ятичів,а в наступному 965 році,розбив військо хозарів з каганом на чолі, захопивши місто Саркел.Потім, у 965 році,або в 968–969 роках русь,діючи в союзі з огузами розгромили Семендер і Ітіль. Цей момент вважається кінцем незалежної Хозарської держави.                                                    Велика частина хозарів перейшла в іслам,серед них народності Дагестану,чеченці,інгуші. В 985 князь Володимир зробив новий похід на Хозарію і наклав на неї данину.Хозари До ну,Саркелу,Причорномор'я потрапили під владу руського Тмутороканського князівства. .         Відомі свідчення про міграцію хозарів-юдеїв у країни Центральної Європи,де вони вли лися до складу євреїв- ашкеназі. Згадаймо і про те,що 4 хазарські племена і їх каган входили в племінний союз мадярів,в якому було 7 венгерських племен і яких в Панонію пропустили слов»яни, білі хорвати, про що йшлося в 1 книзі.Після падіння каганату південно-руські степи потрапили в неподільне панування кочівників.У Поволжжі почалося домінування Волзької Булгарії,а на Північному Кавказі,Аланії.В епоху арабо-хазарських війн основною силою могут ності хозар було ополчення.На вимогу хозар залежні народи виставляли військові континген- ти.Чисельність війська могла доходити до 100–300 тисяч. Основу армії складала кіннота. Військова тактика була типовою для кочівників.Частина війська ховалася в засідці і вступала в бій у зручний момент. Хозари уміли брати міста,застосовуючи облогові машини. Військо каганату виявилося спроможним до протистояння з регулярною арабською армією, під командуванням найкращих полководців Халіфату.В IX-X ситуація змінилася, відмовившись від завойовничих походів,хозари стали спиратися на чужоетнічні,не зв'язані місцевими родоплемін ними інтересами сили.Ядром хозарського війська,стала важка кінна гвардія, що складалась з ларисіїв, мусульманського племені хорезмійського походження,яке поселилося в Ітилі і несло беку службу на особливих умовах. Гвардія мала власного візира і мала право не вою вати з єдиновірцями,а більшість противників хозар в цей період дотримувались язичництва. Воїни отримували платню.Чисельність гвардії досягала за різними даними від 12 до 7 тисяч.У Саркелі ніс службу щорічно змінюваний гарнізон з 300 воїнів.По суті хозарська армія стала професійною,і це дозволило каганату протриматися 150 років в боротьбі з противниками,що в багато разів перевершували їх за чисельністю.Гвардія була дуже впливовою,але не єдиною військовою силою в країні.У розпорядженні хсазарських каганів були наймані контингенти слов'ян,русів що теж стояли в столиці.

                                                         ЛЕГЕНДИ І БРЕХНЯ МОСКОВИТІВ

     Пограбувавши Ітіль,Святославове військо рушило далі на Кавказ,на річку Кубань.Земля та звалася  Тмутороканню і по ній блукали народи,Ясси (Осетини) та Касоги (Черкеси).Святослав їх теж завоював,а з Кубані подався  на Волгу,де завоював Болгарію та зруйнував їх град- Болгар. Вертаючись до свого дому, зайшов до Вятичів,підкорив їх і наложив на них дань.Ми маємо факти спотворення історії в користь  московського окупанта. На лице брехня маскальська, ніким не перевершена,про те,що Кубаньські землі споконвічно належали Московії.Не було в часи Великого Святослава ніякої Московії і ніякої Москви, ведмеді по диких нетрях лазили там, та жаби квакали,адже  час підкорення осетинів і черкесів Святославом більше ніж на 3 століття віддалений від часу виникнення Москви і улусу татарського Московії. Великий Святослав жив і воював в  КРАЇНІ РУСІВ,якою була і є теперешня Україна.  В 1721 році, імператор Петро-1 для того,щоб підкріпити свій самозваний статус Імператора, переймену вав Московію в Росію чи Російську імперію-А до того часу коли Московія була оголошена Російською імперією з часів князя- козака-Святослава Хороброго, пройшло понад 900 років.Так що Катерина-11, дарувала  Кубанські землі чорноморським чи запорізьким коза кам і ці землі були Тмутороканським князівством та належали русам-українцям спокон віків..Знай шановний читачу,що москалю не можна вірити ніколи,це брехун всесвітній,весь час свого існування брехав паталогічно,він свого нічого не мав, крім рабської покори своїм зверх никам.Тому навіть московські вчені брехуни,бо не істина є їх критерієм,а замовлення вдади.Як кажуть українці,що «дихне то брехне" і це стосується горевчених росії.Як відомо брехнею весь світ обійдеш,але назад до свого дому не повернешся.Навіть коляди  і колядок у москови тів немає, зате є балалайка в три струни і вічне п»янствоПорівняйте з нашою українською кобзою чи бандурою, скільки в ній струн?Якщо нема своєї історії,так її треба придумати,а ще краще вкрасти в обманутого сусіда-українця і сказати всьому світу,що це історія Росії.Нема своєї церкви,так самі себе назвали православними і канонічними і не треба ніяких патріархів Вселен ських і Томосів різних.Скоро,знаю навіть дуже скоро,розпадеться  брехлива імперія Зла РФ і на місці етнічних утворень будуть етнічні держави без атомної зброї,яку забере цивілізований Захід. Повертаючись додому вгору течією Дону,Святослав захопив добре укріплене хозарське місто Бі -лу Вежу (Саркел) і з чималою здобиччю і полоненими дістався столиці Києва.Князь Святослав підкорив собі в»ятичів,пращурів московитів,і першим з руських князів вийшов  до берегів Азовського моря, перемігши осетинів і черкесів.Можна сказати,що великий  Святослав був Переможцем напівдиких в»ятичів і приєднав їх край до Русі.Перемога Святослава над хаза рами була вагомою,адже їхнє військо чисельно переважало його дружину,було добре озброєне,а Білу Вежу збудували і фортифікували візантійські інженери.Але з Хозарським кага - натом ще не було покінчено.Він продовжував зазіхати на руські володіння і знову вступив у спіл- ку з Візантією і печенізьким союзом племен.968 року Святослав перебував у Дунайській Болга рії,коли зненацька печеніги напали на Київ.Печенізьких ханів підбурили проти Русі,підкупили, Візантія і Хазарія. Стрімким кінним маршем Святослав кинувся до Києва, розбив і відігнав пече нізькі орди.А потім твердо вирішив звільнити Русь від небезпеки з боку підступних хозарів .968 року стався другий, вирішальний похід руських полків проти Хазарії. Давньоруські літо писці нічого не пишуть про нього.Науці стало відомо про воєнну експедицію Русі проти Хазарії з твору вже відомого читачеві,араба Ібн Хаукаля.358 року за мусульманським хіджрою 968/69 року Христової ери,він побував на південному узбережжі Каспійського моря.У місті Джурджан, зустрівся з багатьма біженцями з Хазарії. Вони розповіли йому про нищівну поразку, якої зазнав каган від руського війська.Обидві столиці Хозарії стара Семендер і нова Ітіль були зруйнова ні і спалені русами,а населення частково загинуло,частково розбіглося,хто куди.Є свідоцтва арабських авторів,з яких виходить, що Хазарський каганат відтоді перестав існувати.3 липня 964 року військо  руського князя-Козака Святослава,здобувало славні Перемоги над Хазарським каганатом.Князівська дружина спустилась Волгою та розгромила залежні від кага нату племена волзьких булгар і буртасів.Так Святослав убезпечив свій північний фланг.Хазари не очікували удару з Півночі.Вони були дезорганізовані подібним маневром і не змогли організува- ти серйозну оборону.Святослав,здійснивши безпрецедентний похід довжиною у тисячі кіломет рів, один за одним захоплював опорні пункти хазар–столицю Ітіль, фортеці Семендер,Саркел та розбив військо кагана.Ці битви зруйнували міць Хазарського каганату,який припинив своє існу вання на рубежі X-XI ст. Кінець Хазарії означав об’єднання в єдиній дер жаві здебільшого слов’янських племен.Для Русі з столицею у Києві ця перемога означала колосальне зміцнення могутності,вихід на головні ролі у світовій політиці того часу, торжество руської зброї і духовної переваги над кочівниками-хазарами.                                                                Спочатку Хазарський каган мав всю повноту влади,але коли іудаїзм став офіційною релігією каганату,реальна влада опинилась у другої особи в державі,бека.На івриті він був «мелех»-цар,араби називали його посаду як «халіфа», «заступник»,або «малік»,правитель. Влада всередині нової династії,під впливом юдаїзму,стала передаватися вже строго від батька до сина За каганом залишилися сакральні функції,більш значущі,а всіма земними справами керував бек.При цьому бек надавав кагану ритуальні почесті,що межували з приниженням. Ввійшовши до нього,він ставав на коліна і тримав в руках гілку,що горіла.Каган ізольовано жив в своєму палаці,виїжджаючи  раз на рік на чолі урочистої процесії або у  Розквіту Хазарський каганат досяг у VII столітті,коли він оволодів Північним Кавказом, Приазов'ям, більшою частиною Східної Європи по Дніпро ВКЛЮЧНО.Тоді у залежність від хозар підпали слов»янські племена сіверян,полян,які платили їм данину.. Хазарський каганат воював  проти арабів, проти Візантії. На початку VIII століття. серед хозарів північного Дагестану поселилися євреї з Ірану та Візантії, і під їх впливом частина хозарів перейшла на юдаїзм.Правда в тому,що тільки на початку IX століття. цар,Обадія, проголосив юдейську віру без Талмуду,державною релі гією .

       Балканські походи Великого  князя Святослава Хороброго.

     Вже змалечку любив Святослав військо і воєнне життя. Бавився  у війну,у військо і це була для маленького Святослава,найкращою,найлюбішою забавкою.Мав вибрану дружину з ровесни- ків і з нею робив далекі походи ген поза Київ, у ліси,нібито,ворога-"печенігів" чи "хазарів" шукали,а то й на греків йшли Бувало, що княжич у лісі чи серед поля і заночовував з "дружи ною".- Лицар буде з нього! раділи нераз і князь Ігор і княгиня Ольга.Змалечку Святослав любив слухати оповідань про славних лицарів.А як дійшов літ,то першим його старанням було зібрати якнай більше війська та підготувати його якнайкраще. Вже змолоду вмів добирати добрих стар шин для свого війська,а хист мав вже з природи.Вояк був душею і тілом! Хоч і князем був, зов сім не мав княжих примх.Не любив дорогих одягів, ні страв добірних. Коли йшов у похід, то не брав за собою ні возів з припасами, ні котлів. В поході ніколи не їв вареного м'яса,тільки нарізу вав собі тоненько чи воловини чи дичини,пік на вугіллі і так їв.Навіть намету не мав ніколи, тільки клав під себе підклад (войлок),а під голову сідло. Життям своїм не відрізнявся від простих своїх дружинників, і тому вони любили його дуже. Говорив Святослав,князь руський:-Коли забезпечу рідну землю перед нападами диких орд,тоді подбаю про поширення меж моєї держави.Пять літ отак воював князь Святослав із ордами, такого страху нагнав їм, що саме ймення Святослава,викликало в них жах.Візантія не могла опиратися свіжому, буйно- му і бойовому  болгарському народу і мусіла все далі відступати з Дунаю. Нагадаю,що саме бул гари,що були тюрками і проживали на Волзі,переселились в Болгарію і створили там свою держа ву.На початок Х століття в руках болгар була вже більша частина Балканського півострова. Болгарські князі прийняли тоді титул царів і вимагали з Візантії навіть  данину,а один з царів відважився просити руки візантійської царівни і Царгород мусів цю забаганку задові льнити.Візантія,найстаріша держава світу,вважала це великою ганьбою для себе і шукала спосо бів, щоб Болгарію знищити. Знаряддям  мала стати Русь.Вже за Олега і Ігоря візантійські імпера тори звертались за допомогою до Русі.Наші князі у своїх договорах не боронили варягам входи ти у візантійську службу,але самі не дали втягнути себе у цю непевну справу.В КиЇв приїхав Калокір,син херсонезького намісникаа,чоловік сміливий,розумний,хитрий, добре обізнаний з словянськими справами.Приїхав як довірений посол   царя Никифора Фоки і привіз князеві бага ті подарунки- півтори тисячі фунтів золота. Він заохочував Святослава до походу на Болгарію. Це земля дуже багата- з Греції приходять туди дорогі матерії,золото,вино,овочі,з Чехії і Угорщи ни срібло та коні,з Русі шкіри,віск,мед,невільники і хто тут є володарем, має всього доволі. Одноночасно мають вдарити на болгар Святослав і Візантія. Болгарія перестане існувати,а переможці поділяться здобиччю.У великій тайні грек подав іще нашому князеві інший план. Він сам,Калокір,хоче і може виступити проти цісаря і добути собі візантійську корону. Святослав у спілці з ним буде ще певніший.Святослав воював з болгарами знав їх бойові  навики, був охочий до далеких походів, тому радо погодився на плани Калокіра...Болгарський похід міг принести велику користь руській державі.Святослав мав уже у своїх руках два великі торгові шляхи,Дніпро і Дін,а коли б добув ще третій,дунайський шлях,вся чорноморська торгівля була б у його руках.З такими надіями Святослав розпочав війну з Болгарією.Святослав рушив з величезним військом.«Все юнацтво підняв до походу,зібрав 60 000 дужого люду,без обозу,      говорить   грецький історик Лев Діякон. Болгари виступили назустріч  русинам у силі 30 000.До бою прийшло над Дунаєм під Доростолом (теперішня Силістрія).Святославе  військо вийшло з кораблів і вишикувалося на березі.ріки Зі щитами і мечами русини пішли на ворога.Удар був такий сильний,що болгари відразу кинулися в різні сторони. Поразка прийшла так несподівано, що болгарський цар Петро з розпуки захворів і через кілька днів помер.Київські війська пішли далі і в завзятій боротьбі займали міста, город за городом.Вісімдесять болгарських міст дісталося під владу Святослава.За столлицю він обрав собі Переяславець або Малу Преславу.Успіхи Святослава дуже занепокоїли Візантіюта та й ситуація змінилась. Були це тяжкі часи для грецької імперії. Вже третій рік панував голод і недостача поживи.Араби атаку вали візантійські поселення в Азії, а для їх оборони треба було тримати там значне військо.З півночі наступала грізна сила князя русів, якого Візантія сама необережно на себе накликала.Цар Никифор,володар дуже сумлінний і енергійний,старався надійно забезпечити Константинополь на випадок облоги.Він побудував нові воєнні машини і обставив ними башти міста,грубим залізним ланцюгом замкнув царгородську пристань і скріпив залогу новим військом. Але Святослав на Царгород не збирався.,він йшов на допомогу грекам проти болгар.

                                    Древні слов»яни Галичини.

   Час нагадати,нашим вельмишановним читачам,що в нашій землі жили і творили старословян  ські племена,а серед них виділялись своєю неординарною культурою-тиверці,уличі і білі хорвати,нащадками яких в Україні є бойки, лемки,гуцули,волиняни.Тиверці зі всіх слов»ян,  виділялись особливою побожністю,вірили в Господа нашого Ісуса Христа і повернулись на свою етнічну Батьківщину з Галілеї,що в Ізраїлі.Про це я розповідав у одній із своїх книг.                       Декілька слів про нащадків тиверців,як твердять деякі науковці,гуцулів і бойків. Їх земля  Гуцульщина складає-6,5тис кв кілометрів і розташована у найвищих районах Карпат на заході від ріки Лімниця,притока Дністра,до державного кордону з Румунією на пііденному сході. Райо нами поселення гуцулів є Верховинський,Косівський і Надвірнянський район Івано-Франків ської області,Путильський та південна частина Вижницького р-ну Чернівецької області та Рахів ський р-н Закарпатської області.Край проживання гуцулів,бойків,лемків увійшов в склад Русі в Х столітті,а приєднав його до Русі Великий князь Володимир, хреститель Русі,що підкорив краї ну білих Хорватів та захопив величне і славне стольне місто-град Стольсько тепер Стільсько,що на Львівщині.Наше державне життя почалось задовго до Русі,якій передувало Велике Хорватське чи Білохорватське королівство- князівство з її королем Самославом,що мав за столицю величний град, більший за тодішній Лондон і Париж і мала назву столиця Хорва тії- Стільсько-Стольсько.Побудоване місто-столиця Хорватії у 7 столітті,біля теперіщнього районного центру Львівщини,Миколаєва.Більш детально про це читач довідається із моїх попе редніх книг.Тільки додам,що хорватське князівство охоплювало всю Західну Україну і частину центральної України, було потужним як військово так і економічно.Такі топономічні назви як Самобор,Галича Гора,Княжа гора,Пасовище,Побоїще,Стрілки,Стрільбище,Бачина нагадують нам про часи Великого хорватського королівства,становлення Русі зі столицею в Києві,Галицьке князівство,Волинське князівство та Галицько-Волинське королівство в 13-14 століттях.До цього часу немає однієї версії  походження назви гуцули і питання походження назви "гуцули" остато чно не з'ясоване.Найпоширенніша гіпотеза-від волосько-румунського слова "гоц" (розбійник),а на думку інших,від слова "кочул"(пастух).Гуцульський говір належить до південно-західного наріччя української мови і має характерні риси у фонетиці,вимові, лексиці, але в жодному разі це не мова мадярів чи румунів,сусідів гуцулів.Садиби мали назву "ґражди".Це своєрідні дерев'яні фортеці,як замкнені комплекси житлових і господарських будівель сполучених критими подвір'ями,галереями,"хата в брамах".Особливості побуту Гуцулів відображені в багатій народ ній творчості,в старовинних колядках,примовках-заклинаннях мольфарів.Високого рівня розвитку досягло гуцульське пісенне, театральне,хореографічне та побутове мистецтво. .                  Уличі-східнослов'янське  плем'я,що заселяло у 6-9 ст.пониззя Дніпра від річки Росі до Чорного моря у межах розселення антів,нащадками яких вони як і тиверці є,а колись входили в Антський племінний союз.Межували на сході з тюрками,на заході  з тиверцями, а на північному заході, з полянами. Вперше згадуються в середині IX століття уличі  у «Повісті минулих літ» поряд з тиверцями в районі від річок Дністер, Дунай і до Руського моря.Уличі взяли безпосередню участь в етногенезі українців.Існує гіпотеза,що їхніми нащад ками є гуцули і бойки.Тобто,деякі наші вчені впевнені,що бойки і гуцули нащадки тиверців і уличів.Одне із трактувань етноніма «уличі» розкривається через зафіксовані  літописами терміни «суличі», «посуличі»,зазначаючи зв'язок цих племен із Наддніпрянщиною.У літописі під 922 ро ком записано: Народ  мав на Дністровсько-Дунайському межиріччі понад 300 міст.Уличі були у добросусідських відносинах з тиверцями,але ворогували з полянами і Київським князівством. Ніби князь,а насправді регент, князя Ігора,Олег 885 року, воював з уличами. Новгородський літо пис каже,що  Ігор воював з уличами і  древлянами.Уличі  дуже довго і мужньо боронилися, а їх столиця Пересічень, трималася три роки і не піддавалася Ігорю.Князь Ігор  виділявся своєю впертістю,вистояв під столицею Уличів  три роки і здобув її  в рік 6448-940 року,нової  ери від Різдва Христового.Уличі згодилися на данину Ігореві,яку він відступив своєму воєводі Свене- льду.Після їх завоювання воєводою Свенельдом у 942 році, уличі увійшли до складу Київської Руси,взявши участь у формуванні українського народу. В 10 столітті під натиском печенігів уличі пересунулися на захід  таоселилися над річками Бугом і Дністром,доходячи Дунаю,Чорного чи Руського  моря,заходили вони і в Трансільванію і там жили як і в Панонії.Під тиском полов ців у 12 столітті частина племені уличів переселилися на північ,між верхньою Случчю,Бугом до Болохівської землі і були знані під іменем  болохівців.Болоховці нам відомі своєю зрадою коро ля Данила Галицького та розправою над ними короля та його синів.А підпорякування слов»ян- БОЛОХІВЦІВ татарському, беклярбеку Куремсі.? Але чи це  історично точно,не скажу , бо я там в цей час не жив і не був очевидцем цих подій.

 

                  Візантійські війни князя-козака Святослава. 

Цар Візантії Никифор Фока шле послів до Святослава.Хвалить у листі своєму  хоробрість і лицарськість князя та просить у нього підмоги проти болгар, що не дають спокою грецькій дер-жаві.Думає Святослав:- Військо в мене вже готове, хоробре, привязане до мене.Хоч би в огонь піде за мною.Іду слави добувати!І сказав грецьким послам:-Скажіть вашому цареві,що йду на болгар! та почав підготовляти все до походу.Знов зашумів Дніпро-Славута під суднами русичів, запінили весла Дніпрову течію,понеслася голосна бойова пісня. Без пригод прибуло Свято славове військо аж до Дніпрового гирла.Тут закликав князь Святослав до себе молодого отрока, Яромира і каже йому:- Іди до болгар і скажи їм від мого імени: "Іду на вас,готуйтеся до оборони!"Здивувалися болгари, не звикли до того,щоб хто, починаючи з ними війну,повідомляв про це їх наперед.- Напевне у нього не всі вдома!-говорив дехто з болгарських бояр.-Нема чого його боятися.- Ой, ні! - заявив старий боярин, Храбр.-Він небезпечніший,як ті,що тайкома напа- дають Видно,що знає свою силу,коли так гордо виступає."А князь Святослав був вже  в Болгарії .         Хоробро боронилися болгарські полки,та не встояли проти Святославових воїнів.Як лев бився і сам Святослав. Де найнебезпечніше, де найзавзятіший бій, там він був. Відступають болгарські полки щораз глибше в край, а князь Святослав каже своїм воям:-Ідемо на столицю їх ,на Переяславець! Найзавзятіший  бій  був під самим Переяславцем. Здобули його Святославові вої,ніщо не могло їм зупинити.Відчинили переяславці ворота города князеві Святославу. Сподобався Святославові город і земля болгарів та сказав він:- «Любо мені в Переяславці бути.» Поки Святослав з кращими воями підкоряв Болгарію- печеніги вирішили,що можна буде безпеч но грабувати країну русів-Україну теперішню.Ольга з внуками своїми:Ярополком, Олегом та Володимиром замкнулася в Києві.А по другому боці Дніпра стояв воєвода Претич з невеликим відділом війська,та не міг дістатися на той бік,хоч і мав доволі лодій-човнів.,бо печенігів безліч .       На вічі Київському каже старий Мирослав, а в народі Миросьо:- »Добре було б послати до Претича,щоб прийшов нам з допомогою,то може вдалось би печенігів прогнати. Також треба послати послів до Переяславця,до князя Святослава,щоб покинув болгарів і йшов рятувати рідну землю.Всі згодилися на це і стали питати між людьми:Чи нема кого,що дістався б на другий бік,до воєводи Претича?-Сказав хлопець-парубок,Смілий:-Я піду!Коли можеш, іди, рятуй нас! Піду!Я дам собі раду,бо розумію мову печенігів та й говорю трохи їхньою.Взяв парубок вуздечку і пішов простісінько у ворожий табір. Ішов сміло поміж печенігів та всюди питав їхньою мовою:, -Чи хто не бачив мого коня?» Печеніги думали,що він їхній.Так перейшов він аж до Славутич- ріки.Тут роздягнувся,зайшов у Дніпро та став переходити його в брід, а далі плисти. Здогадалися аж тоді печеніги, що він не їхній,коли юнак вже середину Дніпра подолав, почали в нього стріляли з луків, однак вже не могли нічого вдіяти йому.-Претичеві люди помітили його.Виїхали човном йому назустріч і привезли його до Претича.Каже  хлопець Претичеві:-Коли завтра рано не підступиш під город,то люди піддадуться печенігам.На другий день удосвіта сіли Претичеві вої в човни, засурмили сильно в сурми, кличучи людей з города. І вийшла Ольга з внуками та людьми до човнів.Побачив це печенізький хан,підїхав сам до Претича і питає його:»Хто це прий шов? А Претич відповів йому:-Тутешні люди.Тоді спитав печенізький хан:-Чи ти  руський князь?- Ні, - відповів Претич - Я його дружинник і прийшов як передня сторожа,а за мною йде багато війська.-Промовив хан- «Будь мені другом!А Претич:- Хай буде так,згода!»І подали собі руки. Печенізький хан дав Претичеві коня, шаблю і стріли, а Претич дав йому панцер,щит і меч,і пече ніги відступили від Києва.Кияни післали гінців до Святослава та переказали йому.- Ти, княже, чужої землі шукаєш і бережеш, а своєї  чуть не позбувся. Бо трохи не взяли печеніги нас і неньку твою та дітей. Коли не прийдеш і не оборониш нас,то таки візьмуть.Чи ж не жаль тобі Батьківщини й неньки старої та дітей своїх?»-Як почув це Святослав,велів сідлати коней і погнався до Києва. Тут привітався з матірю і дітьми і жалував їх,що були в такій тривозі.Зразу вийшов до своєї дружини й гукнув:-Ідемо на печенігів!Військо з радісними окликами понеслося за печенігами.Догнали їх,відбили бранців і награбоване добро,та зі славою повертались  в Київ.-Та не довго вже жила княгиня Ольга.Перед самою смертю покликала ще Святослава до себе й сказала,йому:- Сину мій, я вмру і прошу тебе, виконай мою останню волю.Не ховай мене на поганському кладовищі,не справляй тризни на могилі моїй.Нехай поховає мене  мій свяще нник Обіцяєш?- Обіцяю - відповів Святослав,сумно.Коли княгиня Ольга померла, хотів дворецький і інші бояри справляти похорон давнім нашим звичаєм.Та князь Святослав сказав:-Не можна.Княгиня Ольга,мати моя,була християнкою,по-християнськи поховають її. Така була остання воля моєї матері,а воля матері моєї,свята для мене.-І поховав княгиню Ольгу християн ський священик.Довго говорив на похоронах священник, величав покійну велику княгиню за її мудрість і побожність і взивав князя Святослава,щоб пішов слідами мудрої матері. Але напепвне не судилось Святославу хрестити Русь.Всі,хто був на похороні, плакали,ридали ревними сльозами. Плакав і князь Святослав, і внуки її, і усі люди,а найбільше  християни, бо добра була для них,як мати рідна. Поховали її в церкві св. Іллі,першій християнській церкві в Києві. Саме тоді прибули з Новгорода посли. Вони сказали князеві Святославові:- Просять новгородці, щоб ти,великий княже, дав одного з своїх синів до Новгорода на князя, щоб сидів у Новгороді.А як не підете до нас, то найдемо собі іншого князя.Каже князь Святослав:- Коли хто з моїх синів схоче,нехай іде.Та вперлися і Ярополк і Олег -не хотіли йти ніяк.Каже Добриня,(вуй)дядько княжича Володимира:-"Просіть Володимира.І сказали новгородці Святославові:-Дай нам Володимира.Святослав згодився, а Володимир поїхав з Добринею в Новгород.Князь Свято слав посадив Ярополка в Києві, Олега в Іскоростені, а сам став підготовлятися до нового походу на болгар..А в Болгарії тим часом стались великі зміни.Грецький цар-вбивця,Іван Цимісхій боявся, що,як Святослав поборе болгар,захоче завоювати  Грецію,тому помирився з болгарами та обіцяв їм допомогу проти Святослава. З наступником Симеона,Петром, Візантія мусіла укласти дуже непочесну для себе угоду: вона признала Петра царем,а Болгарську церкву неза лежною,віддано було за Петра візантійську царівну та ще до того візантійський імпера тор зобовязався платити Болгарії щороку данину.Як став імператором Никифор Фока,то він відмовився давати данину і послав до Святослава послів, прохаючи його, щоб він допоміг йому проти Болгар. За таку поміч цар послав Святославові великі дари                                                     .Печеніги,цей азіатський народ,ще в 880-тих роках прийшов з Азії, натиснув на кочових Угрів і змусив їх посунутися на Дунай, а сам з своїми ордами, розквартирувався на всьому просторі від Дону до Дунаю і більш як 150 літ шарпав Україну- країну слов»ян-русів.Вдруге князь Святослав пішов з військом своїм на Болгарію після того як поховав свою матір і визначив правління княже для своїх синів. В 971році по Христу прийшов Святослав удруге під Переяс лавець.І виступили болгари до бою проти Святослава. Завзята була січа. Болгарів було більше, та й греки помагали їм.І стали вони перемагати Святославові війська.Тоді Святослав сказав дружині своїй:-,Вже нам тут згинути! Вдаримо хоробро,як мужі,браття й дружино!» Це коротке І палке слово князя,а за цим і приклад його власний,бо князь кинувся, як лев, на противника, так заохотили дружину, так додали їй духу і завзяття, що вони мов буря,накинулися на ворога,наче барси рвали болгар.Не видержали болгари напору Святославової дружини і почали втікати. Під вечір переміг Святослав болгар і, як переможець, увійшов у Переяславець, взяв його приступом на списи.- Треба  покарати віроломного грецького царя - Я пішов йому з допомогою,на прохання його попередника, а він тепер проти мене виступає!Грецький історик оповідає,що між вояками Святославовими було багато жінок, одягнених і озброєних, як чоловіки,і билися вони ще завзятіше од них.

                     Іоанн Цимісхій та Святослав Хоробрий.                

      В грудні 969 року в Константинополі стався палацовий переворот.Імператора Нікіфора Фоку по-звірячому вбили.На трон сів його вбивця,полководець Іоанн Цимісхій. Протягом кінця 969 - майже всього 970 р. київський князь завоював Північно-Східну Болгарію,навіть вдерся в належну Візантії Фракію.«І пішов Святослав до столиці Константинополя,воюючи і розбиваючи міста,що й донині стоять порожні». Святослав розбив 100.000 тисячне грецьке  військо і став наближтись до Константинополя,грабуючи все по дорозі та палячи городи.Взявши Филипо поль,Святослав,щоб налякати Болгар,ніби-то звелів посадити на палі 20 тисяч чоловік. Це настільки налякало їх і такий жах обняв всіх,що вже інші міста,не боронячись,піддавалися його війську.Святослав вже наближався до Царграду,як імператор Іван Цимісхій, вислав до нього послів з дарами.Багато набрав Святослав тоді з них данини, брав він і на живих своїх вояків і на мертвих Давньоруське  військо заволоділо болгарськими містами Великим Преславом (столи цею) і Доростолом та візантійськими –Філіппополем та Адріанополем.Іоанну Цимісхію дове лося піти на мир з переможцем. Грецький імператор не збирався додержуватись умов миру з руським князем Святославом.Він був потрібен лише щоб виграти час.Навесні 971 р. Цимісхій на чолі величезної армії рушив через Адріанополь до Болгарії.Водночас триста візантійсь- ких кораблів,обладнаних пристроями для викидування «грецького вогню», гирло Дунаю, закрили, щоб відрізати Святославів флот від моря.Частина руського війська під проводом Свенельда стояла у Великому Преславі,а більша на чолі з самим Святославом в Доростолі У квітні 971 року Свенельд зумів приєднатись до Святослава,обложеного Іоанном Цимісхієм у Доростолі.Розпочалася багатоденна облога міста греками.Святослав часто здійснював вилазки, які перетворювалися на справжні битви.Сили обложених танули,в Доростолі почався голод..  Наприкінці липня 971 р. Святослав дав генеральну битву Іоанну Цимісхію.                                Спочатку русичі примусили відступити візантійську піхоту,але важкоозброєна кіннота імпера тора греків,врятувала ситуацію. Руським Воїнам довелося повернутися до Доростола.  Але Цимі схій не кидав думки  вигнати-виперти Русь з Болгарії, бо такий сусіда був дуже небезпечний для греків та їх царя.Зібравши величезне військо,пішов він до столиці болгарської – Великої Прес лави,що недалеко Шумли (тепер Преслав,по турецьки Стамбул і свята Софія за розпоряджен ням їх президента перетворена з музею в мечеть ).Там замкнувся з своїм військом воєвода Святослава Сфенкел,чи бува не Свенельд,а з ним був і болгарський цар Борис,син Петра,що його Святослав держав у неволі.Греки злякалися.Імператор скликав раду:що робити?Довго тримали раду,і вирішили,що треба довідатися,які сили в Святослава.Тому треба вдавати перед Свято славом,буцім-то вони хочуть з ним миритися.та переказали через послів Святославові: -Нам не сила стати проти вас,та візьми данину для себе й для дружини своєї.І скажіть нам,скільки вас, щоб ми могли, дати данину по числу голів.- Розгадав замисл греків князь Русі»-.Хитрі вони та не перехитрити їм мене.Вони хитрують,щоб довідатися, скільки нас,чи можуть вони проти нас встояти?»Сказав грецьким послам, Святослав:- Я згідний миритися. Тільки хай ваш цар дасть да нину на двадцять тисяч.Коли грецькі посли відійшли, каже старшині:-«Додав я десять тисяч воя ків, та цим не сказав неправди, бо мій дружнник вартий найменше  двох,а то й трьох грецьких вояків».Греки хмарою виступили проти Святославової дружини.Бачить Святослав,що,маючи перед собою таку силу противника, стривожилася його дружина,жах обхопив її.                         - Не видержимо!-почув він тривожні шепоти.І тоді виступив він перед своїм військом,скинув шолом і промовив:-"Браття і дружино! Вже нам нікуди подітися! Хочемо,чи не хочемо,мусимо ставити чола! Не посоромимо землі руської, а ляжемо кістьми!Мертві не матимемо сорому,а коли втечемо,то соромом покриємся. Станемо кріпко,а я піду попереду вас! Коли моя голова поляже,тоді думайте про себе!"І заложив шлема,а військо в захопленні гукнуло голосно:- Де твоя голова, княже, там і наші голови положимо!Князь підняв меча вгору:- За мною, браття і дружино! Вперед! Рушило руське військо! Застугоніла земля під кінськими копитами і під ногами пішої дружини.Замайоріли в поході прапори і стяги,заграли сурми бойові.Так буря не виє,так могутній вихор не б'є в праліс густий, як ударили Святославові вої на грецьке стотисячне військо.Почалася велика січа.Греки зразу держалися.Дзвеніли шаблі і мечі об шоломи та панци рі,ломилися ратища,літали хмарами стріли.Мов хуртовина,пруть русини вперед, а князь Святос лав попереду них з мечем,мов блискавкою сріблястою,вимахує.Нагадував він громовержця, Бога-Перуна,або ЗевсаНе витримали греки руського напору,подалися,а  потім втікати стали, втекли греки  з бойовища. Святославові воїни гналися за ними. Кого наздоганяли, не було їм пощади.І кинулися русичі на городи, здобували їх і руйнували так, що вони по тім цілі століт тя пусті були..Затривожився грецький цар.- Лихо! - Що нам діяти, бо ж не можемо стати проти  русь кого Лева.-І сказали царю,бояри:- «Пішли йому дари! Випробуємо його, чи ласий він на золото і паволоки?І післали князеві Святославові  золото,паволоки, а з дарами,мужа мудрого, сказавши "Зважай на міміку та на лице його і на розум його"Посли прийшли і поклонилися кня зеві та поклали перед ним золото і паволоки.Святослав і не глянув на дари,сказав  своїм слугам, щоб сховали. Вернулися грецькі посли до царя і говорять- Ми прийшли до нього, дари дали, а він навіть не глянув на них, тільки наказав сховати.-Каже на це один із бояр:- Випробуймо ще його! Пішли йому ще зброю.І післали меч та й іншу зброю.-Князь Святослав прийняв,почав хвалити й любуватися та дякувати цареві.Вернулися посли знову до царя та оповіли все,як було. Як почули це бояри,сказали:-Лютий мусить бути він,коли не дбає про майно,а бере зброю. Пішли йому данину!- І післав цар данину і переказав таке:-Не йди на город,візьми данину,яку хочеш! Святослав погодився та наказав давати данину і на тих,що загинули.-Рід його візьме –казав. Забрав Святослав великі дари й повернувся в Переяславець із славою великою.                            Остання дія великої війни розігралась під Доростолом (теперішня Силістрія) над Дунаєм.Це був старезний,сильний город, побудований колись ще Константином Великим. Святослав затри мався тут і під захистом мурів чекав на ворогів.Свої човни Русь витягнула з води і поставила під мурами.Прийшов сюди з сухопутними військами імператор,а від устя Дунаю водою приплила візантійська флотилія,що мала«вогненосні» кораблі,з гарматами,з яких стріляли пороховими зарядами,шо горіли навіть на воді.Обидві сторони готовилися до останньої бою. «Русь вважа ла за великий сором,якби її перемогли ромеї і позбавили слави, яку вона здобула у сусідів,що ніхто її перемогти не може.А ромеї знову соромилися і лякалися,щоби не переміг їх піший нарід,що зовсім не вміє їздити на конях, і дійсно варяги завжди були пішими в бою, але була в русів і кіннота.Греки ж перемогали противників своїх надсучасною тоді зброєю та немер кнучою відвагою».Святославові вояки пішли  назустріч грецьким полкам, тільки наблизилися передні сторожі ворога,вони напали на них і кількох  вбили. Цар приїхав туди,побачив трупів при дорозі своїх воїнів,пожалів їх і наказав дігнати нападників. Грецькі піхотинці  окружили ліси і чагарники,захопили руських вояків,а були це варяги,саме вони відзначались особливою жорсто кістю і звязаних привели перед лице імператора.Імператор наказав бранців порубати мечами.            Під городом стояло вже Святославове військо, озброєне щитами і списами,неначе  стіна.  Почався бій. Сили з обох сторін були рівні,а перемога мінливою, та немов на терезах хиталась то в одну,то в іншу строну. Але під вечір грецький імператор  вислав кінноту до бою,а наше військо не вдержало натиску і відступило до міста Наступного дня візантійці почали правильну обло гу.На високому горбі під містом заложили табір,обвели його високим валом,вал скріпили щита ми, поставили воєнні машини і почали обстрілювати місто. Грецькі вої,почали брати штурмом Доростол,бо далеко не були боягузами та й мали під собою всю Візантійську імперію-Східну Римську імперію, а народ ГРЕЦЬКИЙ відважний.Наше військо з мурів відповідало  грекам стрілами і камінням. Раптово з міста виїхала Святославова кіннота. Здивувалися греки,бо варяги йшли у бій  тільки пішими, навіть на сідла не вміли вилазити.Греки кинулися на конях списами проти них і кіннота  русів завернула до міста.В одній битві поляг воєвода Сфенкел,«якого Русь вважала третім по Святославі».Він був велитень тілом, дуже хоробрий і завзятий, поляг пробитий грецьким списом,а збентежене руське військо покинуло поле бою.Другого дня Русь тріумфувала над греками.Бій розгорівся біля грецьких машин,що їх Русь конче хотіла спалити. Грецький полководець Іван Куркуа,з царського роду,що керував машинами,з добірним відділом воїнів, виїхав проти Руси.Але був на підпитку,їхав необережно,кінь спотикнувся і скинув його .        Святославові вояки побачили пишне вбрання вершника і гарну зброю,думали,що це цар, кинулися на нього і порубали мечами,а голову заткнули на ратище. За цим днем,прийшов нещасливий день для Русів.Воєвода Ікмор,що мав перше місце по Святославові, з пішим полком погнався далеко за греками,але наїхала на нього кіннота,і якийсь грецький старшина, одним сильним ударом меча відтяв йому голову разом з правою рукою. Скрикнула з болю Русь,коли побачила смерть свого воєводи і почала відступати. Багато війська полягло при цьому відступі.В ночі Русь справляла похорони  покійникам.«Як настав новий місяць, вони вийш ли на рівнину і шукали своїх мерців.Поскладали їх під мурами,багато вогнів розложили і палили тіла. Понурі,суворі обряди і так далеко від Батьківщини,на берегах синього Дунаю нащадки варягів,складали старосвітські криваві жертви.Невдачі болюче  били по князю русів,розривали його серце.Але Святослав не  падав духом,був дійсно варягом-козаком і старався надихнути своє військо добрим духом відваги і героїзму..Зібрав наш князь військову нараду і питався воєвод їх думку,що робити,далі?.Одні радили темної ночі сідати на човни,прокрастись попри греків якось і втікати. Інші,погодитися з греками і таким чином рятувати військо.Втеча неможлива,бо на Дунаю по обох боках сторожать вогненосні кораблі.Святослав зідхнув важко і мовив: «За нашим військом завжди йшла така слава, що без труду підкорювали ми сусідні народи і без проливу крові тримали у неволі цілі краї. Пропаде та слава,якщо  з таким  соромом поступимось  грекам.Від предків дістали ми мужність, пригадаймо,яка непереможна була до тих часів наша сила і міцно биймося за своє спасіння.То не наш звичай втікачами йти до дому! Нам або жи ти з перемогою,або  з славою загинути,як хоробрим мужам!» Військо вислухало промову кня жу і вирішило не відступати,а ще раз вдарити на греків.«Про русинів кажуть таке», «що вони навіть переможені ніколи не віддаються у руки ворогів.Як не сподіваються врятуватися, встромляють собі у нутро мечі і так себе забивають,хіба не самураї?А роблять це тому, бо вірять,що забиті ворогами на війні,на тім світі служать своїм вбивцяам.Вони бояться такої неволі і самі себе забивають,щоби не служити по смерті своїм ворогам». Другого дня під вечір Святослав вдарив на грецький табір.Бій був дуже затятим.Святославове військо йшло міц ною лавою з виставленими списами,перло сильно на греків,било коні стрілами,так що кінні верш ники мертвими падали на землю.Святослав,дійсний лицар-козак,натискав на ворога, заохочую чи воїнів до бою.В  мить князь опинився в небезпеці.Анема,той самий,що вбив Ікмора,наскочив на нього й ударив мечем по горлу,але щит,панцир сплетений із залізних кілець, спасли князя.                  Анему окружили довкола руські вої і він упав мертвий під їх списами. Гучно закричала Русь і сильно потиснула на греків,так що вони почали втікати. Цар усіми сила ми старався їх затримати,сам схопився за спис і рушив поперед своїх вояків.Чудо Боже! Зірвалася велика буря, впала на Святославове військо і порохом засипала очі воякам.Греки казали,що це святий Теодор, прийшов їм на допомогу.Вони набралися відваги і всією силою вдарили на Русь.Завзята і кривава січа тривала до пізнього вечора, аж ніч розділила воїнів. Греки приписували собі перемогу,казали, що ворогів упало на полі бою 16 000, а самих щитів дісталося їм 20 000. Святослав був раненим і чуть не загинув Але  грекам було далеко до  Перемоги.Русь знову замкнулася у сильних мурах Доростолу.Обидві сторони були дуже втомлені війною і нарешті прийшли до миру. Святослав вислав послів до царя і подав свої умови: Він залишить Доростол і цілу Болгарію і поверне бранців,але греки мають дозволити Русинам відплисти безпе чно і доставлять війську збіжжа.Торгові звязки залишаться приязні,як були давніше.Цар погоди вся.Дня 24 липня 971 року, обі сторони склали договір. Грамота, підписана Святославом, мала такий зміст«Я,Святослав,князь руський, як присягав,так пітверджую цим писанням свою присягу:хочу мати мир і повну приязнь з Іваном,великим царем грецьким і з боголюбивими царями Василем і Констянтином і з усіми людьми вашими, і вся Русь, що є під моєю владою бояри й інші до кінця віку. Ніколи не задумаю походу на вашу країну і не збиратиму війська,ані іншого народу не вишлю на країни, що є під владою грецькою,ані на корсунську країну і городи,що там є,ані на болгарську країну.А як хто задумає виступити на країну вашу, я виступлю проти нього і буду боротися з ним, як я присягнув царям грецьким і зі мною бояри і вся Русь.А коли б ми не виконали цього,що тут сказано,і ті, що є під моєю владою,нехай прокляне нас Бог, в котрого віруємо, Перун і Велес, бог худоби,щоби ми стали жовті як це золото і щоби посічено нас нашою зброєю і щоб ми померли.Все те вважайте за правду,що я обіцяв сьогодні вам і що ми написали на цій грамоті і печаттями нашими припечатали» Після того як було підписано договір цар-імператор вислав збіжжя для Святославого війська,на кожного вояка по дві чвертки.Тих,що брали збіжжа було 22 000.                       На початку походу Святослав мав 60 000,більша половина, полягла у боях. Оба володарі зустрілися  між собою.Про цю зустріч  пише очевидець Лев Диякон  «Святослав забажав поба читися з царем.Той не відмовив і в позолоченій зброї, приїхав над беріг Дунаю,а з ним було багато кінноти у позолочених збруях.Святослав прийшов звичайним човном,тримав весло і веслував з усіма іншими. Виглядав,він так:середнього росту,не надто високий,але і не низький,брови мав густі,ніс короткий,бороду оголену,на верхній губі густі і довгі вуса, голова зовсім обголена,з одного боку висів чуб,що означало значний рід.Шия здорова,плечі широкі і взагалі добре збудований.В однім вусі висів золотий ковток,оздоблений двома перлинами з червоним гранатом посередині; одяг на ньому був білий і нічим не відрізнявся від інших окрім чистоти і  багато поговоривши з царем-імператором греків,сидячи на лавці човна,відїхав» Здивувався цар,що князь-монарх нічим не відрізняється від дружинників своїх.

                             Смерть Святослава.

         Треба мені вертатися в Київ і привести більше війська. А тимчасом мушу замиритися з царем,заключили договір. Умови були набагато коротші, як у договорах князів Олега й Ігоря, бо князь Святослав не любив довго розводитися. Вояком був, і як до війська промовляв коротко та різко,мов мечем рубав, так і писати велів коротко.Нехай буде коротко,та ясно-казав.Цар Візантії при їхній єдиній зустрічі не спускав з  Святослава очей. Зацікавив його вигляд славного завойов ника-  КНЯЗЯ слов»ян,що не різнився від своїх воїнів ні одягом, ні способом життя.-Святослав говорив,а з його синьо-волошкових очей,кресались і летіли в довкілля  жовті іскри Поговорили обидва володарі між собою,обдарували себе взаємно  за тодішнім звичаєм і розійшлися. Княжив Святослав всього двадцять вісім літ. Москалі просто у відчаї від того факту,що внук Рюрика,а син князя Ігоря, разюче відрізняється від бородатого образу північного волоцюги.Мир відкрив Святославові дорогу до дому. Військо сіло на човни і попливло Дунаєм до гирла ріки, а звідти далі Чорним морем,звичайною дорогою,близько берегів,де плавба була безпечніша .Так руська флотилія дійшла до Дніпрового лиману,але тут чекали їх дуже погані вісті, що Дніпрове побережжя зайняли печеніги.Святослав передбачував цю перешкоду і під час перего ворів з греками вимагав,щоби  грецький цар наказав печенігам,аби  вони не турбували  його війська,коли   вертатиметься..Печенігів вважали  в описуваний мною час союзниками Візан тії.Греки обіцяли задоволити волю князя і  ніби  цар Візантії вислав своїх послів до печенігів. Але вийшло зовсім інакше і це «інакше» було трагічним для героя Святослава. Це була його смерть від печенігів. Чи то греки поступили нещиро і не стримали печенігів,чи печеніги не хотіли послухати греків,але велика печенізька орда зайняла Дніпровий низ.Кочівники жадібно чекали на прихід війська,наче шакали чи гієни,сподівалися,що отримають добру здобич.                      Святослава військо було втомлене після кривавих побоїщ і битв,а сили замалі,щоби про - битись через  заставу-засаду печенігів.Старий,досвідчений воєвода Свенельд, радив князеві їхати до Києва з невеликою дружиною кінно, степами  дійти до  своєї столиці Києва.Звідтам можна б привести нові сили і розбити печенів.А військо з добичею і човнами мало б залишитися на Дніп ровім низу і чекати допомоги князя Руси.Святослав не хотів залишати своїх воїнів на поталу печенігам,забагато горя-недолі разом перенесли  він і його вої на Балканах, він не мав серця лишати їх серед небезпеки.Був відважним лицарем.Надходила вже зима і князь -герой вирі шив зазимувати при усті Дніпра,Мав надію, що печеніги самі відійдуть,або прийде допомога з столиці,бо воєвода Свинельд таки кіньми рушив до Києва.за князівським наказом.Зимівля була дуже важка. Не стало хліба і почався голод. Військо вбивало вже і їло коней,але й тих не става  ло.Коняча голова коштувала пів гривни,а це півфунта срібла.Весною Святослав рушив Дніпром-Славутою,але печеніги витривало чекали його на Дніпрових порогах.Князь мусів іти з Боєм. Почалася боротьба.Руське чи древнєукраїнське військо,було краще озброєне,але печеніги чисельно набагато переважали його і  на конях,мов кентаври.                                         Святослав,звично,йшов попереду своїх полків.Але тут печеніги замкнули його тісним колом і у бою хоробрий князь поліг,а з ним разом загинуло багато війська.Поліг Святослав від нечестивої руки кочівників, навіть тіла його не похоронено. Печенізький хан Куря зрубав йому голову і з черепа наказав зробити собі чашу.По плесу Дніпра блукав повний срібла місяць і стелив по воді місячне сяйво та місячну дорогу.Панування нічного господаря місяця закінчувалось,тому що край неба почав трішки,наче красуня румянцем, прикрашатись світанком і промені сонця поволі,але впевнено з багряною барвою збагачували небокрай-горизонт Прийшов світанок і день.Місяць неохоче відступав, адже його діти,нічні-печеніги,в засадах чекали приходу руських воїв,що були сонцепоклонниками. Проміння світла,щораз більше наповнювало червоною барвою виднокрай,що в долі секунди взірвався небаченої краси снопом сонця.В його гарячому промінні побачив Великий князь русів-українців,Святослав,перекошене і збабчене  від злості обличчя печеніга,що видалось йому знайомим.Князь Руси не помилився,з кривою шаблею в руці,там тупцював і верещав на своїх воїнів печенізький-хан Куря.Відчув руський великий князь,що за ним прийшла його смерть.Лють,образа і зневага розривали груди князя Святослава. Він розу- мів,хто привів сюди печенігів і хто послав на нього хана Курю.                                                                 Скажи,собако! – крикнув він з князівського коня – Скільки грецьких золотників одержав ти за наші душі?Куря нічого не відповів Святославу,він вважав, що київський князь на цей раз не вискочить з його рук та ніяка хоробрість йому не допоможе.Крикнув Куря,щоб вої його швидше рушали до скелі,і ті справді,виконуючи наказ хана, рушили вперед..Прийшла смертна година князя Святослава.Він подивився навкруги.Скеля,на якій  стояли його воїни,круто обривалась над дніпровими водами.Там внизу прірва. Крок, кинутись вниз  і тільки  водяні бризки полетять по каменю,а може його кров оросить камінь-.Кінець,смерть,чи личить воїну,тим більше князю Русі,бодай у найстрашнішу годину,накладати на себе руки,що за приклад для його воїв? Вирішив великий Святослав,що увійде в історію як великий воїн,великий полководець,а не самовбивця.Смерть у бою-чесна смерть,самогубець-боягуз, по закону руських людей такого і після смерті жде вічне прокляття,ганьба,сором.-Князь Святослав перезирнувся з воєво дою Бождаром,Микулою, отроками і по їхніх очах побачив, що вони думають так само як і він.Що ж, коли смерть,то нехай у бою.Із мечем у руці  та на коні князь Святослав ступив напе ред, і за ним пішло ще шестеро.воїв Вони йшли проти сотні ворогів,але не боялись їх,не боялись смерті,не думали про неї.У цю останню годину вої,воєвода і князь Святослав бились так,як ніколи.Їх було семеро.Впав воєвода Бождар, впали чотири отроки,упав Микула.Лишився один Святослав.-Але і один він був небезпечний,кінь сивий,з чорним трикутним п»ятном,ніс його  вперед – з мечем у правій руці, з щитом у лівій. Якийсь  кінний печеніг підскочив збоку до нього і перебив  його ліву руку.Князь Святослав випустив щит,але мав ще меч.Кілька стріл разом впи лись в   груди його,але князь київський скакав своїм вірним конем далі.Кінь мав назву» Вірний» Впав кінь під князем Святославом і це був  рок-доля.Куря використав цю хвилину й списом пробив князя.А потім відтяв глову і велів череп з йото голови окувати золотом та зробив собі чашу для пиття.А на чаші  напис:"Чужого забажаєш-своє втратиш» Тільки на одну мить зупинився Святослав.Він став,високо підняв голову,дуже блідий, широко розплющеними, наче синє Руське море очима,подивився вдалину.Там, на голубому плесі Дніпра, він побачив лодії-.О ,коли б ці  лодії були тут, були б вої, які сидять там на веслах, та знали вони,що робиться на острові і що князь їх у смертельній небезпеці?! Але на лодіях нічого не знають,вої сидять на веслах,вої пливуть  допомагати хороброму Святославу-Ще крок вперед ступив князь Святослав,і як зламаний спис,впав на землю тяжко поранений.Негідний Куря,хан печенізький,вичекав ши,коли Великий князь Київський геть обезсиліє від ран,проткнув його груди списом,коли князь впав з коня,потім кривою шаблею відтяв його  голову.Так помер князь київський Святослав,наша українська історична гордість.Смерть князя Святослава була настільки велич ною,що зупинила навіть печенігів. Довгу хвилину вони стояли на місці, ніби не вірили в те,що сталося.Потім кинулись вперед,почали рубати мертве тіло Святослава.                                                    В цей час хтось з них подивився навкруги і закричав тривожно,перелякано:– Лодії...Лодії!Всі печеніги поглянули вдалину на пониззя Дніпра.А потім стрімголов побігли зі скелі,перестри бували через трупи, поспішали до берега,де паслися їхні коні.Сідали на них.Кидалися в воду,щоб швидше переплисти Дніпро і тікати,тікати в степ.Знали печеніги,що чекає їх страшна помста русинів за вбивство князя Святослава.На далекому плесі,ніби  висіли між небом і водою, вима льовувались  човнилодії руських воїв, які прислав воєвода Свинельд для допомоги хороброму князю Святославу,якого життя  вже забрав хан Куря. Пізно… Пізно… Пізно.                                     Браття і сестри українці! Я і не тільки я,а більшість українців,підставно вважають,що князь Русі-України Святослав Ігоревич був предтечею українського козацтва,він не був бородатим північно-східним нікчемою,а був зовнішньо козаком і про це свідчило лице його  Поголене обличчя,довгі і підковоподібні вуса та оселедець-чуб на поголеній голові, доказ того,що перед нами Князь-предтеча козаків. Не тільки зовнішньо князь Святослав був козаком,а весь внутрішній світ нащадка варягів свідчив,що він настільки любить волю і своїх воїнів,що готовий йти з ними навіть назустріч смерті. Таким були його нащадки козаки. Козаки це не тільки нащадки варягів, але в першу чергу нащадки арійців- слов»ян і їхнім місцем народження була Україна-країна русів,звідки слов"яни-арійці переселились в Індію.

  Є версія, що набирає в 21 столітті все більшої популярності, і має  археологічні докази про те,що руси-варяги як правило селились біля Києва в південно-західних землях Русі-теперішній Україні,а їх могил археологами не знайдено,майже зовсім,десь на півночі Росії.Археологи зафіксували поховання варягів  біля Галича-столиці Галицько- Волинської руської держави і біля Пліснеська-другого за величиною міста Великої чи Білої Хорватії.Був там некрополь-поховання варягів, після того як цей град підкорив князь Русі Володимир,син Святослава,разом із своєю варязькою дружиною.Цей історичний факт пояснюється  просто,руси,є  предками датчан, нім ців, слов»ян-ободритів,слов»ян лютичів, були  в дружинах правлячих князів та складали осно ву княжих дружин,за допомогою яких збиралася данина і велись зовнішні війни.Цьому доказ є життя князя Ігоря. Те що руси були варягами,по теперішньому бродягами і мандрівни- ками,свідчить вся історія варягів,адже етнічно вони були різними.-Руси це  предки данців, нім- ців,бодричів,лютичів,але не предки шведів і норвежців.Як це могло статись,що хахли,малороси-забирають,у великоросів,на їхню спотворену уяву їх, князя Святослава? Не потрібно брехати світові і собі та красти те,що тобі ніколи не належало,а вивчати  треба древню історію,де є відповіді майже на всі питання сьогодення. Правдою є те,що була Русь зі столицею в Києві,але ніколи столицею Русі не був Новгород.Правда і в тому,що князівські дружини набирались київськими князями з русів чи ободритів і лютичів, а тоді ще не було ні України,ні Росії, але і спадкування у наших народів було різним і батьки наші різні і мови різні і Батьківшина різна.Ми різні народи і ніколи не були браттями і вже не будемо.В нас,українців,свій етніч ний базис і ними є  виключно арійські-слов»нські племена і племінні союзи.Такими є поляни, древляни,сіверці,дуліби,уличі,тиверці,білі хорвати,а до цього антський племінний союз,про який йшлося.В росіян цілком інший фундамент-це угро-фінські племена такі як меря, мордва, ерзя,весь,чудь і нема кінця їм,в переміжку з малочисельними і напівслов»янськими племенами в»ятичів, кривичів та словен.В етногенезисі москалів брали безпосередню участь  і татари.Які  брати  ті,що арійці-слов»яни з своєю древнющою історією та  збиральницькі відсталі,кочові племена угро-фінів.Веди свідчать ,що в древності,більш як 5 000 років тому, існувала високорозвинена ведична цивілізація,що об'єднувала всі царства на планеті Земля.Після великої,говорять ядерної битви,в якій брали участь більш як 640 млн. чоловік,АРІЙСЬКА-ведична цивілізація збереглась у найкращому вигляді  в Індії. Глибокі дослідження української культури наштовхують на  факти,що дуже давно  у нас існувала ведична культура, яка стала основою ведичної культури Індії До цих древніх часів відносяться наші дохристиянські коляди..Про наших давніх предків,протоукраїнців,"Бгагавата  Пурана"згадує:»Кірати,хуни,анд хри, пулінди,пулкаші, бхіри, шумбхи, явани, представники племен кхасів,завдяки безмежній могутності Господа можуть очиститись,прийнявши покровительство Його відданих"Перелічені історичні назви є назвами різних народів,що населяли Землю,а їхні провінції входили до складу древньої Бгарата-варші,про ці різні народи розповідається в "Махабгара ті".Багато серед людей, було тих,які належали до варни воїнів,царів-кшатріїв.Коли вони  відмовились від брахманіч ної культури,їх стали називати млечхами як тих,хто не сповідує іслам,називають кафірами,а тих,хто не визнає християнство-язичниками. На санскриті-"хуни",це ми,слов»яни,не плутати з гунами, входили в цю державу і сповідували спільну релігію.Слов'яни були войовиичими народами і поклонялись Всевишньому і серед них було багато кшатріїв.Люди надзвичайної фізичної сили і високої духовності,вони мали вплив на давній світ.Всюди,де ступала нога арія,збережено спогади про них у переказах,у назвах гір,річок, озер.Дослідники історії України називають вищезгадані часи трипільською добою,а це більше п»яти тисячоліть до нашої ери.Трипільці-прадавні жителі-мешканці України,їх мегаполісів-міст.Величезних міст-трипі льців зовсім немає в РФ, тому що там вони не проживали. Трипільці предки українців.Існує вагома система доказів визначної ролі трипільської культури у формуванні сучасного населення України.Це,висновки Вікентія Хвойки, та українські вчені в діаспорі В'ячеслав Липинський, Вадим Щербаківський,Юрій Липа,продовжують вважати трипільців етнічними предками українців.Із одного  ведичного джерела випливає,що від наших божественних прародичів,з колиски роду людського,виходять вірування наших предків. Попри місцеві особливості, головні риси й ознаки богослужіння у всіх слов'ян були однаковими.Ще в 1870 році російський вчений Мінаєв поставив питання про зв'язки древньої Індії з Заходом.Слов'янський народ одержав світорозуміння з індоєвропейської доби,коли він жив спільним життям з іншими  індоєвропейсь- кими народами.Як відзначає відомий український етнограф і фольклорист Яків Головацький: "Слов'яни визнавали у люди ні особливу сутність, звану душею.Було у них вірування в перевтілення,у піснях слов'янських дуже багато історій про перевтілення. Стародавні слов'яни вірили, що душа покійника може перейти у дерево чи птаха,чи якусь іншу істоту." Це узгоджується з вченням Вед про реінкарнацію-перевтілення душі.В уявленнях про божес тво й служби йому,прадавні слав`янські вірування близько споріднені з переказами інших наро дів індоєвропейського коліна.У різних регіонах існували різні жрецькі школи.                                     В Києві,вшановували трійцю:Перуна,Дажбога,Стрибога.Культ трійці не заважав шануванню других богів.Богоматері-Лади,бога вогню,Семаргла,провідника в інший світ,царя підземного сві ту, бога багатства й худоби Велеса,богині долі й водної стихії Макоші, богинь життя і смерті-Живи і Мареші,бога війни-Волхва.Дажбог,прародич руських людей(теперішніх українців),як ведичний Шіва,зображується з неодмінним атрибутом,тризубом.Чому в росіян інші симво ли державності,триколор,гімн,гібридна кура і т.д? Тому що вони не древні зовсім,а молода з 1721 року народність.,навіть не нація.Це я до того,що Росії карлик в.путін твердить,що росія ни і українці один народ і що вони бились з печенігами,ніколи не бились,їх навіть в пам»яті ще не було.Тризуб асоціювався з трьома богами Вед:праве вістря символізує Брахму-Творця світу,-Вішну-Охоронця світу,а середнє-Шіву,Руйнівника світуУсвідомлюючи реальність Верховного Господа,наші предки поклонялись напівбогам.Віддаючи шану багатьом божествам стародавні слов'яни,вірили в верховенство єдиного Бога,називаючи Його Небесним Богом,Богом богів.Півбоги були істотами,що походили від Верховного Бога,залежали від Нього, являлись посередниками між Ним і світом. "Велесова книга",наводить на думку про шанування корів у давній ведичній культурі,і що, ми слов»яни є дітьми її,та відтворює історію слов'янських племен,задовго до прийняття християнтва. Майже біля кожної української хати, ростуть вишні, які мають функції оберегів родини,як священні дерева Бога Вишеня,як відлуння світогляду наших прабатьків. Теперішнього пастуха,не зрівняєш із тим, котрий пас худобу п'ять тисяч років тому,коли священну корову вважали матір'ю,а бика-батьком-годіником.Крішна-Гопала-неперевер шений сопілкар,на чарівні звуки  сопілки якого,звідусіль збігаються пастушки й водять довкола нього веселі хороводи.Як для кожного індійця улюбленим є образ юного Крішни серед корів,так  для кожного українця улюбленим образом є пастушок з сопілкою,що пасе корів. До певної міри і Лукаш із "Лісової пісні" Л.Українки є втіленням цього образу.,В ЛесІ Українки краю,виявле но,"індійський" пласт,що переносить   волинські топоніми в "Махабгарату".Образ Крішни, так глибоко увійшов у наші свята ,обряди, пісні,танці,прізвища,назви,історичні пам'ятники,що це помітно до сих пір.Дослідження відомого українського санскритолога С. І.Наливайка,котрий частину свого життя віддав пошуку коренів нашої давньої історії, вірувань, культури,свідчать про тотожність українського Купали та ведичного Крішни. Індійський Гопала та український Купала-божества абсолютно тотожні В давній Україні  бог Купало,був сонячним богом,вважався охоронцем,воїном.Крізь тисячоліття, купальські свята зберегли свій первісний зміст,а в деяких місцевостях Галичини і в 21 столітті святкуються як Івана Купала,а,це шана–повага.!                                 Світогляд праукраїнців, наших предків,передбачав поділ суспільства на касти,варни, стани.Жерці-волхви захищали духовну цілісність держави,творили потрібні обряди, пле кали здорову націю. Воїни правили державою, виконували волю жерців.Каста воїнів охоро няла націю від ворогів і зайд-грабіжників. Скотарі, землероби та ремісники створювали матеріальні блага Ватажків називали втіленням божества,якщо вони особисто проявляли кращі властивості князя-монарха,царя,воїна.Ці якості,поєднували в собі київські князі дохристи ян ської доби.Серед князів дохристиянських часів Русі виділяється особа Святослава Ігоревича з монаршого роду Рюриковичів, що правив як і його батько  Ігор, з своєї столиці Києва,тут прийняв смерть своєї матері-християнки Олени- Ольги,але хотів перенести столицю свого Краю в Болгарію.А оселедець князя Святослава був відзнакою його благород ного монаршого  походження .Пізніше така зачіска (оселедець) була характерною для запорі зьких козаків,а в часи Київської Русі це була ознака знатності князівського роду, як і золота серга з великим рубіном.Святослав вдало продовжував політику свого батька і намагав ся збільшити територію давньоруської держави,недаремно його ще називали Завойовник. То дішнє  суспільство осуджувало походи  князя Святослава.Безперервні війни втомили всіх,а народ бажав спокою і безпеки.Святослав без походів і небезпечних виправ не міг жити.Кипіла у ньому кров його предків-вікінгів та його нащадків козаків,звала його у далечінь,у безмежні просто ри,далекі моря,незнайомі країни. Плили човни з білими вітрилами, з боєвим окликом йшли у боротьбу в залізо заковані варяги,а перед ними неустрашний князь-вікінг-козак Його човен- драга.перетворився в такий аргумент для  імператорів Візантії,що вони вимушено мусіли визнати його надзвичайну потугуАле це вже були останні хвилини варязьких перемог. Наступ ники Святослава мусіли послухати голосу землі,громади і  її розуму  та перейти до мирної політи ки,до щоденної і буденної праці.Плани Святослава не збулися, а його держава пішла не тими шляхами,які він торував і показував.Але постать князя в пам»яті нашій залишилася світла і могутня.Великий завойовник,лицар,вірний товариш вояків-це Святослав. «Поляжемо, а не осоромимо землі нашої»-це  українське гасло,яке він залишив своїм наступникам,серед яких і ми.На Святославові закінчується перший період історії княжих часів,час звитяжних Перемог-час становлення держави Русів-українців.Деякі історики називають цю добу варяжською,бо Украї на була під домінуючим впливом варягів.Ця доба має надвичайно важливе значення в нашій історії, бо в ній витворилися й закріпилися основи життя нашого українського народу на довгі часи.Першою і найважливішою подією було заснування Руської держави.                                           Початки державності і навіть слави були у різних українських племен,у дулібів на Воли ні,хорватів Галичини,але остаточно провід очолив Київ,головне місто-город полян.З приходом варягів межі київської держави поширилися на цілу східну Европу,сягали від Балтійського до Чорного моря та від Німану і Бугу по Волгу і Каспій.Варяги втягнули наших словян у далекі морські походи,відкрили для Русі чужесторонні торги,ввели наш народ у взаємини з Азією і пів денною Европою.Варязька доба  призвела  до розвитку нашого українського національного харак теру. До спокійної,певної себе,але занадто консервативної і мирної словянської вдачі, варяги додали елемент відваги,войовничості, а як відомо,варяги це не нація чи  народність,а спосіб жит тя. Честь,слава,вірність Батьківщині,погорда смерті,лицарськість,високі моральні якості утвердились назавжди в нас українцях і за це дякуємо варягам.

                  Син Святослава, великий князь Володимир-хреститель слов"ян Русі.

Князь Володимир Великий  вважається одним з найвидатніших правителів  Русі.За часів його князювання були проведені кардинальні реформи у всіх сферах життя держави.Він зміг побу дувати сильну монархію,але крім цього  поставив крапку в «цивілізаційному виборі» країни, впровадивши християнство.Князь Володимир був сином київського правителя Святослава Ігоровича з монаршої династії варязьких князів Рюриковичів і Малуші-слов»янки,ключниці княгині Ольги.Малуша вважалася рабинею і коли стало відомо про її вагітність, княгиня Оль га відправила Малушу в село Будутино.Саме там в 968 році і  народився майбутній київ ський князь. Вважається,що сина відлучили від матері  дуже рано.Позбавлений любові мате рі,він не зміг знайти і духовну близькість з батьком-виховували хлопчика бабуся княгиня Ольга і брат по матері,вуй,Добриня..Володимир Святославович став Новгородським князем ще за життя батька.Після смерті Святослава він князював в Новгороді, його старший брат Ярополк  правив у Києві,а Олег правив землею древлян. Невдовзі після смерті батька між братами розгорілася міжусобна війна.Приводом до неї стало вбивство Олегом одного із прибіч ників Ярополка.Воно зіграло на руку київському кня зю,який давно бажав об’єднати всі землі під своїм керівництвом. В 977 році Ярополк переміг Олега,який загинув при штурмі міста Вручия, одночасно київський  князь Ярополк став  Новгородським.Володимир змушений був втекти до Швеції, де в той час перебував його дядько-вуй Добриня, там він з допомогою свого тестя,шведського конунга, зібрав військо вікінгів з яким повернув Новгород. З князя Володимира починається відлік українства,адже в крові князя була материнська кров древлян, що були прародичами українців,приймали активну участь в етногенезі. Князь Володимир походить з династії  Рюриковичів-варягів,але в його жилах текла кров слов»янська Його мати,ключниця Малуша,походила з київської знаті,а дядько Добриня,був київським боярином.           Всі колишні князі мали скандинавське походження (Аскольд,Олег,Ігор, Святослав),а брати Володимира,Ярополк і Олег по материнській лінії були мадярами.Виходить, що першим українцем на давньоруському троні став  князь Володимир. Давньоруський князь Володимир Святославович (948-1015 рр.),хрещений Василем,іменований Красним Сонечком,увійшов в українську історію під ім’ям Святий або Великий.За свої колосальні заслуги перед  церквою цей неординарний правитель,народжений язичником,після своєї смерті був канонізований християнською церквою.В історії східнослов’янських народів важко знайти більш значущу особистість, ніж великий князь Володимир, який своєю залізною волею зумів перетворити величезну територію в могутню  державу-Незважаючи на те,що Володимир прийшов завойовувати престол з Великого Новгорода,він зробив Київ столицею держави Русі,а не переніс її в Новгород.В роки його правління Київ став вважатися справжнім стольним градом. За часів Володиира місто стало більше в кілька разів за площею і це він запозичив після взяття хорватської столиці Стольська-теперішнього Стільська на Львівщині. В Києві в багато раз збільшилася кількість мешканів і приїзжджих з інших країн.Саме князь Володимир приєднав до Київської Русі сучасні західноукраїнські землі Волинь і Галичину.Ним збудоване  місто Володи- мир-Волинський.а на його ЧЕСТЬ НАЗВАНЕ  МІСТО. Перед виходом у черговий болгарський похід Великий князь-батько розділив землі між синами.Старшому, Ярополку, залишив Київ, молодшому, Олегу,древлянську столицю Овруч. Володимиру дістався далекий Новгород, куди він і відправився разом з матір’ю і рідним дядьком(вуєм) Добринею.Князь Святослав з останньо го походу вже не повернувся, і країна залишилася в розпорядженні трьох братів. Якийсь час вони жили мирно, але у 975 році Ярополк київський посварився з молодшим братом Олегом. Через два роки між ними почалася справжня війна,в ході якої овруцький князь при загадкових обста винах загинув. Ярополк захопив його землі, а коли Володимир,злякавшись перспективи бути вби тим,втік за море,то і Новгородська земля перейшла в підпорядкування йому.Через п’ять років Володимир повернувся з великим варязьким військом і, вступивши в Новгород,сказав посадни кам Ярополка:«Ідіть до брата мого та скжіть йому-«Володимир іде на тебе,готуйся з ним бити ся».Це був виклик Святослава-батька їхнього .Володимир обложив Київ і, виманивши Ярополка на переговори вбив його.З тих пір став Володимир одноосібно княжити в Русі.Князь Володи мир провів грошову реформу,почав карбувати власну монету-златники і срібники. Русь все більше ставала незалежною в фінансовій сфері від сусідніх могутніх дерСаме Володимир вибрав своїм та державним гербом відомий всім  українцям тризуб..Сучасний герб незалежної України ідентичний Володимировому. Князь Володимир став першим, хто всерйоз задумався про зміцнення східного кордону своєї держави,почавши будувати на границі зі степом складну систему оборонних споруд,що мала назву Змієві вали.Він запросив в межі своєї держави кочове плем’я чорних клобуків, яке взяло на себе обов’язки охорони південних рубежів Русі.

        Головним подвигом князя Володимира стало прийняття християнства з подальшим хрещенням всієї Русі. Ця доленосна подія не тільки визначила подальшу долю- історію нашої країни, а й означала цивілізаційний вибір, який був зроблений на користь європейської, західної культури. Русь до Володимира і після нього, це дві різні країни.Прийнявши під свою руку державу, що вважалася варварською як на Сході, так і на Заході, київський князь передав своїм синам найбільшу християнську країну Європи.Однак для цього давньоруському монарху довелося пройти довгий і непростий шлях.

Після смерті християнина Ярополка його брат-язичник наказав встановити на пагорбі біля княжого терема ідола Перуна зі срібною головою і золотими вусами, ідолів Хорса, Даждь бога,Стрибога, Симаргла і Мокоші.Жителі Києва ходили  поклонятися цим богам, приносили їм жертви.Відвоювавши у поляків волинські,галицькі землі,київський князь наказав руйнувати зведені  християнські храми і створювати на їх місці язичницькі капища.За переказами в час його правління мали місце людські жертвоприношення.Володимир продовжував жити життям язич ника:у нього було п’ять офіційних дружин і 800 наложниць (300 – у Вишгороді, 300 – в Бєлгороді і 200 – в селі Берестові).

У 986 році князь несподівано для всіх раптом зацікавився іншими релігі ми: він запросив до свого палацу проповідників християнства, мусульманства і іудаїзму.Поговоривши з останніми, він наказав вигнати їх,дуже не сподобалось князю твердження юдеїв про відсутність життя пісдя смерті, а грек-християнин зумів його по-справжньому зацікавити.Він показав Володимиру картину Страшного суду, де зліва були зображені грішники, які з плачем йдуть прямо в пекло,а праворуч праведники, які радісно прямують до раю. «Добре тим, хто праворуч, і погано тим,хто зліва»,-сказав з сумом київський князь.«Якщо хочеш з праведними справа стати,то хрестися»–відповів священик.Але Володимир поки не гото вий був прийняти рішення, сказавши тільки: «Почекаю ще трохи».

На наступний рік послав князь своїх людей до німців, волзьких болгар, хозарів і греків подиви тися на їхні храми і релігійні церемонії. Повернувшись додому, вони розповіли Володимиру про побачене,при цьому розкритикували всі вірування, а захоплювалися лише християнством: «Не можемо ми забути краси тієї, бо кожна людина,якщо скуштує солодкого,не візьме потім гірко го:так і ми не можемо вже тут перебувати в язичництві»і бояри стали радити Володимиру прий няти нову християнську віру: «Якби поганий був закон грецький, то не прийняла б його бабця твоя, Ольга, а була вона наймудріша з усіх людей».

Володимир вже всерйоз задумався про хрещення, але через війну з візантійцями змушений був відкласти цю важливу справу.Осаджуючи грецьку колонію в Криму, місто Корсунь ,(Херсонес), князь дав обітницю, що прийме християнство, якщо зуміє взяти цю фортецю. Коли ж за допомогою перебіжчика він захо пив Корсунь,то зажадав від візантійських імператорів Василя і Костянтина відда- ти йому в дружини їхню сестру Анну.Ті відповідали йому «Не пристало христия- нам видавати жінок за язичників,але якщо похрестишся,то і її отримаєш, і Царст- во небесне».Володимир же сказав,що він сам давно вже готовий до хрещення. Перед обрядом хрещення руський князь раптом почав швидко сліпнути і лише в церкві під час шлюбної церемонії він позбувся цієї недуги.

Вдалося князю захопити  Корсунь  за допомогою херсонеського протопопа Анастаса,який напи-сав Володимиру на стрілі таке послання: «Царю Володимире! Якщо хочеш узяти місто,знайди зі східної сторони в землі труби,якими тече в місто прісна вода.Якщо ти їх розіб’єш, то позбавиш місто води, і, переконані спрагою,городяни швидше тобі підкоряться». Цю стрілу протопоп пустив до намету Володимира. Її помітили і, побачивши на ній грецьке письмо,принесли князеві.Було покликано перекладача з грецької, він прочитав і переклав написане. Володимир звелів шукати в землі на схід від міста труби водопроводу і знайшовши,пробив їх,вода аж пото ком лилася.Місто залишилося без води, і люди знемогли від спраги; тоді вони вимушені були підкоритися Володимирові. Він урочисто увійшов до міста, не заподіявши людям ні шкоди, ні кривди. Із підкореного міста Херсонеса до Константинополя був направлений грізний ультима тум: «Якщо не віддасте царівну за мене,то зроблю столиці вашій те саме, що й цьому місту». Ультиматум Володимира набував особливої сили тому, що на той час,у 988 році,поблизу Царгорода вже стояло шеститисячне руське військо, від якого значною мірою залежала доля імперії,а в Константинополі змушені були  прийняти ультиматум.А сама Ганна плакала від думки про одруження з князем варварської країни, вважаючи за краще смерть, ніж такий шлюб. Вирі шальним аргументом для царівни Ганни на користь шлюбу з руським князем стали слова, вкла дені літописцями у вуста її братів Василія і Константина: «Можливо, через тебе наверне Бог землю Руську до покаяння,а Грецьку землю ти позбавиш від жахливої війни. Бо бачиш, скільки лиха наробила грекам Русь?» Тоді царівна сказала: «Воля Господня нехай буде!» І відправили її морем на кораблі разом із митрополитом Михаїлом, зі священниками та кліром, і багатьма святими мощами й іншими святинями.Але на царівну Ганну в Херсонесі чекала невесе ла новина. Її наречений князь Володимир за Божою Волею «захворів очима і не бачив нічого, тужив вельми, і не знав,що робити». Тоді Ганна порадила йому, щоб він швидше охрестився: «Коли ж не охрестишся, то не видужаєш від недуги своєї».Почувши це,Володимир сказав:             «Якщо справді станеться це,то воістину великий Бог християнський».І звелів охрестити себе. Корсунський єпископ зі священиками,огласивши,охрестили Володимира і назвали його у хреще нні Василієм.Літопис свідчить що під час хрещення сталося диво,подібне до того, що було із Сав лом-Павлом у Дамаску.Тільки Володимир увійшов у святу купіль, а єпископ за чином хреще ння поклав на нього руку, негайно немовби луска спала йому з очей, і він прозрів і просла вив Бога,що привів його до істинної віри. Щоб пізнати Бога,потрібне особливе Боже благо воління до людини, яке людина переживає явно як особисту зустріч із Богом. І ця зустріч відбула ся! «Тепер пізнав я істинного Бога»,радісно вигукнув великий князь, відчувши своє зцілення. Побачивши диво,охрестилася і вся княжа дружина. Сталася ця подія в 988 році. Хрещення князя Володимира з боярами та дружиною було початком хрещення всієї  Русі Все,що відбулося,Володимир сприйняв як знамення,що підтверджувало правильність його вибо ру.З ним сталось те,що і з апостолдом Савлом-Павлом по дорозі із Дамаску. Головним подвигом князя Володимира стало прийняття християнства з подальшим хрещенням всієї Русі                         Охрестившись в храмі древнього Херсонеса,став зрячим,повернувся київський князь в свою столицю Київ разом з молодою жінкою, священниками і дружиною(  військова дружина слідом за князем прийняла християнську віру).У Києві Володимир насамперед велів скинути ідолів, порубати їх і спалити До  городян  Києва князь в звичному для себе стилі звернувся з неприхованою погрозою «Якщо не прийде хтось завтра на річку, будь то багатий чи бідний, чи жебрак,чи раб,той буде мені ворог!» Наступного ранку тисячі киян прийшли до Дніпра,і там християн ські священики хрестили їх.З цього почалося довготривале хрещення Русі протягом наступних двохсот років. Десятки тисяч людей,які як і лютичі залишились вірними релігії своїх предків,змушені були тікати з насиджених земель, вирушаючи в дрімучі північні і північно-східні ліси.В Новгороді ж проти християн було піднято дуже велике повстання жорстоко придушене дядьком(вуєм) київського князя Добринрею. .                   Прийнявши хрещення, князь Володимир став іншою людиною.Тепер він більше став турбуватися про творення, ніж про руйнування.Сказав він якось: «Недобре, що мало міст біля Києва!»,і міста почали  рости наче гриби після теплого літнього дощику,будувалися і активно заселялися. За наказом князя на десяту частину його капіталів була зведена в столиці церква Пресвятої Богородиці,названа Десятинною.Щедрістю своєю бажав Володи мир перевершити біблійного царя Соломона, щонеділі творячи «бенкет на весь світ». Столи виставлялися просто на вулиці,де кожен бажаючий міг покуштувати княжих частувань,а дружинники Володимира на знак особливої до них поваги їли з срібного посуду. По Києву їздили вози, наповнені м’ясом, рибою, хлібом, медом і будь-якою іншою їжею,а глиштаї-вістові запрошували всіх бажаючих до князівських блюд.Володимир Святославо вич,прозваний  Красним Сонечком, часто влаштовував великі бенкети в Києві прямо на княжому дворі. Туди запрошувалися дружинники,родовиті бояри і прості кияни.За часів Володимира великі свята в столиці стали частим явищем.Їх влаштовували на честь військових перемог,нових християнських свят і з багатьох інших приводів.Найбільшу честь під час таких урочистостей Володимир віддавав своїм воїнам. Вони сиділи біля князя, за їхнє здоров’я завжди були перші тости. Одного разу дружинники почали нарікати на свого князя,кажучи:«Яке ж гірке наше життя,їмо ми у нашого князя дерев’яними ложками, а не срібними». Тоді Володимир наказав негайно виготовити срібні ложки для всього війська, кажучи: «Сріблом і золотом не знайду дружини,а з дружиною знайду і срібло, і золото, як знайшли,дід мій і батько»Літопис зазначає,що його характер значно пом’якшився.Як релігійна людина, князь багато часу проводив в молитвах і в спілкуванні з духовними особами.Одного разу прийшли до Володимира єпископи і сказали йому: «Розбійники примножилися,чому не караєш їх?».На що князь,який сприймав християнс тво як релігію милосердя, відповів: «Боюся гріха».Тоді християнські єпископи йому пояснили: «Ти поставлений Богом на покарання злим,а добрим на помилування,ти пови нен карати розбійника,але тільки розібравши справу».Послухав їх Володимир і заборонив по всій країні брати виру,грошову компенсацію за вбивство.Згідно з легендою,в 992 році,коли печеніги напали на Русь,після підкорення Великої Хорватії війська Володимира вийшли їм назустріч.Сталося так, що руські чи древнєукраїнські воїни, стояли на одному березі річки,а печеніги, на іншому,а бою не було.Ніхто не поспішав перейти річку,сили сторін майже одинакові були.Печенізький хан не витримав і запропонував вирішити спра ву єдиноборством Якщо переможе руський боєць,укладуть мир на три роки, а якщо пече ніг,будуть три роки воювати. Богатир з київської дружини здолав печеніга, і кочівники втекли. Радість Володимира була така велика, що він наказав закласти на  цьому місці град-місто і назвав його Переяславом,бо руський воїн перейняв славу у печенізького.

                     Знак долі.

Чому Володимир хрестив Русь,а не Ярополк,син Святослава від угорки,адже був і він  християнином?Так розпорядився наш Господь Бог і хрестителем Русі був внук слов»ян - сько-варязького роду Володимир,якого вчила християнству бабуся,княгиня Ольга-Оле- на.Коли Володимир підріс  трохи, одного літнього,погожого і теплого дня,княгиня Ольга як завжди сиділа  у вікні світлиці княжого замку в Києві і спостерігала,що робиться на подві- р»ї.  Аж тут чорний крук, розхитуючись в різні боки,неквапливо,з повагою до своєї «персо - ни»,підійшов до Володимира і їй здалося,що почав розмову з ним.Не подумала як крук мо же говорити з людиною?Саме в цю хвилю,без стуку зайшла в її голову думка,що це дуже прикметна подія.Чорний крук-це сам сатана,що спокушає юнака і обіцяє йому славу, зо лота-срібла неміряно,перемоги,якщо він залишиться у поганській вірі.Навіть погрожу- вав Володимиру сатана,говорячи, що він всього позбудеться того що має,навіть багатьох жінок в майбутньому,якщо прийме християнство.А потім  її голову відвідала інша думка котра наказувала Ользі, щоб вона сказала малому княжичу,щоб він копняками гнав чор ного крука геть з подвір»я і щоб приймав християнство,коли прийде час.В цьому поля гає його ЖИТТЄВЕ ЗАВДАННЯ і якщо він його виконає,то стане святим в церкві Русі і рівно- апостольним.Виконала волю божу Ольга подумки і на свої очі побачила як юнак Володимир гонить крука з княжого двору,приговорюючи:»Круку,ти мені не наказ і слуха ти тебе я не збираюсь,а послухаю я краще свою бабцю,що всі вуха мені забила думкою, що я буду ХРЕСТИТЕЛЕМ Русі.Здригнулось серце Ольги солодким щемом і аж сльози на її очах виступили,бо зрозуміла вона,що знак з небес шле Господь і малює майбутнє всієї держави Русі.А ще почула цей самий ангельський голос,котрий говорив;»Відтепер все роби для того,щоб Володимир став християнином сам і охрестив всю Русь»                 Як прийшов голос так і пішов. Княгиня-бабуся позвала Володимира в світлицю і коли він прийшов пригорнула його до своїх грудей і тільки сказала:»Ти вигнав крука, Воло- дю» і почула відповідь» Так,бабуню,вигнав».Непрошені сльози оросили її обличчя і вона втративши рівновагу впала на дерев"яну модринову підлогу,втративши свідомість.Коли прийшла до тями, побачила,що вона у своїй жіночій частині замку,в своїй келії дубовій,а біля неї бігають дві служниці,що носять різні настоянки.Згадала все Ольга і перепиталась в служниць:"-Де мій внук Володимир?». Почувши відповідь,що знову погнався за круком і виганяє його з князівьких палат,бо до того обнаглів цей непроше ний ніким гість,що залетів в княжі палати і там верещав та каркав. Наказала княгиня, щоб її віднесли до тої кімнати,де бешкетує крук-ворон і щоб вона на власні очі побачила дуель княжича з круком. Ось коли вже занесли її в прихожу,то побачила картину,якій дуже зраділа.Володимир якось примудрився,схопити ворона-крука за чорний хвіст і підняв його вгору,а крук,мов навіжений пручався і навіть гострими пазурами розцара пав княжичу руку з якої текла червона кров.Налякалась крові княгиня Ольга і криком наказала  юному Володимиру, відпустити ворона.Але не виконав її команди-забаганки юнак,прорікши» Бабуню,ти чого? Воно ж ворог твій і мій. Якщо відпущу крука,ще довго Русь не знатиме твоєї віри. Але якщо здолаю цю погану птаху,то Русь прийме нову Божу віру вже скоро. Так,що не мішай мені,а йди до себе»                                                                    Нічого не сказала на ці слова свого внука Ольга,але виконала його волю.Володимир міцно тримав чорну птаху вже за ноги,але крук міцним дзьобом бив його по руках, гово рячи йому:»Пусти мене,я Перун і Велес,все рівно в тебе нічого не вийде і Русь наша мати ме свою релігію,а не християнство жидівське і я це зроблю,а ти загинеш.» Майже дитина і навіть ще не юнак,Володимир витягнув крука з князівських хоромів і спитав у ворога роду людського:- Як поступити з тобою, адже можу тебе  вбити палицею,що підняв,а можу відпустити?»Дуже просився крук, щоб його відпустили,навіть давав із золота була ву, майбутньому великому князю Руси,голосом улесливим,словами ласкавими. Але керував Володимиром в ці хвилини ,Дух Божий і його волю виконував юнак. Мовив  кру ку не своїми, а Божиими словами,Володимир: «Геть з мого дому! Я тебе сюди не просив,а ти прийшов сам.Значить проти моєї волі. Лети,якщо вирвешся від мене в ліси темні, болота гнилі, гори високі і там обманюй людей. Може щось вийде в тебе.Зі мною в тебе нічого не вийде. Я буду слухати свою бабусю-християнку Олену,а не тебе,Перуне!» Після цих слів почав бити палицею великого чорного крука,який перетворився в  чорний дим і полетів геть з княжого двору .                                                                                                           А  це бачила княгиня Ольга чи Олена,що позвала Володю до себе та сказала.»З завтріш нього дня ти о 10 годині ранку,чи після сніданку,йдеш на 3 години в моє розпоряджєен- ня,а я тобі все,що знаю сама про Господа нашого Христа,розповідатиму Молодець ти і боєць.Самого сатану Переміг» Як мовила,так і зробила,бо була княгинею Слова свого.З наступого літнього дня княгиня Олена,завжди після хорошого сніданку,що був багатий на ласощі і смаколики,займалась аж по 3 години з княжичем Володимиром і  все більше та більше дізнавалися вони про Бога нашого у пресвятій трійці єдиного. Залучались до  навчання і священники грецькі.Так рікою біг час,зовсім не зупиняючись ні на хвилю,а з ними ріс  Володимир.Після загибелі 972 року князя Святослава,восени 976 року розгорі лася міжусобна війна між Володимиром і   синами Святослава,матрі»ю яких була мадярка. Розгорілась міжусобиця князівська і підняв її київський воєвода Свенельд. Син воєво- ди, Лют,був убитий слугами Олега,і саме за смерть сина,воєвода Свинельд,що  служив ще за князя Ігора,підбурив князя Ярополка піти війною проти брата рідного.Під час бойових дій,Олега,вбили його ж воїни,скинувши з коня. Володимир,рятуючись, втік до свого дядька в Швецію,де одразу ж одружився з Оловою,ставши зятем конунга. Набрав з Добринею варя зьке військо і повернувшись восени 978 року спершу до Новгорода, що без надзусиль підкорив і почав війну проти київського князя.Володимир захопив місто Полоцьк, (Біло- русь), перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода.Дочку Рогніду, засватану за Ярополка,він насильно взяв за дружину. Рогніда стала дружиною Володимира і  так було «узаконено» приєднання Полоцького князівства до Русі..Потім з великим варязьким війсь ком Володимир обложив Київ,де замкнувся Ярополк.За літописом слуга князя на ім"я Блуд ,підкуплений Володимиром, залякавши заколотом киян, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня.У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пахи»..Коли варязьке військо, яке привів Володимир зі Швеції стало вимагати собі за службу данину з киян, Володимир обіцяв їм, але через місяць відмовився. Причина відмови-  візантійський імператоро просив у нього допомоги.        Частину варягів,біля 6 тисяч,про які згадувалось вище,князь відіслав на службу в Кон стантинополь, порадивши візантійському імператору розвести їх по різних місцях.Іншу частину варязьких найманців Володимир залишив собі для управління міста ми. Володимир вокняжився у Києві 978 року,а через 10 років в 988 Році охрестив себе,а потім Русь,на притоці Дніпра-Почайній. В 992 або 993 році була хрешена  Великим князем Володимиром західна Русь,разом з хорватським князем Лимичем.Тому хрещення західної частини Русі через 5 років після хрещення  русинів в Києві, можна назвати майже одночас ним хрещенням Русі,а ми (галичани) рідні брати всім українцям як генетично так і за церковними канонами ми є браттями і сестрами у Христі.Про хрещення західних русинів трохи більше я розповім як і приєднання до Русі Західної України-країни русів.                    

                    Воєвода Семимисл і його діяння.

.

      Зупинімось на цьому моменті більш детально. Читачу відомо,що воєвода князя Київсь кого,Семимисл,взяв приступом,друге за величиною і перше за язичницьким значенням місто Білої Хорватії,Пліснеськ і про це інформував князя Володимира особисто в Стольсь кій фортеці.Потім він мав ще задачу,щоб за листами хорватського князя Лимича здались русам такі міста-гради як Галич і Теребовля і щоб  виконати це завданя, вимушений був воєвода сам вирущати в дорогу до цих великих міських центрів,бо жодному із своїх підлег - лих не міг доручити виконання такого делікатного завдання.Та і не прибули до нього ще лазутчики-шпигуни з тих міст і він не володів ситуацією досконало,тому нічого не сказав князю,коли вирушить в похід на ці міста.Через декілька днів прибули в Стільсько лазутч ики-розвідники Семимисла  і були на прийомі у нього, мав розмову з ними особисто він сам. Зі слів старшого із розвідників по Галичу,довідався він,що в місті вже всі знають про те,що впала їхня столиця Стольсько і другий град Хорватії Пліснеськ і що взяв гради,воєвода Семимисл. Навіть думки блукали Галицькими вулицями,між простолюдинами,що напевне воєвода Семи мисл, котрий взяв мечем та списом два величезні хорватські гради,етнічно  хорват або чаклун- мольфар,бо тільки людина,яка знає зсередини будову міст,його таємниці,могла їх взяти .                  На те вони і прості люди,щоб не знати тонкощів військової розвідки.Настрій серед гали-чан,так вже тоді величали мешканців граду Галича,був позитивний і навіть воєвода Галича , говорив своїм приближеним,що хотів би,щоб князь Лимич прислав їм листа про здачу міста. Не хотів він,щоб лилась рікою братська кров. Розум мав,був старшим і розумів,що кожне життя хорвата,це не народжені потомки і навіть слава їхня.Воєвода Галича,Боємир походив з слов»янського племені тиверців і говорив всім своїм близьким,що всі слов»яни,колись об»єднаються в одній державі як за Самослава і не буде їм рівних.Ще говорив в корчмі,за доброю випивкою та закускою,що хотів би побачити того прославненого Семимисла під Галичем.На питання- І що Боємире робитимеш тоді ?,задумався на деякий час воєвода,а потім прорік:-«Здам град Галич йому,бо не ганьба це для мене,взяв ж він Стільсько,столицю Хор-ватську і Пліснеськ,а вони потужніші за Галич,познайомлюся з Семимислом,а потім можу вже вмирати,старий єсмь»Ця новина давала надію воєводі руському,що здастся град без крові.                 Наступного дня,а це був четвер,прийняв воєвода розвідників з Теребовлі і новини,які вони принесли йому, були не настільки файні як з Галича.Правив містом воєвода Гордовит,що оправ дав своє прізвище,заявивши,що не здасть міста ворогу без бою ніколи,не дивлячись на те, що Стольсько і Пліснеськ пали в бою.Треба якесь чудо,щоб Теребовля пала під натиском русів і навіть воєвода русів Семимисл,не допоможе русам захопити Теребовлю.Але було багато і таких людей,навіь з дружини воєводи,що не поділяли думки зазнайка і хвалька Гордовита і хотіли ми ру,а не війни.Старший із розвідників у вухо Семимисла вніс добру думку про те,що є серед воїв Гордовита,військові,що за певну плату,захоплять воєводу Теребовлі і представлять його на очі воєводи руського. Ця думка зігрівала душу Семимисла,адже грошей,навіть золота і срібла з само -=цвітами, було багато у руського князя Володимира Великого і він дасть їх на потреби захоплен ня Теребовлі.Але це були думки воєводи,а не його слова.Оплативши роботу розвідки, відпустив їх тільки в Галич і Теребовлю,де мали чекати на прихід руських воїв.Післ цього,через кілька днів,військові полки Семимисла рушили на Галич з Стільська навіть з причини того,що це ближча віддаль,а про те,що коїться в головІ хорватського воєводи Боємира,ніхто крім Семимисла не знав,бо не мали права тріпати язиками як язикаті феськи в давнину розвідники,їх за це ка рали  на смерть.

                                                     ГАЛИЧ.

     По прибуттю під Галич і його фортецю руські полки,побачили потужнний град-місто,яке, ой,як не просто буде захопити і почали готуватись до боїв.За умовним сигналом,совиним криком серед ночі,розвідники руські знали, що прибув воєвода з військовими полками,почали робити те, що мали і особисто другого дня про це доповіли Семимислу.Знав він, що воєвода Боємир дос- товірно володіє інформацією про те,що він сам прибув під цей град і має грамоту князя хорватсь- кого Лимича,але про що зміст грамоти Боємир не знав,як не знали і інші руси, за винятком Семи- мисла.Ближче до полудня,Семимисл з Перемишльським полком, стояв під міською брамою Гали ча, що була закритою.На його вимогу виїхав на добротному коні воєвода Боємир з граду,а був він дійсно в літах,про що свідчила сива його шевелюра і спитав у Семимисла:»Хто ти є?»  Відповідь не забарилась: -«Я,руський воєвода,Семимисл, що взяв мечем Стільсько і Пліснеськ,а ти хто?»"Я воєвода Галицький Боємир і слухаю тебе воєводо руський,чи будемо ми битись,а може мири тись? » Відповів Боємиру зі всією статечністю Семимисл:» Мудрі,не хочуть смерті і крові,тому шукають миру,а дурні,хочуть бою і смертей,бо не розуміють, що смерть не дає життя,а заби рає його як і славу»-Та ти Семимисле,ще й філософ,прорік Боємир,причому, мудрий.Невже думаєш, що здам тобі цю фортецю,тут навіть мадяри кочували,але не брали фортеці,бо вона не приступна.На це Семимисл.- »Хіба неприступніша чим Стільсько чи Пліснеськ і ті впали.Але з тобою Боємире є сенс говорити і кажу тобі,що ти присягав хорватському князю Лимичу,від якого я маю грамоту,що передаю тобі. Надіюсь,що знаєш стиль і слово свого князя та і підпис знаєш.»            -Знаю,тільки і промовив і йому до рук потрапив лист князя,який він сам прочитав. По мірі читання,посмішка не сходила з обличчя хорватського воєводи,він готовий був  цілувати лист від захвату.Адже князь Лимич,немовби почув його потаємні думки, наказував йому,Боємиру,щоб він не лив крові хорватів відрами,а здав град Семимислу і ще в грамоті було те,що Семимисл,хорват  Поглянув Боємир на Семимисла і проговорив:»Ти як і я є воєвода, але рішення у русів від князя  виходять,а в хорватів,не завжди.Сам знаєш,бо хорват ти.Тому мушу збирати віче чи боярську ра- ду і радитись чи здамо без бою Галич,чи будемо битись і про це я тобі повім»-Як скажеш, так і зробимо і відїхав з полком своїм Семимисл. Була рада Боярська у воєводи Боємира і різне луна - ло там.Але взяв слово Боємир і промовив до галицьких бояр:»Браття,я прожив життя і знаю,що смерть його забирає як і надії людські.Яка користь з того,що відрами і потоками буде литись хор ватська і руська кров? Стоїть під градом нашим воєвода Семимисл,що взяв навіть Стольсько і Пліснеськ,візьме він і Галич,якщо буде спротив.Князь наш Лимич, радить нам здати Галич в ру- ки слов»янські,адже Семимисл- хорват як і його військо є в більшості своїй слов»янським.Що би хто не говорив,але краще синиця в руках чим журавель у небі.Синиця-це коли ми здамо Галич без бою русам,таким ж слов»янам як і ми. Журавель-це смерть, кров наших воїв і руських воїнів  серед яких багато варягів.А смерть,не дає життя,а забирає його,життя дає любов. Життя це надія на краще,я бачив багато смертей і тому не хочу її бачити більше.ні серед хорватських воїв,ні серед слов»ян –русів.Ми один словянський народ і не личить нам вбивати одні одних. Я за синицю в руці,а не за журавля у небі. Хто ще так думає як я,руки догори» Тільки одна рука не піднялась вгору,в перед очима воєводи Боємира,було ціле море піднятих вгору боярських рук            Наступного ранку.,після боярської ради,воєвода Боємир,рушив з своєю особистою охоро ною на гірських як тепер кажуть, гуцульських чи Карпатських  конях, до військового стану Семи -мисла.Коли приїхав у ліс,де розташовувалось руське військо,побачив його стільки і з такою збро єю,що аж дух захоплювало,побачив навіть стінобитні машини,хоча і в нього було немало воїнів і хороша зброя.До БОЄМИРА конем також підїхав руський воєвода і просто з посмішки галицько го воєводи зрозумів,що справи йдуть не до війни,а до миру.Ніяких умов крім лояльності Русам, Семимисл не збирався давати Галичу,що і зробив і це аж  дивувало сучасників.Боємир при зуст річі,щиро посміхався і промовив:»Почули наші слов»янські Боги,мої молитви і не буде битви,а буде мир між хорватами і русами, адже ми один народ і зовсім не пасує проливати братам ріки крові».Обняв Семимисла і сказав:» Галич від тепер і напевне назавжди буде Наш, руський,а тепер  твій Семисле, бо я його тобі без бою дарую»В умовах походу,запросив русь- кий воєвода хорватського до похідного столу,де випили по чарчині медовухи,яку непогано готу вали як руси так і хорвати.Що Бог послав тим і частував Боємира Семимисл,мали розмову вони,в ході якої пізнавали що раз більше один одного і полюбили один одного. Погодились на тому,що руські полки,ступлять в Галич сьогодні ж по обіді і їх приведуть два воєводи Боємир та Семи- мисл і жодного насильства не буде в граді, а хто посміє,той привселюдно буде страчений. Розпи- тав Боємира про Гордовита, воєводу граду Теребовлі і почув відповідь,на яку не очікував Не злю бив ще давно Гордовита Боємир і вони обидва ненавиділись.Коли Семимисл сказав,що з ним є 25 тисяч русів,а може бути і більше і він хоче Тереболю,то почув жорстку відповідь» -"А хоч 100 тисяч, воєвода Гордовит дурнуватий,а не мудрий,тому буде страшний бій і всі його вої загинуть та багато русів,але свою гординю він не накормить."Сіль цієї розмови  воєвод була в тому, що Боємир радив Семимислу захопити в полон Гордовита і клявся,що в такому випадку братерсь кої крові проллється мізерна кількість.Торкнулись і звичайних,буденних тем,щодо кварти рування в Галичі руського війська,адже це для навіть великого граду,випробування.                     Пообіцяв Боємиру руський воєвода,що тільки декілька днів будуть його війська в місті і околи цях,але що  раз менше їх буде,бо відправлятиме він їх під Теребовлю.Слово Семимисла було зако ном для русинів і вони його беззастережно виконували. По приїзду в Галич руських воїв і хорва тів,а на чолі колони їхали їх воєводи,на центральній площі-майдані міста вишикувалась хорват ська гвардія,котра вітала обох воєвод,старого Боємира і нового, руського Семимисла. Руський воєвода був запрошений в дім хорватського і там відбувся бенкет в честь того,що Галич визнав русів Києва і Володимира князя без бою.Бенкет вдався настільки,що його можна назвати чудо вим.Вже до чого був перебірливим та гурманом Семимисл,але так позитивно на нього впливав хорватський воєвода, Боємирщо підвівся і йшов відпочивати в свої хороми Семимисл,вже далеко за північ,наче той вовк у відомому українському мультфільмі.За командою обох воєвод розквар тировувались русини в Галичі і залишились назавжди,формуючи сім»ї з хорватками і прекрас ними красунями інших слов»янських племен,а їх нащадки горді  і відважні галичани і не тіль ки це мешканці м. Галича,а мешканці Львівської,Івано-Франківської,Тернопільської об ластей-ГАЛИЧИНИ.

                                             Теребовля.

Військо русинів в Галичі перебувало декілька днів і кіннота як правило квартирувала поза міс-том,бо там була паша навколо і коні паслись.Вони і відправялись  до Теребовлі скоріше за інших і у визначеному місці чекали підходу піших полків.Буквально кілька днів,менше тижня прой шло,і не встигили навіть набриднути руси галичанам,але стало часу для знайомств майбутніх пар,як місто опустіло.Я собі пригадую розмову з Геннадієм з Краматорська- з Донбасу,що ставив запитання «Чому так галичани люблять столицю Київ,навіть більше за свій Львів?А відповідь проста,як все гініальне: Ми галичани і київляни є одним народом,у нас одна мова, одні зви -чаї і традиції, хоч були ми у різних імперіях,одна віра,надіюсь одна церква.Галичани були в єропейській імперії,звідси звички і традиції галичан.Києвляни були в азійській російській імпе- рії,тому така страшна русифікація слов»ян, нехтування своєю мовою,відмова від свого в користь російського,яке набагато відсталіше українського,згадаймо хоча б бандуру і бала - лайку.Але навіть після взяття столиці Великої чи Білої Хорватії Стольська русами з Києва,після того як де зброєю,де хитрістю міста Хорватії, були включені в склад Русі,вони на відміну від в»я тичів, не повставали проти русів,а були ми завжди одним цілим народом,що складався із слов»ян і навіть в 20 столітті мешканці західної України називали себе русами,а в Закар патській області русинами називають себе і в 21 столітті. В»ятичі одне із 3 напівслов»янських племен,що брали участь в етногенезисі «великоросів»,а українці завжди були русами.           Після того як Перемишльський полк вийшов з міста Галича на чолі з воєводою Семимислом ,що гарцював на своєму прекрасному коні «Красуні» і руський воєвода дякував за хліб і сіль,людську гостинність Боємиру,білим обличчям якого котилась велика і непрошена  сльоза,Галич опустів. Зате чекав град Теребовля,який після того як Русь стала могутньою державою,а згодом  поділи -лась на окремі князівства,став столицею Теребовлянського князівства,після розпаду централізо- ваної Русі. Теребовлянське князівство було спадкоємцем Білохорватського князівства, причому достойним і потужним князівством.Коли воєвода прибув до цього міста, то град зустрів його непривітно зачиненими воротами,хоча знав воєвода Гордовит,що Галич здався без бою. Пиха,при чому безпідставна,аж розпирала воєводу Теребовлі і він говорив до своїх підлеглих, що він не Боємир і граду свого не віддасть на поталу русам як і віри слов»янської..Про настрої Гордовита доповіли розвідники і вирішив Семимисл попробувати миром залагодити справу і на чолі свого, перевіреного в боях Перемишльського полку,прибув під міську браму Теребовлі і просив зуст- річі з його воєводою. Не запросив до себе в гості воєвода хорватського міста,а сам виїхав конем на зустріч з руським воєводою.А коли побачив Семимисла,а були вони ровесниками,зрозумів, що він йому знайомий,тільки не міг пригадати звідки знає Семимисла.                                Розмови між воєводами не виходило. Руський воєвода пропонував мир, але з ним не погожувався Гордовит,що казав,що він приїхав,щоб підкорити град хорватський і хорватів зробити християна- ми. А він цього не допустить,хай всі його вої загинуть,але як воїни і не буде якийсь Христос його і хорватів Богом,хоча вже понад століття держава Хорватія сповідувала християнство і біля сто- ліття в Перемишлі була митрополія Моравського князівства Витягнув Семимисл  аргумент, гра моту хорватського  князя Лимича,що адресована саме йому,Гордовиту. Взяв її в руки, уважно про читав і жодний мускул на лиці  його навіть не поворухнувся. Промовив Гордовит до воєводи руського»:Це тому просить мене князь Лимич віддати без бою град мій,бо ти захопив столицю нашу Стольсько,але візьми мій град і тоді поговоримо.» Ці слова обурили Семимисла і він сказав так:» Якщо візьму град цей зброєю,то тобі не жити як і багатьом хорватським воям,які дуже від важні,майже безросудні як і ти воєводо. Я брав не тільки Стільсько оружно,я Пліснеськ взяв зброєю,а там оборона далеко не твоя,а могутніша набагато.Якщо відмовив мені,не чекай поща- ди, вбю я тебе і таких затятих як ти,вибирай» і замовк.                                                 Гордовитом керував не розум,а амбіції та бажання здаватись єдиним захисником Білої Хорватії, ще і гордість ним керувала Сам Семимисл поїхав конем-кобилою своєю «Красунею» до Стольсь- ка, де зустрівся з князем Русі Володимиром,що повним ходом збирався хрестити хорватів,багато яких були нехрещеними,а язичниками. Сказав,що замислив і князь русів промовив:-«Молодець, ти. Життя воя,дорожче золота- срібла.Бери скільки треба і дій так як мені сказав,а воєводу Гордо- вита вбий,не має розуму він,а лишень пиху.Тому не вартує нічого,крім смерті».На цьому їхня зустріч завершилася і скарбник княжий видав воєводі стільки златників та срібників і самоцві- тів,скільки просив Семимисл.Першим з київських князів,хто почав карбувати власну монету, був КНЯЗЬ Володимир Святославович.Златник важив 4,2 грами за вартістю був рівним візантійській номізмі і мусульманському динару.Це була високохудожня монета з гербом-тризубом,портретом князя,словесною  легендою на  аверсі. На зворотному боці (реверсі) зобрази ли Христа Спасителя.Такі ж  і ранні руські срібники з легендою «Володимир на столі-а се його срібло».Пізніші срібники на звороті замість зображення Христа Спасителя,мали тільки тризуб. Казна князя Русі.була настільки багатою,і в ній було стільки дорогоцінностей,що не поміщались вони в одній  залі,а займали ціле крило замку.Пам»ятаймо,що Білохорватське князівство було великим і дуже богатим,а після захоплення Стольська це все добро перейшло до  князя Русі Воло димира Великого і стало його власністю.Набрав Семимисл злотників,срібників і дорогоцінного каміння в казні і поїхав до Теребовлі,щоб знищити Гордовита і заплатити його дружинникам. Приїхав воєвода.Викликав  розвідників і спитав у них,що робить Гордовит.- Відповіли, укріплює охоронні вали в середині міста і чекає нападу русів.- «Чи наша розмова має силу про взяття в полон Гордовита і про те,що за це слід мені платити»                                                                                   Відповідь не забарилася. –Так "князю" має наш договір силу,але чи ти маєш стільки злот ників і срібників,динарів чи нумізмів. -Скільки просите? Порадились розвідники і назвали навіть дуже велику ціну.Воєвода погодився,але дав зрозуміти,що ціна зависока за такого воєводу. Нака зав не вбивати Гордовита,а привести перед ним,а він з ним ще поговорить. Після цього наказав слугам видати грошей стільки,скільки запросила розвідка.Ще одна умова була у воєводи Завтра,з самого ранку, має бути в нього Гордовит. Пішли пластуни-розвідники,а наступного ранку як тіль півень чи когут закукурікав і будив сплячих,до воєводи просились охоронці з числа дружинників хорватського воєводи з великим лантухом-мішком.В ньому був зв»язаним і мав в роті кляп Гордо вит,що вовтузився в мішку,мов кіт шкідливий,але нічого не міг сказати через кляп. Перепитав у дружинників Гордовита,чи не продешевили вони за свого воєводу і це чув Гордовит,що сидів у мішку  та мочився. Ті сказали,що плата гонорова і не хочуть хорвати гинути через гонір і безроз судство воєводи.Подякував їм, залишився з Гордовитом сам на сам,а охорона Гордовита чуть не бігом побігла геть,щоб бува воєвода Семимисл не передумав та не зменшив ціну. Семимисл мав чудову зорову пам»ять і тому зап»ятав його,того,кому Лимич князь, дав статус воєводи і цим гра дом була Теребовля, а перед ним в мішку сидить гордий кіт- Гордовит.Життя і смерть  його в руках Семимисла.Розв»язав лантух,а там..червоне,заплакане опудало,що попісялось,але це був Гордовит..З силою витягнув кляпа з рота Гордовита його кривдник,запах поганий йшов довкола, та спитав-Чи паматаєш мене?,Аж тоді наче в калейдоскопі пробігло перед хорватським воєводою,життя його.та згадав він Семимисла  і те що бачив кілька раз його,чув голос його і знав,що він син брата князя Димича,і Лимич стрийко його-«Невже,це ти і тепер будеш вирішу вати,що зі мною робити.Чи віддати смерті,чи відпустити?-А ти як думаєш,що я з тобою зроблю?-"Напевне, вб»єш,адже стільки поганого,поневолі я зробив для тебе,Томиславе.Ти через мене не став воєводою,хорватським але зараз воєвода руський.Ти заплатив гроші моїм зрадникам,що піймали мене і в лантух запхали і привезли до тебе.Ти говорив.що якщо я не захочу Теребовлю здати русам без бою,то буду вбитий і мої прибічники,бо ти не хочеш, щоб кров рідна,лилась рікою.Я боюсь тебе Томиславе-Семимисле".-"Правильно робиш,що боїшся мене.Коли я кажу слово,то завжди намагаюсь його дотриматися.Я пообіцяв  воїнам,що ти заги неш і зроблю це.                Питання як ти згинеш? Чи стратити тебе привселюдно,чи вбити в двобої сам на сам.Мовчав Гордовит,тільки попросив:"-Якщо схочеш,не вбивай моїх вірних,що люблять Хорватію більше мене і навіть свого життя,а я в твоїй волі.Ти ж був колись хорватом,а зрадив нас і пішов служити русам та й дослужився до воєводи,що навіть Стольсько з Пліснеськом взяв оружно.Ти служака.а не воїн хоробрий і ти побоїшся викликати мене на двобій,бо там я тебе розрубаю навпіл.-Мовив своє слово Семимисл.–«Згадав ти нашого хорватського князя Лимича і столицю його Стольсько,що я його взяв. Але не знаєш Гордовите,що я в бою шукав смерті своєї і коли руські вої напали на дім моїх родичів,бився я не за своє життя,а за Хорватію.Гору трупів поклав біля себе,але було русів більше і повалили мене та пов»язали і на очі княжі привели мене.Тільки спитав мене князь Русів:Ти що жити ,не хочеш? А я відповів,що не хочу,бо сильно, вбивчо сильно,образило мене твоє призначення воєводою, Теребовлі. І не тому,що ти не хороший воїн, чи розуму в тебе мало, що не патріот ти Хорватії?Ні.Тепер це розумію! Гордість моя в мені гово рила,тому що я вважав себе єдино достойним бути воєводою граду твого.Але не так вирішив князь Лимич і призначив тебе,а мене,родича свого,не позвав у свої палати і не сказав чому так поступив.А князь Володимир в розмові нашій сказав,що дає мені посаду, воєводи війська руського,бо розумний і хоробрий я. А я погодився і з того часу служу вірою і правдою князю Руси і він мені все довіряє, навіть скарби щоб купити твоїх охоронів і вбити тебе. "                             -Не знав я цього,та й звідки мав знати", промовив Гордовит.-Ти господар мого життя і моєї смерті. Тільки знай, якщо б я був Переможцем,то я без роздумів вбив би тебе,Томиславе.""-" А я не вб»ю тебе,хоч ти мені все моє життя поламав.Кат тобі не відітне голову на ковбиці,а викликаю тебе на двобій. Ми ровесники,вже не молоді,а сивина красить наші скроні,обидва воє води.Між нами страшна пропасть.Я Семимисл,честь маю,а ти Гордовите не маєш її. Тому я і вб»ю тебе в двобої на мечах і дам команду, що якщо ти мене вб»єш,щоб відпустили тебе. Це буде по честі і по совісті,а в тебе крім пихи нічого ніколи не було. Ні,ти  геть замочив  мішок в якому тебе принесли, напевне з-переполоху і це належить тобі.Завтра зранку бій в колі руських воїв" та віддав команду розв»я зати Гордовита.,замкнувши його. Сам у роздумах пішов кудись і через деякий час засурмили сурми і пішли до Теребовлі полки руські. Місто-град чекало його приходу,але не так скоро,Чекали вої хорватські команди воєводи свого,готуватись до бою, а  Гор довит жодної команди не давав,і це сильно збентежило ополчення.Пішли в дитинець воєводи,бо він збирався вчинити так як Пліснеська архонт,зробити Теребовлю з округою своїм князівством. Дбав про себе і свою сім»ю Гордовит,тільки вдавав,що до безпам»ятства любить Велику Хорва тію.Любив себе,свою славу,своє майно.По приходу в замок вої спитались в охоронців воєво ди,де є Гордовит і почули у відповідь,що  його в замку немає і думали-гадали охоронці,що воєво да в граді та готує його до бою. Разом з ополченцями пішли шукати воєводу в місті його охоро нці,аж тут йде варта,по теперішньому військовий патруль.Спитались в них,де воєвода,але почули відповідь одного зухвальцяце, напевне це був план Семисла,який інформував їх,що охоронці Гордовита ще вчора із вечора,відвезли його до Семимисла і там він, якщо ще живий,а не мертвий і що хай краще відкривають браму перед воєводою руським,тоді може і не вб»є він іх.Ця звістка стільки переполоху наробила,що буквально кожен дім був обстежений,але ніде Гордовита не знайшли і почали думати,що правду їм сказав вартовий граду.Так біг час.                         .Мав Семимисл поставлений наче труба-сурма голос і сказав теребовлянам -«Ваш воєвода в мене,ще живий,але буде вбитий мною.Ви хорвати і я воєвода русів Семимисл,теж хорват .Сло в»яни ми і є одним народом,тому тільки глупець може хотіти бою між нами. Головний вар»ят ваш Гордовит у мене, спозаранку чекає свого вироку і вирок йому смерть Є таке, що нас зроби ло ворогами на все життя.Коли крові не буде і не буде смертей,а брама міська відчиниться перед русами без бою,завтра на площі граду цього буде двобій між мною Томиславом-Семимислом та Гордовитом.Хтось з нас загине, якщо мене вб»є Гордовит- то я йому дарую життя не для того,щоб були бої з русами.Якщо ж я Переможу,то заберу життя у вашого воєво ди.Відкривайте міську браму перед братами слов»янами як Галич зробив і все буде гаразд,це я Вам обіцяю,воєвода руський".Гуділо,шуміло віче в Теребовлі і післало до Семимисла делегацію  яка просила миру,а не війни і привела декілька сотень воїнів-хорватів,відданих Гордовиту і готових вбивати русів.Брама граду відчинилась і руські полки зайшли в Теребовлю назавжди. Мав Семимисл розмову з тими декілька сотнями хорватів,готових вмерти за Гордовита. Дові дався чому люблять Гордовита і це не була любов до  нього,а була велика любов до своєї Батьків щини-Білої Хорватії.Ось тоді і сказав хорватам,що не хоче він вбивати їх,бо сам хорват, але вб"є завтра в колі  Гордовита.Така шляхетна поведінка Семимисла була просто вбивчою і непри вичною. Тоді один з охоронців Гордовита спитав воєводу русів:" А якщо тебе Гордовит розрубає? Тоді загину Я,а Гордивиту ДАРУЮ ЖИТТЯ з умовою,що не вбиватиме він і ви русів. Брати ми.Стала Теребовля містом- градом українським і тепер така. Вечером привезли Гордовита в місто і в свої покої привели його.

                            Бій і смерть Гордовита.                                                        

 Не вірив своїм очам воєвода хорватський,що це його спальня і простині його і подушки його і нікого не має навкруги.Тільки ключ в дверях зробив один оберт. Нічого не розумів хорватський воєвода,бо не знав,що місто вже не його і господарюють тут руси,а він вже не воєвода,а потенційний труп,що прийме смерть від руки руського воєводи..Сонечко слало обійми свої всьому живому,прийшов панок-ранок і господарював в Теребовлі.Гордовит добре поспав, незнаючи,що це остання ніч і сон його життя. Тут в його спальню зайшов Семимисл і вів себе господарем,аж лячно до болю стало воєводі хорватів.Зрозумів все.Сказав,наче відрубав, Семи- мисл,що двобій буде в центрі міста в колі русів і якщо переможе Гордовит, даровано йому життя з умовою,що меча не підніме на русів.Після цього мовив,-«Готуйся через годину бій,бери меч який хочеш чи хорватський чи руський,щоб не говорили, що Семимисл обдурив Гордовита.Ти загинеш від мого меча.» Після цих слів вийшов воєвода руський з світлиці.До Гордовита були допущені слуги його,які допомагали йому одівати на себе військові обладунки,які оглядав воєво да,багато відкинув і накінець вибрав кольчугу,широкий дубовий щит,та меч,який був в особ - ливому  статусі,ніс смерть ворогові. Довго і прискіпливо обирав меча Гордовит і нарешті вибрав свій двогострий з яким не одного ворога перемагав. Був це особистий меч Гордовита, який як і мечі русів, мав своєю особливістю те,що його лезо було двогостре.Не всі слов»яни мали такі мечі,але хорвати і руси мали їх.Прийшли вої руські,що забрали обладунки військові і Гордовит в шоломі та кольчузі йшов звичною дорогою до центру,де на площі мав бути бій.,а спереді йшов рус,що ніс шит і меч воєводи і був у полі його зору. Дійшли до самого майдану-площі,який був обсаджений зеленими  височезними соснами і навіть був ставок,над яким схилили віти старезні верби. На площі,жодних пристосувань до бою не було.Підійшов воєвода руський в кольчузі та з щитом,що був оббитий  залізом і на голові не мав жодного шолому,тому його вже посивіле куче ряве волосся, розчісував вітер.На майдані зібралось дуже багато людей,що хотіли побачити смерть воєводи Гордовита,або те,як руський воєвода виконає свою обіцянку та подарує життя Гордовиту,а він був хорошим воїном,майстром військових справ і відчайдушно хоробрим. .              Семимисл тихо сказав,КОЛО і русини зробили його великим та просторим,а самі в руках мали мечі.В середину  кола першим зайшов Гордовит,що мав щита в лівій та меча в правій руці,а за ним Семимисл з такою ж зброєю. Місця для маневру було досить і коло навіть рухалось і виги налось в залежності від того як йшов бій. До обох воєвод підійшов старшого віку руський дру жинник і привітав їх,спитавши чи готові до смерті.Тоді пояснював обом правила бою і сказав, що якщо хтось з них підніме догори ліву руку без щита,то це означатиме,що просить він пощади в суперника.Семимисл в кількох словах пояснив людям,чому він і Гордовит вороги все свідоме життя і прорік сьогодні буде бій двох воєвод Теребовлі і хто буде переможцем,ніхто не знає.                    .За помахом руки,почався смертельний двобій,результат якого визначав майбутнє країни Русів-України на цілі століття вперед.Гордовит в шоломі наче шуліка вичікував нападу Семимисла, який не спішив з нападом.Кружляли наче хижі птахи навколо один одного воєводи доволі дов го,але не витримав першим Гордовит,який віртуозно володів мечем та намагався перерубати воєводу русів. Семимисл мусів навіть свого великого круглого щита підставити,а на цьому щиті красувався герб Русі-тризуб,але меч противника навіть сліду на ньому не залишив. Другий випад Гордовита ним довго готувався і полягав у тому,що він хотів вибити щита руського воєводи і вже тоді простромити його тіло.Але тільки ліву щоку зачепив хорват Семимислу,щита не випустив він з своїх рук.Тільки примудрився Семимисл стати на ліве коліно і відбиваючи потужну атаку Гордовита,другою стороною гострого меча,пройшовся по його кольчузі.Кольчуга виплетена з залізних кілець,розпоролась і побачив незахищені груди свого кривдника воєвода русів. Довго тривав бій,більше чим годину і ніхто не міг здолати противника,вже навіть руський суддя бою,просив ворогів,щоб зупинились,бо так казали правила бою,але кровні вороги продов жували бій і тільки слали прокльони один одному.З обох сивих голів струмками лився піт,у Гордовита було дві рани з яких витікала кров і одне поранення було в районі грудей,куди напра вив свого меча Семимисл.Вже здавалось,що Гордовит переможе  воєводу русів,але це був маневр Семимисла,який вдавав ,що відступає і вперся спиною в руське коло,що подалося назад. І коли Гордовит осліплений злістю,тільки бачив противника і з люттю намагався вбити його,Семи- мисл перекинув меча в ліву руку,відбив удар меча Теребовлянського воєводи  щитом і холо днокровно всадив майже на половину меча, в груди свого ворога. Попав Семимисла в те саме місце, де виднілись груди Гордовита,після того як кольчуга воєводи Теребовлі лопнула від удару меча руського воєводи. Коли,конаючий Гордовит,хотів напевне, відкинути щита та підняти ліву руку і просити пощади,Семимисл з усієї сили опустив свого двогострого меча на праве пле че ворога і розрубав Гордовита навпіл.,який від  удару руського воєводи загинув і забрав у кре маторій з собою своє ім"я Гордовит.Слава переможця наче німб святого прикрашала спіт ніле чоло Семимисла, що промовив до свідків їх поєдинку:-«Браття я хорват і міг бути Вашим воєводою,але князь Лимич призначив Гордовита. Я викупив життя Гордовита і міг вбити  його легко в своїй стоянці,але цього  не зробив .Чому,бо маю честь,а він не мав і хотів мене просто вбити. Він ненавидів мене і все йому незрозуміле. А все незрозуміле він вбивав. Ви свідки того,що я йому дарував життя,якщо він вб»є мене .Батько руського князя Володимира, Святослав Хоробрий,казав русам в Болгарії. «Мертві сорому не мають» і якщо б Гордовит просив у мене пощади,я б йому його дарував.Але він до смерті своєї був гордим,а пиха це непрощений гріх, горів бажанням вбити мене,а знайшов свою погибель.Кажу всім хорватам і всім слов»янам. Нам буде набагато краще в одній державі і ми всіх своїх ворогів переможемо як великий КО РОЛЬ наш Самослав. Нема сенсу вбивати братів і навіть варяги наші брати,бо багато серед них слов»ян -ободритів та лютичів. Якщо на це буде ваша воля я все таки(краще пізно чим ні- коли) стану воєводою Теребовлі і повірте,зроблю ваше життя легшим».Віче глосно скандувало , Слава!!! Слава!! Слава!!! воєводі!

                                      Віче і зустріч воєводи з князем Володимиром .                                                       

       Прямо там на майдані граду зібралось віче народне,яке запропонувало Семимислу-Томи славу стати їх воєводою  і він прийняв з задоволенням цей пост,який мав ще затвердити Великий князь Руси Володимир.Після того як фортеця Теребовлі була підкорена руссю,а воєвода ГОРДО- ВИТ  вбитий Семимислом,відбув воєвода русів до Стільська і зразу ж був прийнятий князем Володимиром. Розповів воєвода князю своєму як він підкупив слов"ян угличів і  за скільки, а ті в мішку притянули в його стан Гордовита. Дав звіт по кожному злотнику та срібнику,що пішли на підкорення Теребовлі.Так був привчений і ніколи не лукавив перед своїм князем і давав завжди звіт по всіх дрібницях перед князем русів. Коли розповів князю Володимиру про те як мокрого від виділень воєводу притягнули до нього і він розв»язав мішок,побачивши червоне опудало, шо тремтіло від страху,князівська прийомна аж тряслась від розкатів сміху-грому руського князя. Це почув князь Лимич і по звичці прийшов до князя Володимира,поділитись новинами,а ще довідатись,що так розсмішило Володимира,красне сонечко.Коли зайшов без стуку у світлицю свою,де зараз возсідав рус,побачив Семимисла і привітався з ним по братськи. Володимир спи тав  Лимича як справи йдуть з підготовкою до хрещення хорватів і отримав відповідь,що  готові всечесні отці проводити хрещення і буде частина хорватів хреститись в Колодниці,притоці Дністра,а інша частина,більша, у більшій ріці,Дністрі.Тоді поставив питання князю русів Лимич князь- "Що так звеселило Володимира,що його сміх такий потужний як голос грому,привів його хорватського князя у світлицю -прийомну? На це,пирхаючи в кулак,щоб знову своїм громоподіб ним хохотом не всіх русів та хорватів побудити,бо була глибока ніч, наказав Семимислу, самому оповісти про Гордовита.Семимисл як завжди, буденним тоном розповів про обставини доставки опудала воєводи і від себе добавив для того,щоб чув тільки хорватський князь.,що страшну образу він тримав на князя Лимича,що він поставив Гордовита воєводою в Теребовлю,а не його. Не тому,що недостойний він чи пихатий,а тому,що вважав себе найкращим кандидатом на посаду воєводи в цьому граді Томислав. Добавив для Лимича,що його родич він,і чекав запрошення в столицю та пояснень князя, чому так він поступив,а не інакше.Але  саме більше заїло і обурило ТОМИСЛАВА ігнорування князем свого  братового сина,бо стрийком був йому Томислав .Розповів князю,що вбив він Гордовита у двобою і що князь Русів напевне не дасть йому тепер бути воєводою Теребовлі,бо саме віче просило Семимисла стати їх воєводою,коли він розрубав мечем попередника і забрав його життя.Забули про акустику князь і воєвода русь- кий, а вона в прийомному покої Лимича просто була чудовою,але всю розмову навіть інтонації  почув-відчув князь Володимир,що  сказав:-«Звичайно,що не відпущу я тебе Семимисле.Ти бага то добра приніс Русі і ще принесеш,а коли вже геть старий станеш,то підеш віку доживати і воєводити Теребовлею» .                                                                                                                                   Перепитав у  князя Лимича,чому він віддав йому такого чудового воєводу,адже не просив він його і не дочекавшись відповіді Лимича, в роздумах добавив князь Руси:»Відчув я всім сер-цем,що Семимисл буде чудовим воєводою і не  жалкую я у своєму виборі» Лимич тільки сказав: -» А я дуже шкодую,бо не був би Володимир Великим і не взяв би Стольсько чи Пліснеськ,якби у мене був мій Томислав,а твій Семимисл» Ти розумніший Володимире,тому ти пан і господар мого дому і мого краю,а не я твого,і сидиш  ТИ на троні хорватському,а не я в Києвському Каюсь,каюсь я в своїй помилці,але вже не маю можливості все назад повернути і ніколи Велика Хорватія не переможе Русь,та стане Руссю,бо у всьому ми один народ і в радості і в горю». Це була найвища похвала обох князів воєводі Томиславу-Семимислу за все його життя.По цьому запанувала тиша і кожен думав над словами князя Лимича,а після незручної мовчанки, розійшлись керманичі Русі та Хорватії.Причому з Лимичом пішов воєвода і вони ще довго обго- ворювали смерть Гордовита і вже з  спальної зали хорватського князя інколи лунали розкати смі - ху, але не такого голосного як сміявся Переможець Великої Хорватії,князь Русі- Володимир.

                      Хрещення хорватів і інших слов»ян.

    Хрещення Хорватів Стільська та його околиць,відбулось 7 дня,тобто в неділю, це був серпень місяць, в двох місцях, на притоці Дністра,Колодниці та самому Дністрі.Самі столичні мешканці,а їх було дуже багато,разом із своїм колишнім князем Лимичем,який другом став Володимиру, зібрались на берегах потоку протоці  Дністра, Колодниці. До них на лодії припливли два їхні кня зі старий хорватський Лимич,та новий руський Володимир,а з ними величезна кількість священ ників.Першим мав слово князь Лимич,який сказав хорватам,що їхні брати в королівстві Хорватсь кому,вже давно визнали християнство як свою релігію і майже з часу свого переселення з Черво- ної Русі були хрещеними і є християнами понад 100 Років. Він,князь Лимич,якого вони давно і добре знають, першим прийме хрещення і стане християнином серед білих (нехрещених) хорватів,щоб бути таким як їхні брати на березі моря і брати Руси,в державу яких увійшла вся Велика Хорватія.Другим тримав слово князь Русів, що сказав:»                                                        Браття і сестри у Христі,ті які його як і я вже тепер,знають і ті,які знатимуть, після сьогодніш нього хрещення. Мене порівнювали з апостолом Павлом,сліпим був я фактично, не розгледів істинної віри християнства і її величі та людяності.Мене християнином зробила бабуся Ольга чи у хрещенні Олена і вона всі мої молоді роки просвіщала мене,адже батько мій, князь Святослав  в цей час Болгарію та Візантію воював,але був поганином. Я також довго був поганим і блуд так здолав мене,що я мав незліченну кількість наложниць і жінок,а від них дітей. Я навіть в Києві зробив капище,проти мого князівського терему і на ньому були Перун,Велес, Дажбог, Мокоша та інші боввани,яких зараз в моїй столиці не має, бо повалили руси дерев»яних ідолів  і поплили вони рікою Дніпром-Славутою.Коли я був в Херсонесі(теперішній Севастополь-Україна) і хотів його взяти мечем,я дійсно осліп.Коли брав шлюб з Ганною та був охрещений,за волею Божою, прозрів і з того часу я християнин.Скажу,що після повернення в Київ,мої глиштаї-вістові на кож ному перехресті оголосили,що буде хрещення в Дніпрі і його притоці Почайній,а хто не захоче хреститись,буде моїм особистим ворогом чи боярин він чи простолюдин-кмет. Хрещення відбулось також у неділю і багато поган втекли з Києва і стали язичниками,декого з них я бачив у Стольську.Втечуть вони від хрещення в ліси дрімучі,болота гнилі,гори високі і волхувати- муть.Ваша столиця пала від мого меча і це перемога воєводи з хорватів Семимисла,якого серед нас немає,бо він християнин  вже давно і разом з  священнослужителями  хрестить хорватів на Дністрі.Ми були,є і будемо браттями,бо слов»яни ми,а зі мною є вагато варягів,що походять, правда не всі,з слов»ян Варязького моря і ними є ободрити-бодричі і велети-лютичі.Вони вже давно у вас і  в Стольську та Пліснеську збудували охоронні внутрішньоміські вали  і боронили їх перед  моїми варягами.Браття і сестри у Христі .Говорю Вам як ваш князь, бо ми Русь і наказую Вам хреститись як колись наш Господь Ісус Христос, був хрещеним у водах ріки Йордану,його предтечею Іоаном Хрестителем.Тільки кілька років пройшло з часу хрещен ня Русі і тепер ви хорвати,приймаєте Божий дар з наших руських рук.Я творю руську державу і буде вона християнською,а не юдейською чи мусульманською,хоча такі схиляння були зі сторо ни володарів цих країн».З Божою допомогою,приступім і махнув рукою,а священники пішли першими в потоки  води та охрещували хорватів і не тільки їх, а багатьох інших слов»ян.Тільки в цей день в потоці чи притоці Дністра,Колодниці було охрешено понад 35 тисяч слов»ян,що стали божими дітьми-християнами.І в день хрещення над рікою Дністром та його притокою Колодни цею ВЕСЕЛКА-райдуга як знак вітання,привітала нових християн своєю красою.Лимич почув від Володимира,що в час хрещення русів у Києві над Дніпром і її притокою Почайною, Божа Благодать,зійшла на землю Веселками як і тут, і що це дуже хороший знак. Обняв сво го брата у Христі Лимича його брат князь Володимир в човні річковому і довго вони часту вались,дякуючи Богу за дари і ласки.

                                   Хрещення слов"ян Русі.

           Немолодий Лимич,але молодий Християнин,за час свого довгого життя, був свідком Божої Благодаті над землею Русів і русинами до яких відтепер належали і білі хорвати та інші слов»яни Великої Хорватії.Питання чому галичани люблять Київ» є риторичним,адже Львова ще не було,а благодать Божа вже обіймала єдиний словянський народ русинів,дарувала їм дари Божі і в першу чергу ця християнська земля родила і плекала багато християн. З одного зерна виростало колосся збіжжя,добірного,файного і добротного зерна.Чорноземи  краю України, настільки родючі,що християнство знайшло винятково благодатний грунт і проростало золотими куполами бо-жих церков,ЛАВРАМИ.Де жили християни вони під дією Духа Святого возводилили церкви,а в них служили Богу панотці і було багато монаших чинів,а серед них слуг Божих-монахів.З особли -вою приємністю згадую монаха Лаврівського Онуфріївського монастиря,що  в Старосамбірщині (Львівщина) Юстина,який наділений даром духа святого і його благословіння надихає хрис- тиян  і мене,Дай Вам Боже, отче Юстине,а Юстин означає-справедливий, довгих і благосло венних років життя на благо християн краю-раю і України.8 років на Старокиївській горі нав проти княжого двору простояв,облаштований Володимиром, храм-капище,уособлюючи останню   хвилю язичництва.Тоді на слов»янських землях,особливо у великих містах,поряд з язичниками-поганами,існували спільноти християн,мусульман,юдеїв.Причиною прийняття християнства,а не православ»я,в Русі-Україні,стала -династична боротьба у центрі цивілізованого світу.                Спадкоємець Константинопольського престолу,Василій,час народження якого датований 976 р, що був старшим сином імператора Візантії Романа, генералами,вельможами та коханцями своєї матері,поступово  був усунутий на політичне узбіччя.У віці 18 років,він за законами  Візантії мав  мав право очолити державні справи. Але  противники швидко об'єднали сили і восени 987року, зібравши армію в Малій Азії,оголосили контрімператором фактичного регента,племінника імпе  тора,Барда Фоку.Узурпатора визнала імператором  Мала Азія, Вірменія,Грузія.Молодому спадко ємцю  трону Василію ІІ загрожувала катастрофа,і він звернувся за допомогою до київського кня зя Володимира,що був потужним у війському плані,пославши  посольство взимку  987–988 р-р з проханням військової допомоги..                                                                                                  Володимир  погодився,але за умови,що Василь віддасть йому руку своєї сестри Ганни.До угоди був дода ний ще один пункт- Володимир зобов'язувався охреститися разом з усім народом краї ни, а вони «народ великий» При кінці 987 року Володимир послав 6-тисячне військо варязьких  воїнів,яке навесні 988 разом з армією Василія,розбила збройні сили Фоки.З того часу варяги Ру сі  стали  «озброєною сокирами гвардією»,ядром охорони  імператорів через свою відвагу, хороб рість. Василь  не дуже квапився віддавати багрянородну,благородну,царської візантійської крові, сестру,за варвара  В  988 року Володимир взяв в облогу Корсунь,і протягом дев'яти місяців здобу вав його та вимагав від грецького імператора видати заміж за нього сестру Ганну. Тавроскіфи,наші предки  брали,Корсунянь і його взжятьтя супроводжувалося «вогняними стов пами». Мова йде про «вогненний стовп» поблизу Каїра (ЄГИПЕТ).Уклавши в Корсуні шлюб з царівною Ганною Володимир разом із  Військовою дружиною,повернувся до Києва. Хрещення киян, яке він здійснив відразу після Корсунсько го походу, літопис чітко  датує 988-роком,описую чи його -І коли прибув,повелів він поскидати кумирів- тих порубати, а других вогню віддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому узвозу, і двана дцятьох мужів приставив бити його. Потім Володимир послав вісників своїх по  городу Києву, говорячи: «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці -багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,- то мені той ворогом буде…» А назавтра вийшов Володимир з попами корсунськими на Дніпро.Зійшлося людей без ліку,і влізли вони у воду,а попи,стоячи, молитви творили. І було видно радість велику на небі і на землі,що стільки душ спасається.  Християнізація в Європі іноді просувалася з труд- нощами,долаючи спалахи опору язичницьких жерців та їх прихильників,пригадаймо хоча б пов стан=ня лютичів 955 ро -ку і їх протистояння з германцями-саксами.В Києві хрещення відбува лося без перешкод, згідно літопису,завдяки винятковому авторитету князя, то у північних володі ннях Русі все було цілком іншим.Так,мешканців Новгорода вдалося охрестити лише наступ-ного року,після придушення повстання, організованого місцевим -волхвом Велеса.Майже через 100 років літопис зафіксував спалахи язичницького спротиву,що мало місце в Ростов ському краю Росії.  Найконсервативніший з обрядів, поховальний,зберігав елементи язичництва до межі 12- 13  сто- літь.Хрещення це дуже велика подія, адже держава Русь була введена в коло європейських, циві лізованих країн,що прийняли християнство Це відкривало перед Руською дер жавою великі перспективи,економічні, політичні, відносно династич них шлюбів,налагодило ку- льтурні зв’язки,адже на той час нехристияни вважались варварами та дикунами.Князь правильно оцінив геополітичну ситуацію та прийняв єдиноправильне рішення.                                           Монарх Русі прийняв не православ’я, а християнство в його як потім з"ясувалось, східно- му варіанті.Це свято є спільним для всіх християн України,які є дуже різними. Після цього наша держава почала свою ходу в загальноєвропейській історії та поширила вплив не лише  на землі,що були підвпливом  Русі-на Польщу, Литву, Молдову та сьогоднішню Росію,в яку від’їха ли перші єпископи- богослови після монгольської навали,але це мало місце аж через 3 століття. Фактично, київська кафедра була перенесена до російського міста Володимира на Клязьмі. Україна мала дуже непросту історію, що дає нам відголоси в сьогоденні, адже на свято Хрещен ня Русі претендує не тільки Україна, але і Росія. Патріарх Кирило довгий час їздив у Київ, підкре слюючи, що наша столиця є загальною купіллю для росіян,українців та білорусів Тепер триває війна  Росії-агресора з Україною і він не їздить в Україну Вирішено  відрізати  пуповину,. Президент  РФ,нікчемний історик, заявив,що першою столицею Русі,була Ладога,а як відомо на Росії,що скаже навіть цар-блазень,це є законом.Потрібно ставитися спокійно та зважено до подіб них заяв,не підпадати під пропаганду та ненаукові теорії московської псевдонауки..Як би Путін В В. не крутив,неможливо перенести річку Почайну, в якій відбулося хрещення слов"ян на територію Росії, хрещення  слов"ян-хорватів в Дністрі та її притоці Колодниці. Хрещення слов"ян відбулось в Україні.Правда в будь-якому разі торжествуватиме. »Нехай росіяни буду ють свій «русский мир», а ми будуватимемо свій український світ і в нас є правда та ми маємо канонічну ПЦУ.,в той час як РПЦ Кирила  ніколи не мала Томосу від  Царграду і не може бути канонічною Ми  свідомі того, що хрещення відбулось у Києві, і які б не були новітні теорії,наша столиця Київ є Батьківщиною хрещення Русі і звідси християнство розповсюдилось в Білорусь та РФ, що є диктатуриими. Національна церква України,ставить багато актуальних питань і украї нцям слід напружити мізки, добре вчити історію, пам’ятати її  і робити висновки.Наші майдани   піднімають людей, змушують їх мислити.Тепер в Мінську фактична революція,яку ніщо не зупи нить,а майбутнє-за розумними,освіченими та розвинутими українцями, білорусами,   росіянами, а не за  літніми людьми,які носять ікони Ніколая ІІ та георгіївські стрічки та яких мізки були геть знищені марксизмом-ленінізмом Нам потрібно боротися за розум українських людей та доноси- ти  історичні знання до широкого загалу Володимир Святославович-одна з найавторитетніших фігур в історії  Руси -України. Цю особистість не можна оцінювати однозначно,але те,що він був  видатною особистістю-це факт Не слід ідеалізувати жодну історичну постать,навіть таку як Во лодимир ( згадаймо біблійне,не сотвори собі кумира!). Князь Володимир,як і будь-яка інша люди на,мав свій позитив і негатив. Так, державотворець,запровадив в Русі християнство і всіх слоі"ян охрестив  України , але не завжди був зразком моральності.,а а хто в сьогоденні такий моральний авторитет? Володимир Великий-це зразок справжнього державотворця. Ой,як нам  не вистачає Володимира Великого!!  Є Володимир,але він не Великий.Треба зробити всеобуч з історії Украї ни, і  не тільки про князя Володимира,але слід,щоб у пресі,на телебаченні,на радіо, інтернеті-людям роз повідали правдиву історію  нашої Вітчизни-України. Володимир Святославович зумів за 35 років свого правління з’єднати в могутню державу десяток розрізнених племен, кожне з яких мало традиції,релігійні вірування,владу,спосіб життя, господарство.Він був реформатором, впровадження християнства сприяло єдності держави. В язичництві  плем’я мало свого бога,а в християнстві один Бог на небі і один правитель (вся влада від Бога) на землі.Цей постулат допо міг князю Володимиру зробити могутню християнську державу,країну Русів. На чолі регіонів князь ставив своїх синів і наближених людей,але не для того,щоб вирішувати  корпоративні інте реси,а щоб контро-вати владу на місцях .Він  запровадив власну монету,тож дбав як про духовні, культурні інтереси  і про економічну могутність Русі.В історії України,князь Володимир залиши-ться  кращим державотворцем. і єдиним хрестителем України-Русі.По спраах Ваших пізнають Вас»,  вчить книга книг людства,Біблія.Творімо Добро,добрі справи, щоб бути гідними продовжу вачами справ нашого великого державотворця,Володимира,та захищаймо наше надбання христи янство,яке з Києва вийшло, захищаймо від поганого "русскаго мира" і грошелюбної секти Мамо ни РПЦ та її слуг в Україні.Потрібно,щоб святі місця-Лаври створені задовго до "зєднання" Украї ни з Росією,до яких  відношення не має РПЦ та її філія УПЦ МП, були передані під юрисдикцію  ПЦУ,де канонічна церква,визнана Вселенським патріархатом і якій надано Томос.Розірвавши пу повину з РПЦ українці як нація, звільняться з полону московського(русскаго мира та РПЦ), ста нуть вільними людьми серед вільних народів Європи,стануть вільною нацією і вже з москалями не матимуть нічого спільного.Геніальна поговорка українців каже" Краще з мудрим загубити,ніж з дурним знайти" Ми українці,тому думаймо!!!